Клонування та проблеми цілісності особи
Дослідження інституту клонування та проблематики його співвідношення із правовою визначеністю та захистом цілісності особи. Авторське визначення клонування та цілісності особи. Основні напрямки вдосконалення національного законодавства в цій сфері.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 18.03.2021 |
| Размер файла | 22,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Клонування та проблеми цілісності особи
Болдіжар С.А.,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри адміністративного, фінансового та інформаційного права ДВНЗ «Ужгородський національний університет»
У статті досліджується інститут клонування та проблематика його співвідношення із правовою визначеністю та захистом цілісності особи. Пропонуються авторські визначення поняття «клонування» та «цілісність особи». Увага зосереджується на можливості диференціації окремих держав світу, зважаючи на специфіку дозвільного чи заборонного механізму інституту клонування, що отримує висвітлення у правовому полі тієї чи іншої країни. З огляду на такий розподіл проводиться також і аналіз міжнародного законодавства, яке визначає легальні межі проведення процедури клонування в наведених у науковій статті країнах.
Водночас специфіка інституту клонування впливає і на необхідність чіткого визначення поняття та критеріїв цілісності особи, які повинні піддаватись аналізу до моменту проведення процедури клонування. З огляду на правову невизначеність пропонується розподіл елементів, що, на погляд автора, впливають і на врахування специфіки такої категорії, як «цілісність особи».
У ході проведення дослідження зауважується також на так званій «обмеженості» національного законодавства в частині регламентації інституту клонування, що підтверджується, серед іншого: недосконалим визначенням поняття клонування; звуженим переліком об'єктів клонування; відсутністю чітко зумовленого механізму, що здійснює вплив і на врахування критеріїв легальності проведення процедур клонування на території України. Зважаючи на таку проблематику, в межах наукової статті пропонується низка критеріїв, які повинні враховуватись під час розроблення механізму, спрямованого на вдосконалення адміністративно-правової визначеності в частині правової регламентації інституту клонування.
З узагальнення вищевикладеного вбачається, що питання, які полягають у дослідженні клонування, сьогодні перебувають на стадії початкового наукового дослідження. Зарубіжні вчені та практики пішли дещо далі та намагаються внормувати на законодавчому рівні відносини клонування. Запозичення міжнародного досвіду, який вже напрацьований та певною мірою «апробований» іншими державами світу, створює реальні передумови для більш швидкого поштовху в унормуванні досліджуваного інституту і на території України, що може бути зроблено шляхом законодавчих змін та виконавчого втілення їх у життя.
Ключові слова: клонування, репродуктивне клонування, терапевтичне клонування, цілісність особи, медичні, наукові чи інші досліди, біологічні та соціальні наслідки клонування, неправомірне втручання.
CLONING AND ISSUES OF INTEGRITY OF THE INDIVIDUAL
The article investigates the institution of cloning and the issues of correlation with legal certainty and the protection of the integrity of the individual. The author proposed definition of “cloning” and “integrity of the individual”. Attention is focused on the possibility of differentiating the state of the world taking into account the specifics permission or prohibition mechanism of the institute of cloning which is enshrined in the legislation of one or another state of the world. In view of such a division author analyzes international law which defines the legal limits of the procedure for cloning in the roun^ies are listed in scientific article.
At the same time, the specificity of the institute of cloning influence also on determination the concept and criteria of integrity of the individual which should be analyzed before the cloning procedure started. Considering legal uncertainty author suggests the distribution of the elements that are reflect and define the specifics of such a category as “personality integrity”.
During the study, also noted on the so-called “limited” national legislation in terms of the regulation of the institute of cloning, which is confirmed, among other things: imperfect definition of the concept of cloning; narrowed list of objects of cloning; the lack of a well-defined mechanism, which promotes and strengthens the criteria for the legality of conducting cloning procedures on the territory of Ukraine
Therefore, within the limits of the scientific article, author proposed the mechanism which is aimed at improving administrative and legal certainty in the field of cloning.
Summarizing the foregoing, it appears that the issues involved in the study of cloning are at the stage of initial scientific research. Foreign scientists and practitioners have gone a bit further and are trying to normalize cloning relationships at the legislative level. Borrowing international experience, which has already been developed and to some extent “tested” by other countries of the world, creates real preconditions for a faster impetus in the normalization of the research institute and in the territory of Ukraine, which can be done through legislative changes and their implementation.
