Програмування стратегії й тактики протидії корупційній злочинності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Програмування стратегії й тактики протидії корупційній злочинності

Кікалішвілі М.В.

Кікалішвілі М.В., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Стаття присвячена дослідженню програмування стратегії й тактики протидії корупційній злочинності.

У статті наведені визначення таких дефініцій, як «кримінологічне програмування», «стратегія», «тактика», а також наведений той взаємозв'язок, що характерний для зазначених понять.

Автор розкриває той факт, що стратегія - це безпосереднє виявлення довгострокових цілей, а програмування відповідає за безпосереднє виявлення пріоритетів у загальному стратегічному баченні протидії злочинності.

У статті звертається увага на те, що програмування доволі тісно пов'язане із тактикою, адже обидва поняття пояснюються через практичну реалізацію стратегічних завдань. Програмне забезпечення Антикорупційної стратегії пов'язує задачі антикорупційної політики із тими ресурсами, які наявні в державі.

У підсумку визначено, що стратегічні цілі досягаються через реалізацію локальних задач, які чітко окреслюються у програмному забезпеченні антикорупційної діяльності. Антикорупційні програми покликані звести нанівець корупційній ризики в певних сферах та забезпечити прозорість у діяльності відповідних органів, що має позитивно відгукнутися на загальному рівні корупції в державі.

Ключові слова: програмування, корупційна злочинність, стратегія, тактика, програма, кримінологія, протидія.

Programming strategies and tactics to counteract corruption

The article is devoted to the research of programming of strategy and tactics of counteraction to corruption criminality.

Such definitions as “criminological programming”, “strategy”, “tactics” are defined in the article and also the interrelation which is characteristic for the mentioned notions is given.

The author reveals the fact that strategy is a direct identification of long-term goals, and programming is responsible for the direct identification of priorities in the overall strategic vision of crime control.

The article draws attention to the fact that programming is quite closely related to tactics, as both concepts are explained through the practical implementation of strategic tasks. The software of the Anti-Corruption Strategy connects the tasks of the anti-corruption policy with the resources currently available in the state.

As a result, it is determined that the strategic goals are achieved through the implementation of local tasks, which are clearly outlined in the software for anti-corruption activities. Anti-corruption programs are designed to eliminate corruption risks in certain areas and ensure transparency in the activities of the relevant authorities, which should respond positively to the overall level of corruption in the country.

Key words: programming, corruption, strategy, tactics, program, criminology, counteraction.

Станом на сьогодні варто констатувати, що українська держава перебуває в складній корупційній ситуації, коли корупція пройняла всі можливі державні інституції, а набір антикорупційних дій та реформ, мало того, що не працює на повну потужність, так ще й не відрізняється високою ефективністю сам по собі.

Впродовж періоду незалежності Україна завжди перебувала серед країн із високим рівнем корупції та весь час ганебно сусідствувала із малорозвинутими державами третього світу за даними різних соціологічних та статистичних служб. Здавалося, що події 2014 р. мають пробудити всю громадськість від летаргійного сну прийнятого ставлення до корупції та перевернути свідомість українців, які б мали, зрештою, сформувати ментальність відрази до корупції та будь-яких її проявів. На перших етапах так воно й було. У більшості громадян України склалося враження, що держава починає перевтілення із корумпованого спадкоємця СРСР у прогресивного члена європейської спільноти. втім, чим дедалі в минулому залишались події Майдану незалежності 2014 р., тим дедалі більше забувалися обіцянки, що лунали та й залишилися обіцянками. Політичні лідери, що прийшли до влади та на яких покладалися надії стосовно втілення в життя реальних змін, зовсім не виправдали народних очікувань.

Ті антикорупційній реформи, що начебто прогресивно започатковувалися або надовго зависли в невагомості, або не були доведені до розуму. Чого варта лише одна епопея зі створенням вищого антикорупційного суду України чи неефективна робота Національного агентства із запобігання корупції (НАЗК), яке після спливу терміну Антикорупційної стратегії на 2014-2017 рр., не змогло належним чином підготувати нову Антикорупційну стратегію та фактично саботувало свої прямі обов'язки, що призвело до українського ювілею - 5 років життя із застарілою Антикорупційною стратегією (це в державі, де корупція - одна з найбільш пріоритетних проблем).

