Реалізація кримінальних прав як елемент предмету відання в кримінальному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реалізація кримінальних прав як елемент предмету відання в кримінальному процесі

Городецька М.С.,

кандидат юридичних наук, слідчий слідчого відділу Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області

Стаття присвячується дослідженню реалізації кримінальних прав як елементу предмету відання в кримінальному процесі. Аналізуються наукові погляди й національне законодавство щодо реалізації кримінальних прав як елементу предмету відання в кримінальному провадженні. Відмічається, що незважаючи на класичне розуміння об'єкту охорони як суспільних відносин у загальному вигляді, вчені під час конкретизації теоретичних висновків не можуть оминути перехід до конкретного права (а не суспільних відносин), охоронюваного кримінальним законом від посягання. Констатується, що реалізація кримінальних прав має безпосередній зв'язок із тими правами, протиправне порушення яких стало підставою для виникнення вказаних кримінальних прав особи. Такими правами «попередниками» може бути достатньо значна сукупність об'єктивних прав із різних галузей, які під час їх порушення в залежності від специфічності самих прав або в залежності від способу їх порушення законодавець передбачив їх захист кримінальним законом. Робиться висновок, що спеціалізація кримінальних прав і відповідно спеціалізація кримінальних норм неодмінно позначається на виокремленні специфічних спеціалізованих предметів відання, що є підставою для діяльності окремих суб'єктів кримінального провадження. Підсумовується, що загальнодержавний предмет відання певного відомства становить сукупність публічних справ, пов'язану з правами «попередниками», які в разі їх порушення в результаті кримінального правопорушення трансформуються в кримінальні права учасників, реалізація яких становить предмет відання органів досудового розслідування цього відомства. Зазначається, що предмет відання слідчих органів Національної поліції визначають кримінальні правопорушення, які пов'язані саме з посяганням на кримінальні особисті права особи й посяганням на кримінальні суспільні права. Предмет відання слідчих органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, й слідчих органів безпеки визначений кримінальними правопорушеннями, які спрямовані на спричинення шкоди державі як самостійній владній інституції, яка захищає права людини.

Ключові слова: предмет відання, права, відносини, спеціалізація, кримінальне правопорушення, органи досудового розслідування.

THE EXERCISE OF CRIMINAL RIGHTS AS AN ELEMENT OF THE SUBJECT MATTER OF CRIMINAL PROCEEDINGS

The article is devoted to the investigation of the implementation of criminal rights as an element of the subject matter of criminal proceedings. Scientific views and national legislation on the exercise of criminal rights as an element of the subject matter of criminal proceedings are analyzed. It is noted that in spite of the classical understanding of the object of protection as public relations in the general form, scientists cannot conclude the transition to a specific law (not social relations) protected by criminal law against encroachment when concretizing theoretical conclusions. It is stated that the realization of criminal rights has a direct connection with those rights, the unlawful violation of which became the basis for the emergence of the said criminal rights of a person. Such rights as “predecessors” may be a sufficiently large set of objective rights from different industries, which, when violated depending on the specificity of the rights themselves, or depending on the method of their violation, the legislator provided for their protection by criminal law. It is concluded that the specialization of criminal law, and accordingly the specialization of criminal rules, inevitably affects the separation of specific specialized subjects of knowledge, which is the basis for the activity of individual subjects of criminal proceedings. It is summarized that the national subject matter of a certain agency is a set of public cases related to the rights of “predecessors”, which in the case of their violation as a result of a criminal offense are transformed into criminal rights of participants whose realization is the subject of the jurisdiction of the bodies of pre-trial investigation of that agency. It is noted that the subject matter of investigation of the National Police investigative bodies is determined by the criminal offenses, which are connected with the violation of the criminal personal rights of the individual and the encroachment on the criminal public rights. The subject matter of the investigative bodies that monitor the observance of tax legislation and investigative security bodies is defined as criminal offenses aimed at causing harm to the state as an independent power institution that protects human rights.

Key-words: subject matter, law, relations, specialization, criminal offense, bodies of pre-trial investigation.

Постановка проблеми

Кримінальна процесуальна сфера характеризується подвійною природою щодо забезпечення прав і свобод людини. З одного боку, кримінальне судочинство спрямоване на реалізацію порушених (ймовірно порушених) прав людини, що охороняються кримінальним законом (кримінальні права), а з іншого - на здійснення прав людини, що регулюються кримінальним процесуальним законодавством [1, с. 77-78]. Кримінальні права є важливим об'єктом впливу органів кримінального судочинства, тому дослідження реалізації цих прав як елементу предмету відання в кримінальному проваджені є актуальним питанням для розвитку доктрини кримінального процесу.

