Окремі принципи призначення неповнолітнім покарання у вигляді штрафу

Размещено на http://allbest.ru

Дніпровський центр підвищення кваліфікації персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України

Окремі принципи призначення неповнолітнім покарання у вигляді штрафу

Мицька О.І., викладач циклу загально-правових дисциплін

Анотація

У статті автор розглядає покарання у вигляді штрафу для неповнолітніх з точки зору дотримання основних принципів кримінального права. Вказується, що принципи права - цеглинки, які допомагають законодавцеві вибудовувати власний, індивідуальний підхід до кожного кримінально-правового феномену: як до злочину, так і до покарання. Саме принципи визначають межі кримінальної відповідальності, впливають на процес створення або позбавлення кримінального законодавства тих чи інших інститутів. Отже, принципи права визначають його справедливість.

Акцентується увага на тому, що принципи, особливо принцип справедливості та гуманізму, в ювенальному кримінальному праві набувають ще більшого значення, оскільки застосування надмірно репресивного та несправедливого покарання або ж уникнення покарання може сприяти тому, що з підлітка особа перетвориться на жорстокого професійного злочинця, чому сприятиме усвідомлення відсутності дієвого законодавства, здатного правильно реагувати на злочинні вияви.

Автор вказує, що, призначаючи неповнолітнім покарання у вигляді штрафу, законодавець застосовує найнижчий ступінь покарання, надаючи їм шанс виправитися без застосування агресивних репресивних засобів і заходів кримінально-правового впливу. Розглядаючи штраф з точки зору його ефективності, автор підсумовує, що остання не завжди має право на існування, що пояснюється тим, що фінансові покарання є «одноразовими» та «миттєвими», а тому не здатні позитивно та надовго вплинути на дитячу свідомість і психіку, а може скластися враження, що від покарання можна відкупитися.

Вказується, що не завжди гуманність приносить бажаний результат, оскільки інколи гуманізм межує з безкарністю. Доведено, що Україна вже давно знаходиться на певному роздоріжжі: з одного боку наявна тенденція до зростання рівня дитячої злочинності, що підтверджує неактуальність існуючих кримінальних покарань; з іншого боку - є прагнення стати членом Європейського Союзу, а тому виникає необхідність відповідати вимогам міжнародної спільноти, яка бажає бачити кримінальне законодавство своїх країн лояльним і гуманним. Все це призводить до втрати законодавчих орієнтирів та власного «обличчя».

Підсумовується, що штраф має право на існування як вид покарання, однак лише у виправдних випадках, коли очевидною є незначна суспільна небезпечність неповнолітнього та низька ймовірність того, що злочинна діяльність буде ним продовжуватися. Окрему цінність має й принцип невідворотності кримінальної відповідальності та покарання.

Ключові слова: неповнолітній, штраф, принципи кримінального права, кримінальне законодавство, гуманізм, справедливість, пропорційність, невідворотність.

Abstract

Certain principles of imposition of a minor sentence in the form of a fine

In the article the author considers punishment in the form of a fine for minors in terms of observance of the basic principles of criminal law. It is stated that the principles of law are the bricks that help the legislator to build his own, individual approach to every criminal phenomenon: both to crime and to punishment. It is the principles that determine the limits of criminal responsibility, affect the process of creating or divesting the criminal legislation of certain institutions. Consequently, the principles of law determine its fairness.

Attention is drawn to the fact that the principles, especially the principle of justice and humanism, are of even greater importance in juvenile criminal law, since the use of excessively repressive and unjust punishment or vice versa - the avoidance of punishment can help to turn a brutal, professional, abusive professional person will make him aware of the lack of effective legislation capable of responding properly to criminal acts.

