Кримінально-правова охорона конституційного права людини на відтворення та шляхи її вдосконалення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кримінально-правова охорона конституційного права людини на відтворення та шляхи її вдосконалення

Чечерський B.I. - кандидат юридичних наук, доцент, прокурор відділу Генеральної прокуратури України

Анотація

Одним з дієвих видів захисту конституційних прав громадян є їх охорона крізь призму можливості притягнення винних до кримінальної відповідальності за їх порушення.

Законодавчими актами повинні регулюватися безпосередньо питання прав, свобод й обов'язків суб'єктів у репродуктивній сфері, у тому числі невіддільно пов'язаних з правом людини на продовження роду. Однак необхідно охоплювати набагато ширше коло правовідносин, що, крім іншого, має включати захист права людини на репродуктивне відтворення, зокрема права на репродуктивний вибір, від кримінальних посягань.

Сьогодні відсутній комплексний підхід до регулювання цього природного права, внаслідок чого існують суттєві розбіжності як у правовому закріпленні, так і застосуванні положень законодавства при його реалізації, а також у його гарантуванні та захисті.

Метою статті є розкриття особливостей та виявлення прогалин і недоліків у Кримінальному кодексі України (далі - КК України) щодо захисту права людини на репродуктивне відтворення від суспільно небезпечних посягань та надання пропозицій шляхів для його удосконалення.

З огляду на іноземний досвід проаналізовано національне законодавство з питань кримінально-правового захисту права людини на репродуктивне відтворення. Зокрема, досліджено чинні статті КК України, які покликані захистити засобами кримінального впливу права людини у репродуктивній сфері. Вказано на суттєві недоліки цього регулювання, наявність неоднозначного розуміння правових приписів, що є неприпустимим у сфері кримінального права.

Акцентовано увагу на необхідності удосконалення формулювання понять незаконності проведення аборту, редукції ембріону чи стерилізації та розширення переліку критеріїв, які засвідчують таку протиправну діяльність.

Крім того, запропоновано низку змін до Кримінального кодексу з метою врахування сучасних тенденцій суспільно небезпечних правопорушень у сфері відтворення людини.

Зокрема, запропоновано запровадити кримінальну відповідальність за умисну незаконну підміну репродуктивних клітин, зигот чи ембріонів, а також протиправне їх знищення. Обґрунтовано необхідність встановлення кримінальної відповідальності за протиправне втручання у геном людини, клонування людини та створення гібридів і химер, а також за деякі діяння при застосуванні допоміжних репродуктивних технологій.

За результатами дослідження зроблено висновки про необхідність удосконалення кримінально-правових норм щодо захисту прав людини у репродуктивній сфері з метою приведення їх у відповідність із сучасними викликами та потребами суспільства і держави.

Ключові слова: права людини, природні права, право на репродуктивне відтворення, репродуктивні права, захист прав людини.

захист конституційний право

Abstract

Criminal legal protection of human constitutional right to reproduction and ways to improve

One of the effective types of protection of the constitutional rights of citizens is their protection through the prism of the possibility of criminal prosecution for their violation.

Not only the rights, freedoms and obligations of subjects in the reproductive field, including those directly related to the right to continue procreation, should be regulated by the legal acts. A much wider range of legal relationships should be covered, which should include, the protection of the human right for reproduction, including the right to reproductive choice from criminal encroachment.

At present, there is no comprehensive approach to the regulation of this natural law, whereby there are significant differences both in the legal consolidation and in the application of the provisions of the legislation in its implementation, as well as in its guarantee and protection.

The purpose of this article is to uncover features and to identify gaps and shortcomings in the Criminal Code of Ukraine on the protection of the human right for reproduction from socially dangerous encroachments and to provide suggestions on ways to improve it.

In light of foreign experience, the article analyzes the existing national legislation of criminal law protection of the human right for reproduction. In particular, the existing articles of the Criminal Code of Ukraine are intended to protect the means of the criminal influence of human rights in the reproductive sphere and those are investigated. Significant shortcomings of this regulation are pointed out, the presence of an ambiguous understanding of legal regulations, which is inadmissible in the field of criminal law.

Attention is drawn to the need to improve the concept of "illegality" of abortion, to reduce the embryo or to sterilize, and to expand the list of criteria attesting to such unlawful activity.

In addition, a number of amendments to the Criminal Code of Ukraine have been proposed in order to take into account current trends in socially dangerous offences in human reproduction.

