Трансформація правового статусу науково-педагогічних працівників в умовах проведення освітньої реформи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра права Вінницького торговельно-економічного інституту

Київського національного торговельно-економічного університету

Трансформація правового статусу науково-педагогічних працівників в умовах проведення освітньої реформи

Transformation of scientific and pedagogical staff's legal status while carrying out the educational reform

Мельничук О.Ф.,

доктор юридичних наук, доцент, професор

Мельничук М.О.,

кандидат юридичних наук, доцент

У статті розкриваються законодавчі умови набуття правового статусу науково-педагогічних працівників. Вказується на розширення спектра їхніх прав у напрямі забезпечення академічної свободи та мобільності, появу такого обов'язку, як дотримання академічної доброчесності, унормування на рівні закону доплат за науковий ступінь та вчене звання.

Акцентується увага на зростанні законодавчих вимог щодо набуття науково-педагогічними працівниками наукового ступеня та вченого звання. Науковцям гуманітарних напрямів складно опублікувати результати своїх досліджень у закордонних виданнях, проіндексо- ваних у базах даних Web of Science Core Collection та/або Scopus, оскільки вони орієнтовані здебільшого на природничі та технічні науки. З метою гарантування вченим рівних умов публікації результатів їхніх робіт необхідно розширити наукометричні бази даних та створити національну.

Стверджується, що такий критерій, як наявність сертифіката, відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче В2) з мов країн Європейського Союзу для отримання атестата доцента чи професора, не відображає науково-педагогічний доробок викладача, тому має бути відмінений.

Звертається увага, що укладення строкових трудових договорів (контрактів) з науково-педагогічними працівниками суперечить законам України «Про освіту», «Про вищу освіту», оскільки вони не містять вимоги щодо укладення з усіма науково-педагогічними працівниками строкових трудових договорів (контрактів), крім керівника закладу вищої освіти, керівника факультету (навчально-наукового інституту), керівника кафедри. Пропонується припинити практику укладення строкових трудових договорів (контрактів) з усіма науково- педагогічними працівниками, крім випадків, прямо зазначених в освітніх законах та Кодексі законів про працю України.

Ключові слова: науково-педагогічний працівник, правовий статус, права, обов'язки, наукометричні бази даних, вчене звання, науковий ступінь.

The article examines the legal conditions for acquiring scientific and pedagogical staff's legal status. It focuses on the realization of their rights in the field of academic freedom and mobility, the emergence of such obligations as the observance of academic integrity, the standardization of the law fees for academic degrees and academic titles.

It is accentuated on legal requirements increasing for obtaining a scientific degree and academic title of scientific and pedagogical staff. Humanities scholars find it difficult to publish their scientific research in foreign journals indexed in Web of Science Core Collection and/or Scopus databases, since they are focused mainly on the natural sciences and engineering. In order to guarantee adequate conditions for scientists to publish the results of their work, it is necessary to expand scientometric databases and create a national one.

It is stated that a criterion such as having a certificate in accordance with the Common European Framework of Reference for Languages (level B2) for obtaining an associate professor's or professor's certificate does not reflect the teacher's academic level and should therefore be abolished.

Attention is drawn to the fact that the signing of fixed-term employment agreements (contracts) with scientific and pedagogical staff contradicts the laws of Ukraine “On education”, “About higher education”, since these laws do not include requirements to sign with all scientific and pedagogical employees fixed-term employment agreements (contracts), except for the head of the higher educational institution, the head of the faculty (educational and scientific institute), the head of the department. It is proposed to terminate the practice of signing fixed-term agreements (contracts) with all scientific and pedagogical staff, except in cases explicitly stated in the educational laws and the Labor Code of Ukraine.

Key words: scientific and pedagogical staff, legal status, rights, duties, scientometric databases, academic title, scientific degree.

