Особливості меж допустимості обмеження права на приватне життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Особливості меж допустимості обмеження права на приватне життя

Ярцева Д.Д., здобувач вищої освіти юридичного факультету Київського університету права Національної академії наук України

Стаття розкриває питання особливостей правового закріплення права на повагу до приватного життя у нормах національного законодавства України та міжнародно-правових договорах. Автор аналізує особливості поняття «право на недоторканість приватного життя» відповідно до законодавства та міжнародного права. Автором виокремлені складники права на приватність на основі Європейської конвенції про захист прав людини. Автором також розглянуто норми національного законодавства та норми Європейської конвенції про захист прав людини в аспекті втручання в приватне життя. Стаття наголошує, що положення Європейської конвенції про захист прав людини є більш детальними та розширюють і уточнюють підстави та критерії обмеження права на повагу до приватного життя. З урахуванням аналізу законодавства та наукових підходів до відповідного питання автором зроблено висновок про наявність необхідних критеріїв та підстав, які зумовлюють правомірність обмеження права на повагу до приватного життя.

Автор зробив висновок, що обмеження права на повагу до приватного життя особи, зокрема шляхом втручання у особисте життя, можливе лише за умов наявності обох критеріїв, які допускають відповідне обмеження: законність та необхідність у демократичному суспільстві, а також наявності однієї із встановлених підстав: національна безпека, територіальна цілісність та громадський порядок; запобігання заворушенням та злочинам; охорона здоров'я, моралі та захист прав інших осіб; запобігання розголошенню конфіденційної інформації.

У статті здійснено тлумачення поняття «сімейне життя» відповідно до практики Європейського суду з прав людини та Європейської конвенції про захист прав людини.

Автор дійшов висновку, що положення ЄКПЛ у поняття «право на повагу до приватного життя» включають захист приватного та сімейного життя, житла та кореспонденції. Автор обґрунтував необхідність внесення змін до законодавства України в питанні права на повагу до приватного життя та запропонував власний проект відповідних змін.

Ключові слова: право на повагу до приватного життя, приватне життя, сімейне життя, Європейський суд з прав людини, правомірність, обмеження права, межі втручання.

PECULIARITIES OF THE ELIGIBILITY LIMITATION OF THE RIGHT TO PRIVATE LIFE

The article reveals the peculiarities of the legal fixing of the right to respect for privacy in the norms of national legislation of Ukraine and international legal treaties. The author analyzes the peculiarities of the concept of right to privacy in accordance with the law and international law. The author identifies the components of right to privacy which are based on the European Convention for the Protection of Human Rights. The author also examines the rules of national law and the European Convention for the Protection of Human Rights with regard to interference with privacy. The article emphasizes that the provisions of the European Convention for the Protection of Human Rights are more detailed and broaden and clarify the grounds and criteria for restricting the right to respect for privacy. Taking into account the analysis of the legislation and scientific approaches to the relevant issue, the author concludes that there are necessary criteria and grounds for the legitimate restriction of the right to respect for privacy. The author concludes that the limitation of the right to respect for a person's private life, in particular through interference with privacy, is possible only if both criteria are valid, which allow for such a restriction: lawfulness and necessity in a democratic society, and one of the following grounds: national security, territorial integrity and public order; prevention of riots and crimes; health care, morals and protection of the rights of others; prevent the disclosure of sensitive information.

The article interprets the concept of family life in accordance with the practice of the European Court of Human Rights and the European Convention for the Protection of Human Rights. The author concludes that the ECHR's terms of right to respect for privacy include protection of privacy, family, housing and correspondence. The author substantiated the need to amend the legislation of Ukraine on the right to respect for privacy and proposed his own draft of the corresponding amendments.

Key words: right to respect for privacy, private life, family life, European Court of Human Rights, lawfulness, restriction of law, limits of intervention.

Постановка проблеми

Права людини пройшли тривалий етап свого становлення і на кожному новому етапі виникали нові права, що було зумовлено вимогами кожного конкретного історичного періоду. На сучасному етапі розвитку будь-якої держави міжнародні та внутрішньодержавні відносини характеризуються людиноцентризмом, що свідчить про особливе місце прав людини у будь-якій сфері відносин. Одним із таких природніх прав людини є право на повагу до приватного життя. Так, міжнародне право та законодавство України, зокрема Конституція України як правовий акт із найвищою юридичною силою, закріпили право на повагу до приватного життя як невіддільне право, яке належить кожній людині без винятку.

