Переоцінка суспільної небезпеки деяких злочинів щодо статевої недоторканності малолітньої особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Переоцінка суспільної небезпеки деяких злочинів щодо статевої недоторканності малолітньої особи

Хряпінський П.В. - доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, професор кафедри публічного права Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного технічного університету «Дніпровська політехніка»

Світличний О.О. - кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри публічного права Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного технічного університету «Дніпровська політехніка»

Анотація

В останній період у кримінальному праві України здійснено переоцінку суспільної небезпеки злочинів проти статевої недоторканності неповнолітніх, а особливо малолітніх осіб. Суспільна небезпека якісно змінила міжнародно-правову й національну оцінку злочинів проти статевої недоторканності малолітніх осіб, позицію українського законодавця в бік радикального посилення кримінальної відповідальності та покарання винних осіб. Ці злочини характеризуються виключною аморальністю та цинічністю дій винних осіб щодо своїх жертв.

Статева свобода та статева недоторканність визнаються самостійними об'єктами кримінально-правової охорони. Статева свобода є невіддільним складником комплексу природних прав і свобод людини. Особа набуває повної статевої свободи з досягненням певного віку, а саме: жінки - із 17 років, чоловіки - із 18 років. Доти держава гарантує та забезпечує гармонійний фізичний і психічний статевий розвиток малолітньої дитини та підлітка, створюючи навколо таких осіб правовий статус статевої недоторканності. Обґрунтовується погляд на статеву недоторканність як універсальний соціально-біологічний стан, що має багаторівневу суспільно-правову регуляцію (охорону), в якій виокремлювалися: а) соціально-ціннісний, б) соціально-регулятивний, в) соціально-медичний, г) соціально-інформаційний і ґ) соціально-фізичний рівні статевої недоторканності.

Статеві злочини завдають жертвам глибоких моральних і психічних травм, завдають серйозної шкоди їхньому фізичному та психічному здоров'ю. Ці злочини мають дуже високу суспільну небезпеку не тільки через заподіяння шкоди іншим суспільним відносинам та соціальним і моральним цінностям: нормальному фізичному й психологічному розвитку дітей та підлітків. Вводиться комплекс обмежень щодо осіб, засуджених за злочини проти статевої недоторканності малолітньої особи: створюється єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої недоторканності малолітньої особи. Суди орієнтуються на реальне покарання винних осіб у вигляді позбавлення волі та застосування інших додаткових правообмежень.

Ключові слова: суспільна небезпека, злочин, статева недоторканність, малолітня особа, покарання винних.

статевий злочин суспільний

Abstract

Revaluation of social security of some crimes on the sexual integrity of a minor person

In the recent period, the criminal law of Ukraine has reassessed the public danger of sexual assault of minors, and especially minors. Public danger has qualitatively changed the international legal and national assessment of crimes against sexual immunity of minors, the position of the Ukrainian legislator towards a radical increase of criminal responsibility and punishment of guilty persons. These crimes are characterized by the exceptional immorality and cynicism of the perpetrators towards their victims.

Sexual freedom and sexual integrity are recognized as independent objects of criminal protection. Sexual freedom is an integral part of the set of natural rights and freedoms of man. The person acquires full sexual freedom with reaching a certain age, namely: women from 17 years, men from 18 years. Until now, the state guarantees and ensures the harmonious physical and mental sexual development of a minor child and a teenager, creating a legal status of sexual integrity around such persons. The view of sexual inviolability as a universal socio-biological condition with multilevel social and legal regulation (protection), which distinguished: a) socio-value, b) social-regulatory, c) socio-medical, d) social-information and e) socio-physical levels of sexual integrity.

Sexual offenses inflict deep moral and mental harm on the victims and cause serious harm to their physical and mental health. These crimes have a very high social risk not only because of the harm to other social relations and social and moral values: the normal physical and psychological development of children and adolescents.

A set of restrictions on persons convicted of sexually assaulted a minor is introduced: a single register of persons convicted of sexual assault on a minor is created. Courts focus on the actual punishment of perpetrators in the form of imprisonment and the application of other additional legal restrictions.

Key words: public danger, crime, sexual integrity, minor, punishment of perpetrators.

