Зміст та поняття "господарський суд як суб’єкт запобігання злочинам": теоретичні та практичні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Зміст та поняття «господарський суд як суб'єкт запобігання злочинам»: теоретичні та практичні аспекти

Дем'як П.Ю., аспірант кафедри кримінального права і процесу

Анотація

Стаття присвячена питанням що стосуються змісту та поняття «господарського суду як суб'єкта запобігання злочинам в Україні» у теоретичному та практичному аспектах. У статті доведено, що основним напрямом у сфері запобігання злочинам є діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, представників громадськості з нейтралізації криміногенних факторів злочинності та негативних чинників особистості осіб, які вчиняють злочини.

Окрім цього, у роботі обґрунтовується, що залежно від функціональної ознаки, а саме реального впливу виконуваних функцій та відповідних видів діяльності на усунення (нейтралізацію) детермінантів злочинності та злочинних проявів, господарський суд є спеціальним суб'єктом запобігання запобігання злочинів в Україні.

Виходячи з цього, в статті акцентується увага на тому, що незалежність суду від виконавчої влади, різні форми процесуального примусу, судовий контроль за діями органів досудового розслідування, публічність, гласність, процесу, право перегляду судових рішень - все це забезпечує досягнення об'єктивної істини у справі. У цьому контексті заслуговує на увагу робота системи господарських судів України, яка полягає в усуненні детермінантів вчинення суспільно-небезпечних діянь за допомогою методів превенції, що забезпечує захист прав та свобод людини на основі чітко визначених пріоритетів по створенню умов для проведення ефективної правової та виховної роботи серед населення.

У статті визначено та проаналізовано функції господарського суду як суб'єкта запобігання злочинам, а саме: охоронну, регуляторну та виховну, а також практичні способи їх застосування: аналітична роботи, узагальнення судової практики у сфері запобігання злочинам; реалізація принципу гласності в роботі господарського суду, що припускає висвітлення ходу та результатів судових процесів; виявлення причини, що породжують злочини та умови, що сприяють вчиненню злочинів за допомогою судових й інших процесуальних дій: поста- новлення ухвали про забезпечення доказів (ст.112 ГПК України); постановлення ухвали про забезпечення позову (ст.137 ГПК України); зустрічне забезпечення (ст. 141 ГПК України); тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (ст. 337 ГПК України).

Ключові слова: запобігання злочинам, суб'єкти запобігання злочинам, господарський суд, функції господарського суду, принципи, заходи примусу і контролю.

Abstract

CONTENTS AND CONCEPTS “ECONOMIC COURT AS A SUBJECT TO PREVENTING CRIMES”: THEORETICAL AND PRACTICAL ASPECTS

The article deals with issues related to the content and concept of "economic court as a subject of crime prevention in Ukraine" in theoretical and practical aspects. The article shows that the main focus in the field of crime prevention is the activity of state authorities, local self-government bodies, members of the public to neutralize criminogenic factors of crime and negative factors of personality of perpetrators of crimes.

In addition, this paper argues that, depending on the functional attribute, namely the real impact of the functions performed and the respective activities on the elimination (neutralization) of the determinants of crime and criminal manifestations, the Commercial Court is a special subject of crime prevention in Ukraine.

On this basis, the article focuses on the fact that the independence of the court from the executive power, various forms of procedural coercion, judicial control over the actions of pre-trial bodies, publicity, publicity, process, the right to review judicial decisions - all this ensures the achievement of objective truth in the case. In this context, the work of the system of economic courts of Ukraine, which is to eliminate the determinants of committing socially dangerous acts by means of prevention, which provides protection of human rights and freedoms based on clearly defined priorities for creating the conditions for effective legal and educational work among people.

