Поняття банди в українському кримінальному законодавстві ХІХ - ХХІ ст. ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Поняття банди в українському кримінальному законодавстві ХІХ - ХХІ ст. ст.

THE CONCEPT OF GANG IN THE UKRAINIAN CRIMINAL LAW OF THE XIX - XXI CENTURIES

Школа С.М.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінально-правових дисциплін Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

У статті розглянуто питання визначення поняття банди в українському кримінальному законодавстві XIX - XXI ст. ст., оскільки саме в цей час було сформовано базові інститути сучасного кримінального права України. Чинний Кримінальний кодекс (далі - КК) України 2о0і р. не розкриває змісту поняття банди, а тому її тлумачення надається судовою практикою, зокрема Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23 грудня 2005 р. № 13. У зв'язку з цим виникає питання про доцільність використання вказаного поняття у КК України. Прототипом банди в українському кримінальному законодавстві було поняття шайки. У розумінні Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. та Кримінального уложення 1903 р. шайка мала ознаки, подібні до сучасних ознак організованої групи, яка визнається бандою за наявності ознаки озброєності. КК УРСР 1922 р. ввів поняття банди у розділі «Про злочини проти порядку управління», де передбачив відповідальність організаторів та учасників банд. Бандою при цьому визнавалась озброєна шайка. КК УРСР 1927 р. у ст. 5617 передбачав відповідальність за бандитизм. При цьому термін «шайка» у цьому та наступних нормативно-правових актах перестав використовуватись для характеристики поняття банди. Ст. 69 КК УРСР 1960 р., яка передбачала відповідальність за бандитизм, не надавала тлумачення поняття банди. Принципово не змінив підходів до визначення поняття банди і КК України 2001 р., оскільки традиційно це поняття тлумачиться судовою практикою. Ст. 257 КК, яка знаходиться у розділі ІХ «Злочини проти громадської безпеки» Особливої частини КК, передбачає відповідальність за організацію озброєної банди, участь у ній або у її нападі.

У різні часи підходи законодавця різнились як щодо визначення об'єкта бандитизму, так і щодо визначення ознак банди. З метою унеможливлення неоднозначного тлумачення кримінального законодавства у КК України доцільно уникати понять, тлумачення ознак яких надається не законом, а судовою практикою. Доречним було б законодавче визначення банди у примітці до ст. 257 КК України з розкриттям ознаки озброєності цього стійкого злочинного об'єднання.

Ключові слова: злочини проти громадської безпеки, бандитизм, банда, організована група, злочинна організація.

The article deals with the issue of definition of gang in Ukrainian criminal legislation of XIX - XXI centuries is discussed in the article. Since at that time the basic institutes of modern criminal law of Ukraine were formed. The current Criminal Code of Ukraine in 2001 does not disclose the content of the idea of a gang, and therefore its interpretation is given by judicial practice, in particular, by the Decree of the Supreme Court of Ukraine “On the practice of consideration of courts of criminal cases on crimes, committed persistent criminal unions” of 23.12.2005 No 13. In this regard, the question arises about the expediency of using a specified notion in the Criminal Code of Ukraine. The prototype of the gang in Ukrainian criminal legislation was the concept of a shayka. In the sense of the article on the Punishment Criminal and penal 1845 and criminal articles 1903 the shayka had signs similar to the modern features of the organized group, which is recognized by the gang in the presence of signs of weaponry. Criminal Code in 1922 introduced the concept of the gang in the section “On crimes against management order”, where the responsibility of the organizers and participants of the gangs predicted. The gang was recognized as an armed shayka. Criminal Code of 1927 in Art. 5617 foresaw responsibility for banditry. Thus the term of the shayka in this and subsequent legal acts has ceased to be used for the concept of gang characteristics. Art. 69 of the Criminal Code in 1960, which included responsibility for banditry, did not interpret the concept of the gang. Fundamentally not changed the approaches to the definition of the concept of the gang and Criminal Code of Ukraine in 2001, as traditionally this concept is interpreted judicial practice. Art. 257 of the Criminal Code, which is in section IX “Crimes against public safety” of the special part of the Criminal Code, provides for the responsibility for the organization armed gang, participation in it or in its attack.