In particular, it is proposed to bring criminal responsibility for the deliberate unlawful replacement of reproductive cells, zygotes or embryos and their unlawful destruction. The necessity of establishing criminal responsibility for unlawful interference with the human genome, human cloning and creation of chimaeras, as well as for some actions in the implementation of assisted reproductive technologies is substantiated.

According to the results of the research, it was concluded that it is necessary to improve the criminal law norms for the protection of human rights in the reproductive field in order to bring them into line with the contemporary challenges and needs of society and the state.

Key words: human rights, natural rights, the right for reproduction, reproductive rights, protection of human rights.

Розвиток репродуктивних технологій, виникнення нових можливостей щодо допомоги бездітним у народженні власних генетично рідних дітей створює небачені до цього способи вчинення суспільно небезпечних діянь, які посягають на репродуктивні права людини. В окремих випадках цьому сприяє недосконалість вітчизняного законодавства, відсутність дієвих механізмів попередження та припинення злочинів у цій сфері, наявність прогалин правового регулювання.

Актуальність теми. У нашій державі немає спе-ціального закону, який би регулював права людини у репродуктивній сфері, тому дослідження механізмів їх охорони та кримінально-правового захисту, зокрема з врахуванням міжнародної практики, повинно стати основою, яка сприятиме розробленню спеціалізованого вітчизняного законодавчого акта.

Крім того, вітчизняне кримінальне законодавство у цьому напрямі майже не розвивається та залишається сталим, хоча упродовж останніх років вже неодноразово правоохоронними органами виявлялися факти істотного порушення прав людини у репродуктивній сфері.

Стан дослідження. Окремі аспекти кримінально-правової охорони прав людини у репродуктивній сфері розглянуті Т. Гутман, К. Дядюн, Г. Романовським, Н. Ярмиш та іншими науковцями. однак переважно дані права розглядаються як складова частина інших прав (права на життя, права на охорону здоров'я тощо), а не як похідні від природного права людини на репродуктивне відтворення, яке включає у себе право на репродуктивний вибір. наслідком цього є те, що досі не запропоновано та не впроваджено комплексного підходу до кримінально-правового захисту репродуктивних прав осіб, у тому числі права на репродуктивне відтворення, як фундаментальних конституційних прав людини, що і становить актуальність цієї теми.

Метою статті є розкриття особливостей регулювання, прогалин та недоліків у кримінальному законодавстві з питань захисту права людини на репродуктивне відтворення від суспільно небезпечних посягань та надання пропозицій щодо шляхів для його удосконалення.

Виклад основного матеріалу. Компаративний аналіз зарубіжного законодавства свідчить, що кожна країна має власне бачення того, які з діянь слід визнавати злочинами, наскільки вони є суспільно небезпечними та які покарання мають застосовуватися за їх вчинення. У багатьох державах заборонене сурогатне материнство та передбачена кримінальна відповідальність не тільки за його проведення, а й навіть за пропозицію застосувати цю репродуктивну технологію.

Так, відповідно до рішення Конституційної Ради французької Республіки будь-яка угода, навіть якщо вона не передбачає винагороду, згідно з якою жінка погоджується зачати, виносити і народити дитину, а після цього відмовитися від неї, суперечить публічному порядку, принципу недоторканності людського тіла і особистого статусу фізичної особи. Це ж закріплено у Законі «Про повагу до людського тіла» від 29.07.1994 р. [1]. За порушення наведених норм встановлено кримінальну відповідальність до трьох років тюремного ув'язнення і штраф у розмірі 45 тис. євро [2].

Кримінальну відповідальність у вигляді штрафу за незаконне сурогатне материнство передбачено і ст. 132 Пенітенціарного кодексу Естонії [3]. Подібні норми містять законодавства Італії, Німеччини, Швейцарії тощо.

Окремі суспільно небезпечні діяння у сфері репродуктивного відтворення визнано кримінальними правопорушеннями і в Україні. Зокрема, ідеться про злочини проти безпеки миру, людства та міжнародного правопорядку.

Відповідно до ст. 442 КК України передбачена відповідальність за геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу [4].

Крім того, злочинними визнаються окремі дії у репродуктивній сфері, спрямовані проти особи. Статтею 134 КК України встановлено кримінальну відповідальність за незаконне проведення аборту, тобто його проведення особою, яка не має спеціальної медичної освіти, та примушування до аборту, а також незаконне проведення стерилізації, тобто примушування до неї без добровільної згоди потерпілої особи [4].

