Деякі аспекти виконавчого провадження: європейський досвід і сучасний стан правового регулювання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут історії та філософії

Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка

Кафедра права та методики викладання правознавства

Деякі аспекти виконавчого провадження: європейський досвід і сучасний стан правового регулювання в Україні

Some aspects of enforcement proceedings: European experience and the current state of legal regulation in Ukraine

Шапіро В.С.

кандидат юридичних наук

старший викладач

Курова А.А.

кандидат юридичних наук

старший викладач

Анотація

виконавчий провадження законодавчий судовий

У статті висвітлено історичні аспекти становлення інституту виконавчого провадження в Україні з часів здобуття незалежності та сучасний стан врегулювання цього питання на законодавчому рівні. Також розглянуто досвід функціонування цього інституту та його специфіку в провідних країнах Європейського Союзу. Зокрема, визначено вимоги, що висуваються до потенційних кандидатів на посаду судових виконавців. Окрему увагу приділено питанням правового статусу судових виконавців відповідно до законодавства досліджуваних країн.

Встановлено існування розвиненої системи виконання судових рішень у Франції. Надано визначення судового виконавця відповідно до французького законодавства, а також визначено вимоги, що ставляться до кандидатів на таку посаду. З'ясовано, що примусовий виконавець у Франції виконує функції на зразок судового розпорядника в Україні, а також є більш наближеною до суду особою порівняно з державним виконавцем України.

Під час дослідження особливостей виконавчого провадження у Німеччині визначено чинну нормативно-правову базу, нормами якої регулюються ці питання. Акцентовано увагу на обов'язкових вимогах, що мають бути наявними для примусового виконання рішень.

Авторами також розкрито деякі питання примусового виконання судових рішень в Італії. Зосереджено увагу на значенні ролі виконавчого судді поряд із судовим виконавцем у стадії примусового виконання рішень. Визначено перелік виконавчих документів, а також встановлено основний засіб примусового виконання рішення.

У статті зазначено, яким нормативно-правовим документом врегульовано питання виконавчого провадження в Польщі. Встановлено вимоги, що висуваються до особи, яка може бути призначена на посаду судового виконавця.

Встановлено особливості правового статусу та організації діяльності приватного виконавця згідно з чинним українським законодавством. Розкрито питання державного контролю за діяльністю приватного виконавця. Визначено вимоги, що висуваються до приватного виконавця. Акцентовано увагу на тому, що українське законодавство потребує вдосконалення через вивчення досвіду провідних європейських країн із питань виконавчого провадження.

Ключові слова: виконавче провадження, органи державної виконавчої служби, приватний виконавець, судовий виконавець, примусове виконання рішень.

Abstract

In the article the historical aspects of the establishment of the institute of executive proceedings in Ukraine since independence and the current state of regulation of this issue at the legislative level were covered. Also the experience of functioning of this institute and its specificity in the leading countries of the European Union were considered by the authors. In particular, requirements for potential bailiffs were identified. Particular attention was paid to the issues of the legal status of bailiffs in accordance with the legislation of the countries under study.

The existence of a developed system of enforcement of judgments in France has been established. The authors were given the definition of a bailiff in accordance with French law and the requirements for candidates for such a position were identified. It has been found that a bailiff in France performs functions like a court clerk in Ukraine, and also this person is closer to the court than a state executor in Ukraine.

In the study of the peculiarities of enforcement proceedings in Germany, the it was determined the existing regulatory framework and the rules governing these issues. Emphasis is placed on the mandatory requirements that must be available for enforce decisions.

Also some issues of enforcement of judgments in Italy were covered by the authors. The focus is on the importance of the role of the executive judge alongside the bailiff in the enforcement phase. The list of executive documents was determined, as well as the main means of enforcement of the decision.

In the article it was noted which regulatory document regulates enforcement proceedings in Poland. There were set requirements that impose on the person who can be appointed as a bailiff.

