Нормативне регулювання спрощених проваджень у цивільному судочинстві України: історичний аспект

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Юридичний факультет

Кафедра правосуддя

Нормативне регулювання спрощених проваджень у цивільному судочинстві України: історичний аспект

Єпанчінцев О.С., аспірант

Анотація

У статті проаналізовано теоретичні та практичні аспекти нормативного регулювання спрощених проваджень на різних етапах розвитку цивільного процесуального законодавства. Проаналізовано Статут цивільного судочинства 1864 року, Цивільний процесуальний кодекс УСРР 1924 року, Цивільний процесуальний кодекс 1963 року та Цивільний процесуальний кодекс 2004 року. Розглядаються положення Статуту цивільного судочинства І8б4 року, якими встановлено порядок скороченого та спрощеного проваджень судочинства. Визначено, що умовами розгляду цивільної справи за скороченою процедурою були обов'язкова згода на це сторін, нескладний предмет позову та відсутність прямих заборон закону. Для скороченого провадження було характерним розглядати справи у прискореному порядку, без затримки або в короткий проміжок часу. Спрощений порядок судочинства стосувався нескладних, чітко визначених законом справ. Спрощений порядок судочинства виявився неефективним і був скасований. На початку 90-х років минулого століття спрощеність процедури розгляду цивільних справ проявилася не через зміну правил розгляду справи, а через зміни складу суду. Раніше всі цивільні справи розглядалися колегіально (суддя і два народні засідателі (сьогодні це присяжні)). Зміни у процесуальному законодавстві дали змогу більшість цивільних справ розглядати одноособово. Крім того, для деяких категорій цивільних справ були строки розгляду (для трудових спорів - 7 днів; для справ про стягнення аліментів - 10 днів). Сьогодні ці строки є значно більшими.

Реформування цивільного процесуального законодавства у 2004 році сприяло введенню нової спрощеної процедури - видачі судового наказу. Це стосувалося обмеженої кількості цивільних справ (розшук відповідача, нарахованої, але не виплаченої заробітної плати).

У 2017 році відбулася чергова реформа цивільного процесуального законодавства. Особлива увага звертається на те, що за результатами цієї реформи до вже наявної спрощеної процедури (судового наказу) запровадили ще одну - спрощене позовне провадження. За цими правилами можуть розглядатися нескладні справи. Але процесуальним кодексом передбачено обмеження, які справи не можуть розглядатися за такою процедурою. Мета таких змін полягає в підвищенні ефективності виконання завдань цивільного судочинства щодо захисту прав особи.

Ключові слова: цивільний процес, Статут цивільного судочинства 1864 року, Цивільний процесуальний кодекс, спрощені процедури, скорочені процедури, цивільні справи, строки розгляду справи.

Annotation

The regulation of simplified procedures in Ukrainian civil proceeding: A Historical aspect

The theoretical and practical aspects of regulation of simplified proceedings at different stages of the development of civil procedural legislation are analyzed in the given article. The Civil Procedure Statute of 1864, the Civil Procedure Code of the USSR of 1924, the Civil Procedure Code of 1963 and the Civil Procedure Code of 2004 are analyzed. The provisions of the Statute of Civil Procedure of 1864, which establish the procedure for reduced and simplified proceedings, are considered. It was determined that the conditions of civil proceedings under the reduced procedure were mandatory consent of the parties, a simple subject of the claim and no direct prohibitions of law. The reduced proceedings were characterized by the expedited procedure, without delay or in a short period of time. The simplified procedure concerned simple, well-defined cases. The simplified procedure was ineffective and was repealed. In the early 90s, the simplification of civil proceedings was manifested not by changes in the rules of the case, but by changes in the composition of the court. Previously, all civil cases were considered collectively (a judge and two people's assessors (today this is a jury)). Changes in procedural law have allowed considering individually the majority of civil cases. In addition, there were terms of consideration of cases for some categories of civil cases (for labor disputes - 7 days; for cases concerning the recovery of alimony payments - 10 days). Today, these terms are much longer.

The reform of civil procedural law in 2004 facilitated the introduction of a new simplified procedure - the issuance of a court order. This applied to a limited number of civil cases (search of defendant, accrued but not paid wages).

In 2017, another reform of civil procedural legislation took place. Particular attention is drawn to the fact that, following the results of this reform, another simplified law suit was introduced to the already simplified procedure (court order). These rules can be used to deal with simple cases. But the Procedure Code provides restrictions on cases that cannot be dealt with under such procedure. The purpose of such changes is to increase the efficiency of pursuance of the tasks of civil proceedings for the protection of individual rights.

