Поняття «послуга» як цивільно-правова категорія

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Поняття «послуга» як цивільно-правова категорія

Аксютіна А.В., старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

У статті аналізуються питання, пов'язані із визначенням поняття «послуга» у цивільному праві та її основних ознак. Надається авторське визначення поняття «послуга». Здійснюється порівняння наукових думок щодо визначення категорії «послуга». Здійснюється аналіз нормативно-правових актів та визначення категорії «послуга». Аналіз чинного законодавства свідчить, що правова категорія «послуга», незважаючи на багатовікову історію її фактичного існування, є відносно новим явищем у цивільному законодавстві України. Протягом багатьох років у літературі із цивільного права досить часто порушувалися та розглядалися питання щодо правової кваліфікації послуги як об'єкта цивільних прав. У статті розглянуто теоретичні аспекти сутності послуги. Наведено найбільш поширені визначення послуги як цивільно-правової категорії, як виду діяльності. Сформовано визначення послуги, аналізуючи різні твердження. У сучасному світі у сфері надання послуг щодня укладається величезна кількість цивільно-правових договорів, починаючи від договорів у галузях транспорту, освіти тощо і закінчуючи договорами з надання ритуальних послуг. Незважаючи на це, детального регламентування у Цивільному кодексі (далі - ЦК) України деякі аспекти відносин із надання послуг так і не знайшли. Хоча загалом можна констатувати, що чинний ЦК України закріплює найважливіші положення про правове регулювання відповідних суспільних відносин, до цього часу у науці цивільного права відсутня єдина точку зору щодо самого поняття послуги та характерних ознак останньої, що, своєю чергою, не сприяє формуванню єдиних наукових поглядів на послугу як об'єкт цивільних правовідносин. За умов глобалізації світової економіки, глибоких соціально-економічних трансформацій сфера послуг набуває найдинамічнішого розвитку, а від її належного правового забезпечення залежать зростання національної економіки, підвищення конкурентоспроможності країни на світових ринках послуг. Утім, чинні законодавчі акти, які встановлюють загальні положення щодо зобов'язання, договору про надання послуг та договорів про надання окремих видів послуг, не завжди складаються в чітку та послідовну систему регулювання, чим породжують численні колізії та є причиною формування неоднозначної практики вирішення спорів, що виникають із приводу належного виконання договірних зобов'язань із надання послуг. Статтю присвячено аналізу доктринальних підходів щодо розуміння послуги як об'єкта договірних відносин, її правовим особливостям, тенденціям розвитку сфери послуг у цілому. У статті порушено та проаналізовано проблемні аспекти правового регулювання договірних відносин з надання послуг.

Ключові слова: послуга, цивільно-правовий договір, споживач, виконавець, замовник, об'єкт цивільних прав, діяльність.

CONCEPTS OF “SERVICE” AS A CIVIL LEGAL CATEGORY

The article deals with issues related to the definition of civil law services and their main features. The author defines the concept of “service”. The scientific opinion on the definition of the category “service” is compared. The legal acts are analyzed and the category “service” is defined. An analysis of the current legislation shows that the legal category of “service”, despite its centuries-old history of its actual existence, is a relatively new phenomenon in the civil law of Ukraine. For many years, the legal qualification of a service as an object of civil rights has often been raised and discussed in the civil law literature. The article deals with theoretical aspects of the essence of the service. The most common definitions of the service as a civil category, as a type of activity are given. The service definition has been formed, analyzing various statements.

In the modern world, a large number of civil contracts are entered into in the field of services every day, starting with contracts in the fields of transport, education, etc., and ending with ritual services. Nevertheless, some aspects of the relations with the provision of services have not been found in the detailed regulation in the Civil Code (hereinafter - the Civil Code) of Ukraine. Although it can be generally stated that the current Civil Code of Ukraine establishes the most important provisions on the legal regulation of relevant social relations, so far in civil law science there is no single point of view on the very concept of service and the characteristics of the latter, which, in turn, does not contribute to the formation of uniform scientific views on the service as an object of civil legal relations. In the conditions of globalization of the world economy, deep socioeconomic transformations, the services sector becomes the most dynamic development, and its proper legal support depends on the growth of the national economy, increasing the country's competitiveness in the world markets of services. However, current legislation establishing general provisions on obligations, service contracts and service contracts are not always drawn up in a clear and consistent system of regulation, which gives rise to numerous conflicts and is the cause of ambiguous dispute resolution practices, arising from the proper performance of contractual obligations to provide services. The article is devoted to the analysis of doctrinal approaches to understanding the service as an object of contractual relations, its legal peculiarities, trends in the service industry as a whole. The article raises and analyzes the problematic aspects of the legal regulation of contractual relations in the provision of services.