The author points out that by imposing a fine on a minor, the legislator applies the lowest penalty, giving them a chance to correct themselves without the use of aggressive and excessively repressive means and measures of criminal law influence. Considering the fine from the point of view of its effectiveness, the author concludes that the latter is not always entitled to existence, because financial penalties are “one-off” and “instant”, and therefore not able to positively and permanently affect the child's consciousness and psyche, on the contrary, it may seem that the punishment can be redeemed.

It is stated that humanity does not always bring the desired result, since sometimes humanism borders on impunity. It proves that Ukraine has been at a crossroads for a long time: on the one hand, there is a tendency for an increase in the level of child crime, which confirms the relevance of the existing criminal penalties; on the other hand, there is a desire to become a member of the European Union, and therefore there is a need to meet the requirements of the international community, which wants to see the criminal legislation of their countries loyal and humane.

All this leads to the loss of legislative guidelines and one's own face. It concludes that a fine has the right to exist as a form of punishment, but only in justifiable cases where the minor social danger of the minor is evident and the criminal activity is unlikely to continue. The principle of inevitability of criminal responsibility and punishment is of particular value.

Key words: minor, fine, principles of criminal law, criminal law, humanism, justice, proportionality, inevitability.

Постановка проблеми

Покарання є одним із важливих інститутів у кримінальному законодавстві, який визначає його курс. Особливо цінним покарання є для неповнолітніх, які є найбільш вразливими суб'єктами кримінальної відповідальності. Показовим також є те, що саме підлітки краще піддаються покаранню, що зумовлено гнучкістю їх психіки та світосприйняття. Все це зумовлює необхідність максимально виваженого підходу до роботи з ними, обрання правильних і дієвих кримінально-правових заходів та засобів, уникнення за можливості надмірно репресивного карального впливу. Саме це забезпечується низкою принципів призначення покарання в кримінальному праві України. Останні, залишаючись цілісною структурою, є взаємозалежними із кожним окремим видом покарання, що дозволяє забезпечити правомірне їх застосування. Враховуючи цінність принципів для науки кримінального права, доцільним є їх розгляд у контексті такого покарання як штраф для неповнолітніх. Аналіз останніх статей і публікацій. Різні аспекти проблем призначення покарання неповнолітнім у своїх працях досліджували вчені П.П. Андрушко, Ю.В. Баулін, М.І. Бажанов, І.О. Бандурка, О.М. Бандурка, П.С. Берзін, В.І. Борисов, В.М. Бурдін, В.О. Глушков, В.В. Голіна, Б.М. Головкін, В.К. Грищук, О.О. Дудоров, А.П. Закалюк, О.М. Джужа, Н.М. Крестовська, О.О. Житний, О.М. Литвинов, К.Б. Марисюк, В.О. Меркулова, Є.С. Назимко, Н.А. Орловська, Т.І. Пономарьова, П.Л. Фріс, М.І. Хав- ронюк, П.В. Хряпінський, С.С. Яценко. Не дивлячись на значну кількість напрацювань, окремі питання залишаються не вирішеними.

Мета статті - ґрунтуючись на наявних наукових розробках, сформулювати власний підхід до покарання у вигляді штрафу та розглянути його особливості з точки зору відповідності принципам призначення покарання.

Виклад основного матеріалу

Варто вказати, що нормативне вираження загальних засад призначення покарання має визначальну роль для їх вивчення. Здебільшого саме змістом законодавства зумовлюються напрями дослідження загальних засад у багатьох джерелах.

Тож більшість фахівців розглядають ті засади, які зазначені в чинному на певний час кримінальному законі. В теорії також розробляються окремі аспекти загальних засад призначення покарання: особа винного, мотиви злочину, суспільна небезпечність злочину та злочинця, обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Загалом це ілюструє відсутність у кримінально-правовій доктрині цілісного підходу до розвитку теорії призначення покарання.

Інтерес до неї, в тому числі до вивчення загальних засад призначення покарання, виявлений ще в XVIII ст., не послаблюється - теоретичні погляди поглиблюються та розширюються, а законодавчий вираз загальних засад стає все більш досконалим [1].

