Зустрічний позов як спеціальний засіб захисту прав та інтересів відповідача

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зустрічний позов як спеціальний засіб захисту прав та інтересів відповідача

Лабань О.О., головний спеціаліст відділу розгляду звернень та надання публічної інформації секретаріату, Касаційного адміністративного суду апарату Верховного Суду

Наукова стаття присвячена дослідженню загальних положень про зустрічний позов як основний засіб захисту прав та інтересів відповідача у цивільному процесі. Автор наголошує на актуальності вивчення інституту зустрічного позову у зв'язку з недостатністю вивчення цього правового явища та тривалою судовою реформою в країні.

Автор встановлює, що основні підходи до визначення поняття зустрічного позову можна умовно розділити на дві групи: які відбивають специфіку зустрічного позову як засобу захисту відповідача; які відображають подвійну природу зустрічного позову.

Визнавати зустрічний позов, спрямований до зарахування початкової вимоги, позовом, котрий служить для захисту від початкової вимоги, або позовом, що не прямо, але побічно пред'явлений з метою захисту проти первісного позову, не повністю виправдано.

Також у дослідженні автор доходить висновку про вплив міжнародних норм і європейських правових стандартів у Цивільному процесуальному кодексі, в т. ч. і щодо унормування зустрічного позову як процесуальної дії та процесуального інституту, що найбільш яскраво виражено у принципах змагальності, диспозитивності, законності, гласності, справедливого правосуддя.

Автор наголошує, що, незважаючи на прагнення до реалізації принципу процесуальної економії, не варто нехтувати основними засадами рівноправності, змагальності, диспозитивності, що фактично виключає можливість надання одній зі сторін процесу пільг і переваг.

На підставі аналізу норм цивільного процесуального законодавства автор доводить, що природа зустрічного позову має особливий серед інших засобів захисту відповідача характер, об'єднуючи в собі ознаки як засобу захисту відповідача (пред'являючи зустрічний позов, він насамперед домагається відхилення вимог позивача), так і ознаки самостійного позову (вимоги, заявлені відповідачем шляхом пред'явлення зустрічного позову, мають наступальний характер).

Автор переконаний, що правильною є позиція, за якої доцільно говорити саме про набуття подвійного статусу відповідача як учасника правового конфлікту, але не про трансформацію його статусу з відповідача у позивача.

Ключові слова: відповідач, первісний позов, зустрічний позов, цивільний процес, принцип зустрічності, захист, позивач, судовий розгляд.

Counter-claim as a special remedy for the defendant's rights and interests

The scientific article is devoted to the study of the general provisions on the counterclaim as the main means of protecting the rights and interests of the defendant in the civil process. The author stresses the urgency of studying the Institute of Counterclaim due to the lack of study of this legal phenomenon and the lengthy judicial reform in the country.

The author states that the basic approaches to defining the concept of counterclaim can be divided into two groups: reflecting the specifics of the counterclaim as a means of protecting the defendant; which reflect the dual nature of the counterclaim.

The author argues that to recognize a counterclaim for the initial claim, a claim that serves to protect against the original claim, or a claim that is not directly but indirectly filed to protect the original claim, is not fully justified.

Also in the study the author comes to the conclusion about the influence of international norms and existing European legal standards in the Civil Procedure Code, including the normalization of the counterclaim as a procedural action and a procedural institute, which is most pronounced in the principles of competitiveness, dispositiveness, legality, justice and justice.

The author emphasizes that, despite the desire to implement the principle of procedural economy, one should not neglect the basic principles of equality, competitiveness, dispositiveness, which effectively eliminates the possibility of granting one of the parties' benefits and advantages.

Based on the analysis of the rules of civil procedural law, the author argues that the nature of the counterclaim has a special character among other means of defence of the defendant, combining the features as a means of protection of the defendant (by presenting a counterclaim, he, first of all, seeks to reject the plaintiff's claims), and signs of self-claim (claims made by the defendant by way of counter-claim are offensive).

The author is convinced that the position in which it is expedient to speak about the acquisition of the dual status of the defendant as a party to a legal conflict, but not about the transformation of his status from the defendant to the plaintiff, is correct.

