Законодавчі норми заподіяння шкоди під час здійснення оперативно-розшукової діяльності на прикладі деяких країн близького зарубіжжя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Законодавчі норми заподіяння шкоди під час здійснення оперативно-розшукової діяльності на прикладі деяких країн близького зарубіжжя

Гриньків О.О., кандидат юридичних наук, військовослужбовець Державної прикордонної служби України

У статті проаналізовано стан законодавчого закріплення завдання шкоди під час здійснення оперативно-розшукової діяльності в деяких країнах близького зарубіжжя, які мають тією чи іншою мірою схожу з Україною кримінально-правову доктрину.

Метою статті є дослідження законодавчих положень та практичного досвіду правового регулювання завдання шкоди під час здійснення оперативно-розшукової діяльності в республіках Білорусь, Казахстан і Киргизстан.

Відзначається, що у кримінальних кодексах Білорусі, Казахстану і Киргизстану передбачені норми, які дозволяють під час здійснення оперативного проникнення в організовану групу або кримінально-протиправну організацію завдавати шкоди інтересам третіх осіб.

Однією з найважливіших умов правомірності вчинення кримінально-протиправного делікту за законодавством Республіки Білорусь є його вимушений характер.

Обставина завдання шкоди під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, що елімінує кримінальну протиправність діяння, набула легальної фіксації в новій редакції Кримінального кодексу Республіки Казахстан.

Законодавець Киргизької Республіки, як і вітчизняний законодавець, визначає діяння, за які особи, що оперативно проникли в організовану групу або кримінально-протиправну організацію, підлягають кримінальній відповідальності.

Звернуто увагу на те, що в Білорусі, Казахстані та Киргизстані законотворець пішов шляхом кримінально-правового регулювання завдання шкоди під час проведення оперативного проникнення у кримінально-протиправне середовище. Водночас у Молдові та Російській Федерації подібні норми у кримінальних кодексах відсутні. Ці питання вирішуються із застосуванням положення про крайню необхідність.

Зважаючи на досвід країн близького зарубіжжя, питання законодавчого врегулювання завдання шкоди під час оперативно-розшукової діяльності в Україні потребує подальшого вдосконалення з урахуванням сучасних підходів і деяких особливостей такої діяльності.

Ключові слова: спеціальне завдання, оперативне проникнення, елімінація, заподіяна шкода, відвернена шкода.

LEGISLATIVE NORMS FOR CAUSING DAMAGE DURING THE IMPLEMENTATION OF THE OPERATIONAL AND SEARCH ACTIVITY ON THE EXAMPLE OF SOME CIS COUNTRIES

The state of legislative consolidation of the damage in the course of the operative and search activity in some CIS countries, which in one way or another have similar criminal law doctrine, is analyzed in the article.

The purpose of the article is to investigate theoretical provisions and legislative experience regarding the legal regulation of damage in the course of operational and search activity in the Republics of Belarus, Kazakhstan and Kyrgyzstan.

It is noted that the Criminal Codes of Belarus, Kazakhstan and Kyrgyzstan are provided the rules that allow inflict damage to the interests of third parties during the operational penetration in an organized group or criminal organization.

One of the most important conditions for the lawfulness of committing a criminal offense under the legislation of the Republic of Belarus is its forced nature.

The circumstance of causing damage in the course of the operative and search activity, which eliminates the criminal unlawfulness of the action, received legal fixation in the new edition of the Criminal Code of the Republic of Kazakhstan.

The legislator of the Kyrgyz Republic, as well as the domestic legislator, defines actions for which persons who have operatively penetrated an organized group or a criminal organization are subject to criminal liability.

It is noted that in Belarus, Kazakhstan and Kyrgyzstan the lawmaker went the way the criminal law regulation of causing damage during realization the operative penetration into the criminal environment. However, in Moldova and the Russian Federation there are no similar rules in the Criminal Code. These issues are resolved with the application of a provision of last resort.