Проте аналіз даної норми свідчить, що вона не відповідає сучасним вимогам кримінально-правової регламентації захисту права людини на репродуктивне відтворення. Необхідно зазначити, що назва цієї статті звучить як «Незаконне проведення аборту або стерилізації», проте в статті йдеться як про незаконне проведення аборту або стерилізації, так і про примушування до таких дій.

Крім того, саме про незаконну стерилізацію у ст. 134 КК України взагалі не йдеться, оскільки в її четвертій частині кримінальним правопорушенням визнається примушування до стерилізації без добровільної згоди потерпілої особи, а в п'ятій частині передбачені такі кваліфікуючі ознаки, як смерть такої особи чи інші тяжкі наслідки. Якщо буквально тлумачити норми цієї статті, то кваліфікуючі ознаки стосуються примушування до стерилізації, а не проведення незаконної стерилізації.

Погодимося з думкою Н.М. Ярмиш, що у ст. 134 КК України наявні також інші недоліки. З диспозиції статті незрозуміло, хто є потерпілою особою від цього кримінального правопорушення. Якщо б її назвали жінкою, жодних питань не виникало б, оскільки аборту може бути піддана саме жінка. Утім слово «особа» орієнтує на те, що як потерпілий може розглядатися і лікар, якого примушують зробити аборт. з іншого боку, якщо законодавець мав на увазі саме лікаря, то зазначив би «примушування до проведення аборту». Оскільки проведення аборту у статті не згадується, залишається розглядати як потерпілу все ж таки вагітну жінку. Якщо у звичайних умовах (не в стані крайньої необхідності) жінці переривають вагітність проти її волі (насильницьким шляхом) або поза її волею (наприклад, потерпілу приспали), то це вже не аборт, а тяжке тілесне ушкодження з ознакою «переривання вагітності», тобто злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України («Умисне тяжке тілесне ушкодження»). отже, незаконним абортом переривання вагітності може бути визнане лише за наявності згоди жінки, тобто якщо це саме аборт, проте проведений з порушенням певних медичних вимог. не викликає сумнівів те, що переривання вагітності буде визнане не абортом, а тяжким тілесним ушкодженням, якщо жінці зроблять таку операцію під загрозою негайного позбавлення життя у разі вчинення нею опору, тобто в ситуації, коли третього не дано. У такому разі складно навіть говорити про згоду жінки, оскільки її поведінка є цілком вимушеною, нагадує таку, що відповідає ознакам крайньої необхідності [5, с. 710].

Необхідно відзначити, що ч. 1 ст. 134 КК України обмежена незаконність проведення аборту лише за суб'єктом вчинення злочину, тобто особою, яка не має спеціальної медичної освіти. Якщо аборт був проведений незаконно (не у медичному закладі, з порушенням підстав або умов проведення аборту, з порушенням порядку його проведення тощо), проте особою, яка має спеціальну медичну освіту, та не настали наслідки, передбачені третьою частиною цієї статті, то слід зробити висновок про відсутність у діях такої особи складу кримінального правопорушення.

Натомість у кримінальних кодексах інших країн більш обґрунтовано регламентовані ознаки даного злочину. К.В. Дядюн доречно підкреслює, що відповідальність є диференційованою з урахуванням таких ознак суб'єкта: незаконний аборт, зроблений лікарем; незаконний аборт, вчинений особою, яка не має відповідної освіти / права (Азербайджан, Таджикистан, Киргизстан, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, вірменія). законодавець Молдови підійшов ще більш виважено до регламентації ознак аналізованого злочину. зокрема, він закріпив у межах кримінального кодексу критерії незаконності аборту (поза медичною установою; особою, яка не має спеціальної вищої медичної освіти; за наявності медичних протипоказань; в антисанітарних умовах; у разі терміну вагітності понад 12 тижнів (за відсутності медичних показань)) [6, с. 127].

Дані критерії ґрунтуються на вимогах медичного законодавства та є виправданими. вважаємо, що у разі незаконного проведення аборту кримінальна відповідальність повинна наставати незалежно від того, ким він був проведений.

Крім того, у медицині розмежовані поняття «штучне переривання вагітності», тобто аборт, і «редукція ембріона». вони регулюються різними нормативно-правовими актами, мають притаманний виключно їм понятійний апарат, процедуру і наслідки проведення. отже, ми не можемо стверджувати, що ембріон і плід є поняттями тотожними чи однаковими.

Якщо ідеться про правовий статус ембріона, зародка, плоду крізь призму кримінального права, то, на наш погляд, він є однаковим, оскільки йдеться про ненароджену дитину.