Постановка проблеми. В сучасній Україні спостерігається погіршення криміногенної ситуації, зростання кількості тяжких та особливо тяжких злочинів проти життя та здоров'я особи. Окреме місце в цьому сумному пере-ліку посідають злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, зокрема, щодо малолітніх осіб. Аналізуючи сумну кримінальну статистику, можна констатувати, що й ці злочини мають тенденцію до зростання. Зокрема, за офіційною статистикою Офісу Генерального Прокурора України за 2019 р., обліковано понад 550 злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності, серед облікованих - 148 зґвалтувань неповнолітніх осіб, що майже вдвічі перевищує показник 2018 р., спочатку цього року обліковано 24 кримінальних правопорушень сексуального характеру щодо неповнолітніх осіб. Зазначається, що всі злочини щодо сексуального насильства над неповнолітніми перебувають на контролі керівництва Офісу Генерального Прокурора. З початку року в складі Офісу Генерального Прокурора було створено відділ протидії насильству щодо дітей, що ввійшов в управління захисту прав дітей та протидії насильству [1].

Ці злочини характеризуються виключною аморальністю та цинічністю дій винних осіб щодо своїх жертв. Як правило, такі злочини завдають жертвам глибоких моральних і психічних травм, завдають серйозної шкоди їхньому фізичному та психічному здоров'ю. Окрім того, такі злочини мають дуже високу суспільну небезпеку не тільки через заподіяння шкоди іншим суспільним відносинам та соціальним і моральним цінностям - нормальному фізичному й психологічному розвитку дітей та підлітків, а ще через руйнування соціальних зв'язків жертв таких злочинів, важку і довгу адаптацію в суспільстві після перенесених моральних і фізичних травм, виникнення небезпечних посттравматичних психічних розладів тощо [2].

Стан опрацювання проблеми. Суспільну небезпеку злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, серед них й суспільну небезпеку, статевих посягань на неповнолітню, а особливо малолітню особу, досліджували вітчизняні правники, а саме: С.М. Авраменко, Ю.В. Александров, М.І. Бажанов, В.І. Борисов, Л.П. Брич, Л.В. Дорош, О.О. Дудоров, О.Г. Кальман, С.С. Косенко, К.Д. Кулик, Т.Д. Лисько, Я.В. Мачужак, Л.І. Мороз, В.О. Навроцький, О.О. Світличний, М.І. Хавронюк, С.В. Чмут, А.П. Шеремет та інші. На теоретичних положеннях вказаних та інших дослідників, а також кримінальному законодавстві України, що стояло та стоїть на забезпеченні охорони статевої недоторканності неповнолітніх осіб, здійснено авторську спробу переоцінки суспільної небезпеки деяких злочинів, що посягають на статеву недоторканність неповнолітніх, а особливо малолітніх осіб.

