Право на свободу мирних зібрань: теорія та судова практика
Аналіз підходів різних вчених щодо визначення змісту права на мирні зібрання. Визначення сутнісних та факультативних ознак і принципів у сфері організації та проведення мирних зібрань. Дослідження судової практики щодо реалізації даного права в Україні.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 18.03.2021 |
| Размер файла | 22,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Право на свободу мирних зібрань: теорія та судова практика
Байрачна Л.К.,
кандидат філософських наук, доцент кафедри конституційного права України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
Черниш В.В.,
студент ІІ курсу міжнародно-правового факультету Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
Стаття присвячена висвітленню сутності та змісту такої конституційно-правової категорії? як «мирні зібрання». Проаналізовано підходи різних вчених щодо визначення змісту права на мирні зібрання, а саме М. Смоковича, Л. Адашис, Л. Ярмола, М. Середи, Р Мельника, Т Храмової та інших. Автори акцентують увагу на дослідженні різноманітних аспектів права на мирні зібрання. Досліджено сутність даного права крізь призму деяких міжнародних актів, ідеться про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Африканську хартію прав людини та народів, Американську конвенцію з прав людини, Копенгагенський документ Організації з безпеки і співробітництва в Європі, Конвенцію Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини, Конвенцію про права дитини та інші. Проаналізовано сутнісні ознаки права на мирні зібрання (організованість, мирний характер, наявність фізичного простору, на якому відбувається мирне зібрання), а також факультативні ознаки (наявність організатора й інші). Досліджено принципи, які найкраще розкривають відповідне право. Для цього було досліджено керівні принципи зі свободи мирних зібрань, серед яких було виділено презумпцію на користь проведення мирних зібрань, законність, позитивне зобов'язання держави щодо сприяння мирним зібранням, недискримінацію, пропорційність.
Проаналізовано основні тенденції, які характерні для судової практики щодо реалізації права на мирні зібрання в Україні (слабка уніфікованість судової практики; тенденція заборон; недостатня обґрунтованість судових рішень; використання національного законодавства без урахування міжнародних стандартів). Запропоновано деякі рекомендації щодо вдосконалення відповідної судової практики з вирішення цих справ адміністративними судами. Зокрема, запропоновано ухвалення закону, яким могли б керуватися суди, вирішуючи питання щодо проведення відповідних зібрань. Досліджено питання щодо обмеження права на мирні зібрання. Висунуто підстави, за яких обмеження цього права визнається виправданим. А саме: обмеження повинно мати легітимну мету, наявність потенційної загрози порушення громадського порядку та безпеки.
Ключові слова: мирні зібрання, сутнісні ознаки права на мирні зібрання, принципи мирних зібрань, судова практика, обмеження права на мирні зібрання.
The right to freedom of peaceful assembly: theory and judicial practice
The article is devoted to the coverage of the essence and content of such constitutional and legal category as “peaceful assembly”. Analyzed the approaches of various scholars to determine the content of the right to peaceful assembly, namely M. Smokovich, L. Adashis, L. Yarmol, M. Sreda, R. Melnik, T Khramova and others. The authors focus on exploring various aspects of the right to peaceful assembly. Investigated the essence of this category through the prism of some international acts, namely the Convention on Human Rights and Fundamental Freedoms, the International Covenant on Civil and Political Rights, the African Charter on Human and Peoples' Rights, American Convention on Human Rights the OSCE Copenhagen Document, the CIS Convention States on Human Rights and Fundamental Freedoms, the Convention on the Rights of the Child and others. Analyzed the essential features of the right to peaceful assembly (organization, peaceful nature, the presence of physical space on which the peaceful assembly takes place), as well as optional features (presence of the organizer and others). Explored the principles that best reveal relevant law. For this purpose, the Guidelines on the Freedom of Peaceful Assembly were examined, among which the presumption in favor of holding peaceful assemblies, the legitimacy, the positive commitment of the state to promote peaceful assembly, nondiscrimination, and proportionality were highlighted.