The article defines and analyzes the functions of economic court as a subject of crime prevention, namely: security, regulatory and educational, as well as practical ways of their application: analytical work, generalization of case law in the field of crime prevention; implementation of the principle of publicity in the work of an economic court, which presupposes coverage of the course and results of lawsuits; identifying the causes of the crime and the conditions that facilitate the commission of crimes through judicial and other procedural actions: the adoption of a decision on the provision of evidence (Article 121 of the Civil Procedure Code of Ukraine); making a decision on securing a claim (Article 137 of the Civil Procedure Code of Ukraine) counter collateral (Article 141 of the Civil Procedure Code of Ukraine); temporary restriction on the right to travel outside Ukraine (Article.337 of the Code of Civil Procedure).

Key words: crime prevention, crime prevention, economic court, economic court functions, principles, enforcement and control measures.

Постановка проблеми

Досить часто можна почути судження про те, що суди не повинні займатися запобіганням злочинів, тому що, по-перше, основний напрям його діяльності - правосуддя; по-друге, тому, що запобігання злочинності це спільна діяльність усього суспільства, бо злочинність і її причини є його продуктом. Як відомо, однією з тенденцій останнього часу є прагнення до незалежності українських судів.

У відповідь на питання про те чи веде суд діяльність по боротьбі зі злочинністю, слід зазначити, що в Кримінальному процесуальному кодексі України (далі - КПК України), у порівнянні і навіть в суперечності з Кримінальним кодексом України (далі - КК України), абсолютно не згадується про такі завдання правоохоронних органів, в тому числі і судової системи, як охорона громадської безпеки і громадського порядку, конституційного ладу України від злочинів, а також про діяльність по запобіганню злочинам. Як показує практика, саме викладені обставини можуть стати детермінантом нового витка зростання злочинності в нашій країні.

Таким чином, не викликає сумніву значна роль судових органів у запобіганні злочинам, що витікає зі ст. 4 КПК України від 28.12.1960, який втратив чинність, закріплено, що суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання [1].

Аналіз публікацій, у яких започатковано розв'язання задекларованої проблематики

Проблематиці запобігання злочинності присвячували свої праці А.П. Закалюк, О.М. Джуджа, Л.М. Давиденко, Ю.М. Антонян, О.М. Бандурко, В.Д. Малков, В.Е. Емінов, В.М. Кудрявцев, Є.В. Літвінов і багато інших. Водночас, питання пов'язані з визначенням діяльності господарського суду як суб'єкта запобігання злочинам ні на нормативно-правовому рівні, ні у науковій літературі досліджено не було. Такий стан не тільки впливає на загальну оцінку ефективності запобіжної діяльності щодо зазначеного суб'єкта, але й не дозволяють на теоретико-прикладному рівні удосконалити його правовий статус та ті суспільні відносини, учасником (суб'єктом) яких він є.

Мета статті - на підставі дослідження історико-пра- вових джерел визначити зміст та поняття «господарський суд як суб'єкт запобігання злочинам в Україні»

Виклад основного матеріалу

Під кримінально-правовим запобіганням розуміють превентивні заходи, які здійснюються у процесі призначення покарання та його виконання. У такому плані ідея запобігання злочинів пронизує всю систему кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих інститутів. Разом з тим, практика боротьби зі злочинністю показує, що для справжнього запобігання злочинності потрібно виходити з більш широких позицій - економічних, соціально-політичних, моральних, психологічних, правових тощо. Такий підхід дає можливість сформулювати це поняття у широкому значенні, яке включає різні антикриміногенні заходи державних органів і громадських організацій. Йдеться про те, щоб не допустити існування злочинності у майбутньому, а в найближчій перспективі - якомога більше скоротити її прояви у суспільстві. Запобігання злочинам є системою дій щодо антисуспільних явищ та їх детермінантів з метою зниження рівня злочинності й усунення криміногенних факторів [2, с. 54].

