Адміністративно-правовий статус публічної адміністрації в галузі експертної діяльності у сфері комп'ютерних технологій в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

6

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ В ГАЛУЗІ ЕКСПЕРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У СФЕРІ КОМП'ЮТЕРНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В УКРАЇНІ

ADMINISTRATIVE AND LEGAL STATUS OF PUBLIC ADMINISTRATION IN EXPERT ACTIVITY IN A FIELD OF COMPUTER TECHNOLOGY IN UKRAINE

Об'єкт адміністративно-правового регулювання експертної діяльності включає не лише здійснення уповноваженими суб'єктами на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо дослідження об'єктів, явищ і процесів із метою наукового забезпечення обґрунтованих висновків із різноманітних питань, що постають у процесі суспільного життя, а також роботи державного управління, спрямованої на організацію проведення та забезпечення експертної діяльності (зокрема, забезпечення умов і оплати, визначення інституційно-правової бази експертів із сертифікації тощо). Отже, правовідносини, що виникають у процесі організації та здійснення експертної діяльності, регулюються не лише процесуальними нормами відповідних кодексів і положень Закону України «Про судові експертизи», а й численними нормативними актами різних галузей.

У вітчизняній доктрині адміністративного права термін «державне управління» поєднує значення термінів «державне управління» та «місцеве самоврядування», охоплює сукупність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, підпорядкованих державним органи влади, діяльність яких спрямована на правоохоронну діяльність та виконання інших функцій державного управління, які можуть бути делеговані підприємствам, установам, організаціям і будь-яким іншим суб'єктам, які виконують функції державного управління.

Адміністративно-правовий статус публічної адміністрації в галузі експертної діяльності у сфері комп'ютерних технологій - це неподільна єдність обов'язків, прав, спеціальних навичок і знань, які дозволяють суб'єктам публічної адміністрації здійснювати свої повноваження з регулювання експертної діяльності у сфері комп'ютерних технологій, у сукупності з їх правосуб'єктністю, а також адміністративними заходами, що застосовуються до них за неналежне виконання завдань у зазначеній сфері (адміністративна відповідальність і дисциплінарна відповідальність посадових осіб публічної адміністрації).

Ключові слова: експертна діяльність, комп'ютерні технології, адміністративно-правовий статус, державне управління.

The object of administrative and legal regulation of expert activity includes not only the implementation by authorized entities on the basis of special knowledge in the field of science, technology, art, craft, etc. research of objects, phenomena and processes in order to provide scientifically substantiated conclusions from diverse issues arising in the process of social life, but also the activities of public administration, aimed at organizing the conduct and provision of expert activities (including the provision of conditions and payment, determining institutional and legal framework of certification experts, etc.). Accordingly, legal relations arising in the process of organizing and carrying out expert activity are regulated not only by the procedural norms of the relevant codes and provisions of the Law of Ukraine “On Forensic Examination”, but also by numerous normative acts of different branches of law, which actualizes the issues of the peculiarities of the administrative and legal status of public administration in context of expertise in the field of computer technology.

In the domestic doctrine of administrative law, the term “public administration” combines the meaning of the terms “public administration” and “local self-government”, and covers the totality of bodies of executive power and local self-government, subordinated to public authorities, whose activities are aimed at law enforcement and the implementation of other public administration functions that may be delegated to enterprises, institutions and organizations and any other entities performing public administration functions.

The administrative and legal status of public administration in the field of expertise in computer technology is an indivisible unity of duties, rights and specific skills and knowledge that enable public administration entities to exercise their powers to regulate computer science expertise technologies, in conjunction with their legal personality, as well as the administrative measures applied to them for the improper performance of tasks in the specified field (administrative responsibility and discipline public administration officials responsibility).

Key words: expert activity, computer technologists, administrative and legal status, public administration.

