Інститут усиновлення у сімейному праві

Размещено на http://www.allbest.ru

Навчально-науковий інститут права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка»

Інститут усиновлення у сімейному праві

Римарчук Р.М., кандидат юридичних наук, доцент, доцент

кафедри цивільного права та процесу

Костюкевич К.С., студентка

Наукова стаття присвячена інституту усиновлення в українському законодавстві. Сім'я це один з найважливіших аспектів розвитку суспільства, вона існує як одна зі структурних одиниць суспільства, в якій відбувається розвиток людини. Цей розвиток залежить від сімейних відносин між батьками і гармонійної атмосфери, в якій проходить процес становлення дитини як частини суспільства. Сім'я виступає одним з джерел розвитку дитини, становлення її особистості, виховання, навчання. При правильному вихованні особа отримує основні моральні, етичні та духовні цінності, які є загальноприйнятими переконаннями щодо цілей, до яких людина повинна прагнути. Також у сім'ї формуються культура особистості, бо вона є основою будівництва суспільного життя, її інтеграції в процесі соціалізації. Зв'язок дитини з її батьками є дуже міцним, це дає можливість, наслідуючи поведінку своїх батьків, поступово розвиватися інтелектуально, духовно та естетично, по суті перебираючи на себе основні типи поведінки. Проте з огляду на різні фактори дитина може залишитися без батьківської турботи і піклування. Серед таких дітей є діти-сироти, діти, яких залишили при народженні, або діти, чиї батьки позбавлені батьківських прав, визнані недієздатними тощо.

Сучасна державна політика спрямована на максимальне забезпечення права дитини на сім'ю, що передбачає як попередження сирітства, так і влаштування дітей, які вже стали сиротами або позбавлені батьківського піклування, до прийомних сімей.

Завданням усиновлення є забезпечення умов, які сприяють гармонійному розвитку дитини, виховання в сім'ї, захист прав та інтересів дитини. Державна політика України спрямована на максимальне забезпечення права дитини на сім'ю, що передбачає як проведення превентивних заходів щодо попередження сирітства, так і влаштування дітей, які з різних причин стали сиротами, до прийомних сімей.

Держава усебічно намагається забезпечити основні права та інтереси дитини, яка була позбавлена батьківського піклування, через інститут усиновлення, що є одним з найкращих способів захисту прав дитини, адже він пропагує основні сімейні цінності, які може дати реальна сім'я.

Ключові слова: сімейне право, усиновлення, юридичний факт, сімейні правовідносини, усиновлювач, усиновлений, опікун, піклувальник.

institute of adoption in family law The scientific article is devoted to the Institute of adoption in Ukrainian legislation. Family is one of the most important aspects of the development of society, as a whole it exists as one of the structural units of society in which human development occurs. This development depends on the family relationship between the parents and the harmonious atmosphere in which the grow-up process of a child as a part of society takes place. The family acts as one of the sources of development of the child, becoming his personality, education, education. With proper upbringing, one receives basic moral, ethical, and spiritual values, which are generally accepted beliefs about the goals that one must strive for. Also, the culture of personality is formed in the family because it is the basis for the construction of social life, its integration in the process of socialization. The bond of the child with her parents is very strong, which enables them to gradually develop intellectually spiritually and aesthetically, following their parents' behavior, essentially taking over the basic types of behavior. However, due to various factors, the child may be left without parental care. Such children include orphans being ones who have been left at birth or children whose parents are deprived of parental rights, declared incapacitated, and so on.

Contemporary state policy is aimed at maximizing the right of the child to the family, which provides for both the prevention of orphanage and the placement of children who have become orphaned or deprived of parental care.

The task of adoption is to provide conditions that promote the harmonious development of the child, parenting, protection of the rights and interests of the child. The state policy of Ukraine is aimed at maximizing the right of the child to the family, which provides for both preventive measures to prevent orphanage and placement of children who have become orphans for various reasons.

The state is making every effort to ensure the fundamental rights and interests of a child who has been deprived of parental care through an adoption institution, which is one of the best ways to protect the rights of the child, as it promotes the basic family values that a real family can give.

Key words: family law, adoption, legal fact, family relations, adopter, adopted, guardian.

1. Постановка проблеми

Сімейне право України виділяє особливе місце для інституту, який покликаний забезпечити основні права та інтереси дітей, що потребують батьківського піклування. Це інститут усиновлення.