In view of the experience of the CIS countries, the issue of legislative regulation of causing damage in the course of operational and search activity in Ukraine needs further improvement taking into account current approaches and certain features of such activity.

Key words: special task, operative penetration, elimination, damage caused, prevented damage.

Постановка проблеми

Унаслідок змін, що відбуваються в сучасному світі, зокрема в соціальному, економічному, політичному житті, умови діяльності людини швидкоплинно змінюються. Водночас з'являються й нові види кримінальних деліктів, отже, удосконалення законодавства про кримінальні правопорушення є неминучим для поліпшення життя суспільства. Покращення положень чинного законодавства можливе в разі не лише його кардинального оновлення, але і так званого вдосконалення вже чинного із запозиченням досвіду закордонних країн, зокрема і близького зарубіжжя. Аналіз позитивних явищ і недоліків, з урахуванням потреб вітчизняної теорії та практики законозастосування, уможливлює формулювання оптимального варіанту правових категорій. Проте кримінально-правова основа оперативно-розшукової діяльності полягає не тільки в теоретичних положеннях, але і у практичному застосуванні. Нами виокремлено в самостійну групу досвід окремих країн колишнього Союзу Радянських Соціалістичний Республік (далі - СРСР), які мають тією чи іншою мірою схожу з Україною кримінально-правову доктрину, та проводитиметься дослідження правової основи завдання шкоди під час здійснення оперативно-розшукової діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти проблематики у сфері оперативно-розшукової діяльності активно розроблялися радянськими, вітчизняними та закордонними науковцями. Зокрема, теоретичні засади оперативно-розшукової діяльності висвітлено у працях таких вітчизняних та іноземних вчених: А.І. Алексєєва, Л.В. Бородича, Е.О. Дідоренка, В.В. Гевка, К.К. Горяїнова, В.В. Копейчикова, І.П. Козаченка, Я.Ю. Кондратьєва, Г Лєкаря, А.О. Ляша, Є.Д. Лук'янчикова, В.С. Овчин- ського, Ю.Ю. Орлова, А.М. Притули, М.А. Погорецького, Л. Регульського, Г.К. Синілова, І.А. Федчака, А.Є. Чече- тіна, А.Ю Шумілова й ін. Окремі аспекти відшкодування збитків стали предметом досліджень С.А. Александрова, Р.Г. Андреєва, В.Г Гончаренка, П.П. Гуреєва, М.І. Гошов- ського, О.П. Кучинської, А.Г. Мазалова, І.І. Митрофанова, В.Т. Нора, В.Я. Понарина, В.В. Рожнової, Л.Д. Удалової, Н.І. Хадуріна, Л.І. Шаповалової та ін. Водночас питання щодо нормативного врегулювання завдання шкоди під час здійснення оперативно-розшукової діяльності залишається нерозкритим.

Мета статті полягає в аналізі теоретичних положень і практичного досвіду щодо правового регулювання завдання шкоди під час здійснення оперативно-розшукової діяльності в деяких країнах близького зарубіжжя.

Виклад основного матеріалу дослідження

Наприкінці ХХ ст. в законодавстві деяких колишніх республік СРСР з'являються нові обставини, що елімінують кримінальну протиправність діяння під час здійснення оперативно-розшукової діяльності (далі - ОРД). Розглянемо це питання на прикладі республік Білорусь, Казахстан і Киргизстан. Зокрема, у кримінальних кодексах цих держав передбачені норми, які дозволяють під час здійснення оперативного проникнення в організовану групу або кримінально-протиправну організацію завдавати шкоди інтересам третіх осіб [1; 2; 3].

Так, у ст. 38 Кримінального кодексу Республіки Білорусь (далі - КК РБ) легально зафіксовано обставину «перебування серед співучасників кримінально-протиправного делікту за спеціальним завданням» [1]. Відповідно до положень ч. 1 зазначеної статті, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка, виконуючи згідно із чинним законодавством спеціальне завдання з попередження, виявлення або припинення кримінально-протиправного делікту та діючи з іншими його учасниками, вимушено вчиняє кримінально каране діяння. Водночас у ч. 2 обумовлюється, що правила ч. 1 ст. 38 КК РБ не застосовуються до особи, яка вчинила особливо тяжкий або тяжкий кримінально-протиправний делікт, пов'язаний із посяганням на життя або здоров'я людини.