Постановка проблеми

До складу об'єкта адміністративно-правового регулювання експертної діяльності входить не лише здійснення уповноваженими суб'єктами на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо досліджень об'єктів, явищ і процесів із метою надання науково обґрунтованих висновків щодо різнопланових питань, що виникають у процесі життєдіяльності суспільства, але й діяльність публічної адміністрації, спрямована на організацію проведення та забезпечення експертної діяльності (зокрема, щодо забезпечення умов і оплати праці експертів, створення експертних установ, забезпечення науково-методичної й організаційно-управлінської діяльності експертних установ, визначення організаційно- правових засад атестації експертів тощо). Отже, правовідносини, що виникають у процесі організації і здійснення експертної діяльності, регулюються не тільки процесуальними нормами відповідних кодексів та положеннями Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р., а й численними нормативними актами різних галузей права, що актуалізує питання особливостей адміністративно-правового статусу публічної адміністрації в галузі експертної діяльності у сфері комп'ютерних технологій в Україні.

Стан дослідження. Загалом питання публічної адміністрації привертають увагу широкого кола науковців-адмні- стративістів як в Україні, так і за кордоном (Б. Авер'янов, Ю. Битяк, Ю. Легеза, М. Міхровська, Є. Охотський, Ю. Тихомиров та ін.). Дослідженню діяльності публічної адміністрації у сфері регулювання судово-експертної діяльності присвячені наукові праці таких відомих вітчизняних учених, як: Ю. Олійник, В. Галунько, О. Єщук, І. Стародубов та ін. Малодослідженою лишається проблематика адміністративно-правового статусу публічної адміністрації в галузі експертної діяльності у сфері комп'ютерних технологій в Україні.

Постановка завдання. Мета статі полягає у визначенні особливостей адміністративно-правового статусу публічної адміністрації в галузі експертної діяльності у сфері комп'ютерних технологій в Україні.

процесуальна норма правовідносини судова експертиза

Виклад основного матеріалу

Експертна діяльність може здійснюватися фізичними особами в науково- дослідних організаціях і установах, вищих навчальних закладах, а також юридичними особами незалежно від форм власності та спеціально сформованими колективами: експертними радами, комісіями. Тобто суб'єктами експертної діяльності можуть бути юридичні та фізичні особи, які організують і безпосередньо виконують різного роду дослідження. Обов'язковою вимогою для суб'єктів безпосереднього дослідження слугує наявність спеціальних знань у певній галузі [1, с. 258-259]. Проте не всі ці особи належать до суб'єктів, які здійснюють адміністративно-правове регулювання експертної діяльності у сфері комп'ютерних технологій, до цього кола належать суб'єкти публічної адміністрації. Окреслення адміністративно-правового статусу публічної адміністрації є важливим чинником, що безпосередньо впливає на забезпечення прав і свобод фізичних і юридичних осіб у процесі здійснення експертної діяльності.

У праві країн Європи до публічної адміністрації, крім органів публічної влади, відносять ті органи, які не входять до неї організаційно, але виконують делеговані нею функції. Як зазначається в Резолюції щодо публічної відповідальності, під публічною владою варто розуміти: будь-яку установу публічного права (зокрема, державу, регіональні та місцеві органи державної влади, незалежні публічні підприємства) та будь-яких фізичних осіб під час виконання ними повноважень офіційних органів [2].