Метою статті є науковий пошук та обґрунтування мотивації переоцінки суспільної небезпеки злочинів, що посягають на статеву недоторканність неповнолітніх, а особливо малолітніх осіб, а саме: статевих зносин з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку (ст. 155 Кримінального кодексу України) та розбещення неповнолітніх (ст. 156 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Виклад основного матеріалу. Категорійний апарат кримінального права широко використовує «суспільну небезпеку» як системоутворюючу категорію, що неодноразово трапляється в законодавстві про кримінальну відповідальність України, та й у доктрині кримінального права розуміння цієї категорії є більш-менш усталеним. Натомість дослідникам не вдалося повною мірою виробити узгоджений зміст категорії «суспільної небезпеки». У літературі суспільна небезпека неодмінно визнається ознакою злочину, хоча при цьому і підкреслюється, що вона є визначальною, матеріальною, що відбиває соціальну сутність кримінально-караного діяння. Наприклад, на думку Ю.І. Ляпунова, навряд чи правильно визнавати суспільну небезпеку ознакою злочину з погляду бездоганності понятійного апарата науки кримінального права. Ознака - це зовнішня риса предмета, явища, що дана нам, як правило, у відчуттях, у безпосередньому сприйнятті. Властивість же - глибинна, внутрішня, сутнісна категорія. Саме такою характеристикою злочину є його суспільна небезпека [3, с. 39]. Раніше у доктрині кримінального права висловлювали думку, що від законодавця залежить визначення того, які діяння варто визнати суспільно небезпечними. Наприклад, А.В. Наумов пропонує вважати суспільну небезпеку залежною від ознаки формальної заборонності злочину в кримінальному праві [4, с. 23]. Таку ж позицію займав і В.М. Коган, який вважає, що суспільна небезпека нібито міститься у протиправності. Якщо щось у законі визначено як злочин, отже, є суспільно небезпечним [5, с. 77]. Важко погодитися з думкою вищевказаних авторів, які пропонують вважати суспільну небезпеку залежною від ознаки протиправності. Більш аргументованим варто визнати підхід, прихильники якого вважають суспільну небезпеку первинною стосовно ознаки формальної кримінально правової заборони. Наприклад, А.І. Марцев наводить на доказ аргумент, що фактично суспільно небезпечних проявів завжди більше, ніж тих, котрі заборонені кримінальним законом [6, с. 150-151]. Суспільна небезпека не є суто кримінально-правовою категорією, властивою тільки протиправним діянням людини. Це поняття є більш широким. Суспільна небезпечність - категорія об'єктивна, існуюча поза нами, і тому її наявність у реальній дійсності не залежить від того, чи заподіяна людиною, винувато чи невинно, шкода суспільству. В аспекті виду і міри відповідальності, тобто у межах правового регулювання, форми вини можуть впливати лише на ступінь суспільної небезпеки, але не на сам факт її об'єктивного існування. Такої думки дотримується Н.Ф. Кузнєцова, яка вважала, що провідними і визначальними для суспільної небезпечності з усієї сукупності ознак злочину є об'єктивні ознаки діяння, а серед них - об'єкт і наслідок злочину [7, с. 64]. Слід погодитися з думкою А.Н. Трайніна, що суспільна небезпека є системною ознакою всього складу злочину, тому вона «забарвлює» як об'єктивні, так і суб'єктивні його елементи цією негативною антисоціальною властивістю [8, с. 112]. Суспільна небезпека як основна антисоціальна властивість злочину не є характеристикою окремих сторін, частин і ознак злочину, а всіх його елементів, що утворюють цю систему. Суспільна небезпека - підсумок взаємодії, що увібрала в себе всі негативні антисоціальні якості кожного окремо узятого елемента системи.

В останні роки здійснюється переоцінка суспільної небезпеки злочинів щодо статевої недоторканності неповнолітніх, а особливо малолітніх осіб. Вона суттєво змінила суспільну думку й позицію законодавця в сторону посилення кримінальної відповідальності та покарання. На це сукупно вплинули системні негативні наслідки світової економічної кризи 2008-2009 рр., що спричинили погіршення соціально-економічних, морально-психологічних, кримінологічних та інших показників суспільного життя в Україні, а також глобальне поширення дитячої порнографії в мережі Інтернет, розвиток інфраструктури «секс-туризму» та інше змінили погляди законодавця на суспільну небезпеку та, відповідно, динаміку санкції за розпусні дії щодо неповнолітніх. Саме починаючи з 2008 року в Україні починається переоцінка суспільної небезпеки деяких злочинів, що посягають на статеву недоторканність неповнолітніх, а особливо малолітніх осіб. Локомотивом позначеного правового процесу стала, окрім вищевказаних суспільно негативних процесів, Конвенція Ради Європи від 25 жовтня 2007 р. «Про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення» (ратифікована ВРУ від 20.06.2012 р). У преамбулі вказаної Конвенції РЄ зазначено, що кожна дитина має право на такі заходи захисту, які вимагаються відповідно до її статусу неповнолітнього з боку її родини, суспільства та держави.

Країни-учасниці зазначають, що сексуальна експлуатація дітей, зокрема дитяча порнографія, проституція та всі інші форми сексуального розбещення дітей, включно з діяннями, що вчиняються закордоном, є руйнівними для дитячого здоров'я та психосоціального розвитку, сексуальна експлуатація та сексуальне розбещення дітей набули розмірів загрозливих масштабів на національному та міжнародному рівнях, зокрема, зважаючи на значне використання як дітьми, так і злочинцями інформаційних та комунікаційних технологій, і що запобігання та боротьба з цим вимагає міжнародної співпраці, вважають, що добробут і найкращі інтереси дітей є фундаментальними цінностями для всіх держав-учасниць і мають підтримуватись без будь-якої дискримінації [9].