Цим зумовлена поява та розвиток принципів, які видозмінюються залежно від потреб сучасного суспільства. Так, якщо чинне кримінальне законодавство намагається залишатися лояльним і дієвим одночасно як для потерпілого, так і для злочинця, то логічною є стрімка еволюція принципу гуманізму та справедливості. Таким чином можна образно говорити про те, що принципи - «лакмусовий папірець» сучасних кримінально-правових потреб суспільства.

В.В. Полтавець більш обґрунтованим вважає визначення загальних засад призначення покарання як передбаченої в кримінальному законодавстві системи загальних правил, які ґрунтуються на принципах призначення покарання і є обов'язковими для суду в кожному конкретному випадку призначення покарання винному у вчиненні злочину для досягнення мети покарання [2, с. 45].

Саме це формулювання загалом і відтворює нормативну основу, природу та функціональне значення загальних засад призначення покарання, не ототожнює їх із принципами призначення покарання, тому буде цілком слушно погодитися з ним.

Необхідність з'ясування сутності загальних засад призначення покарання, відокремлення їх від принципів і спеціальних правил призначення покарання спонукає до виявлення ознак цих загальних засад. Про те, що цим правилам застосування покарання властиві певні спільні ознаки, свідчить застосування для їх позначення одного і того ж терміну «загальна засада», схожість їх службової ролі [3, с. 7] та об'єднання в одній законодавчій нормі [1]. Отже, принципи є самостійним феноменом кримінального законодавства.

Немає єдності думок і щодо видів принципів призначення покарання. Так, Я.М. Брайнін до принципів призначення покарання зараховує принципи законності, гуманізму, демократизму, правосвідомості й індивідуалізації покарання [4, с. 125]. Л.Л. Кругліков принципи призначення покарання поділяє на загально-правові (законності, гуманізму, демократизму) і галузеві (індивідуалізації покарання, цільового прагнення й економії заходів відповідальності) [5, с. 36].

П.П. Осипов вважає невиправданим розглядати як принципи призначення покарання законність та індивідуалізацію покарання. На його думку, принцип законності характеризує всю систему призначення покарання, а принцип індивідуалізації покарання належить до загальних засад призначення покарань.

Основоположними принципами призначення покарання він вважає принципи гуманізму і справедливості [6, с. 23]. Варто вказати, що нині кримінальне законодавство налічує значну кількість принципів призначення покарання, які розповсюджуються як на дорослих, так і на неповнолітніх злочинців. Однак основоположними залишаються принципи законності, гуманізму та справедливості, на яких базуються інші принципи.

Академік В.С. Нерсесянц справедливо підкреслює, що «справедливість - внутрішня властивість і якість права», «більш того, тільки право є справедливим», «справедливо те, що виражає право, відповідає праву і слідує праву», «право - це загальна справедливість» [7, с. 65-66, 71]. Якщо право несправедливе, то вся система буде зламана, оскільки несправедливість породжує хаос, що є недопустимим для права, особливо кримінального.

Саме тому все частіше йдеться про те, що кримінальне законодавство «працює» здебільшого на користь злочинця, пересуваючи потерпілого на другий план. Це стосується, в тому числі, і принципів, які також захищають інтереси активної сторони злочину. Автор вважає, що така думка має право на існування, оскільки кримінальне законодавство насамперед повинно захищати особу, на яку було спрямовано посягання, а не навпаки.

Значення істинних автентичних принципів певної галузі або інституту права не можливо переоцінити. Як справедливо зазначають фахівці, право має власні непорушні базові положення, на які не може і не повинна впливати політика [8, с. 33]. На думку В.М. Поповича, принципи права - це аксіоматичні ідеї людства, історично сформовані в процесі його страждань, надій і боротьби за рівність, справедливість і свободу людини, закріплені в праві.