There were established the peculiarities of the legal status and organization of the activity of the private executor in accordance with the current Ukrainian legislation. The issue of state control over the activity of a private enforcement agent was revealed. The requirements for a private contractor had been identified. Attention was drawn to the fact that Ukrainian legislation needs to be improved by studying the experience of the leading European countries of questions of enforcement proceedings.

Key words: enforcement proceedings, state executive service bodies, private enforcement agent, bailiff, enforcement of decisions.

Постановка проблеми

Україна, переймаючи досвід правового регулювання різноманітних відносин в європейських країнах, не оминає увагою питання функціонування виконавчого провадження. В умовах сучасної адаптації законодавства України до законодавства ЄС, загалом, досить актуальним є питання забезпечення належного виконання судових та інших рішень, які підлягають примусовому виконанню. Отже, питання формування ефективної системи примусового виконання на теренах України та розгляд окремих аспектів зарубіжного досвіду функціонування варті особливої уваги. З наявності значної кількості досліджень із цієї теми можна визначити, що немає єдиного підходу щодо окремих аспектів, які будуть дієвими у функціонуванні інституту виконавчого провадження в Україні. Конкретних шляхів вирішення цієї проблеми майже не пропонується.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Над питанням інституту виконавчого провадження порівняно із закордонним досвідом його правового регулювання працювали у свій час такі вчені, як Н.В. Шелевер, Д.В. Сіверін, О.В. Негодченко, С. Шандрук та інші.

Метою статті є з'ясування історичного аспекту розвитку виконавчого провадження на етапі здобуття незалежності України, характеристика положень законодавчих актів деяких європейських країн із метою запозичення досвіду правового регулювання відносин у цій сфері та подальшої імплементації у вітчизняне законодавство.

Виклад основного матеріалу

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) посідає вагоме місце у реформуванні вітчизняної правової системи. Важливістю зазначеного інституту є те, що виконавче провадження у формі примусового виконання рішень відновлює суб'єктивні майнові права та особисті немайнові права фізичних та юридичних осіб шляхом її реалізації в конституційно визначений спосіб та в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження». В кожній країні воно має свої особливості, зумовлені належністю держави до тієї чи іншої правової системи.

Л.Ю. Сайко у своєму дослідженні зазначає, що з набуттям Україною незалежності та зміною соціально-економічного курсу, виникла нагальна потреба у реформуванні судової системи, яка за прийнятою в 1991 р. Концепцією мала набути статусу самостійної гілки державної влади. Інститут судових виконавців віджив своє і не відповідає вимогам часу, новому статусу судової влади, радикальній реформі діяльності судів. З прийняттям Конституції України судова система юридично набувала статусу окремої і самостійної гілки державної влади. Курс України на інтеграцію з європейським співтовариством вимагав, відповідно, адаптації українського законодавства до європейського. Потрібна була якісно нова структура - виконавча служба - наділена широкими повноваженнями з примусового виконання рішень, створена для роботи в нових умовах - підвищення ролі приватної власності, свободи економічної діяльності, приватної ініціативи, конкуренції та ринкових відносин, забезпечення рішень іноземних судів і інших рішень [1, с. 2].

24 березня 1998 р. Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про державну виконавчу службу» та Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р., що врегулювали новий порядок проведення виконавчих дій новим органом виконання - Державною виконавчою службою, яка покликана здійснювати примусове виконання рішень судів та інших органів в Україні.

Значним кроком у розвитку нового законодавства про виконавче провадження стало затвердження Наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5 Інструкції про проведення виконавчих дій, у якій зазначалось, що дія Інструкції колишнього Союзу РСР «Про виконавче провадження» 1985 р. на територію України не поширюється.

На сучасному етапі умови і порядок примусового виконання рішень судів та інших органів визначається Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій, визначених у Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону, а також рішеннями, які відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню [2].

Згідно із ст. 5 Закону встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та в передбачених Законом випадках на приватних виконавців [2].

Досвід функціонування примусового виконання судових рішень в Європейському Союзі становить сьогодні неабияку зацікавленість у вітчизняних науковців. Розглянемо інститут виконавчого провадження в деяких провідних країнах ЄС.

