Вплив магдебурзького права на формування людини як суб’єкта права в Україні XIV - початку ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВПЛИВ МАГДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА НА ФОРМУВАННЯ ЛЮДИНИ ЯК СУБ'ЄКТА ПРАВА В УКРАЇНІ XIV - ПОЧАТКУ ХІХ СТ.

Братасюк В.М.,

кандидат юридичних наук, суддя Тернопільського міськрайонного суду

У статті висвітлюється вплив магдебурзького права на становлення людини як суб'єкта права. Магдебурзьке право стало чинником формування людей відповідальних, підприємливих, із достатнім почуттям розвитку людської, особистої та корпоративної гідності, людей із почуттям справедливості, спільного блага, по-своєму вільних у самовизначенні. Людина як суб'єкт права стала в ту епоху була опорою демократичних засад міського життя, а міста з магдебурзьким правом - осередками розвитку демократії на тому рівні їх розвитку. Цеховий мікрокосм сприяв формуванню в члена цеху відчуття спільної справи, відповідальності, почуття справедливості, патріотизму, поваги до братчиків та інших громадян міста тощо. Братчики мали бути добропорядними міщанами, громадянами, недобропорядних намагалися позбутися. Підкреслюється, що людська гідність як багатоаспектна цінність людини стала джерелом правових смислів і змісту права.

Звернення в цей період елітного прошарку суспільства до ідеї людської і громадянської гідності засвідчує, що процес становлення людини-особистості, людини-громадянина в тогочасній Україні відбувався в руслі загальноєвропейського розвитку. Магдебурзьке право сприяло розвиткові української міської культури за європейським взірцем, а вона була, у свою чергу, середовищем формування міщанина, людини міського типу, яка стверджувала себе, у свою чергу, як суб'єкта права.

Право чинить на члена середньовічного міста досить відчутний вплив. Воно формує відповідну індивідуальну правову свідомість із певним ціннісним центром. Разом із її формуванням відбувається процес становлення й масової правової свідомості, яка, у свою чергу, впливає мотиваційно та педагогічно на весь правопорядок міста. Норми, принципи та цінності магдебурзького права поволі приймалися людьми, стверджувалися до такої міри, що ніхто не уявляв собі вже якогось інакшого порядку. Заслугою цієї епохи є відчутний акцент на людській індивідуальності як атрибутивній характеристиці людського буття. Розвиток міського права був загальноєвропейським процесом, у нього було втягнуто до тисячі українських міст і містечок.

Ключові слова: право, магдебурзьке право, міське право, принципи права, суб'єкт права, демократія, людина в праві, самоврядування, спільне благо.

THE IMPACT OF THE MAGDEBURG LAW ON BECOMING HUMAN AS A SUBJECT OF LAW IN UKRAINE IN THE XIV - EARLY XIX CENTURY

The article deals with the influence of Magdeburg law on the development of a person as a subject of law. Magdeburg law became a factor in the formation of people responsible, enterprising, with a sufficient sense of human, personal and corporate dignity, people with a sense of justice, became at that time a pillar of the democratic foundations of urban life, and cities with Magdeburg law - centers of development of democracy at that level. The workshop microcosm contributed to the formation of a member of the workshop a sense of common cause, responsibility, sense of justice, patriotism, respect for the brothers and other citizens of the city and more. The brothers had to be decent burghers, citizens, trying to get rid of bad guys. Emphasized human dignity - a multidimensional value of a person that has become a source of legal meaning and content of the law.

The appeal in this period of the elite layer of society to the idea of human and civic dignity testifies that the process of becoming a personperson, a citizen-citizen in the then Ukraine was in line with pan-European development. Magdeburg law contributed to the development of Ukrainian urban culture on the European model and it was, in turn, a medium for the formation of a burgher, a city-type person, who claimed to be a subject of law.

The law has a significant influence on a member of the medieval city. It forms a corresponding individual legal consciousness with a particular value center. Together with its formation there is a process of formation and mass legal consciousness, which, in turn, influences motivationally and pedagogically the entire rule of law of the city. The norms, principles and values of the Magdeburg Law were slowly being accepted by the people, asserted to such an extent that no one imagined any other order. The merit of this era is a marked emphasis on human individuality as an attribute characteristic of human being. The development of city law was a pan-European process and involved thousands of Ukrainian cities and towns.

