Право людини на репродуктивне відтворення як предмет міждержавного регіонального регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право людини на репродуктивне відтворення як предмет міждержавного регіонального регулювання

Чечерський В.І.,

кандидат юридичних наук, доцент, прокурор відділу Генеральної прокуратури України

Сьогодні існує значна кількість універсальних міжнародних актів, які врегульовують права людини, в тому числі пов'язані з її репродуктивним відтворенням, охороною репродуктивного здоров'я. Водночас недоліком цієї універсальності є неможливість урахувати всі особливості сприйняття цих прав як на рівні окремих держав, так і на міждержавному регіональному рівні, внаслідок чого вони часто мають декларативний характер.

Розвиток репродуктивних технологій, поява нових методів штучного запліднення, донорство, преімплантаційна діагностика, клону- вання, постмортальна репродукція не могли залишити осторонь необхідність їхнього правового регулювання, в тому числі на міжнародному регіональному рівні.

Стаття присвячена міжнародному регіональному регулюванню права людини на репродуктивне відтворення та пов'язаних із ним репродуктивних прав. Досліджено особливості сприйняття та закріплення цих прав у різних регіонах світу з урахуванням існуючих у них традицій, культурних цінностей, правосвідомості, ролі державних та недержавних інституцій.

Особливу увагу звернуто на наднаціональне закріплення рівності між правами чоловіків і жінок у репродуктивній сфері, відповідальність у прийнятті репродуктивних рішень перед дітьми та майбутніми нащадками. Розкрито вагому роль міжнародних регіональних інституцій та Всесвітньої організації охорони здоров'я в розвитку правової політики в репродуктивній сфері. репродуктивне право регіональне регулювання

Констатовано, що не тільки на рівні держав, але і на рівні груп держав має місце власне бачення того, що слід розуміти під поняттям сім'ї, репродуктивних прав, гендерної рівності, захисту людиною свого права, а також допустимих методів репродуктивного відтворення та реалізації права на відмову від продовження роду, зокрема штучного переривання вагітності. Значну роль у цьому відіграють традиції, звичаєві практики та релігійні догми.

Окремо виділено проблематику міжнародного регіонального врегулювання таких спірних питань, як клонування, редагування геному людини.

Ключові слова: права людини, природні права, право на репродуктивне відтворення, репродуктивні права, міжнародне регулювання прав людини.

Human right to reproductive procreationas a subject of inter-state regional regulation

There are currently a large number of universal international instruments that regulate human rights, including those related to reproductive procreation and reproductive health. At the same time, the disadvantage of this universality is the inability to take into account the peculiarities of the perception of these rights, both at the level of individual states and at the interstate regional level, which is why they are often declarative.

The development of reproductive technologies, the emergence of new methods of artificial insemination, donation, preimplantation diagnostics, cloning, post-mortem reproduction could not leave aside the need for their legal regulation, including the international regional level.

The article focuses on the international regional regulation of human rights to reproductive procreation and related reproductive rights. The peculiarities of perception and consolidation of these rights in different regions of the world have been investigated taking into account their existing traditions, cultural values, justice, role of state and non-state institutions.

Particular attention has been paid to the supranational consolidation of equality between men and women in the reproductive field, responsibility for making reproductive decisions to children and future offspring. The important role of international regional institutions and the World Health Organization in the development of legal policy in the reproductive field has been revealed.

It has been stated that not only at the level of the states, but also at the level of the groups of states there is a vision of what should be understood by the concept of family, reproductive rights, gender equality, protection of human rights, as well as permissible methods of reproductive procreation and realization of the right to refuse to continue of the genus, particularly artificial termination of pregnancy. Traditions, customary practices and religious dogmas play a significant role in this.

The international regulation of such controversial issues as cloning, editing of the human genome is highlighted separately.

Key words: human rights, natural rights, right to continue of the genus, reproductive rights, international regulation of human rights.