Принципи - це фундамент будь-якої соціальної системи, гносеологічний орієнтир, методологічний провідник державотворення, правотворення і правозастосування [9, с. 167].

Кримінальне право як галузь права наділене власними, специфічними принципами, вихідними ідеями, основоположними категоріями. У доктрині кримінального права ці категорії визначають, наприклад, як «основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовну діяльність» [10, с. 15], або як «вихідні засади, що характеризують зміст цієї галузі права, її сутність і призначення в суспільстві; вони втілюють загальні закономірності розвитку кримінального права і є загальними нормами, які діють у цій сфері правового регулювання, визначають шляхи вдосконалення кримінально- правових норм» [11, с. 5].

Принципи права - цеглинки, які допомагають законодавцеві вибудовувати власний, індивідуальний підхід до кожного кримінально-правового феномену: як до безпосередньо злочину, так і до покарання. Саме принципи визначають межі кримінальної відповідальності, впливають на процес створення або позбавлення кримінального законодавства тих чи інших інститутів. Отже, можна стверджувати, що принципи права визначають його справедливість.

Кожній епосі відповідає своя соціальна справедливість, однак вона завжди залишається такою за визначенням, не кажучи вже про вічні загальнолюдські цінності (свободу, рівність, безпеку).

Отже, сутністю права як фактору, який безпосередньо визначає його принципи та частково знаходить в них свою конкретизацію, є справедливість, а точніше - політична загальносоціальна справедливість як баланс інтересів всіх соціальних груп, особистості і суспільства, яку і повинні виражати посланці народу - депутати парламентів - у процесі здійснення останніми їх законодавчої діяльності [12].

Застосування принципів, особливо принципу справедливості та гуманізму, в ювенальному кримінальному праві набувають ще більшого значення, оскільки застосування надмірно репресивного та несправедливого покарання або уникнення покарання можуть сприяти тому, що з підлітка особа перетвориться на жорстокого професійного злочинця, чому сприятиме усвідомлення відсутності дієвого законодавства, здатного правильно реагувати на злочинні вияви.

Враховуючи зазначене, автор вважає за доцільне зупинитися на розгляді особливостей застосування до неповнолітніх покарання у вигляді штрафу в контексті найважливіших принципів кримінального права.

Розпочинає дослідження автор із розгляду штрафу в межах принципу гуманізму. Виходячи із сутності принципу гуманізму, можна стверджувати, що він безпосередньо пов'язаний із визначенням цілей правосуддя, зацікавленого не тільки у визначенні засобів його здійснення, а й у вирішенні завдань, які перед ним ставить суспільство, держава. Кримінальна юстиція під час здійснення правосуддя повинна в підсумку не тільки вплинути на особу, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, а й на громадян із метою попередження вчинення з їх боку можливих злочинів [13].

З цього приводу Ч. Беккаріа писав: «Слід вживати тільки таке покарання, яке справляло б найсильніше враження на душу людей і було б найменш болісним для тіла злочинця» [14].

Це справедливо і нині. Водночас складність під час вирішення цього питання полягає в тому, що гуманізм кримінальної юстиції звернений до охоронюваних прав та свобод людини і громадянина (потерпілого), інтересів суспільства, це гуманність по відношенню до злочинця, який порушив ці права та інтереси.

Головне завдання кримінальної юстиції в цьому випадку повинно полягати в тому, щоб опанувати всіма засобами, за допомогою яких боротьба зі злочинністю може бути ефективно організованою, маючи на увазі правильно зрозумілий соціальний інтерес. При цьому не повинні бути знехтувані інтереси окремо взятої особистості [13].

Призначаючи неповнолітнім покарання у вигляді штрафу, законодавець застосовує найнижчий ступінь покарання, надаючи їм шанс виправитися без застосування агресивних і надмірно репресивних засобів і заходів кримінально-правового впливу.