Однак водночас будь-яке право, яким володіє людина, може підпадати під певні обмеження, визначені зазвичай у національному законодавстві держави та міжнародно-правових нормах. Не є винятком і право на повагу до приватного життя. Водночас можна констатувати, що питання обмеження будь-яких свобод людини, зокрема і в аспекті права на приватне життя, є дуже складним і потребує детального дослідження з метою визначення конкретних обставин, які зумовлюють законність відповідних обмежень. Оскільки межа між законними та незаконними обмеженнями є доволі умовною, виникає необхідність конкретного визначення підстав, за яких право на приватність може зазнавати обмежень та виокремлення кола суб'єктів, які можуть відповідні обмеження здійснювати.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Загальні засади права на повагу до приватного життя неодноразово піднімались у наукових роботах вітчизняних та іноземних дослідників, серед яких можна виокремити таких, як С.С. Алєксєєв, О.О. Андрієвська, І.А. Бірюков, В.Г Буткевич, С. Воррен, В.С. Гопанчук, Н.О. Горобець, О.П. Гор- пинюк, М.А. Грицюк, О.В. Дзера, Л.В. Ємчук, О.В. Кохановська, О.О. Кулініч, А.В. Лук'янова, В.В. Породько, В. Самодін, В.О. Серьогін, О.В. Стогов, Р.І. Тракало, Д.Х. Флахерті, М.Й. Штефан та інші.

Загальнотеоретичні особливості обмеження прав та свобод людини піднімались такими науковцями, як Є.Є. Грецова, Б.С. Ебзеев, А.Ф. Квітко, М.С. Кельман, А. Мікрюков, А.В. Мітяєва, П.М. Рабінович, І.Є. Савенкова, О.Ф. Скакун, Е.В. Тітко, В.С. Устинов, Ю.О. Фігель, І.Д. Ягофаров та інші.

Окремі аспекти обмеження права на недоторканість приватного життя розглядались у роботах таких українських та іноземних дослідників, як О.В. Білий, В.А. Бражник, Л. Брандейс, Р.М. Валєєв, М.С. Ковтун, М.М. Малєїна, Л.Д. Назаров, С.В. Оверчук, А.В. Скрипнюк, В.А. Соку- ренко, О.В. Ткач, С. Уоррен та інші.

Метою статті є аналіз особливостей обмеження права на повагу до приватного життя людини та виокремлення законних підстав відповідного обмеження.

Виклад основного матеріалу

Право на повагу до приватного життя займає важливе місце у житті кожної людини, оскільки забезпечує належний рівень її життєдіяльності. Так, українська дослідниця Л.І. Котієва вважає, що право на приватне життя як юридична категорія складається з гарантованої державою можливості людини спілкуватися з іншими людьми без втручання держави і суспільства, контролювати інформацію про самого себе, перешкоджати поширенню відомостей інтимного характеру [3, с. 18].

Право на повагу до приватного життя відображене в актах міжнародного та національного права. Передусім звернемо вагу на Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод від 1950 р. (далі - ЄКПЛ), ратифіковану Україною в 1997 р. відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» [5]. Відповідно до ст. 8 ЄКПЛ кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції [1]. З огляду на таке формулювання статті можна зробити висновок, що положення ЄКПЛ у поняття «право на повагу до приватного життя» включають захист приватного та сімейного життя, житла та кореспонденції.

Разом із тим у ЄКПЛ наявні певні неточності, які витікають із відсутності визначення «приватного життя» в її положеннях, що зумовлює певні непорозуміння, які можуть виникнути в цьому контексті. Однак тлумачення відповідного питання здійснене Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), на підставі аналізу практики якого можна визначити, що повага до приватного життя передбачає широкий спектр питань, серед яких можна виокремити такі: персональні дані про людину, ім'я прізвище особи (зміна, написання); право визначати своє приватне життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб; право на доступ до інформації, пов'язаної з особою та визначенням її правового статусу; право на приватний простір тощо [6, с. 143].