Постановка проблеми

Офіційна позиція китайської делегації на Всесвітній конференції із прав людини у Відні в 1993 році сформульована таким чином: «Концепція прав людини є продуктом історичного розвитку. Вона тісно пов'язана зі специфічними умовами, культурою і цінностями окремо взятої країни. Різні історичні стадії висувають різні вимоги щодо прав людини. Держави на різних етапах розвитку або з різними історичними традиціями та культурним фундаментом також мають різне розуміння і практику щодо прав людини. Таким чином, не можна і не потрібно думати про стандарти цих прав як єдино правильні, вимагати від інших держав погоджуватися з ними [1, с. 32].

Наведене характеризує відношення окремих держав, їхніх груп до доцільності та взагалі можливості так званої «універсалізації» прав людини, в тому числі в репродуктивній сфері. Тому виникає нагальна необхідність дослідження не тільки загальних міжнародних актів, прийнятих ООН та її органами, Всесвітньою організацією охорони здоров'я, але і регіональних міждержавних угод, які закріплюють конкретні особливості, що притаманні Державам-учасникам, у зв'язку із чим вони є більш практичними та дієвими.

Актуальність теми

Наразі в Україні відсутній закон, який би регулював допоміжні репродуктивні технології, тому дослідження міжнародної, зокрема регіональної, практики повинно стати базисом, який буде лежати в основі майбутнього спеціалізованого вітчизняного законодавчого акта.

Стан дослідження

Міжнародне регулювання прав людини в репродуктивній сфері неодноразово було предметом дослідження науковців. Значну увагу цій тематиці присвячено А.П. Головащук, Т Кириченко, Н. Старіко- вою, К.В. Ксьондзик та ін. Проте переважно ними розглянуто питання врегулювання прав у широкому контексті. Як наслідок, акцентовано увагу не стільки на фундаментальному праві людини на репродуктивне відтворення, скільки на інших, пов'язаних із ним репродуктивних правах, їхньому універсальному міжнародному регулюванні.

Мета статті полягає в дослідженні міжнародного регіонального регулювання права людини на репродуктивне відтворення та історичного розвитку його розуміння.

Виклад основного матеріалу

Питання регламентації права людини на репродуктивне відтворення та окремих аспектів його реалізації порушувалося не тільки на загально-міжнародному, але і на регіональному та міждержавному рівнях з урахуванням притаманної їм специфіки.

У Європі впродовж останніх десятиліть прийнято низку документів, які покликані врегулювати та уніфікувати нормативне закріплення права людини на репродуктивне відтворення, а також його захист.

Базовою є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ухвалена Радою Європи в 1950 році, яка містить низку статей, що є передумовою та гарантією реалізації репродуктивних прав людини, зокрема: право на свободу та особисту недоторканність (ст. 5), право на повагу до приватного і сімейного життя (ст. 8); право на шлюб і створення сім'ї (ст. 12) тощо [2]. Вона відіграє вирішальну роль у Європі під час розгляду спорів між громадянином і державою щодо реалізації права на репродуктивне відтворення та пов'язаних із ним репродуктивних прав.

Крім того, питання рівноправності кожного з подружжя стало предметом регулювання статті 5 Протоколу до Конвенції від 22.11.1984 року № 7, у якій передбачено принцип рівноправності кожного з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми у зв'язку зі вступом у шлюб, перебуванням у шлюбі та у випадку його розірвання.

Зважаючи на наукові досягнення, неабиякого значення набуває Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини - Конвенція про права людини та біомедицину, прийнята в м. Ов'єдо 04.04.1997 [3], із трьома додатковими протоколами: від 12.01.1998 про заборону клонування людських істот, від 24.01.2002 щодо трансплантації органів і тканин людини і від 25.01.2005 щодо біомедичних досліджень. Вона закріплює основні орієнтири в галузі біотехноло- гій, одним із яких є визнання переваги інтересів і блага окремої людини над інтересами суспільства чи науки. У ст. ст. 12, 13 і 18 врегульовано умови та підстави втручання в геном людини, преімплантаційної генетичної діагностики та заборони селекції статі тощо. Конвенція віддає на розсуд держави вирішення проблеми статусу ембріону, можливості проведення над ним досліджень, але не надає йому визначення та не окреслює критеріїв належного захисту.