Key words: cloning, reproductive cloning, therapeutic cloning, integrity of the person, medical, scientific or other experiments, biological and social effects of cloning, unlawful interference.
Постановка проблеми
В умовах швидкоплинного розвитку суспільних відносин та сучасних технологій виникає дедалі більше можливостей для проведення наукових дослідів і процедур, які можуть впливати не тільки на проведення операційних та інших медичних втручань із метою підтримання життя особи на належному рівні, однак відкривають і горизонти для відтворення вже існуючої живої істоти. Такі можливості призвели до визнання інституту клонування як у межах наукового простору, так і на законодавчому рівні різних державах світу.
Україна сьогодні пішла шляхом заборони репродуктивного клонування, закріпивши таку вимогу в Законі України «Про заборону репродуктивного клонування людини». Разом із тим існуючий легальний механізм є далеко не досконалим та надає змогу варіювати дії щодо практичного застосування процедури клонування. Окрім того, слід зауважити і на обмеженості в регламентації та правовій визначеності терапевтичного клонування на території нашої держави, що створює широкий простір для проведення наукових досліджень із клонування на живих істотах.
Відмічається, що значна частина правових держав світу визнає заборону клонування (зазвичай репродуктивного), однак поступово кількість країн, які визнають можливість проведення так званих наукових дослідів у сфері клонування, що свідчить про можливість проведення терапевтичного клонування, з кожним роком збільшується.
Стан опрацювання проблематики. Україна є доволі молодою правовою державою, що призводить і до недосконалості в законодавчому просторі. Така ситуація зумовлює, зокрема, й те, що створити ефективні законодавчі норми, які б унормовували інститут клонування, протягом нетривалого етапу формування правової державності видавалось складним процесом. З огляду на вказане до дослідження та розкриття специфіки інституту клонування залучається все більше вітчизняних та зарубіжних науковців та практиків, серед яких можна відзначити: Н. Бойка, К. Болотова, Є. галбура, Т. Гриня, Є. Міхньова, С. Повалій, Г Романовського, А. Рижова, Г Ставнічука та інших.
Мета статті полягає в розкритті особливостей інституту клонування та його співвідношення із цілісністю особи, зокрема, шляхом аналізу законодавчої «імперативної» заборони щодо проведення репродуктивного клону- вання, чи «диспозитивного» дозвільного механізму у здійсненні процедур терапевтичного клонування.
Виклад основного матеріалу
Клонування є тим спірним інститутом, який наражає на постійні суперечності правові догми та етичні принципи. Далеко не завжди представники релігійних та філософських течій можуть дійти одностайності з юристами щодо формування чіткої позиції: «Клонування: порушення релігійних приписів чи все ж таки реалізація права особи на розпорядження власним біологічним матеріалом?»; «Клонування: прорив у медицині та технологіях чи все ж таки порушення цілісності особи?».
Така проблематика призводить і до правової невизначеності. Причому якщо вдаватись до аналізу норм чинного законодавства України, то, на перший погляд, все видається доволі простим та лаконічним: чітка заборона репродуктивного клонування; наявність окремого нормативно-правового акта, який регламентує понятійний апарат та передбачає відповідальність за здійснення вказаного різновиду клонування; окремі правові норми, які містяться в інших законах чи підзаконних актах, що опосередковано регламентують окремі аспекти клонування; ратифікація низки міжнародно-правових актів, які забороняють здійснення клонування на міждержавному рівні. Однак навіть припис про те, що законодавча заборона не поширюється на клонування інших організмів, призводить до виникнення непорозумінь та широкого тлумачення специфіки інституту клонування.
На офіційному рівні поняття клонування визначено в Законі України «Про заборону репродуктивного клонування людини», де у статті 2 зазначено: «Клонування людини - створення людини, яка генетично ідентична іншій живій або померлій людині, шляхом перенесення в залишену без ядра жіночу статеву клітину ядра соматичної клітини людини» [1].
Запропоноване законодавцем визначення видається недосконалим, оскільки ставить чіткі рамки щодо визнання об'єктом клонування та створення похідного від нього клону виключно людини, що, по суті, вбачається і з назви самого закону. Однак аналізуючи міжнародний досвід проведення клонування, можна відобразити, що клонованими можуть бути тварини, інші живі істоти, ембріони тощо.