Key words: law, Magdeburg law, city law, principles of law, subject of law, democracy, person in law, self-government, common good.

У сучасному українському людинознавстві досить добре обґрунтовано вплив на становлення й розвиток людини-особистості історичних, соціально-економічних, політичних, релігійних, освітньо-наукових тощо чинників. Що ж стосується проблеми людини в праві, становлення й розвитку її як правового суб'єкта, то ці дослідження розпочалися зовсім недавно. Достатньо згадати про те, що філософія права, яка покликана досліджувати право крізь призму людського буття, почала відроджуватися лише в незалежній Україні. Правова антропологія як самостійна галузь правничого знання почала в нас формуватися лише щойно. А це дає підстави робити висновок, що українським науковцям треба інтенсифікувати зусилля в розвитку цих галузей знання, бо цього вимагає час, ті виклики, що нині постали перед суспільством загалом і науковцями зокрема.

Відомо, що між правом і людиною існує двосторонній зв'язок: людина формує, творить, розвиває право, а воно, у свою чергу, формує й розвиває людину. Різні аспекти цієї проблеми досліджували такі українські філософи права, як О. Грищук [1], Д. Гудима [2], В. Кравець [3], С. Максимов [4], В. Мельник [5], М. Патей-Братасюк [6], О. Павлишин [7] та ін. Проте цю тему нині можна зарахувати до малодосліджених, і це пояснюється значною мірою домінуванням у правовій науці та практиці законницької доктрини, увага до людини в контексті якої мінімальна. Наші правознавці поволі долають цю прогалину, проте фундаментальних досліджень із цієї проблематики насправді дуже не вистачає Зокрема, в статті буде зосереджено увагу на такому оригінальному в українському правовому розвиткові явищі, як магдебурзьке (німецьке) право, а саме його впливах на українську людину того часу як суб'єкта права. У науковій правничій літературі дослідження магдебурзького права здійснюється найперше істориками права і зводиться, як правило, до аналізу його джерел, особливостей його застосування в діяльності органів міського самоврядування, особливостей судочинства тощо. Що ж стосується його впливів на становлення людини в праві, то таких досліджень поки що немає.

Мета статті - на підставі аналізу наукових джерел розкрити вплив магдебурзького права на становлення людини як суб'єкта права.

У науковій літературі слушно зазначено: «Разом з іншими, магдебурзьке право становить різні за часом та стадією форми розвитку одного явища - правової системи українського народу» [8, с. 390]. І далі автор слушно наголошує: «Процес зміни конкретно-історичних форм - це неперервна в часі правова традиція, яка перетворює історичний досвід на правову цінність» [8, с. 390].

Сучасні дослідники магдебурзького права на українських землях поволі долають негативну загалом оцінку його В. Антоновичем та М. Грушевським, які наголошували в дослідженнях на неприйнятті українцями цього права як привнесеного ззовні, а отже, неефективності його як регулятора суспільних відносин [9; 10]. Ми підтримуємо позицію М. Кобилецького стосовно того, що для об'єктивної оцінки магдебурзького права на українських землях варто брати до уваги такі краї, як Лівобережна Україна, Київ тощо, де мешкало до 90% українців, на противагу В. Антоновичу та М. Грушевському, увага яких була звернена лише до Правобережжя та західноукраїнського краю [8].

