Постраждала від домашнього насильства особа: кримінологічна характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Постраждала від домашнього насильства особа: кримінологічна характеристика

Domestic violence injured person: criminological characteristics

Біленко П.С., фахівець відділу організації служби

Донецького юридичного інституту

Міністерства внутрішніх справ України

Стаття присвячена актуальній проблемі сьогодення - домашньому насильству. Досліджено кримінологічну характеристику особи, яка постраждала від домашнього насильства.

Проаналізовано наявні підходи до визначення «жертва злочину» та «потерпілий від злочину». Відзначаючи особливості потерпілого від злочину, законодавець вважає, що особі злочином (правопорушенням) завдається моральна, фізична або майнова шкода. Що ж стосується поняття «жертви злочину», то визначальним також є завдання шкоди - моральної, фізичної або майнової. Зроблено висновок, що використання поняття «жертва злочину» і «потерпілий» є тотожними у кримінології.

Зазначено, що аналіз статистичних даних дає підстави стверджувати, що приблизно у 70-80% випадках домашнього насильства кривдниками є чоловіки, а постраждалими - жінки та діти. Крім того, діти, які виростають в сім'ях, де чиниться домашнє насильство, у майбутньому можуть переносити цей негативний досвід у власне життя.

Основною проблемою домашнього насильства є відсутність об'єктивної та достовірної інформації про масштаби цього соціального явища, оскільки здебільшого воно залишається латентним. Офіційна статистика не відбиває реального стану домашнього насильства через те, що більшість постраждалих не звертаються за допомогою до підрозділів Національної поліції України.

Визначено, що найчастіше потерпілими від домашнього насильства виявляються дружина (колишня дружина, співмешканка) 50%, а також близькі особи (мати, сестра, опікун, невістка, дід) 50% винного. При більш детальному аналізі близьких осіб, які постраждали від домашнього насильства, то серед них мати (34,5%), сестра (5,8%), а також інші родичі (опікун, теща, дід, батько) - 5,8%. Лише у 2 випадках було вчинено домашнє насильство у присутності дітей і постраждалими від домашнього насильства дітей не визнано.

Обґрунтовано, що домашнє насильство переважно вчиняється щодо осіб у віці 25-52 роки, питома вага яких серед постраждалих від цього злочину складає близько 75%. Найбільш віктимною є вікова група 34-47 років, представники якої є постраждалими від домашнього насильства майже 45%. Підвищену віктимність також мають вікові групи 30-35 років і 45-52 роки, питома вага яких у структурі всіх постраждалих від домашнього насильства відповідно 12% і 12,7%.

Ключові слова: жертва злочину, потерпілий від злочину, домашнє насильство, особа, яка постраждала від домашнього насильства, злочинність.

The article deals with the actual problem of today - domestic violence. The criminological characteristics of the victim of domestic violence were investigated.

Existing approaches to the definition of “victim of crime” and “injured person” have been analyzed.

Noting the peculiarities of the injured person, the legislator believes that a person is caused moral, physical or property damage by a crime (offense). As for the concept of “victim of a crime”, the decisive is also causing the harm - moral, physical or property one. It has been concluded that the use of the terms “victim of crime” and “injured person” are identical in criminology.

It is noted that the analysis of statistics gives grounds to claim that in 70-80% of cases of domestic violence, the offenders are men and the victims are women and children. In addition, children who are grow in domestic violence can in the future relate this negative experience to their own lives.

The main problem with domestic violence is the lack of objective and reliable information about the extent of this social phenomenon, since in most cases it remains latent. Official statistics do not reflect the real state of domestic violence due to the fact that most of the victims do not seek help from the National Police units of Ukraine.

It is determined that the most often victims of domestic violence are the wife (ex-wife, cohabitant) of 50%, as well as close persons (mother, sister, guardian, daughter-in-law, grandfather) of 50% of the perpetrators. In a more detailed analysis of relatives of victims of domestic violence, among them: mothers (34.5%), sister (5.8%) and other relatives (guardian, mother-in-law, grandfather, father) - (5.8%). Domestic violence in the presence of children was committed only in 2 cases, and no domestic violence victims were recognized.