Отже, норма права, що нами розглядається, визначає умови й межі допустимості завдання шкоди особою, яка виконує спеціальне завдання відповідно до чинного законодавства з попередження, виявлення або припинення кримінально-протиправного делікту. Аналізуючи положення вказаного вище закону, варто звернути увагу на деякі суперечливі аспекти: 1) виходячи з назви та змісту статті, білоруський законодавець уважає особу, яка проникла у кримінально-протиправне середовище, співучасником кримінально-протиправного делікту, інакше кажучи - особою, яка його вчинила. Це положення суперечить природі обставин, що елімінують кримінальну протиправність діяння, серед яких зафіксована у гл. 6 КК РБ норма, що аналізується нами. Щодо інших обставин, що містяться у гл. 6 КК РБ (необхідна оборона; завдання шкоди під час затримання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення; крайня необхідність; діяння, пов'язане з ризиком; виконання наказу або розпорядження), прямо вказується, що вони не є кримінально караними, тобто дозволені законом і не є протиправними [4, с. 69-73]; 2) зазначені цілі в нормі, що розглядається (виконання спеціального завдання з попередження, виявлення або припинення кримінально-протиправного делікту), на нашу думку, дублюють одна одну; 3) зі змісту ч. 1 ст. 38 КК РБ випливає, що особа, яка виконує спеціальне завдання, може завдавати шкоди, діючи тільки з іншими учасниками кримінально-протиправного делікту. Інакше кажучи, ідеться лише про співучасть у групових кримінально-протиправних деліктах. Отже, це елімінує законність поведінки особи, яка проникла у кримінально-протиправне середовище та виконує доручення кримінально-протиправного характеру підбурювача або організатора, що не є його співвиконавцями кримінально-протиправного делікту; 4) у законі не вказується на співвідношення шкоди завданої та шкоди відверненої. Виходячи з буквального тлумачення норми, стає зрозуміло, що особа, яка проникла у кримінально-протиправне середовище та виконує спеціальне завдання, у принципі може завдати значно більшої істотної шкоди правоохранюваним інтересам, ніж та, що буде завдана або вже завдана кримінально-протиправним деліктом, у зв'язку з яким здійснюється оперативне проникнення.

Однією з найважливіших умов правомірності вчинення кримінально-протиправного делікту є його вимушений характер, що підкреслюється як у навчальній, так і в науково-практичній літературі із кримінального права Республіки Білорусь.

Участь у кримінально-протиправному делікті визнається вимушеною, якщо відмова від його вчинення створює загрозу викриття особи, яка проникла у кримінально-протиправне середовище, її безпеці або може призвести до неможливості викриття осіб, які вчинили злочин, запобігання більш тяжким кримінальним правопорушенням або припинення останніх. Наголошується, що особа може бути виконавцем або співвиконавцем, пособником або навіть організатором кримінального правопорушення [5, с. 114-115]. Низка авторів акцентують увагу на тому, що за ст. 38 КК РБ елімінується кримінальна протиправність діяння і в разі проведення контрольованої поставки й оперативного експерименту [6, с. 421].

