Аліментні зобов’язання подружжя: проблемні питання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аліментні зобов'язання подружжя: проблемні питання

Alimentary commitments to marriage: problems

Адамова О.С.

кандидат юридичних наук, доцент

доцент кафедри цивільного права

Національного університету

«Одеська юридична академія»

Анотація

аліментний зобов'язання дитина подружжя

Стаття присвячена аналізу норм чинного законодавства та судової практики щодо питань аліментних зобов'язань, а саме обов'язку батьків утримувати дитину та подружжя утримувати одне одного, зокрема й виплачувати аліменти. Встановлено, що для наявності аліментних зобов'язань між колишнім подружжям необхідно, щоб той з подружжя, хто вимагає аліменти, був непрацездатним і потребував матеріальної допомоги, а той з подружжя, від кого вимагають аліменти, був спроможний їх виплачувати.

Зроблено висновок про те, що важливим є виконання на практиці встановлення взаємної участі дружини, чоловіка у витратах на лікування, що є різновидом утримання. Такий обов'язок, покладений на чоловіка та дружину, стосується витрат, що пов'язані із хворобою або каліцтвом другого з подружжя. Таке відшкодування частини витрат не завжди пов'язане з непрацездатністю, тому не може входити до загальних умов надання утримання, а залежить лише від розміру цих витрат та матеріального стану дружини і чоловіка.

Досліджено таку новелу законодавства, як усунення тендерної нерівності щодо отримання аліментів. Наразі на практиці досить часто можна зустріти батька дитини, який здійснює опіку над малолітніми дітьми і в такому разі має право отримувати аліменти. Зокрема, право на утримання виникає у чоловіка за наявності таких підстав: із чоловіком проживає дитина, яка не досягла 3-х років, а якщо дитина має вади фізичного чи психічного розвитку, - шести років; дружина - мати дитини - може надавати своєму чоловікові матеріальну допомогу.

Зазначено, що аліментні відносини між фактичним подружжям за умови досягнення згоди між особами також можуть регулюватися за допомогою договору. Закріплюючи на нормативному рівні певні права та обов'язки подружжя, колишнього подружжя, фактичного подружжя, законодавець окреслив тільки рамки цих правовідносин, даючи можливість як сторонам врегульовувати свої відносини за допомогою домовленостей та договорів, так і суду у разі недосягнення згоди на свій розсуд визначати такі права та обов'язки, порядок їх виконання та обсяги відповідно до конкретних відносин, що склалися.

Ключові слова: дитина, подружжя, аліменти, зобов'язання щодо аліментів, утримання.

Abstract

The article focuses on the analysis of current law and case law on alimony obligations, namely the obligation of parents to support a child and spouses to support each other, in particular, to pay alimony. It has been established that for alimony obligations between former spouses, it is necessary that the spouse who requires alimony is incapacitated and in need of financial assistance, and the spouse who requires alimony is able to pay them.

It is concluded that it is important to implement in practice the legally stipulated mutual participation of the wife and husband in the costs of treatment, which is a type of maintenance. Such a duty (entrusted to the husband and wife) relates to the costs associated with the illness or injury of the other spouse. Such reimbursement of part of the expenses is not always related to disability, so it cannot be included in the general conditions for the provision of detention, but depends only on the size of those expenses and the financial status of the wife and husband.

The novelty of the legislator was investigated as the elimination of gender inequality in relation to receiving alimony. Currently, in practice, it is quite common to meet the father of a child who has custody of a minor child, in which case he or she is entitled to alimony. In particular, the right to maintenance arises in a man on the following grounds: a child is living with a child who has not reached the age of 3, and if the child has a physical or mental development, - six years; wife - mother of a child - can provide financial assistance to her husband.

It is stated that alimony relations between the actual spouse, provided that agreement is reached between the persons, can also be regulated by the agreement. By fixing at the regulatory level certain rights and obligations of spouses, former spouses, actual spouses, the legislator outlined only the framework of these legal relationships, enabling both parties to regulate their relations through agreements and agreements, and the court in the event of failure to reach agreement at their discretion. to determine such rights and obligations, the manner in which they are exercised, and their scope, in accordance with the specific relations that have developed.