Органи, які розглядають справи про усиновлення, не мають права на помилку, адже від цього залежить подальша адаптація дитини у новій сім'ї, її майбутнє. Не розглянуті вчасно проблеми можуть викликати у дитини певні психічні порушення, її асоціалізацію, втрату певних моральних підвалин. Що стосується усиновлювачів, то варто розглядати як їх бажання прийняти у свою сім'ю дитину, так і їх готовність до відповідальності, матеріальне забезпечення і можливості виховувати дитину.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інститут усиновлення був і залишається одним з найдієвіших способів влаштування дітей, які втратили батьків чи з іншої причини позбавлені батьківського піклування, адже ніякі форми державного піклування про дитину, такі як дитячі будинки, інтернати тощо, не можуть дати того, що отримує дитина в процесі її виховання у сім'ї.

Серед науковців, що розглядали аспекти інституту усиновлення та порядку його здійснення, можна визначити таких фахівців: Д.І. Азарєвич, В.І. Борисова, О.О. Грабовська, С.С. Журило, І.В. Жилінкова, Л.М. Зільковська, Т.А. Стоянова, С.Я. Фурса, М.Й. Фурса, Є.О. Харитонова, Г.В. Чурпіта, Я.М. Шевченко.

Метою статті є дослідження та вивчення поняття усиновлення та його значення як форми забезпечення державної політики щодо влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до сімейного законодавства України.

2. Виклад основного матеріалу дослідження

Усиновлення це правовий інститут, який здійснюється в інтересах дитини, єдиний або обидва батьки якої померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими; дали згоду на усиновлення; понад шість місяців не проживають разом із дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи [1].

Поняття «усиновлення» передбачає прийняття чужої дитини у свою сім'ю як рідної, надання усіх необхідних благ, сімейного тепла, сприяння у розвитку, а також виховання, любов, котрі не можуть дати такі державні установи, як дитячі будинки. Також усиновлення дає змогу особам, які не можуть мати дітей, взяти до себе дитину на виховання, проте при прийнятті цього рішення вони повинні усвідомлювати, що відповідають за майбутнє цієї дитини, за захист її прав та інтересів, виконання обов'язків, покладених на них державою, та дотримання основних моральних цінностей сім'ї.

Інститут усиновлення має такі завдання: допомога дитині, позбавленій батьківського піклування, знайти сім'ю, реалізація державної політики у сфері захисту дітей-сиріт, допомога сім'ям, які не можуть мати власних дітей, реалізація основних прав та інтересів дитини, захист дитини, сприяння створенню сімейної обстановки для виховання усиновлених.

Усиновлення це юридичний акт, який є складним за своїм фактичним складом і включає волевиявлення усиновлювача (ст. 223 Сімейного кодексу України (далі СК України)) та рішення суду (ст. 224 СК України). Що стосується згоди інших осіб та органів на усиновлення дитини (ст. 218 СК), батьків (ст. 217 СК України), опікуна, піклувальника (ст. 221 СК України), закладу охорони здоров'я або навчального закладу (ст. 222 СК України), то вони не входять до складу юридичних фактів, які тягнуть виникнення усиновлення, бо у певних випадках усиновлення проводиться і без їх згоди (ч. 3, 4 ст. 218; ст. 219; ч. 3 ст. 221 СК України). Усиновлення водночас встановлює і припиняє певні відносини. У день набрання чинності рішення суду про усиновлення між усиновлювачем і усиновленим виникають правовідносини, аналогічні батьківським, водночас втрачається правовий зв'язок між усиновленим та його батьками і родичами. Хоча з цього правила можуть бути і винятки. Наприклад, при усиновленні дитини однією особою особисті та майнові права і обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка (п. 2 ч. 1 ст. 232 СК України) [2].

Сім'я не однорідна, а диференційована соціальна група. У ній представлені різноманітні вікові, статеві та професійні підсистеми, що дозволяє дитині ширше розкрити свої емоційні та інтелектуальні можливості, швидше реалізувати їх. Дитина навчається на прикладі своїх близьких, вона постійно відчуває на собі виховний потенціал сім'ї, а ступінь концентрації всіх перерахованих позитивів у сім'ї усиновлювачів високий, оскільки усиновленню передує ретельне вивчення осіб кандидатів в усиновлювачі, а помилка в оцінці моральних, етичних та інших якостей кандидатів в усиновлювачі практично виключена [3].

На думку С.А. Муратової, усиновлення являє собою сімейні правовідносини між усиновлювачем та усиновленим, які за змістом еквівалентні батьківським [4].

