Законодавчі основи запровадження прогресивної системи виконання покарань в Україні (історико-правовий аспект)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Законодавчі основи запровадження прогресивної системи виконання покарань в Україні (історико-правовий аспект)

Legislative framework for introduction of progressive correctional system in Ukraine (historical-legal aspect)

Осауленко А.О.

кандидат юридичних наук, доцент

докторант кафедри теорії держави та права

Національної академії внутрішніх справ

Анотація

виконавчий кодекс покарання законодавство

У статті досліджено процес підготовки та закріплення у Кримінально-виконавчому кодексі України прогресивної системи виконання покарань, яка існує у більшості сучасних західноєвропейських держав.

Здійснено аналіз історико-правових аспектів становлення прогресивної системи виконання покарань у країнах Західної Європи, її закріплення в міжнародних стандартах з питань поводження з ув'язненими, а також погляди вчених на неї під час перебування України у складі колишнього Радянського Союзу.

Наголошується на тому, що закріплення прогресивної системи виконання покарань у Кримінально-виконавчому кодексі України (ст. ст. 94-101) було здійснено з урахуванням європейського досвіду та рекомендацій міжнародних стандартів з питань поводження з ув'язненими. Таким чином, було здійснено законодавче закріплення порядку реалізації принципів диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки засуджених, поєднання покарання з виправним впливом.

З цією метою у виправних і виховних колоніях були передбачені ізольовані одна від одної структурні дільниці, які створили необхідні передумови для досягнення мети та завдань кримінально-виконавчого законодавства, які передбачені у ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України.

У статті наголошено, що розподіл засуджених у межах видів дільниць виправних та виховних колоній крім диференціації виконання покарання забезпечив також і диференціацію виправного та виховного впливу в межах конкретної виправної чи виховної колонії з урахуванням типологічних особливостей різних категорій засуджених, ступеня соціально-педагогічної занедбаності чи ступеня виправлення.

Звернуто увагу на те, що перебування засуджених у різних дільницях дозволило, з одного боку, створити необхідні стимули для розвитку та закріплення позитивних якостей особистості засудженого, а з іншого - посилити заходи карального впливу на порушників режиму відбування покарання, які не бажають ставати на шлях виправлення.

Наголошується, що законодавче закріплення прогресивної системи виконання покарань по відношенню до засуджених до позбавлення волі отримало характер прямої поступальної дії для осіб, які прагнуть до виправлення, а також оберненої низхідної дії для засуджених, які не бажають ставати на шлях виправлення.

Ключові слова: засуджений до позбавлення волі, прогресивна система виконання покарань, виправні колонії, виховні колонії, диференціація виконання покарань, диференціація виправного та виховного впливу.

Abstract

The article investigates process of preparation and consolidation of in Criminal-executive code of Ukraine of progressive correctional system that is valid in most of modern Western-European countries.

The article analyzes historical-legal aspects of formation of progressive correctional system in countries of Western Europe, its consolidation in international standards for treatment of convicts, as well as views of scientists on it while Ukraine of part of former Soviet Union.

It lays stress on the fact that consolidation of progressive correctional system in Criminal-executive code of Ukraine (rules 94-101) was conducted taking into consideration of European experience and recommendations of international standards for treatment of convicts.

Thus it made legislative consolidation of procedure for realization of differentiation and individualization principles of corrections, rational application of compulsory measures and stimulation of law-abiding behavior of convicts, combining punishment with corrective influence.

For this purpose correctional and educational camps established insulated one from each other structural units that created the necessary preconditions for attaining goal and tasks of criminal-executive legislation which are provided in rule 1 of Criminal-executive code of Ukraine.

The article puts stress on the fact that distribution of convicts within limits of kinds of departments of the correctional and educational camps, besides differentiation of correction, also assured differentiation of correctional and educational influence within specific correctional and educational camp taking into consideration typological features of various categories of convicts, degree of social-pedagogical desolation or degree of correction.

The article brought attention to the fact that stay of convicts in various departments allowed from one side to established the necessary stimuli for development and reinforcement of positive traits of convict's personality, and from other - to enhance measures of penal treatment on violators of punishment service regime, who do not wish follow road of correction.

It lays stress on the fact that legislative consolidation of progressive correctional system in relation to persons sentenced to imprisonment gained character of direct forward action for persons who strive for correction, as well as for reverse downward action for convicts who do not wish follow road of correction.

Key words: person sentenced to imprisonment, progressive correctional system, correctional camps, educational camps, differentiation of correction, differentiation of correctional and educational influence.