У доктрині адміністративного права публічну адміністрацію визначають як: сукупність органів та інших інституцій, підпорядкованих політичній владі, які забезпечують дотримання закону та здійснюють інші публічно-управлінські функції [3-4]; сукупність державних і недержавних суб'єктів публічної влади, ключовими структурними елементами якої є, по-перше, органи виконавчої влади, по-друге, виконавчі органи місцевого самоврядування [5, с. 65-68]; соціально керовану систему, що включає органи публічного управління й адміністративні структури, службовці яких виконують завдання, пов'язані з реалізацією функцій цих органів і наданих ним повноважень, надають публічні послуги громадянам [6, с. 34]; організацію та діяльність органів (установ, структурних організацій), що наділені прерогативами публічної влади, основою діяльності яких є забезпечення дотримання чинного законодавства в публічних інтересах [7, с. 89]; організацію та діяльність органів і установ, підпорядкованих політичній владі, які забезпечують виконання закону та виконують інші адміністративні функції в публічних інтересах, насамперед це органи виконавчої влади та виконавчі органи місцевого самоврядування, а також державна служба та служба в органах місцевого самоврядування [8, с. 20-28]; систему організаційно-структурних утворень, які на законних підставах набули владних повноважень для їх реалізації в публічних інтересах [9]; комплекс процесів, організацій і осіб, пов'язаних із виконанням законів та інших нормативно- правових актів у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави [10]; сукупність державних і недержавних суб'єктів публічної влади, які наділені державно-владними повноваженнями, що спрямовані на задоволення інтересів громадян [11, с. 17]; сукупність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що підпорядковані публічній владі, діяльність яких спрямована на виконання закону та реалізацію інших публічно-управлінських функцій, які можуть делегуватися підприємствам, установам і організаціям, та будь-які інші суб'єкти, що виконують функції публічного управління, які своєю діяльністю забезпечують права і свободи людини і громадянина [2, с. 92]; систему органів і установ, які наділені владними повноваженнями й у межах покладених на них функціональних обов'язків організовують і здійснюють діяльність щодо задоволення загальних публічних інтересів [12, с. 9]; систему органів державної влади, органів місцевого самоврядування й інших суб'єктів, уповноважених законодавством та яким делеговано відповідні повноваження, що здійснюють покладені на них державно-владні повноваження, спрямовані на забезпечення реалізації публічних інтересів [13]; діяльність відповідних структурних утворень із виконання функцій, спрямованих на реалізацію публічного інтересу (інтерес соціальної спільноти, що легалізований і задоволений державою) [14, с. 31-32]; складне поєднання процесів, структур і відносин із реалізації публічної влади з метою стратегічного створення і реалізації наявних ресурсів у нове матеріальне та духовне багатство [15]; сукупність різних організацій, які виконують публічні функції (срук- турний підхід), або сукупність організаційних дій, діяльності та заходів, які виконуються різними суб'єктами й інституціями (процедурний підхід) [16, с. 10]. Отже, термін «публічна адміністрація» поєднує зміст термінів «державне управління» та «місцеве самоврядування», охоплює сукупність органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що підпорядковані публічній владі, діяльність яких спрямована на дотримання закону та реалізацію інших публічно-управлінських функцій, які можуть делегуватися підприємствам, установам і організаціям, та будь-яких інших суб'єктів, що здійснюють функції публічного управління.

Непересічну важливість у розкритті змісту поняття адміністративно-правового статусу суб'єктів публічної адміністрації, які здійснюють регулювання в галузі експертної діяльності у сфері комп'ютерних технологій, становить категорія правового статусу. Водночас, на думку В. Галунька, Р. Тополі, О. Єщук і Р. Сауніна, перед зосередженням на понятті статусу в адміністративному праві варто дослідити дефініції статусу в юридичній науці загалом [17, с. 27], адже поняття правового статусу є вихідним для поняття адміністративно-правового статусу суб'єктів публічної адміністрації.

В юридичній літературі зміст правового статусу трактується в чотирьох основних аспектах: по-перше, правовий статус особи ототожнюється із правосуб'єктністю; по-друге, правовий статус установлюється нормативно- правовими актами, що встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки особи; по-третє, правовий статус особи визначається нормативно-правовими актами, які встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки особи в сукупності з їхньою правосуб'єктністю [18]; по-четверте, правовий статус розглядається як система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків та юридичної відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права (тобто як такий, що має правосуб'єктність) координує свою поведінку в суспільстві [19].