Традиційно усиновлення розглядають як самостійний сімейно-правовий інститут, призначений для забезпечення належного сімейного виховання дітей, які залишилися без батьківського піклування. Сьогодні існують численні норми, що містяться в нормативних актах, присвячені усиновленню. Такі норми є різними за галузевою належністю, тому в єдності являють собою комплексний інститут законодавства в широкому сенсі (наприклад, відносини, що стосуються процедури усиновлення, більшою мірою відносяться до сфери адміністративного права, а відповідальність за деякі порушення щодо усиновлення до кримінального права) та у вузькому сенсі (норми Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, присвячені усиновленню, що утворюють складний і багатогранний інститут сімейного права). Соціальне призначення інституту усиновлення полягає у дотриманні прав і законних інтересів дітей, які залишилися без батьківського піклування, а також у можливості реалізації почуття материнства, батьківства потенційними усиновителями. Саме природне прагнення задовольнити ці почуття лежать в основі конкретних актів усиновлення. Безумовно, норми інституту усиновлення не призначені тільки для врегулювання відносин за участю бездітних громадян. Громадяни, які мають своїх дітей, також можуть бути усиновлювачами і нерідко стають ними [5].

Роль інституту усиновлення полягає в забезпеченні умов, які сприяють гармонійному розвитку дитини, що дозволяють надати реальну допомогу дітям, які залишилися без піклування батьків. При цьому інститут усиновлення включає в себе систему норм, що регулюють відносини щодо влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, а формою устрою є спосіб визначення юридичної долі дитини за допомогою діяльності певних органів, спрямований на її виховання в сім'ї усиновлювачів.

Під усиновленням слід розуміти також юридичний факт, який встановлюється в судовому порядку і є підставою виникнення комплексу правовідносин, аналогічних за змістом з батьківськими. це означає, що в результаті усиновлення між усиновлювачем і його родичами та усиновлювачем і його нащадками виникають такі ж права та обов'язки, як між батьками та дітьми, а також родичами усиновлювача за походженням [5].

Стаття 52 Конституції України встановлює: «Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу» [6].

Держава ставить перед собою обов'язок захищати права дітей-сиріт, допомагати їм, а також тим особам, що прагнуть прийняти дитину у свою сім'ю та виховувати її.

Одним з основних національних нормативно-правових актів, що закріплюють принципи захисту прав і свобод дитини, у тому числі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, є Закон України «Про охорону дитинства» [7].

Згідно зі ст. 211 СК України усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа, яка досягла 21-річного віку, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Отже, віковий ценз для родича чітко не визначений, відомо лише те, що згідно з пунктом 2 статті 211 СК України він повинен бути старший за усиновленого не менше як на 15 років. Особа, яка бажає усиновити дитину, повинна відповідати певним критеріям, а саме: вік, освіта, постійне місце проживання, постійне місце роботи, певний життєвий досвід. Якщо поглянути на середньостатистичну людину, то отримання вищої освіти припадає на вік 23-25 років, тому вже у цей час особа може отримати постійне місце роботи, забезпечити постійне місце проживання, а також вже стати повністю самостійною і мати невеликий життєвий досвід. Наявність усіх цих чинників (життєвий досвід, освіта, що вказує на інтелектуальний розвиток) дає змогу людині робити правильні висновки щодо захисту інтересів та прав дитини, яку вона бажає усиновити.

Згідно з Європейською конвенцією про усиновлення дітей усиновлення можливе лише за умови, якщо усиновлювач досягнув установленого для цього мінімального віку. цей вік не може бути меншим, ніж 21 рік, і більшим, ніж 35 років [8].

Н.М. Єршова зазначала з цього приводу, що питання щодо віку усиновлювача, а також щодо різниці у віці між усиновлювачем та усиновленим має велике значення, бо життя доводить, що усиновлення дітей особами похилого віку не приносить гарних результатів. Ст. 212 СК України визначено перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами і яких умовно можна поділити на декілька груп. До першої групи відносять осіб, які за станом здоров'я не можуть виконувати функції усиновлювачів (особи, що обмежені в дієздатності, визнані недієздатними, перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері, зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами, страждають на хвороби, перелік яких затверджено Міністерством охорони здоров'я України). До другої групи належать особи, які в минулому припустилися серйозних порушень у своїх зобов'язаннях щодо виховання дітей, унаслідок чого були позбавлені батьківських прав, і ці права на момент усиновлення не були поновлені; були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи функціонування прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини. До третьої групи належать особи, які з інших об'єктивних причин не можуть бути усиновлювачами (наприклад, не можуть забезпечити дитині встановленого законом прожиткового мінімуму залежно від віку дитини, створити належні умови для проживання і виховання), тобто ті особи, які не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу). До четвертої групи відносять усіх інших осіб, інтереси яких суперечать інтересам дитини, тобто осіб, які були засуджені за злочини проти життя, а також за тяжкі злочини, передбачені статтями Кримінального кодексу України.