Стан дослідження

Загальні питання предмету віда-ння в кримінальному провадженні були предметом дослідження таких вчених, як В.О. Гринюк, Ю.М. Гро-шевий, В.С. Зеленецький, О.В. Капліна, В.В. Карпун- цов, Л.М. Лобойко, А.А. Омаров, М.А. Погорецький, О.Ю. Татаров, М.С. Цуцкірідзе та інші. Водночас дослід-ники не акцентували увагу на розгляді питання щодо реалізації кримінальних прав як елементу предмету відання в кримінальному процесі.

Метою статті є дослідження реалізації кримінальних прав як елементу предмету відання в кримінальному процесі. Для досягнення мети слід дослідити права, які є «попередниками» кримінальних прав, визначити спеці-алізацію кримінальних прав, реалізація яких охоплюється предметом відання органів кримінального судочинства.

кримінальне право процес

Виклад основного матеріалу

Окрім реалізації проце-суальних прав людини до предмета відання органів кримінального судочинства відноситься реалізація кримінальних прав людини.

Автори О.О. Дудоров і М.І. Хавронюк відмічають, що кримінальне право (як галузь права) говорить не про права людини, а радше про її обов'язки (точніше - про відповідальність за їх порушення, за протиправну поведінку) [2, с. 20]. Отже, якщо кримінальне право спробувати виразити через сукупність прав людини, то, на думку вказаних авторів, воно зображає саме відповідальність за порушення таких прав.

По суті кримінальні права є сукупністю певних прав людини, які в разі їх порушення беруться під охорону кримінальним законом. До того як ці права зазнають порушення, вони не залучаються до сфери криміналь-ного права, і, напевне, мають перебувати в іншій галузі. Наприклад, виборчі, трудові й інші особисті права і сво-боди людини й громадянина. З моменту протиправного порушення вказаних прав, особа набуває право щодо їх відновлення, що саме й відбувається умовно під час остаточної реалізації кримінального права в результаті кримінального процесу.

Так, авторський колектив у підручнику з кримінального права визначає охоронну функцію закону про кримінальну відповідальність, яка полягає в тому, що вказаний закон охороняє найбільш важливі суспільні відносини, що врегульовані іншими галузями законодавства. Автори наводять приклад того, що право власності регулюється цивільним законодавством, а посягання на нього (що містить ознаки складу злочину) може викликати кримінальну відповідальність як реакцію держави [3, с. 28].

Таким чином, можна відмітити, по-перше, що вчені в галузі кримінального права вказують на те, що кримі-нальний закон охороняє суспільні відносини, врегульо-вані саме іншими галузями законодавства; по-друге, хоча автори й вказують на охорону суспільних відносин, проте як приклад наводять охорону саме права власності кримінальним законом від посягання. Тому можна зробити висновок, що незважаючи на класичне розуміння об'єкту охорони суспільних відносин у загальному вигляді, вчені під час конкретизації теоретичних висновків не можуть оминути перехід до конкретного права (а не суспільних відносин), охоронюваного кримінальним законом від посягання. Що цілком відповідає тому, що кримінальні права трансформуються з прав, урегульованих іншими галузями законодавства, в разі їх порушення способом, визначеним кримінальним законом.

У такому випадку як аргумент можна навіть привести сам вираз «кримінальне правопорушення». Слово «правопорушення» утворене шляхом поєднання слів «право» + «порушення», тобто - порушення якогось права. Звичайно тут йде мова про порушення права, яке врегульоване в межах іншої галузі законодавства.

Реалізація кримінальних прав має безпосередній зв'язок із тими правами, протиправне порушення яких стало підставою для виникнення вказаних кримінальних прав особи. Такі права «попередники» можуть бути закріплені в нормах різних галузей права, в різних сферах законодавства: конституційні норми, адміністративні норми, норми податкового законодавства тощо. Отже, такими правами «попередниками» може бути достатньо значна сукупність об'єктивних прав із різних галузей, які під час їх порушення в залежності від специфічності самих прав або в залежності від способу їх порушення законодавець передбачив їх захист кримінальним законом.