Хочемо наголосити, що про магдебурзьке право як масове явище на теренах Україні можна говорити в XIV ст., що стверджував й М. Грушевський [10], і наступних XV та XVI ст. Саме цей період М. Бобак, М. Кашуба, А. Литвинов, В. Горський та ін. слідом за М. Грушевським називають періодом першого українського передвідродження та Відродження [11; 12]. Це був період поширення в тогочасній Україні ідеї громадянського гуманізму, що розвивалася в умовах республіканського устрою міст-держав Венеції та Флоренції. «Гуманісти епохи Відродження, - зазначає X. Хвойницька, - створили ідеал нової людини, яка /.../ сама творить себе, вдосконалює світ і трудиться задля спільного блага. Етико-політична концепція громадянського гуманізму, ґрунтуючись на принципі спільного блага, оцінювала з огляду на цей принцип, людську гідність, чесноти, будь-яку діяльність, здобуту людиною славу і її знання» [13, с. 126]. Ідея природної гідності людини-громадянина, що має природне право на життя у справедливій державі, де поціновується свобода як найвище благо, лежала в основі концепції громадянського гуманізму X. Хвойницька зазначає, що саме в цей період «здійснювалися енергійні спроби реалізувати концепцію громадянського гуманізму і пов'язане з нею природне право в сфері громадського життя (судові й адміністративні реформи 50-60-х рр. XVI ст., впровадження Магдебурзького права як засади міського самоврядування, статути 1566 і 1588 рр., створення Головного Литовського трибуналу)». На думку цієї дослідниці, «ці кроки відповідали традиціям українського народу, його ментальності, духу й характеру, способові життя, отже, солідаризувалися з його природним правом» [13, с. 127].

Звернення в цей період елітного прошарку суспільства до ідеї людської і громадянської гідності (С. Оріховський-Роксолан, X. Філалет, Ю. Рогатинець, М. Смотрицький, З. Смотрицький, X. Євлевич та ін.) засвідчує, що процес становлення людини-особистості, людини-громадянина в тогочасній Україні відбувався в руслі загальноєвропейського розвитку. У зазначений період такі західноєвропейські мислителі, як Дж. Агріпуло, Д. Ачайолі, Л. да Вінчі, Л. Валла, Л. Бруні, Н. Мак'явеллі, А. Ренучіні, К. Салютаті та ін., відстоювали уявлення про людину як центр Всесвіту, звеличували її розум, волю до самоствердження. Людина природна, тілесна, а не лише внутрішня, духовна як у середньовіччі, ренесансними гуманістами була проголошена вищою цінністю (В. Ільїн, І. Бичко, Т Сілаєва й ін.). Ці ідеї та уявлення про людину поширювалися в досліджуваний нами період, в Україні розвивалася в загальноєвропейському руслі [13; 14; 15].

Ідея чистилища, яка з'являється в Данте, стала юридичною метафорою, як пише Дж. Берман, що втілює особисту відповідальність [16; 17]. Протестантизм наголосив на прямому зв'язку Бога та людини, на самоцінності земного буття, праця почала сприйматися як позитивна цінність, як спосіб примноження Божественної слави людиною, історія почала мислитися не як рух до кінця, а як сходження тощо. «Усе це симптоми появи індивіда як атомізованої особистості, кроки Європи до Нового часу. Таким чином, ХІІ та ХІІІ ст. ст. - період нагромадження такого достатнього рівня нових якостей у всіх сферах життя Європи, які призводять до свого роду історичної «мутації», - слушно підкреслює І. Честнов [16]. Звісно, всі ці зміни в кінцевому підсумку зумовили появу людини відродженнецького типу, яка стала необхідною передумовою якісних змін у сфері права (Дж. Берман). Українська людина того часу - теж учасник цього процесу. Тогочасна Україна втягнута в орбіту загальноєвропейського розвитку загалом і правового зокрема.

«Поширення магдебурзького права на українських землях, - пише М. Кобилецький, - було пов'язане із загальноєвропейськими тенденціями розвитку міст та заселенням німецьких колоністів, які з'явилися на території Галицько-Волинської держави значно раніше від Казимира ІІІ Великого» [8, с. 136]. Міська культура в тогочасній Україні вже мала відповідні традиції, що беруть свої витоки з княжої України, як і розвиток міського права, що був загальноєвропейським процесом.

Р. Кайндль у роботі «Статті до німецького права в Галичині» («Baitrage zur Geschichte des deutschen rechtes in Galizien») писав, що впродовж XIV-XVI ст. близько 400 міст і сіл Галичини отримали магдебурзьке право [18, с. 181-182]. Ф. Шмідт уважає, що цим правом були наділені 650 міст Малопольщі та Галичини [19, с. 67]. М. Кобилецький зазначає, що на території Галичини впродовж XIV-XVIII ст. ст. кількість таких сіл і міст сягала 600 [8, с. 144], а загалом по Україні - понад тисячу, це більше порівняно з німецькими містами.

