Окремі питання кваліфікації повторності та рецидиву умисного вбивства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОКРЕМІ ПИТАННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПОВТОРНОСТІ ТА РЕЦИДИВУ УМИСНОГО ВБИВСТВА

Скок С.Г.,

здобувач

Науково-дослідного інституту публічного права

У статті доведено, що умисне вбивство, передбачене п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, буде кваліфікуватись як:

1) повторність умисного вбивства, яке не пов'язано із засудженням суб'єкта за раніше вчинений злочин, потребує окремої кваліфікації першого умисного вбивства за тією статтею КК України, якою воно передбачене та кваліфікації наступного умисного вбивства вже як повторного, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України;

2) повторність умисного вбивства, яке пов'язане із засудженням суб'єкта за раніше вчинений злочин, потребує кваліфікації лише як повторного умисного вбивства, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України. Кваліфікація рецидиву умисного вбивства простіша, ніж інших видів множинності цього злочину, адже тут необхідно дати кримінально-правову оцінку лише другому (рецидивному) злочину.

Перший злочин, за який особа має судимість, уже отримав свою оцінку у вироку суду. Наголошено, що у випадку після вчинення особою нового злочину виникли обставини, які усувають передбачені статтею 34 Кк підстави для визнання вчинених нею діянь рецидивом злочинів (наприклад, обвинувальний вирок за попередній злочин (злочини) було скасовано як неправосудний і особу було реабілітовано; обвинувальний вирок за попередній або наступний злочин було змінено й особа у зв'язку із цим вважається такою, що має судимість за необережний злочин; новим законом було скасовано злочинність діяння тощо), то судам належить зважати на те, що рецидив злочинів у поведінці такої особи був відсутній. У зв'язку із цим втрачають своє правове значення всі несприятливі для особи наслідки, які виникли внаслідок визнання вчинених нею діянь рецидивом злочинів. Що стосується можливості наявності у п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України пенітенціарного рецидиву, то необхідно зазначити, що він за такої ситуації відсутній, оскільки він може бути тоді, коли злочин учиняється під час відбування строкового покарання, до якого раніше було засуджено особу. Кримінальна відповідальність передбачена за пенітенціарний рецидив лише в певних статтях вітчизняного кримінального законодавства, наприклад, у ст. ст. 390-393 КК України.

Ключові слова: злочин, покарання, життя людини, умисне вбивство, множинність, повторність, сукупність, рецидив.

SEPARATE QUALIFICATION QUESTIONS FOR REPEATABILITY AND RETURN

The article proved that premeditated murder provided for in Section 13, Part 2, Art. 115 of the Criminal Code of Ukraine will be qualified as:

1) repetition of premeditated murder, which is not related to the conviction of the subject for the previously committed crime, requires a separate qualification of the first premeditated murder under the article of the Criminal Code of Ukraine, which is foreseen and qualification of the subsequent premeditated murder, provided for in paragraph 13 of Part 2 of Art. 115 of the Criminal Code of Ukraine;

2) repetition of premeditated murder, which is connected with the conviction of the subject for a previously committed crime, requires qualification only as the repeated premeditated murder provided for in item 13 h. 2 of Art. 115 of the Criminal Code of Ukraine.

Qualifying for a recurrence of premeditated murder is simpler than for other types of plurality of this crime, since it is only necessary to give a criminal law assessment to the second (recurrent) crime. The first crime for which a person has a criminal record has already received its assessment in a court sentence. It was emphasized that in the case after the commission of a new crime, circumstances arose, which eliminate the grounds provided for in Article 34 of the Criminal Code for recognizing the acts of recidivism committed by him (for example, the conviction for a previous crime (crimes) was annulled and the person was rehabilitated; for the previous or subsequent crime has been changed and the person is therefore considered to have a conviction for a negligent crime; the new law abolished crime of crime, etc.), then the courts should proceed from the fact that o there was no recurrence of crimes in the behaviour of such a person. In this regard, all adverse effects that arose from the recognition of the acts of recidivism committed by them have lost their legal significance. With regard to the possibility of having in item 13 h. 2 Art. 115 of the Criminal Code of Ukraine of penitentiary relapse, it should be noted that in such a situation it is absent, as it can take place when crime is committed during the term of punishment to which the person was previously sentenced. Criminal liability is provided for penitentiary recurrence only in certain articles of domestic criminal law, for example, in Art. 390-393 of the Criminal Code of Ukraine.