Key words: defendant, original suit, counterclaim, civil process, principle of the amicable matter, defence, plaintiff, litigation.

Постановка проблеми

Стан опрацювання проблематики захисту прав сторін загалом і відповідача зокрема, в т. ч. шляхом подання зустрічного позову, досліджувалася такими процесуалістами, як: Г.О. Аболонін, Д.Б. Абушенко, В.К. Адамович, М.Т. Арапов, Л.І. Анісімова, А.Н. Балашов, С.С. Бичкова, Г.Д. Васильєва, М.А. Вікут, Н.М. Васильченко, М.А. Гурвич, П.П. Колєсов, І.С. Комаров, Г.В. Молєва, Н.І. Клейн, І.П. П'ятилєтов, М.В. Сидоренко, Н.М. Трашкова В.І. Тертишніков, К.С. Юдельсон Т.Б. Юсупов, В.В. Ярков.

Багато авторів розмежовують зустрічні позови на такі, що служать захисту від первісного позову, і такі, що не здатні виконати функцію захисту. Як зазначає Г.Л. Осокіна, засобом захисту проти пред'явленого позову, безумовно, виступає зустрічний позов у випадках, коли його задоволення повністю або частково виключає задоволення первісного позову [1, с. 611]. На думку В.П. Чапурського, будучи самостійною вимогою відповідача до позивача, зустрічний позов може мати на меті здійснення взаємних розрахунків, але може служити і засобом захисту проти первісного позову [2, с. 177].

К.С. Юдельсон стверджував, що зустрічні позови можуть бути засобом захисту проти первісної вимоги, але можуть також мати інший характер, у зв'язку з чим автор виділяє зустрічні позови, які є засобом захисту проти первісного позову, та зустрічні позови, пов'язані зі справою спільністю правовідносин, здійсненням заліку зустрічних вимог [3, с. 223-224].

На думку Д.О. Фурсова, в зустрічному позові не можна не бачити процесуального засобу захисту, він не вимагає повної паралізації, заперечення, поглинання основного позову. Будь-яке зарахування вимог буде засобом захисту. На думку автора, правильною варто визнати позицію Н.І. Клейна, що у зустрічному позові завжди визнавав роль і значення засобу судового захисту [4, с. 372].

На думку І.М. П'ятилєтова, сутність зустрічного позову для відповідача завжди полягає в захисті від позовних вимог позивача шляхом пред'явлення до нього своїх самостійних вимог. Навіть у тому разі, якщо зустрічна вимога пов'язана з початковою близькістю підстав, вона все одно має призначення засобу захисту прав та інтересів відповідача проти первісного позову [5, с. 51-52].

Н.М. Трашкова вважає, що метою кожного зустрічного позову є захист відповідача проти первісного позову. На її думку, виокремлення зустрічних позовів, заявлених не з метою захисту проти первісного позову, не зовсім правильне, оскільки не надавати значення первісному позову як підставі для пред'явлення устрічного позову не можна [6, с.].

На думку ГД. Васильєвої, якщо для матеріально-правового заперечення характерною є спрямованість на спростування вимог позивача по суті, то для зустрічного позову вона не є обов'язковою. Зустрічний позов виступає засобом захисту відповідача проти позову тільки тоді, коли він спрямований на підрив підстави первісної вимоги [7, с. 71].

У свою чергу, С.С. Бичкова, визнаючи наведені погляди щодо юридичної природи зустрічного позову раціональними, вказує, що зустрічний позов є самостійною вимогою відповідача, яка пред'являється ним до позивача у порядку і строки, що встановлюються законом, з метою їх спільного розгляду з первісним позовом у межах одного і того самого провадження у цивільній справі [8, с. 42].

На наш погляд, доцільно погодитися, що вважати зустрічний позов, спрямований до зарахування початкової вимоги, позовом, який служить для захисту від початкової вимоги, або позовом, що не прямо, але побічно пред'явлений з метою захисту проти первісного позову, навряд чи можна. Засобом захисту проти початкового позову може бути визнаний тільки зустрічний позов, що виключає повністю або в частині задоволення первісного позову, зустрічна вимога, спрямована до виключення задоволення первісного позову повністю або в частині.