В. Антонович та М. Грушевський уважали, що Київ отримав магдебурзьке право не пізніше 1499 року [9; 10]. «Фактично майже в усіх містах України, що входили до складу Польщі, Великого князівства Литовського і згодом - Речі Посполитої, діяло магдебурзьке право» [8, с. 148]. Його поширення в Центрально-Східній Європі пов'язано найперше спільністю рис у розвитку міської цивілізації на цих територіях і швидкістю розвитку нових торговельно-ремісничих центрів. Окрім цього, варто згадати про середньовічний правовий принцип, відповідно до якого кожна особа може жити за законами своєї батьківщини. Магдебурзьке право для німецьких колоністів в Україні являло собою втілення цього принципу.

Магдебурзьке право як право міське, сформувалося як інструмент, засіб, що мав сприяти розвиткові торгівлі та ремесел і підтриманню правопорядку в межах міста. Сутність магдебурзького права полягала у звільненні мешканців міста від будь-якої юрисдикції - церковної, королівської, графської, феодала тощо, окрім міської в особі війта й інших органів міської влади. Було створено на основі купецького права, але, як зазначають дослідники, «до нього увійшли лише ті норми, в яких була зацікавлена більшість мешканців міста» [8, с. 47].

Аналізуючи питання впливу магдебурзького права на становлення людини як суб'єкта права, хочемо закцентувати на тому, що воно сприяло розвиткові української міської культури за європейським взірцем, а вона була, у свою чергу, середовищем формування міщанина, людини міського типу, що, стверджувала, своєю чергою, себе як суб'єкта права. Привілей на магдебурзьке право зумовлював на території тогочасної України виникнення цілої низки міських поселень, формування міської цивілізації. Наприклад, у 1603 р. Великому коронному гетьманові С. Жолкевському королем Сигізмундом ІІІ було надано право заснувати у своєму маєтку місто з магдебурзьким правом і назвати його власним іменем. Так постало місто Жовква. У 1585 році князь Костянтин Острозький аналогічно отримав від Стефана Баторія привілей з дозволом на пустищі в городищі Переяславо (нинішній Переяслав-Хмельницький) будувати міста й села з магдебурзьким правом.

Отже, магдебурзьке право як право міста сприяло самоорганізації міського соціуму, його цілісності, стимулювало розвиток ринкових відносин, формування міської демократії. Цілком поділяємо думку А. Козловського, який зазначає: «Право й виникало як механізм самоорганізації суспільства, ефективний засіб його самозбереження і стабілізації. Без права суспільство не вижило б. Тобто право має родове походження» [20, с. 16]. Право упродовж свого існування забезпечувало функцію соціального самозбереження, тобто виконувало соціальну функцію. Проте поряд із нею воно відповідним чином формувало й окремішних представників соціального цілого, з яких це ціле складалося. Подивимося, як могло вплинути магдебурзьке право на тогочасну міську людину, наприклад, через міське самоврядування, на чому трималося це право. Як зазначається в науковій літературі, саме створення міської ради було тією спільною рисою, що робила схожими українські міста з європейськими [21, с. 142]. Саме міські ради стали для міських мешканців власними автономними органами самоврядування. Відомий дослідник Т. Гошко зазначає, що саме міські ради, кількість радників яких чітко законодавством не визначалася, а залежала від кількості мешканців міста та привілеїв польських королів чи литовських князів, представляли місто у відносинах із королями. Великими князями литовськими з представниками чужих держав охоронялися міські привілеї, радники брали участь у судочинстві тощо [22, с. 153].

