Службові особи, які займають особливо відповідальне становище, як спеціальні суб’єкти злочинів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Службові особи, які займають особливо відповідальне становище, як спеціальні суб'єкти злочинів

Кабаєв В.М., аспірант кафедри кримінального права та процесу Київського університету права Національної академії наук України

У статті досліджуються особливості службових осіб, які займають особливо відповідальне становище, як спеціальних суб'єктів злочину. Зазначається, що службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, як спеціальному суб'єктові складу злочину властиві також певні ознаки, що характеризують загального суб'єкта складу злочину. Цими ознаками є фізична особа, осудність та досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. З'ясування ознак службової особи, яка займає особливо відповідальне становище, передбачає визначення змісту цих загальних ознак, а також з'ясування спеціальних ознак, які визначають зміст цього спеціального суб'єкта злочину.

Officials who take particular responsibility as special criminal persons

The article explores the peculiarities of officials who hold a particularly responsible position as special offenders. It is noted that an officer holding a particularly responsible position, as a special subject of a crime, also has certain characteristics that characterize the general subject of the crime. These are the characteristics of an individual, the conviction and the attainment of a criminal age. Finding out the features of a particularly responsible official involves determining the content of those general features, as well as finding out the special features that determine the content of that special crime subject.

Постановка проблеми

Кримінально-правова оцінка злочинів, що вчиняють службові особи, які займають особливо відповідальне становище, є однією з важливих та, на жаль, невирішених проблем становлення України як демократичної та правової держави. Часто вчинення цих злочинів залишається безкарним у зв'язку з так званим політичним імунітетом осіб, що їх учиняють, або внаслідок неможливості проведення повного та неупередженого розслідування правоохоронними органами. Крім того, шкода, яка завдається такими злочинами, полягає не тільки і не стільки в матеріальних втратах, але й у порушенні законних прав та інтересів людей, виникненні недовіри до державних органів, зокрема правоохоронних та судових. Питання про ознаки службової особи, яка займає особливо відповідальне становище, як спеціального суб'єкта злочину за кримінальним законодавством у науці кримінального права відноситься до розряду остаточно не вирішених.

Стан дослідження

Окремі аспекти кримінальної відповідальності спеціальних суб'єктів злочину були предметом дослідження таких науковців, як: П.П. Андрушко, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.О. Глушков, В.К. Грищук, І.П. Лановенко, Р.Л. Максимович, В.О. Навроцький, А.А. Музика, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк та ін. Крім того, О.М. Джужа, Є.А Котець, М.І. Мельник, С.О. Павленко досліджували різні кримінально-правові та кримінальні процесуальні питання щодо службових осіб, які займають відповідальне чи особливо відповідальне становище. Однак на сьогодні залишається багато невирішених теоретичних питань стосовно окремих особливостей службових осіб, які займають особливо відповідальне становище, як спеціальних суб'єктів злочину.

Мета статті полягає в аналізі теоретичних аспектів окремих особливостей службових осіб, які займають особливо відповідальне становище, як спеціальних суб'єктів злочину.

Виклад основного матеріалу

Питання загального вчення про суб'єкт злочину та його ознаки досить детально та повно опрацьоване у кримінально-правовій науці. Спеціальний суб'єкт злочину відрізняється від загального наявністю, окрім обов'язкових, додаткових ознак (критеріїв), від яких залежить кваліфікація вчиненого злочину. Тому кримінальна відповідальність таких суб'єктів має деякі особливості, що закріплено в нормах як загальної, так і спеціальної частин Кримінального кодексу (далі - КК) України. Зазвичай додаткові ознаки спеціального суб'єкта злочину вказуються в диспозиції відповідної норми Особливої частини КК України. Однак службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, як спеціальному суб'єктові складу злочину властиві також певні ознаки, що характеризують загального суб'єкта складу злочину. Цими ознаками є фізична особа, осудність та досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. З'ясування ознак службової особи, яка займає особливо відповідальне становище, передбачає визначення змісту цих загальних ознак, а також з'ясування спеціальних ознак, які визначають зміст цього спеціального суб'єкта злочину.

Варто зазначити, що дослідники кримінального права, які розробили вчення про спеціального суб'єкта злочину, відводили особливе місце проблемам класифікації злочинів зі спеціальним суб'єктом.

Щодо цього, наприклад, В.І. Терентьєв зазначає, що класифікація злочинів зі спеціальним суб'єктом повинна відображати: закономірності криміналізації діянь зі спеціальним суб'єктом, що дозволить розподілити злочини зі спеціальним суб'єктом за видовими ознаками; логіку і спосіб закріплення ознак спеціального суб'єкта в законодавстві, що відображає розподіл спеціальних суб'єктів залежно від способу закріплення ознак спеціального суб'єкта у кримінально-правовій нормі [1, с. 122; 2, с. 184]. Варто погодитись з автором у тому, що аналіз норм, які встановлюють відповідальність за діяння, вчинені спеціальним суб'єктом, з метою проведення відповідної класифікації має не лише дослідницьку мету, а й практичне значення. Уніфікація кримінального законодавства, що забезпечує чіткість, правильність і послідовність у правозастосуванні, повинна бути побудована з урахуванням того, що кожна окрема норма, яка є частиною системи, має відповідати вказаній системі.