З урахуванням вказаного пропонується розглядати клонування як сукупність біологічних та медичних методів (методик), спрямованих на здійснення безстатевого розмноження живих істот, результатом якого є створення статево роздільного організму, який є генетично ідентичним відносно живого чи померлого об'єкта клонування.
Традиційно клонування розподіляється на репродуктивне та терапевичне. Вказаний розподіл впливає і на законодавчу регламентацію дозвільних чи заборонних адміністративно-правових механізмів у досліджуваній сфері в різних державах світу.
Загалом, як репродуктивне, так і терапевтичне клону- вання виступають тією процедурою, яка умисно спрямована на штучне відтворення істоти, будь то людина, тварина, інша жива істота.
Доволі слушну відмінність репродуктивного від терапевтичного клонування запропоновано у праці Є.Г. Міх- ньової, яка, диференціюючи їх, зауважує, що основна відмінність полягає у встановленні обмеження у 14-ден- ний строк із приводу росту ембріона, що притаманно терапевтичному клонуванню. Терапевтичним таке кло- нування називають лише тому, що протягом перших 14 днів формуються ембріональні клітини, здатні надалі перетворюватися у специфічні тканинні клітини окремих органів - серця, нирок, печінки, підшлункової залози та ін. - і використовуватися в медицині для терапії багатьох захворювань. Такі клітини майбутніх органів названі «ембріональними стовбурними клітинами» [2, с. 189].
Спеціалізована література наповнена традиційними підходами до встановлення критеріїв розподілу держав у залежності від того, яким чином законодавством закріплено дозвіл чи заборону щодо здійснення репродуктивного чи терапевтичного клонування. Водночас автором віднайдено цікавий та дещо «нетиповий» підхід, який не тільки описує специфічну природу функціонування інституту клонування у світовому вимірі, однак і відображає певну взаємодію між етикою та юриспруденцією стосовно правової та моральної визначеності.
Так, шиїтськими вченими проведено дослідження інституту клонування, за висновками якого їхні думки умовно класифікуємо за чотирма критеріями, зокрема:
- загальний дозвіл на клонування, який пояснюється єдністю етичної позиції з юридичною щодо дозвільних механізмів клонування, зважаючи на відсутність конкретних документів та чітких доказів щодо святості клонування. Така позиція може визначитись як реальне існування принципу допустимості. Наприклад, аятолла Систані і аятолла Фазель Ланкарані вважали клонування людини непробле- матичним, якщо обмежується можливість реконструкції ушкоджень тканин. Також аятолла Мусаві Ардабілі вважає, що немає чіткої причини для недоторканності клонування людини, і ця операція допустима, якщо вона обмежена реконструкцією пошкоджень тканин [3, с. 352];
- обмежений дозвіл на клонування, що підтверджується дозвільним механізмом органів влади окремих держав стосовно здійснення клонування (посилаючись на вказаний вище принцип), але із застереженням того, що масове застосування клонування може призвести до виникнення проблем. Так, на думку професора Хасана Явгері, проблеми із клонуванням у природі не існує, але це не є законним для великих масштабів;
- вторинна святість клонування людини, що розкривається крізь позицію шиїтських юристів і полягає в тому, що клонування людини не є проблемою у природі, але експлуатація його в лабораторіях може призвести до неминучої корупції, наприклад, втручання у природну систему особистості;
- повна заборона клонування людини, яка, виходячи з аргументів вчених, пояснюється нелегітимністю клону- вання та чіткою санкційною забороною щодо його проведення [4].
Як вказувалось вище, такий розподіл певною мірою окреслює правову визначеність щодо проведення чи заборони на здійснення двох різновидів клонування. На законодавчому рівні в Україні та й у переважній більшості держав світу, в яких заборонено проведення клонування, під імперативний припис підпадає саме репродуктивне клонування.
Із системного аналізу преамбули та статті 1 Закону України «Про заборону репродуктивного клонування людини» вбачається, що в Україні забороняється репродуктивне клонування людини, зокрема, зважаючи на недостатній рівень дослідженості біологічних та соціальних наслідків клонування людини. При цьому визначається також, що дія Закону не поширюється на клонування інших організмів.
Наявність законодавчого застереження із приводу того, що положення вказаного вище Закону не розповсюджуються на інші організми, підтверджує актуальність запропонованого раніше авторського визначення клонування.
