Окремі новели чинного кримінального кодексу України щодо спеціальних суб'єктів злочину та їх аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Окремі новели чинного кримінального кодексу України щодо спеціальних суб'єктів злочину та їх аналіз

Осадча А.С., кандидат юридичних наук, асистент кафедри кримінального права № 2

Аналізуються зміни, які були внесені законодавцем до розділу XVII Особливої частини КК України «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг». Оцінюючи ці новели, слід зауважити, що вітчизняний законодавець під час їх прийняття прагнув наблизитися до вимог та стандартів міжнародного співтовариства у сфері протидії та запобігання корупції. Згідно зі змінами у КК України вперше до суб'єктів корупційних злочинів віднесено не тільки службових осіб, а й осіб, що здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг. Висловлюється авторська думка щодо узгодженості цих новел з діючими приписами Кримінального Кодексу України. Досліджуються такі спеціальні суб'єкти злочину, як службові особи і особи, які здійснюють свою професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг. Під час вирішення цього питання проаналізовано нормативно-правові акти, а також різні доктринальні погляди щодо зазначених спеціальних суб'єктів злочину.

Автор звертає увагу, що ознаки службових осіб в законі виділені, а ознаки осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, безпосередньо не зазначені, а отже, їх можна встановити лише шляхом тлумачення змісту законів і нормативно-правових актів, що аж ніяк не сприяє ефективному і безпомилковому застосуванню зазначених норм. На нашу думку, ознаки вказаних спеціальних суб'єктів доцільно встановлювати за допомогою поняття публічних послуг і особливостей професійної діяльності таких осіб. Хоча поняття публічних послуг в законодавстві України наразі відсутнє. Однак Концепцією розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади визначено, що сферу публічних послуг становлять послуги, що надаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, які перебувають в їх управлінні

Ключові слова: спеціальний суб'єкт злочину, службова особа, корупційні злочини, публічні послуги, особи, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг.

SEPARATE NOVELS OF THE CURREN CRIMINAL CODE OF UKRAINE REGARDING SPECIAL CRIMINAL SUBJECTS AND ANALYSIS OF THEM

The author analyzes the changes that the legislator made in section XVII of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine “Crimes in the field of official activities and professional activities related to the provision of public services”. In assessing these novels, it should be noted that, when adopted, the national legislator sought to approximate the requirements and standards of the international community in the field of combating and preventing corruption. According to the changes in the Criminal Code of Ukraine, for the first time, not only officials but also persons engaged in professional activities related to the provision of public services are considered to be subjects of corruption crimes. An author's idea is expressed about the consistency of these novels with the current requirements of the Criminal Code of Ukraine. It investigates such special subject of crime as public officials and individuals engaged in the provision of public services. In resolving this issue, regulatory legal acts were analyzed, as well as various doctrinal views on these special subjects of crime.

The author draws attention to the fact that the signs of officials in the law are highlighted, and the signs of persons engaged in professional activities related to the provision of public services, are not directly stated, and therefore they can be established only by interpreting the content of laws and regulations that does not in any way contribute to the effective and error-free application of these standards. In our opinion, it is advisable to establish the characteristics of these special subjects by means of the concept of public services and the peculiarities of the professional activity of such persons. Although the concept of public services in the legislation of Ukraine is currently absent. However, the Concept of Development of the System of Provision of Administrative Services by the Bodies of Executive Power defines that the sphere of public services consists of the services provided by public authorities, local self-government bodies, enterprises, institutions, organizations that are in their management.

Key words: special subject of crime, official person, corruption crimes, public services, persons which carry out professional activity related to the grand of public services.

Вступ

Постановка проблеми. Внаслідок реформування антикорупційного законодавства до Кримінального Кодексу України (далі - КК України) було внесено зміни, що спричинили появу в ньому нових видів спеціальних суб'єктів злочину. Таким чином, виникає проблема вивчення цих суб'єктів: визначення, встановлення їх ознак та розмежування між собою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз нормативно-правових актів та літературних джерел свідчить, що дослідження таких спеціальних суб'єктів, як службова особа та особи, що здійснюють свою професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, потребують комплексного підходу. Проблеми відповідальності зазначених спеціальних суб'єктів досліджували порівняно небагато вітчизняних науковців. Зокрема, цією проблемою займалися В. Тютюгін, М. Хавронюк, С. Стрельцов.

