Діяльність прокурора щодо запобігання і протидії домашньому насильству

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність прокурора щодо запобігання і протидії домашньому насильству

Prosecutor's activities to prevent and respond to domestic violence

Єгоров П.В.

викладач коледжу

Чернівецького національного університету

імені Юрія Федьковича

Анотація

домашній насильство прокурор потерпілий

Автор досліджує проблему домашнього насильства та його форми. Наголошено на запровадженні кримінальної відповідальності за вчинення домашнього насильства. Підкреслено, що прокуратура є органом, на який покладаються функції зі здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Крім того, що прокуратура є одним із суб'єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі.

Стаття акцентує увагу на важливості здійснення прокурором нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням. Він реалізує ці повноваження, починаючи з моменту надходження заяви чи повідомлення або інформації про домашнє насильство до правоохоронного органу, або може самостійно виявити такий факт чи отримати відповідну заяву потерпілої особи.

Наголошено, що потерпілій особі слід роз'яснити її права та можливості щодо захисту від подальшого насильства, з'ясувати необхідність забезпечення безпеки та на підставі цього визначитись зі спеціальними заходами щодо кривдника, оформити матеріали для подальшого проведення процесуальних дій і притягнення кривдника до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Прокурор безпосередньо несе відповідальність за своєчасність та законність прийняття органами досудового розслідування процесуальних рішень, а також проведення слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення та перевірку доказів у кримінальному провадженні.

Підкреслено, що прокурор, як сторона обвинувачення, здійснює повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом до суду та підтримання публічного обвинувачення у суді. Повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне за собою, як правило, закриття кримінального провадження.

Ключові слова: прокуратура, прокурор, домашнє насильство, потерпіла, кримінальне провадження.

Abstract

The author explores the problem of domestic violence and its form. Criminal liability for domestic violence was emphasized. It is announced that the Prosecutor's Office is the body charged with implementing measures to prevent and combat domestic violence. In addition, the prosecutor's office is one of the actors in the field of preventing and combating gender-based violence.

The article proclaims the importance of the prosecutor overseeing law enforcement during pre-trial investigations in the form of procedural guidance for pre-trial investigations. He exercises these powers from the moment a statement or notification or information on domestic violence is received by a law enforcement agency, or may independently identify such fact or obtain a relevant statement from the victim.

It is emphasized that the victim should be explained her rights and possibilities for protection against further violence. The state body must find out the need for security and on this basis determine the specific measures for the offender, prepare materials for further procedural actions and prosecution of the offender to criminal or administrative liability.

The prosecutor is directly responsible for the timeliness and lawfulness of the pre-trial investigation by the bodies of procedural decisions, as well as the conduct of investigative (investigative) actions aimed at establishing and verifying evidence in criminal proceedings.

It is emphasized that the prosecutor, as a party to the prosecution, notifies the person of the suspected criminal offense, the application of the indictment to the court and the support of the public prosecution in court. Reporting to a person on suspicion of a criminal offense may be carried out by the investigator in agreement with the prosecutor, and the prosecution may be supported by the victim, his representative. The refusal of the prosecutor to support the prosecution usually entails closing the criminal proceedings.

Key words: prosecutor's office, prosecutor, domestic violence, victim, criminal proceedings.

Постановка проблеми

Прокуратура становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому Законом України «Про прокуратуру» [1], здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, в тому числі в сфері протидії і запобіганню домашньому насильству.

Домашнє насильство набуває численних форм включно з фізичним, сексуальним, репродуктивним, економічним, психологічним та емоційним, вербальним, релігійним насильством, і варіюється від прихованих, стертих форм на кшталт епізодів емоційного знущання (наприклад, сталкінгу чи залякування) до згвалтувань у шлюбі та грубого фізичного насильства - побиття, душіння, обливання кислотою, що призводять до хронічних захворювань, інвалідності чи смерті. Вбивства в контексті домашнього насильства (domestic murders) включають побиття камінням, спалювання наречених, «убивства честі» тощо [2; 3; 4].

Держава і суспільство засуджують такі відверто негативні явища. Їх інститути провадять дослідження, навчання та виступають за імплементацію реформ для просування рівності та безпеки. Слід змінити закони щодо насильства над жінками та іншими жертвами сексуального (домашнього) насильства.

