Міжнародно-правові акти як міжнародні стандарти та джерела виборчого права України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міжнародно-правові акти як міжнародні стандарти та джерела виборчого права України

Волошенюк Г.Б.

Волошенюк Г.Б., аспірант кафедри конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Стаття присвячена дослідженню правової природи міжнародно-правових актів, по-перше, як міжнародно-правових стандартів у галузі виборчого права; по-друге - як джерел виборчого права України. Проаналізовано підходи вітчизняних і зарубіжних учених щодо розуміння категорії «міжнародні виборчі стандарти», які пов'язують виникнення міжнародних виборчих стандартів саме з виробленими міжнародною спільнотою міжнародними стандартами прав людини. Отже, є певний генетичний зв'язок міжнародних виборчих стандартів із міжнародними стандартами прав людини, і слід визнати, що перші міжнародні виборчі стандарти дійсно були сформульовані у міжнародно-правових актах щодо прав людини, до яких відносять такі: Загальну декларацію прав людини від 10 грудня 1948 року, Європейську конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року та Перший протокол до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 19бб року, Загальний коментар Комітету ООН з прав людини до статті 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Декларацію про критерії вільних і справедливих виборів від 26 березня 1994 року, Документ Копенгагенської наради конференції з людського виміру нБСє від 29 червня 1990 року, Кодекс належної практики у виборчих справах та інші. Охарактеризовано різноманітні міжнародні правові акти, які виступають джерелами виборчого права України, а саме - міжнародно-правові акти, які регламентують загальні принципи демократичних виборів чи які визначають демократичні процедури виборчого процесу. Також автор акцентує увагу на розкритті змісту поняття «міжнародні виборчі стандарти», поділяє позицію вітчизняних науковців щодо цього поняття та дає власне визначення поняттю «міжнародні виборчі стандарти».

Ключові слова: джерела права, джерела виборчого права, міжнародно-правові акти, міжнародно-правові стандарти, міжнародні виборчі стандарти.

INTERNATIONAL LEGAL ACTS AS INTERNATIONAL LEGAL STANDARDS AND SOURCES OF ELECTION LAW OF UKRAINE

The article is devoted to the investigation of the legal nature of international legal acts, firstly, as international legal standards in the field of suffrage, and secondly, as sources of electoral law in Ukraine. The approaches of domestic and foreign scientists to understanding the category of “international electoral standards” that relate the emergence of international electoral standards to the international human rights standards produced by the international community are analyzed. Thus, there is a certain genetic link between international election standards and international human rights standards, and it must be acknowledged that the first international election standards were indeed formulated in international human rights instruments, which include: the Universal Declaration of Human Rights of 10 December 1948 , European Convention for the Protection of Rights and Fundamental Freedoms of 1950 and the First Protocol to the European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms of 20 March 1952, International Covenant on Civil and Political Rights adopted by the UN General Assembly on 16 December 1966, General Comment of the UN Committee on Human Rights under Article 25 of the International Covenant on Civil and Political Rights, Declaration on the Criteria for Free and Fair Election of 26 March 1994, Document of the Copenhagen Conference on Human Dimension CSCE of 29 June 1990, the Code of Good Practice in Electoral Matters and others. Various international legal acts that serve as sources of Ukrainian electoral law are characterized, namely international legal acts that regulate the general principles of democratic elections or which determine democratic procedures of the electoral process.

The author also focuses on the disclosure of the content of the concept of “international electoral standards”, shares the position of domestic scholars on this concept and gives its own definition of the concept of “international electoral standards”.

Key words: sources of law, sources of election law, international legal acts, international legal standards, international election standards.

Постановка проблеми

Міжнародні правові стандарти - порівняно молоде правове явище, яке здебільшого почало формуватися у другій половині 40-х років ХХ ст. Унаслідок цього сьогодні немає єдиного їх розуміння. Аналогічна ситуація і з поняттям «міжнародні виборчі стандарти». Проблема становлення єдиної системи міжнародних стандартів має не тільки велике теоретико-доктринальне, але й істотне прагматичне значення, оскільки сьогодні ці стандарти не отримали своєї уніфікації, єдиного розуміння, що спричиняє труднощі для національного законодавця з погляду їх законодавчого регулювання. Для вирішення цієї проблеми нами проаналізовано низку робіт науковців і цілу низку міжнародних правових актів, які регулюють питання виборів на міжнародному рівні, і на цій основі вироблено авторське визначення міжнародних виборчих стандартів і здійснено класифікацію цих актів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питаннями правової природи міжнародно-правових актів як міжнародно-правових стандартів і джерел виборчого права України займалися такі науковці, як А. Георгіца, Ю. Ключковський, М. Баймуратов, М. Алмохаммед Б. Кофман, О. Марцеляк, К. Савчук, М. Ставнійчук, О. Тодика та інші.