Виклад основного матеріалу

Відповідно до Закону України № 3207-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 року до Кримінального кодексу України (далі - КК) було внесено зміни до розділу XVII Особливої частини «Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг».

Оцінюючи ці новели, слід зауважити, що вітчизняний законодавець під час їх прийняття прагнув наблизитися до вимог та стандартів міжнародного співтовариства у сфері протидії та запобігання корупції. Проте є всі підстави вважати, що деякі із зазначених нововведень не узгоджуються з діючими приписами КК, а окремі положення, якими доповнено КК, є не тільки незрозумілими, а й помилковими з боку законодавчо-технічного їх виконання [1, с. 32].

Так, згідно зі змінами у КК України, вперше до суб'єктів корупційних злочинів віднесено не тільки службових осіб, а й осіб, що здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг. При цьому, якщо ознаки службових осіб в законі виділені (ч. 3, 4 ст. 18, примітка 1 до ст. 364 КК), то ознаки осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, безпосередньо не зазначені, а отже, їх можна встановити лише шляхом тлумачення змісту законів і нормативно-правових актів, що аж ніяк не сприяє ефективному і безпомилковому застосуванню зазначених норм. виконавчий влада публічний службовий

На нашу думку, ознаки вказаних спеціальних суб'єктів доцільно встановлювати за допомогою поняття публічних послуг і особливостей професійної діяльності таких осіб.

Зауважимо, що поняття публічних послуг в законодавстві України наразі відсутнє. Однак Концепцією розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади визначено, що сферу публічних послуг становлять послуги, що надаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, які перебувають в їх управлінні [2].

Залежно від суб'єкта, що надає публічні послуги, розрізняють державні та муніципальні послуги. У цьому випадку для визначення природи послуги на перше місце ставиться не безпосередній суб'єкт її надання, а суб'єкт, який несе відповідальність за надання цієї послуги, та джерело фінансування надання даного виду послуг, тобто вид бюджету.

Державні послуги надаються: а) органами державної влади (в основному виконавчої); б) державними підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування в порядку виконання делегованих державою повноважень за рахунок коштів державного бюджету.

Складником як державних, так і муніципальних послуг є адміністративні послуги. Адміністративні послуги - це та частина публічних послуг, які надаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування і надання яких пов'язане з реалізацією владних повноважень [3]. У Тимчасовому порядку надання адміністративних послуг, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2009 р. № 737, зазначено, що адміністративна послуга - це послуга, яка є результатом здійснення суб'єктом повноважень щодо прийняття згідно з нормативно-правовими актами на звернення фізичної чи юридичної особи адміністративного акта, спрямованого на реалізацію та захист її прав і законних інтересів та/або на виконання особою визначених законом обов'язків.

На думку В.І. Тютюгіна, публічними можуть вважатися послуги, якщо: а) вони є загальнодоступними і тому надаються на звернення будь-якої особи; б) правом надання таких послуг наділяють осіб органів держави чи місцевого самоврядування, які здійснюють певну професійну діяльність; в) такі послуги, на відміну від суто професійних, мають юридично значущий характер, оскільки підтверджують або послідовність певної події, явища або факти, які породжують чи здатні породити наслідки правового характеру; г) під час надання таких послуг зазначені особи також здійснюють організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, але не належать при цьому до службових осіб чи найманих працівників юридичних осіб публічного і приватного права [4, с. 6].

Іншої позиції додержується М.І. Хавронюк, який публічними називає послуги, що надаються публічним сектором (тобто органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями державної та комунальної форми власності), а в окремих випадках - приватним сектором під відповідальність публічного сектора (публічної влади) і за рахунок публічних коштів (тобто коштів державних і місцевих бюджетів) [5, с. 1067].

На думку окремих авторів, публічні послуги характеризуються такими ознаками: а) спрямованістю на захист чи забезпечення умов для реалізації суспільних інтересів, прав та інтересів фізичних або юридичних осіб; б) порядком їх надання, визначається державою чи органом місцевого самоврядування; в) породженням наслідків правового характеру [6, с. 263].

В.М. Киричко стверджує, що акцент в осмисленні поняття осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, потрібно робити не на публічні послуги, які самі по собі можна тлумачити дуже широко, а на ознаках, які характеризують аудиторів, нотаріусів, оцінювачів, експертів, арбітражних керуючих, незалежних посередників, членів трудового арбітражу, третейських суддів, і як однакові ознаки цих осіб можуть юридично розглядатися як родові ознаки осіб, що надають публічні послуги. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 3206^1 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 07.04.2011 року, інші особи можуть визнаватися такими, що надають публічні послуги, лише у випадках, установлених законом. [7, с. 295-296]. Ми підтримуємо позицію В.М. Киричко у тому, що акцент у визначенні потрібно робити саме на ознаках осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг.