Зазначимо, що домашнє насильство, в значній мірі, випливає з невизнання тендерних прав. Така ситуація криється в глобальній культурі дискримінації, яка позбавляє жінок рівних прав із чоловіками та легітимізує привласнення жіночих, а почасти і дитячих, органів для індивідуального задоволення чи політичних цілей. Щодня у всьому світі жертви стикаються з гендерним переслідуванням, включаючи генітальне каліцтво, сексуальне рабство, примусову проституцію. Принаймні одну з кожних трьох жінок (саме вони у переважній більшості випадків стають жертвами) у всьому світі під час її побиття, примушування до сексу або знущання іншим чином використовували [2].

Отже, діяльність органів прокуратури щодо запобігання і протидії домашньому насильству, що є предметом дослідження і лише «вершиною айсберга». Ситуація, яка склалася, наполегливо диктує необхідність вживання комплексу заходів, спрямованих, в тому числі, на удосконалення інформаційного забезпечення, гармонізацію й уніфікацію правової бази, проведення конкретних погоджених заходів правоохоронних та інших органів системи юстиції в боротьбі зі злочинністю.

Держава зобов'язана запобігати і карати насильство. Теоретичні розробки таких авторів, як К. Арушанян, О. Дунебабіна, С. Мінченко, Г Попов, нормативні та інтернет-джерела України і зарубіжних країн, що були використані під час написання статті, свідчать про актуальність обраної в якості предмету аналізу теми.

Виклад основного матеріалу

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 7 грудня 2017 року характеризує домашнє насильство як дії або бездіяльність фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь [5].

Якщо раніше згідно із Законом України «Про попередження насильства в сім'ї» від 15 листопада 2001 року [6], який втратив чинність з дня набуття юридичної сили Закону 7 грудня 2017 року, від домашнім насильством вважались інциденти у подружжі, то тепер розширюється коло осіб. До нього відносять колишнього чоловіка/ дружину, громадянські шлюби (спільне проживання без реєстрації). Кривдниками можуть виступати: прийомні батьки, особи, які спільно проживають чи проживали в одній родині, рідні брати, сестри, опікуни й інші родичі - дядько, тітка, племінниці, двоюрідні брати, сестри, двоюрідні дідусі та бабусі.

Під економічним насильством в Законі значиться умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство, відповідно до Закону, - це словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.

Натомість, фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (ст. 1 Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Доводити такі види насильства можна через свідків (сусідів, родичів) і викликаючи поліцію.

Статистика фактів домашнього насильства, наведена нижче, засвідчує невтішну ситуацію:

Якщо раніше за домашнє насильство була передбачена виключно адміністративна відповідальність, то тепер вводиться кримінальна відповідальність окремим законом. Ця норма набула чинності лише з січня 2019 року, оскільки потрібен був приблизно рік для того, щоби навчити працівників поліції, суддів та прокурорів працювати із цією проблемою.

За кожен із видів насильства передбачені різні санкції. Якщо узагальнити, покарання можуть бути такі: громадські роботи на строк від 150 до 240 годин, арешт на термін до шести місяців, обмеження волі на термін до п'яти років або позбавлення волі на термін до двох років [7].

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» прокуратура є органом, на який покладаються функції зі здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Також прокуратура є одним із суб'єктів, що реалізують заходи у сфері запобігання та протидії насильству за ознакою статі (ст. 7 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків») [8].

Відповідно до ч. 2 ст. 36 КПК України, прокурор здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням [9].

Прокурор здійснює повноваження у кримінальному провадженні, починаючи з моменту надходження заяви чи повідомлення або інформації про домашнє насильство до правоохоронного органу, що, фактично, є передумовою для початку досудового розслідування. Він може самостійно виявити такий факт або отримати відповідну заяву потерпілої особи. Важливим поворотним моментом є визначення, чи підпадає конкретний випадок під систему кримінального правосуддя.