At different times, the approaches of the legislator have varied both on defining the object of banditry and the definition of gang signs. In order to prevent a controversial interpretation of the criminal law in the Criminal Code of Ukraine it is advisable to avoid concepts whose interpretation of signs are not given by law but judicial practice. Legislative definition of the gang in the note to Art. 257 of the Criminal Code of Ukraine with disclosure of the evidence weaponry this persistent criminal association.

Key words: crimes against public safety, banditry, gang, organized group, criminal organization.

Постановка проблеми

Бандитизм є одним із найнебезпечніших злочинів проти громадської безпеки, оскільки наявність в організованій групі чи злочинній організації зброї свідчить про готовність такого угруповання або ж про його спрямованість на насильницькі посягання на найбільш важливі соціальні цінності, якими є життя та здоров'я людини. Кількість облікованих злочинів, передбачених ст. 257 «Бандитизм» КК України, за 2017-2019 рр. - 60 - свідчить про значне зростання вчинення цього діяння, порівняно з попереднім триріччям (2014-2016 рр.) - 35 злочинів [1]. Стабільно високий рівень бандитизму в Україні свідчить про доцільність продовження доктринальних досліджень об'єктивних і суб'єктивних ознак цього злочину. Зокрема, це стосується дослідження поняття банди як однієї з ключових ознак складу бандитизму. КК України не розкриває змісту цієї ознаки, а тому її тлумачення надається судовою практикою, зокрема, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23 грудня 2005 р. № 13 [2]. У зв'язку з цим виникає питання про доцільність використання вказаного поняття у КК України. Історико-правовий аналіз поняття банди дасть змогу визначити аргументи щодо обґрунтування цього питання. Оскільки базові інститути сучасного кримінального права України були сформовані у ХІХ - ХХІ ст.ст., то у статті досліджується саме цей історичний період.

Стан дослідження теми. Питання кримінальної відповідальності за бандитизм і поняття банди були предметом досліджень М.І. Бажанова, Ф.Г. Бурчака, Р.Р. Галіакбарова, В.В. Голіни, П.Ф. Гришаніна, Н.О. Гуторової, І.М. Дань- шина, Т.А. Денисової, В.П. Ємельянова, Ю.Г Козлова, М.І. Мельника, В.О. Навроцького, В.В. Сташиса, В.П. Тихого, М.І. Хавронюка та інших учених. Ознаки банди у роботах як українських, так і зарубіжних учених знайшли детальне відображення. Проте сучасна практика застосування ст. 257 КК України свідчить про неоднозначне тлумачення окремих ознак банди, зокрема ознаки озброєності цього угруповання, що потребує нових досліджень у цій сфері.

Метою статті є визначення аргументів на користь або недоцільність законодавчого закріплення поняття банди з урахуванням історичного досвіду тлумачення цього поняття.

Виклад основного матеріалу

банда кримінальний законодавство

Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р., яке було чинним на більшій території сучасної України до 1917 р., визначало у відділенні третьому «Про участь у злочині» (ст. ст. 13-17) основні кількісні та якісні ознаки співучасті. Ст. 15 Уложення визначала види співучасників у злочинах, вчинених за попередньою змовою: зачинщики, спільники, підбурювачі та пособники [3]. Окремо в Уложенні передбачалась відповідальність за створення такого стійкого злочинного об'єднання, як шайка. Шайку характеризували такі ознаки: 1) попередня згода декількох осіб на здійснення певного роду злочинів без попередньої визначеності окремих випадків та їхньої кількості; 2) наявність не менше трьох учасників групи; 3) мета заборонена законом під страхом покарання [4].

Отже, шайка у розумінні Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р. мала ознаки, подібні до сучасних ознак організованої групи, яка визнається бандою за наявності ознаки озброєності.