Варто пам'ятати, що належне забезпечення протидії злочинності, в тому числі корупційній, в Україні, сильно залежить від своєчасного та системного розроблення стратегії протидії злочинності, а надалі й своєчасного прийняття програмного забезпечення у зазначеній сфері (в нашому випадку - у сфері корупційної злочинності) [11, с. 66]. Будь-яка стратегія та її програмне забезпечення мають враховувати ті небезпеки, які існують перед державою в сучасних умовах. Національна безпека України нині потерпає, як ніколи, адже фактично країна перебуває у стані гібридної війни із Російською Федерацією, а частина територій нашої держави або анексована, або перебуває під владою незрозумілих незаконних угрупувань. Вартий уваги той факт, що Антитерористична операція на сході України (далі - АТО) виступає фактором поширення корупції у воєнній сфері. Так, наприклад, у пресі останнім часом виникають сюжети стосовно поставки неякісних бронежилетів у зону АТО, які прострілюються, але були закуплені на суму близько 100 млн грн, що, скоріш за все, свідчить про корупційну відкатну схему. Нині цим випадком займається Державне бюро розслідувань.

Усе вищезазначене зумовлює постійний розвиток нормативних документів держави, спрямованих на захист національної безпеки.

Актуальність цієї роботи полягає в тому, що для якісних змін у стратегічних та програмних документах, спрямованих на протидію корупційній злочинності, необхідно мати чітке теоретичне уявлення щодо того, яким чином здійснюється програмування стратегії й тактики протидії корупційній злочинності та які особливості притаманні цьому процесу. Варто зазначити, що вітчизняні науковці приділяють незначну увагу дослідженню тієї тематики, яка становить основу нашого наукового дослідження, а отже, актуальність цієї роботи пояснюється науковою новизною дослідження, вкрай важливою для подальшого розвитку всієї кримінології.

Серед науковців-правників, які приділяли увагу окремим питанням стратегії та тактики протидії злочинності загалом та корупційній зокрема, варто згадати такі прізвища: М.І. Мельник, О.М. Бандурка, О.М. Литвинов, О.М. Джужа, В.В. Голіна, А.П. Закалюк, О.М. Костенко, І.М. Даньшин та ін.

Метою статті є повне та об'ємне дослідження всіх питань, пов'язаних із здійсненням програмного забезпечення стратегії й тактики протидії корупційній злочинності з виявленням його сучасного стану в Україні. Задля досягнення поставленої мети висунуто такі завдання: навести та проаналізувати різні погляди на визначення дефініцій «кримінологічне програмування», «стратегія», «тактика» із визначенням їх співвідношення між собою; проаналізувати співвідношення антикорупційної стратегії із програмами, які приймаються задля реалізації такої стратегії; визначити, який сучасний стан програмного забезпечення антикорупційної стратегії та тактики із виявленням наявних проблем та відшукуванням можливих шляхів подолання віднайденої проблематики.

Переходячи до викладення основного матеріалу, перш за все, дослідимо визначення деяких основних понять цього наукового дослідження.

Стратегія та тактика є невід'ємними складниками загальної протидії корупційній злочинності. Обидва зазначені поняття часто використовуються в науковій літературі та стосуються більшості суспільних сфер життя, хоча спочатку обидва терміни були суто воєнними та стосувалися саме воєнної справи. З часом стратегія та тактика поступово увійшли до цивільного понятійного апарату та стали складником багатьох наук (економіка, менеджмент, кримінологія тощо).

З давньогрецької мови слово «стратегія» перекладається як мистецтво ведення воєнних операцій або як організація ведення воєнних дій [5, с. 177]. У давні часи, коли стратегія ще не набула цивільного значення, згадане поняття займало центральне місце у будь-якій військовій науці та розглядалось як визначення основного напряму завдання удару противнику задля подальшого розвитку воєнних дій у потрібному руслі. Безпосередньо тактика, у воєнному розумінні, конкретизує, яким чином домогтися виконання тих глобальних задач та завдань, які окреслені стратегією.

У контексті кримінології цікавий підхід до визначення стратегії та тактики навів у своїх роботах адвокат О. Туєв, який зазначає, що стратегія та тактика є складовими елементами кримінологічної політики та дають відповіді на два концептуальні питання - що робити та як робити. На перше запитання відповідає стратегія, на друге - тактика [12, с. 186]. Крім цього, автор доречно вказує та порівнює стратегію з компасом, який допомагає віднайти вірний шлях у боротьбі та протидії певному виду злочинності, що є абсолютно вірним представленням головної, глобальної задачі стратегії як кримінологічного інституту.