Key words: crime, punishment, human life, premeditated murder, multiplicity, repetition, totality, relapse.

Постановка проблеми

Під множинністю злочинів прийнято розуміти вчинення особою двох або більше злочинів, незалежно від того, чи притягувалась особа за вчинення злочинів до кримінальної відповідальності чи ні.

Окрім цього, в чинному кримінальному законодавстві України правила кваліфікації злочинів взагалі, і кваліфікації множинності злочинів, зокрема, не передбачені. Однозначно, що такі правила є, вони вироблені кримінально-правовою наукою й апробовані практикою. Проте пропозиція про доцільність закріплення в КК самостійного розділу, в якому такі правила були б зафіксовані, яка висловлювалась неодноразово в юридичній літературі, так і залишилась не сприйнятою законодавцем.

Не отримала комплексного вирішення проблема кваліфікації множинності злочинів і в юридичній літературі. В Україні на монографічному рівні вона не досліджувалась. Водночас немає підстав стверджувати, що такі питання не досліджувались узагалі.

Окремі аспекти цієї проблеми піднімались українськими та зарубіжними вченими під час розгляду декількох блоків кримінально-правових проблем. Зокрема, І.Б. Агаєв, Н.Б. Алієв, М.І. Бажанов, М.І. Блум, А.С. Горелік, В.К. Грищук, П.С. Дагель, І.О.Зінченко, Ю.О. Красіков, Г.Г. Криволапов, В.П. Малков, Д.М. Молчанов, Н.Д. Дурманов, А.С. Нікіфоров, Р.Б. Пєтухов, А.А. Піонтковський, Ф.Р. Рагімов, М.М. Становський, А.А. Стрижевська, Н.А. Стручков, Г.Т. Ткешеліадзе, В.І. Тютюгін, П.Л. Фріс, Ю.Н. Юшков, А.М. Яковлєв, Н.Ф. Яшинова частково розглядали питання кваліфікації при дослідженні множинності злочинів у межах питань Загальної частини кримінального права.

Вчинення ж двох і більше вбивств однією й тією ж особою свідчить про зростання суспільної небезпеки як скоєного діяння, так і суб'єкта злочину. Вчинення кількох убивств не може кваліфікуватись лише за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки вона передбачає простий (основний) склад убивства.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я», відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа, раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину.

Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім - готування до такого ж злочину чи замах на нього.

При вчиненні декількох умисних убивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності.

Вбивство не може кваліфікуватись за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, якщо судимість за раніше вчинене вбивство знята чи погашена в установленому законом порядку, якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 49 КК, - коли особа була звільнена судом від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Під раніше вчиненим умисним убивством розуміються не тільки вбивства, кваліфіковані за ст. 115 КК 2001 р. чи ст.ст. 94 і 93 КК 1960 р., а й убивства, відповідальність за які передбачена іншими статтями КК (ст.ст. 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідні статті КК 1960 р.).

Судам варто мати на увазі, що за співучасті в убивстві така кваліфікуюча ознака цього злочину як учинення його особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, повинна враховуватись при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується [1, с. 44-45].

Узагалі, вчинення двох і більше умисних вбивств треба відрізняти від умисного вбивства двох і більше осіб: у першому випадку - це множинність злочинів, а в другому - одиничний злочин. І кваліфікація цих злочинів здійснюється за різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК України, хоча їх об'єктивна сторона за різночасності умисних убивств узагалі збігається в обох випадках.

Із цього приводу О.М. Попов зазначає, що вбивство двох і більше осіб - це один злочин, обтяжений загибеллю декількох осіб, а неодноразовість передбачає декілька окремих самостійних злочинів, учинених однією особою (або особами, які діяли спільно) [2, с. 64].

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я», умисне позбавлення життя двох або більше осіб кваліфікується за п.1 ч. 2 ст. 115 КК України за умови, що їх убивство охоплювалось єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації немає значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК України.

Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України немає [1, с. 40].

Віднесення законодавцем умисного вбивства двох або більше осіб до обтяжуючих обставин можна пояснити тяжкістю наслідків, які наступають у зв'язку з учиненням цього злочину, а також особи винного, який позбавляє життя кількох осіб.