Також статтею 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування досягнень біології та медицини стосовно заборони кло- нування людських істот встановлено, що забороняється будь-яке втручання з метою створення людської істоти, генетично ідентичної іншій людській істоті, живій або померлій [5].
Якщо проаналізувати сформовану практику інших держав світу, за реальне видається стверджувати, що чітка законодавча заборона у частині проведення саме репродуктивного клонування закріплена у спеціалізованих законах Китаю, Кореї, Сінгапуру, Федеративної Республіки Німеччини, Франції тощо.
Причому зауважується, що заборона стосовно проведення репродуктивного клонування може виражатись абсолютно по-різному: від чіткого закріплення догми про те, що клонування є кримінально караним злочином проти людського виду, як, зокрема, відображено у спеціалізованому законодавстві Франції, до чітко визначених об'єктів, які не можуть піддаватись клонуванню: у Федеративній Республіці Німеччина це ембріон, в Японії - соматичний клон ембріона людини або тварини тощо.
Розвинені держави світу навіть чітко вказують поряд із людиною також і тварин, які не можуть бути підданими клонуванню, що є більш дієвим механізмом у порівнянні з національним імперативом заборони проведення процедури клонування виключно по відношенню до людини як живої істоти.
Інший різновид клонування, а саме терапевтичне, є дозволеним в окремих державах світу. До них, серед іншого, віднесено Велику Британію, Сполучені Штати Америки. Серед країн, про які йшлось вище, є, зокрема, Сінгапур, Китай та Японія, також до групи дозвільного механізму у сфері здійснення процедур терапевтичного клонування може бути віднесено Бельгію, Італію, Австралію тощо.
Законодавство Сінгапуру містить доволі цікаве положення із приводу визначення дозвільного механізму терапевтичного клонування, оскільки поетапно визначає три умови, які впливають на вирішення питання щодо правомірності здійснення такого клонування. У цьому контексті погоджуємось з аналізом, проведеним Є.Г. Галбур, який таким чином описує так звані «сінгапурські» умови правомірності:
- існує чітка наукова оцінка та потенціал медичної користі в таких дослідженнях;
- немає приємних альтернативних варіантів;
- у кожному ретельно відібраному конкретному випадку [6, с. 186].
По суті, в законодавстві вказаних держав не існує чітко визначеного припису, який би закріплював, що терапевтичне клонування дозволено. У цьому контексті держави йдуть більш «завуальованим» шляхом, зазвичай визначаючи, що клонування з дослідницькою або ж науковою метою не є забороненим.
Зважаючи на викладене, не можна оминути увагою і проблематику цілісності особи. Загалом, клонування визначається як таке, що стоїть на «перетинанні шляхів» із правовим механізмом захисту цілісності особи.
Так, Конституції України як Основний закон держави встановлює, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [7].
Окрім того, співвідносною із цим науковим дослідженням є і стаття 28 Конституції України, яка закріплює, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам [7].
За своєю юридичною природою саме по собі здійснення клонування стоїть на тонкій межі з визначенням гідності особи, а також тими аспектами, які можуть свідчити, чи було здійснене будь-яке правомірне чи неправомірне дослідницьке втручання по відношенню до живої істоти.
Іншими словами, будь-яке втручання, навіть із дослідницькою метою, може засвідчувати прямий чи опосередкований вплив на цілісність особи. У свою чергу, цілісність особи є багатокомпонентним явищем і в залежності від біологічного, психологічного, інтелектуального розвитку особистості, а також впливу зовнішніх чинників може певною мірою варіюватись.
Ураховуючи філософські та юридичні критерії, за допомогою яких вчені раніше намагались розкрити поняття сутності особи та компонентів її цілісності, вважаємо за доречне запропонувати таке визначення: «Цілісність особи - це сукупність елементів та чинників, які в поєднанні створюють передумови для трансцендування живої істоти, а також визначають рівень правових гарантій і механізми захисту від незаконного впливу чи втручання в межі правового статусу особистості».
Безпосередня «дотичність» процедури клонування із проблемами правової визначеності особи розкривається, зважаючи на врахування тих компонентів, які зазнають стороннього впливу (втручання). За такої позиції доречно звернути увагу на вже сформовані підходи, які містяться в межах спеціалізованих джерел.