Analyzed the main tendencies that are characterized of the case law on the exercise of the right to peaceful assembly in Ukraine (nonuniformity of judicial practice; tendency of prohibitions, insufficient validity of court decisions; use of national legislation without international standards). Made some recommendations to improve the relevant case law by administrative courts. In particular, it was proposed to adopt a law that could be guided by the courts, when deciding whether to hold appropriate meetings. Investigated the issue of limitation of the right to peaceful assembly. Justified the grounds for limiting this right. Namely: the restriction must pursue a legitimate aim, the existence of a potential threat of breach of public order and security.
Key words: peaceful assembly, essential features of right to peaceful assembly, principles of peaceful assembly, jurisprudence, restrictions on right to peaceful assembly.
Постановка проблеми
Громадянське суспільство, будучи одним із найскладніших і найрізноманітніших явищ громадського життя, усе активніше проявляє себе в тих сферах, де правове регулювання, правова інституціалізація є системоутворюючими чинниками. Особливості сучасних соціальних процесів ставлять на перший план необхідність вивчення розмаїття форм прояву особистої та колективної активності громадян, інституалізації цієї активності та подальшого спрямування їх розвитку. Реальність така, що сьогодні соціальна природа громадянської активності лежить у сфері незадоволення людини її становищем, статусом, доступом до матеріальних і нематеріальних благ, рідше - у сфері потреби в безкорисливій допомозі іншим людям, місцевій громаді або іншій соціальній групі, з якою себе асоціює громадянин, суспільство загалом. У будь-якому разі громадянська активність спрямована на задоволення внутрішніх, особистих інтересів її суб'єктів. Саме через це увагу правової науки має бути зосереджено на забезпеченні правовими засобами гарантій реалізації різних форм громадянської активності.
Одним з елементів правового статусу й основних цінностей демократичної плюралістичної держави є визнання і захист свободи мирних зібрань. Ця свобода виступає як невід'ємна властивість будь-якої демократичної системи, оскільки дає громадянам можливість відкрито висловлювати свої думки, зокрема про незгоду з ухваленими публічно-владними рішеннями, привертати увагу широкого кола осіб до актуальних проблем, самостійно висувати й оперативно реагувати на ініціативи щодо зміни правового регулювання, тим самим брати участь у справах держави. Ступінь визнання й ефективність гарантій свободи зібрань є показниками відкритості й підконтрольності влади суспільству.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
Питання права на мирні зібрання вже протягом довгого періоду залишається важливим у колах багатьох науковців. Зокрема, теоретичним підґрунтям для дослідження стали наукові праці таких вчених, як М. Смокович [2], Л. Адашис [3], Л. Ярмол [4], М. Середа [5] та ін.
Метою статті є дослідження різноманітних аспектів права на мирні зібрання, а саме аналіз міжнародних актів, де регламентовано відповідне право; визначення ключових ознак і принципів у сфері організації та проведення мирних зібрань; дослідження судової практики щодо реалізації права на мирні зібрання (на прикладі України); аналіз питань щодо обмеження цього права.
Виклад основних положень
Право на мирні зібрання регламентується різноманітними нормативними актами. Зокрема, ст. 39 Конституції України встановлено повідомний (не дозвільний) порядок проведення зборів, походів, мітингів і демонстрацій: «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування» [1].
Напевно, одним із найбільш вагомих джерелом права, яке регламентує право на мирні зібрання, є Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод.
У ч. 1 ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено, що кожний має право на свободу мирних зібрань і свободу об'єднання з іншими особами, зокрема право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів [2, с. 22].
На нашу думку, потрібно зупинитися на аналізі деяких важливих аспектів даної Конвенції. Необхідно зазначити, що наведена стаття захищає два тісно взаємопов'язаних, доповнюючих одне одного, однак різних прав: право на свободу мирних зібрань і право на свободу об'єднань з іншими. Ці права доповнюють одне одного в тому сенсі, що кожна зі свобод сприяє забезпеченню ефективної реалізації одного із прав. Наприклад, право на свободу зібрань було б однозначно менш дієвим без можливості для окремих осіб об'єднуватися й організовано висловлювати свій протест. Взаємодоповнюючий характер цих прав також стає очевидним з огляду на їх спільного подання в Конвенції, а також їх тісний зв'язок з іншими міжнародними документами із прав людини.