Умисел на вбивство двох або більше осіб - обов'язкова ознака, котра вказує на злочинні наміри винного. При визначенні різночасного вбивства двох або більше осіб, об'єднаного єдністю злочинного наміру, повинен бути встановлений тільки прямий умисел, а при одночасному вбивстві - можливий не тільки прямий умисел, але й непрямий умисел.

Про єдність злочинного наміру на вбивство двох або більше осіб може свідчити, в деяких випадках, тільки умисел, і навіть попередній мотив учинення злочину може бути не визначеним. Проте мотив не може враховуватись в усіх випадках обов'язковою ознакою єдності злочинного наміру винного. Цілком можлива кваліфікація за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, якщо умисел убити одну особу може замінитись умислом убити ще кількох осіб, які під час реалізації умисного вбивства однієї особи випадково опинились на місці події, тому в першому випадку кваліфікація повинна замінитись, наприклад, убивство на замовлення, а в другому випадку - полегшення вчинення цього злочину, тобто вбивство двох або більше осіб.

Як було сказано вище, для кваліфікації діяння за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України, необхідно, щоб була єдність умислу на вчинення вбивства двох або більше осіб. Саме умисел дозволяє відмежувати цей злочин від множинних убивств. Різночасне заподіяння смерті кільком особам за наявності єдиного умислу також може бути кваліфіковано як вбивство двох або більше осіб. Із цього приводу

О.М. Красіков пише: «У тих випадках, коли друге вбивство не було пов'язане з першим єдиним умислом, скоєне не можна кваліфікувати як убивство двох або більше осіб. Убивство, вчинене повторно, не охоплюються єдиним умислом і вчиняється різночасно, а вбивство двох або більше осіб відбуваються в один час або з незначним розривом у часі та з умислом убити відразу двох або більше осіб» [3, с. 40].

Показовим може бути такий приклад. В. під час відбуття покарання за грабіж пообіцяв приятелям, що розправиться зі свідками, які давали свідчення проти нього. Вийшовши з колонії, він приїхав у село, де жила одна зі свідків - Ж., і намагався її вбити, вдаривши ножем у спину. Потім В. сів в автобус і поїхав до міста, де хотів знайти сестру Ж. - іншого свідка. Через кілька днів він підстеріг Ж. (сестру), коли вона виходила з воріт фабрики після вечірньої зміни і став переслідувати її з метою завдати удару ножем у спину. У цей момент В. був затриманий [4]. Із наведеного прикладу видно, що В. мав намір убити обох сестер, але через те, що Ж. жили в різних місцях, він фізично не міг учинити злочин одночасно. Саме умисел є в цьому випадку підставою для визнання того, що винним вчинювався єдиний злочин.

Але є й інша думка із цього питання. На думку Г.М. Борзенкова, за великого розриву в часі й наявності інших обставин, які свідчать про відсутність єдиного умислу, вбивство не може кваліфікуватись як умисне вбивство двох і більше осіб. У цих випадках злочинець здійснює не одне, а кілька вбивств [5, с. 37]. Обидві позиції заслуговують уваги, а це означає, що немає однозначної відповіді на це питання і в кожному окремому разі кваліфікація буде залежати від конкретних обставин справи.

Відсутність єдиного умислу на вчинення вбивства кількох осіб є підставою для визнання наявності в діях особи декількох злочинів. Це може бути в тому разі, коли умисел на вбивство іншої особи з метою приховати інше умисне вбивство виник через деякий час після того, як винний учинив перше вбивство.

Так, наприклад, Верховний Суд України визнав правильною кваліфікацію дій П. за ч. 1 ст. 115; п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, який 21 лютого 2005 року у сварці, яка виникла під час розпиття спиртних напоїв із Я.Г., умисно вбив його, а після цього з метою приховання цього злочину умисно вбив його дружину - Я.Д. Верховний суд установив, що умисел на вбивство Я.Д. виник уже після вбивства Я.Г. з тим, щоб вона не повідомила про вчинення П. злочину правоохоронним органам [6].

Також можна навести приклад із судової практики, який ілюструє як видається, неправильну кваліфікацію подібного умисного вбивства.