Ґенеза магдебурзького права в Україні зумовила ситуацію, коли ради зосередили домінуючі позиції в управлінні містом: спадкові війти поступилися першістю в міському управлінні їм. З-поміж радників вибирали бургомістра, який очолював раду [23, с. 96-97]. Радників призначав, наприклад, староста міста, іншу частину вибирали мешканці, а також мали право обирати інші радники. А. Заяць наводить приклад м. Горохова, в якому в 1600 році радників обирали міщани [24, с. 148]. Те саме бачимо й у Києві: там вибори міської влади відбувалися щорічно. Їх проводили, як правило, тижнів за три до Великодня. Вибори супроводжувалися урочистими богослужіннями, в них брали участь представники від короля, члени «старої», тобто тієї, що склала повноваження, ради, громадськість, міщани. Новообрані члени міської ради складали присягу, старі члени ради звітували про свою діяльність. Д. Зубрицький зазначає, що у Львові звіти про доходи та витрати за минулий рік, які робили рада й лонгери, слухали на спільному засіданні міської ради, представників громадськості та лавників [25, с. 16].

Як відомо, міські ради мали багато функцій адміністративного плану: управляли промислами, торгівлею, збирали податки, контролювали фінансові справи міста, організовували оборону укріплень, ремонт доріг, утримання брам, лікарень, стежили за правопорядком тощо. Окрім цього, міська рада мала право на нормотворчість, що поширювалася на територію міста, її акти називались вількерами (willkuhre). Хочемо звернути увагу на те, що ці акти приймалися й за участі мешканців міста («усі стани й народ»). Вони мали юридичну силу упродовж року та набували сили закону [26, с. 235]. Вількери були загальнообов'язковими для виконання міською владою та судочинством [8, с. 209].

Одним словом, вибори міської влади, участь у них для мешканця тогочасного міста - це була особлива подія, досить відповідальна й значима. Робити власний вибір, самовизначатися для сучасної людини не завжди просто, особливо в якісь переломні періоди життя суспільства, країни. Для людини досліджуваного періоду - це було досить важке випробування. Вибори часто проходили в храмах, з прийняттям кандидатами присяги на Біблії, в присутності представників вищої влади та духовенства [8; 22; 24]. Вільний правильний вибір окремого мешканця міста був передумовою реалізації спільного блага, блага всього міста, що було однією з досить вагомих цінностей для тогочасної людини, яка, у свою чергу, на відміну від сучасної, була залежною від своєї соціальної групи, стану, цілої міської громади, Бога тощо. Вибирати було відповідально, це був вагомий соціальний обов'язок, а не лише право. Вибирати треба було найкращих у моральному плані, мудрих і теж відповідальних людей. Такий вибір вимагав відповідних власних якостей того, хто вибирав: моральну, відповідальну та досвідчену особу вибирала також моральна та досвідчена. У науковій літературі є приклади присяг вибраних на різні посади (бургомістра, регента. маршалка), з текстів яких можна пересвідчитися в доволі високих критеріях в ідеалі їхньої діяльності. Наприклад, регенту Львівської гмінної палати - органу громади міста, що складався із «40 мужів», належало скласти таку присягу: «Я присягаю, що під час моєї служби на посаді регента, на яку мене обрали, буду слухняним і пильним прав, привілеїв, декретів і вольностей, наданих місту цьому й належних, щоб ні в чому шкоди й нестатку не було... Спільне добро цілого міста (курсив наш - В. Б.) розумно буду примножувати, рахунки з контрибуцій або міських внесків від платників буду вірно приймати, а податкові суми, вірно накладені перед радниками, буду вірно виконувати. Таємниць міста нікому не буду повідомляти, за винятком участі в королівських судах,. буду дбати, щоб у місті всюди спокій і злагода панували між міщанами» [27, с. 34]. Текст присяги написав, мабуть, не сам кандидат. Із нього видно, які цінності мав стверджувати й захищати регент, вибраний громадою міста. Найперше - це «спільне добро» міста. Правове життя цього часу ґрунтується на юснатуралістичній традиції. «Юридичний підхід до права пронизує антропоцентризм. Право трактується невід'ємним від людини, воно нею створюється, використовується, захищається, воно їй служить. Юридичний підхід до права, до смислових характеристик його відносить найперше справедливість, свободу, формально-змістовну рівність, повагу до людської гідності» [31].

