"Живе срібло": "привабливість" та небезпечність, правові аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

«Живе срібло»: «привабливість» та небезпечність, правові аспекти

Шуміло О.М., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри правового забезпечення господарської діяльності

Анотація

У статті проведено аналіз проблемних питань правового регулювання поводження із ртутьвмісними відходами. Доведено, що наразі еколого-правові норми не повною мірою захищають довкілля від ртутьвмісних відходів. дЛя України це актуально тому, що у недавньому минулому активно розроблялося Микитівське ртутне родовище. Результатом видобування ртуті стало те, що Микитівське рудне поле є територією екологічного лиха за вмістом ртуті в складових навколишнього природного середовища.

Доведено існування правової колізії: відколи людство в процесі захисту довкілля відмовилося від ламп розжарювання на користь енергозберігаючих ламп, воно почало випускати лампи із вмістом ртуті, при утилізації яких виникають певні правові проблеми. Це проілюстровано тим, що в Україні два спеціалізовані підприємства припинили свою діяльність і тому влада почала пошуки промислового майданчика для переробки ртуті. Громадськість сприйняла таку дію влади як виклик екологічній безпеці і зауважує на грубі порушення порядку розробки проектної документації підприємства підвищеної небезпеки, що збирається утилізувати ртуть. Було проаналізовано юридичний інструментарій, що застосовувала зацікавлена громадськість по цій проблемі, а саме: електронну петицію та громадські слухання щодо можливості утилізації ртутьвмісних відходів і виробництва ртуті спеціалізованим підприємством.

Невиконання вимоги Закону України «Про відходи» про необхідність збирання небезпечних відходів окремо від інших видів побутових відходів призводить до забруднення ртуттю всіх побутових відходів та складових довкілля через неабияку загрозу, яку несуть найпоширеніші ртутьвмісні відходи - відпрацьовані ртутьвмісні лампи. З'ясовано, що чинним природоохоронним законодавством передбачено їх обов'язкову спеціальну утилізацію, яка у більшості своїй в Україні не виконується.

Визначено особливості процедури правил збору, зберігання та утилізації відпрацьованих ламп згідно з вимогами природоохоронного законодавства. Вказано на недоліки законодавства України у цій галузі, а саме: неприєднання до Мінаматської конвенції, що є багатосторонньою природоохоронною угодою, в якій розглядаються конкретні види діяльності людини, що спричиняють широкомасштабне забруднення ртуттю. Запропоновано приєднання до Мінаматської конвенції та дотримання природоохоронного законодавства у процесі вибору місць утилізації ртутьвмісних відходів, а також поводження з ними.

Ключові слова: забруднення ртуттю, утилізація ртутьвмісних відходів, Мінаматська конвенція, громадські слухання, охорона довкілля.

Abstract

“QUICKSILVER”: “ATTRACTIVENESS” AND DANGER, LEGAL ASPECTS

The article analyzes the problem issues of mercury-containing waste management legal regulation. It has been proved that the current environmental norms do not fully protect the environment from mercury-containing waste. The relevance of the problem for Ukraine is true because of the recent active mining at the Mykytivske mercury deposit. The mercury mining has resulted in Mykytivske ore field becoming an area of environmental disaster in terms of mercury content in environmental components.

Moreover, a legal collision has been proved - since humanity has declined the further use of incandescent lamps for the sake of environmental protection, mercury-containing lamps have been issued. The disposal of the latter causes certain legal problems. This is illustrated by the fact that two specialized enterprises in Ukraine ceased their activities and therefore the authorities began to search for an industrial platform for processing mercury. The public has taken such government's action as a challenge to environmental safety and notes the gross violation of the project design-making procedure for high-risk mercury utilization company. The legal toolkit that has been used by the concerned public on this issue, has been analyzed, namely: an electronic petition and public hearings on the possibility of mercury-containing waste disposal and mercury production by a specialized enterprise.

Non-compliance with the Law of Ukraine «On waste» requirement on collecting hazardous waste separately from other types of household waste causes mercury pollution of all domestic waste and elements of environment due to the great danger posed in the most popular mercury- containing waste - disposed mercury-containing lamps. It has been clarified that the current environmental legislation provides for their mandatory special disposal, which is rarely performed in Ukraine.