Якщо розглядати штраф з точки зору його ефективності, то остання не завжди має право на існування. Це можна пояснити тим, що фінансові покарання є «одноразовими» та «миттєвими», а тому не здатні позитивно та надовго вплинути на дитячу свідомість і психіку, може навіть скластися враження, що від покарання можна відкупитися. Отже, не завжди гуманність приносить бажаний результат. Можна сказати, що гуманізм межує з безкарністю.

З точки зору застосування принципу гуманізму не до злочинця, а до потерпілого необхідно зауважити, що штраф у цьому випадку взагалі не має позитивного ефекту, оскільки жертва злочину залишається майже поза увагою правосуддя, не отримуючи морального задоволення та усвідомлюючи, що злочин, вчинений щодо неї, залишився без належного покарання.

В цьому контексті цікавим є принцип справедливості. Ідея формальної справедливості втілюється в принципі формальної рівності, яка конкретизується у вимогах рівності перед законом, рівності перед судом, рівності прав, свобод та обов'язків людини і громадянина. Змістовну справедливість слід розуміти як дотримання певних принципів, за допомогою яких можна з'ясувати, що ж конкретно належить кожному з учасників суспільних відносин.

Якщо формальна справедливість асоціюється з принципом формальної рівності, то справедливість змістовна втілюється в принципі пропорційності або розмірності. Вона вимагає, зокрема, пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. Саме тому покарання має перебувати у справедливому співвідношенні з тяжкістю та обставинами скоєного злочину та особою винуватого [15]. Отже, штраф як вид покарання може призначатися неповнолітньому лише за вчинення злочинів, які не потребують надмірної репресії.

Однак залишається невирішеним питання щодо співрозмірності таких злочинів і штрафу, який є досить легким засобом кримінально-правового впливу. На думку автора, досліджуваний вид покарання доцільно призначати або за злочини невеликої тяжкості, або за злочини невеликої та середньої тяжкості, вчинені через необережність. Такий підхід дозволить уникнути появи в підлітка відчуття безкарності, а в разі скоєння ним необережного суспільно- небезпечного діяння - не вчинить деструктивний вплив на ще нестійку психіку дитини.

Варто звернути увагу і на наявність так званої «пропорційності» покарання. Принцип пропорційності часто супроводжує принцип справедливості. Автор схиляється до думки, що принцип пропорційності є передумовою справедливості, оскільки остання базується на вимозі співвідносити тяжкість злочину та міру покарання.

Що стосується штрафу, то в доктрині кримінального права тривалий час ведуться палкі дискусії щодо недопустимості застосування до неповнолітніх покарань, пов'язаних із позбавленням волі без обґрунтованої необхідності. Ця вимога прямо передбачена в низці міжнародних нормативно-правових актів, які вбачають фінансові покарання (в тому числі й штраф) впливовим та актуальним засобом реагування держави на злочин неповнолітнього.

На думку автора, Україна вже давно знаходиться на певному роздоріжжі: з одного боку ми маємо тенденцію на зростання рівня дитячої злочинності, в тому числі тяжкої, що підтверджує неактуальність існуючих кримінальних покарань; з іншого боку - прагнемо стати членом Європейського Союзу, а тому повинні відповідати вимогам міжнародної спільноти, яка бажає бачити кримінальне законодавство своїх країн лояльним і гуманним. Все це призводить до втрати законодавчих орієнтирів і власного «обличчя». Штраф має право на існування як вид покарання, однак лише у виправдних випадках, коли очевидною є незначна суспільна небезпечність неповнолітнього та низька ймовірність того, що злочинна діяльність буде ним продовжуватися.

Окрему цінність має й принцип невідворотності кримінальної відповідальності та покарання.

Зміст принципу невідворотності кримінальної відповідальності полягає в тому, що особа, яка вчинила злочин, підлягає покаранню в кримінально-правовому порядку.