У ч. 1 ст. 38 КК РБ прямо зазначається, що особа вчиняє кримінальне правопорушення, отже, і підлягає кримінальній відповідальності. Елімінувати цей обов'язок практично неможливо, тому що за положеннями ч. 3 ст. 3 КК РБ особи, які вчинили кримінальні правопорушення, підлягають кримінальній відповідальності. Від цього обов'язку можна лише звільнити. Отже, привертає увагу те, що законодавець у характеристиці правових наслідків учинення кримінального правопорушення особою, яка перебуває серед співучасників кримінального правопорушення за спеціальним завданням, уживає формулювання «не підлягає кримінальній відповідальності». Таке формулювання є юридично некоректним, оскільки особа не підлягає кримінальній відповідальності лише тоді, коли в її діянні немає складу кримінального правопорушення. Указуючи, що особа в такому разі не підлягає кримінальній відповідальності, імовірно, законодавець керувався міркуваннями недоцільності кримінального переслідування. Але будь-який факт елімінації кримінальної відповідальності є наслідком тільки некримінальної протиправності діяння. Крім цього, сумнівним є те, що перебування серед співучасників кримінального правопорушення за спеціальним завданням самостійно елімінує кримінальну протиправність діяння [4, с. 69-73].

Імовірно, її елімінує відсутність конкретних ознак кримінального правопорушення. Тут ідеться не про обставину, що елімінує кримінальну протиправність діяння, а про конкретну ситуацію, у якій така обставина проявляється. Отже, коректнішим і правильнішим буде визначення її як обставини, за якої елімінується кримінальна протиправність діяння. У зв'язку з вищезазначеним логічною є думка Е.А. Саркисової, яка зауважує, що вказана обставина, хоча й дещо схожа за своєю юридичною природою з обставинами, що елімінують кримінальну протиправність діяння, проте такою не є. Вона вважається обставиною, що виключає кримінальну відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення [7, с. 322].

Обставина завдання шкоди під час здійснення ОРД, що елімінує кримінальну протиправність діяння, легально зафіксована в новій редакції Кримінального кодексу Республіки Казахстан (далі - КК РК) [3]. Так, норма ст. 35 КК РК («Здійснення оперативно-розшукових заходів або негласних слідчих дій») визначає умови та межі допустимості завдання шкоди у процесі здійснення ОРД і проведення негласних слідчих дій. Положення статті регулює правомірність завдання шкоди під час проведення будь- яких оперативних заходів, здійснення яких може спричиняти негативні зміни об'єктів кримінально-правової охорони. Зазначена норма Закону відрізняється від аналогів, закріплених у законах про кримінальну відповідальність Білорусі та Киргизстану. У кримінальних кодексах цих країн передбачається можливість правомірного завдання шкоди тільки під час проведення оперативно-розшукових заходів. Аналогічні норми закріплені й в українському законодавстві про виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття кримінально-протиправної діяльності організованої групи чи кримінально-протиправної організації.

Формальною вимогою є те, що таке діяння повинно вчинятися відповідно до закону. Крім Конституції, це передусім Закон Республіки Казахстан від 15 вересня 1994 р. № 154-ХІІІ «Про оперативно-розшукову діяльність» [8], у якому передбачаються лише процесуальні моменти проведення оперативно-розшукових заходів і негласних слідчих дій. Регулювання ж завдання шкоди стосується компетенції матеріальної галузі кримінального права. Казахський законодавець цілком слушно обмежив таке право на завдання шкоди за суб'єктами, яким воно надається. Таких суб'єктів тільки два: 1) співробітник уповноваженого державного органу. Це виправдана умова, оскільки в зазначених ситуаціях порушувати інтереси законослухняних громадян може лише представник держави або хто-небудь від її імені; 2) особа, яка співпрацює з органом, що здійснює ОРД, але тільки за дорученням цього органу.

Ст. 35 КК РК передбачає мету завдання шкоди - запобігання кримінальним правопорушенням, виявлення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень. Крім зазначеної мети, у ч. 1 ст. 35 КК РК виокремлюється ще одна - викриття винних. Таке положення досить спірне, тому що викриття винних є складовою частиною діяльності з розкриття кримінальних правопорушень. До того ж досягнення мети правомірної поведінки може зумовити труднощі у правозастосовній практиці.

Оптимальним для проведення оперативного проникнення у кримінально-протиправне середовище, але аж ніяк не для інших заходів, є обмеження дій суб'єктів за колом складів кримінальних правопорушень, щодо яких можуть проводитися спеціальні операції, що завдають шкоди правоохоронюваним інтересам. До них належать кримінальні правопорушення, учинені групою осіб, групою осіб за попередньою змовою або кримінально-протиправною групою.