До речі, гмінні палати або, як їх ще називали, «колегії мужів» чи «великі ради» були органами міської громади, створеними для контролю над міською радою. Вони мали запобігати зловживанням її членами, не допускати узурпації міської влади [23, с. 134-135]. До палати входили представники різних станів, найперше купці та ремісники. Науковці зазначають, що гмінні палати представляли інтереси й національних груп міста й регулярно звітували перед ними за свою діяльність [23]. Бути членом такого органу означало мати високі особисті моральні якості, бути добропорядним, правосвідомим і законослухняним представником громади міста, мислити себе невід'ємним від нього, дбати про громадівське як про власне. Окрім всього, вимагалася, очевидно, і добра освіта як для того часу. Мешканець міста, йдучи на вибори, наприклад, «колегії мужів», усвідомлював, що спільне благо міста залежить і від нього. «Поведінкою людей у їхньому ставленні один до іншого управляють головно етичні норми: право й моральність. Тоді як моральні норми зумовлюють добровільне виконання дій, які усвідомлюються як обов'язок стосовно інших, правові норми виховують, з одного боку, підкорення порядку, тобто виконання обов'язку, якого інші можуть вимагати (виконавська мотивація), з іншого - усвідомленість обов'язку стосовно самого себе (вимоглива мотивація). Право й моральність доповнюють і зміцнюють одне одного» [28, с. 211]. Мешканець середньовічного міста з магдебурзьким правом мислив себе істотою, від якої залежали інші, їхній мир, спокій, безпека, засоби до життя, завтрашній день. Він ще поволі вчився самовизначатися, бути автономним суб'єктом. Його власний вибір, що мав індивідуалістичний характер, був разом із тим суспільно значимим, працював на інтерес міста, а тому мав бути об'єктивним. Звісно, ця правова автономія була відносною, оскільки міщанин озирався й на свою соціальну групу, стан, і на авторитетів, і на Бога, проте процес розвитку людської та особистої гідності продовжувався, і в містах він відбувався дуже інтенсивно. Достатньо згадати такі факти, як утворення тих же «колегій мужів», які мали на меті боротьбу проти зловживань влади, або ж примусове позбавлення громадянства за порушення особою міських свобод і присяги, на такі кроки були здатні люди, громадяни, міщани з добре розвиненим почуттям власної та людської гідності.

До речі, важливим чинником формування людини як суб'єкта права було міське право, яке надавало низку пільг і привілеїв і зобов'язувало захищати економічні, політичні, оборонні інтереси міста [8, с. 228]. Норми, які створювалися міською владою, ставали правилами, яких дотримувалися, а згодом принципами права. Міра справедливості, встановлена в процесі судочинства, ставала типовою, сприймалася як належне. «У справі розвитку правової культури, - пише ГК. Гінс, - дуже велике значення суспільної організації, традицій, установ. Вдала організація являє собою велику цінність і втілює в собі велику силу. Організація підтримує зв'язок минулого з сьогоденням, зберігає традиції і створює єдність своїх членів...» [28, с. 200].

Міське право було основою розвитку цехового права. Міська рада контролювала вибір цехових майстрів, фінансовий стан, якість і кількість товарів тощо [8, с. 236].

Дослідники зазначають, що цехи, «крім вирішення матеріальних питань своїх членів, захищали також їхні особисті, релігійні та громадські права. Кожен цех мав свій костел, вівтар, касу, збройний арсенал, власну башту на міському мурі» [27, с. 33]. Братчики боролися за право людини на свободу совісті, навчання рідною мовою, справедливий суд, право на національну церкву тощо [11]. Цехи розвивали традицію самоврядування, зміцнювали засади міської демократії [10]. Наприклад, вони проводили загальні збори членів ремісничого суду кілька разів упродовж року. Керівники цеху повинні були звітувати раз у рік. Перевибори керівництва цеху відбувалися щороку [8; 22; 23; 27]. Окрім загальних зборів, збори могли відбуватися щомісяця, а то й щотижня. На них розглядали скарги та правопорушення членів цеху. У цеху діяв власний цеховий суд, який приймав рішення з питань внутрішнього життя цеху. Рішення цього суду в інші суди ніхто не оскаржував, оскільки такого права не існувало [29, с. 111-113].