Key words: service, civil contract, consumer, contractor, customer, civil rights object, activity.

Постановка проблеми

послуга правовий регулювання договірний

У сучасному світі у сфері надання послуг щодня укладається величезна кількість цивільно-правових договорів, починаючи від договорів у галузях транспорту, освіти тощо і закінчуючи договорами з надання ритуальних послуг. Незважаючи на це, детального регламентування у Цивільному кодексі (далі - ЦК) України деякі аспекти відносин із надання послуг так і не знайшли.

Розгляд правових аспектів надання будь-яких послуг не буде повним та об'єктивним без дослідження сутності безпосередньо родового поняття «послуга» як цивільно-правової категорії, її правових ознак, що характеризують її як об'єкт цивільного права.

Стан дослідження теми. Проблемним питанням цивілістичної теорії послуг та зобов'язань, що виникають з їх надання, присвячено значну увагу як у дореволюційній, так і в радянській доктрині цивільного права, а також у сучасних науково-теоретичних розробках українських та зарубіжних цивілістів. Проблематиці цивільно-правового регулювання відносин з надання послуг присвячені роботи О.А. Підопригори, Д.В. Бобрової, Н.С. Кузнєцо- вої, В.В. Луця, О.В. Дзери та інших. Актуальні питання про послуги висвітлюються у працях таких науковців, як: М.О. Барінов, М.І. Брагінський, В.В. Вітрянський, Р.М. Гейнц, Н.В. Дроздова, О.С. Іоффе. Але, незважаючи на це, детального регламентування деякі аспекти відносинз надання послуг так і не знайшли свого відображення. Саме цим і зумовлена мета цього дослідження - визначення поняття «послуга» у цивільному праві та її основних ознак.

Виклад основного матеріалу

Аналіз чинного законодавства свідчить, що правова категорія «послуга», незважаючи на багатовікову історію її фактичного існування, є відносно новим явищем у цивільному законодавстві України. Протягом багатьох років у літературі з цивільного права досить часто порушувалися та розглядалися питання правової кваліфікації послуги як об'єкта цивільних прав, але їх вирішення далі наукових дебатів не заходило. Такий стан науковці намагалися пояснити тим, що ідеологія марксистської теорії віддавала перевагу перш за все матеріальному виробництву, а послуги практично не розглядалися як самостійна сфера. Крім цього, ідеологічна концепція пролетаріату як авангарду соціалістичного суспільства не могла розглядати теорію послуги як самостійну галузь діяльності через те, що теорія послуг несе в собі єретичну ідею обслуговування когось, що суперечить ідеї визволення праці [1, с. 107].

А.А. Телестакова причинами відсутності поняття «послуга» у радянському цивільному законодавстві визнає різноманіття договорів про надання послуг та відсутність комплексного дослідження цієї групи договорів [2, с. 67-68].

Лише після набрання чинності Цивільним кодексом України цивільно-правова категорія «послуга» знайшла своє нормативно-правове згадування. Так, саме згадування, але не закріплення, зокрема у ст. 177 ЦК України, де серед об'єктів цивільних прав зазначені й послуги, а також у нормах глави 63 ЦК України, що присвячені загальним положенням договору про надання послуг, яка містить лише п'ять статей, яких явно не досить для регулювання такого виду суспільних відносин. З цього приводу варто врахувати думку М.І. Брагінського, який зазначав, що кількість спеціального матеріалу в Кодексі взагалі не відповідає значущості договорів на оплатне надання послуг [3, с. 42].

Крім того, на жаль, дотепер ЦК України, як основний кодифікований акт цивільного законодавства України, не містить однозначного визначення поняття «послуга».

Багато вітчизняних дослідників вважають, що визначення поняття «послуга» в ЦК України варто шукати в дефініції договору про надання послуг, яка закріплена у ч. 1 ст. 901 ЦК України, відповідно до якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором [4].