У Франції є розвинена система виконання судових рішень, в якій судові виконавці - це приватні особи, правовий статус яких поєднує в собі ознаки державного службовця та приватного підприємця, які здійснюють діяльність з примусового виконання рішень судів за ліцензією. Вимогами до судових виконавців Франції є такі: 1) вища юридична освіта; 2) стажування в конторі судового виконавця протягом двох років, що практикує; 3) складення державних іспитів. Під час здійснення повноважень із примусового виконання рішень судовий виконавець діє від імені держави і є посадовою особою, яка має право застосовувати заходи державного примусу [3, с. 250].

Певні особливості виконавчого провадження є і в Німеччині. Порядок виконавчого провадження регулюється Німецьким цивільним уложенням ФРН. Виконання рішень здійснюється в тому муніципальному суді, на території якого необхідно провести виконавчі дії. Безпосередньо виконавче провадження здійснюють реєстратори цього суду, що уповноважені діяти на підставі спеціального сертифікату, який надає право виконувати рішення суду. Для виконання рішення мають виконуватися такі посилання: 1) сторона повинна мати остаточне рішення за справою; 2) рішення має містити пункт (вказівку) про виконання; 3) рішення з пунктом про виконання має бути вручене стороні, проти якої постановлено рішення [4, с. 82-83]. Особливістю також є те, що судовий виконавець має право також за клопотанням боржника відкласти реалізацію арештованого майна на один рік, якщо боржник зобов'язується виплатити борг протягом зазначеного строку.

З вищевикладеного можна зазначити, що примусовий виконавець у Франції виконує функції на зразок судового розпорядника в Україні, а також є більш наближеною до суду особою порівняно з державним виконавцем України. Щодо функціонування виконавчого провадження у Німеччині, то функції примусового виконання рішень судів виконують державні службовці, позитивним досвідом є можливість відкладення реалізації арештованого майна на досить тривалий строк, що, відповідно, стимулює боржника до швидкого погашення боргу.

Порядок виконавчого провадження в Італії регулюється Цивільним процесуальним кодексом. Судове рішення виконують судові виконавці, але й значну роль у стадії виконання відіграє виконавчий суддя, який має право одноосібно вирішувати спірні питання, що виникають під час виконання або створення перешкод виконанню, розглядає клопотання про відстрочку або розстрочку виконання та вирішує низку інших питань. До виконавчих документів, окрім рішень суду, віднесено векселі та цінні папери. Основним засобом примусового виконання рішення є примусове відчуження майна боржника, що провадиться під керівництвом виконавчого судді. Примусовому виконанню передує оголошення виконавчого документа та повідомлення [5, с. 5-6].

Порядок примусового виконання рішень судів у Республіці Польща регулюється Законом «Про судових виконавців». Особа може бути призначена на посаду судового виконавця, яка закінчила вищу юридичну освіту в Республіці Польща і отримала ступінь магістра закордонних та іноземних юридичних наук, яку визнано в Республіці Польща, працювала радником судового приставу принаймні 2 роки та склала екзамен судового виконавця. У ст. 2 цього законодавчого акта зазначено перелік компе- тенцій цих посадових осіб, а саме: 1) виконання судових рішень із грошових і нематеріальних претензій і забезпечення вимог, зокрема наказів щодо забезпечення безпеки в Європейському банку; 2) виконання інших виконавчих розпоряджень, виданих на підставі окремих правил і правозастосовних актів-документів, які підлягають виконанню в судовому порядку без окремого примусового виконання [6].

У Польщі судовий виконавець є особою, яка надає публічні послуги. Виконавець здійснює примусове виконання рішень суду, але не є працівником суду чи будь-якого іншого державного органа.

Отже, необхідно зазначити, що порядок примусового виконання рішень в Італії та Польщі дещо схожий, в обох країнах судові рішення виконують судові виконавці. Значною відмінністю є те, що в Італії виконавчий суддя має право одноосібно вирішувати спірні питання, що виникають під час виконання або створення перешкод виконанню.