Деякі вчені ототожнюють поняття «правовий статус» і «правове становище». Зокрема, на думку М. Бояринце- вої, у законодавстві категорії «правовий статус» і «правове положення» (становище) не розрізняються, натомість ці терміни вживаються в тому самому значенні, їхня тотожність випливає зі значення слова «статус» [20, с. 156]. Як зазначають щодо цього О. Олійник, В. Галунько й О. Єщук, ще одним підтвердженням такого висновку є тлумачення етимології слів «положення», «становище», «статус» [21, с. 46; 22, с. 85].

М. Кравчук уважає, що правове положення ототожнюється з компетенцією чи з повноваженнями [23, с. 34], втім, як слушно зазначають щодо цього О. Олійник, В. Галунько й О. Єщук [21, с. 46], з позицією яких уважаємо за доцільне погодитись, ці категорії є елементами правового статусу.

В. Авер'янов зазначає, що поняття «адміністративно- правовий статус» охоплює комплекс конкретно визначених суб'єктивних прав і обов'язків, які закріплені за відповідним суб'єктом нормами адміністративного права. Тобто необхідною ознакою набуття особою адміністративно-правового статусу є наявність у неї конкретних суб'єктивних прав і обов'язків, які реалізуються цією особою як в адміністративних правовідносинах, так і поза ними [24, с. 194].

На думку В. Галунька, визначальними для аналізу адміністративно правового статусу особи є такі юридичні інститути: публічні суб'єктивні права та юридичні обов'язки; правосуб'єктність особи; адміністративна відповідальність; у деяких випадках - дисциплінарна відповідальність посадових осіб публічної адміністрації [25, с. 134].

Адміністративно-правовий статус органів виконавчої влади визначається як частина державного апарату, що має власну структуру та штат службовців і в межах установленої компетенції здійснює на основі законів їх виконання, від свого імені й за дорученням народу України підзаконне адміністративно-правове регулювання (державне управління) у галузях, сферах і секторах суспільних відносин [16, с. 94-97].

І.Голосніченко зауважує, що зміст адміністративно-правового статусу особи становить комплекс її прав і обов'язків, закріплених нормами адміністративного права, реалізація яких забезпечується певними гарантіями. Основою цього статусу є адміністративна правоздатність - здатність мати права і виконувати обов'язки адміністративно-правового характеру [26, с. 198].

М. Вітрук уважає, що адміністративно-правовий статус становить сукупність прав, обов'язків і законних інтересів [27, с. 147].

В. Новосьолов пропонує виділяти у структурі адміністративно-правового статусу адміністративну правосуб'єктність, права, обов'язки та право-обов'язки [28, с. 87].

В. Горшеньов характеризує адміністративно-правовий статус як права, свободи, юридичні обов'язки та юридичну відповідальність [29, с. 53].

В. Зуй включає до складу адміністративно-правового статусу обов'язки, права, гарантії діяльності та юридичну відповідальність [30, с. 107].

О. Гумін і Є. Пряхін зазначають, що під адміністративно-правовим статусом особи варто розуміти комплекс прав і обов'язків, передбачених нормами адміністративного права. До елементів цього статусу варто віднести правосуб'єктність, права, обов'язки та юридичну відповідальність. Не всі права, закріплені в законодавстві, характеризують адміністративно-правовий статус. До них належать лише ті, що передбачені нормами адміністративного права та реалізуються у відносинах з органами публічної влади, оскільки адміністративно-правові відносини існують тільки там, де один із суб'єктів є суб'єктом владних повноважень. Аналогічно слід говорити і про обов'язки. Адміністративно-правовий статус характеризують тільки ті, що зумовлюються виникненням відносин з органами публічної влади [31].

На думку В. Галунька, В. Олефіра та С. Короєда, під адміністративно-правовим статусом варто розуміти сукупність юридичних засобів, які характеризують місце і роль фізичної або юридичної особи в адміністративно-правових відносинах. Отже, визначальними для аналізу адміністративно-правового статусу особи можуть вважатися такі юридичні елементи: публічні суб'єктивні права та юридичні обов'язки; обсяг і характер правосуб'єктності; адміністративна відповідальність; дисциплінарна відповідальність посадових осіб публічної адміністрації (у деяких випадках) [32, с. 124].