Окремо передбачено механізм захисту прав людини у цій сфері. Згідно зі ст. 1 вищезгаданого Додаткового протоколу від 1998 року будь-яке втручання, яке орієнтоване на створення людської істоти, генетично ідентичної іншій людській істоті, живій або померлій, заборонено.

У 2000 році прийнято Хартію Європейського Союзу про основні права. У ній деталізовано окремі положення щодо права людини на репродуктивне відтворення, в тому числі заборони: застосування євгеніки, особливо яка має на меті селекцію людей; використання людського тіла і його частин як джерела прибутку; відтворення людини за допомогою клонування [4].

Радою Європи прийнято також низку рекомендацій та резолюцій із питань доступу до законного аборту в Європі (2008), пренатального вибору статі дитини (2011), припинення примусової стерилізації та кастрації (2013) та ін.

Наприклад, у Резолюції № 1829 (2011) «Вибір статі дитини до її народження» та Рекомендації № 1979 (2011) акцентовано увагу на проблемі відбору (селекції) нащадків за статевою ознакою. Згідно з їхнім змістом практика

допологового вибору статі дитини ставить під сумнів базові цінності, обстоювані Радою Європи, такі як рівність та людська гідність, недопущення дискримінації, захист гідності особистості та основних прав і свобод у зв'язку з використанням досягнень біології й медицини. Вибір статі дитини до її народження допустимий лише з метою запобігання передачі важких спадкових захворювань, пов'язаних зі статтю.

Резолюція № 372/88 містить норми відносно штучного запліднення на умовах invivoта invitro, обмеження використання ембріонів тощо. Пункт 4 Резолюції констатує, що «життя людини і особливо право на захист людської особистості мають велику цінність та значення, а тому слід, використовуючи для цього відповідні прийоми й методи, економно витрачати ембріони під час запліднення invitro». Одним із основних критеріїв є не тільки право матері на власне рішення, а й обов'язковість належного забезпечення прав та інтересів дитини, що випливають із права на життя, сім'ю, увагу з боку батьків, розвиток у сім'ї, власну генетичну неповторність і т. д.

Резолюція № 1399 (2004) та Рекомендація № 1675 (2004) «Європейська стратегія заохочення сексуального та репродуктивного здоров'я та прав» передбачають, що право на сексуальне і репродуктивне здоров'я має на увазі, що люди у змозі мати взаємні і безпечні відносини, вільні від примусу або насильства. Приватні особи і пари повинні мати можливість регулювати свою фертильність без несприятливих або небезпечних наслідків [5].

Важливе місце у системі актів Європейського Союзу займають директиви з питань регулювання правовідносин у репродуктивній сфері.

Так, 31.03.2004 прийнято Директиву № 2004/23/ЕС «Про встановлення стандартів якості та безпеки для донорства, придбання, контролю, оброблення, збереження, зберігання і розподілу людських тканин і клітин» [6]. Вона безпосередньо стосується людських гамет, ембріонів і ліній ембріональних стовбурових клітин та висуває низку вимог щодо якості, безпеки процедури, питань контролю, застосування, зберігання, консервації, поширення і переміщення біологічного матеріалу між кордонами, особливо якщо такі дії пов'язані із законодавчими обмеженнями, які існують у країнах-учасницях.

Директивою від 07.07.2010 № 2010/45/ЕС встановлено стандарти якості та безпеки людських органів, призначених для трансплантації, в тому числі репродуктивних органів [7].

У сучасній доктрині міжнародного права багато уваги надається виключно європейській системі захисту прав і свобод людини. Даний факт виправданий, оскільки Україна - європейська держава, а тому має доступ тільки до цієї регіональної системи і користується повною мірою її постулатами. Проте значний науково-практичний інтерес мають інші регіональні системи.

Зокрема, визнання та захист репродуктивних прав людини займає важливе місце в міжнародному регулюванні країн Південної та Північної Америк.