Передбачена у ст. 11 свобода мирних зібрань у широкому тлумаченні включає в себе організацію та участь в ходах і процесіях, статичні збори або сидячі страйки, а також публічні та приватні заходи офіційного і неофіційного характеру. Необхідно зазначити, що ст. 11 захищає як «приватні зібрання, так і збори, що проводяться в місцях загального користування». Проте, хоча ст. 11 стосується будь-яких зборів осіб, які мають спільні економічні або політичні цілі, її застосування на практиці до зборів саме соціального характеру є малоймовірним.
Ст. 11 захищає тільки «мирні зібрання». Отже, основним обмеженням у сфері дії ст. 11 є виключення з неї зборів, за яких учасники або організатори мають «насильницькі наміри, що призводять до порушення громадського порядку».
Цікавим прикладом є справа “Christians against Racis- mand Fascism v. United Kingdom” (1980 р.). Комісія дала чітко зрозуміти, що насильство і безлади, що випливають із проведення мирного зібрання, не перешкоджають здійсненню його захисту, передбаченого ст. 11.
Під час визначення застосовності ст. 11 має значення намір про проведення мирного зібрання, а не ймовірність виникнення насильства внаслідок реакції інших груп або під впливом інших чинників. Концепція «мирних зібрань» служить ключем для сприйняття свободи зібрань як стовпа демократичного суспільства, а збори, що провокують безлади або загрозу правовому суспільству, неприйнятні для демократичного суспільства і не підлягають захисту, передбаченому Конвенцією. Проте протиборчим групам, готовим вдатися до насильства, фактично заборонено пригнічувати свободу мирних зібрань.
Крім того, свобода мирних зібрань гарантована низкою міжнародних положень із прав людини. Мається на увазі Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, ст. 11 Африканської хартії прав людини та народів, а також ст. 15 Американської конвенції з прав людини. Ст. 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права передбачає право на страйк.
Зокрема, науковець Л. Адашис виділяє такі міжнародні акти, що регулюють питання мирних зібрань: Копенгагенський документ Організації з безпеки і співробітництва в Європі (далі - ОБСЄ), Конвенцію Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини, Конвенцію про права дитини та інші [3, с. 55].
Важливим моментом, без якого неможливо також ґрунтовно розглядати дану категорію, є визначення ключових ознак мирних зібрань.
По-перше, вони характеризуються організованістю. Сама наявність двох або більше осіб не свідчить про те, що це мирне зібрання. Умовою саме цієї ознаки є те, що особи повинні мати чітку мету для влаштування цього зібрання.
По-друге, мирне зібрання має характеризуватися й мирним характером. Щоб визначити, чи має це зібрання такий характер, треба, щоб погляди, форми їх вираження, наслідки відповідали суспільним нормам.
По-третє, мирні зібрання повинні відбуватися на певному фізичному просторі (наприклад, це можуть бути громадські місця) [4, с. 334-335].
Крім того, можна виділити також необов'язкові ознаки. Для цього хотілося б звернутися до поглядів науковця М. Середи, який визначає такі факультативні ознаки мирних зібрань: мирні зібрання повинні мати свого організатора, який відповідно керує перебігом подій; надання інформації державним органам щодо проведення заходу тощо [5, с. 53].
Наступний аспект, який би хотілося розглянути, основні принципи, які найкраще розкривають категорію «мирних зібрань». Для цього хотілося б звернутися до правознавця М. Ріекінен. Вона виділяє два принципи організації публічних заходів: мирний характер зборів і рівність усіх учасників. Мирний характер публічних заходів полягає в тому, що захід не має ставити під загрозу безпеку учасників і перехожих та порушувати чиї-небудь права.
Крім того, принцип мирного зібрання охоплює ще й необхідність ужиття заходів для того, щоби проведення зібрань не завдало «значної шкоди» навколишньому середовищу.
Принцип рівності трактується таки: «Під час проведення громадських зборів або громадських заходів не личить виявляти ні до кого без поважних причин диференційоване ставлення із причин, які стосуються конкретної особистості» [6, с. 36].