У Кримінальному уложенні 1903 р. не тільки існувала спрощена система видів співучасників, але й диференціювалась їхня відповідальність, закріплювалося поняття співучасті, а також виділялися чотири види злочинних утворень: співучасть за попередньою змовою, без такої, співтовариства для вчинення злочинів і шайка. Наприклад, згідно із ст. 52 «хто погодився взяти участь у співтоваристві для вчинення тяжкого злочину і не відмовився від подальшої співучасті, але не бувший співучасником тяжкого злочину, відповідає тільки за участь у співтоваристві. Участь у співтоваристві для вчинення тяжкого злочину або злочину чи у шайці, яка створена для вчинення декількох тяжких злочинів чи злочинів, карається у випадках, особливо законом зазначених». Також вчинення шайкою окремих злочинів, зокрема крадіжки, розбою, вимагання, визнавалось обтяжуючою обставиною (гл. 32 «Про крадіжку, розбій та вимагання» Кримінального уложення) [5]. За своїми ознаками поняття шайки в цьому нормативноправовому акті було тотожним Уложенню про покарання кримінальні та виправні 1845 р.

У роки становлення радянської влади в Україні до злочинних організацій (співтовариств) належали контрреволюційні білогвардійські організації, партії, військові організації, таємні змовницькі групи, інші об'єднання, а також угруповання бандитів, мародерів, спекулянтів, різного роду декласованих елементів, які дезорганізовували новий правопорядок. У законодавстві періоду громадянської війни вживалися такі терміни: «білогвардійські організації та змови», «контрреволюційні військові організації», «організовані армії контрреволюції» та інші. Угруповання декласованих кримінальних елементів називалися бандою або шайкою. Термін «банда» застосовувався і щодо контрреволюційних груп [6, с. 216].

Декрет ВЦВК «Про вилучення із загальної підсудності в місцевостях, у яких оголошене військове положення» від 20 червня 1919 р., передбачав десять складів злочинів, за якими Всеросійська надзвичайна комісія та Губернські надзвичайні комісії мали право безпосередньої розправи над винними аж до розстрілу. Чотири з них передбачали відповідальність за співучасть у злочині в тій чи іншій формі: належність до контрреволюційної організації та участь у змові проти радянської влади; державна зрада, шпигунство, приховування зрадників, шпигунів; участь у контрреволюційних цілях у підпалах і вибухах; бандитизм (участь у шайці, яка створена для вбивств, розбою і грабежів, пособництво і приховування такої шайки) [7, с. 61]. Вважалося, що існування шайки полягає в постійному характері спільності та в перетворенні членами шайки злочинної діяльності у ремесло. Вона характеризувалася існуванням особливої конструкції з установчими зборами, власним кодексом законів і звичаїв [8, с. 67].

Пізніше постановою НКЮ від 12 грудня 1919 р. було прийнято Керівні начала з кримінального права, де питанням співучасті був присвячений 5 розділ, і в ст. 21 вказувалось, що «за діяння, вчинені спільно групою осіб (шайкою, бандою, натовпом), караються як виконавці, так і підбурювачі і пособники. Міра покарання визначається не за ступенем участі, а за ступенем небезпеки злочинця і вчиненого ним діяння» [7, с. 79]. Отже, за вчинені злочини, незалежно від форми, будь то шайка, банда чи натовп, до кримінальної відповідальності притягувалися всі співучасники, яку б роль вони не виконували у вчиненні злочину.

Керівні начала у ст. 12 акцентували увагу на необхідності під час визначення міри покарання в кожному конкретному випадку відрізняти, чи вчинений злочин групою, шайкою, бандою або однією особою, підкреслюючи велику суспільну небезпеку діянь, вчинених у співучасті.

23 серпня 1922 р. постановою ВУЦВК був затверджений КК УРСР [9], у якому розділом «Про злочини проти порядку управління» передбачалась відповідальність організаторів та учасників банд: організація та участь у бандах (озброєних шайках) та розбійних нападах і пограбуваннях, нападах на радянські та приватні установи чи окремих громадян, зупинка потягів і руйнування залізничних доріг, що організовані бандами, незалежно від того, чи супроводжувались ці напади вбивствами чи пограбуваннями (ст. 76 КК УРСР). Отже, ст. 76 КК УРСР визнавала караною діяльність осіб, які брали участь в організації або увійшли вже після організації до складу банди.

