Адміністративна відповідальність іноземців: порівняльно-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адміністративна відповідальність іноземців: порівняльно-правовий аспект

Рубаненко А.М. - аспірантка Навчально-наукового інституту права Сумського державного університету

Плевако В.В. - магістр Навчально-наукового інституту права Сумського державного університету

Анотація

У статті проаналізовано особливості притягнення до адміністративної відповідальності іноземців в Україні. На прикладі України та зарубіжних держав розглянуто основні аспекти та особливості інституту адміністративної відповідальності іноземців. Зазначено та проаналізовано недоліки вітчизняного механізму притягнення іноземців до адміністративної відповідальності, зокрема відповідальності за порушення митних правил та правил дорожнього руху, які є недосконалими та містять суттєві прогалини. Досліджуються основні напрями вдосконалення національного законодавства, а також налагодження співпраці органів Національної поліції, Державної прикордонної служби, органів Державної виконавчої служби для підвищення ефективності інституту адміністративної відповідальності.

Акцентується увага на посиленні міждержавного співробітництва для забезпечення взаємної допомоги у вирішенні прогалин національного законодавства. Основний недолік, на який ми прагнемо звернути увагу, - це відсутність дієвого механізму примусу щодо виконання рішень компетентних органів у таких справах та прогалини у митному та адміністративному законодавстві, які дозволяють іноземцю уникнути стягнення у формі штрафу. Одним із шляхів вирішення зазначених проблем може бути запозичення досвіду інших держав у цій сфері. Звертаємо увагу, що аналіз досвіду зарубіжних країн свідчить, що вони намагаються здійснити владний вплив на порушника з метою притягнення його до відповідальності в період, коли він все ще перебуває в державі.

Способи притягнення до відповідальності у період, коли іноземець вже покинув територію держави, мають значення лише у разі вчинення ним тяжких правопорушень, зокрема загальновизнаних злочинів. Наразі чітко виокремлюються дві моделі формування вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства - європейська та орієнтована на досвід країн СНД. Для України перша є більш привабливою. Зроблено висновок, що подальша євроінтеграція України повиннна зумовити реформування інституту адміністративної відповідальності в бік уніфікації із законодавством європейських держав.

Ключові слова: іноземці, правопорушення, адміністративна відповідальність, заходи примусового виконання, види адміністративних стягнень.

національний адміністративний законодавство

Abstract

Administrative responsibility of foreigners: comparative legal aspect

The following article analyzes the administrative responsibility of foreigners in Ukraine. The main aspects and characteristics of the institution of administrative responsibility of foreigners in Ukraine and other foreign countries were examined. The shortcomings of national mechanism for applying administrative responsibility to foreigners, in particular: the responsibility for breaking customs restrictions and traffic regulations have been identified and analyzed.

The main directions of national legislation improvement are investigating, as long as building cooperation with National Police, National Customs Service and Executive Service to increase the efficiency of administrative responsibility institution. A big attention is paying to increase an international cooperation for the further productivity in solving flaws in national legislation.

The main drawback that we are focused on is an absence of compulsory enforcement mechanism in decision taken by qualified organs and flaws in Customs and Administration legislation, which allows foreigners to avoid paying fine.

One of the ways to solve these problems is using an experience of other countries in this sphere. From the experience of foreign countries shown that they are trying to make an influence on the offender to take the responsibility during his stay on the territory of foreign country. The ways of taking the responsibility for the foreigner when he has left the country are considered only if he committed a serious crime.

At present, there are two models of national administrative legislation, European and oriented to the experience of the USSR countries, for Ukraine the first one is more appealing. In conclusion: the further euro integration of Ukraine needs reformation of the institution of administrative responsibility according to the legislation of European countries.

Key words: foreigners, offenses, administrative responsibility, compulsory enforcement.

Актуальність дослідження. З кожним роком від моменту набуття незалежності та становлення як суве-ренної, демократичної, правової держави наша держава стає дедалі привабливішою для іноземців. Згідно з даними адміністрації Державної прикордонної служби України у 2017 році Україну відвідали 14 229 642 іноземних громадянина, з яких 13,7 млн зазначили, що мета їх поїздки є приватною. Більшість цих іноземців є жителями Молдови (4,4 млн), Білорусі (2,7 млн), Російської Федерації (1,4 млн, далі - РФ), Польщі (1,1 млн), Угор-щини (1,1 млн), Румунії (0,7 млн), Словаччини (0,3 млн) та Туреччини (0,2 млн). Для порівняння у 2016 р. Україну відвідали 13,3 млн іноземців, у 2014 - 12,7 млн, у 2012 р. - 23 млн, у 2010 - 21,2, у 2008 - 25,4 млн [1]. Ці дані свідчать, що військово-політичний конфлікт із РФ суттєво знизив обсяги вхідної міграції, однак євроінтеграційний курс України, зовнішня та внутрішня політика уряду призвели до відновлення тенденції до збільшення кількості іноземців, які приїздять до нашої держави.

