Припинення договорів про надання фінансових послуг

TERMINATION OF FINANCIAL SERVICES CONTRACTS

договір припинення послуга фінансовий

Амеліна А.С.,

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичну основу для написання статті становлять праці таких науковців, як: М.В. Андріанов, С.М. Андросов, С.М. Бервено, Т.В. Боднар, А.М. Блащук, М.І. Брагінський, С.Я. Вавженчук, В.В. Вітрянський, С.Д. Гринько, O.В. Дзера, А.С. Довгерт, Ю.О. Заїка, І.Р. Калаур, В.М. Коссак, Н.С. Кузнєцова, С.М. Лепех, В.В. Луць, P.А. Майданик, Л.П. Оплачко, Р.О. Стефанчук, З.В. Ромовська, Є.О. Харитонов, Р.Б. Шишка й інші.

Мета статті полягає в дослідженні питання припинення договорів про надання фінансових послуг, а також їхніх правових наслідків.

Виклад основного матеріалу

На всі договори про надання фінансових послуг, як і на решту договорів, поширюються загальні положення ст. ст. 651-654 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, встановлюються загальні правила розірвання договорів.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускаються лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором [2]. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору. Відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору [2]. Але, окрім цього, існують і спеціальні правила, які поширюються на конкретний договір, наприклад на договір страхування поширюється ст. 997 ЦК України та ст. 28 Закону «Про страхування» [3].

Щодо договору страхування, то підстави для його припинення закріплені у ст. 28 Закону України «Про страхування» та ЦК України. У ст. 28 Закону України «Про страхування» зазначаються підстави для припинення дії договору страхування. Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі: 1) закінчення строку дії; 2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; 3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. Договір уважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів із дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору; 4) ліквідації страхувальника юридичної особи або смерті страхувальника фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених ст. ст. 22, 23 і 24 Закону України «Про страхування»; 5) ліквідації страховика в порядку, встановленому законодавством України; 6) ухвалення судового рішення про визнання договору страхування недійсним; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Отже, бачимо, що в Законі України «Про старахування» підстави для припинення договору більш конкретизовано [3].

Цілком слушна думка З.Р. Бахрієвої про те, що «треба відмітити відсутність логіки в законодавчому положенні, відповідно до якого допускається припинення договору шляхом відмови страховика від договору у випадку несплати першого страхового платежу. Необхідність встановлення такої підстави взагалі відсутня, тому що згідно зі ст. 983 ЦК України договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу. Тобто неможливо припинити договір, який навіть не набув чинності [4, с. 294].

Отже, договір страхування буде вважатися укладеним за наявності двох фактів: угоди і сплати страхового платежу. Як ми знаємо, договір страхування реальний договір, тому для набрання ним чинності необхідне виконання певних дій (відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України), а саме: сплати страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування (відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про страхування») [5, с. 534].

Також З.Р. Бахрієва зазначає, що «<...> у ст. 997 ЦК України йдеться тільки про відмову від договору страхування, яка відповідно до термінології ст. 651 ЦК України є одним із способів (видів) розірвання договорів. А стосовно інших способів припинення договору страхування передбачається, що договір припиняється у випадках, встановлених договором та законом. А в Законі України «Про страхування» передбачається, що договір страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також в інших випадках, встановлених законодавством. І колізія між двома законодавчими актами полягає в тому, що ЦК України передбачає встановлення випадків, що тягнуть за собою припинення договору страхування законом, а Закон «Про страхування» будь-якими актами законодавства» [4, с. 292].

Розглянемо припинення договору позики. У ст. 1050 ЦК України зазначається, що «у випадках, коли позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний за період прострочення сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інші штрафні санкції не визначені договором» [2]. Необхідно зазначити, що в даному випадку проценти, які необхідно сплатити, є формою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання. Крім цього, на основну суму боргу за договором будуть нараховуватися проценти, визначені в договорі за користування грошовими коштами.

Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому [5, с. 574]. Варто зазначити, що навіть якщо було сплачено неустойку, це є спеціальною формою відповідальності, її сплата не звільняє від виконання основного зобов'язання.

У разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: 1) суму позики з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; 2) проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки Національного банку України за весь строк користування позиченими коштами; 3) три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом. Індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України) та проценти за позикою (ст. 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу [6].

Отже, щоб виконати грошове зобов'язання за договором позики треба належним чином та своєчасно виконати зобов'язання. У разі несвоєчасного виконання та неналежного виконання договір буде припинений.