It has been substantiated that domestic violence is predominantly perpetrated against persons aged 25-52 years, whose share among victims of this crime is about 75%. The most victimized is the 34-47 age group, with nearly 45% of victims of domestic violence. The age groups of 30-35 years and 45-52 years also have a higher victim rating, whose share in the structure of all victims of domestic violence is 12% and 12.7%, respectively.

Key words: victim of crime, injured person, domestic violence, victim of domestic violence, crime.

Постановка проблеми

Одним із найпоширеніших форм порушення прав людини для України є така проблема, як домашнє насильство.

Насильницькі дії з боку членів власної родини завдають серйознішої психологічної та фізичної шкоди, ніж аналогічні вчинки від сторонніх осіб. Вони порушують основний принцип життєдіяльності родини - безпечне та комфортне існування будь-якого її члена. Аналіз статистичних даних дає підстави стверджувати, що приблизно у 70-80% випадках домашнього насильства кривдниками є чоловіки, а постраждалими - жінки та діти. Крім того, діти, які виростають в сім'ях, де чиниться домашнє насильство, у майбутньому можуть переносити цей негативний досвід у власне життя.

Крім того, щорічно близько 1 500 жінок, і ця тенденція збільшується за останні три роки, помирають від рук власних чоловіків. Діти скривджених матерів у 6 разів схильніші до суїциду, а 50% - до зловживань наркотиками. Майже 100% матерів, які зазнали насильства, народили хворих дітей - переважно з неврозами, заїканням, енурезами, церебральним паралічем, порушенням психіки [1].

На жаль, не існує об'єктивної та достовірної інформації про масштаби цього соціального явища, оскільки здебільшого воно залишається латентним. Офіційна статистика не відбиває реального стану домашнього насильства через те, що більшість постраждалих не звертаються за допомогою до підрозділів Національної поліції України.

Тому актуальність вивчення кримінологічної характеристики особи, яка постраждала від домашнього насильства є дуже нагальною, оскільки дозволить визначити заходи щодо запобігання цьому злочину.

Стан дослідження

Проблемі вивчення жертви у кримінології присвячені праці О.А. Алексєєва, Ю.М. Антоняна, С.В. Бородіна, В.І. Валицької, В.В. Голіна, П.С. Дагеля, В.П. Коновалова, В.О. Меркулової, С.В. Нікітенко, В.О. Тулякова, Л.В. Франка, Л.М. Щербаковою. Тема домашнього насильства розглядалася такими вченими, як А.Б. Благая, А.М. Джужа, Д.Г Заброда, К.Б. Левченко, Л.С. Кобилянська, Г.О. Христова, Х.П. Ярмакі тощо. Однак проблема кримінологічної характеристики особи, постраждалої від домашнього насильства, потребує нових досліджень у зв'язку з криміналізацією цього соціального явища.

Метою статті є надання кримінологічної характеристики особі, яка постраждала від домашнього насильства, визначення тенденцій розвитку такого явища та освітлення можливих шляхів запобігання цьому злочину.

постраждала домашнє насильство

Виклад основного матеріалу

У науці кримінології питання жертви злочину займає одне з провідних місць. Необхідність вивчення жертви злочину пояснюється тим, що більшість злочинів вчиняється за взаємодії таких кримінологічних складників, серед яких особа потерпілого та його поведінка мають безпосереднє значення, тим самим детермінуючи злочинну поведінку суб'єкта злочину [2, с. 96].

В.О. Туляков зазначає, що сьогодні віктимологія в цілому формується як приватна самостійна соціологічна теорія, що ставить своєю метою наукове вивчення жертв соціально небезпечних діянь, процесів, причин і наслідків перетворення людини (спільності) на жертву девіації і мір поводження з такими жертвами [3, с. 8].

Перш ніж скласти кримінологічну характеристику особи, яка постраждала від домашнього насильства, визначити взаємовідносини жертви й кривдника, необхідно визначитися з вихідним поняттям «жертва злочину».

У кримінології існує декілька підходів до визначення поняття жертви злочину. На погляд одних вчених, жертва злочину - це людина, якій злочином заподіяно фізичну, майнову або моральну шкоду незалежно від того, визнано її у встановленому законом порядку потерпілим чи таким вона сама себе вважає [4]. Відповідно до іншої точки зору, жертва у віктимології - це особа або певна спільнота людей, котрій прямо чи опосередковано завдано будь-якої шкоди від злочинного посягання [5].