До ключових моментів, які прокурори повинні враховувати протягом періоду розслідування, належать наступні. Потерпілій особі слід роз'яснити її права та можливості щодо захисту від подальшого насильства, з'ясувати необхідність забезпечення безпеки та на підставі цього визначитись зі спеціальними заходами щодо кривдника, оформити матеріали для подальшого проведення процесуальних дій і притягнення кривдника до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Якщо в події наявні ознаки кримінального правопорушення, слід невідкладно внести відповідні відомості до ЄРДР. У ст. 214 КПК України встановлено обов'язок слідчого, дізнавача, прокурора внести такі відомості не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Якщо у факті домашнього насильства наявні ознаки кримінального правопорушення, до ЄРДР вноситься інформація про це, яка має містити обставини події та першочергову кваліфікацію дій, що може бути уточнена залежно від обставин.

Заходи, спрямовані на захист потерпілої особи від кривдника (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»), мають вживатися негайно.

Здійснюючи процесуальне керівництво, прокурор безпосередньо несе відповідальність за своєчасність та законність прийняття органами досудового розслідування процесуальних рішень, а також проведення слідчих (розшукових) дій, спрямованих на встановлення та перевірку доказів у кримінальному провадженні, отримання таких доказів з підстав та у порядку, передбаченому КПК України, дотримання правил їх належності та допустимості. Порушення встановленого законом порядку проведення слідчих (розшукових) дій та отримання за їх результатами доказів, наявність недопустимих доказів негативно впливає на можливість їх використання прокурором під час судового розгляду, звужує доказову базу прокурора у процесі як сторони кримінального провадження [10].

Прокурору слід враховувати, що потерпілі, особливо жертви злочинів на сексуальному ґрунті, можуть важко сприймати необхідність обговорювати подію, пов'язану з насильством, із співробітниками правоохоронних органів чоловічої статі. Отже, доцільним є з'ясування побажань потерпілої особи щодо статі прокурора, дізнавача, слідчого, які будуть вести кримінальне провадження. За наявної можливості слід задовольнити побажання потерпілої щодо проведення слідчих дій жінкою або в присутності службовця жіночої статі, члена родини, близької особи, психолога або представника соціальної служби. Прокурорам слід приділяти особливу увагу тому, щоби установки, міфи і тендерні стереотипи співробітників правоохоронних органів не вплинули на розслідування та збір доказів.

Забезпечення прокурором збору всіх можливих доказів також має неабияке значення. Ретельність розслідування на цьому етапі впливає на зниження залежності під час судового розгляду від показань жертви/свідків як єдиного типу доказів і сприяє підвищенню ймовірності успішного судового розгляду.

Прокурори зобов'язані пересвідчуватися в тому, що поліція належним чином виявляє і реагує на акти домашнього насильства.

Прокурор, як сторона обвинувачення, здійснює повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом до суду та підтримання публічного обвинувачення у суді. Повідомлення особі може здійснюватися слідчим за погодженням із прокурором, а обвинувачення може підтримуватися потерпілим, його представником. Відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення тягне за собою закриття кримінального провадження, крім випадків, передбачених у КПК України.

Відповідно до Закону України від 6 грудня 2017 року «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» [11] ч. 1 ст. 469 КПК України доповнено положеннями, відповідно до яких угода про примирення у кримінальних провадженнях щодо злочинів, пов'язаних з домашнім насильством, може бути укладена лише за ініціативою потерпілого, його представника або законного представника. Якщо дії чи інтереси законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, за рішенням прокурора, слідчого судді, суду такий законний представник замінюється іншим із числа осіб, визначених згідно зі ст. 44 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 48 Стамбульської конвенції Сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для заборони на обов'язкові альтернативні процеси з вирішення спорів, у тому числі посередництво та примирення, стосовно всіх форм насильства, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції. Крім того, у п. 252 пояснювальної доповіді до цієї конвенції вказано, що автори не ставлять під сумнів переваги таких альтернативних методів, наявних у багатьох кримінальних і цивільних справах, вони хочуть наголосити на негативних наслідках, які вони можуть мати у випадках насильства, охоплених цим документом, зокрема у разі обов'язкової вимоги щодо застосування альтернативних методів урегулювання спорів замість змагального провадження в суді.