Євроінтеграційний курс України, взаємні домовленості сторін в рамках Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі - Угода про Асоціацію) [2], зумовлюють необхідність реформування вітчизняного законодавства відповідно до європейських та міжнародних правозахисних стандартів, розвитку національного правового режиму перебування іноземців, відповідно до якого останні мають, за винятком певних обмежень, практично ті самі права, свободи й обов'язки, що й громадяни України. Посилення співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки з метою забезпечення верховенства права та поваги до прав людини і основоположних свобод є однією із цілей Угоди про Асоціацію.

Постановка проблеми. Попри те, що міжнародна увага до України та туристична привабливість є позитивними явищами, одним із наслідків зазначених міграційних процесів є збільшення кількості правопорушень, що вчиняються іноземними громадянами, зокрема тими, які перебувають на території України тривалий час.

Національне законодавство про адміністративну від-повідальність, зокрема Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), є застарілим, містить прогалини і колізії. Міграційне законодавство України за більшість порушень, в тому числі порушення правил перетину державного кордону та перебування в Україні, недотримання порядку реєстрації, проживання за недійсними документами, недотримання порядку пересування і вибору місця проживання, передбачає у якості найбільш дієвих санкцій примусове видворення за межі України та заборону подальшого в'їзду в Україну. Водночас за вчинення правопорушень у сферах безпеки дорожнього руху та громадського порядку, митній та податковій сферах передбачені адміністративні стягнення майнового чи фінансового характеру.

Накладення таких стягнень на іноземців та виконання відповідних рішень компетентних органів з огляду на сучасний стан адміністративного та іншого законодавства України є найбільш проблемним моментом провадження у справах про адміністративні правопорушення. Зокрема, про відсутність дієвого механізму притягнення до адміністративної відповідальності іноземців щороку звітують Державна фіскальна служба (далі - ДФС), Державна виконавча служба (далі - ДВС) та інші державні органи. Проблема встановлення дієвого заходу адміністративного примусу є актуальною і в питанні притягнення до адміністративної відповідальності громадян України. Коли правопорушником є іноземець, який прибув до нашої держави на короткий строк, не має постійного місця проживання, доходу або роботи в Україні, ця проблема набуває особливої гостроти.

Ступінь розробленості проблеми. Інститут адміністративної відповідальності є досить розробленим у вітчизняній юридичній науці. Особливості притягнення іноземців та осіб без громадянства до адміністративної відповідальності, застосування до них адміністративних стягнень, питання міграції, забезпечення режиму перебування іноземців на території України неодноразово досліджувались у працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, а саме: В.Б. Авер'янова, В.К. Колпакова, І.П. Голосніченка, А.Т. Комзюка, І.А. Галагана та інших. Ніяк не применшуючи вклад теоретиків і практиків, зазначимо, що проблема вдосконалення інституту адміністративної відповідальності іноземців досі є актуальною для вітчизняної адміністративно-правової науки та потребує вирішення. У цьому контексті аналіз зарубіжного досвіду у цій сфері становить значний інтерес.

Метою статті є порівняльно-правове дослідження законодавства, що регулює притягнення до адміністративної відповідальності іноземців в Україні та зарубіжних країнах, з метою окреслення шляхів вдосконалення національного законодавства у цій сфері. Відповідно до мети дослідження визначені такі основні завдання: 1) проаналізувати законодавство України щодо притягнення іноземців до адміністративної відповідальності, виявити основні проблеми його правозастосування; 2) дослідити особливості притягнення іноземців до адміністративної відповідальності у зарубіжних державах; 3) сформулювати пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства.

Виклад основного матеріалу. Розглядаючи особливості адміністративної відповідальності іноземців, необхідно зазначити, що Статтею 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.