Деякі науковці схильні розглядати стратегію як набір засобів, що слугують досягненню цілей та сприяють веденню якісної боротьби з усією злочинністю або конкретними її проявами. Також із кримінологічної точки зору стратегію можна представити у вигляді вибору кінцевого напряму для досягнення тих цілей, що були окреслені заздалегідь [1, с. 13].

З іншого боку, є табір науковців, які розглядають стратегію як галузь державної діяльності, яка втілює в життя концептуальні питання теорії та практики запобігання злочинності, боротьби з нею та її профілактики. Така державна діяльність конкретизується у програмуванні, плануванні, прогнозуванні та безпосередньому здійсненні певних дій, спрямованих на досягнення конкретизованої мети [3, с. 30].

Один із провідних науковців у галузі кримінології О.М. Литвинов наголошує на тому, що кримінологічна стратегія - це сукупність певних уявлень, що відрізняються офіційним прийняттям у державі, а також принципів та планів реалізації конкретного механізму захисту інтересів держави, суспільства та окремо взятих громадян від будь-яких злочинних загроз [6, с. 138].

Безпосередньо тактика в кримінологічному розумінні являє собою складову частину стратегії, яка вирішує ті поточні завдання, які окреслюються стратегічно з метою досягнення кінцевої цілі. Тактика протидії корупційній злочинності - це цілеспрямована та планомірна діяльність, зосереджена на досягненні мети, затвердженої стратегією [2, с. 243].

Таким чином, якщо підсумовувати наведені визначення та підходи до розуміння термінів «стратегія» та «тактика», можна дійти висновку, що стратегія являє собою певний довготривалий план дій задля досягнення глобальної мети у вигляді подолання корупційної злочинності, а тактика являє собою безпосередньо ті дії та заходи, якими буде втілюватися в життя той план, що передбачається стратегією. Стратегія - більш теоретичне поняття, а тактика - щось притаманне вже практичній діяльності. Вкрай вірно відмічає А.М. Михненко, який наголошує на тому, що тактика антикорупційної діяльності - це певне обережне втручання уповноважених органів для ліквідації та винищення корупційних дій та проявів, яке відбувається на підставі заздалегідь визначеного стратегічного плану [4, с. 169].

Що ж стосується кримінологічного програмування, то зазначене явище теж тісно пов'язане зі стратегією та тактикою. Загалом кримінологічне програмування - це видання обов'язкового, нормативного плану послідовного досягнення певної мети, завдяки виконанню чітко визначених заходів, забезпечених матеріально та технічно, та таких, що спрямовані на недопущення вчинення конкретного виду злочинів. Варто розуміти, що кримінологічне програмування зазвичай ототожнюють із кримінологічним плануванням з огляду на схожість зазначених дій [7]. Тут важливо не стільки розмежовувати певні поняття, скільки дотримуватися формули, яка виражається у тому, що кримінологічне прогнозування завжди має передувати кримінологічному програмуванню (плануванню), адже неможливо розраховувати на успішну протидію злочинності, коли програма, за якою буде відбуватися протидія, заздалегідь не проаналізована, не спрогнозовані можливі варіанти розвитку подій.

Важливо, що структура кримінологічного програмування завжди включає в себе такі елементи, як принципи, етапи, систему програми та показники. Елемент показників є вкрай важливим, адже він наочно демонструє ефективність тієї чи іншої програми щодо протидії злочинності.

Головна функція програмування - дати зрозуміти, як саме необхідно протидіяти певному виду злочинності (в нашому випадку йдеться про корупційну злочинність) у сучасних геополітичних умовах з урахуванням всіх можливих внутрішніх та зовнішніх загроз. Програмування покликано на основі визначених стратегічних, антикорупційних напрямів розробити та реалізувати цільові програми, спрямовані на протидію корупційній злочинності. Ті цільові програми, що розробляються та видаються в рамках кримінологічного програмування, завжди відповідають загальноокресленим стратегічним цілям. Тобто програмування доволі тісно пов'язане з тактикою, адже обидва поняття пояснюються через практичну реалізацію стратегічних (теоретичних) завдань.

Щоб чіткіше усвідомити зв'язок між стратегією та програмуванням, зауважимо: стратегія - державна діяльність із втілення в життя концептуальних питань теорії та практики запобігання злочинності, боротьби з нею та її профілактики через програмування, планування, прогнозування та безпосереднє здійснення певних дій, спрямованих на досягнення конкретизованої мети.

Якщо стратегія - це виявлення довгострокових цілей, то програмування відповідає за безпосереднє виявлення пріоритетів у загальному стратегічному баченні протидії злочинності.