Не існує єдиного підходу щодо поняття жертви і у законодавстві. Зокрема, Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою ООН говорить лише про жертву, під якою розуміє особу, якій індивідуально або колективно було завдано шкоди, включаючи тілесні ушкодження, або моральний збиток, або істотний утиск її основних прав у результаті дії або бездіяльності, що порушує чинні національні закони дер- жав-членів, у тому числі закони, що забороняють злочинне зловживання владою. У відповідних випадках термін «жертва» може включати в себе близьких родичів або утриманців безпосередньої жертви, а також осіб, яким при спробі надати допомогу жертві або попередити віктиміза- цію було завдано шкоди [6].

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди [7]. Що ж стосується зарубіжного законодавства, то, наприклад, арт. 49 КПК Республіки Польща визначає потерпілим від злочину фізичну або юридичну особу, законні інтереси якої були безпосередньо порушені або поставлені під загрозу [8].

Отже, можна зазначити, що відзначаючи особливості потерпілого від злочину, законодавець наголошує, що цій особі злочином (правопорушенням) завдається моральна, фізична або майнова шкода. Що ж стосується поняття «жертва злочину», то визначальним також є завдання шкоди - моральної, фізичної або майнової. Виходячи із вищевикладеного, можна зазначити, що використання поняття «жертва злочину» і «потерпілий» є тотожними у кримінології.

Законом України від 06.12.2017 № 2227^Ш «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» КК України було доповнено статтею 126-1 «Домашнє насильство» (набула чинності 11 січня 2019 р.). Стаття передбачає кримінальну відповідальність за умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи

Законом України від 07.12.2017 № 2229АШ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначається, що особою, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), є особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі [9].

Формами домашнього насильства, відповідно до вищезазначеного Закону, є: психологічне, сексуальне, фізичне та економічне насильство. Зокрема, під економічним насильством слід розуміти форму домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру. Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи. Сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності. Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру [9].

Переходячи до характеристики особи, яка постраждала від домашнього насильства, розпочнемо з аналізу наявних статистичних даних. Одразу наголосимо на їх обмеженості та відзначимо їх високу латентність, не дивлячись на те, що у науковій літературі деякими дослідниками цієї проблеми заперечується цей факт виходячи із даних статистичної інформації.

Після набуття чинності ст. 126-1 КК України, за 7 місяців поточного року було обліковано 467 кримінальних правопорушень за домашнє насильство, серед яких у 267 (57%) особам вручено повідомлення про підозру. Питома вага злочину, передбаченого ст. 126-1 КК України, складає 1,55% від загальної кількості вчинених злочинів проти життя та здоров'я особи.

Можна констатувати, що у січні (після криміналізації домашнього насильства), лютому та березні 2019 року не було обліковано жодного кримінального правопорушення. Разом з тим вже у квітні обліковано 163 кримінальні правопорушення, у травні - 90 (з початку року - 253), у червні - 95 (з початку року - 348), у липні - 119 (з початку року - 467).

У Єдиному реєстрі судових рішень станом на 09.09.2019 оприлюднено 58 вироків щодо обвинувачених у домашньому насильстві.

Аналіз вироків суду, а також статистичної інформації даних показав, що найчастіше потерпілими від домашнього насильства виявляються дружина (колишня дружина, співмешканка) - 50%, а також близькі особи (мати, сестра, опікун, невістка, дід) - 50% винного. Якщо більш детально розглянути близьких осіб, які постраждали від домашнього насильства, то серед них мати (34,5%), сестра (5,8%), а також інші родичі (опікун, теща, дід, батько) - (5,8%). Лише у 2 випадках було вчинено домашнє насильство у присутності дітей і постраждалими від домашнього насильства дітей за вказаний період не визнано.

Отже, виходячи із вищевикладеного, підвищений ступінь віктимності мають члени сім'ї жіночої статі, питома вага яких серед усіх вивчених постраждалих осіб складає 94,82%.

Пояснення такої високої віктимізації жінок варто шукати не у схильності жінок ставати жертвою злочину, а у подвійному стандарті моралі, характері й стереотипах статевих відносин, що історично склалися і домінують в сучасному українському суспільстві, не дивлячись на процеси щодо забезпечення гендерної рівності чоловіків і жінок.