Також у ст. ст. 25, 183 КК говорилось про «групи», «шайки», «банди»; ст. 60 КК передбачала відповідальність за участь в «організації»; ст. ст. 80, 85 КК вказували на злочини, «організовані за взаємною або попередньою угодою». Такі поняття, як «група», «шайка», «банда», передбачали спільну діяльність багатьох осіб, але кожна з них мала свої властивості. Наприклад, шайка характеризувалась взаємною солідарністю всередині, колективною силою, спрямованою на упорядкування внутрішнього ладу, авторитетністю її членів, ієрархічним устроєм, існуванням кодексу законів і звичаїв. Шайкою як особливим видом співучасті визнавалася угода декількох осіб на вчинення декількох злочинних діянь. Термін «шайка» вживається в чотирьох статтях: п. «ж» ст. 25, ст. 76, ч. 2 ст. 183, ч. 2 ст. 184 КК УРСР. Перша і дві останніх статті передбачали відповідальність за злочини, вчинені групою (шайкою або бандою). Слово «банда» означало різновид шайки - озброєну шайку. Отже, можна зробити висновок, що шайкою і бандою визнавалась організована група, яка мала ознаку стійкості. При цьому законодавець визначав поняття банди через інше поняття - шайка.

КК УРСР 1927 р. від 8 червня 1927 р. у ст. 5617 передбачав відповідальність за бандитизм, тобто організацію озброєних банд та участь у них й організованих ними нападах на радянські чи приватні установи або окремих громадян, зупинках потягів чи руйнуванні залізниць чи інших засобів сполучення та зв'язку [10].

Отже, КК УРСР 1927 р. використовував поняття банди без посилань на інші види злочинних угруповань.

17 січня 1935 р. було прийнято постанову Президії Верховного Суду РРФСР, яка рекомендувала притягувати до відповідальності за бандитизм осіб, які вчиняють особливо небезпечні хуліганські дії, пов'язані з убивствами чи збройним опором органам влади, навіть якщо вони були вчинені одним із членів банди і мали одиничний характер, що не відповідало чинним положенням кримінального законодавства [7, с. 231].

Чинне тоді законодавство не давало чітких критеріїв для розмежування різних форм співучасті та вирішення питання про те, які злочинні об'єднання належать до злочинних організацій. Наприклад, коментар КК РРФСР такими визнавав банду, змову, блок [11, с. 23]. У підручнику із загальної частини кримінального права йшлося про контрреволюційну організацію, банду та шайку. При цьому термін «банда» вживався й щодо контрреволюційної організації, що, очевидно, мало свідчити про вияв особливої зневаги до цього антирадянського об'єднання [12, с. 244-245].

Стійкість злочинного співтовариства розумілася в теорії як багаторазовість вчинених або задуманих злочинів, вчинюваних упродовж досить тривалого часу, тобто в кількісній площині. Так само тлумачилася ця ознака і судовою практикою. Наприклад, в ухвалі Верховного Суду СРСР від 29 червня 1946 р. у справі М. щодо банди зазначалося, що група стійка, веде постійну або тимчасову діяльність, розраховану на неодноразовість вчинення злочинних дій. Отже, бандитизм передбачав групу, створену для вчинення не однієї злочинної дії, а для злочинної діяльності [6, с. 244-245]. Звернемо увагу на те, що в зазначеному положенні терміну «злочинна діяльність» надається особливе значення - він застосовується щодо певної сукупності злочинних дій, тобто злочинна діяльність і злочин розглядаються в цьому випадку як різні поняття.

У повоєнний період теорія кримінального права та практика на певний час відмовились від використання критерію стійкості як характеристики злочинного угруповання. П. Гришанін, зокрема, вказував, що ознака стійкості загалом має бути виключена з поняття злочинного співтовариства, оскільки останнє є групою з двох або більше осіб, які попередньо об'єдналися для вчинення одного або кількох злочинів. Висновок щодо незастосування ознаки стійкості вчений поширював і стосовно банди. При цьому він посилався на судову практику, в якій після відмови від ознаки стійкості ширше застосовувалося поняття бандитизму та посилилась відповідальність за нього [13, с. 5-7]. Такий підхід у тлумаченні бандитизму призвів на межі 40-50-х рр. ХХ ст. до невиправданого розширення кола осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за цей злочин.