У контексті протидії корупційній злочинності треба наголосити на тому, що антикорупційній стратегії в більшості держав світу реалізуються через застосування програмно-цільового підходу (тобто програмування), який пов'язує задачі антикорупційної політики із тими ресурсами, які наявні в державі [13].

Програмування стратегії та тактики протидії корупційній злочинності включає в себе такі аспекти:

- визначення в глобальній проблемі поширення корупції в державі певні локальні задачі («субпроблеми»), які при їх вирішенні зможуть істотно зменшити масштаб глобальної проблеми;

- визначення конкретних дій, спрямованих на вирішення «субпроблем»;

- визначення пріоритетності вирішення конкретних «субпроблем»;

- втілення в життя дій, спрямованих на винищення дрібних проблем, які в сукупності дають існування великої.

Кожна Антикорупційна стратегія завжди супроводжується прийняттям документа, який конкретизує ті напрями боротьби із корупцією, які окреслює стратегія. Таким документом виступає Державна програма щодо запобігання та протидії корупції. Подібний підхід фігурує в Грузії, Чехії, Латвії, Литві, Словаччині та багатьох інших державах світу. Не є виключенням Україна. Антикорупційна стратегія є підставою для формування державної антикорупційної політики на чітко визначений часовий період, а також єдиною основою для визначення загально-державногоплану дій із викорінення корупції, тобто для утвердження державної програми з реалізації Антикорупційної стратегії.

Державна програма з реалізації Антикорупційної стратегії конкретизує ті дії, які необхідно чинити для дієвої та ефективної протидії корупційній злочинності. У ній передбачені обов'язки та плани дій для всіх суб'єктів антикорупційної діяльності (сюди входять й безпосередньо органи кримінальної юстиції, й державні органи, й громадські організації).

Згадана Програма має істотні відмінності від Антикорупційної стратегії, адже вона не лише визначає загальний вектор розвитку на найближчий період, а безпосередньо ставить локальні задачі, висуває строки для реалізації цих задач та зазначає відповідальних за реалізацію таких локальних задач суб'єктів. Саме на підставі Програми кожен державний орган, а також орган місцевого самоврядування в Україні виробляє внутрішні документи антикорупційного спрямування.

Обов'язковість виконання Антикорупційної стратегії шляхом видання відповідної Програми передбачається безпосередньо в основному анти- корупційному законі України - «Про запобігання корупції» [9, ст. 18].

Ситуація як з Антикорупційною стратегією, так й з Програмою щодо її реалізації нині в Україні складна, адже станом на кінець 2019 р. ми маємо чинну Антикорупційну стратегію на період 20142017 рр. та чинну Програму щодо реалізації державної політики у сфері протидії корупції на 2015-2017 рр. При цьому Державна програма з виконання Анти- корупційної стратегії, за законодавчими приписами, має переглядатися щороку із визначенням результатів, отриманих за звітний період. Яким чином відбувається перегляд державної програми, якщо строк її дії фактично сплинув та має діяти державна програма на 2018-2020 рр.? Питання, авжеж, риторичне. справа в тому, що коли законодавець формулював положення щодо того, що Антикорупційна стратегія є єдиною підставою для формування державної програми з виконання такої стратегії, він не міг допустити думки, що український уряд, профільні комітети та головний винуватець - НАЗК не зможуть майже за два роки прийняти нову Антикорупційну стратегію (на період 2018-2020 рр.). Але якщо б тільки на цьому закінчувався парадокс програмного забезпечення Антикорупційної стратегії України. Справа в тому, що ст. 19 Закону України «Про запобігання корупції» зобов'язує певний перелік суб'єктів приймати та затверджувати (після погодження із НАзк) свої власні відомчі антикорупційні програми, які мають виявляти корупційні ризики в тій чи іншій сфері та виробляти план дій щодо усунення таких ризиків. Такі антикорупційні програми мають затверджуватися на основі державної програми з виконання Антикорупційної стратегії. Нагадаємо, що чинна державна програма з виконання Антикорупційної стратегії розрахована на період 2015-2017 рр., адже саме Антикорупційна стратегія, за якою живе сьогоденна Україна, охоплює період 2014-2017 рр. Водночас антикорупційні програми відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування приймаються або щорічно нові, або на період 2018-2020 рр. (де, очевидно, прослідковується зв'язок із неприйнятою Антикорупційною стратегією 2018-2020 рр.). Отримуємо певну неузгодженість: Антикорупційна стратегія та державна програма з її виконання в нас начебто застарілі, а антикорупційні програми певних органів йдуть у ногу із часом, так, наприклад, в Служби безпеки України антикорупційна програма розрахована на період 2018-2020 рр., Державна прикордонна служба України видає нову антикорупційну програму щорічно, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, видала антикорупційну програму на 2019-2020 рр. кримінологічний програмування стратегія злочинність

з іншого боку, які можуть бути питання до державних органів чи органів місцевого самоврядування, якщо законодавство зобов'язує їх мати антикорупційні програми, які не можуть бути розраховані у 2019 р. на період 2015-2017 рр., адже це безглуздо.