Але диспозиція цієї правової норми не дає змогу визначити навіть загальні риси такого явища. Спроба ж звернутися до інших актів законодавства України лише вносить додаткову плутанину. Так, спроба визначення поняття «послуга», що зроблена у Законі України «Про захист прав споживачів», відповідно до п. 17 ст. 1 якого послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб [5], лише виокремила певні об'єктивні ознаки такого явища, але не звернувши уваги на пов'язаність зазначених дій з особистістю надавача послуги, нематеріальний характер послуги, а також момент її споживання тощо.

Ще більш незрозуміло визначено зміст поняття «послуга» у п. 20 ст. 1 Закону України «Про здійснення державних закупівель» від 10.04.2014 р. [6] та у п. 17 ст. 1 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 р. [7]: «послуги - будь-який предмет закупівлі (крім товарів і робіт), зокрема, транспортні послуги, освоєння технологій, наукові дослідження, науково-технічні (експериментальні) розробки, медичне та побутове обслуговування, лізинг, найм (оренда), а також фінансові та консультаційні послуги, поточний ремонт». Інакше як юридичною тавтологією ці приписи не можна назвати.

Намагання визначити зміст терміна «послуга» здійснювалося й у минулому в актах законодавства, що вже втратили чинність. Так, згідно з приписами ст. 1 Закону України «Про технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» від 01.12.2005 р., який уже втратив чинність, послугою є результат економічної діяльності, яка не створює товар, але продається та купується під час торговельних операцій.

Не відрізняються від законів у частині неналежної термінологічної визначеності й підзаконні нормативно-правові акти. Так, у Постанові Кабінету Міністрів України «Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)» від 28.06.1997 р. № 694, яка вже втратила чинність, послуги визначено як будь-який об'єкт закупівлі, що не є товаром або роботами. Згідно з п. 2 Положення про порядок здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг для державних потреб, затвердженого Указом Президента України від 01.06.1999 р. № 595/99, послугами є будь-який предмет закупівлі, крім товарів та робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування, а також інша подібна діяльність.

Аналіз нормативних актів міжнародного приватного права свідчить, що вони також не містять чіткого визначення поняття «послуга». Водночас цю прогалину іноземні та міжнародні правотворці намагаються компенсувати шляхом виокремлення та нормативного закріплення певних переліків або класифікаторів видів послуг.

Так, Договір про заснування Європейської Спільноти від 25.03.1957 р. дає комплексне визначення поняття «послуга»: як «послуг, що їх надають зазвичай за винагороду, тією мірою, якою вони не підпадають під дію положень про свободу пересування людей, товарів та капіталу.«Послугами», зокрема, є: (а) діяльність промислового характеру; (Ь) діяльність торговельного характеру; (с) діяльність ремісників; Щ діяльність осіб вільних професій». Але таке визначення послуги є досить розмитим та незрозумілим. З цього приводу Д. гарет зазначав, що у праві Співтовариства слово «послуги» використовується як приватний термін.

Таким чином, відсутність належного нормативного визначення поняття «послуга» потребує дослідження його змісту та ознак з точки зору наукової доктрини, де також до цього явища ставляться неоднозначно. При цьому складність дослідження визначення «послуги» полягає в тому, що дослідник послуг має справу з гнучким об'єктом, межі якого змінюються залежно від бажань виконавця і/або споживача послуги. Один і той же об'єкт, що містить набір фізичних предметів і низку дій обслуговуючого персоналу виконавця, може розглядатися споживачем і як матеріальний товар, і як послуга.

І.В. Жилінкова зазначає, що для всіх послуг характерним є те, що вони: 1) мають нематеріальний характер, а їх результат не набуває врегульованого вигляду; 2) тісно пов'язані з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення певної діяльності); 3) не збігаються із самими діями (здійснення діяльності) виконавця, а існують як окреме явище - певне нематеріальне благо [8, с. 267]. На її думку, послуга - це певне нематеріальне благо, яке надається однією особою (виконавцем) і споживається іншою особою (замовником) у процесі вчинення певних дій або здійснення певної діяльності. Водночас для замовника за договором послуга, незважаючи на її нематеріальну сутність, виступає як певне благо, заради якого він і вступає в договірні відносини. Якби послуга не мала такої якості, то вона не виступала предметом багатьох видів договорів. Саме для отримання нематеріального корисного ефекту дій (діяльності) виконавця до нього й звертається замовник [8, с. 268].

