Цивільно-процесуальна норма права та норма конституційного права: співвідношення понять

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цивільно-процесуальна норма права та норма конституційного права: співвідношення понять

Наголошено, що судом та іншими органами цивільної юрисдикції застосовуються норми конституційного права під час розгляду й вирішення цивільних справ (визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право тощо). Отже, правильне застосування відповідних норм матеріального права органами цивільної юрисдикції безпосередньо впливає на законність їхньої діяльності й рішень, які ухвалюються в цивільній справі.

Як висновок авторами зазначено, що дослідження змісту взаємозв'язку норм конституційного та цивільного процесуального права в контексті визначення їх регулювального впливу на формування й реалізацію процесуальних юридичних фактів під час здійснення цивільного судочинства дає змогу сформулювати теоретичні умови та узагальнення, які сприятимуть більш глибокому розумінню міжгалузевої взаємодії норм права в процесі здійснення цивільного судочинства та їх впливу на динаміку цивільного процесу.

Ключові слова: право, структура, норми, законодавство, теорія.

Civil-procedural law and constitutional law: concept of concepts

The article analyzes the comparative characteristics and interrelation of the civil procedural rule of law and the rule of constitutional law.

The article predicts that one of the most pressing problems of legal science today is the problem of the interconnection of legal norms, which is investigated as a general scientific problem, as a problem of correlation of different branches of law, legal institutions and separate legal norms.

The structure and application of the rules of civil procedural and constitutional law is given attention in the general theory of law, in the sciences of constitutional, civil procedural law.

The authors investigate the civil procedural norms of law and the norm of constitutional law; the existing scientific concepts of the definition of “rule of law”, the problems of theoretical definition of the rule of law on the example of modern aspects of the relation between constitutional and legal procedural norms in European legal systems are considered. The legal norm is regarded as the postulate of the perfection of society, the state and the legal regulation of social relations, but only if the specific norm is consistent with the principles of law, the ideas of law, the concept- axiom of the priority of natural fundamental rights of the individual.

It is emphasized that the court and other bodies of civil jurisdiction apply the rules of constitutional law in the consideration and resolution of civil cases (recognition of a right; invalidation; termination of an infringing law, etc.), thus the proper application of the relevant rules of substantive law by the civil jurisdiction the legality of their activities and decisions taken in civil matters.

The authors conclude that the study of the content of the relationship between the rules of constitutional and civil procedural law in the context of determining their regulatory influence on the formation and implementation of procedural legal facts in the course of civil proceedings allows us to formulate theoretical conclusions and generalizations that will facilitate the interaction between rules of law in the course of civil proceedings and their impact on the dynamics of the civil process.

Key words: law, structure, norms, legislation, theory.

Дослідження співвідношення цивільного процесуального й конституційного права та процесуального надзвичайно важливе, оскільки від правильного вирішення цієї проблеми залежить розвиток і вдосконалення процесуального законодавства.

Дослідженням проблем визначення та структури правової норми як елемента сучасної системи права присвячено праці таких вітчизняних і зарубіжних науковців, як С.С. Алєксєєв, М.О. Баймуратов, Л.Д. Воєводін, Ю.О. Волошин, Л. Дюгі, Л.І. Заморська, К. Корсгаард, В.В. Лазарєв, А. Пінер, П.М. Рабинович, О.Ф. Скакун, В.Г. Стеценко, В.Л. Федоренко, Ю.С. Шемшученко та ін.

Натомість наявні дослідження не вирішують завдання щодо пошуку принципово нових підходів до визначення соціальної та юридичної цінності правової норми в сучасних умовах розвитку системи права в європейських країнах у тому числі з урахуванням інтеграційного чинника, що значно впливає на загальну ефективність і дієвість функціонування національних правових систем зазначених держав.

Метою роботи є формулювання доцільних теоретичних підходів до співвідношення норм цивільного процесуального та конституційного права сучасних умовах розвитку європейської правової системи.

Для побудови сучасної моделі розуміння сутності правової норми як елемента правової системи необхідно з'ясувати і скласти доктринальне уявлення про декілька аспектів змісту й форми норми права, виходячи із загальних підходів до права як нормативної, системної, формально визначеної системи певних соціальних правил поведінки, створених для абсолютного кола адресатів.

По-перше, це цінність правової норми, тобто важливо зрозуміти, у чому саме полягає аксіологічне значення для суспільства та держави факту існування кожної окремої норми права як соціального регулятора конкретних правових відносин, що охоплюються відповідним нормативним приписом.

По-друге, це структура правової норми, що становить її формальну характеристику в механізмі правового регулювання.

По-третє, важливо встановити форми та методи реалізації правових норм у правових відносинах, тобто всебічно дослідити практично-праксіологічну (змістову) домінанту функціонування правових норм у сучасному суспільстві.

Відповідно до зазначеного алгоритму розкриття загальних теоретико-методологічних особливостей категорії «правова норма», варто розглянути наявні наукові концепції визначення відповідної дефініції, враховуючи системно-структурне місце позначеної нею категорії серед основних елементів правової системи в усьому її різноманітті й диференційованому вигляді, притаманному сучасному нормативно-правовому регулюванню.

