Правові проблеми використання соціальних мереж у державному управлінні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ У ДЕРЖАВНОМУ УПРАВЛІННІ

Лесько Н.В.,

доктор юридичних наук, доцент кафедри адміністративного та інформаційного права Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

Скочиляс-Павлів О.В.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного та інформаційного права Навчально-наукового інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

У статті аналізуються проблеми використання соціальних мереж у державному управлінні. Констатовано, що правовий аспект участі громадян у вирішенні державних справ за допомогою соціальних мереж недостатньо досліджений. Саме тому необхідно виробити правові засоби, спрямовані на врегулювання суспільних відносин між державою і громадянами в соціальних мережах з метою їх ефективного використання. Звертається увага на існування низки труднощів щодо визначення характеру, типу й обсягу нормативного масиву, що стосується впорядкування відносин у онлайнових соціальних мережах.

Аналіз зарубіжного досвіду дав змогу констатувати, що соціальні мережі є важливим каналом комунікації між органами державного управління та громадянами. Існують спеціалізовані веб-сайти, призначені виключно для ведення спільних справ всередині апарату.

Основним завданням електронного управління європейського зразка є ефективне й оперативне прийняття рішень, прозора взаємодія з громадянами, онлайн-контроль за роботою державних органів влади через е-обговорення, е-звернення, е-петиції, а також пропагування культу відкритості діяльності державних органів влади.

Реалізація концепції електронного уряду не лише підвищить роботу державних органів, а й створить передумову для формування принципово нової моделі демократії - електронної демократії, що заснована на підпорядкуванні діяльності органів державної влади суспільству й можливості прямої участі громадян у вирішенні державних питань. Для запровадження електронного управління доцільно вдосконалити нормативно-правову базу у вищезазначеній сфері, а також активно боротися з «цифровою нерівністю» в суспільстві, необхідне належне правове, організаційне та ресурсне забезпечення побудови електронного урядування.

Як засіб зв'язків із громадськістю у державному управлінні, соціальні мережі необхідно використовувати для моніторингу, тобто вивчення рівня сприйняття державної політики, а також для формування позитивної громадської думки шляхом залучення громадян до обговорення реформ державної політики. Для ефективного використання соціальних мереж у державному управлінні необхідно прийняти Положення про соціальні мережі для державних службовців.

Ключові слова: соціальні мережі, державне управління, електронне урядування, електронна демократія, Інтернет.

LEGAL PROBLEMS OF THE USE OF SOCIAL NETWORKS IN PUBLIC ADMINISTRATION

The article analyzes the problems of using social networks in public administration. It is stated that the legal aspect of citizens' participation in solving public affairs through social networks is not well researched. That is why it is necessary to develop legal measures aimed at regulating public relations between the state and citizens in social networks in order to use them effectively. Attention is drawn to the existence of a number of difficulties in determining the nature of the type and volume of the normative array regarding the ordering of relationships in online social networks.

The analysis of foreign experience has made it clear that social networks are an important channel of communication between public authorities and citizens. However, there are specialized websites designed solely for common affairs within the unit.

The main task of e-governance of the European model is effective and prompt decision-making, transparent interaction with citizens, online control over the work of public authorities through e-discussion, e-petition, e-petition, as well as promoting the cult of openness of the activity of public authorities.

Implementation of the concept of e-government will not only enhance the work of state bodies, but, in fact, will create a prerequisite for the formation of a fundamentally new model of democracy - e-democracy, based on the subordination of activity of public authorities to society and the possibility of direct participation of citizens in solving state issues. In order to introduce e-governance, it is advisable to improve the legal framework in the above-mentioned sphere, as well as to actively combat “digital inequality” in society, proper legal, organizational and resource support for e-government building is required.

As a public relations tool in public administration, social networks should be used for monitoring, that is, examining public policy perceptions, and for shaping positive public opinion by involving citizens in discussing public policy reforms. For effective use of social networks in public administration it is necessary to adopt the Regulations on social networks for public servants.

Key words: social networks, public administration, e-governance, e-democracy, Internet.

Постановка проблеми

Правовий аспект участі громадян у вирішенні державних справ за допомогою соціальних мереж недостатньо досліджений. Саме тому необхідно виробити правові засоби, спрямовані на врегулювання суспільних відносин між державою і громадянами в соціальних мережах із метою їх ефективного використання.