Для зустрічного позову як засобу захисту характерним є те, що при задоволенні зустрічного позову повинен бути відхилений первісний позов. У свою чергу, тільки за відхилення зустрічного позову може бути задоволений первісний позов.

Очевидно, що при зарахуванні суд не відмовляє в позові, а задовольняє вимоги сторін. Зарахування - це не наслідок відхилення судом вимоги позивача в первісному позові в поєднанні із задоволенням зустрічної вимоги. Про зарахування можна говорити лише як про підсумок, що настав унаслідок задоволення зустрічного і первісного позовів.

Звертаючись до міжнародного регулювання та визначення правової природи зустрічного позову, варто відзначити, що, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини й основних свобод, держави беруть на себе подвійне зобов'язання: по-перше, вони повинні перешкоджати будь-яким порушенням прав і свобод, які захищаються Конвенцією; по-друге, вони повинні забезпечити сумісність їх внутрішнього законодавства з Конвенцією, для чого в деяких випадках необхідно внести в законодавство і правозастосовчу практику певні зміни.

Відповідно до змісту ст. 6 Конвенції на державах-учасницях лежить обов'язок зі створення і забезпечення функціонування інститутів, необхідних для належного здійснення правосуддя, а також із прийняття і реалізації законів, якими гарантується об'єктивний і справедливий судовий розгляд.

Необхідно відзначити, що контрольні органи Ради Європи розглядають гарантоване цією нормою Конвенції право на доступ до правосуддя та справедливий розгляд як одну з основних ознак будь-якого демократичного суспільства і на цій підставі гранично широко тлумачать викладені у зазначеній статті правила.

Вплив міжнародних норм і наявних європейських правових стандартів можна простежити і в ЦПК, в т. ч. щодо унормування зустрічного позову як процесуальної дії та процесуального інституту, що найбільш яскраво виражено в принципах змагальності, диспозитивності, законності, гласності, справедливого правосуддя та ін.

У міжнародному праві немає як такої дефініції зустрічного позову. Наявні, в т. ч. і в модельних законах, лише приписи про порядок порушення такого позову, регламентуються підстави для нього і суб'єкти, котрі мають на це право. З міжнародної судової практики можна виділити чотири загальноприйняті елементи як позову взагалі, так і зустрічного: матеріальний об'єкт позову (subject-matter), необхідний засіб судового захисту (relief claimed), сторони (parties) і підстави позову (cause of action). Визначення цих елементів немає [9, с. 223].

Тому імовірним є припущення впливу міжнародних правових стандартів на інститут зустрічного позову не з погляду букви, а лише духу, тобто про їхнє втілення в цій процедурі, її можливості для досягнення цілей цих стандартів.

Крім того, незважаючи на те, що стосовно національного права говорити про існування прецеденту в класичному розумінні неможливо, сучасна судова практика дедалі частіше набуває його рис, роблячи істотний вплив на подальше вирішення справ. У юридичній науці вже неодноразово піднімалося питання про надання судовому акту значення джерела права. Інститут зустрічного позову не є винятком, тому що тоді, як видається, будуть поступово відпадати і пом'якшуватися істотні обмеження й умови використання цього інституту, більш яскраво проявлятиметься його ефективність.

Слід зауважити, що принцип зустрічності, якщо його можна так назвати, в західних державах пронизує весь процес: зустрічну заяву, зустрічний позов, зустрічну апеляцію, зустрічну перевірку (в порядку нагляду), що видається більш демократичним і, хоча й ускладнює і затягує процес, дозволяє реалізувати основоположні процесуальні принципи, встановити істину і правильно врахувати інтереси сторін, у т. ч. використання ними всіх можливостей свого захисту.

Незважаючи на прагнення до реалізації принципу процесуальної економії, не варто нехтувати основними засадами рівноправності, змагальності, диспозитивності, що фактично виключає можливість надання одній зі сторін процесу пільг і переваг. Іншими словами, слід прагнути до того, щоб домагатися найкращих, максимальних результатів у судовому процесі з мінімальними витратами процесуальних сил і засобів. Саме цій меті може і повинен сприяти інститут зустрічного позову, який і є одним зі способів реалізації цих принципів.