Метою статті є подальше теоретичне розроблення сутності міжнародно-правових актів як міжнародно-правових стандартів у сфері виборів і джерел виборчого права, з'ясування їхніх особливостей впливу на національне виборче законодавство.

Виклад основного матеріалу

Джерелами виборчого права України є не тільки національні правові акти, але й міжнародні, які виконують подвійну функцію: 1) виступають міжнародними правовими стандартами, на основі яких формується національне виборче законодавство; 2) виступають джерелами виборчого права.

Вироблення міжнародних виборчих стандартів здійснюється завдяки процесам правової глобалізації та міжнародної інтеграції, які охоплюють не тільки міжнародне право, але й різноманітні галузі національного права, зокрема конституційного й виборчого. Як зазначають М. Баймуратов і М. Алмохаммед, підкреслюючи роль правової глобалізації, вона «знаходить свій прояв у розробленні на міжнародному рівні міжнародних правових стандартів з подальшим їх сприйняттям національним, насамперед конституційним, правом держав» [1, с. 47].

Міжнародні правові стандарти - порівняно молоде правове явище, яке здебільшого почало формуватися у другій половині 40-х років ХХ ст. після другої світової війни. внаслідок цього сьогодні немає єдиного їх розуміння. Наприклад, К.О. Савчук міжнародними стандартами називає міжнародно-правові норми і принципи, які закріплюють стандартизовані правила поведінки суб'єктів міжнародного права в тих або інших сферах міжнародного співробітництва [2, с. 615]. А. Георгіца та О. Тодика пишуть, що у науковій літературі під міжнародними стандартами прийнято розуміти всі міжнародні норми в галузі прав і свобод особи [3, с. 35]. Тобто вони зводять розуміння міжнародних стандартів до сфери прав людини. Це характерно і для інших науковців.

Натомість інші науковці, підкреслюючи роль міжнародних правових стандартів у сфері прав людини, говорять, що вони стали зразком і джерелом формування й поширення міжнародних стандартів і в інших сферах, і стверджують, що під міжнародними стандартами мається на увазі пріоритет міжнародно-правових принципів і норм, визнаних конституціями. Інше значення міжнародних стандартів можна визнати за актами і документами міжнародних спеціалізованих організацій, які регулюють строго галузеву чи функціональну сферу загальної діяльності, таких як ЮНЕСКО, МОП, СОТ [4, с. 295].

«Розбіжності у розумінні сутності міжнародно-правових стандартів, - пише Ю. Ключковський, - мають об'єктивну причину - через надзвичайно широкий обсяг масиву міжнародних стандартів вони дійсно мають різну правову природу і, як наслідок, різний змістовний прояв з погляду способу регулювання. По суті, різні визначення часто стосуються різних за правовими особливостями міжнародних стандартів» [5, с. 87-88].

Цілком поділяємо думку Ю. Ключковського і хочемо зазначити, що з огляду на цю позицію приблизно в такому ж аспекті характеризуються міжнародні виборчі стандарти, щодо яких немає навіть єдиного розуміння щодо їхньої назви, оскільки в літературі трапляються такі терміни, як: виборчі стандарти; стандарти виборів; стандарти в галузі вільних виборів; стандарти демократичних виборів; стандарти виборчого права; міжнародні виборчі стандарти та інші.

Проте найбільш поширеним є термін «міжнародні виборчі стандарти», який дає змогу відносити ці стандарти як до інституту об'єктивного виборчого права, так і до практики проведення виборів, і, як зазначається у спеціальній літературі, цей термін є більш вдалим і повною мірою відображає особливу значущість міжнародного права у становленні, функціонуванні й реалізації демократичної правової державності, а також роль згаданих стандартів у забезпеченні одноманітного розуміння і застосування норм виборчого права в державах-членах міжнародного співтовариства [6, с. 22].