У науковій літературі відзначається, що жінка належить до найбільш уразливої категорії осіб від домашнього насильства. Сучасна суспільна концепція, на превеликий жаль, не відійшла від канонів, відповідно до яких жінка є власністю і повністю залежить від заступника-чоловіка (чоловіка, сина, брата), і це стає сильним аргументом для виправдання кривдника. Культурні соціально-економічні та політичні відносини, в яких чоловіки домінують, ставлять жінок у ситуацію економічної й психологічної залежності, перетворюють їх на власність свого заступника- чоловіка. Суспільство організоване за принципом владних чоловічих відносин, трактує домашнє насильство проти жінок як закономірне соціальне явище. У ньому різні форми домашнього насильства набирають поширення, але психологічне та фізичне є найбільш розповсюдженим, оскільки вчиняється шляхом погроз, дискримінації, нанесенням тілесних ушкоджень, побоїв, катувань тощо.

Але за загального рівня підвищення віктимності жінок, на превеликий жаль, спостерігається тенденція підвищення тенденції вчинення чоловіками тяжких насильницьких злочинів. Навіть більше, жертвами вбивств на ґрунті сімейно-побутових відносин найчастіше стають саме члени сім'ї чоловічої статі. Так, майже 57% жертв сімейних вбивств - це чоловіки.

Аналізуючи механізм злочинної поведінки особи, можна зазначити, що існує певний взаємозв'язок між злочинцем і жертвою злочину. Взаємозв'язок «злочинець - жертва» під час конфлікту може набувати різних форм, водночас жертва злочину до моменту злочинної події відрізняється тією чи іншою поведінкою.

Загальновизнано, що залежно від ролі жертви злочину під час реалізації злочинного наміру розрізняють такі види типової поведінки з боку потерпілого: позитивна, нейтральна, провокуюча. Позитивна поведінка - це поведінка, спрямована на запобігання конфліктній ситуації, на припинення злочину і затримання злочинця (соціально позитивна поведінка). Нейтральною називається поведінка, що не сприяє вчиненню злочину, але і не перешкоджає останній (байдужа поведінка). Провокуюча поведінка - така поведінка з боку жертви злочину, що створює реальну можливість, сприяє реалізації злочинного наміру (характером, тривалістю й інтенсивністю). Провокуюча поведінка стає причиною вчинення злочинного акту або сприятливо впливає на формування злочинного наміру. Провокуючу поведінку також іноді називають негативною.

Аналіз вироків за ст. 126-1 КК України, оприлюднених у Єдиному реєстрі судових рішень показав, що для постраждалих від домашнього насильства характерні два види типової поведінки жертв злочину - провокуюча і нейтральна.

Також постраждалими від домашнього насильства, яке вчиняють чоловіки-кривдники, здебільшого (98,27%) є члени сім'ї жіночої статі (дружини, співмешканки, колишні дружини, сестри, матері, опікуни), оскільки значна перевага у фізичній силі дозволяє кривдникам без особливого страху за свою безпеку стверджувати свою перевагу над членами сім'ї шляхом застосування фізичного насильства щодо слабких членів сім'ї - жінок, які не можуть чинити опір. Що ж стосується жінок-злочинців, то їхня агресія у 43% випадків спрямована проти більш фізично сильних членів сім'ї - чоловіків.

Домашнє насильство переважно вчиняється щодо осіб у віці 25-52 роки, питома вага яких серед постраждалих від цього злочину складає близько 75%. При цьому найбільш віктимною є вікова група 34-47 років, представники якої є постраждалими від домашнього насильства (майже 45%). Підвищену віктимність також мають вікові групи 30-35 років і 45-52 роки, питома вага яких у структурі всіх постраждалих від домашнього насильства відповідно 12% і 12,7%.

Збільшення кількості осіб зрілого віку серед постраждалих від домашнього насильства пояснюється тим, що на вікові групи населення 25-52 роки припадає найбільша кількість осіб, що не перебувають у шлюбі або спільно проживають та ведуть господарство. Також цей злочин вчиняють особи, які перебувають у родинних відносинах, найчастіше спрямованих проти матері, сестри або жінки (співмешканки чи колишньої дружини).