Крім того, загальні засади правового статусу іноземців на території України встановлені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773^1) [3]. Відповідно до ст. 1 цього Закону іноземцем є особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Статтею 3 Закону № 3773^1 встановлено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно дотримуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не зазіхати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до ст.13 цього Закону в'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється, зокрема, якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або якщо іноземець або особа без громадянства мають інші невиконані зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, у тому числі пов'язані з попереднім видворенням, після закінчення терміну заборони подальшого в'їзду в Україну. Загальні засади адміністративної відповідальності іноземців в Україні встановлені КУпАП [4].

Відповідно до ст. 16 цього Кодексу іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загаль-них підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом. Відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 року члени дипломатичного корпусу, адміністративно-технічні працівники та обслуговуючий персонал посольств мають дипломатичний імунітет.

Стаття 24. КУпАП встановлює, що законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

КУпАП у якості адміністративного примусу передбачає такі заходи майнового, особистого чи організаційного характеру: попередження (штраф, штрафні бали, оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення); конфіскація (предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення); позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; суспільно корисні роботи; адміністративний арешт; арешт з утриманням на гауптвахті [4].

Фахівці у сфері адміністративного права неодноразово наголошували, що найбільш недосконалим та неефективним є механізм притягнення до адміністративної відповідальності іноземців за вчинення адміністративних правопорушень, пов'язаних із порушенням правил дорожнього руху, за більшість із яких як адміністративне стягнення передбачено штраф.

Податковий кодекс України [5] та Митний кодекс України (далі - МК України) [6] відносять іноземців та осіб без громадянства до категорії фізичних осіб на рівні із громадянами України. Іноземці та особи без громадянства несуть відповідальність за порушення митного та податкового законодавства на загальних підставах. При цьому слід також відзначити переважно майновий характер заходів адміністративного примусу, що передбачені за більшість порушень митних правил та податкових правопорушень.

Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404^Ш) [7] державному виконавцю надається можливість застосовувати до боржників, в тому числі іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, усі визначені цим Законом заходи примусового виконання, які встановлені ст. 10.

Також державний виконавець з метою ефективного виконання рішення має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України (ст. 18 Закону № 1404^Ш). У разі невиконання іноземцями, особами без громадянства та іноземними юридичними особами таких рішень виконавець звертається до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органів охорони державного кордону з поданням про заборону в'їзду в Україну чи видворення за межі України таких осіб відповідно до Закону № 3773-УХ

Аналіз зазначених положень законодавства України свідчить, що іноземець, який тимчасового перебуває на території України на законних підставах, у разі вчинення адміністративного правопорушення за відсутності у нього майна, на яке може бути звернене стягнення, може уникнути адміністративної відповідальності. Якщо візит іноземця до України планувався як короткотерміновий та без повторного в'їзду, механізм притягнення його до відповідальності за порушення митних правил, правил дорожнього руху, інших адміністративних правопорушень, за які законодавством передбачене стягнення у формі штрафу, є абсолютно недієвим.

Розглянемо приклад з практики виконання рішень ДВС щодо іноземних громадян, які порушили митні правила, та закцентуємо увагу на прогалинах у законодавстві, які перешкоджають фактичному виконанню цих рішень.

Протягом останніх двох років до ДВС надходили заяви про примусове виконання постанов митниці ДФС в частині стягнення з іноземних громадян на користь митниці ДФС штрафів за виконавчими документами. Зазначені особи є громадянами іноземних країн із постійним місцем проживання у цих країнах. Під час проведення митного контролю відносно іноземних громадян було встановлено, що відповідно до інформації ЄАІС митних органів України вони не вивезли з митної території України автомобілі, які були ввезені ними через пункти пропуску митниці ДФС з метою особистого користування в режимі «Тимчасове ввезення до одного року».

У більшості справ при виникненні ситуації, яка описана вище, іноземні громадяни покидають територію України за час, який відведений для сплати штрафу. Майна та відкритих рахунків в банках на території України вони переважно також не мають. За таких обставин державні виконавці органів ДВС України не можуть реалізувати виконання даних постанов і стягнути кошти з осіб, які порушили митні правила.

Реалізація виконання рішення щодо іноземців, які порушили митні правила та не сплатили штрафи, можлива лише в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 77 Закону № 1404^Ш (зокрема, звернення з поданням про заборону в'їзду в Україну чи видворення за межі України таких осіб відповідно до Закону № 3773-УТ).

Аналогічно неефективним є механізм притягнення іноземців до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, оскільки законодавство в цій сфері містить суттєву прогалину.