Ю. Ключковський стверджує, що міжнародний виборчий стандарт - це певний принцип об'єктивного виборчого права, сформульований у міжнародно-правовому акті зобов'язального або авторитетного характеру, разом із загальновизнаним викладом його змісту, а також зразки заходів («належної практики»), що застосовуються різними державами, з метою якнайповнішої реалізації цього принципу у виборчому законодавстві та практиці проведення виборів [5, с. 113].

Інший вітчизняний учений-правник О. Марцеляк говорить, що міжнародні виборчі стандарти являють собою вироблені міжнародною спільнотою міжнародні акти, які закріплюють принципи щодо організації та проведення виборів, участь громадян у виборчому процесі, реалізацію ними свого права обирати і бути обраним до представницьких і інших виборних органів (посадових осіб) державної влади та місцевого самоврядування. При цьому він підкреслює, що важливим аспектом цих міжнародних актів є те, що вони, як стверджують М. Баймуратов і Б. Кофман, розроблені в межах міжнародних організацій, сприймаються державами-членами зазначених організацій як їхні міжнародно-правові зобов'язання, потім запозичують їх національним законодавством із метою уніфікації виборчого законодавства і виборчого процесу та гарантування демократичного проведення електорального процесу.

Ми поділяємо позицію цих науковців і вважаємо, що міжнародні виборчі стандарти являють собою узагальнення міжнародними організаціями накопиченого державами членами світового співтовариства демократичних цінностей у сфері організації та проведення виборів, їх втілення у міжнародних правових актах, що мають різну правову силу (загальнообов'язкові, рекомендаційні), які визначають демократичні принципи організації та проведення виборів, участь громадян у виборчому процесі, реалізацію ними свого права обирати і бути обраним до публічних представницьких органів влади, спрямовані на забезпечення одноманітного розуміння і застосування принципів та норм виборчого законодавства, що дозволяє гарантувати проведення демократичних виборів в країні і, таким чином, реалізувати громадянам своє право на участь в управлінні державою.

Визнання вироблених міжнародною спільнотою демократичних цінностей, правових орієнтирів у сфері виборів відбувається у декілька етапів. Перший із них - це узагальнення міжнародними організаціями накопиченого державами членами світового співтовариства демократичних цінностей у сфері організації та проведення виборів, визнання їх значущі, вагомості для країн, що стоять на шляху демократичного розвитку і втілення таких цінностей у міжнародні правові акти.

Основний закон України визнає міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, частиною національного законодавства (ст. 9) і так визначає вплив міжнародного права і міжнародних стандартів на національне внутрішнє право України, а ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачає застосування таких договорів у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Однак зважаючи на те, що ч. 2 ст. 9 Конституції України проголошує, що укладення міжнародних договорів, які суперечать конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до конституції України, деякі науковці говорять, що так встановлюється пріоритет, вища юридична сила міжнародних договорів у порівнянні з законами та іншими правовими актами України, окрім Основного закону. Цей підхід ґрунтується на сформульованому Верховним Судом України розумінні ст. 9 конституції України, відповідно до якого передбачається пріоритет норм міжнародного договору перед положеннями актів національного законодавства (за винятком самої Конституції) [7].

Деякі українські вчені ставлять під сумнів пріоритет міжнародних актів по відношенню до національних правових актів, вказуючи, що у національній правовій системі України ієрархія нормативно-правових актів встановлюється лише Конституцією, яка не передбачає існування законів різної юридичної сили, а міжнародний договір має юридичну силу закону, яким надана згода на його обов'язковість.

Ми ж стоїмо на позиції, що співвідношення міжнародних актів і національних правових актів являє собою таку ієрархію:

- Конституція України (найвища юридична сила);

- міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України;

- всі інші правові акти України згідно з їхньою юридичною силою (кодекси, закони, підзаконні нормативно-правові акти).

Отже, міжнародно-правові акти визначаються частиною національного законодавства України однак тільки після їхньої імплементації. Це другий етап визнання вироблених міжнародною спільнотою демократичних цінностей, правових орієнтирів у сфері виборів як міжнародних виборчих стандартів.