Загальним правилом поділу об'єктивного права на галузі, за визначенням О.Ф. Скакун, є те, що в основі такого поділу в переважній більшості випадків лежить предмет правового регулювання - специфічні відносини, що складаються в будь-якій сфері суспільного життя та потребують упорядкування [4, с. 266]. Враховуючи наше визначення змісту предмету відання як реалізації прав учасників, у складі вказаних специфічних відносин нас цікавлять саме специфічні права учасників таких правовідносин (можливо й обов'язки, але, врахо-вуючи, що праву завжди кореспондує обов'язок, можна обмежитись вказівкою на реалізацію права). Отже, спе-цифічні права зумовлюють певною мірою розмежування галузей права.

Щодо предмета відання можна припустити, що саме специфічність прав учасників, які підлягають реалізації, визначає розмежування та специфіку предмету відання органів, що ведуть кримінальний процес. Специфічність прав зумовлює певну специфічність правових норм, що їх регулюють. Перерозподіл правових норм за різними галузями й сферами відбувається під впливом таких тенденцій, як спеціалізація та уніфікація.

Спеціалізація правових норм є процесом складним. Так, професор А.М. Шадже зазначає, що вона виража-ється у формах: диференціації, деталізації та конкретизації. Перша стадія спеціалізації - диференціація - спрямована на виявлення відмінностей між суспільними відносинами та їх своєрідність у загальній масі соціальних явищ без їх конкретизації та деталізації. Для неї характерним є набуття галуззю все більше специфічних, своєрідних рис. Друга стадія - конкретизація - сприяє тому, щоб конкретне явище регулювалося системою правил чи нормативно- правових актів. Її значення полягає в розвитку й уточненні змісту загальних положень. Якщо диференціація окреслює загальні межі розподілу відносин, то конкретизація покликана враховувати їхні особливості. Третя стадія - деталізація - кінцевий етап спеціалізації, полягає у внутрішньому подрібненні змісту нормативних приписів на складові елементи, які у своїй сукупності утворюють їхню сутність. Від деталізації юридичних приписів і правових актів залежить ефективність їхньої реалізації [5, с. 71].

Правове регулювання та правова спеціалізація є процесом складним і характеризується сукупністю норм і приписів. Тому, якщо повернутися до прав «попередників» кримінальних прав, то слід зазначити, що їх регулювання зображене в сукупності правових норм, які можуть перебувати у взаємозв'язку з іншими правами, іншими нормами цієї галузі й інших галузей. Коли в результаті порушення таке право «попередник» трансформується в кримінальне право, його зв'язки з нормами, що його конкретизують і деталізують, залишаються. Залишаються також його можливі зв'язки з правами інших галузей.

Тому можна стверджувати, що спеціалізація права «попередника» відбивається на кримінальному праві, в яке такий «попередник» трансформувався. Процес трансформації в кримінальне право можна порівняти з кометою, ядро якої складає кримінальне право, а супутні права, які перебувають у зв'язку через попередню спеціалізацію, складають хвіст такої комети. Попередня спеціалізація прав, які в результаті їх порушення утворили кримінальні права, створює умови того, що остаточна реалізація кримінального права пов'язана як із застосуванням норми кримінального права, так і можливим застосуванням норм інших галузей, до яких за спеціалізацією відносилося право, порушення якого було взято під захист кримінальним законом.

Наприклад, щодо кримінальних правопорушень проти власності автори О.О. Дудоров і М.І. Хавронюк зазначають, що їх родовим об'єктом є відносини власності, які виникають із приводу права власності (як сукупності повноважень з володіння, користування та розпорядження майном та інших речових чи зобов'язальних прав) [2, с. 552]. Порушене право власності особи породжує її кримінальне право, яке реалізується в кримінальному процесі. Проте окрім кримінального права можуть виникати, наприклад, цивільні права на відшкодування шкоди тощо.

Як слушно зазначає Л.В. Головко, в разі пошкодження чужої речі юристи вбачають одразу три види так званих «відносин»: кримінально-правові, цивільно-правові, кримінальні процесуальні. У реальності, як відмічає автор, факт один, проте викликає різні правові наслідки [6, с. 41].

Таким чином, суб'єкти кримінального провадження під час правозастосування впливають на реалізацію кримінальних і кримінальних процесуальних прав учасників, а також реалізацію можливих інших супутніх прав учасників. Крім того, на таку реалізацію також впливає власне специфічність кримінального права, зумовлена його попередньою «докримінальною» спеціалізацією. У зв'язку з такою специфічністю суб'єкт застосування норми кримінального права має володіти подекуди специфічними знаннями з інших галузей законодавства або взагалі з інших галузей знань.