Законодавчі основи реформування кримінально-виконавчої системи України передбачають спрямування виконання кримінальних покарань у русло зниження негативного впливу умов позбавлення волі на особистість засудженого та повернення його у суспільство з правомірними установками. Вбачається, що аналіз становлення та нормативного закріплення прогресивної системи виконання покарань у європейських країнах та міжнародних стандартах поводження з ув'язненими позитивно вплине на ефективність виправлення і ресоціалізації засуджених та скорочення рецидивної злочинності в сучасній Україні.

У теоретико-правовому плані ці питання досліджувались в працях таких українських вчених, як Є. Бараш, О. Беца, І. Богатирьов, О. Богатирьова, Є. Бодюл, Т Денисова, О. Джужа, В. Кривуша, В. Льовочкін, В. Пєтков, М. Пузирьов, Г. Радов, В. Синьов, А. Степанюк, С. Фаренюк, О. Шкута, Д. Ягунов, І. Яковець, М. Яцишин та інших. Однак у працях зазначених авторів історико-правові аспекти законодавчого закріплення та функціонування прогресивної системи виконання покарань у виді позбавлення волі розглядались лише фрагментарно, що вимагає подальшого їх дослідження.

Метою статті є дослідження історико-правових аспектів становлення прогресивної системи виконання покарань в країнах Західної Європи, рекомендаційних норми міжнародних стандартів з питань поводження з ув'язненими, відповідних поглядів учених під час перебування України у складі колишнього Радянського Союзу, а також законодавчого закріплення вищезазначеної системи у Кримінально-виконавчому кодексі України.

Аналіз змісту Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) [1] дозволяє дійти висновку, що однією із найбільш вдалих новацій цього кодексу стало законодавче закріплення значної кількості положень прогресивної системи виконання покарань у виді позбавлення волі.

Водночас варто зазначити, що погляди на сутність і зміст прогресивної системи у філософії покарань суттєво змінювались починаючи з XVIII ст. і до теперішнього часу. Варто погодитись з думкою М.С. Пузирьова, що започаткування основ інституту прогресивної системи виконання покарань, пов'язаних із позбавленням волі, було здійснено ще у 1764 р. після виходу у світ відомого трактата Ч. Беккаріа «Про злочини і покарання», в якому ідеї виправлення засуджених розглядались як мета застосування покарання [2, с. 84]. Перша спроба застосування прогресивної системи відбулася в окремих установах Англії та Ірландії, досвід яких поступово став поширюватися не тільки на всій території метрополії, але також і в Італії, Угорщині, Швейцарії та деяких інших західноєвропейських країнах [3, с. 30]. Натепер прогресивна система у різних варіаціях присутня у законодавстві та практиці виконання покарань більшості західноєвропейських країн.

Враховуючи історико-правовий характер дослідження, варто зазначити, що в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, прогресивна система виконання покарань по відношенню до засуджених, позбавлених волі, не застосовувалась, хоча відношення до цього правового інституту серед радянських вчених і практиків було неоднозначним. На підставі аналізу юридичної літератури радянського періоду з цих питань можемо виділити три підходи до законодавчого закріплення прогресивної системи виконання покарань.

Перший підхід базувався на запереченні позитивних та прогресивних факторів цієї системи, а тому вважалось, що вона не буде сприяти зміцненню колективу засуджених та підвищенню його ролі в питаннях виправлення конкретної особи. Особливо активно відстоював таку думку один із провідних радянських вчених-пенітенціаристів - А. Наташев. На його думку, побудована переважно на заохоченнях і пільгах та їх позбавленні (залежно від поведінки засуджених), прогресивна система має обмежене виховне значення, оскільки викликає у засуджених небезкорисне, споживче відношення до своєї поведінки [4, с. 249-250].

Прихильники другого підходу вважали, що наявність можливості зміни (залежно від поведінки) умов тримання осіб, засуджених до позбавлення волі (переведення після відбуття половини строку покарання на поліпшені умови тримання, в колонію-поселення чи умовно-дострокове звільнення), свідчить про те, що радянським законодавством передбачена прогресивна система виконання покарань.

Враховуючи сучасні підходи до виконання покарань у виді позбавлення волі на певний строк, два перші підходи не витримують елементарної критики. Як не дивно, другий підхід активно підтримував провідний радянський вчений-пенітенціарист, який вважався класиком радянського виправно-трудового права, - Н. Стручков [5, с. 132]. Вбачається, що цей вчений добре усвідомлював, що радянську виправно-трудову систему навіть за великого бажання не можна було вважати прогресивною, але на його погляд, як і на погляд ряду інших вчених, здійснювала вплив наявна на той час радянська виправно-трудова політика та ідеологія.