Однак визначення ознак публічних послуг все одно залишає нез'ясованим питання про те, що саме слід розуміти під професійною діяльністю, пов'язаною з їх наданням. Законодавець не розкриває зміст цього поняття, а встановлює відкритий перелік осіб, які нібито надають такі послуги. Так, згідно зі ст. ст. 368⁴ та 365² КК, до осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, належать: аудитор, нотаріус, оцінювач, експерт, арбітражний керуючий, незалежний посередник, член трудового арбітражу, третейський суддя або інша особа, яка не є державним службовцем, посадовою особою органу місцевого самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг. Одна і та ж професійна діяльність може здійснюватися особою з різним правовим статусом. Оцінювачем може бути особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність і як суб'єкт підприємницької діяльності, і як працівник суб'єкта оціночної діяльності юридичної особи - суб'єкта господарювання, який отримав сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», і як працівник органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, які отримали повноваження на здійснення оціночної діяльності у процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є в комунальній власності. Аналогічно різний правовий статус можуть мати й інші категорії осіб під час здійснення ними професійної діяльності - або як самозайняті особи, або як наймані особи [8, с. 152].

Критично ставиться до цих норм М.І. Хавронюк, який зазначає, що якщо виходити з того, що публічними є лише такі послуги, що надаються за рахунок публічних коштів, тобто коштів державного чи місцевого бюджету, то слід визнати, що аудитори, приватні нотаріуси, арбітражні керуючі (крім керуючих санацією, які здійснюють досудову санацію державних підприємств) і третейські судді не уповноважені згідно із законом надавати публічні послуги, а тому насправді не є суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення [9, с. 86].

На нашу думку, законодавець не повинен вдаватися до переліку кола таких осіб, який до того ж, не може бути вичерпним. Замість цього слід йти традиційним для кримінального права шляхом і сформулювати відповідне поняття, у якому будуть відображені ознаки зазначених суб'єктів. Наприклад, ознаки осіб, що здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, можуть бути такі: 1) повноваження, які вони виконують, є чітко визначеними законом; 2) вони є самозайнятими особами, і при цьому не є працівниками державних підприємств, установ, організацій; 3) свої дії вони закріплюють в офіційних документах; 4) результатом їх рішень є наслідки правового характеру, які настають для широкого кола осіб.

Також вельми суперечливими і неоднозначними є останні законодавчі новації щодо визначення поняття «службова особа». Внесені зміни та доповнення до КК полягають у наступному: 1) ст. 18 КК доповнено ч. 4, у якій наведене загальне визначення службових осіб; 2) у п. 1 примітки до ст. 364 КК передбачене більш вузьке, порівняно з ч. 4 ст. 18 КК, визначення службових осіб, яке стосується лише статей 364, 365, 368, 368-2, 369 КК; 3) у статтях 364-1, 368-3 використано поняття службових осіб юридичних осіб приватного права без його окремого законодавчого визначення; 4) у ч. 4 ст. 18 та п. 2 примітки до ст. 364 КК наведені однакові за змістом спеціальні положення щодо визнання службовими окремих категорій осіб, які є посадовими особами іноземних держав або здійснюють певні функції в іноземних державах чи її органах або у міжнародних організаціях чи органах.

У більшості статей Особливої частини КК під службовими особами розуміються особи, визначені у ч. 3 та ч. 4 ст. 18 КК, тобто як службові особи публічного права, так і службові особи юридичних осіб приватного права. Із цього загального визначення, яке є більш широким, є три винятки, в яких йдеться про більш вузькі визначення службових осіб. По-перше, у статтях 364, 365, 368, 368-2 та 369 КК під службовими особами розуміють ті, що визначені у пп. 1 і 2 примітки до ст. 364 КК і яких умовно можна назвати службовими особами публічного права. По-третє, у розділі XIX Особливої частини КК ідеться про військових службових осіб, визначення яких наведене у п. 1 примітки до ст. 423 КК і не зазнало змін.