Зокрема, Законом України «Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за розбещення неповнолітніх» від 25 вересня 2008 р. майже вдвічі посилено відповідальність за розбещення неповнолітніх. Санкції ст. ст. 155 та 156 КК стали альтернативними й передбачили покарання у вигляді обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на той самий строк. Очевидно, що обмеження волі та позбавлення волі на вказаний строк застосовувалися як основні покарання [10]. З набуттям чинності Закону України від 14 березня 2018 р. «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту дітей від сексуальних зловживань та сексуальної експлуатації» протидія статевим злочинам проти дітей набула особливої актуальності та гостроти. Зокрема, в новій редакції викладено ст. 156 КК «Розбещення неповнолітніх» у двох частинах: «1. Вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. 2.

Ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або вчинені членами сім'ї чи близькими родичами, особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого» [11]. Є підстави визначення нового етапу протидія статевим злочинам проти неповнолітніх, що пов'язані із Законом України від 19 грудня 2019 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності малолітньої особи, та посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та статевої недоторканності малолітньої особи». І не принципово, що цей Закон не вносить зміни до ст. ст. 155 та 156 КК, втім, посилює кримінальну відповідальність за вчинення злочинів, передбачених ст. ст. 152 та 153 КК, якщо ці злочини вчинені особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених ч. 4 ст. 152, статтею 155 або ч. 2 ст. 156 КК. Караються такі дії позбавленням волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі» [12]. Крім того, вводиться комплекс правообмежень щодо осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності малолітньої особи: створюється єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності малолітньої особи; встановлюється адміністративний терміном від одного року до двох років, який не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості для осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності малолітньої особи.

Переоцінка суспільної небезпеки здійснюється з огляду на особливу цінність об'єкта кримінально правової охорони, а саме: статеву свободу та статеву недоторканність особи. У досліджуваному випадку - щодо особистих благ неповнолітніх, а особливо малолітніх осіб. Вітчизняні науковці по-різному співвідносять статеву свободу та статеву недоторканність. Одні правники вважають їх самостійними категоріями, що як об'єкти кримінально-правової охорони не перехрещуються. На їхню думку, малолітня та неповноліття особа має статеву недоторканність, але не має статевої свободи. Дорослі ж, набуваючи статевої свободи, втрачають статеву недоторканність. Другі вважають статеву свободу і статеву недоторканність спорідненими категоріями, що частково чи повністю перетинаються, та наполягають на тому, що неповнолітні особи також, поряд із дорослими жінками та чоловіками, мають статеву свободу. Треті ж, навпаки, стверджують, що неповнолітні, якщо вони навіть не досягли статевої зрілості, набувають статевої свободи в повному обсязі з моменту досягнення ними віку, що дає можливість усвідомлювати значення та роль статевих зносин. Що ж стосується малолітніх, то внаслідок їхнього психофізичного розвитку вони не мають можливості усвідомлювати роль і значення статевих зносин, а тому, відповідно, не можуть мати статевої свободи. Є навіть погляд, що статева недоторканність поширюється на осіб чоловічої та жіночої статі в будь-якому віці, а не тільки на малолітніх і неповнолітніх. Право на статеву недоторканність і статеву свободу надається всім громадянам, незалежно від статі та віку, міри моральної гідності та доброчесності. Більшою послідовністю вирізняється позиція В.В. Сташиса і М.І. Бажанова, які пов'язують статеву недоторканність з абсолютною забороною будь-якого втручання у статеву сферу особи, яка не набула статевої свободи [13, с. 154]. Отже, статева свобода та статева недоторканність є самостійними безпосередніми об'єктами кримінально-правової охорони. Статева свобода є невіддільним складником комплексу природних прав і свобод людини. Особа набуває повної статевої свободи з досягненням віку, коли держава законодавчо визначає її право утворити нову суспільну ланку - сім'ю (з 17 років - жінки та 18 років - чоловіки). До цього часу держава гарантує та забезпечує гармонійний фізичний і психічний статевий розвиток малолітньої дитини та підлітка, створюючи навколо таких осіб правовий статус «статевої недоторканності».