Так, А. був у шлюбних відносинах з Д. Під час спільного проживання А. стало відомо, що його дружину Д. раніше було зґвалтовано. 7 листопада 2009 року А. зі своєю дружиною Д. і знайомим М-в. прийшли в будинок П., де відзначали свято. Близько 15 години в будинок до П., що проживала в с. Е., прийшли М., Т. і К. У процесі спільного розпиття спиртних напоїв А. і М. посварилися через те, що, нібито, Д. була зґвалтована М.

На ґрунті неприязних відносин, які виникли, А., бажаючи помститися М., узяв зі столу кухонний ніж і, з метою вбивства, завдав ним удару в область грудей М., останній схопився за одяг А. і, падаючи на підлогу, повалив останнього на себе. При падінні А. вдарив М. головою в обличчя, потім у будинок зайшов К. і затягнув А. в зал квартири. Від наскрізного поранення в серце М. помер. А. намагався вирватись. У цей час, о 19-й годині, М-в вивів із будинку Т., який хотів розібратися щодо того, що сталось відносно М. У дворі будинку між М-в і Т. виникла сварка, яка переросла в бійку. Від ударів М-в Т. впав. А., вирвавшись від К., вибіг у двір. Побачивши, що М-в лупцює Т., А. підбіг до лежачого Т. і завдав йому кілька ударів ногами по різних частинах тіла. Потім, узявши палицю, наніс кілька ударів нею, а коли палиця зламалася, підібрав із землі цеглу і з близької відстані, із силою двічі кинув її в голову Т. Від отриманої черепно-мозкової травми Т. помер.

Після скоєння вбивства М. і Т., А. поїхав у с. П-ське, звідки повідомив про подію в міліцію по телефону, у зв'язку з чим і був затриманий. А. було притягнуто до кримінальної відповідальності за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України [7].

У цьому випадку, очевидно, що вказані вище вбивства не охоплювались єдиним умислом винного. Тому зазначені дії А. необхідно було б кваліфікувати за п. 13. ч. 2 ст. 115 КК України, а не за п. 1 ч. 2 ст. 1І5 КК України, як убивство двох і більше осіб.

Неоднозначно в теорії кримінального права вирішується питання, коли суб'єкт злочину, бажаючи позбавити життя декількох осіб, убив двох із них, а щодо інших не зміг реалізувати свій умисел із причин, які не залежали від його волі.

Так, В.К. Грищук вважає, що в цій ситуації вчинене варто кваліфікувати як убивство двох або більше осіб (за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України) та замах (закінчений чи незакінчений залежно від обставин) на вбивство двох або більше осіб (за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України) [8, с. 252].

Водночас, Л.П. Брич зазначає, що у вчиненому є всі ознаки закінченого складу злочину, закріпленого у п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України. З її позиції, той факт, що винна особа не досягла своєї мети позбавити життя більше, ніж двох осіб, не впливає на кримінально-правову кваліфікацію та не змінює її. Позбавлення життя більше, ніж двох осіб, оскільки воно передбачене в тому самому пункті ч. 2 ст. 115 КК України, з позиції кримінально-правової кваліфікації формально оцінюється законодавцем однаково. Відмінність може бути проведена на іншому етапі застосування кримінально-правової норми - призначення покарання в межах відносно визначеної санкції ч. 2 ст. 115 КК України. Кваліфікація ж учиненого у змодельованій ситуації як закінченого злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України та одночасно як замаху на умисне вбивство двох або більше осіб за ст. 15 та п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України буде порушенням принципу non bis in idem, що не лише є неприпустимим у теорії кримінально-правової кваліфікації, а й заборонено стандартами Європейської Конвенції із прав людини [9, с. 352].

Особливий інтерес представляє ситуація, коли відсутня єдність умислу на вбивства кількох осіб, але за такої умови розрив у часі між ними дуже незначний. Одночасність скоєння вбивств у таких випадках може виявитись підставою кваліфікації вчинених діянь за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України. Так, відсутність розриву в часі можливо при «трансформації» умислу, коли перше вбивство відбувається з одним мотивом, наприклад, корисливим, а друге виявилось наслідком трансформації корисливого мотиву у прагнення приховати перше. Проте не варто забувати, що і під час другого вбивства можливий усе той же корисливий мотив. І все ж, на нашу думку, в такому разі трапляться кілька злочинів, оскільки умисел на перше вбивство виникає після вчинення першого, нехай навіть і при мінімальному часовому розриві.