Порівнюючи визначення службових осіб, яке наведене у пп.1 і 2 примітки до ст. 364 КК, з тим, що міститься у ч. 3 ст. 18 КК, приходимо до висновку, що в них основний зміст однаковий, зокрема, однаково сформовані види функцій та виконання функцій за спеціальним повноваженням. Якщо у ч. 3 ст. 18 КК йдеться про обіймання особами посад на підприємствах, в установах чи організаціях, то в п. 1 примітки до ст. 364 КК - про обіймання посад лише на державних чи комунальних підприємствах, установах чи організаціях. Саме ця ознака відображає особливість визначення службових осіб публічного права порівняно із загальним визначенням службових осіб [10, с. 35, 40].

У законодавчому визначенні службової особи наразі робиться наголос на тому, що вона обіймає посаду на підприємстві, в установі чи організації незалежно від форми власності. Безумовно, форма власності, на підставі якої створені і функціонують юридичні особи, відіграє вирішальну роль у віднесенні їх до юридичних осіб публічного або приватного права. Проте в статтях 81 та 87 Цивільного кодексу України під час розмежування цих різновидів юридичних осіб критерієм є не форма власності, а порядок (спосіб) створення (утворення) цих осіб.

Юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, зазвичай для здійснення спеціальних функцій, не зумовлених їх участю у цивільному обороті. І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах з метою участі у різноманітних цивільно- правових відносинах [11, с. 136].

Визначення службової особи юридичної особи приватного права в розділі XVII КК не наводиться, не зроблено в ньому і посилань на ч. ч. 3 та 4 ст. 18 КК, аналіз змісту яких мав би дати відповідь на питання про те, яка саме категорія суб'єктів належить до службових осіб юридичних осіб приватного права. ГМ. Анісімов зазначив, що на відміну від загального поняття службової особи, в КК України не визначено як окреме поняття службової особи юридичної особи приватного права - спеціального суб'єкта злочинів, передбачених ст. ст. 364^і, 365^і, 368³ КК. Проте це не означає, що їх ознаки не визначені у законі. Зміст цього поняття можна з'ясувати шляхом систематичного тлумачення норм, передбачених ч. 3 ст. 18 та пунктами 1 і 2 примітки до ст. 364 КК. Винятково службові особи, які обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують їх за спеціальним повноваженням в юридичній особі приватного права, є спеціальним суб'єктом злочинів, передбачених статтями 364і, 365і, 368³ КК [12, с. 171].

Однак щодо визначення поняття службової особи юридичної особи публічного права обрано зовсім інший підхід. Таке визначення наводиться у примітці 1 до ст. 364 КК. При цьому сам термін «службова особа юридичної особи публічного права» не використовується, хоча у законі України «Про засади запобігання, протидії корупції» від 07 квітня 2011 року N° 3206-ХІ таке поняття є (у підпункту «а» п. 2 ч.1 ст. 4).

Отже, в тексті КК поняття службової особи юридичної особи приватного права є, а термін «службова особа юридичної особи публічного права» відсутній. Незрозуміло, чому такі парні поняття по-різному регламентовані в кримінальному законі. Однак все ж таки у чинному законодавстві шляхом тлумачення можна виділити змістовні ознаки службових осіб публічного права. По-перше, ці особи одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету; по-друге, вони є службовими особами, тобто займають в юридичних особах публічного права посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням (зазначеним спеціальним повноваженням їх може наділити повноважний орган державної влади, орган місцевого самоврядування, центральний орган державного управління зі спеціальним статусом, повноважний орган чи повноважна службова особа підприємства, установи, організації, суд або закон).

Ще одним новим видом спеціального суб'єкта у розділі XVII Особливої частини КК України є «особа, уповноважена на виконання функцій держави». М.І. Мельник, А.І. Редька та М.І. Хавронюк під повноваженнями, наданими особам, уповноваженим на виконання функцій держави, розуміють ті конкретні обов'язки, які відповідно до закону та інших нормативно-правових актів вони повинні виконувати, а також права, надані їм для повного й ефективного виконання своїх обов'язків, а протиправне використання такими особами наданих їм повноважень передбачає, на думку цих фахівців, перевищення ними їхніх владних та інших службових прав, а так само інше умисне зловживання ними, а також умисне невиконання покладених на них обов'язків [13, с. 9].