The special issues of the used lamps collection, storage and disposal according to environmental regulations have been defined. The shortcomings of Ukrainian legislation have been pointed out, particularly not joining the Minamata Convention - a multiparty environmental agreement on specific human activities which contribute to large-scale mercury pollution. Accession to the Minamata Convention and compliance with environmental requirements for selecting the spots for mercury-containing waste disposal have been proposed.

Key words: mercury pollution, mercury-containing waste disposal, Minamata Convention, public hearings, environmental protection.

Вступ

Здавна люди надавали ртуті магічної сили, бо цей метал при кімнатній температурі перебуває у стані рідини, а алхіміки та фантасти вважали, що ртуть може бути перетворена у дорогоцінний метал. У I столітті нашої ери ртуть отримала назву hydrargyros (від грецького hydor - вода і argyros - срібло), тобто рідке срібло. Звідси походять латинські назви hydrargyrum, а також argentum vivum - живе срібло.

У недавньому минулому в Україні на базі Микитів- ського ртутного родовища у районі міста м. Горлівки Донецької області працював Микитівський ртутний комбінат (на сьогодні родовище законсервовано і фактично не експлуатується з 1991 року). Результатом видобування ртуті стало те, що Микитівське рудне поле стало територією екологічного лиха за вмістом ртуті в об'єктах довкілля. Внаслідок розробки ртутних родовищ відвали та відходи мають високу концентрацію ртуті, що перевищує фоновий вміст (0,037 мг/кг) у сотні разів [1, с. 16].

Ртуть використовують у металургії, хімічній промисловості, гальванічних елементах, гальванотехніці, медицині, сільському господарстві та багатьох інших галузях. Вона широко застосовується у виробництві кварцових ламп і ламп денного світла, термометрів і барометрів. Жоден інший хімічний елемент, що належить до першого класу небезпеки, не має такого широкого застосування у виробничих процесах, виробах, речовинах і такої багатоваріантної можливості проникнення в організм (із повітрям, продуктами харчування, водою, через шкіру), як ртуть та її сполуки. Потрапивши у довкілля, ртуть назавжди залишається в ньому, циркулює у повітрі, водах, відкладеннях, ґрунті та біоті в різних неорганічних й органічних формах. Ртуть може переноситися на великі відстані, тобто її випаровування, що були викинуті в атмосферу на одному континенті, можуть випасти разом з опадами на будь-яких інших континентах [2].

Щороку в довкілля потрапляють дві тисячі тонн ртуті. Цей високотоксичний важкий метал не розкладається, через воду він потрапляє до ланцюга живлення живих організмів, наприклад, накопичуючись в рибі. У людському організмі ртуть шкодить насамперед серцево- судинній системі. За умови тривалої дії на організм цей токсичний метал може призводити до відмови нирок, зупинки дихання і навіть спричиняти смерть [3]. Таким чином, небезпека ртуті очевидна, тому потрібно застосовувати юридичні механізми захисту довкілля та людей від її негативного впливу.

Аналіз останніх досліджень

Питанню правової охорони довкілля від забруднення ртуттю приділяли увагу вчені багатьох галузей знань. Аналіз публікацій у сфері екологічного права свідчить, що проблемам забруднення ртуттю приділялася увага у працях таких учених, як: Гетьман А., Шемшученко Ю., Соколова А. Проте здебільшого вони розглядали загальні питання охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки у цій сфері.

Мета статті - дослідити особливості правової охорони довкілля від ртутьвмісних відходів з урахуванням позитивного світового досвіду.