Якщо винний у різний час учинив два замахи на вбивство за обтяжуючих обставинах, за перше з яких він не був судимий, учинене в цілому повинно кваліфікуватись за ст. 15 та п. 13 ч. 2 ст. 115 КК Україн і, крім того, за відповідними її пунктами, котрі передбачають обтяжуючі обставини обох замахів на вбивство.

Кажучи про кваліфікацію умисного вбивства, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, як повторності, необхідно слідувати відповідним правилам кваліфікації. Так, В.О. Навроцький вважає, що за такої кваліфікації необхідно:

1) визначити, чи є повторення діянь, спрямованих на вчинення одного злочину чи вчинення двох або більше злочинів;

2) дати кримінально-правову оцінку кожному злочину окремо, визначити, чи зберігаються його правові наслідки (не сплила давність кримінальної відповідальності або судимість не погашена чи не знята, немає процесуальних перепон для притягнення до кримінальної відповідальності);

3) визначити вид повторності;

4) установити, чи надає КК повторності кваліфікуючого значення;

5) остаточно кваліфікувати скоєне з урахуванням повторності другого злочину (наступних злочинів) [10, с. 371].

Це загальні правила кваліфікації повторності злочинів і, звісно, що їм потрібно слідувати. Ми встановили, що умисне вбивство, передбачене п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, є повторність, яка виступає ознакою відповідного складу злочину і є так званою повторністю у власному розумінні цього слова. Крім того, повторністю однорідних злочинів. Тут теж є певні правила кваліфікації таких злочинів, зокрема, О.В. Ус пропонує:

1) Правило кваліфікації повторності однорідних злочинів, не пов'язаної із засудженням суб'єкта за раніше вчинений злочин. Кожен злочин, який становить такий вид повторності, підлягає самостійній кваліфікації за відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК, за такої умови наступний злочин кваліфікується з урахуванням повторності його вчинення. Повторність однорідних злочинів не пов'язана із засудженням суб'єкта за раніше вчинений злочин, в такому разі збігається з реальною сукупністю злочинів. Тому вчинення двох або більше однорідних самостійних злочинів одночасно утворює і повторність, і сукупність злочинів.

2) Правило кваліфікації повторності злочинів, пов'язаної із засудженням суб'єкта за раніше вчинений злочин. Вчинений суб'єктом після засудження повторний злочин підлягає кваліфікації за частиною статті Особливої частини КК, яка передбачає таку кваліфікуючу ознаку як повторність [11, с. 261-262].

Урахувавши вищезазначені правила кваліфікації повторності, умисне вбивство, передбачене п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, буде кваліфікуватись так:

1) повторність умисного вбивства, яке не пов'язано із засудженням суб'єкта за раніше вчинений злочин, потребує окремої кваліфікації першого умисного вбивства за тією статтею КК України, якою воно передбачене та кваліфікації наступного умисного вбивства вже як повторного, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України;

2) повторність умисного вбивства, яке пов'язане із засудженням суб'єкта за раніше вчинений злочин, потребує кваліфікації лише як повторного умисного вбивства, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Досліджуючи рецидив умисного вбивства, зазначимо, що він також певним чином відображений у п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Відповідно до ст. 34 КК України, рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість.

Щодо рецидиву злочинів, Пленум Верховного Суду України в постанові № 7 від 4 червня 2010 р. «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» вказує, що оскільки, відповідно до частини першої статті 88 КК, особа визнається такою, що має судимість, із дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості, то вчинення саме в цей період нового умисного злочину утворює з попереднім умисним злочином їх рецидив.

Якщо після вчинення особою нового злочину виникли обставини, які усувають передбачені статтею 34 КК підстави для визнання вчинених нею діянь рецидивом злочинів (наприклад, обвинувальний вирок за попередній злочин (злочини) було скасовано як неправосудний й особу було реабілітовано; обвинувальний вирок за попередній або наступний злочин було змінено й особа у зв'язку з цим вважається такою, що має судимість за необережний злочин; новим законом було скасовано злочинність діяння тощо), то судам належить зважати на те, що рецидив злочинів у поведінці такої особи був відсутній. У зв'язку з цим утрачають своє правове значення всі несприятливі для особи наслідки, які виникли внаслідок визнання вчинених нею діянь рецидивом злочинів.