Нами обстоювався погляд на статеву недоторканність як універсальний соціально-біологічний стан, що має багаторівневу суспільно-правову регуляцію (охорону), в якій виокремлювалися: а) соціально-ціннісний, б) соціально-регулятивний, в) соціально-медичний, г) соціально-інформаційний та д) соціально-фізичний рівні статевої недоторканності [14, с. 57]. Соціально-ціннісний рівень відображає моральні цінності суспільства, яке схвалює своєчасне, поступове входження особи в повноцінні статеві відносини. Суспільна мораль засуджує будь-яке брутальне статеве поводження з дітьми та підлітками, утім, заохочує та спрямовує в пізнавальне русло релігійні, родинні або шкільні бесіди (програми) із статевого виховання. Соціально-регулятивний рівень встановлюється у нормах Сімейного кодексу України, який визначає вік осіб жіночої (17 років) та чоловічої статі (18 років), з досягненням якого вони можуть вступати в шлюбні відносини (ст. 21, 22 СК). У випадках, якщо особа, яка досягла 14 років, подала заяву, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (ч. 2 ст. 23 СК). Соціально-медичний вимір пов'язаний із визначенням статевої зрілості, згідно з Правилами проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи, затвердженими наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р. № 6 [15]. Соціально-інформаційний рівень статевої недоторканності полягає в забороні інформування в будь-який спосіб малолітніх та неповнолітніх про сексуальні відносини до досягнення ними 16-річного віку. Незаконний вплив на інформаційну статеву недоторканність неповнолітніх є вкрай небезпечними для суспільства й самих неповнолітніх і зумовлює необхідність кримінально-правової охорони. Саме ст. 156 КК стоїть на охороні й запобігає інформативному впливу на статеву недоторканність неповнолітніх. Соціально-фізичний рівень статевої недоторканності утворює абсолютну заборону на статеві зносини з малолітніми та особами, які не досягли статевої зрілості, у природний і неприродний спосіб, навіть за умови добровільної згоди останніх. Фізична статева недоторканність визначає соціальну сутність і основну спрямованість кримінальної охорони ст. 155 КК.

Підвищена суспільна небезпека посягань на статеву недоторканість реалізується змісті злочинних дій винного, що в кримінальному законі описані як: «природні або неприродні статеві зносини з особою, яка не досягла шістнадцятирічного віку, вчинені повнолітньою особою» (ч. 1 ст. 155 КК) та «вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку» (ч. 1 ст. 156 КК). Вказані злочинні дії є виключно аморальними, цинічними та такими, що зневажають усталені родинні цінності, суперечать елементарним суспільним правилам. Варто звернути увагу ще на один важливий момент, коли говориться про підвищену суспільну небезпеку сексуальних посягань щодо дітей і підлітків, - маються на увазі і реак-ції батьків, друзів, знайомих, процедура слідства, судо-вого розгляду справи тощо. Вони можуть мати для дитини не менший вплив, що травмує, ніж дії розбещувача. Не менш значною є і шкода, що завдається в результаті вчинення цього злочину моральному здоров'ю неповнолітніх. Нерідко підлітки, щодо яких були вчинені сексуальні злочини, особливо якщо йдеться про ненасильницькі сексуальні злочини, одержують перекручені уявлення про статеві відносини. У результаті звикання до систематичного здійснення з ними розпусних дій або системних добровільних статевих зносин, зокрема, гомосексуального характеру, у неповнолітніх виробляються негативні морально-психологічні установки, погляди на природу і сутність сексуальних відносин.

Важливий складник суспільної небезпеки досліджуваних діянь полягає в їхньому безпосередньому спрямуванні на найбільш вразливу версту населення - дітей. Діти, як відомо, мають особливий правовий статус як у міжнародному, так й у національному законодавстві. Так, Загальна декларація прав людини 1948 р. (п. 2 ст. 25) визнає, що дитинство надає право на особливе піклування і допомогу. Декларація прав дитини від 20 листопада 1959 р. у Преамбулі наголошує, що дитина внаслідок її фізичної та розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. У ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. стверджується, що кожна дитина без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, національного чи соціального походження, майнового стану або народження має право на такі заходи захисту, які є необхідними в її становищі як малолітньої, з боку її сім'ї, суспільства і держави. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. підкреслює необхідність особливого захисту дітей, зокрема, від економічної і соціальної експлуатації; а застосування праці дітей в галузях, шкідливих для психіки та здоров'я чи небезпечних для життя або таких, що можуть завдати шкоди їхньому нормальному розвиткові, повинно каратися за законом (ст. 10). Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. вважає завданням кожної держави надати дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, захистити дитину від усіх форм дискримінації або покарання, фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, недбалого і брутального поводження та експлуатації, забезпечити їй здоровий розвиток тощо. У Преамбулі Закон України від 26 квітня 2001 р. «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері. Згідно із ст. 3 вищевказаного Закону всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. У порядку, встановленому законодавством, держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної юридичної допомоги, необхідної для забезпечення захисту їх прав [16].