Не можна також залишити поза увагою інші принципи, які закріплені в Керівних принципах зі свободи мирних зібрань. Серед них, на нашу думку, необхідно виділити п'ять найбільш вагомих, як-от:
- презумпція на користь проведення зібрання. Реалізація відповідного права має бути забезпечена без жодного регулювання;
- законність. Відповідний принцип полягає в тому, що лише закон може обмежувати право громадян збиратися мирно;
- позитивне зобов'язання держави щодо сприяння мирним зібранням та їх захисту. Держава має усунути будь-які перепони для реального здійснення громадянами відповідного права та повинна гарантувати їхню безпеку;
- недискримінація. Даний принцип полягає в тому, що будь-яка людина, незалежно від її статі, раси й інших ознак, не повинна обмежуватися в цьому праві;
- пропорційність. Цей принцип полягає в тому, що для будь-якого обмеження потрібна достатня підстава. Кожна країна має показати, що обмеження повинно відповідати інтересам громадськості [7].
Усі ці принципи в сукупності можуть дати цілісну картину того, на яких засадах має базуватися право на мирні зібрання.
Далі необхідно також розглянути такий не менш важливий момент, як питання, пов'язане з аналізом судової практики в Україні щодо реалізації права на мирні зібрання.
Необхідно сказати, що суд має велике значення в питаннях, які пов'язані з формуванням національної практики щодо реалізації права на мирні зібрання. Це можна також побачити у змісті Конституції України, де суд визнається єдиним державним інститутом, який може встановлювати деякі обмеження щодо реалізації цього права. Також лише він може давати оцінку тим чи іншим рішенням органів державної влади, які пов'язані із правом на мирні зібрання. До того ж лише під час судового процесу можна усунути обмеження, які пов'язані з реалізацією даного права.
Розглядаючи реалізацію судової практики в Україні, потрібно звернутися до деяких рішень Конституційного Суду України, що дають роз'яснення щодо деяких проблемних питань. Щодо питань строків сповіщення органів влади про наміри проведення мирних зібрань, Конституційний Суд України в рішенні від 19 квітня 2001 р. № 4-рп/2001 встановив, що організатори проведення мирних зібрань мають сповістити відповідні органи у прийнятні строки, що передують даті їх проведення [8]. Ці строки не повинні обмежувати передбачене ст. 39 Конституції право громадян, а мають служити його гарантією й водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей. Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їхньої масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.
Відповідна правова позиція підтверджується рішеннями Європейського суду з прав людини («Шмушкович проти України» (заява № 3276/10, рішення від 14 лютого 2014 р.), «Веніамін Тимошенко та інші проти України» (заява № 48408/12, рішення від 2 січня 2015р.), а також судовою практикою національних судів.
Прикладом практичного застосування цієї конституційної норми є кримінальна справа № 761/24681/16-к, яка розглядалася Шевченківським районним судом міста Києва, за фактом застосування правоохоронних органів для здійснення силового розгону мітингувальників із Майдану Незалежності в м. Києві та пожежі в будівлі Федерації профспілок України у грудні 2013 - лютому 2014 рр.
Проблемним є також питання отримання попереднього дозволу для проведення мирних зібрань. Конституційний Суд уважає (рішення від 8 вересня 2016 р. № 6-рп/2016), що відповідний дозвіл суперечить положенням ч. 1 ст. 39 Конституції України, які як норми прямої дії встановлюють необхідність лише завчасно сповістити органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування про проведення мирного зібрання, яке може мати як релігійний, так і нерелігійний характер [9]. У демократичній, правовій державі не може бути встановлений різний порядок проведення мирних зібрань залежно від їх організаторів і учасників, мети та місця, форми тощо, а саме: в одних випадках вимагається отримати дозвіл, а в інших - завчасно сповістити про намір провести таке зібрання.
Отже, підсумувавши наведені рішення, можна сказати, що для проведення мирних зібрань обов'язковим є лише завчасне сповіщення, тоді як отримання попереднього дозволу непотрібне.
Також, звертаючись до даного питання, необхідно визначити деякі характерні тенденції, які поки що простежуються в національній судовій практиці.
По-перше, це неузгодженість судової практики, яка полягає в тому, що суди застосовують різні позиції під час вирішення справ щодо реалізації права на мирні зібрання.