У юридичній літературі є різні підходи до розуміння поняття «імплементація» як форми перетворення міжнародно-правових норм у норми національного права. Проте науковці здебільше спираються на те, що є такі основні способи імплементації:

- законодавчий, через прийняття відповідних нормативно-правових актів;

- правозастосовний - через застосування відповідних положень у юрисдикційній діяльності (у першу чергу судів, а також адміністративних органів, як, наприклад, виборчі комісії);

- безпосереднє практичне застосування (врахування при визначенні власної поведінки) вимог міжнародно-правових стандартів усіма суб'єктами, яких вони стосуються (у тому числі невладними); таке практичне застосування означає фактично пряму дію стандартів, що не може поглинатися організаційно-виконавчою діяльністю суб'єктів владних повноважень [7, с. 100-101].

Взагалі вітчизняна практика державотворення характеризується тим, що першочергово пріоритет віддається законодавчому способу імплементації міжнародних правових актів. Це пов'язано, по-перше, із тим, що Україна відноситься до романо-германської (континентальної) системи права, в якій провідне місце у формуванні і функціонуванні відводиться законам і досить поширене позитивістське розуміння права. По-друге, законодавчий спосіб імплементації міжнародних актів забезпечує адекватне відображення змісту основних положень, що визначаються зобов'язальними міжнародно-правовими актами у національному законодавстві, гарантує обов'язок їх дотримання незалежно від способу праворозуміння відповідного суб'єкта правозастосування. По-третє, за законодавчого способу імплементації міжнародних правових актів провідна роль належить законодавчому органу, що важливо з точки зору того, що Україна є парламентсько-президентською республікою. Наприклад, відповідно до ст. 85 Конституції України в Україні лише Верховна Рада наділена правом давати згоду на ратифікацію міжнародних догорів України.

Водночас в Україні застосовується і правозастосовний шлях імплементації міжнародних стандартів, зокрема й виборчих. Правозастосовна імплементація випливає з розуміння міжнародного договору як такого, що переносить зобов'язання держави щодо дотримання такого акту на зобов'язання органів держави стосовно застосування положень міжнародного договору у їх діяльності. Це здійснюється через використання міжнародних стандартів в тому числі й виборчих у діяльності різноманітних органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших правозастосовних органів. особливо в цьому аспекті слід звернути увагу на використання міжнародних стандартів національними судами рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а також на використання різноманітними національними правозастосовними органами рішень авторитетних організацій - Венеціанської комісії , ОБСЄ тощо. Здебільшого такі рішення стосуються сфери прав людини, міжнародних стандартів прав людини.

Це пов'язано з тим, що, як ми вже зазначали, значна частина вітчизняних і зарубіжних науковців пов'язує виникнення міжнародних виборчих стандартів саме із виробленими міжнародною спільнотою міжнародними стандартами прав людини.

Справді, міжнародні стандарти в галузі прав людини стали важливою складовою міжнародного права, а сфера дотримання та захисту основних прав та свобод визначена такою, що природно допускає пряме включення норм міжнародного права у внутрішнє національне право окремої держави. І характеристика міжнародних актів в галузі прав людини засвідчує, що вони досить часто містять норми, присвячені реалізації громадянами своїх виборчих прав, проведення виборів представницьких органів публічної влади на демократичних засадах. Отже, є певний генетичний зв'язок міжнародних виборчих стандартів із міжнародними стандартами прав людини, і слід визнати, що перші міжнародні виборчі стандарти дійсно були сформульовані у міжнародно-правових актах стосовно прав людини, до яких відносять:

Загальну декларацію прав людини від 10 грудня 1948 року. Загальна декларація прав людини визначає такі виборчі стандарти як: 1) періодичність виборів; 2) чесність, нефальсифікованість виборів; 3) загальне виборче право; 4) рівне виборче право; 5) рекомендація таємного голосування як найоптимальнішої форми реалізації виборчого права.

Європейську конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року та Перший протокол до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20 березня 1952 р., ст. 3 якого майже дублює положення ст. 21 Загальної декларації прав людини і проголошує, що високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю таємним голосуванням за умов, які забезпечують народові вільне виявлення своєї думки при виборі законодавчої влади.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року, ст. 25 якого закріплює, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації... і без необґрунтованих обмежень право і можливість:

а) брати участь у здійсненні державних справ як безпосередньо, так і через вільно обраних представників;

б) голосувати і бути обраним на дійсних періодичних виборах, що відбуваються на основі загального рівного виборчого права при таємному голосуванні і що забезпечують свободу волевиявлення виборців.