З огляду на це видається цілком правильним, що кримінально-правовій охороні підлягає жінка не тільки від незаконного проведення аборту, а й від редукції ембріона чи примушування до таких дій.

Нюанси є і в регламентації кваліфікуючих ознак аналізованого складу. здебільшого обтяжуючими обставинами є заподіяння з необережності смерті потерпілої або тяжкої шкоди її здоров'ю. однак в деяких державах зазначені наслідки і відповідальність за їх заподіяння є диференційованими (Азербайджан). В інших державах передбачена відповідальність і за заподіяння середньої тяжкості шкоди здоров'ю / інші тяжкі наслідки (Киргизстан, Молдова, Узбекистан тощо). У деяких випадках кваліфікуючою обставиною є неодноразовість / судимість за вчинений раніше аналогічний злочин (Таджикистан, Казахстан, Вірменія) [6, с. 127].

Потребує уточнення і проблема закінчення даного злочину. на відміну від слова «примушення» слово «примушування» відображає не результат певних дій, а лише відповідний процес. Тому є підстави вважати об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 2 ст. 134 КК України, завершеною не у тому разі, коли вдалося отримати згоду жінки на переривання вагітності (не лише тоді, коли аборт вже проведений), а коли спонукання почалося, тобто відповідна вимога з погрозами лише була висловлена. на слушну думку н. М. Ярмиш, краще сформулювати відповідний склад злочину як «схиляння жінки шляхом погроз до погодження на переривання вагітності» [5, с. 712].

З огляду на це вважаємо, що ст. 134 КК України слід викласти в новій редакції у якій, серед іншого, необхідно закріпити таке: по-перше, додатково передбачити кримінальну відповідальність за незаконне проведення редукції ембріону та схиляння жінки до неї; по-друге, закріпити додаткові критерії незаконності проведення аборту, редукції ембріону чи стерилізації особи, внаслідок чого їх проведення неуповноваженою особою буде тільки одним з таких критеріїв; по-третє, безпосередньо передбачити кримінальну відповідальність як за примушування до стерилізації, так і незаконне її проведення.

Ураховуючи значне збільшення обсягів допоміж-них репродуктивних технологій, а також можливостей вчинити недобросовісні дії медичними працівниками чи іншими особами при їх наданні, вважаємо, що доцільним є встановлення кримінальної відповідальності за умисні дії, внаслідок яких особа була позбавлена права на репродуктивне відтворення чи зазнала суттєвих обмежень у його реалізації, у тому числі шляхом обману, шахрайства тощо.

Одним з таких прикладів є справа Яна Карбаата. Він очолював клініку з лікування безпліддя “Bidjorp Medical Centre” в м. Барендрехті (Королівство Нідерланди) і, проводячи екстракорпоральне запліднення, регулярно підміняв донорську сперму своєю. У результаті цього він став батьком понад 60 дітей [7, с. 149].

За таких обставин пропонуємо доповнити КК України ст. 134-1, якою необхідно передбачити відповідальність за умисне порушення репродуктивних прав особи при наданні допоміжних репродуктивних послуг.

Зокрема, підставами для кримінальної відповідальності повинні бути такі дії: умисна підміна репродуктивних клітин, зигот чи ембріонів пацієнта; умисне знищення репродуктивних клітин, зигот чи ембріонів всупереч встановленому порядку. До кваліфікуючих ознак слід віднести такі дії: умисну підміну репродуктивних клітин, зигот чи ембріонів пацієнтів власними репродуктивними клітинами, зиготами чи ембріонами; умисну підміну репродуктивних клітин, зигот чи ембріонів двох і більше осіб за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів (або якщо такими діями спричинено тяжкі наслідки); вчинення злочину щодо особи, яка втратила фертильність (стала безплідною), внаслідок чого вона не спроможна надалі мати генетично рідних дітей тощо.

Крізь призму кримінального права потребує глибокого переосмислення діяльність у сфері генної інженерії. натепер досягнуто значного прориву в цій галузі знань, що дозволяє вплинути на якісні характеристики всього людства у майбутньому. Проте з огляду на недосліджений наслідок штучного впливу на геном людини більшість країн заборонила окремі види такої діяльності або суттєвим чином їх обмежила, передбачивши суворий державний контроль (нагляд) за цією діяльністю та кримінальну відповідальність за порушення встановлених вимог.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про заборону репродуктивного клонування людини» особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність [8].

Однак на відміну від кримінального законодавства багатьох інших країн чинним КК України не передбачено відповідальності за такі порушення.