По-друге, це тенденція автоматичних заборон. Проявляється це в тому, що суди часто вирішують дане питання не на користь реалізації цього права, а навпаки, на обмеження та заборону. Дана тенденція може бути зумовлена певною залежністю судів від політичної влади.
По-третє, це недостатня обґрунтованість судових рішень, яка полягає в тому, що суди часто не можуть належно вмотивувати своє рішення, посилаючись на те, що проведення мирних зібрань може загрожувати, наприклад, національній безпеці України.
По-четверте, це використання національного законодавства без урахування міжнародного. Вирішуючи справи, суди часто обмежуються використанням Конституції України, рішення Конституційного Суду, Кодексу адміністративного судочинства. Лише частково вони можуть керуватися практикою Європейського суду з прав людини, Конвенцією про захист прав і основоположних свобод, часто обмежуючись лише посиланнями на них, не пов'язуючи їх з обставинами справи [10, с. 4-6].
Отже, можна сказати, що національна судова практика щодо реалізації права на мирні зібрання потребує вдосконалення. На нашу думку, було б доречно судам керуватися презумпцією правомірності мирного зібрання і не покладати обов'язок доведення цього на організаторів мирних зібрань. А також, напевно, основним засобом покращення реалізації судової практики є ухвалення закону, який би регламентував свободу мирних зібрань, з урахуванням міжнародних стандартів.
У контексті розгляду питання судової практики необхідно також дослідити питання стосовно обмеження права на мирні зібрання.
Науковець Т. Храмова зазначає, що в демократичній правовій державі конституційно допустимими вважаються тільки ті обмеження, які мають легітимну мету, є обґрунтованими (необхідними, адекватними), мають правову форму (найчастіше закону) і не припускають надмірних обтяжень. Отже, в обмежень також існують межі («обмеження обмежень») [11].
Категорія «мирні зібрання» об'єднує в собі дві різні, але водночас тісно взаємопов'язані цілі обмеження свободи зібрань: підтримання громадського порядку і захист безпеки. Зазвичай суди використовують ці цілі в нерозривному зв'язку, не проводячи смислового розмежування між ними. Причини, а також обґрунтованість такого об'єднання публічних інтересів, які легітимують втручання влади у свободу зібрань, можна встановити, розкривши зміст кожного з них окремо.
У Керівних принципах щодо свободи мирних зібрань зазначається, що терміну «громадський порядок» властива невизначеність, яка, однак, не повинна служити виправданням для розгону або заборони мирних зібрань.
Поняття «безпека» є більш конкретним. Щодо цілей, що виправдовують встановлення обмежень свободи зібрань, виділяють два види безпеки: «громадська безпека» і «національна безпека». Поняття «громадська безпека» зазвичай пов'язується зі станом захищеності життя і здоров'я, майна громадян і є близьким до категорії «громадський порядок».
Термін «національна безпека» характеризує стан захищеності (територіальної цілісності й політичної незалежності) держави як такої від внутрішніх і зовнішніх загроз.
Використання цілі охорони національної безпеки як підстави для втручання у свободу зібрань виправдано в разі введення особливих (надзвичайних) режимів, зокрема пов'язаних із проведенням масштабних контртерористичних операцій.
Отже, для обмеження права на мирні зібрання потрібна відповідна легітимність мети обмеження. Необхідність у балансуванні публічних інтересів, які полягають у підтримці громадського порядку й охороні громадської безпеки, і приватних інтересів, які полягають у відкритому вираженні думок і емоцій великого числа маніфестантів, виникає тільки за наявності конфлікту між цими цінностями. Інакше кажучи, питання про введення обмежень має місце тільки тоді, коли поведінка учасників зібрань справді загрожує спокою та безпеці громадян (як учасників публічних заходів, так і третіх осіб).
Крім того, для наявності достатніх підстав щодо цього обмеження потрібна наявність потенційної загрози порушення громадського порядку та безпеки. Вона означає, що ризик втрати заходом мирного характеру існує, але вимагає від держави бути адекватно підготовленою, а не впроваджувати активні дії, що можуть якимось чином порушувати перебіг зібрань.