Третя група дослідників (А. Курєєв та М. Прокопов) виходила з того, що з метою підвищення ефективності виконання покарань у вигляді позбавлення волі, в радянській державі було конче потрібно запроваджувати прогресивну систему виконання покарань. Вбачається, що такий підхід наштовхнувся на супротив радянської ідеології, оскільки на той час наполегливо нав'язувалась думка, що радянська виправно-трудова система є найбільш прогресивною, гуманною та справедливою, а тому недоцільно вивчати та впроваджувати досвід «загниваючого заходу».

У зв'язку з цим, як свідчать практики виправно-трудової системи 80-х років, протягом 1980-1982 рр. відбувались відповідні дискусії, які, однак, не мали відкритого характеру. Думки розділились приблизно навпіл. Однак якого-небудь конкретного нормативного рішення з цієї проблематики (хоча б в порядку правового експерименту) наступними роками так і не було прийнято.

Як зазначалось вище, прогресивна система у різних варіаціях присутня у законодавстві та практиці виконання покарань більшості західноєвропейських країн. В кожній із них на законодавчому рівні закріплені різні підходи до впровадження прогресивної системи у практику виконання покарань. Різняться і погляди вчених-пенітенціаристів, а також громадських активістів з цього питання.

Предмет та обсяг статті не дозволяє глибоко проаналізувати наявні в науковій літературі різноманітні сучасні підходи до цього питання. У зв'язку з цим та на підставі аналізу наявних поглядів на сутність та завдання прогресивної системи виконання покарань доцільно сформулювати власний погляд на це питання, з урахуванням її розуміння законодавцем України та законодавчого закріплення цієї системи у КВК України.

На підставі аналізу змісту та структури кодексу доходимо висновку, що законодавчою основою прогресивної системи виконання та відбування покарань стали ст. ст. 94-101 КВК України, відповідно до яких вищезгадана система:

дозволила створити необхідні стимули для розвитку та закріплення позитивних якостей особистості засудженого;

передбачила посилення заходів карального впливу на порушників режиму відбування покарання, які не бажають ставати на шлях виправлення;

отримала характер прямої поступальної дії для засуджених, які прагнуть виправлення;

отримала характер оберненої низхідної дії для засуджених, які не бажають ставати на шлях виправлення;

під час реалізації прямої поступальної дії для засуджених, які прагнуть виправлення, було охоплено весь комплекс заохочувальних заходів аж до умовно-дострокового звільнення;

під час реалізації оберненої низхідної дії для засуджених, які не бажають ставати на шлях виправлення, засуджений зазвичай позбавляється раніше отриманих ним пільг, без погіршення його початкового правового статусу;

під час реалізації прямої поступальної дії для засуджених, які прагнуть виправлення, прогресивна система поступово готує їх до правослухняного життя після звільнення.

Вбачається, що зміст ст. 94 КВК України «Структурні дільниці виправних і виховних колоній» став одним із суттєвих факторів впровадження прогресивної системи виконання та відбування кримінальних покарань, яка дозволила більш ефективно використовувати засоби виправлення і ресоціалізації та сприяла створенню умов для повернення засуджених після звільнення до самостійного соціального правомірного життя [6, с. 141]. Цією статтею були передбачені структурні дільниці виправних і виховних колоній.

Вони були створені з метою реалізації ряду принципів, передбачених ст. 5 КВК: а) диференціації та індивідуалізації виконання покарань; б) раціонального застосування примусових заходів; в) стимулювання правослухняної поведінки; г) поєднання покарання з виправним впливом.

У виправних і виховних колоніях були передбачені структурні дільниці, які створюють необхідні передумови для досягнення мети та завдань кримінально-виконавчого законодавства, які передбачені у ст. 1 КВК України.

Диференціація виконання покарання забезпечилась наявними видами виправних та виховних колоній, а в їх межах - видами дільниць. Розподіл засуджених в межах видів дільниць виправних та виховних колоній крім диференціації виконання покарання забезпечив також і диференціацію виправного та виховного впливу в межах конкретної виправної чи виховної колонії з урахуванням типологічних особливостей різних категорій засуджених, ступеня соціально-педагогічної занедбаності чи навпаки - ступеня виправлення.