Виклад основного матеріалу

Наразі перед Україною стоїть дилема не тільки привести до безпечного стану ртутні родовища, але і не допустити нових місць забруднення ртуттю в процесі переробки та утилізації ртутьвміс- них відходів (далі - РВВ). Раніше вони централізовано перероблялися на Микитівському ртутному комбінаті. Щорічно перероблялося до 205 тисяч тонн РВВ 12 найменувань і з цієї сировини вироблялося до 400 тонн товарної ртуті. Як результат, дослідження вмісту ртуті та інших хімічних елементів у рудах Микитівського рудного поля, хвостосховищах (хвостах) Микитівського ртутного комбінату та території поблизу нього щодо сумарного показника забруднення ґрунтів ртуттю свідчить, що ці території належать до категорії помірно небезпечних [4]. Поблизу Микитівського ртутного комбінату вміст парів ртуті становить від 155-300 до 1427-1680 мг/л, що є причиною ртутної інтоксикації жителів цього району, підвищеної захворюваності, дитячої смертності. У ґрунті навколишньої території, відстійнику і золі рослин виявлено концентрації ртуті, що перевищують фонові в 10-15 разів. Вміст металу в підземних водах у районі «Микитівського ртутного комбінату» в 20-30 разів перевищує ГДК.

Подібна проблема належного утримання хімічно небезпечного об'єкта та зберігання небезпечних відходів на підприємстві існує і в м. Києві, яка склалася навколо ВАТ «Радикал». Станом на 2017 рік на території колишнього столичного заводу «Радикал» у деяких точках концентрація ртуті в повітрі перевищує гранично допустиму норму до 30 разів. Концентрація отруйної речовини у ґрунті в деяких місцях перевищує допустиму норму до 14,5 разів [5].

Екологічне законодавство має захищати довкілля від РВВ, але виникає проблема, бо коли людство в процесі захисту довкілля відмовилося від ламп розжарювання на користь енергозберігаючих, воно почало випускати лампи із вмістом ртуті. Так, у Євросоюзі із 01.09.2012 р. набрав чинності 4-й етап плану щодо вилучення традиційних ламп розжарювання із побуту1. Ця кампанія почалася із заборони на виробництво і продаж ламп потужністю від 100 ват і вище, а також матових ламп будь-якої потужності. З тих пір під заборону поетапно підпадали все менш потужні лампи, й останньою настала черга 40- і 25-ватних. Таким чином, у побуті жителів країн Євросоюзу завершилась більш ніж 130-річна історія використання ламп розжарювання У Європейському Союзі дозволено виробництво будь-яких джерел світла, що відповідають класам енергоефективності «А», «В» або «С», але звичайні лампи розжарювання в ці критерії не вкладаються: найефективніші з них ледь дотягують до класу <Ю». Громадськість висувала свої вимоги і попереджала про відсутність якісної альтернативи та ризики для здоров'я, пов'язані з використанням ртутьвміс- них енергозберігаючих ламп. Група німецьких медиків, зокрема відомий лікар Олександр Вунш, заявляли про підвищену небезпеку захворювання на рак, пов'язану з опроміненням від енергоощадних ламп. На його переконання, світло енергоощадних ламп спричиняє порушення гормонального балансу, наслідком якого можуть бути чимало «цивілізаційних хвороб», в тому числі захворювання серцево-судинної системи, діабет та остеопороз. О. Вунш називає лампу розжарювання «найприроднішим джерелом штучного світла, яке існує на сьогодні». Лікар з Гейдельберга навіть ініціював масштабну інформаційну кампанію «Лампі розжарювання - так!». Це певним чином вплинуло і на Україну, але на той час найбільш доступним варіантом заміни ламп розжарювання були так звані енергозберігаючі лампи, або компактні люмінесцентні лампи. Тому і постала проблема утилізації таких ламп у побуті та на підприємствах. За результатами соціологічного опитування можна визначитися із тим як розпоряджаються громадяни ртутьвмісними лампами, що відпрацювали свій термін. А саме 41% викидають ртутьвмісні лампи разом з побутовими відходами і тільки 3% здають ртутьвмісні лампи на переробку [6].

Не набагато краща ситуація із поводженням з флуоресцентними лампами і у європейських країнах. Так, попри приписи щодо спеціальної процедури утилізації, шість із десяти громадян викидають енергоощадні лампи у звичайний смітник. Хоча у Німеччині є можливість, на відміну від нашої країни, віднести відпрацьовану лампу назад до магазину, де її приймуть та повернуть частину грошей. Зрештою, більшість флуоресцентних ламп із високотоксичною ртуттю опиняються або серед пластикового сміття, яке йде на переробку, або серед органічних відходів, які утилізуються на полігонах або спалюються [7].