Аналіз викладених поглядів дає підстави для формулювання обов'язкових ознак запобіжної діяльності:

запобігання злочинності являє собою відокремлений вид людської діяльності, виникнення якої пов'язано з усвідомленням необхідності організованого захисту суспільства від злочинних посягань;

запобігання злочинності здійснюється двома основними способами: впливом на сферу суспільного буття і впливом на сферу суспільно свідомості. Кожному з цих способів відповідає певна сукупність видів і рівнів діяльності по запобіганню;

запобігання злочинності сьогодні є соціальною функцією, спрямованою, з одного боку, на усунення причин і умов злочинності, з другого ї на відвернення і нейтралізацію самих факторів суспільно небезпечних діянь [3, с. 102].

Як встановлено під час дослідження, через неповноту законодавчого регулювання, низький стан організації і здійснення запобіжної діяльності, відсутність багатьох забезпечуючих та виконавчих заходів і засобів на законодавчому рівні, фактично немає підстав називати її системою. Однак, науковці створили достатньо ґрунтовну базу для консолідації з питання визначення суб'єктів запобігання злочинам.

Теорія і практика боротьби із злочинністю показують, що в системі запобігання злочинам, ці суб'єкти можуть бути поділені на декілька груп. Так, в залежності від функціональної ознаки, а саме реального впливу виконуваних ними функцій та відповідних їм видів діяльності на усунення (нейтралізацію) детермінантів злочинності та злочинних проявів, ГФ. Форос та А.П. Закалюк виділяють: а) органи та організації, які керують цією діяльністю, організують її, створюють систему управління нею (органи державної влади та управління, органи місцевого самоврядування); б) органи та організації, стосовно яких запобігання злочинам віднесено або має бути віднесено до основних завдань функцій (Національна поліція, СБУ, НАБУ, ДБР, прокуратура, суд, спеціалізовані громадські організації); в) органи, установи, організації, функції та повноваження яких не мають цільового спрямування на протидію злочинності та попередження злочинів, але їхня діяльність посередньо впливає на запобіжні процеси щодо детермінантів злочинності та окремих злочинів (заклади освіти, культури, охорони здоров'я, соціальної допомоги, адміністрація підприємств, установ, організацій тощо) [4, с. 180].

Заслуговує на увагу у зв'язку з цим і позиція А.М. Бандурки, який пропонує виділити: 1) суб'єкти запобігання злочинам, які діють на загальносоціальному рівні боротьби зі злочинністю; 2) спеціальні суб'єкти запобігання злочинам [5, с. 10].

До першої групи слід віднести Президента України, органи законодавчої та виконавчої влади, органи державної влади та місцевого самоврядування. Дані суб'єкти формують нормативно-правову базу даної діяльності, встановлюють компетенцію, права та обов'язки інших учасників запобігання злочинів [6, с. 10].

Друга група суб'єктів складається із кількох підгруп. Перша підгрупа - це правоохоронні органи, що покликані виявляти і розслідувати. До них традиційно відносять суди, прокуратуру, органи юстиції та інші.

Деякі вчені вважають, що в систему правоохоронних органів не повинен входити суд. Подібні міркування можна зрозуміти. На наш погляд, їх автори виходять їх прагнення підвищити роль суду в правовій державі, ставлячи його як би над усіма органами держави, відокремлюючи його від інших правоохоронних структур. Аналіз нормативно-правової бази дає підстави вважати, що цими ж міркуваннями керувалися і розробники деяких нормативних актів, наприклад, ЗУ «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ЗУ «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» також відокремлюють суд від інших правоохоронних структур [7].

Отже, невірно виключати суд з числа правоохоронних органів. Це пов'язано з тим, що він виконує чисто правоохоронні функції - захищає права і свободи громадян, забезпечує виконання законів, як громадянами, так і посадовими особами, застосовує кримінально-правовий вплив на злочинців при здійсненні кримінального правосуддя, а також проводить заходи кримінологічної профілактики. Водночас, слушною є думка А.М. Бандурки, який вважає не тільки відносить суди до правоохоронних органів, але й вказує, що функції запобіжної діяльності виконують не тільки ті, які розглядають кримінальні справи [5, с. 10].