У 1996 р. ця норма Міжнародного пакту про громадянські і політичні права була більш детально прокоментована Комітетом ООН з прав людини, на основі чого було прийнято Загальний коментар комітету ООН з прав людини до статті 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Цей акт більш широко визнає і захищає право кожного громадянина брати участь у веденні державних справ, голосувати і бути обраним і зобов'язує держави незалежно від форми державного правління гарантувати громадянам забезпечення цих прав.

Декларацію про критерії вільних і справедливих виборів від 26 березня 1994 року, яка була прийнята в Парижі на 154-й сесії Ради Міжпарламентського союзу і за яку проголосувало 112 країн. декларація деталізує критерії і принципи вільних виборів, урегульовуючи правила поведінки у виборчому процесі таких його суб'єктів: особи, кандидата та партій, держави.

Документ копенгагенської наради конференції з людського виміру нБсЄ від 29 червня 1990 року, учасники якої підтвердили, що демократія є невід'ємним елементом правової держави, і віднесли вільні вибори, які проводяться через розумні проміжки часу шляхом таємного голосування або іншою рівноцінною процедурою вільного голосування в умовах, що забезпечують на практиці вільне вираження думки виборцями при виборі своїх представників, до числа елементів справедливості, істотно необхідних для повного вираження гідності, властивої людській особистості, і рівних і невід'ємних прав усіх людей.

Кодекс належної практики у виборчих справах, розроблений радою з демократичних виборів ради Європи і схвалений у 2003 р. Парламентською Асамблеєю ради Європи та конгресом місцевих і регіональних влад ради Європи. У ньому зведено разом і таким чином певною мірою кодифіковано основні європейські принципи організації вільних та демократичних виборів, розкрито такі засади виборчого права, як загальне, рівне, вільне, таємне і пряме виборче право разом із регулярним проведенням виборів.

Це не вичерпний перелік міжнародних актів, сюди також належать інші міжнародні акти, які регламентують загальні принципи демократичних виборів чи які визначають демократичні процедури виборчого процесу. Зокрема до важливих міжнародних документів, в яких знайшли правове закріплення міжнародні виборчі стандарти, слід віднести також Конвенцію про політичні права жінок 1952 р., Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1965 р., Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., Європейську хартію місцевого самоврядування 1985 р., Конвенцію про стандарти демократичних виборів, виборчих прав і свобод у державах-учасницях співдружності Незалежних Держав 2002 р. (Кишинівська конвенція), яка досить ґрунтовно визначає перелік стандартів демократичних виборів, Керівні принципи щодо виборів, ухвалені Венеціанською Комісією 5-6 липня 2002 р, Декларацію про участь жінок у виборах, ухвалену Венеціанською Комісією 9-10 червня 2006 р., та інші міжнародні акти, які регламентують загальні принципи демократичних виборів чи які визначають демократичні процедури виборчого процесу.

Загалом, можна констатувати наявність міжнародних виборчих стандартів, обов'язкових для України, встановлених на кількох рівнях:

- універсальному (міжнародному), рішення таких міждержавних утворень є обов'язковими для України як і для будь-якої держави-учасниці, а саме: ООН, ОБСЄ, Ради Європи та Європейського Союзу (Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Перший Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод);

- регіональному, рішення ухвалюються щодо конкретної держави - члена об'єднання, зокрема, Резолюція ОБСЄ 216 (2006) від 1 червня 2006 року про місцеві та регіональні вибори в Україні та Рекомендація 192 (2006) від 1 червня 2006 року про місцеві та регіональні вибори в Україні.

Окрім того, необхідно виділити міжнародні виборчі стандарти так званого міжнародного «м'якого права», яке охоплює міжнародні документи, що мають рекомендаційний характер. При чому сьогодні як у національній, так і в зарубіжній правовій доктрині до такого права відносять не тільки резолюції міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, Ради Європи, Європейського Союзу, наприклад, Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 46/137 «Про підвищення ефективності принципу періодичних і чесних виборів», Резолюція 1320 (2003) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про Кодекс належної практики у виборчих справах» тощо), а й інші документи, що носять рекомендаційний характер (декларації, доповіді, висновки, наприклад, це: декларація про критерії вільних і справедливих виборів, прийнята Радою Міжпарламентського союзу 26 березня 1994 року; Документ Копенгагенської наради конференції з людського виміру ОБСЄ від 29 червня 1990 року тощо).