Об'єднавши їх, вважаємо, що найбільш влучно з точки зору юриспруденції та взаємодії із проведенням медичних дослідів цілісність особи розкриватиметься крізь призму врахування таких складових елементів:
- людина як біологічний вид;
- людина як особистість;
- досвід;
- особливості психічних процесів;
- біопсихологічні властивості [8, с. 170];
- недоторканність тілесної цілісності людини;
- недоторканність генетичного матеріалу людини;
- недоторканність душевної цілісності людини [9, с. 164].
Поєднання зазначених чинників та врахування їх під час визначення впливу на цілісність особи (біологічну, психологічну, інтелектуальну тощо) дає змогу визначити передумови правомірності чи неправомірності будь-яких заходів, які застосовуються по відношенню до живих істот та їхніх генетичних чи біологічних матеріалів (зокрема, і як передумови виникнення конкордантної та дискордант- ної ксенотрансплантації), а також сприяють окресленню правових меж визначеності щодо втручання в цілісність померлої живої істоти чи використання фетальних матеріалів.
Іншими словами, видається за можливе вести мову про те, що в рамках проведення клонування існує тісний зв'язок із необхідністю врахування критеріїв недоторканності цілісності особи у їхній співрозмірності з медичними чи біологічними дослідами, які можуть проводитись у межах відповідних втручань. Причому доречно зауважити, що вказані питання наразі залишаються за межами правової визначеності у чинному законодавстві України, оскільки не існує навіть поетапного плану та механізму, який повинен спрямовуватись на усунення правової невизначеності.
Зважаючи на таку позицію, автор вважає обґрунтованим визначити низку критеріїв, які повинні стати основою розроблення дієвого адміністративно-правового механізму регулювання інституту клонування, а саме:
- чітка законодавча визначеність заборонного та дозвільного елементів механізму клонування, що виражається потребою в розробленні та вдосконаленні вже існуючих нормативно-правових актів;
- визначення (на рівні виконавчому та законодавчому) елементів та об'єктів, які можуть правомірно застосовуватись у межах процедури клонування;
- як наслідок - розроблення на рівні органів виконавчої влади стратегії розвитку, правомірності проведення (мова йде про дослідницькі механізми клонування) та заборони проведення репродуктивного клонування;
- передбачення у стратегії чітких поетапних кроків, на підставі яких реально було б окреслити правомірність здійснення дослідницьких, наукових, медичних заходів у сфері клонування;
- закріплення у вказаній стратегії переліку інституцій із подальшим чітким законодавчим визначенням їхніх функцій та повноважень у сфері контролю у відповідній сфері;
- наявність належного рівня гарантій інституцій, які повинні сприяти забезпеченню підтримки правомірності клонування та притягнення до відповідальності у випадку порушення відповідних заходів (мова йде не тільки про органи, уповноважені притягати до кримінальної відповідальності, однак і про суб'єкти владних повноважень, що наділені компетенцією щодо встановлення факту порушення та притягнення до адміністративної та цивільно- правової відповідальності).
Висновки
правовий клонування захист законодавство
У контексті аналізованої теми видається за необхідне розроблення на державному рівні дієвого адміністративно-правового механізму правової реалізації інституту клонування та захисту від неправомірних втручань у цілісність живої істоти, який наразі відсутній в Україні. У свою чергу, такий механізм повинен бути втілений шляхом залучення зусиль різних органів влади, від законодавчої до виконавчої, причому як на державному, так і на регіональних рівнях.
Слід відмітити, що автор притримується думки із приводу обґрунтованості законодавчої заборони щодо проведення репродуктивного клонування. Однак існуючий сьогодні нормативно-правовий акт, який встановлює імперативний припис стосовно заборони його проведення, є недосконалим. У цьому контексті пропонується розширити межі легального визначення клонування на противагу тому, що міститься в Законі України «Про заборону репродуктивного клонування людини». Зауважується, що визначене законодавцем поняття ставить чіткі рамки у частині визнання єдиним об'єктом клонування людини.
У зарубіжних державах світу доволі часто об'єктом кло- нування поряд із людиною визнається тварина, ембріон, померла жива істота тощо. Така позиція вважається абсолютно виправданою. Це поясняється, зокрема, й тим, що об'єктами дослідницького, або так званого терапевтичного клонування досить часто виступають інші живі істоти, з подальшим можливим застосуванням здобутих практик на людях, що ставить під загрозу право на захист цілісності.