Key words: child, married couple, alimony, alimony obligations, support.

Постановка проблеми

Оскільки чоловік та дружина не є родичами і їх відносини не охоплюються поняттям свояцтва, серед суб'єктів аліментних правовідносин подружжя займає особливе місце. Сім'я як природне об'єднання осіб переважно заснована на шлюбі. Також законодавець приділяє велику увагу регулюванню відносин між чоловіком і дружиною щодо взаємного утримання. Ці відносини тісно пов'язані і зумовлені особистими стосунками, мають важливе самостійне значення для належного виконання сім'єю економічної функції, а тому і для нормального функціонування сім'ї в цілому. Основними складниками сімейного благополуччя є любов, повага та матеріальна підтримка один одного членами сім'ї. Важлива роль у забезпеченні реалізації цього завдання належить інституту аліментних зобов'язань між членами сім'ї. Необхідність глибокого теоретичного та практичного вивчення інституту аліментних зобов'язань пов'язана з кризами, які виникають в сім'ях, зростанням кількості малозабезпечених дітей та появою все частіше випадків, коли члени сім'ї за певних обставин не в змозі утримувати один одного.

Аналіз останніх досліджень

Питання, пов'язані з темою даного дослідження, відображені в працях таких вітчизняних науковців, як Л.В. Афанасьєва, В.В. Єфременко, І.В. Жилінкова, Т.П. Красвітна, В.Ф. Маслов, З.В. Ромовська, Л.В. Сапейко, О.І. Сафончик, Є.Д. Ханович, Ю.С. Червоний, В.П. Юрасов, а також зарубіжних учених М.В. Антокольської, І.П. Гришина, Н.М. Єршової, С.О. Іванової, О.С. Іоффе, Л.П. Короткової, Н.І. Масленникової, В.П. Нікітіної, О.Й. Пергамент, Г.М. Рабець, В.Ф. Яковлєва та ін. З огляду на практичне значення даного питання та судову практику необхідним є вироблення єдиного підходу у вирішенні питання щодо аліментних зобов'язань.

Метою статті є теоретичне осмислення та практичне вирішення низки проблем щодо здійснення прав та виконання обов'язків сторін аліментного зобов'язання.

Виклад основного матеріалу

Для сімейних правовідносин характерним є принцип взаємної моральної та матеріальної підтримки. Це одна з визначних рис сім'ї. Дружина і чоловік зобов'язані матеріально підтримувати одне одного. Як слушно зазначає З. Ромовська, обов'язок матеріальної підтримки одним із подружжя виникає з моменту реєстрації шлюбу і має моральний та юридичний характер з моменту появи необхідних для цього підстав [1; 2].

При розірванні шлюбу (на відміну від визнання його недійсним) права та обов'язки подружжя не анулюються, тому розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї під час шлюбу.

Відповідно до ст. 76 СК України той з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, має право на одержання аліментів від іншого з подружжя, якщо той спроможний виплачувати їх, не тільки під час перебування у шлюбі, а й після його розірвання, а також якщо той з подружжя, хто вимагає аліменти, став непрацездатним до розірвання шлюбу або протягом року від дня його розірвання. Отже, для наявності аліментних зобов'язань між колишнім подружжям необхідно, щоб той з подружжя, хто вимагає аліменти, був непрацездатним і потребував матеріальної допомоги, а той з подружжя, від кого вимагають аліменти, був спроможний їх виплачувати.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після того, як минув один рік від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Якщо на момент розірвання шлюбу дружині, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона/він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.

Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один з подружжя не мав можливості здобути освіту, працювати, обійняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, але за умови, що він потребує матеріальної допомоги і якщо колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання у такому разі триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу. Факт непрацездатності того з подружжя, хто вимагає аліменти, у цьому разі встановлювати не треба.