Вищевказане дає підстави вести мову про певну спе-ціалізацію кримінальних прав і, відповідно, про спеціа-лізацію кримінальних норм. Така кримінально-правова спеціалізація неодмінно позначається на виокремленні специфічних предметів відання, що є підставою для діяль-ності окремих суб'єктів кримінального провадження.

Щодо органів досудового розслідування, слід зазна-чити, що зазвичай вони утворені в межах органів держави, які здійснюють специфічну загальнодержавну функцію, пов'язану з врегулюванням окремих прав осіб. У складі вказаних державних органів створено органи досудового розслідування, які наділені предметом відання в кримі-нальному процесі, який пов'язаний зі специфікою загаль-нодержавного предмета відання визначеного відомства. Можна підкреслити, що загальнодержавний предмет відання певного відомства становить сукупність публічних справ, пов'язану із зазначеними нами вище правами «попередниками», які в разі їх порушення в результаті кримінального правопорушення трансформуються в кри-мінальні права учасників, реалізація яких становить пред-мет відання органів досудового розслідування цього відомства.

Таким чином, органи досудового розслідування впро-ваджуються в таких державних органах з урахуванням специфіки їхньої загальнодержавної компетенції в цілому та їхнього загальнодержавного предмета відання зокрема. Така специфічність відбивається на особливостях предмету відання утворених органів досудового розслідування. Наприклад, слідчі органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, здійснюють провадження щодо предмета відання, який складають кримінальні правопорушення у сфері податкового законо-давства й пов'язані з ними злочини, а слідчі органів безпеки здійснюють досудове розслідування злочинів проти основ національної безпеки України, у сфері охорони державної таємниці тощо. Утворення органів досудового розслідування з урахуванням відповідності їхнього кримі-нального процесуального предмета відання до специфіки загальнодержавного предмета відання відомства сприяє ефективності здійснюваної ними кримінальної процесу-альної діяльності.

Органи досудового розслідування можуть бути окре-мими державними органами, спеціально створеними для здійснення досудового розслідування певної категорії кримінальних правопорушень. Наприклад, слідчі підроз-діли органів державного бюро розслідувань, або підрозділ детективів і підрозділ внутрішнього контролю Національ-ного антикорупційного бюро України.

Щодо кримінально-правової спеціалізації першою на згадку приходить систематизація норм особливої частини кримінального кодексу. Особлива частина складається з 20 розділів. У підручниках із кримінального права зазна-чається, що такі розділи систематизовані в залежності від певної групи суспільних відносин (благ, цінностей, сфер життєдіяльності людей тощо), на які посягає відповідна група злочинів [3, с. 29], або в розділах розташована певна група кримінальних правопорушень, об'єднаних спільним об'єктом посягання [2, с. 86]. Водночас щодо виок-ремлення розділів Особливої частини під час кодифікації кримінального кодексу мова йде саме про родовий об'єкт кримінального правопорушення [2, с. 151; 3, с. 71].

Визначення того, що саме є об'єктом кримінального правопорушення, є питанням дискусійним серед науковців у сфері кримінального права. Як об'єкт кримінального правопорушення розуміють: життєвий інтерес, охороню- ваний правом; соціальну цінність; законний інтерес; пра-вове благо; соціальну безпеку; права й свободи людини й громадянина; соціальну оболонку; систему цінностей, належної суб'єктам правового обороту; правовідносини; правопорядок; суспільні відносини; людину тощо [2, с. 146].

Не можемо не підтримати думку А. Феєрбаха, що «зло-чином є діяння, яке стоїть під загрозою кримінального закону і яке суперечить праву іншого» [3, с. 69] й маємо висловити свою прихильність до розуміння права й сво-боди людини й громадянина як об'єкта посягання кримі-нального правопорушення.

Проте, враховуючи, що питання визначення об'єкту кримінального правопорушення виходить за межі нашого дослідження, полишаємо його для вирішення компетент-ними фахівцями в цій галузі. Тим більше, що яке б тлу-мачення об'єкта кримінального правопорушення ми не взяли за основу - або ж класичне розуміння як суспільних чи правових відносин, або як прав людини й громадянина - все одно права знаходяться під впливом кримінального правопорушення - або ж безпосередньо, або ж як складовий елемент відносин. Що цілком відповідає нашому пізнавальному інтересу. З огляду на тлумачення змісту предмету відання в кримінальному процесі як реалізацію прав учасників - кримінальних і кримінально- процесуальних, - розгляд кримінальних прав доцільно проводити в контексті похідних від тих прав, які зазнали протиправного порушення. Саме такий підхід дозволить з'ясувати виникнення специфічної сукупності кримінальних прав, реалізація яких являє собою частину предмету відання державних органів кримінального судочинства.