Кількість досліджень соціальних мереж збільшилася завдяки розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, таких як електронна пошта, телеконференція, веб-сайт [1, с. 610]. Проте ця інтернет-технологія стає безпосереднім об'єктом досліджень лише з появою таких веб-сайтів, як Facebook і Twitter у кінці 1990-х рр. Д.М. Бойді, Н.Б. Еллісон підкреслюють, що вказані веб- сайти призначені як для підтримки вже наявних громадських зв'язків, так і для встановлення нових з урахуванням загальних інтересів, політичних поглядів або спільної діяльності [3, с. 210]. Соціальні мережі в державному управлінні можуть використовуватися як одна з інтернет- технологій розвитку електронної участі громадян у державному управлінні.

Саме тому метою цієї статті є дослідження правових проблем використання соціальних мереж у державному управлінні.

За кордоном правове регулювання залучення громадян до управління державними справами здійснюється за допомогою Положень про соціальну мережу. М. Кланг і Я. Нолін досліджували 26 Положень про соціальні мережі місцевих виконавчих і розпорядчих органів Швеції. Серед найбільш важливих питань, які регулюються в положеннях, виділені: контроль над діяльністю в соціальній мережі, вивчення думок громадян про органи державної влади, порядок документування цієї діяльності, узгодженість з іншими Інтернет-ресурсами [6].

У США Управлінням службової етики в державних органах прийнято Стандарт поведінки при використанні соціальних мереж в особистих цілях. Цей стандарт поведінки торкається питань раціонального використання робочого часу, підтримки офіційного акаунта [12].

У Великій Британії прийнято Керівництво по соціальним мережам для державних службовців із метою заохочення належного використання цієї інтернет-технології. Відповідно до Етичного кодексу цей документ поширюється на використання соціальних мереж у робочий і неробочий час. У цьому документі передбачена можливість державних службовців взаємодіяти з громадянами, в т.ч. за допомогою обговорення проектів рішень або привернення уваги до будь-яких подій [4]. Важливо відзначити, що Велика Британія займає перше місце у світі в рейтингу електронної участі громадян в управлінні державними справами [11].

Окрім того, Європейською комісією прийнято Рекомендації щодо соціальних мереж для службовців Європейського Союзу, в яких підкреслюється розмитість кордонів між особистим і офіційним використанням акаунтів у соціальних мережах. Також у цьому документі перераховані посади, зайняття яких дозволяє виступати від імені Єврокомісії.

Можна помітити, що за кордоном державні службовці використовують соціальні мережі на підставі положень про соціальну мережу, рекомендацій, прийнятих на рівні підзаконних актів. ці документи регулюють порядок використання даних Інтернет-технологій державними службовцями як в особистих, так і в професійних цілях і часто містять відсилання до етичних правил поведінки.

Уряд Великій Британії використовує соціальні мережі для роботи всередині своєї системи та взаємодії з громадськістю. У цій країні уряд і 46 департаментів переважно використовують спеціально створений веб-сайт Civil Pages. На робочому місці державні службовці можуть створювати профілі, оновлювати статус, обмінюватися повідомленнями між собою тільки за допомогою Civil Pages і LinkedIn. Інші соціальні мережі державним службовцям (крім уповноважених) дозволяється відвідувати виключно в особистий час. Уповноважені особи виступають від імені організації та здійснюють взаємодію з громадськістю за допомогою різних веб-сайтів, у т. ч. Facebook, Twitter, LinkedIn і т. д. [9].

У США у Facebook зареєстровано близько 91% місцевих виконавчих і розпорядчих органів, у Twitter - 71%, Youtube - 50%, Skype - 22%, Google Docs - 17%. Місцеві органи влади використовують соціальні мережі як для інформування громадськості та залучення громадян у державні справи, так і для спільної роботи державних службовців. У першому випадку найбільш зручними інтернет-технологіями названі Facebook, Twitter і YouTube, а в другому - Skype, Google Docs [5]. Окрім того, в США створено цифровий реєстр. Основною метою цифрових реєстрів є підтвердженням офіційного статусу державних акаунтів у соціальних мережах, мобільних додатках, у т. ч. з метою профілактики кіберзлочинів [10].