Деякі дослідники можуть звернути увагу, що прямого обов'язку в законодавстві щодо обов'язкової відповідності антикорупційних програм державних органів та органів місцевого самоврядування із Державною програмою на виконання Антикорупційної стратегії немає, але ж подібне витікає із самої суті тієї ієрархії, яку побудовано в Україні в контексті зазначених антикорупційних документів: стратегія - державна програма - антикорупційні програми відповідних суб'єктів.

Дійсно, законодавчі положення можна розглядати двояко через певні протиріччя, що там містяться. Аби прибрати будь-яку плутанину, треба зробити ту дію, яка напрошується сама собою, а саме: якомога скоріше прийняти нову Антикорупційну стратегію на 2019-2023 рр., на основі якої прийняти Державну програму з виконання цієї стратегії.

В усій цій ситуації найбільше здивування викликає спокійне ставлення НАЗК до всього, що відбувається. Не згаданий орган винуватий у певному безладі з антикорупційними програмами. Так, певним чином НАЗК все-таки згладило кути шляхом винесення рішення «Про затвердження Порядку підготовки, подання антикорупційних програм на погодження до Національного агентства з питань запобігання корупції та здійснення їх погодження», яким висунута головна вимога до будь-якої Програми - відсутність суперечностей із чинною Антикорупційною стратегією (виходить, навіть не важливо, актуальна вона чи ні) [10]. Незважаючи на це, такі події вкрай негативно впливають на загальну протидію корупційній злочинності в Україні.

Згадана вище Програма на виконання Антикорупційної стратегії на 2015-2017 рр., затверджена Кабінетом Міністрів України, передбачає такі необхідні заходи, спрямовані на реалізацію загальної національної стратегії протидії корупції:

- посилити громадський контроль за діяльністю державних органів та органів місцевого самоврядування з метою зменшити корупційні ризики;

- посилити ефективність роботи органів кримінальної юстиції та судових органів;

- сприяти усуненню корупційних передумов ведення бізнесу, сформувати поступову відразу підприємницьких кіл до корупційних проявів;

- сформувати в громадськості ідею тотальної нетерпимості до корупційної злочинності;

- зробити більш доступною інформацію про статки державних службовців;

- реалізувати рекомендації міжнародних організацій, які спеціалізуються на світовій боротьбі із корупційною злочинністю тощо.

Як вже зазначалося, цільові програми, спрямовані на реалізацію Антикорупційної стратегії в Україні, обов'язково мають прийматися певним переліком суб'єктів - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, що прямо передбачено головним антикорупційним законом нашої держави. Зазначений перелік є таким:

-- Адміністрація Президента України, Апарат Верховної Ради України, Секретаріат Кабінету Міністрів України, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, інші державні органи - шляхом затвердження їх керівниками;

-- Апарат Ради національної безпеки і оборони України - шляхом затвердження Секретарем Ради національної безпеки і оборони України;

-- Національний банк України - шляхом затвердження Правлінням банку;

-- Рахункова палата, Центральна виборча комісія, Вища рада правосуддя, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні ради, київська та Севастопольська міські ради, Рада міністрів Автономної Республіки Крим - шляхом затвердження їх рішеннями [9, ст. 19].

Головна задача Програми кожного з наведених органів - визначитися із корупційними ризиками, які можливі в їх галузі та встановити певні заходи усунення таких ризиків й відповідальних за таке усунення осіб [8].

Окрім зауваженої вище чехарди з Антикорупційною стратегією, Державною Програмою, спрямованою на реалізацію Антикорупційної стратегії, та локальними антикорупційними програмами, які приймаються державними органами та органами місцевого самоврядування, програмування анти- корупційної стратегії та тактики в Україні має ще низку недоліків. до таких недоліків, зокрема, належать і мала кількість уваги, яка приділяється думці громадськості, хоча саме остання найбільше зазнає шкоди від корупції, і низький рівень фінансування кожної програми, і відсутність належних індикаторів якості проведених дій, які б дали чітке уявлення щодо якості втілення програмних задач у реальне життя, і неналежний рівень професіоналізму та дисципліни виконавців програми, і відсутність належного моніторингу отриманих результатів тощо.