В окремих статтях Особливої частини КК рецидив злочинів передбачено, як різновид повторності злочинів і, крім таких кваліфікуючих ознак, як учинення злочину повторно або його вчинення особою, яка раніше вчинила відповідний злочин, може бути виражений і такою кваліфікуючою ознакою, як учинення злочину особою, раніше судимою за відповідний злочин [2, с. 186]. злочин рецидив право законодавство

Рецидив злочину - це по суті вид повторності злочинів, який характеризується тим, що новий умисний злочин учинено особою, незважаючи на заходи кримінально-правового впливу, що вже застосовувались до неї раніше.

Як зазначає Б.М. Телефанко, рецидив - спеціальний термін, привнесений у юриспруденцію з медицини. Він походить від латинського слова, що означає повернутись, відновитись. За дослівним тлумаченням терміна будь-яке повернення до кримінальної поведінки можна вважати рецидивом [12, с. 204-205].

- суб'єкт злочину одноособово або у співучасті з іншими суб'єктами злочину вчинив декілька (два чи більше) одиничних злочинів, кожен із яких передбачений в Особливій частині КК як самостійний склад злочину;

- злочини, які утворюють рецидив, є лише умисними. Водночас можливе найрізноманітніше поєднання таких умисних злочинів, а саме: вони можуть бути закінченими чи незакінченими, вчиненими одноособово або у співучасті, простими або ускладненими (триваючими, продовжуваними, складеними (складними), злочинами, які кваліфікуються за наслідками) тощо. Так, відповідно до абз. 2 п. 7 постанови ПВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7 «для вирішення питання про наявність рецидиву злочину немає значення, чи був закінчений умисний злочин, за який особа засуджується за останнім вироком або засуджувалася раніше, а також була вона виконавцем чи співучасником цих злочинів»;

- злочини, з яких складається рецидив, учиняються неодночасно (в різний час), тобто існує проміжок часу між учиненням кожного з них, який визначається засудженням суб'єкта за раніше вчинений злочин;

- раніше вчинений умисний злочин не декриміналізовано (не усунено його злочинність і караність) новим законом, який набув чинності; суб'єкт не був засуджений за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання; суб'єкт не був реабілітований (частини 3 та 4 ст. 88 КК);

- суб'єкт злочину (співучасники), вчиняючи новий умисний злочин, має не зняту чи непогашену судимість за раніше вчинений умисний злочин. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, із дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до дня погашення або зняття судимості, то вчинення саме в цей період нового умисного злочину утворює з попередньо вчиненим умисним злочином їх рецидив [11, с. 271-272].

У вітчизняному кримінальному законодавстві види рецидиву злочинів не виокремлено й не визначено. За різними критеріями їх класифікує доктрина кримінального права, до того ж існують досить різноманітні погляди щодо цього питання. Наприклад, О.В. Ус в одній із своїх наукових робіт подає такі види рецидиву:

1. За характером вчинюваних суб'єктом злочинів:

- загальний рецидив - трапляється, коли суб'єкт (співучасники), який має судимість за попередній умисний злочин, учиняє новий умисний різнорідний (не тотожний і не однорідний) із попередньо вчиненим злочином;

- спеціальний рецидив - трапляється, коли суб'єкт (співучасники), який має судимість за попередній умисний злочин, учиняє новий умисний тотожний чи однорідний із попередньо вчиненим злочином. Спеціальний рецидив вважається більш суспільно небезпечним і передбачений в окремих статтях Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака складу злочину. Наприклад, у ч. 2 ст. 133, ч. 2 ст. 164, ч. 2 ст. 165, ч. 2 ст. 201, ч. 3 ст. 296 КК цей вид рецидиву сформульовано як кваліфікуючу ознаку шляхом указівки на вчинення особою, «раніше судимою за такий саме злочин». Варто зазначити, що цей вид рецидиву збігається з ознаками повторності, яка пов'язана із засудженням особи за раніше вчинений злочин.

2. За кількістю судимостей:

- простий (одноразовий) рецидив - буває, коли суб'єкт (співучасники), який має одну судимість за попередній умисний злочин, учиняє новий умисний злочин;

- складний (багаторазовий) рецидив - буває, коли суб'єкт (співучасники), який має декілька (дві або більше) судимостей за попередні умисні злочини, вчиняє новий умисний злочин.