Словник іншомовних слів фіксує такі три лексичні значення слова «норма»: 1) узаконена постанова, визнаний обов'язковим порядок, лад чого-небудь, наприклад, юридична норма, норма літературної мови; 2) установлена міра, середня кількість чого-небудь, наприклад, норма вироблення; 3) у поліграфічному сенсі - надрукована дрібним шрифтом назва книги (часто скорочена) або прізвище її автора, що поміщені знизу на першій сторінці кожного друкованого аркуша [1, с. 234].

На перший погляд у правовому сенсі доцільно використовувати виключно перше значення, запропоноване класичним Словником іншомовних слів, на яке й указують його упорядники-філологи саме щодо поняття «юридична норма» (поняття «юридична норма» та «правова норма» є фактично синонімічними в загальноприйнятому науково-практичному інструментарії теоретико-правової науки) [2, с. 12-18].

Погоджуючись із цим загальновизнаним підходом до правової інтерпретації дефініції «норма», зазначимо, що водночас норма права є мірою справедливості, істини, дотримання прав людини в суспільстві, що в сукупності є необхідними ознаками сучасної правової держави.

Саме тому повне розкриття поняття «правова норма» із цього погляду має частково охоплювати й друге наведене значення, яке розглядає норму як «установлену міру», що є ключовою позицією для подальшого розроблення методики оцінювання ефективності реалізації правових норм у суспільстві, і саме ця міра встановлена в однаковій кількості для кожного члена відповідного соціуму.

Іншими словами, за прямою аналогією з медичним визначенням категорії «норма» в суспільних відносинах правову норму цілком справедливо розглядати як постулат досконалості суспільства, держави та правового регулювання суспільних відносин, але лише за умови відповідності конкретної норми принципам права, ідеям права, концепту-аксіоми пріоритету природних основних прав особи.

У цьому контексті цікаво розглянути проблематику теоретичного визначення норми права на прикладі сучасних аспектів співвідношення конституційно-правових норм і цивільних процесуальних норм у європейських правових системах.

Взаємопов'язаність норм цивільного процесуального права з нормами права конституційного права зумовлена об'єктивною потребою застосування останніх у владно-правовій діяльності судів. Саме впливом норм матеріального права деякою мірою й пояснюється зміст диспозитивності цивільного судочинства. Проекція норм конституційного права на цивільні процесуальні правовідносини сприяє функціонуванню окремих інститутів цивільного процесуального права, предметом регулювання яких є процесуальні відносини, що виникають між судом та учасниками цивільного процесу. Поєднання конституційних і процесуальних засад створює можливість ефективного правозастосування. Проте в будь-якому разі пріоритет норм цивільного процесуального права у вирішенні різного роду процесуальних питань не викликає сумніву та заперечень. У контексті співвідношення конституційного і процесуального права як галузей права В.В. Комаров указує на їх суворо визначений аспект, адже конституційне право без процесуального права та без процесуальних гарантій не може потенційно бути реальним і високо значущим.

Тобто цивільний процес забезпечує формалізацію й незаперечність конкретних суб'єктивних прав та обов'язків. А це означає, що кваліфікація співвідношення процесуального та конституційного права як форми і змісту є принципово необгрунтованою. Продовжуючи свою думку, В.В. Комаров зазначає, що цивільне процесуальне право як самостійна галузь права в механізмі правового регулювання пов'язана з конституційним правом функціонально. Ці функціональні зв'язки виявляються у факті застосування судом та іншими органами цивільної юрисдикції норм конституційного права під час розгляду й вирішення цивільних справ (визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право тощо). І тому правильне застосування відповідних норм матеріального права органами цивільної юрисдикції безпосередньо впливає на законність їхньої діяльності й рішень, які ухвалюються в цивільній справі [3, с. 58-62].

Ми підтримуємо висловлену В.В. Комаровим позицію, зазначимо, що, незважаючи на наявність функціональних зв'язків між матеріальним і процесуальним правом, саме конституційному праву притаманні процесозабезпечувальна та процесовизначальна функції. Виокремлення процесовзаємодіючих норм конституційного права та особливостей їх впливу на формування й реалізацію процесуальних юридичних фактів під час здійснення цивільного судочинства потребує з'ясування змісту поняття «процесуальний юридичний факт» як процесовизначального складника цивільних процесуальних правовідносин. Виходячи з досліджуваної проблематики, під процесуальним юридичним фактом пропонується розуміти зумовлену певними життєвими обставинами, емоційно-поведінковими проявами чи нормативно-правовими приписами дію або бездіяльність суб'єктів цивільного процесу (інших осіб, присутніх у залі судового засідання), які призводить до процедурних наслідків і з якими норми цивільного процесуального права пов'язують виникнення, зміну, припинення та належне функціонування цивільних процесуальних правовідносин.