Природа зустрічного позову має особливий серед інших засобів захисту відповідача характер, об'єднуючи в собі ознаки як засобу захисту відповідача (пред'являючи зустрічний позов, він домагається відхилення вимог позивача), так і ознаки самостійного позову (вимоги, заявлені відповідачем шляхом пред'явлення зустрічного позову, мають наступальний характер). На відміну від інших засобів захисту відповідача, зустрічний позов виходить за межі звичайної захисної реакції та доповнюється заявленням самостійної вимоги відповідача до позивача.

Відповідач, котрий заявляє зустрічний позов, по суті, набуває крім статусу сторони, яка не є ініціатором первісного правового конфлікту, також статус сторони, що ініціює інший правовий конфлікт. Видається правильним говорити саме про набуття подвійного статусу відповідача як учасника правового конфлікту, але не про трансформацію його статусу з відповідача у позивача. Пояснюється це тим, що необхідність за первісним позовом зберігається незалежно від факту пред'явлення зустрічного позову, а пред'явлення такого позову є заходом вимушеного характеру, викликаним виключно необхідністю захисту його інтересів у зв'язку з пред'явленням позивачем первісного позову.

Варто зазначити, що у правовій літературі висловлювалися й інші думки, відповідно до яких пряма залежність між заявленням зустрічного позову і фактом участі відповідача у процесі, ініційованому позивачем за первісним позовом, зовсім не обов'язкова.

зустрічний позов процесуальний

Звісно ж, виділення зустрічних позовів, заявлених не з метою захисту проти первісного позову, про які ми зазначали вище, не є цілком виправданими. З одного боку, зустрічний позов має всі ознаки позову самостійного і міг би бути заявлений відповідачем в межах окремого звернення до суду для ініціювання процесу незалежно від факту пред'явлення первісного позову. Однак, з іншого боку, та обставина, що відповідач заявляє позов саме в ході провадження, що вже має місце, в якому вимоги пред'явлені до нього, не можна визнати не зумовленим необхідністю здійснення захисту проти первісного позову. Більш того, чинне законодавство прямо вказує на наявність такого взаємозв'язку: відповідно до ст. 193 ЦПК, зустрічний позов може бути прийнятий тільки в тому разі, якщо його задоволення повністю або в частині виключає задоволення первісного позову. Саме залучення відповідача у процес як відповідної сторони спонукає його до заявлення зустрічного позову. Тому зустрічний позов є засобом захисту проти позову, а не просто позовом відповідача до позивача.

Список використаних джерел

1. Осокина Г.Л. Гражданский процесс. Общая часть. М., 2008. 748 с.

2. Гражданский процесс / под общ. ред. С.Н. Абрамова. М., 1948. 483 с.

3. Юдельсон К.С. Гражданский процесс. М., 1956. 438 с.

4. Фурсов Д.А. Предмет, система и основные принципы арбитражного процессуального права (современные проблемы теории и практики): дис. ... докт. юрид. наук. М., 2000. 430 с.

5. Пятилетов И.М. Защита интересов ответчика в советском гражданском процессе: учебное пособие / отв. ред. М.С. Шакарян. М., 1990. 85 с.

6. Трашкова Н.М. Защита ответчика в гражданском процессе: дис. ... канд. юрид. наук. Екатеринбург, 2012. 221 с.

7. Васильева Г.Д. Защита ответчика против иска в гражданском судопроизводстве. Красноярск: Изд-во Красноярского ун-та, 1982. 108 с.

8. Бичкова С.С. Зустрічний позов як цивільна процесуальна форма захисту інтересів відповідача. Вісник Верховного Суду України. 2010. № 10. С. 41-44.

9. Дробязкина И.В. Международный гражданский процесс: проблемы и перспективы. Санкт-Петербург: Юридический центр Пресс, 2004. 319 с.

Размещено на Allbest.ru