Друга підгрупа складається з правоохоронних органів, в тому числі органи контролю, які діють за рамками кримінального провадження. До них відносяться: Національна поліція, Служби безпеки України, Державна прикордонна служба України, органи ДФС, органи та установи виконання покарань, Державної аудиторської служби а інші органи, які в межах своїх функцій та компетенції виконують правоохоронні функції [5, с. 11].

Л.М. Давиденко та А.А. Бандурка виділяють й інші підстави диференціації названих суб'єктів: згідно з класифікацією виконуваних запобіжних заходів або видів запобіжної діяльності, а саме: її рівнів, масштабу, спеціального цільового призначення, застосовуваних засобів тощо [8, с. 16]. Більше того, авторами наголошено, що важливим є те, щоб при цьому забезпечувалося дотримання загальних принципів та правил класифікації, передусім її однопорядковості, проведення за єдиною підставою тощо. цим принципам суперечить ставлення в одну лінію поділу суб'єктів, виділених за різними ознаками, наприклад за рівнем запобіжної діяльності та її спеціальним призначенням, наявністю повноважень щодо проведення запобіжної діяльності та її здійсненням у межах чи за межами кримінального судочинства [8, с. 16-18].

Виходячи з результатів даного дослідження слід зауважити, що в період існування Радянської держави функції органів слідства, прокуратури і суду були єдиними складовими змісту кримінального процесу і звучали як «швидке і рішуче розкриття злочинів, наполегливе і неухильне викриття злочинців» [8, с. 30]. Пізніше, за часів перебудови і перехідного періоду (1985-1991 р.р.), які характеризувалися переосмисленням сутності і незалежності судової влади, «стало мало не ознакою поганого тону говорити про попереджувально-виховну функції суду і тим більше про його внесок в політику боротьби зі злочинністю». Поступово ситуація почала змінюватися, і сьогодні можна говорити про послідовне включення суддів у проблеми запобігання злочинам [9].

Отже, призначення судової влади - захист прав і свобод людини і громадянина. Незалежність суду від виконавчої влади, різні форми процесуального примусу, судовий контроль за діями органів досудового розслідування, публічність, гласність, процесу, право перегляду судових рішень - все це забезпечує досягнення об'єктивної істини у справі. Застосовуючи заходи кримінального покарання, суд не тільки карає злочинців, але також має своєю метою їх виправлення і перевиховання.

Самостійним напрямом запобіжної діяльності суду є розгляд цивільно-правових та адміністративних правопорушень і усунення їхніх причин, які мають на меті запобігання переростання протиправних діянь в найбільш небезпечну їх форму - злочини.

Питання діяльності господарського суду як суб'єкта запобігання злочинам ні на нормативно-правовому рівні, ні у науковій літературі досліджено не було. Такий стан не тільки впливає на загальну оцінку ефективності запобіжної діяльності щодо зазначеного суб'єкта, але й не дозволяють на теоретико-прикладному рівні вдосконалити його правовий статус та ті суспільні відносини, учасником (суб'єктом) яких він є.

Виходячи з цього, важливим завданням у цій науковій розробці стало точне та повне і всебічне з'ясування змісту поняття «господарський суд як суб'єкт запобігання злочинам в Україні». Зокрема, аналіз нормативно-правових актів, у яких мова ведеться про зазначений об'єкт вивчення, свідчить про те, що в жодному із них досі в повному об'ємі зміст цього поняття не закріплено.

Відповідно до Конституції України (ч. 1 ст. 124), правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Як зазначено в ч. 3 вказаної статті, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи [10].

Частиною 1 ст. 18 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення [11].

частиною 1 ст. 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтова- ному процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура [12].