Права та обов'язки подружжя стосовно утримання передбачені розділом 9 СК України, де визначаються способи надання утримання, час, з якого сплачуються аліменти, визначення розміру аліментів одного з подружжя за рішенням суду [3, с. 133-158; 4; 5], припинення права одного з подружжя на утримання [6] тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 СК України дружина та чоловік повинні матеріально підтримувати одне одного. У літературі підкреслюється зв'язок цього обов'язку з нормами моралі, гуманним принципом підтримки та взаємодопомоги у сім'ї. Як зазначає Є.О. Харитонов, цей обов'язок є не лише моральним, а й правовим [7, с. 143]. За нормальних сімейних стосунків подружжя добровільно піклується одне про одного, а проблем щодо утримання не існує. Обов'язок щодо надання матеріальної допомоги одним із подружжя виникає як моральний (з часу укладання шлюбу) і водночас як юридичний (з моменту, коли з'являються необхідні для цього підстави).

О.І. Сафончик відзначені три такі групи правових норм, які визначають умови та порядок реалізації права подружжя на утримання за СК України: норми, які визначають загальні умови надання утримання одному з подружжя (ст.ст. 75-83); норми, що встановлюють право дружини на утримання під час вагітності та права чоловіка та жінки у разі проживання з ними дитини (ст.ст. 84-88); норми, що визначають право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід (ст. 88) [8, с. 263].

Вважаємо за доцільне доповнити даний поділ ще одним пунктом. Так, Сімейним кодексом України встановлена взаємна участь дружини, чоловіка у витратах на лікування (ст. 90 СК України), що також є різновидом утримання. Взаємний обов'язок, покладений на чоловіка та дружину, стосується витрат, що пов'язані із хворобою або каліцтвом другого з подружжя. Таке відшкодування частини витрат не завжди пов'язане з непрацездатністю, тому не може входити до загальних умов надання утримання, а залежить лише від розміру цих витрат та матеріального стану дружини і чоловіка.

Аліментне зобов'язання подружжя виникає з настанням певного фактичного складу. В.К. Антошкіна виділяє три різновиди таких складів для загальних умов надання утримання. Перші два з них включають чотири таких однакових юридичних факти: наявність зареєстрованого шлюбу; непрацездатність одного з подружжя; потребу в матеріальній допомозі; можливість другого з подружжя надавати таку допомогу. Вони відрізняються тільки завершальним (конкретизуючим) фактом, тобто волевиявленням, яким за наявності згоди подружжя є укладений ними договір, а за відсутності такої згоди - відповідне рішення суду. Третій юридичний склад має власну структуру і включає такі юридичні факти: наявність між сторонами зареєстрованого шлюбу; договір подружжя, в якому зазначаються умови, строки, форми та способи надання утримання одним з подружжя іншому [9].

Поняття непрацездатності у сімейному законодавстві конкретизоване у ч. 3 ст. 75 СК України: «Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи». Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дає трохи інше визначення: «Непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону» [10]. Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років до 31 грудня 2017 року.

З 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, вказаного в ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Наукові дослідження кола осіб, що можуть вважатися непрацездатними, зачепили питання наявності права на утримання у того з подружжя, хто є неповнолітнім. З.В. Ромовська позитивно відповідає на це питання: «Хоча відповідно до ч. 3 ст. 75 СК України така особа не трактується як непрацездатна, її інтерес у разі потреби може бути предметом судового захисту» [1, с. 219]. Цю позицію підтримує Л.В. Афанасьєва, зазначаючи, що неповнолітнього з подружжя слід вважати недієздатним, що не закріплено у законодавстві, але, на її думку, має знайти нормативний розвиток [11, с. 84]. Протилежну позицію займає Ю.С. Червоний, який бачить сенс розглядати непрацездатність неповнолітніх тільки до 15 років відповідно до чинного трудового законодавства, повна ж трудова самостійність настає у 16 років, а не у 18. Але неповнолітній з подружжя має право на аліменти від батьків, як і кожний неповнолітній [12, с. 277-278]. Ми підтримуємо думку Ю.С. Червоного, що з огляду на вік неповнолітніх осіб, з якого набувається працездатність, неможливо віднести їх до категорії, яку пропонують З.В. Ромовська та Л.В. Афанасьєва.

Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом (ч. 5 ст. 75 СК України). Гідність поведінки означає дотримання загальних правил співжиття і моралі, виконання взятих на себе обов'язків у зв'язку з укладенням шлюбу. До негідної поведінки судова практика відносить зловживання спиртними або наркотичними засобами, ухилення від власного обов'язку з утримання іншого з подружжя в період, коли той був непрацездатним або з інших причин потребував матеріальної допомоги або перебував у безпорадному стані.