Сьогодні до державних виконавців органів ДВС України регулярно надходять постанови Національної поліції України у справах про адміністративні порушення щодо стягнення з іноземних громадян штрафів за порушення правил дорожнього руху.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення (виконавчий документ) складається за місцем скоєння правопорушення, що не дає змоги внесення до виконавчого документа відомостей про ідентифікаційний номер платника податку фізичних осіб. У таких постановах немає жодних відомостей, що стосуються іноземних громадян, що порушили правила дорожнього руху, окрім імені та номера водійського посвідчення. Таким чином, постанови не містять мінімальної необхідної інформації про притягнення іноземців до адміністративної відповідальності і стягнення з них штрафу. Коли виконавчий документ потрапляє до виконавця, іноземний громадянин уже виїхав за межі України, тому реалізувати виконання рішення у його справі стає неможливо.

Одним із шляхів вирішення зазначених проблем може бути запозичення досвіду інших держав у цій сфері.

Вітчизняні вчені-адміністративісти наголошують, що наразі чітко виокремлюються дві альтернативні моделі формування вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства. Перша - це європейська модель, орієнтована на вивчення та запозичення досвіду Франції, Німеччини та інших країн, а друга - це модель, яка орієнтована на досвід країн Співдружності незалежних держав (СНД) [8].

У більшості країн Європи, які належать до континентальної групи правових систем, справи про адміністративні правопорушення належать до сфери кримінального права, тобто такі порушення вважаються різновидом злочинів. Так, адміністративні правопорушення в Німеччині, Швейцарії, Бельгії, Італії, Португалії є різновидом кримінально караних діянь. У німецькому законодавстві, якщо діяння містить ознаки як проступку, так і злочину, перевага у застосуванні надається кримінальному закону. Злочини в Німеччині визначаються Кримінальним кодексом, а незначні правопорушення передбачені низкою підзаконних нормативно-правових актів [8].

Слід зазначити, що такий підхід набагато спрощує виконання рішення суду про притягнення іноземця до відповідальності за умови, коли іноземець вже перебуває за межами держави. Між державами Європи укладена значна кількість двосторонніх та багатосторонніх угод про співробітництво в сфері юстиції, допомогу в цивільних та кримінальних справах, які містять механізми притягнення до відповідальності іноземців, які вже виїхали з держави після вчинення порушення. Одним із таких документів є Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах [9].

Взірцем ефективного притягнення до адміністративної відповідальності є досвід Польщі. Правовий статус іноземців та підстави видворення за межі країни врегульовані відносно новим Законом Польщі «Про іноземців» [10]. Одним із найдієвіших видів адміністративних санкцій у польському законодавстві є обов'язкове повернення, яке передбачає примусове повернення небажаного іноземця в країну постійного проживання протягом 14 календарних днів власним коштом із подальшою забороною в'їзду від 6 місяців до 5 років. Такі заходи є більш ефективними, ніж застосування численних штрафних санкцій, надходження від яких набагато менші, ніж витрати на їхнє адміністрування.

Крім того, польське адміністративне законодавство розрізняє кримінально-карані діяння (злочини та проступки) та особливий вид проступків, так звані викрочення (wykroczeшe). Порядок притягнення до відповідальності за вчинення викрочень врегульований Кодексом Польщі про провадження у справах про викрочення [11].

Штрафи в Польщі можуть стягувати як співробітники поліції на місці, так і міська служба охорони порядку та інші представники державних служб. У разі відсутності у порушника достатніх коштів для оплати штрафу справа про порушення передається до суду першої інстанції. Поліція чи інший уповноважений орган має право затримати порушника до судового розгляду.

Ще більш дієвий механізм у Польщі розроблено для притягнення до відповідальності іноземців, які порушили правила дорожнього руху. Знаючи про те, що Інспекція дорожнього транспорту Польщі не може вислати штраф з фоторадару водіям поза межами Європейського Союзу, тривалий час значна частина іноземців свідомо порушувала правила дорожнього руху, створюючи аварійні ситуації. Для усунення цієї прогалини до законодавства Польщі були внесені зміни, відповідно до яких співробітники поліції мають право виписати штраф безпосередньо під час затримання водія-порушника або зупинки для перевірки документів. Якщо водій відмовляється сплачувати штраф, його справа направляється до суду, а його особисто може бути затримано до судового розгляду.