Згідно із ч. 3 ст. 31 КК РК, кримінальне правопорушення визнається вчиненим кримінально-протиправною групою, якщо воно скоєне організованою групою, кримінально-протиправною організацією, кримінально-протиправним співтовариством, транснаціональною організованою групою, транснаціональною кримінально-протиправною організацією, транснаціональним кримінально-протиправним співтовариством, терористичною групою, екстремістською групою, бандою або незаконним воєнізованим формуванням.

Одним із найважливіших аспектів у наведеній нормі, на нашу думку, є положення, що стосується співвідношення шкоди завданої і відверненої. Згідно із ч. 1 ст. 35 КК РК, завдана шкода правоохоронюваним інтересам має бути менш значною, ніж шкода, завдана кримінальними правопорушеннями. Законодавець фактично вказує на наявність стану «крайньої необхідності» стосовно можливості завдання шкоди. Відповідно до норм законодавства Республіки Казахстан про кримінальну відповідальність, здійснювати дискреційні дії можна лише за умови, якщо запобігання криміальним правопорушенням, розкриття або розслідування їх, а також викриття винних в їхньому здійсненні осіб не могло бути вчинене іншими способами.

Таке положення є цілком логічним і обґрунтованим. Якщо можна досягти необхідної мети, не вдаючись до завдання шкоди третім особам, завданняя такої шкоди вже не можна назвати правомірним, а за неможливості іншим способом досягти мети такі дії елімінують протиправність діяння. У ч. 2 ст. 35 КК РК ідеться про винятки із загального положення. Приписи ч. 1 ст. 35 КК РК не поширюються на осіб, які вчинили діяння, пов'язані із загрозою життю або здоров'ю людини, екологічною катастрофою або іншими тяжкими наслідками.

Звертає на себе увагу поширення оцінювання правомірності завдання шкоди за правилами обставин, що елімінують кримінальну протиправність діяння, не тільки на діяльність, пов'язану з оперативним проникненням осіб у кримінально-протиправне середовище, але й на проведення інших ОРЗ. За результатами аналізу Закону Республіки Казахстан «Про оперативно-розшукову діяльність» та практики його застосування К.С. Лакбаєв дійшов висновку, що положення ст. 35 КК РК можуть поширюватися на здійснення таких складних оперативно-розшукових заходів, як: проникнення співробітників у кримінально-протиправне середовище; застосування моделі поведінки, що імітує кримінально-протиправну діяльність; створення конспіративних підприємств і організацій; оперативний контроль постачань; зокрема, можуть виражатися у зберіганні, носінні та демонстрації перед особами, які викликають оперативний інтерес, вогнепальної й іншої зброї; створенні видимості щодо причетності до незаконного обігу наркотичних і психотропних речовин, зброї та боєприпасів, розповсюдження екстремістської релігійної літератури, водночас ілюструє дії, що вказують на приналежність до кримінально-протиправного середовища (жаргон, жести, демонстрація предметів і цінностей, нібито одержаних злочинним шляхом); здійснення імітації кримінальних правопорушень у сфері економічної діяльності (створення «фінансових» пірамід, фірм «одноденок», «відмивання брудних» грошей тощо) [9, с. 260-261].

Ст. 55 Кримінального кодексу Киргизької Республіки (далі - КК КР) «Виконання спеціального завдання» практично аналогічна ст. 43 Кримінального кодексу України. У ч. 1 цієї статті вказується на те, що не є кримінальним правопорушенням вимушене завдання шкоди право-охоронюваним інтересам особою, яка виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі або кримінально-протиправній організації з метою попередження або розкриття їхньої кримінально-протиправної діяльності [2].