Key words: civil procedure, Civil Procedure Statute of 1864, Civil Procedure Code, simplified procedures, reduced procedures, civil cases, terms of consideration of the case.

Постановка проблеми

У жовтні 2017 року відбулось чергове реформування цивільного процесуального законодавства, за результатами якого було введено багато нових процедур. законом України «Про внесення змін до господарського процесуального кодексу України, цивільного процесуального кодексу України, кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року №2147-УІІІ Цивільний процесуальний кодекс був викладений у новій редакції, зокрема, з'явився такий новий інститут, як спрощене позовне провадження [1]. Для того, щоб спрогнозувати, наскільки ефективними будуть ці процедури, слід проаналізувати цивільне процесуальне законодавство в історичній ретроспективі: чи існували в минулому такі інститути, які категорії справ розглядалися за спрощеними процедурами та чого очікувати від змін у процесуальному законодавстві.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Слід зазначити, що у науці цивільного процесу науковці-процесуалісти приділяли увагу проблемам, які були пов'язані із процедурами спрощеного судового розгляду. Такі науковці, як О. Беляневич, В. Бобрик, С.. Васильєв, М. Вербіцька, В. Комаров, С. Короєд, Д. Луспеник, Ю. Навроцька, О. Зуб, І. Ізарова, В. Проценко, О. Ткачук, О. Угриновська, С. Фурса, О. Штефан та інші, розглядали їх у своїх працях, але глибокого, системного аналізу спрощеного позовного провадження науковці-процесуалісти ще не здійснювали. Зараз науковий аналіз інституту спрощеного позовного провадження став більш активним, дослідження цих процедур набуло особливого значення і викликало великий науковий інтерес, адже це є важливим для розуміння їхньої сутності і має велике значення як для судової практики, так і для розвитку науки цивільного процесу, а також для вдосконалення цивільного процесуального законодавства загалом.

Звертає на себе увагу та особливість, що у науковій юридичній літературі є велика кількість визначень понять «спрощене провадження», «спрощені судові процедури», «спрощене позовне провадження», «прискорене провадження». Але слід зазначити, що серед науковців і практиків немає єдності щодо їхнього визначення та правової сутності, тим більше майже не досліджувалися питання, як ці процедури співвідносяться із процедурами саме спрощеного позовного провадження.

Метою статті є науковий аналіз основних нормативних актів, якими регулювалися раніше та регулюються сьогодні спрощені процедури розгляду цивільних справ. Не претендуючи на глибокий історичний екскурс, проаналізуємо тільки Статут цивільного судочинства 1864 року, Цивільний процесуальний кодекс УСРР 1924 року, Цивільний процесуальний кодекс 1963 року та Цивільний процесуальний кодекс 2004 року.

Слід зазначити, що всім цим нормативним актам притаманні особливості в регулюванні деяких скорочених проваджень за різних умов і підстав.

виклад основного матеріалу. Статут цивільного судочинства 1864 року у Книзі ІІ. - Порядок провадження у загальних судах, ст.ст. 202-1281 у Розділі І, яким регулювалося провадження в окружних судах, містив дві глави (Глава VII та Глава VIII), якими регламентувалися скорочене судочинство та спрощене судочинства відповідно [2, с.224-232]. У ст. 348 Статуту зазначалося, що всі справи можуть розглядатися в порядку скороченого провадження.

Для цього мали наставати такі умови:

1) сторони погоджувалися на таку процедуру;

2) відсутність прямих заборон у законі на розгляд справи за скороченою процедурою;

3) пряма вказівка у Статуті, які справи слід розглядати за скороченою процедурою.