У разі належного виконання договору позики, інакше кажучи, ідеального виконання договору позики, а саме з поверненням позики зобов'язання припиняються. Аналізуючи цивільне законодавство приходимо до висновку, що припинення договору позики не значить припинення зобов'язань за договором позики, тобто одна зі сторін повинна здійснити остаточні розрахунки та сплатити неустойку.

Що стосується кредитного договору, то законодавець у ч. 1 ст. 1056 ЦК України зазначає, що «кредитодавець має право відмовитися від надання кредиту частково або в повному обсязі в разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений» [2]. Тобто кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові кредиту, якщо будуть існувати такі обставини, які будуть свідчити про підвищений ризик неповернення кредиту. Аналіз ч. 2 ст. 1056 ЦК України дозволяє нам прийти до висновку, що позичальник до отримання кредиту може відмовитися від нього, як частково, так і повному обсязі незалежно від будь-яких обставин, але попередньо повідомивши про це кредитодавця [2].

Л.І. Гриник зауважує, що «у випадку із кредитним договором сторони можуть відмовитися від нього за взаємною згодою. В односторонньому порядку відмовитися від кредитного договору, який є двостороннім правочином, будь-яка зі сторін за загальними принципами цивільного права не може. Лише у випадках наявного порушення кредитного зобов'язання стороною інша сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від виконання зобов'язання, але якщо таке право на односторонню відмову передбачено умовами кредитного договору або спеціальними законодавчими нормами» [7, с. 230].

Відповідно до ч. 3 ст. 1056 ЦК України, кредитодавець має право відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором у разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту [2]. Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. Банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, проводить перевірки стану збереження заставленого майна. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку. Метою припинення нарахування відсотків, штрафів, пені є розірвання кредитного договору. Тому що тоді, крім суми, призначеної за рішенням суду, більше банку боржник нічого не винен. Після розірвання договору припиняють нараховуватися відсотки, штрафи, пеня, припиняє діяти договір іпотеки. Знімають заборону із предмета іпотеки (застави), людина може вільно розпоряджатися своїм майном. Банк не має права вимагати щось із поручителів, тому що такий договір поруки вже не діє [8].

Що стосується договору банківського рахунку, то у ЦК України чітко встановлені підстави для його розірвання.

Зокрема, договір банківського рахунку може бути розірваний за заявою клієнта в будь-який час (ч. 1 ст. 1075 ЦК України). Як зазначає Є.О. Харитонов, «заява є підставою для розірвання договору банківського рахунку та відбувається закриття рахунку. У випадку, коли на рахунку є грошові кошти, вони видаються клієнтові або за його вказівкою перераховуються на інший рахунок у строки і в порядку, встановлені банківськими правилами. Датою закриття рахунку в такому випадку буде день, наступний після проведення останньої операції. У випадку, якщо на рахунку немає грошових коштів, то рахунок закривається в той же операційний день, протягом якого була подана заява» [5, с. 584].

Банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунку: 1) якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банка про це;

2) у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором;

3) в інших випадках, установлених договором або законом (ч. 2 ст. 1075 ЦК України) [2].

Відповідно до п. 20 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, поточні рахунки клієнтів банків закриваються на підставі заяви клієнта, а також на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особипідприємця (за заявою ліквідатора, голови або члена ліквідаційної комісії, управителя майна тощо); у разі смерті власника рахунку-фізичної особи та фізичної особи-підприємця (за заявою третьої особи, зокрема спадкоємця); за інших підстав, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом [9].

Згідно із ч. 3 ст. 651 ЦК України, «у разі односторонньої відмови від договору в повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим» [2]. Що стосується договору банківського рахунку, то можливе й одностороннє розірвання такого договору, зокрема якщо на рахунку клієнта відсутні операції протягом трьох років підряд та відсутній залишок грошових коштів на рахунку, банк може відмовитися від договору та закрити рахунок клієнта (ч. 4 ст. 1075 ЦК України) [2].

Суд вирішив позов задовольнити частково. Розірвати договір банківського вкладу № SAMDN25000730720263 від 19 листопада 2012 р. «Стандарт, 12 мес.», укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСоБа_3, та стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» суму вкладу за договором банківського вкладу № SAMDN25000730720263 від 19 листопада 2012 р. «Стандарт, 12 мес.» у розмірі 3 900 доларів США, що еквівалентно за курсом Національного банку України станом на 17 вересня 2018 р. 109 785 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити [10].