У правничій літературі предметом дискусії була можливість поєднання права одного з подружжя на утримання і права на відшкодування йому шкоди, яка була заподіяна другим з подружжя. У частині 6 ст. 75 СК України це питання врегульоване. Наявність права на відшкодування шкоди другим з подружжя згідно з нормами ЦК України не виключає права на стягнення з нього аліментів згідно з нормами СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 СК України право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу. Оскільки право на утримання припиняється від дня настання цих обставин, якщо після припинення права на утримання виконання рішення суду про стягнення аліментів буде продовжуватися, всі суми, одержані як аліменти, вважатимуться такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягатимуть поверненню у повному обсязі, але не більш як за три роки. Правоприпиняючий позов буде подаватися згідно з ч. 3 ст. 82 СК України, якщо буде встановлено таке: одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; платник аліментів не в змозі надавати матеріальну допомогу.

Згідно зі ст. 83 СК України рішення про позбавлення одного з подружжя права на утримання або обмеження його строком суд може прийняти за таких обставин: непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу; одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги; непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину. У цьому пункті ми бачимо неточність, якої припустився законодавець, адже у ст. 75 СК України вказано, що такі особи не мають права на утримання. Тут же передбачена можливість вирішення питання на розсуд суду, що входить в протиріччя з названою статтею. Ми вважаємо, що логічно виключити цей підпункт зі ст. 83 СК України.

Інші підстави припинення утримання подружжя урегульовані спеціальними нормами, що передбачають так званий спеціальний порядок, відмінний від загального.

Чинне законодавство передбачає, що зобов'язання подружжя щодо матеріальної допомоги один одному можуть бути оформлені нотаріально посвідченою угодою (ст. 78 СК України). Така угода може бути оформлена як складова частина шлюбного контракту або як самостійний договір.

Що стосується спеціальних підстав, то право на утримання має також дружина від чоловіка під час вагітності. Таке ж право надане дружині, з якою проживає дитина віком до трьох років, а якщо дитина має вади фізичного чи психічного розвитку, - до досягнення дитиною шести років.

Ч. 4 ст. 84 СК України передбачає, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Чоловік зобов'язаний утримувати дружину, з якою проживає дитина, тільки у разі, якщо він є батьком цієї дитини. Право дружини на утримання припиняється, якщо згідно з рішенням суду були виключені відомості про чоловіка як батька з актового запису про народження дитини. При цьому аліменти, які дружина отримала за попередній час, поверненню не підлягають.

Цікавим та, на нашу думку, безумовно, позитивним нововведенням СК України є усунення гендерної нерівності щодо отримання аліментів. Так, не тільки дружина, а й чоловік має право на утримання у разі здійснення ним опіки над малолітньою дитиною (ст. 86 СК України). Право на утримання виникає у чоловіка за наявності таких підстав: 1) із чоловіком проживає дитина, яка не досягла 3-х років, а якщо дитина має вади фізичного чи психічного розвитку, -- шести років; 2) дружина - мати дитини - може надавати своєму чоловікові матеріальну допомогу. Таким само чином, як і стосовно дружини, право чоловіка на утримання припиняється, якщо він не здійснює опіки над дитиною.

У наведених випадках передбачені спеціальні підстави припинення аліментних правовідносин. Для дружини такими підставами є припинення вагітності, народження дитини мертвою або передання дитини на виховання іншій особі, смерть дитини, а також виключення відомостей про чоловіка як батька з актового запису про народження дитини. Для чоловіка такими підставами є пере- дання дитини на виховання іншій особі, смерть дитини, а також виключення відомостей про дружину як матір з актового запису про народження дитини.

Ще одним спеціальним правом є право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід. Зрозуміло, що за таких обставин може виникнути багато проблем майнового та особистого характеру, тому той з батьків, який опікується дитиною, може потребувати додаткової підтримки. Умовами надання утримання одному з подружжя згідно зі ст. 88 СК є такі: проживання з одним із подружжя дитини-інваліда, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду й опікування нею; здатність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу. Хоча про майновий стан того, хто проживає з дитиною-інвалідом, у статті не йдеться, суд при розгляді справи для визначення розміру аліментів та спроможності другого з подружжя утримувати звертає на це увагу.