Проблема утилізації відпрацьованих флуоресцентних ламп постає також і перед установами, а саме навчальними закладами. Так, раніше існували програми із заміни звичайних ламп розжарювання у школах та університетах на енергоощадні. Такі проекти були спрямовані на зменшення викидів СО2. Німецький державний банк розвитку Kfw на замовлення Німецького міністерства з питань охорони довкілля і безпеки реакторів здійснював відповідний проект. Програма передбачала до 2012 року заміну близько двох мільйонів лампочок, що, за підрахунками експертів, дозволило зменшити викиди СО2 приблизно на 250 тисяч тонн на рік, що є дуже важливим для захисту клімату [8].

Але, коли стало відомо, що люмінесцентні лампи містять високоотруйну ртуть і їх потрібно утилізовувати в окремі контейнери, імідж енергоефективного та перспективного засобу освітлення різко став погіршуватися. Екологічні організації дуже довго ігнорували недоліки енергоощадної лампи. З технічної точки зору, вона є нічим іншим як модернізованим варіантом «лампи денного світла», або люмінесцентної лампи, чий світловий спектр значно менше нагадує сонячне світло, аніж звичайна лампа розжарювання. Також тривалий час не звертали уваги на типове блимання, характерне для газосвітло- вих трубок, чия дія на людський організм ще як слід не вивчена. Власне, як і правдивість твердження промисловості про те, що тривалість життя енергоощадної лампи у багато разів довша. У реальності цей рекламний козир виявився напівправдою.

Австрійський документаліст Крістоф Майр у своєму фільмі «Bulb fiction» намагається довести той факт, що Директива ЄС стосовно ламп розжарювання відбулася під тиском промисловості: «Заборона ламп розжарювання є небувалим втручанням у права громадян ЄС, - каже Майр, - оскільки вперше був заборонений продукт, який не є небезпечним для довкілля!» [9]. правовий відходи утилізація природоохоронний

Ртуть належить до речовин 1 класу небезпеки. Одна ртутьвмісна енергозберігаюча лампа містить від 2 мг до 5 мг ртуті. Якщо розбити таку лампу в приміщенні, то концентрація шкідливих випарів у 20 разів перевищить допустимі - 0,35 мікрограма на кубометр повітря [10]. Крім того, близько 100 млн. ламп щорічно виходять з ладу, велика частина яких донедавна, в кращому випадку, викидалися у сміттєвий бак і вивозилися на звалище. Тобто, у кінцевому рахунку в навколишнє середовище щорічно надходило приблизно 10 тонн ртуті від ртутьвмісних ламп. Ртутні лампи становлять особливу небезпеку з позицій локального забруднення середовища проживання токсичною ртуттю, оскільки при розбиванні лампи ртуть дуже швидко випаровується. Значні кількості ртуті потрапляють в навколишнє середовище. Накопичення лампових відходів, що містять ртуть, у складі ТПВ на відкритому полігоні приводить до забруднення ґрунтових і поверхневих вод і ґрунтів [11].

Щодо правил зберігання відпрацьованих ламп, то згідно з вимогами природоохоронного законодавства та відповідно до вимог Правил надання послуг з поводження з побутовими відходами, затверджених постановою КМ України [12], первинний збір таких видів відходів повинен здійснюватися роздільно від інших відходів у спеціальній тарі, що являє собою циліндричний оцинкований контейнер з чохлом (рекомендується застосовувати змінні герметичні металеві контейнери червоного кольору, що відповідають вимогам DIN 30741-1-1992 [13]). Контейнер комплектується спеціальною наклейкою, на якій наноситься місце збору відходу із зазначенням виду, правил збору відходу і телефони підприємства, що забезпечує оперативне вивезення та утилізацію. Контейнер для збирання та тимчасового зберігання відпрацьованих ламп повинен бути накритий спеціальним чохлом, перебувати в спеціально відведеному місці, з твердим покриттям.