Першими базовими документами із прав людини, ухваленими в рамках Організації американських держав, є Американська декларація прав і обов'язків людини [8] та Американська конвенція із прав людини [9]. У них знайшли своє відображення як основні права і свободи людини, так і механізми їхнього захисту, в тому числі на інституційному рівні.

Особливо слід виділити положення, які опосередковано пов'язані із правом людини на репродуктивне відтворення. Відповідно до ст. 4 Конвенції (право на життя) кожна людина має право на повагу до її життя. Це право охороняється законом, у цілому - з моменту зачаття. Окремими нормами врегульовано право кожної особи на захист приватного і сімейного життя; права сім'ї та подружжя; права дитини тощо.

У 1988 році ухвалено Додатковий протокол до Американської конвенції у сфері економічних, соціальних та культурних прав. Він розширив та деталізував її положення. Зокрема, передбачив такі права, що є гарантією і передумовою для права людини на репродуктивне відтворення та пов'язаних із ним репродуктивних прав: право на здоров'я (ст. 10); право на освіту (ст. 13); право на створення та захист сім'ї (ст. 15).

Порівняно з Американською декларацією прав та обов'язків людини даний Протокол розширив поняття права на здоров'я, визнав здоров'я людини суспільним благом, а також визначив заходи, яких мають вжити дер- жави-члени для його забезпечення [10]. Однією із суттєвих його відмінностей у порівнянні з іншими угодами є підкреслення взаємозв'язку між правами та обов'язками, що відображено у ст. 32. Так, кожна особа відповідальна перед своєю сім'єю, суспільством і людством; права кожної особи обмежені правами інших осіб, благополуччям усіх і справедливими вимогами загального благополуччя в демократичному суспільстві.

Міжамериканська конвенція про запобігання, покарання та ліквідацію насильства по відношенню до жінок 1994 року стосується права на життя, вільне від насильства за ознакою статі. Декларується, що гендерне насильство порушує право на фізичну недоторканність, а також право жінки контролювати свою власну сексуальність і репродуктивну автономію, її право на охорону здоров'я, включаючи фізичне, психічне, сексуальне та репродуктивне здоров'я. Конвенція визнає насильством щодо жінок відповідні дії, вчинені як у публічній, так і у приватній сфері.

Чільне місце серед регіональних систем захисту репродуктивних прав людини займає африканська система, яка, з одного боку, є наймолодшою (європейська почала розвиватися з 1950 року, а Міжамериканська - з 1969 року), але, з іншого боку, найбільш представницькою за кількістю держав-учасників - 54 держави (в європейську входить 47, а в Міжамериканську - 25) [11, с. 22].

Основним договором із прав людини на африканському континенті є Африканська хартія прав людини і народів 1981 року (Банжульська хартія).

Аналогічно іншим регіональним базовим міжнародним документам вона передбачила ті права та обов'язки, без яких неможливо належно реалізувати право людини на репродуктивне відтворення. Хартія проголошує такі права, як право на отримання найкращого з можливих рівнів фізичного та психічного здоров'я (ст. 16); право на освіту (ст. 17); право на фізичний та моральний захист членів сім'ї державою (ст. 18) тощо. Крім того, ст. 18 Хартії передбачає обов'язок держави щодо ліквідації дискримінації жінок, а також щодо забезпечення захисту прав жінок і дітей, а людини - підтримувати гармонійний розвиток сім'ї і сприяти її зміцненню і повазі [12].

Вагому роль у механізмі реалізації та забезпечення прав жінок, зокрема в репродуктивні сфері, відіграє Протокол до Африканської хартії прав людини і народів про права жінок в Африці, прийнятий у м. Мапуту (Мозамбік). Він «одомашнив» в африканському контексті низку міжнародних документів, у тому числі Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Пекінську декларацію 1995 року тощо.

Він є першим документом серед міжнародних договорів у сфері прав людини на континенті, в якому містяться норми про репродуктивні права, а також положення (що мають обмежений характер) про право на аборти. У ньому міститься заборона шкідливих культурних практик і порушується таке складне питання, що викликає численні суперечки і суперечливі відгуки, як жіноче обрізання. Закріплено, що подібна практика заборонена, навіть за умови, що відповідна операція проводиться в медичній установі [13, с. 114].