Саме з урахуванням зазначених факторів законодавець у ч. 1 ст. 94, передбачив структурні дільниці виправних і виховних колоній. Доцільно звернути увагу на те, що співвідношення каральних і виховних елементів у виправних і виховних колоніях різне, оскільки вік неповнолітніх є найбільш складним з усіх вікових періодів людини [7, с. 284], а тому правовий статус неповнолітніх засуджених характеризується більшою різноманітністю форм виховного впливу на них та значно меншою кількістю правообмежень.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КВК у виховних колоніях були передбачені такі дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації; соціальної адаптації. Дещо по-іншому була регламентована структура дільниць у виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки, де також мали бути створені (окрім дільниць карантину, діагностики і розподілу та ресоціалізації) дільниці посиленого контролю та соціальної реабілітації. Дільниця соціальної адаптації у таких виправних колоніях кодексом не була передбачена. У виправних колоніях максимального рівня безпеки, в яких обсяг правообмежень для засуджених є найбільшим, створюються лише три структурні дільниці: карантину, діагностики і розподілу; ресоціалізації та посиленого контролю. Всі вказані дільниці ізолюються одна від одної.

Створення вищезазначених структурних дільниць виправних і виховних колоній стало практичним втіленням рекомендаційних норм ст. 67 Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями та п. 104.1 Європейських в'язничних правил. Згідно з рекомендаціями зазначених міжнародно-правових актів доцільно роздільно тримати засуджених, які характеризуються позитивно, та злісних порушників встановленого порядку відбування покарання. З метою кращого управління різними режимами для конкретних категорій ув'язнених рекомендується використовувати окремі пенітенціарні установи або відокремлені відділення таких установ.

Розвиваючи прогресивні ідеї Мінімальних стандартних правил поводження з в'язнями та Європейських в'язничних правил, законодавець нашої держави пішов далі, виділивши у виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки дільниці ресоціалізації та соціальної реабілітації, а у виховних колоніях - дільницю соціальної адаптації. Вбачається, що такий підхід законодавця сприяє процесу більш ефективного виправлення засуджених та повернення їх у суспільство законослухняними громадянами.

Ізоляція однієї дільниці від іншої пояснюється прагненням законодавця не припустити негативного впливу категорії засуджених, які мають більш високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності на засуджених, які мають більш високий ступінь виправлення.

У виховних колоніях, де тримаються неповнолітні засуджені, на відміну від виправних колоній, законодавець не передбачив дільницю посиленого контролю. Це пояснюється тим, що ступінь педагогічної занедбаності неповнолітніх засуджених, порівнюючи з дорослими, є значно меншим.

Отже, закріплення у прийнятому в 2003 році КВК України основних положень прогресивної системи виконання покарань відіграло важливу роль у процесі розвитку кримінально-виконавчої системи нашої держави, створило законодавчу основу для цього інституту та надало можливість кожному засудженому (залежно від його поведінки) самому впливати на умови відбування покарання та окреслювати перспективи умовно-дострокового звільнення, що в подальшому, як вбачається, сприятиме зменшенню злочинності як в місцях позбавлення волі, так і за їх межами.

Список використаних джерел

1. Кримінально-виконавчий кодекс України: від 11.07.2003 р. № 1129-ІМ Відомості Верховної Ради України. 2004. № 3-4. Ст. 21.

2. Пузирьов М.С. Порівняльний аналіз виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк в Україні та зарубіжних країнах: монографія. Київ: ВД «Дакор», 2018. 514 с.

3. Яковець І.С. Умовно-дострокове звільнення та заміна невідбутної частини покарання більш м'яким : монографія. PRI, 2012. 212 с.

4. Наташев А.Е. Неприемлемость «прогрессивной системы» отбывания лишения свободы. Проблемы развития советского исправительно-трудового законодательства. Саратов, 1961. С. 247-251.

5. Стручков Н.А. Проблемы науки исправительно-трудового права в свете нового исправительно-трудового законодательства: учеб. пособ. Москва, 1972. 167 с.

6. Осауленко А.О. Розробка та прийняття кримінально-виконавчого кодексу України: історико-правовий аспект. Правові реформи в Україні: зб. матеріалів ІІІ всеукр. наук.-теорет. конф., м. Київ, 6 жовт. 2011 р. Київ, 2011. С. 140-141.

7. Кобильченко В.В. Криза перехідного періоду як важлива психолого-педагогічна проблема. Проблеми пенітенціарної теорії і практики. 2002. № 7. С. 284-288.

Размещено на Allbest.ru