Найбільш традиційною є класифікація спеціальних суб'єктів за видовим критерієм: що характеризує соціальну роль і правове становище суб'єкта (громадянство, службове становище, професія, вид діяльності, характер виконуваної роботи, відношення до військової служби, участь у судовому процесі, судимість); що характеризує фізичні властивості суб'єкта (вік, повноліття, стать, стан здоров'я, працездатність); що характеризують взаємини спеціального суб'єкта з потерпілим (родинні, службові відносини). Одним із критеріїв класифікації спеціальних суб'єктів у науці кримінального права є критерій способу закріплення спеціальних суб'єктів у статті Особливої частини КК. За вказаним критерієм спеціальні суб'єкти поділяються на фактичні та нормативні.

Фактичними спеціальними суб'єктами є особи, спеціальні характеристики яких закріплені у кримінальному законі шляхом опису ознак об'єктивної сторони злочину, що дозволяє дійти висновку про обмеження криміналізації діяння колом суб'єктів, що наділені спеціальними властивостями (наприклад, порушення права на одержання освіти (ст. 183 КК, яка передбачає, що незаконна відмова у прийомі в навчальний заклад повинна бути здійснена суб'єктом, наділеним спеціальними повноваженнями)) [2, с. 185]. Натомість нормативними спеціальними суб'єктами є особи, вимоги до статусу й інших характеристик яких чітко викладені в диспозиції відповідної кримінально-правової норми. Щодо цього В.К. Грищук зазначає, що фактичні спеціальні суб'єкти - це ті спеціальні суб'єкти злочинів, ознаки яких прямо не названі в диспозиції, нормативні спеціальні суб'єкти - ознаки яких прямо названі в диспозиції статті [3, с. 268]. Відповідно до зазначеної класифікації, службові особи, які займають особливо відповідальне становище, є нормативними спеціальними суб'єктами злочинів.

Крім того, варто звернути увагу на те, що встановлення особливого порядку відповідальності за суспільно небезпечні діяння, вчинені спеціальним суб'єктом, пов'язане не лише з особливими характеристиками особи, яка вчиняє таке діяння, але і з об'єктом кримінально-правової охорони. Аналізуючи особливості злочинів, що вчиняються спеціальним суб'єктом, С.С. Аветисян пропонує визначення спеціального (родового) складу злочину як системи об'єктивних та суб'єктивних ознак, закріплених у кримінальному законі, необхідних і достатніх для визнання того, що спеціальним суб'єктом вчинено посягання на спеціальні цінності шляхом порушення суспільних відносин, які гарантують безпеку особистості, суспільства і держави, що характеризують конкретну групу злочинних діянь.

Отже, науковець звертає увагу на те, що ознак спеціального суб'єкта недостатньо для того, щоб виокремлювати діяння з-поміж інших - загальних, необхідною для такого виокремлення є ще й наявність завдання шкоди спеціальному об'єкту кримінально-правової охорони. Очевидно, що в деяких випадках, наприклад, коли об'єкт і об'єктивна сторона складу злочину є загальними, а у кваліфікованому чи особливо кваліфікованому складі злочину кримінально-правова норма конструктивно «ускладнюється» наявністю ознак спеціального суб'єкта, що досить широко представлено у КК України, можна вести мову про те, що значення ознак спеціального суб'єкта в таких складах злочинів полягає в підвищеній суспільній небезпеці вчинення такого діяння спеціальним суб'єктом порівняно зі скоєнням такого ж посягання суб'єктом загальним. Тому варто підтримати загальний висновок про недостатність лише ознак спеціального суб'єкта для точного та належного з'ясування кримінально-правових характеристик учиненого спеціальним суб'єктом діяння та, відповідно, належного вибору кримінально-правової норми, за якою повинна здійснюватися кримінально-правова кваліфікація [2, с. 187; 4, с. 429].

Щоб визначити, які саме особи є такими спеціальними суб'єктами злочину, як службові особи, які займають особливо відповідальне становище, варто звернутися до Примітки 2 до ст. 368 КК України, що містить визначення: службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, у ст. ст. 368, 368^-5, 369 та 382 КК України є:

1) Президент України, прем'єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, члени Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, голова Фонду державного майна України, його перший заступник та заступники, члени Центральної виборчої комісії, народні депутати України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, директор Національного антикорупційного бюро України, Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники, голова Конституційного Суду України, його заступники та судді Конституційного Суду України, голова Верховного Суду України, його перший заступник, заступники та судді Верховного Суду України, голови вищих спеціалізованих судів, їх заступники та судді вищих спеціалізованих судів, голова Національного банку України, його перший заступник та заступники, секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступники, Постійний представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступники, радники та помічники Президента України, голови Верховної Ради України, прем'єр-міністра України;

2) особи, посади яких, згідно зі ст. 6 Закону України «Про державну службу», належать до категорії «А»;

3) особи, посади яких, згідно зі ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», віднесені до першої та другої категорій посад в органах місцевого самоврядування [5].