У п. 1 ст. 14 Протоколу закріплено обов'язок держав забезпечувати право на здоров'я жінок, у тому числі і на статеве здоров'я, яке включає в себе: право контролювати свою фертильність; право приймати рішення щодо того, мати чи не мати дітей, кількості дітей та інтервалів між їхнім народженням; право обрати будь-який метод контрацепції; право на освіту із планування сім'ї [14].

Станом на 01.07.2019 року цей протокол підписали та ратифікували 36 держав Африки, ще 15 держав його підписали, проте не ратифікували, та 3 держави його не підписали [15].

Під час розгляду ісламського правового регулювання прав людини треба згадати про Загальну ісламську декларацію прав людини [16], яка прийнята у 1980 році на конференції, присвяченій Магомету в Лондоні. У ній відображені основні права людини, які вважаються прописаними в ісламі. Це право на життя, право на свободу в усіх її формах, право на освіту, недопущення дискримінації тощо. Особливе значення мають статті 19 і 20, де йде мова про право на створення сім'ї, права заміжньої жінки та пов'язані із цим питання. Наприклад, у п. а ст. 19 встановлено, що кожен має право на шлюб, створення сім'ї і виховання дітей у відповідності зі своєю релігією, традиціями і культурою. Цими правами і привілеями наділені обоє з подружжя, що мають також певні зобов'язання в межах закону.

Необхідно вказати, що міжарабські та ісламські документи із прав людини, незважаючи на те, що значна кількість їхніх положень збігається з міжнародними стандартами прав людини, також несуть на собі чіткий відбиток характеру концепції прав людини у сім'ї мусульманського права.

Ще одним міжрегіональним документом є Каїрська декларація із прав людини в ісламі від 05.08.1990, яка закріплює: право чоловіка та жінки на шлюб та сім'ю (ст. 5); право матері та плоду на захист та особливе піклування (ст. 7); право на релігійну та світську освіту з метою розвитку особистості, віри в Бога, сприяння повазі та захисту прав і обов'язків людини (ст. 9); право на медичну та соціальну допомогу (ст. 17) [17].

Арабська хартія прав людини [18] затверджена Радою Ліги арабських держав на 102 черговій сесії 15.09.1994 та пізніше викладена в новій редакції 2004 року. Першу її редакцію ратифікувала лише одна держава - Королівство Йорданія, тому вона не набула чинності. Друга редакція набула чинності 15.05.2008 після необхідної кількості ратифікацій. Її ухвалення стало важливою віхою в історії Ліги та символізувало, що держави- члени визнали права людини і важливість дотримання прав людини в арабському світі.

У Хартії відображені лише загальні положення щодо шлюбу та сім'ї, рівності чоловіка і жінки, а також права на освіту, охорону здоров'я. Ці права стосуються і репродуктивної сфери людини, оскільки статеве здоров'я є невід'ємною складовою частиною фізичного, психічного та соціального благополуччя людини. Основна проблема документу полягає у відсутності ефективного механізму контролю за дотриманням закріплених прав і свобод людини в порівнянні з механізмами інших аналогічних регіональних актів.

Щодо захисту прав людини на рівні держав Південно- Східної Азії, то перш за все слід зазначити про Декларацію прав людини від 15.02.1988 [19]. У ній підтверджуються загальні зобов'язання держав за Загальною декларацією прав людини ООН, Статутом ООН, а також зазначаються права громадян у співвідношенні з виконанням ними обов'язків.

Особливістю Декларації є те, що у статті 7 під час констатації загальності, неподільності, взаємозалежності і взаємопов'язаності прав підкреслюється регіональна модель захисту прав людини, яка відображає особливості всієї спільноти держав Південно-Східної Азії, та зазначається, що права людини мають розглядатися з урахуванням регіонального та національного аспектів.