Якщо повернутися до понять спеціалізації та уніфікації, слід зазначити, що в деякому сенсі кримінальне законодавство є прикладом уніфікації, оскільки після кримінального протиправного порушення збирає під свій захист права (або правовідносини за класичною теорією), які до моменту їх порушення були «спеціалізовані» по різ-них галузях законодавства. Проте така попередня спеціа-лізація позначилась на класифікації кримінальних право-порушень за об'єктом посягання - порушеним правом.

Треба зазначити, що насамперед, укладаючи кри-мінальний закон, держава взяла під захист ті права, які є суспільно значущими й відновлення яких має значення не лише в індивідуальному порядку, але й для суспільства в цілому. То ж цей суспільний інтерес у безпеці, в захисті суспільства від порушення визначених прав незалежно від позиції індивіда першою чергою і захищається кри-мінальним законом. Порушене право конкретної людини в результаті кримінального протиправного посягання трансформується в кримінальне право кожного з нас на відновлення, реалізацію кримінальної відповідальності, що відбивається в узагальненому суспільному інтересі, який знаходиться під захистом держави в особі її державних органів кримінального судочинства.

Кримінальне право індивіда, який безпосередньо зазнав порушення особистих прав у результаті кримінального посягання, в такому випадку має другорядний характер стосовно узагальненого суспільного кримінального права, вираженого в захищеному суспільному інтересі. Це проявляється в тому, що кримінальне провадження здійснюється в загальному порядку (не враховуючи ряду виключень) без урахування волі потерпілого, а також в тому, що по ряду кримінальних правопорушень взагалі й не передбачено порушення права потерпілого.

Відповідно до панівного в доктрині погляду потерпілий від злочину - факультативна ознака об'єкта злочину [7, с. 56].

На підставі аналізу тексту Особливої частини кри-мінального закону можна зробити висновок, що родові об'єкти, за якими поділені розділи, указують саме на порушені в результаті кримінальних посягань права, а кожна правова норма щодо конкретного кримінального правопорушення передбачає спосіб такого порушення (об'єктивна сторона), який також впливає на рівень сус-пільної небезпеки.

Чисельність виокремлених розділів Особливої частини Кримінального кодексу України досить значна.

Необхідно зазначити, що, аналізуючи назви розділів, які мають свідчити про родовий об'єкт посягання, можна вказати, що не всі кримінальні правопорушення згрупо-вані саме за об'єктом посягання. Так, наприклад, злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем і комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку, визначені в Розділі XVI, скоріше характеризуються специфічним способом вчинення незаконного посягання, який зумовлює необхідність застосування спеціальних знань під час ведення кримінального провадження. У цілому під час таких кримінальних правопорушень порушуються певні права й шкода спричиняється або особі, або суспільним інтересам, або державі.

Взагалі, під час будь-якого кримінального правопорушення відбувається посягання або на особисті права особи, або на права особи як члена суспільства, а отже зачіпає узагальнений суспільний інтерес або спрямоване на спричинення шкоди державі як самостійній владній інституції.

Учені в галузі кримінального права О.О. Дудоров і М.І. Хавронюк класифікували розділи Особливої час-тини Кримінального кодексу України на групи:

1) кримінальні правопорушення проти прав людини й громадянина й проти сім'ї;

2) кримінальні правопорушення проти спільних інтересів людини, суспільства й держави;

3) кримінальні правопорушення проти національної безпеки й інтересів держави, а також міжнародного правопорядку [2, с. 9-13].

Не піддаючи сумніву розподіл, запропонований нау-ковцями, хотілося б зазначити щодо визначення спіль-них інтересів людини, суспільства й держави наступне. На нашу думку, під час вчинення злочину завжди будуть зачіпатися спільні інтереси людини, суспільства й держави, оскільки суспільством передано під охорону держави права, на які посягає кримінальне правопорушення. Суспільний інтерес складається з інтересу кожного його представника. Тому навіть кримінальне правопорушення, яке не спричиняє безпосередньої шкоди людині, все одно порушує права суспільства, а тому й право кожного з його представників. Так само під час посягання на потерпілого захист порушеного права людини завжди підкріплюється узагальненим інтересом суспільства. Участь держави полягає в тому, що саме державі як утвореній владній інституції в особі її органів передано повноваження щодо захисту як суспільства, так і кожного його представника від вчинення кримінальних правопорушень. Під час деяких кримінальних правопорушень саме держава як владна інституція зазнає посягання щодо різних аспектів свого існування та діяльності. Тому вказану класифікацію вчених О.О. Дудорова і М.І. Хавронюка з урахуванням наших пізнавальних інтересів хотілося б виразити як:

1) кримінальні правопорушення, які пов'язані саме з посяганням на особисті права особи (кримінальні осо-бисті права);

2) кримінальні правопорушення, які пов'язані саме з посяганням на права особи як члена суспільства (кримінальні суспільні праві);

3) кримінальні правопорушення, спрямовані на спричинення шкоди державі як владній інституції, яка захищає права людини.

Вплив такої правової спеціалізації на відомчий розподіл проявляється в розподілі предмету відання між слідчими органів Національної поліції, слідчими органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства й слідчими органів безпеки.

Дослідники М.А. Погорецький і В.О. Гринюк зазна-чають, що для визначення підслідності має значення кваліфікація кримінального правопорушення (попередня чи остаточна), яка може бути зазначена в Єдиному реєстрі досудових розслідувань чи в інших процесуальних документах (повідомлення про підозру) під час проведення досудового розслідування [8, с. 67].

Предмет відання слідчих органів Національної поліції визначають кримінальні правопорушення, які пов'язані саме з посяганням на кримінальні особисті права особи й на кримінальні суспільні права. Предмет відання слідчих органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, та слідчих органів безпеки визначений кримінальними правопорушеннями, які спрямовані на спричинення шкоди державі як самостійній владній інституції, яка захищає права людини.

Щодо слідчих органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, слід зазначити, що хоча до їхньої підслідності віднесено кримінальні правопорушення, які не завжди прямо вказують на завдану державі шкоду й пов'язані, наприклад, із приватною господарською діяльністю, проте такі правопорушення впливають на економічну складову державного механізму, в чому є безперечне спричинення шкоди державі як самостійній владній інституції.

Саме за такими групами відбувається наступна пра-вова спеціалізація норм кримінального права за об'єктом посягання, яка впливає на виокремлення специфічних предметів відання, що являють собою підстави для відомчого розподілу діяльності для застосування правил предметної підслідності.

Висновки

1. Спеціалізація кримінальних прав і, відповідно, спеціалізація кримінальних норм неодмінно позначається на виокремленні специфічних предметів відання, що є підставою для діяльності окремих суб'єктів кримінального провадження.

2. Загальнодержавний предмет відання певного відомства становить сукупність публічних справ, пов'язану з правами «попередниками», які в разі їх порушення в результаті кримінального правопорушення трансформуються в кримінальні права учасників, реалізація яких є елементом предмету відання органів досудового розслідування такого відомства.

Перспективами подальших розвідок у цьому напрямку можуть бути дослідження інших аспектів щодо кримінальних прав як предмету відання в кримінальному процесі; розгляд процесуальних прав як предмету відання в кримінальному провадженні.

Список використаних джерел

1. Лоскутов Т.О. Предмет регулювання кримінального процесуального права : монографія. Київ: Юридичний світ, 2016. 416 с.

2. Дудоров О.О., Хавронюк М.І. Кримінальне право : навчальний посібник / за заг. ред. М.І. Хавронюка. Київ: Ваіте, 2014. 944 с.

3. Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / Є.С. Назимко, С.В. Лосич, Ю.О. Данилевська та ін. ; за заг. ред. проф. В.М. Бесчастного та О.М. Джужи. Київ : ВД «Дакор», 2018. 386 с.

4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс) : підручник. Харків : Еспада, 2009. 752 с.

5. Шадже А.М. К вопросу о специализации и унификации современного российского законодательства. Общество и право. 2006. № 4 (14). С. 69-74.

6. Головко Л.В. Место кодекса в системе источников уголовно-процессуального права. Государство и право. 2007. № 1. С. 38-45.

7. Дудоров О.О. Потерпілий у кримінальному праві. Кримінальне право: теорія і практика (вибрані праці). Київ : Ваіте, 2017. С. 55-59.

8. Погорецький М.А., Гринюк В.О. Визначення прокурором підслідності кримінального провадження. Вісник кримінального судочинства. № 3. 2016. С. 60-68.

Размещено на Allbest.ru