Постановка проблеми

Основними учасниками правовідносин у сфері вищої освіти є здобувачі освіти та науково-педагогічні працівники. Роль останніх у процесі набуття студентами компетентностей беззаперечна, оскільки науково-педагогічні працівники забезпечують навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність. Для того щоб викладачі могли повноцінно здійснювати багатоас- пектну професійну діяльність, вони мають володіти сукупністю умінь, навичок та здібностей. Невипадково в освітньому законодавстві визначено певні кваліфікаційні та моральні вимоги щодо обіймання посад науково-педагогічних працівників. Видається, що з року в рік ці вимоги зростають. І така тенденція спостерігається не лише в Україні, але й у зарубіжних країнах, що свідчить про високу соціальну роль педагогів у державі. Таким чином, реформування інституту науково-педагогічних працівників в Україні та світі, їх підвищена роль у суспільстві зумовлюють необхідність розкриття зміни правового статусу цієї категорії працівників в умовах проведення освітньої реформи.

Стан дослідження проблеми

Питання правового статусу науково-педагогічних працівників є предметом дослідження багатьох учених у різних галузях юриспруденції. Ті чи інші його аспекти розкривали Г. Барабаш, О. Гоц, Г Гончарова, Б. Гук, Н. Давидова, І. Дзюба, В. Кононенко, Н. Петрецька, Р. Саунін, С. Скакун, Г. Яковлєва та ін. Попри підвищену увагу науковців до вказаної теми, динамічні зміни правового статусу науково-педагогічних працівників в умовах проведення освітньої реформи вимагають проведення наукових досліджень у цьому напрямі.

Метою статті є розкриття трансформації правового статусу науково-педагогічних працівників в умовах проведення освітньої реформи.

Виклад основного матеріалу

Для набуття правового статусу науково-педагогічного працівника необхідно виконати певні умови, якими, на думку В. Кононенко, є: «а) трудова правосуб'єктність особи; б) наявність наукового ступеня, вченого звання або ступеня магістра; в) наявність високих моральних якостей, фізичного і психічного стану здоров'я; г) проходження конкурсного відбору» [1, с. 8]. У статуті закладу вищої освіти можуть закріплюватися додаткові вимоги до обіймання посад науково-педагогічних працівників.

Правовий статус науково-педагогічних працівників визначено в законах України «Про вищу освіту» [2], «Про освіту» [3], «Про наукову і науково-технічну діяльність» [4] тощо. Зокрема, такі елементи їхнього правового статусу, як права, обов'язки та гарантії, закріплено в 57, 58, 59 статтях Закону України «Про вищу освіту». Інші права та обов'язки науково-педагогічних працівників передбачено в колективному договорі, трудовому договорі, статуті закладу вищої освіти. Отже, правове регулювання порядку заміщення посад науково-педагогічних працівників, закріплення їхніх прав, обов'язків, відповідальності та гарантій діяльності здійснено на законодавчому рівні шляхом видання централізованих та локальних актів.

З прийняттям у 2014 р. Закону України «Про вищу освіту» розширено спектр прав науково-педагогічних працівників у бік їх демократизації. Так, узаконено низку нових прав, зокрема на: академічну свободу, академічну мобільність, обрання засобів та методів навчання, користування бібліотечними, інформаційними ресурсами, послугами навчальних, наукових, спортивних, культурно-освітніх підрозділів закладу вищої освіти, захист права інтелектуальної власності тощо [2, ст. 57]. На цих працівників покладено новий обов'язок - дотримуватися в освітньому процесі та науковій (творчій) діяльності академічної доброчесності та забезпечувати її дотримання здобувачами вищої освіти [2, ст. 58]. Серед гарантій - унормовано на рівні закону доплати за науковий ступінь доктора філософії та доктора наук у розмірах відповідно 15 та 25 відсотків посадового окладу, а також за вчене звання доцента і старшого дослідника - 25 відсотків посадового окладу, професора - 33 відсотки посадового окладу [2, ст. 59]. Вважаємо, що ця норма є суттєвою гарантією діяльності науково-педагогічних працівників та водночас мотивацією до їхнього професійного зростання.

Для набуття статусу науково-педагогічного працівника необхідно виконати низку законодавчо закріплених вимог Насамперед здобути науковий ступінь або вчене звання, або ступінь магістра [2, п. 9 ст. 55]. Проте у викладацькій діяльності не досить мати ступінь магістра, оскільки читання лекцій, керівництво дипломними та дисертаційними роботами потребують певного наукового ступеня та вченого звання. Процес здобуття наукового ступеня та вченого звання довготривалий, затратний та вимагає чимало зусиль і терпіння. Такого висновку можна дійти, проаналізувавши вимоги щодо порядку присудження наукових ступенів [5], опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук [6], порядку присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам [7].