Проте на практиці виникає чимало питань щодо врегулювання відносин з утримання колишнього подружжя та взаємного аліментування подружжя на осіб, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах (ст. 91). Дані відносини, на наш погляд, мають свої особливості та можуть бути предметом окремого дослідження. Тут лише зазначимо, що аліментні відносини між фактичним подружжям за умови досягнення згоди між особами також можуть регулюватися за допомогою договору.

Висновок

Проведений аналіз чинного законодавства та судової практики дає можливість зазначити, що для наявності аліментних зобов'язань між колишнім подружжям необхідно, щоб той з подружжя, хто вимагає аліменти, був непрацездатним і потребував матеріальної допомоги, а той з подружжя, від кого вимагають аліменти, був спроможний їх виплачувати.

Важливим є виконання на практиці встановлення взаємної участі дружини, чоловіка у витратах на лікування, що є різновидом утримання. Такий обов'язок, покладений на чоловіка та дружину, стосується витрат, що пов'язані із хворобою або каліцтвом другого з подружжя. Таке відшкодування частини витрат не завжди пов'язане з непрацездатністю, тому не може входити до загальних умов надання утримання, а залежить лише від розміру цих витрат та матеріального стану дружини і чоловіка.

Без сумніву, позитивною новелою СК України є усунення гендерної нерівності щодо отримання аліментів.

Наразі на практиці досить часто можна зустріти батька дитини, який здійснює опіку над малолітніми дітьми і має право отримувати аліменти. Зокрема, право на утримання виникає у чоловіка за наявності таких підстав: 1) із чоловіком проживає дитина, яка не досягла 3-х років, а якщо дитина має вади фізичного чи психічного розвитку, - шести років; 2) дружина - мати дитини - може надавати своєму чоловікові матеріальну допомогу.

Закріплюючи на нормативному рівні певні права та обов'язки подружжя, колишнього подружжя, фактичного подружжя, законодавець окреслив тільки рамки цих правовідносин, даючи можливість як сторонам врегульовувати свої відносини за допомогою домовленостей та договорів, так і суду у разі недосягнення згоди на свій розсуд визначати такі права та обов'язки, порядок їх виконання та обсяги відповідно до конкретних відносин, що склалися.

Список використаних джерел

1. Ромовська З.В. Українське сімейне право : підручник. Київ : Правова єдність, 2009. 500 с.

2. Ромовська З.В. Україна творить європейське сімейне право. Право України. 2013. № 10. С. 9-29.

3. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України / за ред. Ю.С. Червоного. Київ: Істина, 2003. 464 с.

4. Антошкіна В.К. Договірне регулювання відносин з надання утримання між подружжям (колишнім подружжям). Право України. № 11. С. 79-82.

5. Мічурін Є.О. Особливості реалізації прав та обов'язків подружжя з надання утримання. Юридичний журнал. 2004. № 7 (25). С. 94-97.

6. Овчатова-Редько А.О. Майнові правовідносини жінки та чоловіка, які перебувають у фактичному шлюбі, за законодавством України: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Одеса, 2009. 22 с.

7. Сімейне право України: підручн. / за ред. Є.О. Харитонова, Н.Ю. Голубєвої. Київ: Істина, 2010. 320 с.

8. Сафончик О.І. Аліментні зобов'язання подружжя. Правове життя сучасної України : тези доповідей Всеукр. наук, конф., 18-19 квітня 2008 р. 2008. С. 263-265.

9. Антошкіна В.К. Договірне регулювання відносин подружжя: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2006. URL: http://dysertaciya.org.ua/disertaciya_l_573.html.

10. Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування : Закон України від 09.07.2003 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1058-15.

11. Афанасьєва Л.В. Аліментні правовідносини в Україні: моногр. Луганськ: РВВ ЛДУВС, 2006. 224 с.

12. Семейное право Украины: учебн. / под ред. Ю.С. Червоного Київ: Правова єдність, 2009. 640 с.

Размещено на Allbest.ru