Варто одразу звернути увагу на те, що зазначена Примітка потребує редакційної правки, адже ст. 368^-5 КК України в сучасній редакції не містить спеціального суб'єкта у вигляді службової особи, яка займає особливо відповідальне становище.

Відповідно до вищезазначеного, необхідно також навести зміст ч. 2 ст. 6 Закону України «Про державну службу», згідно з якою до категорії «А» (вищий корпус державної служби) належать такі посади:

- керівник Апарату Верховної Ради України та його заступники;

- керівник апарату (секретаріату) постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України;

- державний секретар Кабінету Міністрів України та його заступники, державні секретарі міністерств;

- керівники центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, та їх заступники;

- керівники апаратів Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів та їх заступники, керівники секретаріатів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та їх заступники, голова Державної судової адміністрації України та його заступники;

- керівники державної служби в інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, та їх заступники [6].

Крім цього, для визначення кола осіб, які є службовими особами, що займають особливо відповідальне становище, необхідно також навести ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»:

«Перша категорія - посади Київського міського голови, голів обласних рад та Севастопольського міського голови; друга категорія - посади Сімферопольського міського голови, міських (міст - обласних центрів) голів; заступників голів обласних рад та Севастопольського міського голови, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради» [7].

Як бачимо, перелік службових осіб, які займають особливо відповідальне становище - це певний вичерпний перелік осіб, які зазвичай мають спеціальний статус і наділені певним політичним імунітетом, що може ускладнювати притягнення їх до кримінальної відповідальності в разі вчинення ними злочину. Щодо цього варто навести статистичні відомості стосовно вчинення злочинів службовими особами, які займають особливо відповідальне становище. Нагадаємо, що, відповідно до Примітки 2 до ст. 368 КК України, що містить визначення таких службових осіб, розглядаємо саме ст. ст. 368, 369 та 382 КК України. Так, наприклад, за 11 місяців 2019 р. було обліковано 664 кримінальні правопорушення, кваліфіковані за ст. 368 КК України, з них у 241 кримінальному правопорушенні особам було вручено повідомлення про підозру. Загалом повідомлення про підозру було вручено 472 особам. За ст. 369 КК України обліковано 953 кримінальні правопорушення, повідомлення про підозру вручено в 583 кримінальних правопорушеннях 623 особам. За ст. 382 КК України обліковано 3 510 кримінальних правопорушень, повідомлення про підозру вручено у 87 кримінальних правопорушеннях 81 особі. Але серед цих осіб, відповідно до статистичних відомостей, немає жодної особи, яка має ознаки службової особи, яка займає особливо відповідальне становище [8].

Варто додати, що вчинення злочину службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, є особливо кваліфікуючою ознакою складу злочину. Підвищення відповідальності службовців, які займають особливо відповідальне становище, зумовлене насамперед тим, що такі особи мають більший порівняно з іншими службовими особами об'єм повноважень, а також у процесі своєї службової діяльності ухвалюють рішення в більш важливих питаннях, а отже, можуть у результаті своєї діяльності завдати більшої шкоди об'єкту кримінально-правової охорони.

Висновки

Службові особи, які займають особливо відповідальне становище, - це нормативні спеціальні суб'єкти злочинів, передбачених особливо кваліфікованими складами ст. ст. 368, 369, 382 КК України. Перелік таких осіб є вичерпним та не підлягає розширювальному тлумаченню; ці особи наділені спеціальним статусом, виконують найбільш важливі функції в державному управлінні та мають широкий спектр повноважень, що пояснює їх виділення в окрему категорію. Крім того, службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, властиві також ознаки, що характеризують загального суб'єкта складу злочину: це фізична особа, осудна та така, що досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

службовий злочин відповідальність

Список використаних джерел

1. Терентьев В.И. Ответственность специального субъекта преступления по уголовному праву Украины: дис. ... канд. юрид. наук: 12.0.08. Одесса, 2003. С. 122.

2. Горбачов Д.М. Значення класифікації спеціальних суб'єктів злочину у кримінальному праві України. Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. 2013. Вип. 2. С. 179-190.

3. Грищук В.К. Кримінальне право України: Загальна частина : навчальний посібник для студентів юрид. фак. вищ. навч. закл. Київ : Видавничий дім «Ін Юре», 2006. С. 268.

4. Аветисян С.С. Соучастие в преступлении со специальным составом: теория и практика правового регулирования : дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.08. Москва, 2005. С. 429.

5. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-Ш. Верховна Рада України

6. Про державну службу: Закон України від 10 грудня 2015 р. № 889^Ш. Верховна Рада України

7. Про службу в органах місцевого самоврядування: Закон України від 7 червня 2001 р. № 2493-Ш. Верховна Рада України

8. Єдиний звіт про кримінальні правопорушення. Гзнеральна прокуратура України: вебсайт.

Размещено на Allbest.ru