У 2012 р. Twitter був найбільш популярним веб-сайтом у поліції Нідерландів, ним скористалися близько 1 000 із 60 000 поліцейських. Поліцейські використовують соціальну мережу, щоб повідомляти про затриманих злочинців, ситуації на дорозі, можливі правопорушення. Поліцією щодня публікуються тисячі повідомлень, які читають мільйони користувачів, що зробило цей веб-сайт відомим каналом комунікації поліції з населенням [7].

Аналіз зарубіжного досвіду показує, що соціальні мережі є важливим каналом комунікації між органами державного управління і громадянами. Є спеціалізовані веб-сайти, призначені виключно для ведення спільних справ всередині апарату.

Науковець А.А Парфенчик підкреслює необхідність прийняття комплексних заходів, що спрямовані на забезпечення участі громадян у вирішенні державних справ за допомогою соціальних мереж. Основним нормативно- правовим засобом може стати Положення про соціальні мережі. У пропонованому документі слід розкрити такі питання, як вибір соціальної мережі, види обов'язкової та забороненої інформації, що розміщується в мережі, розмежування особистого і професійного використання, ставлення до повідомлень іноземних громадян і осіб без громадянства, зберігання повідомлень, зв'язок з іншим законодавством (наприклад, законодавство про зверненнях громадян), етичні правила.

Тому доцільно створити цифровий реєстр, у якому в обов'язковому порядку реєструвати офіційні акаунти органів державної влади в соціальних мережах, що дозволить внести ясність у правовий статус таких акаунтів і здійснювати профілактику кіберзлочинів. Нормативно- правовим засобом його створення може стати Положення про цифровий реєстр [16, с. 195].

Розглянемо детальніше особливості правового регулювання відносин у соціальних мережах. Варто звернути увагу на існування низки труднощів щодо визначення характеру типу й обсягу нормативного масиву, що стосується впорядкування відносин у онлайнових соціальних мережах. Зокрема, це пов'язане з недостатністю (а у багатьох випадках - просто з відсутністю) законодавчих актів, які б регулювали відносини у таких мережах, на чому загострюють увагу практично усі дослідники відповідної проблематики.

А.В. Галунько, досліджуючи соціальні інтернет- мережі як об'єкт адміністративно-правового регулювання, зазначає, що держава має регулювати на основі норм права діяльність таких мереж тільки в тому разі і в тому об'ємі, в якому надходять скарги від громадян про порушення їх прав [15, с. 128].

Вищезазначений науковець зазначає, що спочатку встановлюються державою норми цивільного права, щоб на їх основі фізичні та юридичні особи могли на основі диспозитивного методу самостійно чи через суд вирішувати свої суперечки, відновлювати порушенні права. Якщо цього стає недостатньо, кількість порушень прав осіб зростає, незважаючи на цивільно-правове регулювання, держава має переходити до публічного регулювання цих відносин, використовуючи норми адміністративного права, а коли порушенням стає притаманна значна небезпека - переходити до кримінально-правового захисту. Таким чином, місце адміністративно-правового регулювання діяльності інтернет-мереж полягає в об'єктивних засадах необхідності захистити права фізичних і юридичних осіб нормами адміністративного права, коли здійснити такий захист на основі цивільно-правових та інших соціальних норм неможливо, а протиправні діяння не набули значної суспільної небезпеки [15, с. 128].

Натомість науковець Є.О. Харитонов зазначає, що регулювання відносин у мережі відбувається за допомогою цивільно-правового методу, внаслідок чого виникають регулятивні цивільні відносини, особливістю яких є їхня подвійна природа: імперативно-приписуюча й уповноважувальна [13, с. 20]. інтернет правовий адміністративний соціальний

Ця «подвійність» виражається у тому, що при «позитивному» регулюванні цивільних відносин відбувається «надання» цивільних прав та обов'язків учасникам цих відносин відповідно до встановлених норм і правил поведінки суб'єктів цивільних прав. «Нормативною» основою їхнього виникнення можуть бути як норми цивільного законодавства, так і норми природного права. У цьому разі має місце застосування імперативного спектра цивільно- правового методу. Такого типу відносини виникають зазвичай між онлайновою соціальною мережею (організаційно- правовою формою, в якій вона існує) та її учасниками. Договір, який пропонується Мережею для підписання потенційному користувачу, містить односторонньо сформовані умови і є договором приєднання. Варто зазначити, що у тих випадках, коли відносини Мережа - Користувач (зміст відповідного договору) не врегульовані актами законодавства, сам договір встановлює норми поведінки (тобто є нормою законодавства). це, однак, не заперечує імперативного характеру встановлених ним правил.