Зібрані люмінесцентні лампи повинні відокремлюватися на етапі збирання чи сортування і передаватися споживачами виконавцям послуг з вивезення побутових відходів спеціалізованим підприємствам, що одержали ліцензії на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами (обов'язково збір та утилізація).

Конструкція завантажувального пристрою контейнера, а також його конструкція усередині повинні забезпечувати цілісність ртутьвмісних ламп під час завантаження, транспортування та вивантаження (забезпечується виробником). Якщо ртутьвмісна лампа розіб'ється у контейнері під час завантаження, транспортування або вивантаження, необхідно провести демеркуризацію контейнера відповідно до вимог наказу МНС України «Про затвердження Методичних рекомендацій з організації і проведення демеркуризації» [14].

Тара, призначена для зберігання ртутьвмісних відходів, повинна мати маркування «Ртуть. Небезпечно». Прилади з ртутним заповненням, а також биті лампи зберігаються у спецконтейнерах. Відпрацьовані неушкоджені люмінесцентні лампи - у заводській або первинній упаковці.

Вимогою Закону України «Про відходи» [15] є те, що небезпечні відходи [16], до яких відносяться відпрацьовані ртутьвмісні люмінесцентні лампи, у складі побутових відходів потрібно збирати окремо від інших видів побутових відходів. Розглянемо приклади, як виконуються вимоги законодавства щодо поводження із РВВ у деяких регіонах країни.

В Україні, зокрема у м. Харкові, можна скористатись Інтерактивною мапою: куди в Харкові здати відходи? Зробивши запит щодо прийому ртутьвмісних ламп та ртутьвмісних термометрів у Харкові, можна довідатись, що у місті функціонують чотири спеціалізовані підприємства: ТОВ «Екотек», ТОВ «Еко-Стандарт», ТОВ НВП «Екосфера», Державне спеціалізоване автотранспортне підприємство з перевезення небезпечних вантажів Інституту сцинтиляційних матеріалів НАН України. Вони здійснюють збір і видалення небезпечних відходів, у тому числі ламп люмінесцентних та ДРЛ, а також приладів, що містять ртуть; відпрацьованої ртуті. Зазначені підприємства приймають ртуть та РВВ тільки від організацій [17]. Таким чином переважна більшість користувачів викидає ртутьвмісні лампи на смітник разом із побутовими відходами, що призводить до забруднення довкілля.

Проблеми щодо здачі громадянами на переробку ртутьвмісних матеріалів існують і в інших регіонах України. Так, у м. Тернополі з'явились пункти прийому старих термометрів. Але, як зазначив заступник начальника міського управління надзвичайних ситуацій, ртуть приймають у міській раді виключно від мешканців м. Тернополя. Тим, у кого немає реєстрації, доведеться звернутися за допомогою до місцевих знайомих та родичів або везти небезпечну речовину на батьківщину [18]. Отже, порушуються права громадян із інших регіонів України.

Однак у тій же Тернопільській області в жовтні 2018 року працівниками відділу муніципального розвитку, інновацій та енергоефективності Чортківської міської ради здійснено збір та пакування відпрацьованих ламп і відправлено для подальшої утилізації. Ці лампи вилучались з контейнерів, які були встановлені на площі Героїв Євромайдану (біля центрального входу до міської ради) та по вул. В. Великого (на зупинці магазину «Європа»), а також зібрані у дитячих дошкільних закладах та загальноосвітніх школах міста. Загальна кількість зібраних ламп склала 1472 шт. При зборі ламп населення попереджали про те, що такі лампи потрібно викидати у контейнери лише в упаковці або ж загорнутими у папір [19].

Найбільш безпечний варіант збору люмінесцентних ламп передбачається у правилах, викладених Деснянською рай- держадміністрацією у м. Києві [20]. Разом із тим існує безліч прикладів, коли невстановлені особи викидають люмінесцентні лампи або створюють стихійні звалища із РВВ.