Так, у кримінальних провадженнях, суд, у відповідності з завданнями і по процесальним діям, встановленим кримінальним процесуальним законом, зобов'язаний не тільки постановити вирок і вирішити справу, з'ясувати причини злочинів, умови, що сприяють їх вчиненню, але й вжити заходів до їх усунення. Саме реалізація даної мети, зокрема серед злочинів передбачених Розділом VII («Злочини у сфері господарської діяльності»), можлива з аналізу діяльності господарського суду.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави [12].

Характеристика будь-якого суб'єкта запобігання злочинам неможлива без визначення функцій та завдань. Саме такий підхід, на думку С.С. Серьогіна, дозволить забезпечити повноту та послідовність запобіжної діяльності відносно такого складного соціально-правового явища як злочинність [13, с. 591].

Є.В. Літвінов виділяє основні та додаткові функції запобігання злочинності. Так, серед основних, названо: охоронну, регуляторну та виховну [13, с. 591].

Сутність регуляторної функції полягає в створенні умов для правомірної поведінки людей відповідно до встановлених процесуальним законом вимог.

Виховна функція покликана забезпечити як перспективне, так і ретроспективне переконання та формування у особистості позитивної соціально-корисної спрямованості у межах морально-правових цінностей суспільства. Разом із тим, реалізація поставленої мети запобігання злочинності досягається практичним втіленням саме усіх названих функцій.

Охоронна функція запобігання злочинності полягає в тому, що діяльність суду пов'язана, перш за все, з виконанням його основного завдання - здійсненням правосуддя. Справедливе і обґрунтоване рішення у господарських справах сприяє усуненню або пом'якшенню криміногенних конфліктних ситуацій, факторів, що детермінують кримінальну мотивацію і полегшують її реалізацію [13, с. 591-592].

Серед додаткових функцій виділено ідеологічну та прогностичну. Значення ідеологічної функції запобігання злочинності судовими органами України найбільш повно виявляється у виробленні відповідної державної політики та програм протидії злочинності із визначенням форм і методів її практичного запобігання. Прогностична функція, що має відношення до кримінологічного прогнозування як елементу системи запобігання злочинності, у цілому покликана визначити відповідність здійснюваної протидії злочинності реальним потребам суспільного життя [13, с. 591-592].

На практиці вказані функції можуть бути реалізовані шляхом:

аналітичної роботи, узагальнення судової практики у сфері запобігання злочинам;

реалізація принципу гласності в роботі господарського суду, що припускає висвітлення ходу та результатів судових процесів;

виявлення причини, що породжують злочини та умови, що сприяють вчиненню злочинів за допомогою судових й інших процесуальних дій:

постановлення ухвали про забезпечення доказів (ст. 112 господарського процесуального кодексу України);

постановлення ухвали про забезпечення позову (ст. 137 Господарського процесуального кодексу України);

тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України (ст. 337 Господарського процесуального кодексу України);

судовий контроль за виконанням рішень господарських судів (Розділ VI Господарського процесуального кодексу України);

виносити окремі ухвали про усунення причини і умов, що сприяли вчиненню злочинів (ст. 246 Господарського процесуального кодексу України);

здійснювати правове і моральне виховання учасників господарського процесу та інших осіб;

забезпечення швидкого, повного, всебічного і об'єктивного розгляду господарських справ і законного, справедливого вирішення їх по суті в суді;

координувати діяльності суду з іншими правоохоронними органами тощо [14].

Завдання господарського суду як суб'єкта запобігання злочинам слід нерозривно пов'язувати з виконуваними ними функціями. При цьому варто зауважити, що завдання запобігання злочинності мають не лише теоретичну, але й велику практичну спрямованість, що прямо пов'язуються з формуванням системи суб'єктів запобігання злочинності, напрямків їх превентивної діяльності та компетенцією. Передусім зауважимо, що процесу визначення і тим більше безпосередньому здійсненню будь- яких завдань у сфері запобігання злочинності обов'язково передує з'ясування сутності злочинності як соціального явища, її причинного комплексу та особи злочинця, що й покладається в основу роботи [13, с. 592].