Наприклад, Кримінальний кодекс Французької Республіки містить розділ III Книги П'ятої «Про захист людського ембріона». Так, караними є такі дії: придбання людських ембріонів на умовах оплати у будь-якій формі; здійснення зачаття in vitro людських ембріонів в промислових або комерційних цілях (стаття 511-17), в дослідницьких або експериментаторських цілях (стаття 511-18); вивчення ембріона або експерименти з ним з порушенням законодавства (стаття 511-19); збір або вилучення гамет живої людини без її письмової згоди (стаття 511-6); незаконне розголошення інформації, що охороняється законом (про донорів і реципієнтів гамет) (стаття 511-10) тощо [9, с. 3].

Кримінально караними визнані діяння з клонування людини в Іспанії, Сальвадорі, Колумбії, Естонії, Молдові, Румунії тощо.

У зв'язку з цим доцільно доповнити Кримінальний кодекс України статтею 134-2, якою необхідно встановити кримінальну відповідальність за незаконне клонування людини, створення химер, гібридів, а також протиправне редагування геному, у тому числі без згоди осіб, яким належить відповідний біологічний матеріал.

Висновки

Кримінально-правова охорона прав людини у репродуктивній сфері потребує суттєвого удосконалення. зокрема, вимагає перегляду зміст ст. 134 КК України, який повинен відповідати сучасним реаліям та розвитку науки, включати таку новітню можливість репродуктивної медицини, як здійснення редукції ембріону.

Крім того, необхідно переглянути перелік проти-правних діянь у репродуктивній сфері, які, на наш погляд, мають суттєву суспільну небезпеку, а тому повинні бути визнані злочинами за національним законодавством. До них слід віднести протиправне редагування геному людини, незаконне клонування людської істоти, створення гібридів та химер з використанням репродуктивних клітин людини.

Водночас слід зауважити, що з огляду на подальший розвиток репродуктивних технологій не можна стверджувати, що наразі сформований вичерпний перелік суспільно небезпечних діянь, які слід визнати кримінальними правопорушеннями. Правоохоронними органами постійно виявляються нові випадки шахрайства, обману, зловживань у репродуктивній сфері, якими завдається суттєва шкода правоохоронюваним інтересам пацієнтів, інших осіб, держави.

Список використаних джерел

захист конституційний право

1.Relative au respect du corps humain du 29 juillet 1994 Loi n 94-653. URL: https://www.legifrance.gouv.fr/affichTexte. do?cidTexte=JORFTEXT000000549619&fastPos=2&fastReqId=2078979333&categorieLien=cid&oldAction=rechTexte#LEGIA RTI000006284446 (дата звернення: 13.06.2019).

2.Code pйnal: Loi de la Rйpublique franзaise du 22 juillet 1992 (Version consolidйe du code au 27 mars 2014). URL: https://www.legifrance.gouv. fi'/affichCode.do;jsessionid=9553F21AB14E9F0DC96324B21F920BC1.tpdjo12v_3?idSectionTA=L EGISCTA000006165320&cidTexte=LEGITEXT000006070719&dateTexte=20100525 (дата звернення: 13.06.2019).

3.Penitentsyarnyi kodeks [The Penitentiary Code of Estonia]: Zakon Estonskoi respubliky [Law of Estonia Republic] vid 06.06.2001. № 6l URL: https://v1.juristaitab.ee/ru/zakonodatelstvo/penitenciarnyy-kodeks (дата звернення 21.06.2019).

4.Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-Ш. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2341-14 (дата звернення: 01.11.2019).

5.Ярмиш Н.М. Примушування до аборту як ознака статті 134 «Незаконне проведення аборту або стерилізації» Кримінального кодексу України. Захист прав людини: міжнародний та вітчизняний досвід : матеріали І міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 16 травня 2019 року). Київ : Національна академія прокуратури України, 2019. С. 709-712.

6.Дядюн К.В. Репродуктивная сфера как объект уголовно-правовой охраны. Правоведение. 2014. № 3 (314). С. 116-132.

7.Кручинина Н.В. Юридическая ответственность за злоупотребления и преступления в сфере искусственной репродукции человека. Lex Russia. 2019. № 6 (151). С. 48-52.

8.Про заборону репродуктивного клонування людини : Закон України від 14.12.2004 р. № 2231-IV URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2231-15 (дата звернення 29.08.2019).

15.Романовский Г.Б. Уголовная ответственность за нарушения в сфере репродуктивных технологий. Электронный научный журнал «Наука. Общество. Государство». 2014. № 3 (7). С. 1-11.

Размещено на Allbest.ru