Водночас регулятивні цивільні правовідносини в онлайнових соціальних мережах можуть виникати внаслідок реалізації цивілістичної функції уповноваження, за допомогою якої створюється нормативна база - передумови для саморегулювання у сфері приватного права. Завдяки цій специфічній цивілістичній функції учасники цивільних відносин можуть самі визначати для себе правила поведінки, створювати фактично нормативні акти локальної дії тощо. Її концептуальною основою є відома ще римському приватному праву сентенція «Дозволено усе, що не заборонено законом». Відтак на зазначеному підґрунті за наявності певних умов виникають цивільні права й обов'язки.

Цивільні правовідносини такого типу виникають між користувачами онлайнових соціальних мереж, їхній зміст визначається домовленостями учасників. Вони не потребують додаткового правового регулювання і можуть обійтися без такого, якщо тільки не йдеться про відносини, норми щодо яких вже містяться в актах цивільного законодавства.

Є.О. Харитонов підкреслює, що, звісно, можлива і радикальна спроба тотального врегулювання відносин між учасниками онлайнових соціальних мереж за допомогою актів законодавства. Однак вони навряд чи можуть бути ефективними. Звісно, такий висновок не є закликом до повернення у т. зв. «романтичний період розвитку Інтернету» з його гіпертрофованими сподіваннями на механізм саморегулювання у цій галузі, неодноразово підданий критиці правознавцями. Тому вищезазначений науковець наголошує на необхідності використання потенціалу і засад приватноправового регулювання як кореляту інформаційного суспільства (з усіма перевагами і недоліками останнього) [13, с. 21].

Р.І. Радейко виділяє такі проблеми правового регулювання відносин у соціальних мережах: «відсутність уніфікованих принципів правового регулювання відносин у соціальних мережах; відсутність захисту та відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності у соціальних мережах; проблеми правового регулювання реклами, електронної комерції та використання товарних знаків у соціальних мережах; забезпечення інформаційної безпеки і захисту персональних даних користувачів соціальних мереж» [17, с. 135].

Сьогодні кожна із соціальних мереж керується виключно власними сформованими правилами. Проте 89% опитаних осіб вважають, що повинні існувати загальноприйняті норми для ефективного захисту інформації у цих базах даних [2].

Нині є чимало прогалин і суперечностей, пов'язаних із правовим регулюванням відносин у соціальних мережах. Звичайно, певні норми містяться у різних галузях права (в цивільному та кримінальному законодавстві існує територіальний принцип, який поширює дію законів на всю територію України, і принцип громадянства, що встановлює, зокрема, кримінальну відповідальність громадян України, котрі вчинили злочинне діяння за межами України). Проте цих норм і принципів вочевидь недостатньо для регулювання інформаційних процесів у соціальних мережах. Глобальний характер соціальних мереж зумовлює необхідність вироблення єдиних уніфікованих інформаційних норм для врегулювання правових відносин у соціальних мережах [17, с. 135].

Українські політики та представники влади масово почали з'являтися у Twitter і Facebook у 2011 р., створюючи приватні акаунти. Цьому сприяв, зокрема, Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 р., який перевів публічність державного службовця на принципово інший рівень. Саме Facebook відіграв значну роль в українських протестах 2013-2014 рр. Євромайдан називають онлайн-революцією, що почалася із виступів у соціальних мережах. Розуміючи загрозу власній легітимності, але не знаходячи або не шукаючи шляхів комунікаційної взаємодії, влада намагалася боротися з мережею з позиції сили, використовуючи досвід Білорусі та Росії на пострадянському просторі. Але спроби законодавчої цензури, блокування сайтів, залучення хакерів і ботів з метою придушення мережевої активності не були ефективними [14, с. 10].

Робота щодо адаптації громадської думки до владних рішень проводилася в усі часи, проте нині завдяки розвитку мережевої комунікації ці процеси відбуваються значно швидше. Так, знадобилася лише доба, щоб хвиля критики із Facebook сприяла скасуванню Закону України від 02 липня 2015 р. про реструктуризацію кредитів в іноземній валюті, тобто повернення кредитів фізичними особами за курсом на момент їх оформлення: багатьом депутатам, що голосували за цей акт, довелося виправдовуватися й відкликати голоси, а Президент ветував закон [8].