Д. Бахрах визначає адміністративно-правовий статус як правове становище особи в її відносинах із суб'єктами виконавчої влади, урегульоване нормами державного й адміністративного права [33, с. 124].

Ю. Легеза розглядає правовий статус суб'єктів публічного управління як сукупність їхніх завдань, функцій, повноважень, заходів юридичної відповідальності, визначених нормами адміністративного права [34, с. 11].

Також зауважимо, характеризуючи права й обов'язки експерта в науковій літературі, іноді виділяють окремо поняття «наукова компетенція» та «процесуальна компетенція» [35; 36, с. 21]. До наукової компетенції експерта відносять певний обсяг спеціальних знань, якими володіє експерт і які необхідні для проведення експертизи, тоді як до процесуальної компетенції - сукупність передбачених законом прав і обов'язків. Незважаючи на те, що наукову і процесуальну компетенцію розглядають як складові частини правового статусу експерта, погоджуємось із думкою В. Галунька, Р. Тополі, О. Єщук і Р. Сауніна щодо того, що компетенція експерта як суб'єкта процесу може бути охарактеризована саме через сукупність його процесуальних прав і обов'язків, а наукова компетенція передбачає спеціальну здатність експерта як суб'єкта процесу, отже, не є частиною його правового статусу [17, с. 41].

Висновки

Зрештою, узагальнюючи наведені наукові думки, можемо дійти висновку, що адміністративно-правовий статус публічної адміністрації в галузі експертної діяльності у сфері комп'ютерних технологій - це неподільна єдність обов'язків, прав, спеціальних навичок і знань, які дозволяють суб'єктам публічної адміністрації здійснювати свої повноваження з регулювання експертної діяльності у сфері комп'ютерних технологій, у сукупності з їх правосуб'єктністю, а також адміністративними заходами, що застосовуються до них за неналежне виконання завдань у зазначеній сфері (адміністративна відповідальність і дисциплінарна відповідальність посадових осіб публічної адміністрації).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Пиріг І. Поняття та зміст експертної діяльності органів внутрішніх справ. Право України. 2011. № 1. С. 255-261.

2.Міхровська М. Державне управління та публічна адміністрація: шлях до демократії. Вісник Київського національного університету ім. Т Шевченка. 2011. № 88. С. 90-93.

3.Державне управління: теорія і практика / за ред. В. Авер'янова. Київ : Юрінком-Інтер, 1998. 432 с.

4.Ефективна публічна адміністрація : довідник для міністрів / авт.-упорядн. : І. Коліушко, В. Тимощук. Київ, 2006. 32 с.

5.Авер'янов В. Актуальні завдання створення нового законодавства про державну службу в Україні. Юридичний журнал. 2005. № 742. С. 65-68.

6.Арабаджийски Н. Организация на публичната администрация в Република България. София : изд-во Новбългарски університет, 2010. 309 с.

7.Мосьондз С. Адміністративне право України (у визначеннях та схемах) : навчальний посібник. Київ : Атіка, 2008. 272 с.

8.Колпаков В. Адміністративне право України : підручник. Київ : Юрінком-Інтер, 2003. 544 с.

9.Колпаков В. Про публічні адміністрації. Право України. 2003. № 5. С. 28-31.

10.Лахижа М. Дефініція поняття «публічна адміністрація» у Республіці Болгарія. URL: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/putp/ 2012-3/doc/1/03.pdf (дата звернення: 09.12.2019).

11.Александров О. Адміністративне право : навчальний посібник. Київ : НАДУ, 2008. 64 с.

12.Гурковський М.П. Реєстраційна діяльність публічної адміністрації: організаційно-правовий аспект : монографія. Львів : ЛьвДУВС, 2012.204 с.