Це визначення, на нашу думку, найбільш повно розкриває сутність процесуальних юридичних фактів, які є невід'ємним складником цивільних процесуальних правовідносин, адже виконувані ними функції (процесоутворювальна, процесоперешкоджальна, процесовідкладальна, процесозупиняюча, процесовідновлювальна, процесозмінювальна, процесоприпиняюча, прецеден-оформувальна) повною мірою відображають логіку та послідовність динаміки цивільного процесу [4, с. 13]. Разом із тим окремі положенням конституційного права, наприклад, норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Сімейного кодексу України, визначають процедуру належного перебігу цивільного процесу як системного й комплексного правового явища. Здійснений аналіз положень ЦК України дав змогу виокремити декілька різновидів норм конституційного права, що виконують процесозабезпечувальну функцію в динаміці функціонування цивільного процесу: 1) норми прямого регулювального впливу на формування та реалізацію процесуальних юридичних фактів; 2) норми взаємодіючого регулювального впливу (процесовзаємодіючі норми) на формування та реалізацію процесуальних юридичних фактів.

Як норми конституційного права, що мають прямий регулювальний вплив на формування та реалізацію процесуальних юридичних фактів, варто виділяти норми цивільного й сімейного законодавства, які врегульовують процедуру здійснення законного та добровільного (договірного) процесуального представництва.

Аргументуючи свою позицію, варто навести низку переконливих прикладів. Ураховуючи, що Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) [5] містить власні положення щодо цивільної процесуальної правоздатності й дієздатності фізичних і юридичних осіб, не можна заперечувати той факт, що ключові засади щодо змісту правоздатності й дієздатності зазначених осіб містяться саме в нормах конституційного права. Правове становище перерахованих у ст. ст. 45-47 ЦПК України малолітніх і неповнолітніх осіб, батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, опікунів, призначених для опіки над майном особи, яка визнана безвісно відсутньою, виконавців заповіту або інших осіб, які вживають заходів щодо охорони спадкового майна особи, яка померла або оголошена померлою, безпосередньо визначається в нормах цивільного та сімейного законодавства України [5, с. 66].

Прямий регулювальний вплив на формування та реалізацію процесуальних юридичних фактів також здійснюють норми цивільного законодавства. Нормами цивільного законодавства можуть установлюватися обмеження щодо обсягу висловлюваних відповідачем заперечень.

Так, наприклад, відповідно до ч. 2 ст. 555 ЦК України, поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника [6, с. 113]. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

Отже, зобов'язана особа має право мотивувати свою відмову від виконання обов'язку лише тими обставинами, посилання на які допускається в нормах матеріального права. Не зосереджуючи увагу на процесуально-правових запереченнях, що є предметом окремого дослідження, зазначимо, що встановлення судом обґрунтованості матеріально-правових заперечень відповідача може стати результатом реалізації процесуального юридичного факту у вигляді ухвалення рішення суду про відмову в задоволенні позову.

Отже, дослідження змісту взаємозв'язку норм конституційного й цивільного процесуального права в контексті визначення їх регулювального впливу на формування та реалізацію процесуальних юридичних фактів під час здійснення цивільного судочинства дає змогу сформулювати теоретичні умовиводи й узагальнення, які сприятимуть більш глибокому розумінню міжгалузевої взаємодії норм права в процесі здійснення цивільного судочинства та їх впливу на динаміку цивільного процесу.

У будь-якому разі виокремлення процесовзаємодіючих норм конституційного права й визначення особливостей їх впливу на формування та реалізацію процесуальних юридичних фактів має здійснюватися крізь призму поняття «процесуальний юридичний факт», під яким пропонується розуміти зумовлену певними життєвими обставинами, емоційно-поведінковими проявами чи нормативно-правовими приписами дію або бездіяльність суб'єктів цивільного процесу (інших осіб, присутніх у залі судового засідання), які призводять до процедурних наслідків і з якими норми цивільного процесуального права пов'язують виникнення, зміну, припинення й належне функціонування цивільних процесуальних правовідносин.

конституційний право цивільний судочинство

Список використаних джерел

1. Словарь иностранных слов. 18-е изд., стер. Москва, 1989. 624 с.

2. Давидов Р, Датшюк Ю. Питання теорії конституційних правовідносин. Право України. 2006. № 1. С. 12-18.

3. Комаров В.В. Вчення про предмет цивільного процесуального права. Правова доктрина - основа формування правової системи держави: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 20-річчю НАПрН України та обговоренню п'ятитом. моногр. «Правова доктрина України», Харків, 20-21 листоп. 2013 р. / Нац. акад. прав. наук України. Харків, 2013. С. 58-62.

4. Братель О. Функції процесуальних юридичних фактів у цивільному судочинстві України. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 3. С. 4-14.

5. Цивільний процесуальний кодекс України : Закон України від 18.03.2004. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2004. № 40-41,42. Ст. 492.

6. Цивільний кодекс України : Закон України від 16.01.2003. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2003. № 40-44. Ст. 356.

Размещено на Allbest.ru