Варто звернути увагу на те, що законодавець не встановлює правові межі, у яких може діяти правозастосовувач. Однак за відсутності додаткових приписів відповідна норма не усуває сумнівів в обґрунтованості вимушеного завдання шкоди під час здійснення ОРД, отже, не сприяє вирішенню правових конфліктів між різними учасниками оперативно-розшукових відносин. Очевидно, що для належного правового регулювання таких відносин необхідно відобразити ступінь небезпеки кримінально-протиправного посягання, що загрожує суспільним відносинам, захист яких забезпечує держава. Крім цього, правовому регулюванню підлягає визначення якісних і кількісних характеристик шкоди, яка вимушено завдається правоохоронюваним інтересам (її вид, розмір тощо), а також критерії правомірного виконання службового або громадського обов'язку співробітником оперативного підрозділу (особою, яка співпрацює на конфіденційній основі).

Що стосується проблеми завдання шкоди під час здійснення оперативного проникнення, то деякі вчені вважають, що особа, впроваджена у кримінально-протиправну групу, повинна імітувати кримінально-протиправну діяльність, а не вчиняти кримінальні правопорушення. Водночас інша автори дотримуються думки, що впровадженій особі можна вчиняти малозначні кримінальні правопорушення, а також брати участь у плануванні та підготовці інших, більш тяжких. Водночас не розкривається поняття «малозначні кримінальні правопорушення», отже, не вказується межа, за перетину якої кримінальні правопорушення вже не є «малозначними» [10, с. 49]. Н.С. Желєзняк, вивчаючи необхідність здійснення дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень впровадженою особою, зазначає, що проникнення у кримінально-протиправне середовище та закріплення в ньому є досить складним процесом як із погляду його організації, так і з позиції здійснення. Цей захід передбачає створення довірчої атмосфери у відносинах впровадженої особи із членами кримінально-протиправної групи, які становлять оперативний інтерес. Справді, щоби завоювати авторитет у кримінально-протиправній групі, заслужити довіру її членів, необхідно показати себе «своїм». Для цього необхідно займатися тією же самою діяльністю, що й учасники групи [11, с. 213-230].

Законодавець Киргизької Республіки, як і вітчизняний законодавець, визначає діяння, за які особи, що оперативно проникли в організовану групу або кримінально-протиправну організацію, підлягають кримінальній відповідальності. Так, відповідно до ч. 2 ст. 55 КК КР, особа, зазначена в ч. 1 цієї статті, підлягає кримінальній відповідальності лише за здійснення у складі організованої групи або кримінально-протиправної організації умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину, що спричинило завдання смерті, тяжкої шкоди.

Ч. 3 ст. 55 КК КР фактично тотожна ч. 3 ст. 43 Кримінального кодексу України. Так, згідно із ч. 3 ст. 55 КК КР, у випадку, зазначеному в ч. 2 цієї статті, суд не може призначити покарання у виді довічного позбавлення волі. Покарання у виді позбавлення волі не може бути призначене на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

Отже, у Білорусі, Казахстані та Киргизстані законодавець пішов шляхом кримінально-правового регулювання завдання шкоди під час проведення оперативного проникнення у кримінально-протиправне середовище. До речі, у Молдові та Російській Федерації подібні норми у кримінальних кодексах відсутні. Ці питання вирішуються із застосуванням положення про крайню необхідність. Варто також звернути увагу на те, що, на відміну від Республіки Білорусь та Киргизької Республіки, у КК Казахстану міститься норма, що елімінує кримінальну протиправність діяння під час проведення будь-якого оперативно-розшукового заходу, а не лише виконання спеціального завдання. Цією обставиною казахський варіант відрізняється від інших аналогів.

Висновки

законодавчий шкода заподіяння

У статті зроблена спроба відповідного переосмислення й узагальнення питання кримінально-правового регулювання завдання шкоди під час проведення оперативного проникнення в законодавстві визначених нами країн близького зарубіжжя.