Аналізуючи цю Декларацію та інші міжнародні документи, необхідно відзначити їх обережність у формулюванні яких-небудь зобов'язань держав. Вони, хоча і згадають про наявність окремих прав людини в репродуктивній сфері (в тому числі через формулювання норм, які стосуються сім'ї, шлюбу, взаємовідносин між поколіннями), але їхній зміст розкривають через усталену систему прав людини.

Висновки

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Добрянський С.П. Цінність прав людини у світлі універсальності її концепцій. Актуальні проблеми держави і права. 2008. № 40. С. 30-34.

2. Конвенція Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 (дата звернення: 15.04.2019).

3. Конвенція Ради Європи про захист прав та гідності людини у зв'язку з використанням досягнень біології та медицини від 04.04.1997. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_334(дата звернення: 15.04.2019).

4. Хартия основных прав Европейского Союза от 07.12.2000. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_524(дата звернення:

20.07.2019) .

5. Resolution 1399 (2004) and Recommendation 1675 (2004) on a «European strategy for the promotion of sexual and reproductive health and rights». URL : http://www.assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-DocDetails-en.asp?FileID=17257&lang=en (Last accessed: 28.05.2019).

6. ДирективаЄвропейськогопарламентуіРадиЄвропейськогоСоюзувід 31.03.2004 № 2004/23/еС «Провстановленнястандартівякостітабезпекидлядонорства, придбання, контролю, обробки, збереження, зберіганняірозподілулюдськихтканиніклітин». URL : http://docs.pravo.ru/document/view/28859619/(дата звернення: 30.03.2019).

7. Директива Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу від 07.07.2010 № 2010/45/ЕС «Про стандарти якості та безпеки людських органів, призначених для трансплантації». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 994_b38 (дата звернення: 30.03.2019).

8. Американская декларация прав и обязанностей человека от 02.05.1948. URL: http://www.oas.org/en/iachr/mandate/basic_documents.asp(дата звернення: 29.07.2019).

9. Американська конвенція з прав людини від 22.11.1969. URL: http://hrlibrary.umn.edu/russian/instree/Rzoas3con.html(дата звернення: 29.07.2019).

10. Additional Protocol to the American Convention on Human Rights in the Area of Economic, Social and Cultural Rights (Protocol San Salvador) (entered into force 16 November 1999 (OAS Treaty Series No 69 (1988) reprinted in Basic Documents Pertaining to Human Rights in the Inter-American System OEA/Ser L V/II.82 Doc 6 Rev 1 at 67. 1992 (дата звернення: 29.07.2019).

11. Абашидзе А.Х. Солнцев А.М. Юбилей Африканской хартии прав человека и народов. Евразийский юридический журнал. 2012. № 2(45) С. 22-25.

12. Африканская хартия прав человека и народов от 26.06.1981. URL : https://au.int/en/treaties/african-charter-human-and-peoples- rights(дата звернення: 25.07.2019).

13. Самаке Ава. Міжнародно-правовий захист прав жінок в Африці : дис. ... к-та юрид. наук : 12.00.10 / Російський університет дружби народів. Москва, 2015. 178 с.

14. Protocol to the African Charter on Human and Peoples' Rights on the Rights of Women in Africa (adopted 11 July 2003, entered into force 25 November 2005). URL : http://www.achpr.org/files/instruments/women-protocol/achpr_instr_proto_ women_eng.pdf (датазвернення:

25.07.2019) .

15. African Commission on Human and Peoples' Rights. URL : http://www.achpr.org/instruments/women-protocol/#14(дата звернення:

15.07.2019) .

16. Загальна ісламська декларація прав людини від 19.09.1981. URL: https://constituanta.blogspot.com/2011/02/1981_26.html(дата звернення: 29.07.2019).

17. Каїрська декларація про права людини у ісламі від 05.08.1990. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_882(дата звернення: 29.07.2019).

18. Арабська хартія прав людини від 23.05.2004. URL: http://hrlibrary.umn.edu/arab/a003-2.html(дата звернення: 07.05.2019).

19. Декларація Асоціації держав Південно-Східної Азії про права людини від 15.02.1988. URL : https://constitutions.ru/?p=8333(дата звернення: 28.07.2019).

Размещено на Allbest.ru