Аналізуючи стан справ із утилізацією ртуті в Україні, слід зазначити, що два спеціалізовані підприємства припинили свою діяльність і тому влада почала пошуки промислового майданчика для переробки ртуті. Так, своїм листом № 3027/0/16-17 від 07.07.2017 р. Департамент комунального господарства Харківської міської ради погодив Заяву про наміри ТОВ «Харків-Еко» [21] про утилізацію ртуть- вмісних відходів і виробництво ртуті на підприємстві за адресою м. Харків, вул. Лодзинська, 7а [22].

Громадськість сприйняла таку дію міської влади як виклик екологічній безпеці і вказала, що рішення щодо узгодження видано, незважаючи на грубі порушення порядку розробки проектної документації підприємства підвищеної небезпеки, а також ДСП 173-96 Державних санітарних правил планування та будівництва населених пунктів [23]. В електронній петиції «Харків не полігон для небезпечних відходів» до міської ради було зазначено, що переробка відходів найвищого класу небезпеки може чинити негативний вплив на життя і здоров'я харків'ян, тому виробництва такого роду не доцільно розміщувати на території одного з найбільших міст України. Громадськість наполягала на відкликанні будь-яких узгоджень, виданих підприємству «Харків-Еко» для переробки ртутьвмісних відходів [24].

Після того як електронна петиція «Харків не полігон для небезпечних відходів» набрала 5000 голосів на офіційному сайті Харківської міської ради, мерія заявила, що Заява про наміри ТОВ «Харків-Еко» не є підставою для здійснення господарської діяльності щодо поводження з небезпечними відходами. Спираючись на Постанову КМ України «Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов КМ України» [25], яка визнала органом ліцензування господарської діяльності щодо поводження з небезпечними відходами Міністерство екології та природних ресурсів України, мерія намагається перекласти відповідальність на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів. Хоча, дійсно, Заява про наміри не є підставою для здійснення господарської діяльності щодо поводження з небезпечними відходами, але є першою сходинкою у процесі отримання такого дозволу.

Наступним кроком стало проведення громадських слухань 15.03.2019 р. щодо можливості утилізації ртутьвмісних відходів і виробництва ртуті на підприємстві «Харків-Еко». Такі слухання відбулись із певними труднощами, які не є прямим порушенням законодавства, але викликають незадоволеність у громадськості щодо їх відкритості та прозорості. А саме, місце проведення слухань обрали не безпосередньо у районі будівництва, щоб місцеві мешканці могли прийти і висловити свою думку з приводу можливого шкідливого сусідства, а організатори зупинились на найвіддаленішому місці - дитячому таборі «Сонячний» у П'ятихатках, куди можна добратися лише пригороднім транспортом. В останній момент це місце замінили і перенесли слухання в приватний готель «Магістраль». Час проведення також не зовсім вдалий - посеред робочого дня. Таким чином влада, маніпулюючи законодавством, намагається чинити перепони для проведення відкритих громадських слухань.

Під час громадських слухань було з'ясовано, що майданчик для підприємства у межах місті було обрано на відстані трьохсот метрів від житлового сектору, бо на сміттє- переробному заводі визначили орендну плату у 800 тисяч гривень [26]. Таким чином здоров'я мешканців та екологічна безпека мерією і замовниками цього підприємства оцінюється у меншу суму.

Висновки

Підбиваючи підсумки викладеного, слід зазначити, що чинним природоохоронним законодавством, рішеннями Уряду, які спрямовані на енергозбереження та енергетичну ефективність, в нашій країні пропагувалось використання енергозберігаючих, ртутьвмісних ламп замість ламп розжарювання. При цьому всілякі постанови, розпорядження та інші ініціативи місцевих органів влади свідчать про необхідність організації збору, транспортування та утилізації ртутьвмісних ламп. На практиці ми бачимо, що вимоги законодавства не дотримуються, а у більшості випадків, що стосується збору ртутьвмісних ламп від громадян, прямо порушуються.