Так, розв'язання проблеми щодо галузевої приналежності способів правового регулювання спричинення шкоди під час ОРД залежить від існуючої в конкретній державі системи права та правових традицій. У зв'язку із цим у країнах колишнього СРСР - Білорусі, Казахстані, Киргизстані - для вирішення проблеми, що розглядається, законодавець пішов шляхом логічного осмислення її галузевої приналежності. Із цієї причини у кримінальних кодексах зазначених країн з'явилися нові обставини, що елімінують кримінальну протиправність діяння. Такий спосіб правового регулювання є більш логічним, таким, що відповідає предметній побудові системи українського права.

У всіх країнах право на завдання шкоди під час проведення оперативного проникнення належить тільки спеціальним суб'єктам. Зазвичай це працівники уповноважених правоохоронних органів і особи, які з ними співпрацюють на конфіденційній основі.

Зауважимо, що, на відміну від Республіки Білорусь і Киргизької Республіки, у КК Казахстану міститься норма, що елімінує кримінальну протиправність діяння під час проведення будь-якого оперативно-розшукового заходу, а не лише виконання спеціального завдання.

Беручи до уваги досвід країн близького зарубіжжя, питання законодавчого врегулювання завдання шкоди під час оперативно-розшукової діяльності в Україні потребує подальшого вдосконалення з урахуванням сучасних підходів і деяких особливостей такої діяльності.

Список використаних джерел

1. Уголовный кодекс Республики Беларусь от 9 июля 1999 г. № 275-З. URL http://pravo.by/document/?guid=3871&p0=hk9900275 (дата обращения: 10.08.2019).

2. Уголовный кодекс Киргизской Республики от 2 февраля 2017 г. № 19. URL: http://cbd.minjust.gov.kg/act/view/ru-ru/111527?cl=ru-ru (дата обращения: 10.08.2019).

3. Уголовный кодекс Республики Казахстан от 3 июля 2014 г. № 226^ (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 августа 2019 г.). URL: https://online.zakon.kz/document/?doc_id=31575252#pos=5;-165 (дата обращения: 10.08.2019).

4. Веремеенко В.М., Хмель Н.Н. Некоторые дискуссионные вопросы правовой регламентации и допустимых пределов противоправного поведения при проблеме пребывании среди соучастников преступления по специальному заданию. Вестник Академии МВД Республики Беларусь. 2018. № 1 (35). С. 69-73.

5. Уголовное право Республики Беларусь. Общая часть: учебник / под общ.ред. В.М. Хомича. Минск: Тесей, 2001. 447 с. С. 187.

6. Научно-практический комментарий к Уголовному кодексу Республики Беларусь / под ред. А.В. Баркова, В.М. Хомича. 2-е изд., с изм. и доп. Минск: ГИУСТ БГУ, 2010. 10б4 с.

7. Бабий Н.А. Уголовное право Республики Беларусь. Общая часть: учебник. Минск: ГИУСТ БГУ, 2010. 663 с.

8. Саркисова Э.А. Уголовное право. Общая часть: учебное пособие. Минск: Тесей, 2005. 592 с.

9. Об оперативно-разыскной деятельности: Закон Республики Казахстан от 15 сентября 1994 г. № 154-ХШ. URL: https://online.zakon.kz/document/?doc_id=1003158 (дата обращения: 10.08.2019).

10. Лакбаев К.С. Проблемы оценки судами результатов оперативно-разыскных мероприятий в соответствии со ст. 341 Уголовного кодекса Республики Казахстан. Актуальные проблемы правотворчества и правоприменительной деятельности: материалы Международной научно-практической конференции, г. Иркутск, 7 ноября 2009 г. / отв. ред. Н.Э. Шишкина. Иркутск: Изд-во ИГУ, 2009. 324 с.

11. Воронин М.Ю. Об обстоятельствах, исключающих преступность деяния в процессе осуществления ОРД. Вестник ВИПК МВД России. 2015. № 1. С. 49-51.

12. Железняк Н.С. О правовом обеспечении защиты конфидентов от неправомерного привлечения к уголовной ответственности. Актуальные проблемы теории борьбы с преступностью и правоприменительной практики: межвузовский сборник научных трудов. Красноярск, 2004. Вып. 7. С. 213-230.

Размещено на Allbest.ru