Слід зазначити, що у державах англо-американської групи правових систем існує інша модель. Держави, що до неї належать, не визнають відокремленого адміністративного законодавства. Діяння, які в Україні вважаються адміністративними правопорушеннями, порушеннями митного права або податковими проступками, в США належать до категорії злочинів або цивільно-правових проступків. Виконання рішень судів про стягнення заборгованості, що виникла в результаті вчинення таких правопорушень, відбувається за загальними процедурами із врахуванням усіх положень угод про співпрацю у цивільних та кримінальних справах, що укладені між США та іншими державами, що є набагато ефективнішим, аніж намагання виконати рішення органу публічної влади у некримінальній справі за межами країни.

Також можемо звернутися за практикою врегулювання питань щодо притягнення до адміністративної відповідальності іноземних громадян до досвіду Чеської Республіки. Так, її законодавство, зокрема Закон «Про перебування іноземців на території чеської Республіки та внесення змін до деяких законів» [12], встановлює перелік підстав для такого виду відповідальності, як видворення. Законодавець чеської Республіки передбачає низку правопорушень, учинених іноземцем, які тягнуть за собою видворення. У § 19 Закону «Завершення тимчасового перебування іноземця на території, для якого не потрібна віза, і закінчення цього перебування»: ідеться про таке: «Перебування іноземця на території, для якого не потрібна віза, поліція завершить, якщо іноземець умисно грубо порушує громадський порядок, порушує обов'язок, встановлений чинним законом, на вимогу поліції не завіряє забезпечення засобами для перебування на території».

Поліція завершить перебування відповідно до ст. 1 шляхом видачі виїзного наказу. Іноземець зобов'язаний виїхати з території в термін, встановлений виїзним наказом, якщо не було почато провадження з видворення іноземця з території відповідно до закону. Таким чином, чеським органам поліції можуть бути надані повноваження, що стосуються видворення іноземців за порушення чинного законодавства без залучення до цього процесу суду.

Проаналізувавши чинне законодавство з питань, пов'язаних з притягненням до адміністративної відповідальності іноземних громадян, можна дійти висновку, що проблеми, що існують в цій сфері, мають системний характер та потребують комплексного вирішення. Аналіз досвіду зарубіжних країн свідчить, що вони намагаються здійснити владний вплив на порушника з метою притягнення його до відповідальності в період, коли він чи вона все ще перебуває в державі. Способи притягнення до відповідальності у період, коли іноземець вже покинув територію держави, мають значення лише у разі вчинення ним тяжких правопорушень, зокрема загальновизнаних злочинів.

Тому, на нашу думку, шляхів вирішення зазначених проблем два. Це вдосконалення національного адміністративного та іншого законодавства та укладення міжнародних договорів про взаємодопомогу.

Перший (найбільш дієвий) повинен полягати в усуненні прогалин в законодавстві, що стосуються притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху та митних правил. На нашу думку, потребує налагодження співпраця органів Національної поліції та Державної прикордонної служби.

Також доцільно зменшити строки сплати штрафу, адже, враховуючи досвід Польщі та України, вважаємо, що строк у 15 діб є занадто довгим, бо порушник за цей час вже встигає покинути територію держави, після чого притягнення його до відповідальності та виконання рішення стає неможливим.

Враховуючи інформацію Держстату про те, з яких саме країн прибувають іноземці до України, можна припустити, що більшість із них прибуває з метою тимчасового працевлаштування на певний період часу. Якщо такий іноземець не має рухомого чи нерухомого майна, то він має певні грошові кошти. Отже, більш ефективним буде змушувати іноземців сплачувати штрафи за порушення дорожнього руху на місці.

Іншим шляхом вирішення проблеми може бути заміна частини стягнень, що накладаються за вчинення адміністративних правопорушень у формі штрафу незначного розміру, на громадські роботи, які відповідно до ст. 301 КУпАП полягають у виконанні особою, яка вчинила адміністративне правопорушення, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. За таких умов навіть іноземці, які не мають майна, зможуть відпрацювати вчинене адміністративне правопорушення. Звісно, впровадження таких змін потребує також створення компетентних органів та фінансування їх діяльності.

Що стосується шляхів вдосконалення міжнародно-правових механізмів виконання рішень компетентних державних органів у справах про адміністративні право-порушення, зокрема і про порушення митних правил, то, на нашу думку, вони не є перспективними. Причиною цього є відмінність у національних правопорядках. Одні й ті самі діяння не будуть однаково кваліфікуватися навіть у двох окремо взятих державах. Кожна держава визнає та гарантує права своїх громадян на конституційному рівні та не передбачає можливості виконання на своїй території рішень іноземних судів. Одними із найбільших перешкод в укладенні договорів про взаємну допомогу між Україною та європейськими державами є відмінності у правовій доктрині деліктного права, адже діяння, які за національним законодавством вважаються адміністративними правопорушеннями, в європейських державах будуть кваліфіковані як злочини або як цивільно-правові делікти, оскільки юридичним системам цих держав невідоме поняття «адміністративна відповідальність» в розумінні КУпАП.