Хоча в науковій літературі не таке однозначне ставлення до міжнародних виборчих стандартів так званого «м'якого права», що пояснюється тим, що на міжнародному рівні різними суб'єктами створений значний конгломерат рекомендаційних норм, політичних зобов'язань, принципів, прецедентного права, коментарів і рекомендацій, що розосереджені серед більшої кількості документів. Звідси у своїй діяльності організатори виборів, по-перше, не тільки не мають реальної можливості керуватися деяким єдиним документом, що поєднує принципи проведення демократичних виборів, які викладені у вичерпному і легко доступному форматі, але, по-друге, зіштовхуються з об'єктивними труднощами реалізації цих принципів, що іноді суперечать один одному [6, с. 56].

Раціональне зерно в сказаному є, проте ми вважаємо, що міжнародні виборчі стандарти, що належать до «м'якого права», теж відіграють важливу роль у забезпеченні демократичних виборів в Україні, у напрацюванні і прийнятті нормативних актів у галузі виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, голів об'єднаних територіальних громад, старост. їх визнання і застосування у національній практиці державотворення сприяють трансформації виборів у вітчизняні органи публічної влади з формального атрибуту в реальний інститут народовладдя.

Спільно з міжнародними виборчими стандартами, закріпленими в міжнародних договорах, стандарти рекомендаційного характеру, за влучним висловом Генерального секретаря Асоціації організації виборів країн Центральної і Східної Європи

Тота, призвели до значного збагачення сучасного виборчого процесу, розширення демократичного виборчого простору [8, с. 71-72].

Для України вони являють собою той мінімум, якого країна має дотримуватися під час вироблення національного виборчого законодавства, складати його «фундамент», що гарантуватиме подальший демократичний розвиток нашої держави.

Висновки

Отже, можемо резюмувати, що міжнародні виборчі стандарти являють собою узагальнення міжнародними організаціями накопиченого державами-членами світового співтовариства демократичних цінностей у сфері організації та проведення виборів, їх втілення у міжнародних правових актах, що мають різну правову силу (загальнообов'язкові, рекомендаційні), які визначають демократичні принципи організації та проведення виборів, участь громадян у виборчому процесі, реалізацію ними свого права обирати і бути обраним до публічних представницьких органів влади, спрямовані на забезпечення одноманітного розуміння і застосування принципів і норм виборчого законодавства, що дає змогу гарантувати проведення демократичних виборів у країні і, відповідно, реалізувати громадянам своє право на участь в управлінні державою.

Сьогодні ці стандарти не отримали своєї уніфікації, єдиного розуміння, що спричиняє труднощі для національного законодавця з погляду їх законодавчого регулювання.

Література

міжнародний виборчий стандарт правовий

1. Баймуратов М.О., Алмохаммед М.А. Конституційне право і національна правова демократична державність. Вісник Центральної виборчої комісії. 2015. № 1 (31). С. 38-49.

2. Стандарти міжнародні. Юридична енциклопедія: у 6 т./ Савчук К.О. Київ: Українська енциклопедія, 2003. Т 5. 736 с.

3. Георгіца А.З., Тодика О.Ю. Вибори як форма народовладдя в аспекті міжнародних виборчих стандартів. Науковий вісник Чернівецького університету. Серія: Правознавство. 2004. Вип. 227.С. 35-40.

4. Тихомиров Ю.А. Современное публичное право. Москва:Эксмо, 2008. 448 с.

5. Ключковський Ю.Б. Принципи виборчого права: доктринальне розуміння, стан та перспективи законодавчої реалізації в Україні: монографія. Київ: Ваіте, 2018. 908 с.

6. Баймуратов М.О., Кофман Б.Я. Міжнародні виборчі стандарти: правова природа, змістовна та системна характеристика, актуальні питання імплементації в законодавство України: монографія. Суми: Університетська книга, 2012. 230 с.

7. Про застосування Конституції України під час здійснення правосуддя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 р. № 9. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-96 (дата звернення: 05.12.2019).

8. Тот З. Развитие и кодификация международных избирательных стандартов. Журнал о выборах. ІІІ Европейская конференция представителей центральных избирательных комиссий (2006). Венгрия, 2006. Спец. вып. С. 71-72.

Размещено на Allbest.ru