Зауважується, що цілісність особи є багатокомпонентним явищем і становить собою сукупність елементів та чинників, які в поєднанні створюють передумови для трансцендування живої істоти, а також визначають рівень правових гарантій і механізми захисту від незаконного впливу чи втручання в межі правового статусу особистості.
У свою чергу, цілісність особи перебуває в тісній взаємодії із самим клонуванням і піддається порушенню у випадку втручання чи проведення відповідних дослідів із живим організмом.
З узагальнення вищевикладеного вбачається, що питання, які полягають у дослідженні клонування, сьогодні перебувають на стадії початкового наукового дослідження. Зарубіжні вчені та практики пішли дещо далі та намагаються вже внормовувати на законодавчому рівні відносини клонування. Запозичення міжнародного досвіду, який вже напрацьований та певною мірою «апробований» іншими державами світу, створює реальні передумови для більш швидкого поштовху в унормуванні досліджуваного інституту і на території України, що може бути зроблено шляхом законодавчих змін та виконавчого втілення їх у життя.
Список використаних джерел
1. Конституція України : Закон України від 28.06.1996. № 254к/96-ВР URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254-K/96-Bp.
2. Додатковий протокол до Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування досягнень біології та медицини, стосовно заборони клонування людських істот : Додатковий протокол від 12.01.1998 ETS168. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_526.
3. Про заборону репродуктивного клонування людини : Закон України від 14.12.2004 № 2231-IV. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2231-15.
4. Воропаєва В.Г. Антропологічні засади дослідження людини як цілісної істоти: теоретико-методологічний аналіз. Гуманітарний вісник ЗДІА. 2008. № 33. С. 167-176.
5. Галбур Є.Г. Заборона репродуктивного клонування людини, важливість правової підтримки терапевтичного клонування: майбутні можливості скеровування з боку ООН. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2015. № 35. С. 182-188.
6. Кашинцева О.Ю. Правова охорона антропологічної цілісності людини крізь призму особистих немайнових прав. Проблеми цивільного та підприємницького права в Україні. 2011. № 1. С. 164-168.
7. Міхньова Є.Г. Міжнародно-правові аспекти регулювання клонування. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2009. № 83(2). С. 188-196.
8. Panahizadeh M., Moosavi SKH. An Approach to Ethical Fundamental and Interpretation of Human Cloning and Its Relationship with Jurisprudence. 2nd Congress on Review of Islamic Regulations in Medicine, 2013. Р348-390.
9.Seyedeh Leila Nabavizadeh, Davood Mehrabani, Zabihallah Vahedi, Farzad Manafi Cloning: A Review on Bioethics, Lagal, Jurisprudence and Regenerative Issues in Iran. World Journal of Plastic Surgery, 2016. № 5(3). Р 213-225. URL : https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/ PMC5109382/.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Поняття та класифікація органів юридичної особи. Цивільна дієздатність юридичної особи. Комплексне дослідження інституту юридичної особи та аналіз проблем теоретичного та практичного характеру, пов'язаних зі статусом юридичної особи та її дієздатності.
курсовая работа [54,8 K], добавлен 02.01.2014Дослідження неузгодженості та суперечності Цивільного та Господарського кодексів, проблеми їх співвідношення та необхідності визначення сфери дії кожного з них щодо поняття "організаційно-правової форми юридичної особи". Змістовна характеристика поняття.
статья [221,0 K], добавлен 18.11.2014Цивільна дієздатність фізичної особи та її значення. Обмеження та порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи. Підстави та правові наслідки визнання особи недієздатною: сутність та відмежування від підстав визнання особи обмежено дієздатною.
реферат [36,9 K], добавлен 01.03.2017Встановлення та ототодження особи злочинця засобами криміналістики. Виокремлення основ криміналістичної гомеоскопії (гомології). Напрями, завдання та методичний інструментарій дослідження особи злочинця. Традиційні методи розслідування в Україні.
статья [26,5 K], добавлен 19.09.2017Характеристика категорії цивільної дієздатності фізичної особи і визначення її значення. Правові підстави обмеження дієздатності фізичної особи і аналіз правових наслідків обмеження. Проблеми правового регулювання відновлення цивільної дієздатності.