Лише за наявності наведених вище підстав обмеження мирних зібрань є виправданим.
мирний зібрання право
Висновки
Отже, проблема реалізації права на мирні зібрання залишається актуальною. Можна побачити, що це питання є нагальним не лише у практиці України, а й у всьому світі, звідси і наявність низки міжнародних актів, які регламентують право на мирні зібрання.
Свобода мирних зібрань є одним із базових елементів конституційно-правового статусу громадянина, інструментом безпосередньої демократії, формою реалізації громадянської активності. За допомогою проведення й організації мирних зібрань суспільство може висловити свою згоду або протест проти політики, яку проводить держава. Звичайно, відповідне зібрання повинно мати мирний характер і не переростати в самосуд, безладдя і беззаконня [12].
Список використаних джерел
1. Конституція України, станом на 1 березня 2019 р. Харків: Право, 2019. 76 с.
2. Смокович М. Право на свободу мирних зібрань: реалії та перспективи в Україні. Юридична Україна. 2013. № 8. С. 22-29.
3. Адашис Л., Дробко О. Конституційне право громадян на мирні зібрання: сучасний стан правового регулювання в Україні. Юридичний науковий електронний журнал. 2017. № 6. С. 54-57.
4. Ярмол Л. Право на мирні зібрання: до уточнення загальнотеоретичної характеристики. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія «Юридичні науки»: збірник наукових праць. 2016. № 850. С. 331-337.
5. Середа М. Право на мирні зібрання: теоретичні, практичні та порівняльно-правові аспекти: дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2019. 204 с.
6. Риэккинен М. Право на мирные собрания: сравнительно-правовой анализ законодательства России и Финляндии. Актуальные проблемы российского права. 2016. № 12 (73).
7. Мельник Р Право на свободу мирних зібрань: теорія і практика. Київ, 2015. 168 с.
8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 39 Конституції України про завчасне сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання) від 19 квітня 2001 р. № 4-рп/2001.
9. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 5 ст. 21 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (справа про завчасне сповіщення про проведення публічних богослужінь, релігійних обрядів, церемоній та процесій) від 8 вересня 2016 р. № 6-рп/2016.
10. Середа М., Куйбіда Р Свобода мирних зібрань - вимір адміністративних судів: аналітичний огляд судової практики за 2009-2011 рр. Київ, 2011. 18 с.
11. Храмова Т Ограничения конституционной свободы собраний: сравнительно-правовой анализ: дис. ... канд. юрид. наук. М., 2015. 220 с.
12. Курячая М. Свобода собраний как гарантия гражданской активности. Российский журнал правовых исследований: научный журнал. 2018. № 2 (15). С. 175-180.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Аналіз конституційного права громадян України на мирні зібрання, без зброї з теоретичної точки зору та в контексті його реалізації. Проблемні аспекти права в контексті його забезпеченості на території РФ як представника країн пострадянського простору.
статья [14,7 K], добавлен 11.09.2017Проблема визначення обов’язкових та факультативних ознак об’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення щодо об’єкта права інтелектуальної власності. Типові порушення авторського права та суміжних прав, характеристика форм їх здійснення.
реферат [23,7 K], добавлен 09.05.2011Дослідження співвідношення міжнародного та національного права в дуалістичній і моністичній теоріях. Аналіз конституцій різних країн щодо впливу міжнародних норм і договорів на національне законодавство. Закріплення основних принципів міжнародного права.
реферат [207,2 K], добавлен 08.01.2014Аналіз норм, які встановлюють права та свободи громадян в Україні на зібрання та відповідальність за їх порушення, шляхи удосконалення законодавства у цій сфері. Удосконалення механізму реалізації права, невідворотність відповідальності за його порушення.
статья [20,9 K], добавлен 11.08.2017Поняття судової експертизи, шляхи та головні етапи її проведення, вимоги до змісту та правове регулювання. Актуальні питання, пов’язані з проведенням судової експертизи за новим Кримінально-процесуальним кодексом України, пропозиції щодо вдосконалення.
курсовая работа [41,2 K], добавлен 22.09.2013Висвітлення наукових підходів щодо сутності податкового правопорушення. Аналіз законодавства України, а також доктрини податкового права на предмет складових частин податкового правопорушення. Визначення відповідальності суб’єктів податкового права.