Як зазначав В. Гордон, скорочене провадження застосовувалося задля прискорення та полегшення розгляду справи. Такий порядок визначався на розсуд суду з урахуванням умов для застосування такої процедури [2, с. 224]. Погодження сторін на скорочене провадження проявлялося в їхніх заявах (позовній заяві від позивача та у відзиві на позов від відповідача). Щодо наявності двох наступних умов, які стосувалися предмета спору, то суд якраз аналізував наявність вказівок або заборон статуту і залежно від цього в сукупності приймав рішення щодо процедури розгляду справи. У ст.349 Статуту містилися вказівки, які категорії справ слід розглядати за скороченою процедурою. Це такі справи, наприклад, як: позови про взяття в бор товарів і припасів; про найм будинків, квартир та інших приміщень, про найм слуг і всі справи, пов'язані з різного роду працівниками; за позовами про зберігання коштів та іншого майна; за вимогами про виконання договорів і зобов'язань; позови про відшкодування шкоди за самоуправного заволодіння майном, коли немає вимоги про оспорювання права власності на нерухоме майно; спори, які виникають пі час виконання рішень; спори про привілеї; позови про стягнення сум потерпілими працівниками та їхніми сім'ями. Про неможливість розгляду справи за процедурою скороченого провадження мало бути пряме застереження, як-от, наприклад, стосовно справ «казенного управління». У ст.1289 Статуту було зазначено, що такі справи не підлягали «провадженню скороченим порядком» [2, с. 659]. І.Є. Енгельман звертав увагу, що за такою ж процедурою могли розглядатися справи за позовами про винагороду за шкоду і збитки проти посадових осіб і суддів. нормативний регулювання спрощений цивільний процесуальний

Особливість цього провадження полягала в тому, що суд призначав розгляд справи, часові межі між врученням повістки і судовим засіданням мали бути від семи днів до одного місяця (ст.350 Статуту). Але, відповідно до ст.351 Статуту, у справах, які потребували негайного вирішення, справа призначалася і раніше зазначеного у ст.350 строку. Крім того, позивач уже під час звернення до суду був зобов'язаний подати всі наявні у нього документи. відповідач був зобов'язаний подати необхідні документи, якими він спростовував пред'явлені до нього вимоги під час подачі заперечень проти позову. Сторони наділялися повноваженнями на відкладення розгляду справи. Відповідач - за умови, якщо він не встиг із поважних причин надати документи на обґрунтування заперечень. А позивач - за умови необхідності подання нових документів на заперечення відповідача. Всі наступні відкладення були можливі виключно за погодженням сторін (ст.ст. 353-357 Статуту). Далі, за процедурою сторони викладали в усній формі свої вимоги і заперечення. При цьому обов'язком суду було примирення сторін, і якщо сторони не доходили згоди, то суд пропонував сторонам подати письмові пояснення в порядку для звичайного підготовчого провадження (ст.ст. 317-320 Статуту).

Тобто для скороченого провадження було характерним розглядати справи у прискореному порядку, без затримки або в короткий проміжок часу.

Був і інший вид провадження, який регламентувався Главою VIII цього ж розділу «Про спрощений порядок судочинства», якою був доповнений Статут у 1891 році. Ст.ст. 365-1 та 365-2 визначалися категорії справ, які розглядалися за цими правилами та які не підлягали розгляду у спрощеному порядку. Зокрема, відповідно до ст. 365-1 у спрощеному порядку розглядалися справи за позовами про стягнення суми за векселями, закладними, позиками і всіма іншими письмовими зобов'язаннями, а також справи про виселення у зв'язку зі спливом строку найму. Т.М. Яблочков так характеризував цей вид провадження:

1) справи розглядалися одноособово;

2) підсудність визначалася за місцем проживання відповідача;

3) скорочені процесуальні строки;

4) позивач під час звернення до суду подавав усі документи в оригіналі, а відповідач - до дня розгляду справи;

5) подача зустрічного позову, вступ у справу третіх осіб, слухання висновку прокурора не допускалися;

6) звичайне оскарження рішення у справі не допускалося. Натомість сторони протягом одного місяця мали право просити суд слухати справу звичайним порядком [4, с. 512].

Спрощений порядок розгляду цивільних справ проіснував до 1912 року. Як зазначав Є.В. Васьковський, мета спростити і прискорити провадження у справі не виправдала себе. на практиці виявилося більш доцільним і зручним «примусове» виконання [5, с. 424]. Саме тому спрощене провадження було скасовано.

З жовтня 1924 року набув чинності Цивільний процесуальний кодекс УСРР [6, с. 4]. Слід зазначити, що в цьому Кодексі відсутні провадження, які б називалися «спрощеними». Водночас звертає на себе увагу та особливість, що частиною третьою Кодексу «Особливі переведення» визначено особливості провадження в деяких категоріях справ. Більшість із тих категорій справ сьогодні розглядається за правилами окремого провадження, але є й так звані «про видання судових наказів...», тобто ті, які сьогодні розглядаються за спрощеними процедурами. В.А. Краснокутський, досліджуючи свого часу це питання, вказував на те, що судові накази застосовуються до стягнень грошових коштів, наприклад, щодо домовленостей про розмір утримання дітей і подружжя або про стягнення заробітної плати за розрахунковими книжками [7, с. 529].