Розглядаючи положення щодо діяльності приватних виконавців, слід акцентувати увагу на тому, що, на відміну від пострадянських держав, у країнах Європейського Союзу діє інститут приватних виконавців, який має назву «судові пристави» або «присяжні виконавці». Ними виступають особи, які прийняли присягу та призначені на публічно-правову посаду. Контроль за їхньою діяльністю віднесено до повноважень Міністерства юстиції. Їхні дії чітко підпорядковані закону або інструкціям, а за свою працю виконавець отримує плату не за домовленістю, а згідно з тарифом [7, с. 27].

В Україні також, окрім органів Державної виконавчої служби (державних виконавців), примусове виконання рішень покладається на приватних виконавців у передбачених Законом України «Про виконавче провадження» випадках. Правовий статус та організація діяльності приватних виконавців встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 2 червня 2016 р. № 1403^Ш. Зважаючи на положення ст. 34 зазначеного Закону, контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України та полягає у проведенні планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України. Вимоги, що висуваються до приватного виконавця, передбачають таке:

громадянин України, який досяг 25 років;

наявність вищої юридичної освіти, не нижчої від другого рівня;

володіння державною мовою;

наявність стажу роботи в галузі права після отримання відповідного диплома не менше двох років;

складення кваліфікаційного іспиту [8].

Висновки

З викладеного можна зазначати, що у країнах Європейського Союзу та України положення нормативно-правових документів, якими визначено особливості правового статусу приватного виконавця, є дещо схожими. Зокрема, діяльність приватних виконавців чітко регламентується законодавством конкретної держави і є ефективнішою порівняно з державними формами виконання судових рішень.

Аналіз особливостей умов і порядку примусового виконання рішень судів та інших органів у таких країнах, як Франція, Німеччина, Італія, Польща, дає можливість дійти такого висновку. У країнах Європейського Союзу діє стабільна та дієва система примусового виконання судових рішень і рішень інших суб'єктів, які наділені такими повноваженнями. Доцільність використання позитивного досвіду цих держав пояснюється необхідністю вдосконалення національного українського законодавства та приведення його норм до європейських стандартів, а особливо в питанні повноважень приватних виконавців, що є більш ефективним порівняно з державними формами виконання судових рішень.

Список використаних джерел

1. Сайко Л.Ю. Історія виникнення і розвитку інституту виконавчого провадження. URL: https://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/ 123456789/34037/1/Sayko_executol*y%20process.pdf.

2. Про виконавче провадження: Закон України від 2 червня 2016 р. № 1404^Ш. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/1404-19.

3. Фіолевський Д.П., Лобанцев С.Ю., Мєзєнцев Є.І. Державна виконавча служба в Україні: навч. посіб. Киів: Алерта, 2004. 564 с.

4. Сівернін Д.В. Зарубіжний досвід діяльності органів, що здійснюють повноваження, пов'язані із виконанням судових рішень, та його адаптація до вітчизняної правової системи. Європейські перспективи. Київ, 2014. № 3. С. 81-97.

5. Шандрук С.М. Система примусового виконання рішень суду. Світовий досвід. Демократичне врядування. Львів, 2010. Вип. 5. URL: http://Ivivacademy.com/vidavnitstvo_1/visnik5/faN/+Shandшk.pdf.

6. Ustawa z 29.08.1997 г. “О котют^^ Б^йомусЬі і egzekucj”. URL: http://prawo.sejm.gov.pI/isap.nsf/download.xsp/WDU19971330882/U/D19970882Lj.pdf.

7. Митронюк РВ. Окремі питання реформування системи органів виконання рішень суду та органів публічної адміністрації. Журнал східноєвропейського права. Київ, 2015. № 13. С. 24-30.

8. Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів: Закон України від 2 червня 2016 р. № 1403^Ш. URL: https://zakon.rada.gov.ua/Iaws/show/1403-19.

Размещено на Allbest.ru