Крім того, усиновлювачами не можуть бути іноземці, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини. Також законом установлено, що особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну дитину. Якщо такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Якщо ж дитина має лише матір або лише батька, вона не може бути усиновлена чоловіком (жінкою), з яким вона (він) не перебуває у шлюбі. Але знову ж таки, якщо буде встановлено, що такі особи проживають однією сім'єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі та інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.

Порядок усиновлення це процедура, яка складається з певних стадій і здійснюється відповідними органами за правилами, що встановлені законодавством.

Ознайомлення кандидатів в усиновлювачі з інформацією про дітей, які можуть бути усиновлені, та видача їм направлень для знайомства з дитиною здійснюються службами у справах дітей за місцем, де дитина перебуває на місцевому, регіональному або централізованому обліку.

Для отримання інформації про дітей, які можуть бути усиновлені, кандидати в усиновлювачі мають право звернутися до служби у справах дітей за місцем їх обліку, уповноваженого органу виконавчої влади з питань дітей, служб у справах дітей.

Безперечним є твердження, що усиновлення це такий юридичний факт, який відноситься до юридичної дії, з якою пов'язується виникнення, зміна та припинення правовідносин, є дією з метою досягнення конкретного правового результату. Таким чином, усиновлення є правомірним сімейно-правовим актом. Усиновлення є однією з підстав для виникнення сімейних прав та обов'язків. Здійснений акт усиновлення наділяє усиновлювачів правами та покладає на них обов'язки, визначені нормами сімейного законодавства, як і батьків дитини [9].

Кандидатам в усиновлювачі, які бажають усиновити кількох дітей, надається інформація про дітей, які мають братів і сестер.

Після ознайомлення з інформацією про дітей, які можуть бути усиновлені, кандидатам в усиновлювачі, які виявили намір особисто познайомитись з дитиною, видається направлення до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини для організації знайомства з нею. Не допускається видача кандидатам в усиновлювачі направлення для одночасного знайомства з двома і більше дітьми, які не є між собою братами і сестрами, крім випадків, коли усиновлюються діти з інвалідністю, які виховуються в одному закладі або сім'ї.

Якщо дитину всиновлюють прийомні батьки, батькивихователі, опікун, піклувальник, у сім'ях яких виховується дитина, або родичі дитини, направлення для знайомства з дитиною не видається. Кандидати в усиновлювачі знайомляться з дитиною за місцем її проживання (перебування) у присутності представника служби у справах дітей, працівників дитячого або іншого закладу, в якому проживає (перебуває) дитина, прийомних батьків, батьківвихователів, опікунів, піклувальників.

Умови усиновлення це згода осіб, які відповідно до закону мають на це право (самої дитини, її батьків або осіб, що їх замінюють, одного з подружжя, якщо він не виступає усиновлювачем). Умови та вимоги, яких слід дотримуватися, здійснюючи усиновлення, витікають із самої суті інституту усиновлення, і призначення їх зводиться до того, щоб усиновлення слугувало винятково інтересам дитини.

Висновки

Підбиваючи підсумок, варто зазначити, що питання усиновлення є важливою формою сімейного виховання дітей, які залишилися без батьків, позбавлені батьківського піклування. Сімейний кодекс України, виділяючи особливе місце інституту усиновлення, вказує на те, що сім'я є однією з найважливіших ланок суспільства, адже в ній відбувається розвиток і становлення людини як особистості, закладення її основних моральних, етичних і соціальних підвалин, які дають змогу нашому суспільству розвиватися та існувати. Отже, усиновлення це правовий інститут, який здійснюється в інтересах дитини у разі, коли її батьки невідомі, позбавлені батьківських прав або померли, визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми або дали згоду на усиновлення, понад шість місяців не проживають із дитиною без поважних причин, не беруть участі у її вихованні та утриманні. Можна сказати, що усиновлення передбачає прийняття дитини у свою сім'ю усиновлювачами як рідної і надання їй усіх необхідних можливостей для розвитку.

Україна в своєму Основному Законі Конституції передбачає, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Утримання та виховання дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Так само і в Сімейному кодексі України зазначені положення передбачають максимальний захист прав дитини. Отже, держава виступає стороною, яка завжди стоїть на захисті цих прав, діяльність якої керується міжнародними нормами. З огляду на всю складність процесу розгляду справ про усиновлення, а також на те, що при цьому потрібно враховувати психологічні аспекти дитини та усиновлювачів, суспільство, в якому спостерігається недбале ставлення до духовних цінностей, поступовий регрес і руйнування моральних підвалин, схильне до збільшення соціального сирітства.