13.Сербин Р До питання про взаємодію публічної адміністрації та суб'єктів благодійництва. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/ handle/11з0o/ 7793/SerЫn%20LP1-2017.pdf?sequence=1&isANowed=y (дата звернення: 19.12.2019).

14.Погорілко В. Публічна влада. Юридична енциклопедія: у 6-ти т. Київ : Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2003. Т 5. 736 с.

15.Школик А. Порівняльне адміністративне право : навчальний посібник для юридичних факультетів та факультетів міжнародних відносин. Львів : ЗУКЦ, 2007. 308 с.

16.Адміністративне право України в сучасних умовах (виклики початку ХХІ ст.) : монографія / В. Галунько та ін. ; за заг. ред. В. Галунька. Херсон, 2010. 376 с.

17.Адміністративно-правове регулювання експертно-криміналістичних досліджень транспортних засобів : монографія / В. Галунько та ін. Херсон : Д.С. Грінь, 2015. 180 с.

18.Галунько В. Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства в Україні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук:

12.0.07. Київ, 2011. 18 с.

19.Скакун О. Теорія держави і права. Харків : Консум, 2006. 656 с.

20.Бояринцева М. Адміністративно-правовий статус громадянина України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2005. 18 с.

21.Олійник О., Галунько В., Єщук О. Адміністративно-правове регулювання судово-експертної діяльності. Херсон : Д.С. Грінь, 2015.224 с.

22.Тлумачний словник української мови / укладачі : Т Ковальова, Л. Коврига. Харків : Синтекс, 2005. 672 с.

23.Кравчук М. Теорія держави і права : навчальний посібник. Київ : Атіка, 2003. 288 с.

24.Вибрані наукові праці / В. Авер'янов В. та ін. ; за заг. ред. Ю. Шемшученка, О. Андрійко (упор.). Київ : Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2011. 245 с.

25.Галунько В., Пономаренко Г., Шкарупа В. Теорія держави та права. Херсон : ВАТ «ХМД», 2008. 280 с.

26.Голісніченко І. Адміністративне право України. Академічний курс : підручник. Київ : Юридична думка, 2004. 584 с.

27.Витрук Н. Проблемы теории правового положения личности в развитом социалистическом обществе : дис. ... докт. юрид. наук. Москва, 1979. 247 с.

28.Новоселов В. Два понятия правового положения граждан в СССР. Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 г. Саратов, 1980. 278 с.

29.Горшенев В. Структура правового статуса гражданина в свете Конституции СССР 1977 г. Правопорядок и правовой статус личности в развитом социалистическом обществе в свете Конституции СССР 1977 г. Саратов, 1980. 278 с.

30.Зуй В. Адміністративно-правовий статус громадян в Україні. Правова держава Україна : Проблеми, перспективи розвитку: короткі тези доповіді та наук. повід. респ. н-пр. конфер. 9-11 листопада 1995 р. Харків, 1995. С. 107-108.

31.Гумін О., Пряхін Є. Адміністративно-правовий статус особи: поняття і структура. URL: http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/ cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Nashp_2014_5_7.pdf (дата звернення: 15.10.2019).

32.Адміністративне право України : підручник / В. Галунько та ін. Херсон : ХМД, 2013. 393 с.

33.Бахрах Д. Административное право России : учебник для вузов. Москва : Норма, 2002. 443 с.

34.Легеза Ю. Адміністративно-правові засади публічного управління у сфері використання природних ресурсів : автореф. дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.07. URL: http://phd.znu.edu.ua/page/aref/07_2018/Leheza_aref.pdf (дата звернення: 28.10.2019).

35.Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. Ю. Шемшученка. Київ, 2007. 992 с.

36. Зинин А., Омельянюк Г., Пахомов А. Введение в судебную экспертизу. Москва : Изд-во Московского психолого-социального ин-та ; Воронеж : изд-во НПО «Модэк», 2002. 240 с.

Размещено на Allbest.ru