Отже, в рамках регулятивної функції запобігання злочинності першочергово виокремлюється таке завдання як виявлення та нейтралізація причин і умов злочинності, усунення криміногенних ситуацій шляхом забезпечення протікання суспільних відносин виключно у рамках правового поля. При цьому, як зазначають Ю.М. Антонян і Т.М Мінковський, великого значення набуває вплив на формування антисоціальної установки й негативних рис та властивостей особистості осіб, які вчиняють злочини, що здебільшого реалізується в межах виховної функції запобігання злочинності. Щодо завдань превентивної діяльності, спрямованих на виконання охоронної функції запобігання злочинності господарськими судами України, то можемо констатувати зменшення кількості вчинюваних злочинів у тому числі шляхом превентивного профілактичного впливу на осіб, які схильні до вчинення злочинів.

У цьому зв'язку необхідно погодитися з думкою В.Д. Малкова про те, що до числа таких завдань доцільно включати й саме попередження злочинів, причому як тих, що лише задумуються так і тих, що вже готуються. Вказане дозволяє впливати на злочинну діяльність на усіх її етапах, зокрема використовуючи засоби кримінально-правової протидії що комплексно забезпечує загальну превенцію розвитку злочинності та її суспільно-небезпечних проявів [13, с. 592].

Висновки

Таким чином, основним напрямом у сфері запобігання злочинам є діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, представників громадськості з нейтралізації криміногенних факторів злочинності та негативних чинників особистості осіб, які вчиняють злочини. У цьому контексті заслуговує на увагу робота системи господарських судів України, яка полягає в усуненні детермінантів вчинення суспільно- небезпечних діянь за допомогою методів превенції, що забезпечує захист прав та свобод людини на основі чітко визначених пріоритетів по створенню умов для проведення ефективної правової та виховної роботи серед населення. влада криміногенний злочинність суд

На основі викладеного можна стверджувати, що запобігання злочинам господарськими судами - це соціально- правова діяльність, що здійснюється системою господарських судів України за допомогою комплексу правових, соціальних заходів і спрямована на підтримання правопорядку в суспільстві, нейтралізацію злочинів, а також захист та охорону прав і свобод людини і громадянина.

Список використаних джерел

1. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України 28.12.1960, № 1001-05.

2. Кримінологія: Загальна та Особлива частини : підручник [для студентів юрид. спец.вищ. навч. закладів] / [І.М. Даньшин, В.В. Голіна, М.Ю. Валуйська та ін.]; за заг. ред.В.В. Голіни. 2-ге вид. перероб. і доп. Х. :Право, 2009. 288 с.

3. Джужа О. м. Кримінологія : навч. посіб. / О.М. Джужа, Ф. Іванов. Київ : Вид. Паливода А.В.,2008. 292 с.

4. Суб'єкти діяльності щодо попередження злочинів та протидії злочинності / Г.В. Форос /Правова держава. 2012. № 14. С. 179-184.

5. Противодействие преступности: война терминов, понятие, общая характеристика / А.М. Бандурка, Л.М. Давыденко // Право і Безпека. 2004. Т 3, № 3. С. 7-11.

6. Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23.12.1993, № 3781-ХІІ.

7. Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю: Закон України від 30.06.1993, № 3341-ХІІ.

8. Давыденко Л.М., Бандурка А.А. Противодействие преступности: теория, практика, проблемы. Харьков, 2005. 368 с.

9. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: в 2 т. Москва, 1968. Т 1.470 с.

10. Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1996. № 30. с. 141.

11. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 05.08.2016 р. № 1402^Ш, Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 31, ст. 545

12. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України 28.12.1960, № 1001-05.

13. Запобігання злочинності судовими органами України: поняття, функції та завдання / Є.В. Літвінов // Форум права. 2012. № 4. С. 590-594.

14. Господарський процесуальний кодекс України: Закон України від 06.11.1991, № 1798-ХІІ.

Размещено на Allbest.ru