3. За ступенем небезпечності:

- пенітенціарний рецидив - коли суб'єкт (співучасники) під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі за попередній умисний злочин або після відбуття цього покарання, але до погашення чи зняття судимості знову вчиняє новий умисний злочин, за який йому призначається покарання у вигляді позбавлення волі;

- рецидив тяжких та особливо тяжких злочинів - коли суб'єкт (співучасники) вчинив новий умисний тяжкий чи особливо тяжкий злочин, маючи судимість за тяжкий чи особливо тяжкий умисний злочин [11, с. 272-273].

Але, як правильно зазначає Н.І. Устрицька, кваліфікуюче значення має спеціальний та пенітенціарний рецидив [13, с. 256]. Загальний рецидив зазвичай на кваліфікацію не впливає. Це повною мірою стосується й умисного вбивства, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

У нашому випадку, рецидив повинен розглядатись як спеціальний і кваліфікуватись за правилом, що знову вчинене умисне вбивство, якому передує вчинене винним умисне вбивство, за яке він має наявну реальну судимість (без будь-яких законних варіантів її відсутності) підлягає кваліфікації за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Урахувавши вищезазначені правила кваліфікації повторності, умисне вбивство, передбачене п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України, буде кваліфікуватись так:

1) повторність умисного вбивства, яке не пов'язано із засудженням суб'єкта за раніше вчинений злочин, потребує окремої кваліфікації першого умисного вбивства за тією статтею КК України, якою воно передбачене, та кваліфікації наступного умисного вбивства вже як повторного, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України;

2) повторність умисного вбивства, яке пов'язане із засудженням суб'єкта за раніше вчинений злочин, потребує кваліфікації лише як повторного умисного вбивства, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Кваліфікація рецидиву умисного вбивства простіша, ніж інших видів множинності цього злочину, адже тут необхідно дати кримінально-правову оцінку лише другому (рецидивному) злочину. Перший злочин, за який особа має судимість, уже отримав свою оцінку у вироку суду.

Що стосується можливості наявності у п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України пенітенціарного рецидиву, то необхідно відзначити, що він за такої ситуації відсутній, оскільки він може бути тоді, коли злочин вчиняється у процесі відбування строкового покарання, до якого раніше було засуджено особу. Кримінальна відповідальність передбачена за пенітенціарний рецидив лише в певних статтях вітчизняного кримінального законодавства, наприклад, у ст.ст. 390-393 КК України.

Список використаних джерел

1. Постанови Пленуму Верховного Суду в кримінальному судочинстві / упорядник РВ. Вереша Київ: Алерта, 2018. 280 с.

2. Попов А.Н. Убийства при отягощающих обстоятельствах. Санкт-Петербург: Издательство «Юридический центр Пресс», 2003. 898 с.

3. Красиков Ю.А. Множественность преступлений: понятие, виды, наказуемость: учебное пособие. Москва: ВЮЗИ, 1988. 95 с.

4. Кримінальна справа № 1-4/ 2007 р. / Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської обл.

5. Борзенков Г.Н. Квалификация преступлений против жизни и здоровья: учебно-практическое пособие. Москва: ИКД «Зерцало-М», 144 с.

6. Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 23 лютого 2006 року. Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. Київ: Ін Юре, 2007. С. 180-185.

7. Кримінальна справа № 1-57/ 2009 р. / архів Чернігівського районного суду Чернігівської області.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за редакцією М.І. Мельника, М.І Хавронюка. 3тє вид., переробл. та доповн. Київ: Атіка, 2004. 1056 с.

9. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. 10те вид., переробл. та допов. Київ: ВД «Дакор», 2018. 1360 с.

10. Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навчальний посібник. Київ: Юрінком Інтер, 2006. 704 с.

11. Ус О.В. Теорія і практика кримінально-правової кваліфікації: лекції. Харків: Право, 2018. 358 с.

12. Телефанко Б. Щодо норми про рецидив злочинів. Підприємництво, господарство і право. 2017. № 1. С. 203-206.

13. Устрицька Н.І. Поняття рецидиву злочинів за кримінальним правом України. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2018. № 3. С. 251-259.

Размещено на Allbest.ru