Висновки

Отже, проведене дослідження дозволило зробити низку висновків теоретичного та практичного характеру, які відображають вирішення завдань відповідно до поставленої мети.

Механізми притягнення іноземців до адміністративної відповідальності, зокрема відповідальності за порушення митних правил та правил дорожнього руху, є недосконалими та містять суттєві прогалини. Такою прогалиною є відсутність дієвого механізму примусу щодо виконання рішень компетентних органів. Існують також прогалини у митному та адміністративному законодавстві, які дозволяють іноземцю уникнути стягнення штрафу. Одним із шляхів вирішення зазначених проблем може бути запозичення досвіду інших держав у цій сфері.

З двох моделей, які наразі чітко виокремлюються як моделі формування вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства, - європейської та орієнтованої на досвід країн СНД, для України перша є більш привабли-вою. Подальша євроінтеграція України повинна зумовити реформування інституту адміністративної відповідальності в бік уніфікації із законодавством європейських держав.

Аналіз досвіду зарубіжних країн свідчить, що вони намагаються здійснити владний вплив на порушника з метою притягнення його до відповідальності в період, коли він все ще перебуває в державі. Способи притягнення до відповідальності у період, коли іноземець вже покинув територію держави, мають значення лише у разі вчинення ним тяжких правопорушень, зокрема загальновизнаних злочинів.

Вдосконалення національного законодавства є найбільш дієвим способом підвищення ефективності інституту адміністративної відповідальності іноземців.

Зокрема, ідеться про усунення прогалин у законодавстві, що стосуються притягнення до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху та митних правил. На нашу думку, потребує налагодження співпраця органів Національної поліції та Державної прикордонної служби, а також ДВС.

Список використаних джерел

1.В'їзд іноземних громадян в Україну за країнами, з яких вони прибули : статистичні дані Державної служби статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/tyr/tyr_u/arh_vig.html (дата звернення: 30.12.2018).

2.Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2017-2019 роки. Офіційний вісник України. 2014 р. № 75. том 1. С. 83.

3.Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства : Закон України від 22 вересня 2011 року № 3773^1. Офіційний вісник України. 2011 р. № 83. С. 7.

4.Кодекс України про адміністративні правопорушення : Закон УРСР від 18.12.1984 № 8073-Х. Відомості Верховної Ради УРСР. 1984 р. № 51. С. 1122.

5.Податковий кодекс України : Закон України від 2 грудня 2010 року № 2755^1. Голос України. 2010. № 229-230.

6.Митний кодекс України : Закон України від 13 березня 2012 року № 4495^1. Офіційний вісник України. 2012 р. № 32. С. 9.

7.Про виконавче провадження : Закон України від 2 червня 2016 року № 1404^Ш. Відомості Верховної Ради України. 2016 р. № 30. С. 5.

8.Фазикош О.В. Зарубіжний досвід провадження у справах про адміністративні правопорушення Науковий вісник Херсонького державного університету. Серія «Юридичні науки». Вип. 3-2. Том 2. 2015. С. 178-182. URL: http://www.lj.kherson.ua/2015/pravo03-2/ part_2M2.pdf (дата звернення: 30.12.2018).

9.Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах: міжнародний договір. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_036/print (дата звернення: 30.12.2018).

10.Kodeks wykroczerп: Ustawa z dnia 20 1971 Г. URL: http://prawo.sejm.gov.pI/isap.nsf/download.xsp/WDU19710120114/U/

D19710114Lj.pdf (дата звернення: 30.12.2018).

11.Kodeks post$powania w sprawach o wykroczenia: Ustawa z dnia 24 sierpnia 2001 Г. URL: http://prawo.sejm.gov.pl/isap.nsf/download. xsp/ WDU20011061148/U/D20011148Lj.pdf (дата звернення: 30.12.2018).

12.Про перебування іноземців на території Чеської Республіки та внесення змін до деяких законів : Закон Чеської Республіки № 326/1999. uRL: http://www.czechlegislation.com/ru/326-1999-sb (дата звернення: 30.12.2018).

Размещено на Allbest.ru