Жертви насильства ніколи не зможуть виступати в таких альтернативних процесах вирішення спорів нарівні з правопорушником. Характер цих злочинів полягає в тому, що жертви неодмінно залишаються з почуттям сорому, безпорадності та вразливості, тоді як кривдник випромінює силу та домінування. Для уникнення реприватизації домашнього насильства й насильства стосовно жінок і забезпечення можливості правосуддя для жертв на державу покладається обов'язок надавати доступ до змагального провадження в суді під головуванням нейтрального судді в порядку чинного національного законодавства. Отже, сторони повинні передбачити у внутрішньому кримінальному й цивільному праві заборону на обов'язкову участь в альтернативних процесах вирішення спорів [12].

Домовленості щодо угоди про примирення між сторонами можуть проводитися ними самостійно, захисником і представником або за допомогою іншої особи, погодженої сторонами кримінального провадження, крім судді, прокурора або слідчого [13].

Висновки

Домашнє насильство - не приватна чи сімейна справа, а проблема, яка стосується суспільних інтересів, що також потребує ефективних дій з боку держави. Недостатньо мати закони щодо протидії домашньому насильству, більш важливим є наявність ефективних механізмів їхньої реалізації [14]. І прокуратура є одним із органів, на який покладаються функції зі здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Здійснюючи процесуальне керівництво, прокурор безпосередньо несе відповідальність за своєчасність та законність прийняття органами досудового розслідування процесуальних рішень, а також проведення слідчих (розшукових) дій. Прокурор, як сторона обвинувачення, здійснює повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, звернення з обвинувальним актом до суду та підтримання публічного обвинувачення у суді.

Список використаної літератури

1. Про прокуратуру України: Закон України від 14 жовтня 2014 р. URL: http://zakon.rada.gov.ua (дата звернення 30.10.2019).

2. Violence Against Women. End the Cycle of Violence // Amnesty International. URL: https://www.amnestyusa.org/themes/womens-rights/ violence-against-women/ (applied: 30.10.2019).

3. Gender, sexuality, and identity // Amnesty International. URL: https://www.amnestyusa.org/issues/gender-sexuality-identity/ (applied: 30.10.2019).

4. Sharma I. Violence against women: Where are the solutions? // Indian Journal of Psychiatry. 2015. Apr-Jun; 57(2). P. 131-139.

5. Про запобігання та протидію домашньому насильству: Закон України від 7 грудня 2017 р. URL: http://zakon.rada.gov.ua (дата звернення 30.10.2019).

6. Про попередження насильства в сім'ї: Закон України від 15 листопада 2001 р. (втратив чинність). URL: http://zakon.rada.gov.ua (дата звернення 30.10.2019).

7. Дунебабіна О. Домашнє насильство: кого і за що карає закон? // Радіо свобода. URL: https://www.radiosvoboda.org (дата звернення: 30.10.2019).

8. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків: Закон України від 8 вересня 2005 р. URL: http://zakon.rada.gov.ua (дата звернення 30.10.2019).

9. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квітня 2012 р. URL: http://zakon4.rada.gov.ua (дата звернення: 30.10.2019).

10. Процесуальне керівництво прокурором досудовим розслідуванням: організаційно-правові та криміналістичні основи: наук.-практ. посіб. / кол. авт. 2-ге вид., перероб. Київ: Національна академія прокуратури України, 2016. 796 с.

11. Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами: Закон України від 6 грудня 2017 р. URL: http://zakon4.rada.gov.ua (дата звернення: 30.10.2019).

12. Про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами: Конвенція Ради Європи та пояснювальна доповідь від 11 травня 2011 р. URL: https://rm.coe.int/1680093d9e (дата звернення: 30.10.2019).

13. Діяльність прокурора щодо запобігання та протидії домашньому насильству: наук-навч. посіб. / С.І. Мінченко, Г.В. Попов, К.К. Арушанян, З.А. Загиней та ін. Київ: Національна академія прокуратури України, 2019. 104 с.

14. Онуз проти Туреччини: рішення Європейського суду з прав людини від 9 червня 2009 р. (заява № 33401/02). URL: http://hudoc.echr.coe.int (дата звернення: 30.10.2019).

Размещено на Allbest.ru