Отже, на сьогодні питання вдосконалення відносин у сфері поводження із ртутьвмісними відходами, зменшення їх утворення є нагальною та актуальною природоохоронною проблемою для України. Державна політика у сфері поводження із ртутьвмісними відходами в Україні наразі не відповідає міжнародним вимогам та стандартам, а наша країна не приєднується до Мінаматської конвенції. Приєднання до цієї конвенції дасть можливість, у тому числі забезпечити поетапне виведення з обігу або вжиття заходів щодо скорочення використання ртуті в деяких видах продукції, таких як батареї, перемикачі, лампи, а також здійснення безпечного поводження, використання та утилізації продукції і відходів, що містять ртуть.

Список використаних джерел

1. Панаіт Е.В. Розподіл ртуті у поверхневих відкладах США, Китаю, України та Росії. Пошукова та екологічна геохімія. 2015. № 1 (16). С. 15-18.

2. Тімошина Діана, Краснокутська Лілія, Луб'янова Інна. Отруєння ртуттю. Охорона праці: науково-виробничий щомісячний журнал.

3. Ґерке Міріям, Неділько Наталя. Ртуть - недооцінена загроза. 15.01.2013.

4. Панаіт Е.В. Вміст ртуті у ґрунтах навколо Микитівського ртутного комбінату. Пошукова та екологічна геохімія. 2014. № 12. С. 40-43.

5. Макаренко Ірина. Вміст ртуті у повітрі над столичним «Радикалом» перевищує норму в 30 разів. 06.07.2017. Інформаційне агентство «Українські Національні Новини».

6. Утилизация макулатуры и ртутных ламп. Корреспондент от 12.06.2011 г.

7. Юрченко Леся. Євросоюз - лампи розжарювання доживають свій вік. 01.09.2009 р. DW.

8. Неділько Наталя. Німеччина допоможе Україні перейти на енергозберігаючі лампочки. 13.10.2009 р.

9. Музік Александер, Бутирський Захар. Енергоощадні лампи: шкода заради користі? 29.12.2011 р.

10. Утилизация макулатуры и ртутных ламп. Корреспондент. 12.06.2011 г.

11. Офіційний сайт Деснянської райдержадміністрації в місті Києві.

12. Про затвердження Правил надання послуг з поводження з побутовими відходами: Постанова Кабінету Міністрів України від 10.12.2008 р. за № 1070. Офіційний вісник України. 2008. № 95 (22.12.2008). Ст. 3138.

13. Контейнеры для мусора. Контейнеры вместимостью 800 л для твердых особых отходов від 01.11.1992 г.

14. Про затвердження Методичних рекомендацій з організації і проведення демеркуризації: Наказ Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 08.07.2009 р. за № 463. Ліга Закон.

15. Про відходи: Закон України від 05.03.1998 р. за № 187/98-ВР Відомості Верховної Ради України. 1998. № 36-37. Ст. 242.

16. Про затвердження Положення про контроль за транскордонними перевезеннями небезпечних відходів та їх утилізацією/видаленням і Жовтого та Зеленого переліків відходів: Постанова Кабінету Міністрів України від 13.07.2000 р. за № 1120. Офіційний вісник України.

17. № 29 (04.08.2000). Ст. 1217.

18. Мапа «Куди здати відходи», видання «Велика Епоха» (EpochTimes.com.ua).

19. Куди в Тернополі можна здати старі термометри, енергозберігаючі лампи та батарейки. EcoTown.com.ua: електронне видання.

20. Офіційний веб-сайт Чортківської міської ради.

21. Люмінесцентні лампи. Офіційний веб-сайт Деснянської райдержадміністрації у м. Києві 15.10.2014 р. Офіційний сайт ТОВ «Харків-Еко». Товариство з обмеженою відповідальністю «Харків-Еко». Код ЄДРПОУ: 36626459.

22. Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів: Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 19.06.1996 р. за № 173.

23. Богданис Александр Семенович. Харьков не полигон для опасных отходов. Електронна петиція № 4180. Подана 2018-12-26 02:21:40.

24. Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 р. за № 609. Офіційний вісник України. 2015. № 68 (04.09.2015). Ст. 2232.

25. Токсичний скандал - у Харкові люди виступають проти будівництва заводу з переробки ртуті. СтопКор - антикорупційні новини України: інтернет-видання. 18.03.2019 р.

Размещено на Allbest.ru