Висновки

У період 2007-2019 рр. здійснено переоцінку суспільної небезпеки злочинів проти статевої недоторканності неповнолітніх, а особливо малолітніх осіб.

Суспільна небезпека якісно змінила міжнародно-правову й національну оцінку злочинів проти статевої недоторканності малолітніх осіб, позицію українського законодавця в бік радикального посилення кримінальної відповідальності та покарання винних осіб. Вводиться комплекс правообмежень щодо осіб, засуджених за злочини проти статевої недоторканності малолітньої особи: створюється єдиний реєстр осіб, засуджених за злочини проти статевої недоторканності малолітньої особи. Суди орієнтуються на реальне покарання винних осіб у вигляді позбавлення волі та застосування інших додаткових правообмежень. Тож є підстави визначення нового етапу протидії статевим злочинам проти неповнолітніх.

Список використаних джерел

статевий злочин суспільний

1.В 2019 році зареєстровано 148 зґвалтувань, в яких потерпілими є неповнолітні, спочатку цього року 24 злочини сексуального характеру. URL: https://www.gp.gov.ua/ua/news?_m=puЫюatюns&_t=rec&id=265953 (дата звернення: 30.01.2020).

2.Про внесення змін до деяких законів України (щодо впровадження Єдиного реєстру осіб засуджених за злочини проти статевої свободи та недоторканності малолітньої чи малолітнього та посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та недоторканності малолітньої чи малолітнього) : пояснювальна записка до проєкту Закону України. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/ zweb2/webproc4_1?pf3511=66444 (дата звернення: 18.01.2020).

3.Ляпунов Ю.И. Общественная опасность деяния как универсальная категория советского уголовного права : учеб. пос. Москва : ВЮЗИ, 1989. 119 с.

4.Наумов А.В. Обновление методологии науки уголовного права. Советское государство и право. 1991. № 12. С. 21-25.

5.Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия : монография. Москва : Наука, 1983. 182 с.

6.Марцев А.И. Общественная вредность и общественная опасность преступления. Правоведение. 2001. № 4. С. 148-155.

7.Кузнецова Н.Ф. Преступление и преступность : монография. Москва : МГУ, 1969. 232 с.

8.Трайнин А.Н. Общее учение о составе преступления : монография. Москва : Госюриздат, 1957. 363 с.

9.Про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального розбещення : Конвенція Ради Європи від 25 жовтня 2007 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_927 (дата звернення: 18.01.2020).

10.Про внесення змін до статей 155 та 156 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за розбещення неповнолітніх : Закон України від 25 вересня 2008 р. Відомості Верховної Ради України. 2008. № 25-26. Ст. 131.

11.Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту дітей від сексуальних зловживань та сексуальної експлуатації : Закон України від 14 березня 2018 р. Відомості Верховної Ради. 2018. № 17. Ст. 150.

12.Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності малолітньої особи, та посилення відповідальності за злочини, вчинені проти статевої свободи та статевої недоторканності малолітньої особи : Закон України від 19 грудня 2019 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/409-20 (дата звернення: 28.01.2020).

13.Сташис В.В., Бажанов М.И. Преступления против личности в УК УССР и судебной практике : монография. 2-е изд., испр. и доп. Харьков : Вища школа, 1987. 216 с.

14.Чмут С.В., Хряпінський П.В. Кримінальна відповідальність за статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості : монографія. Запоріжжя : ЗНУ, 2011. 184 с.

15.Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи: затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. № 6 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ z0253-95 (дата звернення: 28.01.2020).

16.Про охорону дитинства. Закон України від 26 квітня 2001 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 (дата звернення:.

Размещено на Allbest.ru