статья [20,8 K], добавлен 14.08.2017Розгляд історичного шляху розвитку, функцій та ознак (незалежність, самостійність, відокремленість, підзаконність) судової влади. Визначення мети, етапів проведення та недоліків судово-правової реформи. Прогалини євроінтеграційної політики України.
реферат [51,7 K], добавлен 03.02.2010Дослідження міжнародних організаційних та нормативних документів Організації Об'єднаних націй що стосуються світового співробітництва щодо зниження ризиків стихійних лих. Визначення їх генези, основних характеристик та шляхів взаємодії в різних країнах.
статья [23,0 K], добавлен 05.10.2017Аналіз базових підходів у визначенні поняття функцій держави з позицій теорії держави і права, огляд їх основних видів. Висвітлення сутності та змісту такої категорії як "соціальна функція держави". Обґрунтування авторського визначення даного поняття.
статья [28,1 K], добавлен 18.08.2017Теоретичні питання щодо процесуального статусу підозрюваного і обвинуваченого як суб’єктів права на захист в кримінальному процесі та аналіз практики їх реалізації у кримінальному судочинстві України. Визначення шляхів удосконалення даної проблеми.
курсовая работа [33,6 K], добавлен 28.03.2011Сутність та зміст реалізації міжнародних норм. Державний та міжнародний механізми імплементації конвенцій з морського права. Імплементація норм щодо безпеки судноплавства в праві України. Загальні міжнародні норми щодо праці на морському транспорті.
дипломная работа [194,9 K], добавлен 18.05.2012Аналіз теоретико-методологічних підходів щодо визначення поняття "механізм держави" та дослідження його характерних ознак. Необхідність удосконалення сучасного механізму Української держави. Аналіз взаємодії між структурними елементами механізму держави.
статья [20,3 K], добавлен 11.09.2017Визначення головних принципів співвідношення норм матеріального та процесуального права. Характеристика сутності норми матеріального права, яка є первинним регулятором суспільних відносин. Дослідження й аналіз специфічних особливостей радянського права.
статья [22,0 K], добавлен 17.08.2017Природне та позитивне право. Теорія правової законності. Загальна характеристика принципу верховенства закону. Закріплення в Конституції України принципу верховенства права. Дослідження вимог законності у сфері правотворчості і реалізації права.
курсовая работа [47,9 K], добавлен 31.08.2014Дослідження поняття та змісту інституту свободи совісті та віросповідання через призму прав і свобод людини та як конституційної основи свободи особи. Аналіз різних поглядів вчених до його визначення. Різноманіття форм систем світоглядної орієнтації.
статья [24,8 K], добавлен 11.09.2017Поняття основних історичних типів права. Загальнолюдські принципи права: теоретичні аспекти. Класифікація правових принципів, їх роль у нормотворчій та правозастосовчій діяльності держави. Проблеми визначення та дії принципу верховенства права в Україні.
курсовая работа [37,6 K], добавлен 10.05.2012Виокремлення та аналіз змісту принципів функціонування судової влади. Поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі. Оскарження до суду рішень чи дій органів державної влади. Засади здійснення судового конституційного контролю.
статья [351,1 K], добавлен 05.10.2013Екологічне право як перспективна галузь сучасного права. Аналіз змісту європейських стандартів в даній галузі. Визначення основних видів європейських стандартів, які діють на території нашої країни, а також їх ролі і методів застосування на практиці.
статья [21,6 K], добавлен 19.09.2017Поняття та сутність юридичного тлумачення норм права як з’ясування або роз’яснення змісту, вкладеного в норму правотворчим органом для її вірного застосування. Аналіз ознак, видів та актів тлумачення. Забезпечення обґрунтованої реалізації приписів.
курсовая работа [46,9 K], добавлен 21.04.2015Вирішення актуальних питань судової практики, пов'язаних із застосуванням договору поруки. Аналіз чинного цивільного законодавства України і практики його застосування. Помилки в застосуванні окремих норм законодавства, які регламентують відносини поруки.
статья [22,2 K], добавлен 11.09.2017