Останнім часом вимоги до здобувачів наукового ступеня та вченого звання зростають, окремі з них навіть викликають стурбованість серед науковців. Наприклад, наявність таких критеріїв оцінки науково-педагогічної або наукової діяльності здобувачів учених звань, як публікації у виданнях, проіндексованих у базах даних Web of Science або Scopus, та сертифікат відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче В2) з мов країн Європейського Союзу. Саме ці вимоги викликали найбільш гострі дискусії на круглому столі «Щодо застосування основних критеріїв оцінки науково-педагогічної або наукової діяльності», що проводився 8 листопада 2019 р. з ініціативи Комітету з питань освіти, науки та інновацій Верховної Ради України. За результатами його роботи було виявлено зменшення кількості професорів та доцентів в Україні починаючи з 2016 року. Якщо у 2015 році звання професора було присвоєне 1119 особам, а звання доцента - 4589, то у 2018 році звання професора отримали лише 440 осіб, а звання доцента - 1220 осіб [8].

Незважаючи на ці невтішні результати, у 2019 році з'явилася нова вимога щодо публікації здобувачем наукового ступеня доктора наук «не менше ніж трьох статей, а з 1 вересня 2022 року не менше ніж п'яти статей з наукового напряму, за яким підготовлено дисертацію здобувача, опублікованих щонайменше у двох різних періодичних виданнях, включених до категорії «А» Переліку наукових фахових видань України, або у закордонних виданнях, проіндексованих у базах даних Web of Science Core Collection та/або Scopus» [6]. Однак науковцям гуманітарних напрямів складно опублікуватися у закордонних виданнях, проіндексованих у базах даних Web of Science Core Collection та/або Scopus, оскільки вони орієнтовані здебільшого на природничі та технічні науки. Проблеми ж вітчизняної юриспруденції, історії, української мови локалізовані, тому не досить затребувані у періодичних виданнях зарубіжних країн. Однак, незважаючи на цей факт, вважаємо, що дослідники України не мають обмежуватися лише вітчизняним науковим простором, бо цей шлях не забезпечує розвиток та веде до занепаду. Та все ж для того щоб гарантувати рівні умови науковцям для публікації результатів їхніх робіт, необхідно розширити наукометричні бази даних та створити національну. Таким чином буде забезпечена альтернатива, яка усуне дискримінаційні умови.

Стосовно ж вимоги про наявність сертифіката відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче В2) з мов країн Європейського Союзу для отримання атестата доцента чи професора вважаємо, що цей критерій не відображає науково-педагогічний доробок викладача, а є лише додатковою мотивацією для вивчення іноземних мов. Не заперечуємо, що знання іноземних мов надає великих переваг науково-педагогічному працівникові. Однак до запровадження цієї вимоги, тобто до 2016 р., в Україні сформувалася висококласна наукова еліта доцентів чи професорів. Відсутність цього критерію не завадила викладачам стати професіоналами у своїй сфері. Вважаємо, що науковці, які представляють різні галузі науки, не зобов'язані бути лінгвістами. Адже їхні професійні знання не завжди визначаються певним рівнем володіння іноземною мовою, тим більше, враховуючи сучасні технології перекладу та інші можливості, що наявні для цього. Глибоко поважаючи тих, хто володіє іноземними мовами, все ж вважаємо, що критерій про наявність сертифіката відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче В2) з мов країн Європейського Союзу не відображає науково-педагогічних компетентностей професорів та доцентів у різних галузях науки, крім лінгвістичного напряму, тому має бути відмінений.