Постанова Пленуму Верховного Суду СРСР «Про судову практику про застосування Указу про кримінальну відповідальність за розкрадання державного і громадського майна» від 28 травня 1954 р. № 5 роз'яснювала, що організована група (шайка) - це група з двох і більше осіб, яка попередньо організована для одного або декількох розкрадань [14]. Однак «попередню організованість» у практичній діяльності стали розуміти як «попередню змову».

Нова кодифікація кінця 50-х - початку 60-х рр. призвела до певних змін у законодавчому визначенні окремих видів злочинних угруповань.

Бандитизм був віднесений до інших злочинів проти держави. Ст. 69 КК УРСР 1960 р. встановлювала відповідальність за організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а так само участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі [15]. При цьому поняття банди в законодавстві не розкривалось. Його тлумачення надавалось судовою практикою. Наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про бандитизм» від 7 липня 1995 р. № 9 в п. 2 визначала, що під бандою слід розуміти стійку організовану й озброєну групу з двох або більше осіб, яка попередньо об'єдналась для вчинення одного або кількох нападів на громадян чи підприємства, установи та організації, незалежно від форм власності. Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів. П. 4 цієї постанови визначав, що обов'язковою ознакою банди є наявність хоча б в одного з її учасників будь-якої вогнепальної чи холодної зброї за умови, що інші члени групи знають про неї та розуміють, що вона може бути застосована під час нападів. При цьому слід мати на увазі, що банда може бути озброєна й гладкоствольною мисливською зброєю [16].

Вчинення злочину бандою було виключене з переліку обставин, що обтяжують відповідальність. Кодифікація особливо не сприяла розв'язанню проблем, які виникали в теорії та на практиці у зв'язку з діяльністю стійких злочинних об'єднань. У кримінально-правовій теорії тривали дискусії з приводу того, які об'єднання злочинців визнавати злочинними угрупованнями.

Наприклад, В. Пінчук до злочинних співтовариств відносив фіктивний кооператив, організовану групу, банду, антирадянську організацію і змову з метою захоплення влади як різновид останньої [17, с. 13]. В. Прохоров розглядав злочинне співтовариство як стійку групу з двох або більше осіб, створену для здійснення певної злочинної діяльності. Стійкість групи він пов'язував із намірами осіб постійно або тимчасово здійснювати діяльність, розраховану на неодноразовість злочинних дій. Він критикував позицію тих фахівців, які вважали, що злочинне співтовариство може бути створене для вчинення лише одного злочину [18, с. 607]. Р. Галіакбаров під час визначення видів злочинних співтовариств посилався на суттєві позитивні зміни в суспільному житті, поступальний розвиток радянської держави та зміцнення її міжнародних позицій, а також на зміни злочинності. У суспільстві, на його думку, повністю зникло підґрунтя для виникнення злочинних співтовариств. Збереження в законодавстві кількох норм, спрямованих на боротьбу зі стійкими злочинними об'єднаннями, пояснювалось насамперед загрозою підривної діяльності агентури імперіалістичних держав. Тому до злочинних співтовариств, на думку автора, належала лише антирадянська організація - банда. Такі злочини, як бандитизм, стали рідкісними, а інші, які можуть бути вчинені злочинним співтовариством, взагалі зникли. Тому, на думку вченого, збереження в теорії співучасті злочинного співтовариства як самостійної форми співучасті взагалі втрачало сенс, оскільки воно практично не було зумовлене структурою сучасної тоді групової злочинності [19, с. 126-130].

Принципово не змінив підходів до визначення поняття банди і КК України 2001 р., оскільки традиційно це поняття тлумачиться судовою практикою. Ст. 257 КК, яка міститься у розділі ІХ «Злочини проти громадської безпеки» Особливої частини КК, передбачає відповідальність за організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі [20]. Проте судове тлумачення поняття банди змінилось із прийняттям КК України 2001 р. П. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23 грудня 2005 р. № 13 визначає, що бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки. При цьому ознака озброєності банди розкрита досить поверхнево, оскільки не містить вказівок щодо видів зброї або інших предметів, здатних заподіяти шкоду життю чи здоров'ю людини. У п. 18 вказаної постанови визначено, що обов'язковими ознаками організації банди є мета цієї діяльності - вчинення нападів - та озброєність її учасників або хоча б одного з них (в останньому випадку інші учасники мають знати про це й усвідомлювати можливість застосування зброї під час нападів). П. 20 постанови зазначає, що треба мати на увазі, що банда може бути озброєна й гладкоствольною зброєю [2].