Прибічниками концепції діяльності у визначенні правової сутності поняття «послуга» є й вітчизняні науковці О.А. Підопригора, Д.В. Боброва, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць, О.В. Дзера та ін. [9, с. 265]. Зокрема, точка зору В.В. Луця і Н.А. Федосенка полягає в тому, що під час надання послуг продається не сам результат, а діяльність, яка до нього привела [10, с. 572].

Вважаємо, що найбільш вдалим із зазначених у працях учених-цивілістів є визначення послуги через ознаки сукупності (нерозривної єдності) діяльності та її результату, що спрямований на задоволення потреб споживача, але не має уречевленого результату.

Для визначення поняття «послуга», як стверджують М.І. Брагінський та В.В. Вітрянський, необхідними є два взаємопов'язані елементи: мета, якій послуга служить («допомога», «користь»), та засіб досягнення цієї мети (здійснення тим, хто надає послугу, певної дії) [11, с. 209]. З цим варто погодитися, але зауважити, що зазначених двох елементів не досить, оскільки послуга має власну структуру, яка завжди містить такі компоненти: потреба; мета; мотив діяльності; сам процес діяльності; предмет, на який вона націлена; засоби, спрямовані на досягнення мети; результат діяльності [11, с. 295].

Наведені вище думки науковців є неоднозначними, на нашу думку, неповними, й не дають змогу в повному обсязі визначитися зі змістом поняття «послуга». Не можна не погодитися з думками певних учених, які зазначають, що послуга є специфічною дією, і щоб визначити її сутність, необхідно відокремити її від дій іншого виду, вказавши на її ознаки [11, с. 207]. Тому вважаємо за необхідне спочатку визначити деякі ознаки цього явища.

О.В. Дзера, розкриваючи ознаку послуги щодо її нематеріального характеру, звернувся до співставлення підрядних зобов'язань та зобов'язань з надання послуг. У таких випадках, як вважає вчений, основною розмежувальною ознакою є результат діяльності, що здійснюється послугонадавачем. Якщо в зобов'язаннях підрядного типу результат виконання робіт завжди має уречевлену форму, то в зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має уречевленого змісту. Сама послуга споживається в процесі її надання, тому її визначення дається як діяльність, спрямована на задоволення чиїх-небудь потреб. Відповідно, послуги, що надаються боржником кредитору, носять нематеріальний характер. У підрядних договорах сам зміст зобов'язання полягає в тому, щоб передати уречевлений результат роботи [12, с. 612].

Важливим у послузі є не виготовлення, обробка, переробка певної речі або виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові, як це має місце, наприклад, за договором підряду (ч. 2 ст. 837 ЦК України), а саме сукупність активних дій, що не мають речового результату, майнового вираження, тобто сукупність якостей, що має сама дія або діяльність. У цьому і полягає корисний ефект послуги, що задовольняє потребу замовника і споживається в процесі надання.

Послуга є нерозривно пов'язаною особистістю її виконавця та невіддільною від нього. Такий висновок можна зробити, виходячи з приписів ЦК України. Так, відповідно до ст. 902 ЦК України виконавець має надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним у повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Висновки

З огляду на зазначені вище думки науковців та вимоги щодо структури явища «послуга», вважаємо за можливе визначити деякі її характерні ознаки, а саме: специфічність форми суспільних відносин; діяльність, тобто сукупність дій, спрямованих на досягнення певної мети; предметом є задоволення потреб особи або суспільства; корисність; відсутність речового втілення; невіддільність від особистості виконавця; одномоментність споживання (споживається у момент надання); відповідність якості.

Зазначені вище ознаки дають змогу сформулювати авторське визначення правової категорії «послуга». На нашу думку, послугою є специфічна форма суспільних відносин, корисна діяльність, спрямована на задоволення немайнових потреб особи або суспільства, що споживається у момент надання, відповідає вимогам якості і є невіддільною від особистості виконавця.

Список використаних джерел