Подолати зазначені недоліки можна за умови напрацювання постійно діючої моделі програмно-цільового забезпечення державної антикорупційної політики та через удосконалення антикорупційних програм на національному й регіональному рівнях. Крім того, доцільно було б розробити єдиний підхід до визначення ієрархії стратегічних та програмних документів, які розробляються та приймаються в контексті протидії корупційній злочинності. Затверджуючи згадану ієрархію, варто зберігати логіку, яка проявляється у схемі: стратегія - програма.

Отже, підбиваючи підсумок дослідження, варто зазначити, що програмування стратегії та тактики протидії корупційній злочинності - важливий елемент загальнонаціональної антикорупційної політики держави. Стратегічні цілі досягаються через реалізацію локальних задач, які чітко окреслюються у програмному забезпеченні антикорупційної діяльності. Слід зазначити, що системна підготовка та належне виконання антикорупційної програми є гарантією створення ефективної системи протидії корупції в усіх сферах діяльності органу, який таку програму прийняв та запровадив. Антикорупційна програма покликана виявити корупційній ризики та поступово їх знизити чи взагалі прибрати, а також впровадити механізм прозорості в роботі державних органів та органів місцевого самоврядування, що має позитивним чином відбитися на загальному рівні корупції в Україні.

Література

1. Бородин С.В. Борьба с преступностью: теоретическая модель комплексной программы. Москва: Наука, 1990. 272 с.

2. Голіна В.В. Державне програмування і регіональне планування заходів запобігання злочинності в Україні / В.В. Голіна, С.Ю. Лукашевич, М.Г. Колодяжний; за заг. ред. В.В. Голіни. Харків: Право, 2012. 304 с.

3. Державне програмування і регіональне планування заходів запобігання злочинності в Україні: монографія /

4. В. Голіна, С.Ю. Лукашевич, М.Г. Колодяжний; за ред. чл.-кор. Нац. акад. прав.наук України, д-ра юрид. наук В.В. Голіни; Нац. акад. прав. наук, Ін-т вивч. пробл. злочинності. Харків: Право, 2012. 303 с.

5. Запобігання та протидія корупції: навч. посібник / А.М. Михненко та ін.; за ред. А.М. Михненка; Акад. фін. упр. Вид. 4-те, переробл. й доповн. Київ: Акад. фін. упр., 2013. 664 с.

6. Кушнарьов І.В. Стратегія протидії корупції як складова антикорупційної політики. Право і Безпека. 2012. № 5. 177-181. URL http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pib_2012_5_40

7. Литвинов О.М. Кримінологічна стратегія як компонент Стратегії національної безпеки України. Теорія і практика правоохоронної діяльності. 2010. № 3 (35). С. 137-141

8. Поняття і структура кримінологічного прогнозування і програмування. URL: https://stud.com.ua/96728/pravo/ponyattya_struktura_kriminologichnogo_prognozuvannya_programuvannya

9. Правові засади та практичні аспекти запобігання корупції. URL: https://dabi.gov.ua/wp-content/uploads/2016/10/ Pravovi-zasady-ta-praktychni-aspekty-zapobigannya-koruptsiyi.pdf

10. Про запобігання корупції: Закон України від 14.10.2014 р. № 170011. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2014. № 49. Ст. 2056.

11. Про затвердження Порядку підготовки, подання антикорупційних програм на погодження до Національного агентства з питань запобігання корупції та здійснення їх погодження: Рішення від 08.12.2017 р. № 1379 / Національне агентство з питань запобігання корупції. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.01.2018 р. за № 87/31539.

12. Титаренко О.О. Стан стратегічного планування та програмного забезпечення у сфері протидії злочинності в сучасних умовах. Вісник Кримінологічної асоціації України. 2019. № 1 (20). С. 66-79. URL: http://dspace.univd.edu.ua/xmlui/handle/123456789/5230

13. Туєв О. Кримінологічна політика і стратегії протидії рейдерству. Публічне право. 2012. № 4. С. 185-190

14. Якимюк Б.М. Програмно-цільове забезпечення державної антикорупційної політики. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2013. № 8. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Duur_2013_8_8

Размещено на Allbest.ru