Висновки

Проведений історичний аналіз поняття банди дає змогу стверджувати, що у різні часи підходи законодавця різнились як щодо визначення об'єкта бандитизму, так і щодо визначення ознак банди. Вважаємо, що з метою унеможлив- лення неоднозначного тлумачення кримінального законодавства у КК України доцільно уникати понять, тлумачення ознак яких надається не законом, а судовою практикою. На нашу думку, доречним було б законодавче визначення банди у примітці до ст. 257 КК України з розкриттям ознаки озброєності цього стійкого злочинного об'єднання.

Список використаних джерел

Статистична інформація про зареєстровані кримінальні правопорушення та результати їх досудового розслідування. URL: https://old.gp.gov.ua/ua/statinfo.html (дата звернення: 27.04.2020).

Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями : Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 13. База даних «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/vo013700-05 (дата звернення: 27.04.2020).

Уложение о наказаниях уголовных и исправительных. Санкт-Петербург : Типография второго отделения собственной его Императорского Величества канцелярии, 1845. 922 с.

Гаврилов Ю. Історико-правовий аналіз розвитку кримінального законодавства України про відповідальність за бандитизм. URL: http://www.law.stateandregions.zp.ua/archive/4_2015/l2.pdf (дата звернення: 27.04.2020).

Уголовное уложение 22 марта 1903 г. Санкт-Петербург : Издание Н.С. Таганцева. 1904. 141 с.

Гришаев П., Кригер Г. Соучастие по советскому уголовному праву Москва : Госюриздат, 1959. 255 с.

Герцензон А., Грингауз Ш., Дурманов Н., Исаев М., Утевский Б. История советского уголовного права (1917-1947). Москва : Юрид. изд-во МЮ СССР, 1948. 466 с.

Ошеров В. Преступная группа, шайка, банда и сообщество - организация по уголовному кодексу. Право и жизнь. 1994. Кн. 7-8. С. 67-69.

Уголовный кодекс УССР Харьков : Юридическое издательство Наркомюста УССР, 1924. 75 с.

Уголовный кодекс УССР Харьков : Юридическое издательство Наркомюста УССР, 1928. 79 с.

Вышинская З., Меньшагин В., Трайнин А. Уголовный кодекс РСФСР Комментарий. Москва : Юрид. изд-во НКЮ СССР, 1941.280 с.

Гельфер М., Герцензон А., Исаев М., Пионтковский А., Утевский Б. Советское социалистическое уголовное право. Часть общая : учебник / под ред. Б. Утевского. Москва : Госюриздат, 1950. 588 с.

Гришанин П. Понятие преступной организации и ответственность ее участников по советскому уголовному праву : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.08. Москва, 1951.21 с.

Сборник действующих постановлений Пленума Верховного Суда СССР, 1924-1957 гг. / А. Апурин, Н. Марышева, О. Молчанова, Г. Смолицкий, В. Чапурский, Х. Шейнина / под ред. Н. Морозова. Москва : Госюриздат, 1958. 280 с.

Кримінальний кодекс Української РСР від 28 грудня 1960 р. Відомості Верховної Ради Української РСР. 1961. № 2. Ст. 14.

Про судову практику у справах про бандитизм: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. № 9. База даних «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-95 (дата звернення: 27.04.2020).

Пинчук В. Виды преступных организаций и ответственность их участников по советскому уголовному праву : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.08. Ленинград, 1960. 16 с.

Курс советского уголовного права. Часть общая. Т 1 / отв. ред. Беляев Н., Шаргородский М. Ленинград : Изд-во Ленингр. ун-та, 1968. 648 с.

Галиакбаров Р Групповые преступления: Постоянные и переменные признаки : учеб. пособие. Свердловск, 1973. 140 с.

Кримінальний кодекс України : Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-Ш. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (дата звернення: 27.04.2020).

Размещено на Allbest.ru