Важлива соціальна роль викладача в суспільстві зумовлює конкурсний відбір кандидатів на заміщення науково-педагогічних посад. Так, для заміщення посади науково-педагогічного працівника, відповідно до п. 11 ст. 55 Закону України «Про вищу освіту» [2], необхідно пройти конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти. Крім того, процедурні питання конкурсного відбору визначено Міністерством освіти і науки України в Рекомендаціях щодо проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладання з ними трудових договорів (контрактів) (далі - Рекомендації) [9]. Після успішного проходження конкурсу Міністерство освіти і науки України рекомендує укладати з науково- педагогічним працівником строковий трудовий договір (контракт) строком до п'яти років. Однак необхідно врахувати, що Рекомендації надавалися у 2015 році, коли був ще чинним Закон України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ, у ч. 3 ст. 54 якого містилася вимога прийняття на роботу науково-педагогічних працівників шляхом укладення трудового договору, зокрема й контракту. Нині рекомендація МОН України про тотальне укладення з науково-педагогічними працівниками строкових трудових договорів (контрактів) суперечить законам України «Про освіту», «Про вищу освіту», оскільки в них відсутня вимога щодо укладення строкових трудових договорів (контрактів) з усіма науково-педагогічними працівниками, крім керівника закладу вищої освіти [2, ч. 3 ст. 42], керівника факультету (навчально-наукового інституту) [2, ч. 1 ст. 43], керівника кафедри [2, ч. 6 ст. 35]. Укладення ж контракту як особливої форми трудових відносин можливе лише у випадках, прямо зазначених у законах. Отже, якщо в освітніх законах не передбачено такої форми, то встановлення її обов'язковості підзаконними актами є неправомірним.

У зарубіжних країнах по-різному вирішується питання укладення строкових трудових договорів з викладачами. Наприклад, у Латвії та Словаччині взагалі не передбачено можливості укласти трудовий договір з науково-педагогічним працівником на невизна- чений час. У світі спостерігається практика укладення строкових договорів переважно з сумісниками та у разі призначення викладачів на нижчі посади (наприклад, асистента). Натомість майже у двох третинах європейських систем вищої освіти понад 90% університетських професорів мають можливість працювати за безстроковими трудовими договорами [10]. У Сполучених Штатах Америки професори в закладах вищої освіти працюють на умовах безстрокових трудових договорів, оскільки це безпосередньо пов'язано із забезпеченням академічної свободи [11, с. 83].

Строковий трудовий договір (контракт) обмежує тривалість трудових відносин, позбавляє науково-педагогічних працівників не тільки гарантій працевлаштування, але й є загрозою їхній академічній свободі, тому необхідно відійти від цієї практики, крім випадків, прямо зазначених в освітніх законах та Кодексі законів про працю України.

Рівень наукової та професійної активності викладачів визначено в Ліцензійних умовах провадження освітньої діяльності, у п. 30 яких закріплено вісімнадцять видів і результатів професійної діяльності особи за спеціальністю, яка застосовується до визнання кваліфікації науково-педагогічних працівників. Вони настільки вагомі та трудомісткі для викладача, що обійти їх увагою не можна. До прикладу назвемо вибірково окремі з них: «наявність за останні п'ять років наукових публікацій у періодичних виданнях, які включені до науко- метричних баз, зокрема Scopus або Web of Science Core Collection; наявність не менше п'яти наукових публікацій у наукових виданнях, включених до переліку наукових фахових видань України; наявність виданого підручника чи навчального посібника або монографії; наукове керівництво (консультування) здобувача, який одержав документ про присудження наукового ступеня; виконання функцій наукового керівника або відповідального виконавця наукової теми (проєкту), або головного редактора/члена редакційної колегії наукового видання, включеного до переліку наукових фахових видань України, або іноземного рецензованого наукового видання; наявність не менше п'яти авторських свідоцтв та/або патентів загальною кількістю два досягнення тощо» [12, п. 30]. Для виконання цих умов викладачеві необхідно витратити чимало часу, коштів, розумових і фізичних зусиль. При цьому, на жаль, невисока заробітна плата науково-педагогічних працівників не компенсує їхню самовіддану роботу та цілеспрямованість у прагненні професійного зростання.

Вимога ж професійного зростання викладача є невід'ємною умовою його діяльності. З метою професійного розвитку та забезпечення якості освіти науково-педагогічні працівники зобов'язані постійно удосконалювати свої знання, уміння, навички шляхом підвищення кваліфікації. В Україні 21 серпня 2019 р. затверджено новий порядок підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників. Відтепер викладачі мають право підвищувати свою кваліфікацію у різних суб'єктів - від організації, у якій вони працюють, до фізичних-осіб підприємців, які надають такі послуги. Урізноманітнено форми підвищення кваліфікації - інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева), дуальна, на робочому місці, на виробництві тощо. Унормовано основні види підвищення кваліфікації - навчання за програмою підвищення кваліфікації; стажування; участь у семінарах, практикумах, тренінгах, вебінарах, майстер-класах тощо. Результати підвищення кваліфікації мають велике значення, оскільки враховуються під час обрання на посаду за конкурсом чи укладення трудового договору з науково-педагогічними працівниками [13].