Про «особу, уповноважену на виконання функцій держави» йдеться тільки у ст. 369² КК. При цьому у примітці до статті вказується, що коло осіб, уповноважених на виконання функцій держави, визначається в пунктах 1-3 частини 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» [14, с. 15]. Однак звернення до цих нормативних приписів свідчить, що у п. 1 ст. 4 цього Закону наводиться перелік осіб, які уповноважені на виконання функцій не тільки держави, а й органів місцевого самоврядування, а в п. 2 фігурують особи, «які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування». Тому загальне посилання у примітці до ст. 369² КК на пункти 1-3 ст. 4 вищевказаного Закону є некоректним і залишає відкритим питання: чи належать до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, всі категорії осіб, зазначені у цих пунктах, або ж серед них необхідно виокремлювати лише тих, хто уповноважений на виконання саме державних функцій. Знову доводиться удаватися до тлумачення закону, яке може бути різним. Вважаємо, що для усунення неоднозначного розуміння приписів закону варто зазначити у КК ознаки цих спеціальних суб'єктів і сформулювати відповідні поняття.

Висновки

Аналіз розглядуваних змін свідчить про те, що під час застосування багатьох з них практика вже сьогодні стикається з численними труднощами. Проте наявність таких проблем зовсім не означає, що антикорупційне законодавство не потрібно вдосконалювати, поповнювати новими положеннями, у тому числі виробленими міжнародним співтовариством. Ухвалення в Україні нових законів, які можуть кардинально змінити ситуацію в державі і суспільстві, є необхідним процесом. Але при цьому будь-який закон має бути юридично обґрунтованим, відповідати Конституції України, базуватися на принципах верховенства права.

Список використаних джерел

1. Тацій В.Я. Десять років чинності Кримінального кодексу України: здобутки та шляхи вдосконалення. 10 років чинності Кримінального кодексу України: проблеми застосування, удосконалення та подальшої гармонізації із законодавством європейських країн: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 13-14 жовт. 2011 р. / редкол.: В.Я. Тацій, В І. Борисов [та ін.]. Харків, 2011. С. 29--34.

2. Концепція розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади: розпорядж. Каб. Міністрів України від 15 лют. 2006 р. № 90-р. Верховна Рада України: офіц. веб-портал. URL http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/90-2006-%D1%80.

3. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / автор-упоряд. В.П. Тимощук. Київ: Факт, 2003. 496 с.

4. Тютюгін В. Новели кримінального законодавства щодо посилення відповідальності за корупційні злочини: вирішення проблем чи проблеми для вирішення? Юридичний вісник України. 2010. 30 січ. - 5 лют. (№ 5). С. 6.

5. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред.: М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. 9-те вид., переробл. та допов. Київ: Юрид. думка, 2012. 1316 с.

6. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін [та ін.] ; за ред.: В.В. Сташис, В.Я. Тацій. 4-те вид., переробл. і допов. Харків: Право, 2010. 608 с.

7. Киричко В.М. Поняття осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг (статті 368⁴ та 365² КК України). Основні напрями розвитку кримінального права та шляхи вдосконалення кримінального законодавства України про кримінальну відповідальність: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 11-12 жовт. 2012 р. Харків, 2012. С. 294-298.

8. Андрушко П.П. Реформа українського антикорупційного законодавства у світлі міжнародно-правових зобов'язань України. Київ: Атіка, 2012. 332 с.

9. Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». Київ: Атіка, 2011.424 с.

10. Киричко В.М. Кримінальна відповідальність за корупцію. Харків: Право, 2013. 424 с.

11. Науково-практичний коментар Цивільного Кодексу України: у 2 т. 2-е вид., переробл. і допов. / за ред.: О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова, В.В. Луць. Київ: Юрінком Інтер, 2006. Т 1. 832 с.

12. Анісімов Г.М. Службова особа як спеціальний суб'єкт злочину. Основні напрямки розвитку кримінального права та шляхи вдосконалення кримінального законодавства України про кримінальну відповідальність: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 11-12 жовт. 2012 р. Харків, 2012. С. 167-171.

13. Мельник М.І. Науково-практичний коментар Закону України «Про боротьбу з корупцією» / М.І. Мельник, А.І. Редька, М.І. Хавронюк; за ред. М.І. Мельника. Київ: Атіка, 2008. 372 с.

14. Бакай М.І. Імплементація положень «антикорупційних» конвенцій у вітчизняне кримінальне законодавство: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08; Київ. нац. ун-т ім. Т Шевченка. Київ, 2012. 19 с.

Размещено на Allbest.ru