Цивільним процесуальним кодексом УССР 1963 року було визначено загальний порядок розгляду цивільних справ. Процедур, які б передбачали спрощені провадження щодо окремих категорій справ, не було. Першим кроком на шляху спрощення процедур розгляду цивільних справ можна вважати зміни в законодавстві, які стосувалися справ про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 1 березня 1985 року «Про деякі зміни порядку стягнення аліментів на неповнолітніх дітей», який був затверджений Законом УРСР від 27 березня 1985 р. №30-ХІ, у разі відсутності спору між батьками про утримання дитини судді були наділені повноваженнями одноособово видавати постанови про стягнення аліментів [8].

Після того, як Україна стала незалежною, цивільне процесуальне законодавство потребувало свого реформування. В.В. Комаров, згадуючи про етапи реформування, звертав увагу, що ідеї запровадження спрощеного провадження пропонувалися ще в 1995 році [9, с. 359]. Чому законодавець зволікав, важко зрозуміти. Висловимо припущення, що приблизно в цей час (1992 рік) спрощення процедури фактично відбулося завдяки тому, що судді почали розглядати справи одноособово, за деякими винятками. Крім того, для зазначеної категорії справ діяв скорочений процесуальний строк розгляду справи - 10 днів (ст. ст. 124-1, 148 ЦПК України) [10, с. 174, 227].

18 березня 2004 року було прийнято новий цивільний процесуальний кодекс України, який набрав чинності з 1 вересня 2005 року. Цим Кодексом запроваджувалася така спрощена процедура, як видача судового наказу [10, с. 38-41].

Як ми вже зазначали, остання реформа процесуального законодавства відбулася в жовтні 2017 року. Саме ці зміни стали фундаментом, основою для запровадження нового процесуального інституту - спрощеного позовного провадження.

Висновки

Проведений аналіз нормативних актів цивільного процесуального законодавства на різних етапах розвитку показав, що спрощені процедури розгляду цивільних справ завжди мали місце. Якщо в дореволюційний період ці процедури реально застосовувалися під час розгляду цивільних справ, то у радянський період розвитку цивільного процесуального законодавства спрощені процедури майже не застосовувалися. Останнім часом процесуальне законодавство зазнало кардинальних змін, зокрема, щодо розгляду справ за спрощеними процедурами. Мета таких змін полягає в підвищенні ефективності виконання завдань цивільного судочинства щодо захисту прав особи.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»: Закон України від 3 жовтня 2017 р. №2147-УІІІ. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2017. №48. Ст. 436.

2. Устав гражданского судопроизводства с разъяснениями В. Гордона. Санкт-Петербург: Издание юридического книжного магазина Н.К. Мартинова, 1911. 1024 с.

3. Энгельман И.Е. Курс русского гражданского судопроизводства. Гражданский процесс. Хрестоматия: учеб. пособие / под. ред. проф. М.К. Треушникова. Москва: ОАО «Издательский дом «Городец», 2005. 896 с.

4. Яблочков Т.М. Учебник русского гражданского судопроизводства. Гражданский процесс. Хрестоматия: учеб. пособие / под. ред. проф. М.К. Треушникова. Москва: ОАО «Издательский дом «Городец», 2005. 896 с.

5. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. Москва: Издание Братьев Башмаковых, 1914. 572 с.

6. Шостя Ф. Цивільний процесуальний кодекс УСРР Текст та практичний коментарій. Харків: Юридичне видавництво Наркомюсту УСРР, 1928. 315 с.

7. Краснокутский В.А. Очерки гражданского процессуального права. Гражданский процесс. Хрестоматия: учеб. пособие / под. ред. проф. М.К. Треушникова. Москва: ОАО «Издательский дом «Городец», 2005. 896 с.

8. Закон УРСР від 27 березня 1985 р. №30-XI. «Про внесення змін і доповнень до Кримінально-процесуального та Цивільного процесуального кодексів Української РСР».

9. Комаров В.В. Гражданское процессуальное законодательство Украины: постсоветский период развития. Евразийский гражданский процесс: к 25-летию стран СНГи Балтии: сб. науч. статей / под ред. Д.Я. Малешина. Москва: Статут, 2015 - С. 357-392.

10. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. 2004. №5. 544 с.

Размещено на allbest.ru