Цехова організація виробничого життя певним чином виховувала представників братств, які мали бути добропорядними міщанами, громадянами, недобропорядних намагалися позбутися. Цеховий мікрокосм сприяв формуванню в члена цеху відчуття спільної справи, відповідальності, почуття справедливості, патріотизму, поваги до братчиків та інших громадян міста тощо. «На прикладах проходить навчання і правил поведінки, і, зокрема, принципів права, - пише Г.К. Гінкс. - Те, що становить здобуток небагатьох, стає за відповідних умов усе більш поширеним. Так поширюються в масі правила пристойної поведінки, естетичні смаки, вірування, знання. З допомогою організацій відбувається, отже, поширення встановлених правил поведінки» [28, с. 201].

Основу цехової культури становила певна система цінностей, що пронизувала цехові правовідносини. Майстри, складаючи присягу, завжди зобов'язувалися чесно та справедливо керувати своїми цехами [27, с. 33-34]. Член цеху був не лише економічною одиницею міського життя, він був і пристойним громадянином, міщанином, який був зацікавлений у ствердженні усталеного правопорядку, у розвитку міста загалом на спільне благо [23, с. 152-156]. магдебурзький право юридичний

ГК. Гінкс слушно стверджує, що «в самому правопорядку втілено живу силу. Правопорядок виховує маси й прищеплює їм нові мотивації. Він сприяє розширенню й зміцненню начал правової культури в тому вигляді, у якому вона вже склалася. /./ Результатом цього процесу є підвищення середнього рівня культури: рівня вихованості (пристойність, етикет), інтелігентності (знання), добросовісності, лояльності» [28, с. 201].

Проведений аналіз досліджуваної проблеми засвідчує, що право чинить на члена середньовічного міста досить відчутний вплив. Воно формує відповідну індивідуальну правову свідомість із певним ціннісним центром. Відбувається процес становлення й масової правової свідомості, яка впливає мотиваційно й педагогічно на весь правопорядок міста. Аналізуючи вплив цивільного права на людину, Л. Петражицький зафіксував чудові спостереження: «З погляду історії та майбутнього людства, істотний психічний вплив його полягає в зміні людського характеру (курсив наш - В. Б.), зокрема у вихованні господарської діяльності, у викоріненні лінощів, апатії, нехлюйства, легковажності, витратного ставлення до господарських благ, в розвитку бережливості, працелюбства, підприємливості, здатності і схильності планомірно турбуватися про своє та чуже благо, з проявом відповідальної активної енергії й із відповідними стриманостями та самообмеженнями» [30, с. 707]. Аналогічно можемо сказати й про магдебурзьке право, яке стало чинником формування різних характеристик людини як суб'єкта права. Його норми, принципи та цінності поволі приймалися людьми, стверджувалися до такої міри, що ніхто не уявляв собі вже якогось інакшого порядку. Людина як суб'єкт права стала в ту епоху опорою демократичних засад міського життя, а міста з магдебурзьким правом - осередками розвитку демократії на тому рівні їх розвитку. Європейська міська цивілізація в особі міст із магдебурзьким правом уособлювала анклави тогочасної демократії. Той час теж вимагав працелюбних, відповідальних, підприємливих, з достатнім почуттям розвитку людської, особистої та корпоративної гідності людей, із почуттям справедливості, з відчуттям спільного блага, по-своєму вільних у самовизначенні тощо. Ці люди стали основною соціальною базою нової епохи, що стверджувалася в Європі, - Нового часу та Просвітництва.

Список використаних джерел

1. Грищук О. Людська гідність у праві: філософські проблеми. Київ: Атіка, 2007. 432 с.

2. Гудима Д.А. Права людини: антрополого-методологічні засади дослідження: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.12. Львів, 2007. 288 с.

3. Кравець В.М. Співвідношення природного і позитивного права в сучасному філософсько-правовому дискурсі. Науковий вісник ДДУВС. 2008. № 4. С. 41-49.

4. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления: монография. Харьков: Право, 2002. 328 с.

5. Патей-Братасюк М.Г. Філософія права. Тернопіль, 2006. 250 с.

6. Архипов С.И. Субъект права: теоретическое исследование. Санкт-Петербург: Из-во Р Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. 469 с.