курсовая работа [32,2 K], добавлен 02.04.2011Цивільна правоздатність – здатність фізичної особи мати цивільні права та обов’язки; ознаки, виникнення та припинення. Поняття, види та диференціація дієздатності; обмеження та визнання особи недієздатною. Безвісна відсутність; визнання особи померлою.
курсовая работа [49,6 K], добавлен 14.05.2012Дослідження правової специфіки умов визнання особи безробітною відповідно до чинного законодавства. Вікові обмеження, відсутність роботи та доходу, неможливість підшукати підходящу роботу, наявність психологічної мотивації, реєстрація в центрі зайнятості.
статья [26,5 K], добавлен 17.08.2017Юридична конструкція правового статусу особи. Негативні та позитивні риси гарантій прав, свобод і обов’язків людини і громадянина в демократичній державі. Права особи у структурі правового статусу. Правове становище особи в Україні, її законні інтереси.
курсовая работа [58,2 K], добавлен 07.02.2011Поняття фізичних осіб у цивільному праві. Значення імені фізичної особи та її місця проживання. Цивільна правоздатність та дієздатність фізичної особи, їх сутність та законодавче обмеження. Характеристика правового статусу громадянина-підприємця.
курсовая работа [50,1 K], добавлен 26.10.2014Інститут юридичної особи в цивільному законодавстві України. Визначення ознак юридичної особи. Здатність нести самостійну майнову відповідальність. Порядок створення суб'єктів господарювання різних видів. Державна реєстрація статуту юридичної особи.
научная работа [42,0 K], добавлен 05.12.2009Поняття і спірні питання про визначення службової особи в кримінальному праві. Класифікація службових злочинів. Кримінологічна характеристика особи корупціонера: соціально-демографічні ознаки, соціальні ролі і статуси; моральні і психологічні особливості.
курсовая работа [41,5 K], добавлен 05.01.2014Основні теорії щодо суті юридичної особи: фікції, заперечення та реальності. Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування. Поняття та складові елементи цивільної правосуб'єктності, правоздатності та дієздатності юридичної особи.
курсовая работа [427,1 K], добавлен 31.01.2014Типологія політичних режимів. Поняття, ознаки та форма територіального устрою України. Принцип єдності та цілісності території як гарантія унітарного характеру держави. Цілі проведення адміністративної реформи. Автономізація місцевого самоврядування.
курсовая работа [35,2 K], добавлен 07.08.2019Дослідження наукових поглядів щодо права людини на затримання особи, що вчинила злочин. Аналіз недосконалості кримінального законодавства з цього питання. Проблеми звільнення від кримінальної відповідальності за затримання злочинця у сучасних умовах.
статья [22,2 K], добавлен 19.09.2017Історично-правове дослідження ідеї про гідність і честь, визначення їх соціальної значущості. Зміст та механізм здійснення суб'єктивного права особи на повагу гідності та честі. Вдосконалення цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин.
диссертация [219,3 K], добавлен 10.06.2011Психологічні аспекти формування особи неповнолітнього злочинця. Сутність діяльності з протидії вчиненню злочинів неповнолітніми. Проблеми криміналістичної характеристики неповнолітньої злочинності та вдосконалення шляхів розслідування таких злочинів.
статья [22,6 K], добавлен 07.02.2018Посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження. Особи, які мають та обстоюють у кримінальному процесі свої інтереси. Особи, які захищають та представляють інтереси інших осіб.
реферат [50,5 K], добавлен 27.07.2007Документи, що подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи, яка має намір стати підприємцем. Залишення поданих документів без розгляду. Проведення державної реєстрації особи-підприємця. Електронна реєстрація фізичної особи–підприємця.
реферат [22,2 K], добавлен 20.05.2015Характеристика природи та сутності правосуб’єктності фізичної особи, сутність інституту опіки. Зміст повної, часткової та неповної цивільної дієздатності фізичної особи. Можливість реалізації конституційного права на зайняття підприємницькою діяльністю.
курсовая работа [31,1 K], добавлен 28.04.2011Розуміння волі у філософії. Основні підходи, що пояснюють формування волі та волевиявлення юридичних осіб. Сучасне розуміння процесу формування волі юридичної особи. Особливості процесу волеформування та волевиявлення юридичних осіб у сфері юриспруденції.
реферат [23,4 K], добавлен 24.03.2012