Висновки

Основним завданням електронного управління європейського зразка є ефективне й оперативне прийняття рішень, прозора взаємодія з громадянами, онлайн-контроль за роботою державних органів влади через е-обговорення, е-звернення, е-петиції, а також пропагування культу відкритості діяльності державних органів влади.

Реалізація концепції електронного уряду не лише підвищить роботу державних органів, а й створить передумову для формування принципово нової моделі демократії - електронної демократії, що заснована на підпорядкуванні діяльності органів державної влади суспільству й можливості прямої участі громадян у вирішенні державних питань.

Для запровадження електронного управління доцільно вдосконалити нормативно-правову базу у вищезазначеній сфері, а також активно боротися з «цифровою нерівністю» в суспільстві, необхідне належне правове, організаційне та ресурсне забезпечення побудови електронного урядування.

Як засіб зв'язків із громадськістю у державному управлінні, соціальні мережі необхідно використовувати для моніторингу, тобто вивчення рівня сприйняття державної політики, а також для формування позитивної громадської думки шляхом залучення громадян до обговорення реформ державної політики. Для ефективного використання соціальних мереж у державному управлінні необхідно прийняти Положення про соціальні мережі для державних службовців.

Список використаних джерел

1. Agranoff R. Inside Collaborative Networks: Ten Lessons for Public Managers. Classics of Public Administration / J.M. Shafritz, A.C. Hyde. Boston: Wadsworth Pub Co, 2012. P. 610-621.

2. Bobbie Johnson Facebook information should be regulated, survey says. The Guardian. 5 June 2008.

3. Boyd D.M., Ellison N.B. Social Network Sites: Definition, History and Scholarship. Journal of Computer-Mediated Communication. 2007. Vol. 13. № 1. P. 210-230.

4. Cabinet Office. Social Media Guidance for Civil Servants: October 2014.

5. Feeney, M.K., Welch E.W. Technology-Task Coupling: Exploring Social Media Use and Managerial Perceptions of E-Government. The American Review of Public Administration. 2016. Vol. 46. № 2. P. 162-179.

6. Klang M., Nolin, J. Disciplining Social Media: An Analysis of Social Media Policies in 26 Swedish Municipalities. First Monday. 2011. Vol. 16. № 8.

7. Meijer A.J., Torenvlied R. Social Media and the New Organization of Government Communications: An Empirical Analysis of Twitter Usage by the Dutch Police. The American Review of Public Administration. 2016. Vol. 46. № 2. P. 143-161.

8. Novoje vremja.All power - FB! 2015. № 24. P. 16-19.

9. Rooksby J., Sommerville I. The Management and Use of Social Network Sites in a Government Department. Computer Supported Cooperative Work. 2012. P. 397-415.

10. U.S. Digital Registry. URL: https://usdigitalregistry.digitalgov.gov.

11. United Nations. E-Government Survey 2016: E-Government in Support of Sustainable Development. New York: United Nations.

12. United States Office of Government Ethics. The Standards of Conduct as Applied to Personal Social Media Use. 2015.

13. Актуальні проблеми цивілістики у цифрову добу: онлайнові соціальні мережі: монографія / за ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової ; уклад. Б.В. Фасій; НУ ОЮА. Одеса: Юридична література, 2018. 176 с.

14. Башук А.І. Соціальні мережі у системі комунікацій державної влади. Наукові записки Інституту журналістики. 2016. Т 3. С. 8-15.

15. Галунько А.В. Соціальні інтернет-мережі як об'єкт адміністративно-правового регулювання. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. 2013. Вип. 22. Ч. І. Т 2. С. 127-129.

16. Парфенчик А.А. Вопросы государственного и муниципального управления. Использование социальных сетей в государственном управлении. 2017. № 2. С. 186-200.

17. Радейко РІ. Соціальні мережі як об'єкт правового регулювання. ІТ право: проблеми і перспективи розвитку в Україні: збірник матеріалів науково-практичної конференції. Львів: НУ «Львівська політехніка», 2016. С. 135.

Размещено на Allbest.ru