Крім того, вікові обмеження 25-52 роки охоплюють найбільш активну та мобільну в соціальному плані частину населення. Період соціальної активності пов'язаний з емоційно-психологічними переживаннями, афективним станом та можливими конфліктами як усередині себе, так і в оточуючому середовищі. У сфері сімейних відносин у цей віковий період найгостріше проявляється відсутність любові, несумісність характерів, подружня зрада, пияцтво, жорстокість, що зумовлюють конфліктність і зростання напруги у стосунках, небажання знаходити компроміс у розв'язанні проблем. Тому на цю вікову групу постраждалих від домашнього насильства припадає значна кількість сімейних конфліктів. Слід також зазначити, що серед постраждалих від домашнього насильства є особи похилого віку, які складають 5%.

Висновки

Проведений нами аналіз деяких аспектів особи, яка постраждала від домашнього насильства, дозволяє сформувати такі висновки.

1. Від домашнього насильства здебільшого страждають дружини (співмешканки, колишні дружини) та особи похилого віку (матері). Безперечно, особи похилого віку належать до уразливої групи, оскільки вони фізично слабкіші і залежать від кривдника в силу віку, фізіологічних особливостей, соціального становища.

2. Домашнє насильство переважно вчиняється щодо осіб у віці 25-52 роки, питома вага яких серед постраждалих від цього злочину складає близько 75%. При цьому найбільш віктимною є вікова група 34-47 років, представники якої є постраждалими від домашнього насильства майже 45%. Підвищену віктимність також мають вікові групи 30-35 років і 45-52 роки, питома вага яких у структурі всіх постраждалих від домашнього насильства відповідно 12% і 12,7%.

3. Аналіз вироків за ст. 126-1 КК України дозволяє констатувати, що до постраждалих від домашнього насильства застосовується фізичне та психологічне насильство. Жодного випадку економічного та сексуального насильства до постраждалих не виявлено. Проте це не говорить про те, що взагалі таких форм насильства не може бути застосовано, оскільки жодна національна система офіційної реєстрації кримінальних правопорушень не є задовільною й бездоганною через існування значної кількості протиправних проявів, які залишаються за межами державного статистичного спостереження. Це ще раз підкреслює твердження про природну (приховану) латентність даного злочину.

Проблема протидії домашньому насильству є однією з найактуальніших. Специфічний характер цієї проблеми зумовлює необхідність детальної регламентації діяльності органів, які наділені повноваженнями у даній сфері. Однак, щоб зробити законодавство стосовно протидії домашньому насильству більш ефективним, слід його чіткіше зорієнтувати, зробити вичерпним і систематизованим. Вважаємо за доцільне проводити подальше дослідження домашнього насильства за такими напрямами досліджень, як детермінація та протидія домашньому насильству.

Список використаних джерел

1. Методичні рекомендації щодо запобігання та протидії насильству. Лист Міністерства освіти та науки України від 18 травня. 2018 р. № 1/11-5480. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v5480729-18 (дата звернення: 12.09.2019).

2. Чечель Н. Жертва злочину і віктимність. Юридична Україна. 2011. № 7. С. 96-99.

3. Туляков В.О. Вчення про жертву злочину: соціально-правові основи: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра. юрид. наук: 12.0. 08. Одеса: б. в., 2001. 36 с.

4. Парфанович І.І. Соціальна профілактика: курс лекцій. Тернопіль, ТДПУ, 2009. 159 с. URL: http://www.info-library.com.ua/ books-text-5345.html (дата звернення: 12.09.2019).

5. Кримінологія: питання та відповіді. URL: https://pidruchniki.com/81556/pravo/viktimologiya_napryamok_kriminologichnih_doslidzhen (дата звернення: 12.09.2019).

6. Об основных принципах правосудия для жертв преступлений и злоупотреблений властью: Декларация ООН от 29.11.1985 г. Международные акты: сб. док. Москва, 1998. 435 с.

7. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13 квіт. 2012 р. № 4651^1. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (дата звернення: 12.09.2019).

8. Кодексы Польши. Уголовный кодекс. Уголовно-процессуальный кодекс (выдержки). Уголовно-исполнительный кодекс. Москва,1998. 232 с.

9. Про запобігання та протидію домашньому насильству: Закон України від 7 груд. 2017 р. № 2229^Ш. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/2229-19 (дата звернення: 12.09.2019).

Размещено на Allbest.ru