Під останнім слід розуміти і своєчасне притягнення злочинця до відповідальності, й те, що перед законом ніхто не повинен мати привілеїв [16, с. 24]. В цьому контексті автор звертає увагу на те, що відповідно до ч. 4 ст. 53 КК України з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф із розстрочкою виплати певними частинами строком до одного року.

Ця позиція може бути застосована і стосовно неповнолітнього злочинця. Не можемо говорити про недотримання принципу невідворотності, оскільки з контексту вказаної частини стає зрозумілим, що штраф неповнолітній повинен буде виплатити, однак чи можна вважати таку ситуацію вигідною та доцільною з точки зору виховного ефекту, який є основним завданням кримінального законодавства? На думку автора, відповідь є очевидною - ні. Саме тому така позиція має бути переглянута, оскільки відстрочка виконання і без того лояльного покарання може мати негативний ефект як для неповнолітнього злочинця та потерпілого, так і для держави загалом. кримінальний неповнолітній ювенальний штраф

Висновки

Розглянуті провідні принципи дозволили автору дійти висновку, що штраф як вид покарання для неповнолітніх відповідає всім вимогам, які висуваються до кримінального покарання.

Однак на практиці часто виникають ситуації, які підтверджують слабкий вплив штрафу на злочинця, що зумовлює необхідність перегляду умов і порядку його застосування. Особливо це стосується неповнолітніх злочинців, робота із якими потребує виваженого підходу. Отже, перегляд існуючих видів покарань для неповнолітніх є досить актуальною проблемою, яка потребує подальших наукових розвідок.

Список використаних джерел

1. Сторчак Н.А. Сутність і значення загальних засад призначення покарання. URL: http://eir.nuos.edu.ua/xmlui/bitstream/ handle/123456789/2468/Storchak9.PDF?sequence=1.

2. Полтавець В.В. Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України : монографія. Луганськ : РВВ ЛАВС. 2005. 240 с.

3. Прохоров Л.А. Общие начала назначения наказания по советскому уголовному праву : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: Спец. 12.00.08. Л., 1972. 24 с.

4. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основания в советском уголовном праве. М., 1963. 275 с.

5. Кругликов Л.Л. Дифференциация ответственности в уголовном праве. СПб : Юридический Центр-пресс. 2002. 277 с.

6. Осипов П.П. Теоретические основы построения и применения уголовно-правовых санкций. Изд-во ЛГУ, 1976. 135 с.

7. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. Москва, 1999. 240 с.

8. Яковець І. Про деякі аспекти концепції державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. Аспект (інформаційний бюлетень). 2007. № 1(18). С. 33-36.

9. Попович В.М. Теорія держави і права: концепція, праксеологія та методологія розвитку : монографія. Київ : Юрінком Інтер, 2015. 384 с.

10. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник за ред проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. 3-е вид., переробл. і допов. Київ : Юрінком Інтер. 2007. 496 с.

11. Арендаренко А.В. Общеправовой принцип социальной справедливости и его реализация в современном уголовном праве России (теоретико-правовые аспекты) : автореф. дис. на соискание учен. степени д-ра юрид. наук по специальности 12.00.01. Москва : Москов. гос. ин-т международ. отношений (Университет) МИД России, 2009. 48 с.

12. Олійник О.С. Ієрархія принципів кримінального права України. URL: http://legalposition.umsf.in.ua/archive/2019/3/1.pdf.

13. Общая теория права. Под ред. В.К. Бабаева. Нижний Новгород, 1993. 521 с.

14. Олійник О. Принцип гуманізму в кримінальному праві України URL: http://pgp-joumal.kiev.ua/archive/2018/12/55.pdf.

15. Принципы советского уголовного права / С.Г. Келина, В.Н. Кудрявцева. URL: http://vuzlib. com/content/view/2106/122/.

16. А.В. Савченко, В.В. Кузнєцов, О.Ф. Штанько. Сучасне кримінальне право України : Курс лекцій. К., 2005. 640 с.

Размещено на Allbest.ru