правовий статус науковий педагогічний

Висновки

Отже, проведення освітньої реформи в Україні, спрямованої на інтеграцію в європейський освітній простір, супроводжується посиленням вимог до обіймання посад науково-педагогічних працівників. Це закономірно з огляду на значимість цієї посади в суспільстві. Однак вважаємо, що окремі з вимог потребують певного корегування, зокрема: 1) необхідно розширити наукометричні бази даних та створити національну для забезпечення доступності публікації результатів наукових робіт; 2) доцільно зняти вимогу про наявність сертифіката відповідно до Загальноєвропейської рекомендації з мовної освіти (на рівні не нижче В2) з мов країн Європейського Союзу з огляду на її суто лінгвістичну сутність, яка не може використовуватися як загальний критерій для визначення рівня кваліфікації науково-педагогічних працівників різних галузей науки; 3) варто відійти від практики укладення строкових трудових договорів (контрактів), крім випадків, прямо зазначених в освітніх законах та Кодексі законів про працю України.

Виконання законодавчих умов для виникнення трудових відносин між науково-педагогічним працівником та роботодавцем потребує значних затрат часу, коштів, фізичних та розумових зусиль викладачів. На жаль, ці затрати та зусилля не співрозмірні із заробітними платами, які вони отримують, принаймні, у закладах вищої освіти державної форми власності. З огляду на інвестиції, які вкладаються у формування науково-педагогічних працівників, вважаємо актуальним питанням вирішення проблеми підвищення заробітної плати викладачам закладів вищої освіти як суттєвої мотиваційної умови їхнього професійного зростання.

Список використаних джерел

1. Кононенко В.А. Особливості прийняття та звільнення з посад науково-педагогічних працівників: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.05. Харків, 2019. 209 с.

2. Про вищу освіту: Закон України від 1 липня 2014 р. 1556^11. Відомості Верховної Ради України. 2014. № 37-38. Ст. 2004.

3. Про освіту: Закон України від 5 вересня 2017 р. № 2145^Ш. Відомості Верховної Ради України. 2017. № 38-39. Ст. 380.

4. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 26 листопада 2015 р. № 848^ІИ. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 3. Ст. 25.

5. Про затвердження Порядку присудження наукових ступенів: Постанова Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 р. № 567. Офіційний вісник України. 2013. № б4. Стор. 77. Ст. 2328.

6. Про опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук: наказ Міністерства освіти і науки України від 23 вересня 2019 р. № 1220. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/z1086-19#n4.

7. Порядок присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам: наказ Міністерства освіти і науки України №13 від 23 вересня 2019 р. URL: https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0183-16.

8. Інформація про засідання круглого столу Комітету з питань освіти, науки та інновацій Верховної Ради України 08 листопада 2019 р. URL: http://kno.rada.gov.ua/news/main_news/75402.html?fbclid=IwAR3jDld-8fNKMsgRRmN5NkBNDTP9GVRF-vYVw6xCq70Tib1nB_ D909j3PoY.

9. Про затвердження Рекомендацій щодо проведення конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників та укладання з ними трудових договорів (контрактів): наказ Міністерства освіти і науки України від 5 жовтня 2015 р. № 1005. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v1005729-15.

10. Умови праці у вищій освіті. Звіт “Eurydice”. URL: https://pon.org.ua/novyny/5738-umovi-prac-u-vischy-osvt-v-yevrop-zvt-eurydice.html.

11. Давидова Н. Цивільно-правові відносини між професором і університетом: досвід України та Сполучених Штатів Америки. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2016. № 2. С. 81-88.

12. Про затвердження ліцензійних умов провадження освітньої діяльності: Постанова Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2015 р. № 1187. Офіційний вісник України. 2016. № 7. Стор. 23. Ст. 345.

13. Деякі питання підвищення кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників: Постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 800. Офіційний вісник України. 2019. № 69. Стор. 189. Ст. 2431.

Размещено на Allbest.ru