7. Вєдєрніков, Кравець В., Павлишин О. Антропологія права. Київ, 2013. 190 с.

8. Кобилецький М. Магдебурзьке право в Україні (X1V - перша половина ХІХ ст.). Історико-правове дослідження. Львів: ПАІС, 2008. 406 с.

9. Антонович В.Б. Исследования о городах Юго-Западного края: монография по истории Западной и Юго-Западной России. Киев, 1885. Т 1. С. 21-158.

10. Грушевський М. Історія України-Руси: у ІІ т. Київ: Наукова думка, 1994. Т 5: Суспільно-політичний та церковний устрій і відносини в українсько-руських землях X!V-XVN віків. С. 71-211.

11. Філософія Відродження на Україні / відп. ред. М.В. Кашуба. Київ: Наук. думка, 1990. 334 с.

12. Литвинов А. Ренесансний гуманізм в Україні. Ідеї гуманізму епохи Відродження в українській філософії XV - початку ХVП століття. Київ: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2000. 472 с.

13. Хвойницька Х.М. Легітимація природного права в Україні та європейська юснатуралістична традиція: дис.... канд. філос. наук: Львів, 2013. 199 с.

14. Градова В.Г. Ідея верховенства права в українській правовій традиції: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.12. Київ, 2013. 251 с.

15. Попадинець Г.О. Світоглядно-філософські засади розвитку української правової культури: дис.... канд. філос. наук: 12.00.12. Київ, 2008. 211 с.

16. Честнов И.Л. Природа и этапы развития государственности Правоведение. 1998. № 3. С. 31-33.

17. Берман Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. 2-е издание. Москва: Из-во МГУ. Изд. группа ИНФРА М-НОРМА, 1998. 623 с.

18. Kaindl R. Beitrage zur Geschichte deutschen Rechtes in Galicien. S. 181-182.

19. Schmidt H. Das deutsche Recht in Polen. Deutschland und Polen. Beitrage zu ihren geschichtlichen Bezigungen / Hg.v. Brackmarn. Munchen ; Berlin, 1933. S. 67.

20. Козловський А.А. Пізнання як форма існування права. Науковий вісник Чернівецького університету. Серія «Правознавство». Чернівці, 1996. С. 4-19.

21. Kaminska K. Lokacje miast na prawie magdebururskim na ziemiach polskich do 1370 r. (stadium historycznoprawne). Torun: UMK, 1990. 235 s. S. 142.

22. Гошко Т Нариси з історії Магдебурзького права в Україні XІV-XVІІ ст. Львів: Афіша, 2002. С. 43-44; 153.

23. Ptasnik J. Miasta I mieszanstwo w dawnej Polsce. Krakow, 1934. S. 96-98.

24. Заяць А. Урбанізаційні процеси на Волині в XVІ - першій половині XVІІ ст. Львів: Добра справа. 2003. 205 с. С. 148.

25. Зубицький Д. Хроніка міста Львова. Львів: Центр Європи, 2002. 604 с. С. 16.

25. Kurtzeba S. Historja zrodel dawnego prawa polskiego. Lwow: Ossolineum, 1926. T 6. S. 235.

26. Czolowski A. Poglad na organizacje I dzialalnosc dawnych wladz miasta Lwowa do 1848 r. Lwow: Gmina Krol. Stol. m. Lwowa. 64 s. S. 34.

27. Гинс Г.К. Право и культура. Москва: Юрлитинформ, 2012. 320 с.

28. Грушевський М. Історія України-Руси: в 11 т. Київ: Наукова думка, 1994. Т 6. С. 111-113.

29. Петражицкий Л. Теория права. Москва, 1904. Т ІІ. С. 707.

30. Братасюк М.Г. Співвідношення природного права та позитивного в українському правовому розвитку. Правова доктрина та юридична практика: досвід та перспективи: матеріали постійно діючого н/т семінару (25 березня 2014 року). / ред. кол.: О.І. Осауленко, Ю.М. Бондар, М.Г. Братасюк, С.Д. Гусарєв, А.Н. Завальний та ін. Вип. 3. Київ: НАВС, 2014. 128 с. С. 14-22.

Размещено на Allbest.ru