Своєю чергою розуміння терміна «сімейне життя», право на яке також захищається ЄКПЛ, у розумінні ст. 8 ЄКПЛ належить до зв'язків між подружжям, родичами усередині одного шлюбу, а також бабусею / дідусем та онуками. Позитивним досягненням у розумінні поняття «сімейне життя», на нашу думку, є той факт, що ЄКПЛ не робить різниці між оформленими законодавчо та неоформленими родинними відносинами. Тому під час встановлення факту віднесення стосунків до сфери «сімейного життя» враховують наступні фактори: чи проживають особи разом; чи вони мають спільних дітей; якою є тривалість їхніх стосунків. З урахуванням цього можна стверджувати, що встановлення певного родинного зв'язку між особами має даватися на основі фактів по кожній конкретній справі.

Звертаючись до положень національного законодавства України, відзначимо, що відповідно до ст. 32 Конституції України від 1996 р. «ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. <...> Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою, захищеною законом, таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації» [2]. Крім того, право на повагу до приватного життя гарантується й іншими законодавчими актами. Так, наприклад, відповідно до ст. 253 Кримінального процесуального кодексу України від 2012 р. (далі - КПКУ) передбачено, що особи, конституційні права яких були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник, протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом, мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження. Також КПКУ у ст.ст. 254 та 255 захищає права особи на нерозголошення інформації, яка стала відома під час проведення слідчих дій [4]. Тобто, незважаючи на те, що КПКУ напряму не регулює право на недоторканість приватного життя, однак він встановлює важливі межі захисту прав особи, пов'язаних із відповідним правом.

Захист права на приватність передбачено й нормами цивільного законодавства. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 302 Цивільного кодексу України від 2003 р. (далі - ЦКУ), збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються [8].

Однак поряд із закріпленням правових гарантій законодавство встановлює і випадки обмеження права на приватність. Зокрема, у ст. 302 ЦКУ передбачено, що розповсюдження інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускається, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини [8]. Ідентичні умови закріплені й у ст. 32 Конституції України: «Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» [2]. Тобто поряд із закріпленням гарантій права на повагу до приватного життя законодавство України закріплює перелік обставин, які можуть зумовити вжиття певних обмежень щодо недоторканості приватного життя особи.

Таким чином, аналізуючи положення національного законодавства, наведені вище, можна зробити висновок, що обмеження права на повагу до приватного життя можливе тільки на законних підставах та у разі необхідності забезпечення національної безпеки або економічного добробуту та прав інших осіб.

Разом із тим, розглядаючи особливості обмежень, закріплені в ст. 8 ЄКПЛ, зустрічаємо: «Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб» [1]. Отже, критерії обмеження права на повагу до приватного життя у ЄКПЛ є значно ширшими, ніж у національному законодавстві України, та включають не лише законність, але і необхідність у демократичному суспільстві. Перелік підстав для такого втручання також є значно ширшим та включає: національну та громадську безпеку, економічний добробут, запобігання злочинам та заворушенням та захист прав та здоров'я інших осіб.

У контексті дослідження необхідно особливу увагу звернути на авторитетну думку української дослідниці Е.В. Тітко, яка наголошує, що обмеження прав та свобод людини можливе за умови дотримання основних критеріїв та підстав, які висуваються до такого виду обмежень. Так, серед критеріїв автор виокремлює «законність» та «необхідність у демократичному суспільстві».

Підставами для вжиття відповідного обмеження можуть слугувати: національна безпека, територіальна цілісність та громадський порядок; запобігання заворушенням та злочинам; охорона здоров'я, моралі та захист прав інших осіб; запобігання розголошенню конфіденційної інформації [7, с. 39, 47].

Таким чином, українська дослідниця виокремила ряд критеріїв та підстав, які можуть послужити підґрунтям для обмеження прав та свобод людини.

На нашу думку, такий підхід до встановлення меж обмеження права на приватність є доцільним, адже враховує усі умови, закріплені в ЄКПЛ. З огляду на це можна стверджувати, що обмеження права на повагу до приватного життя може бути правомірним винятково у разі, якщо воно відповідає обом критеріям, тобто зумовлене вимогами закону та необхідне у демократичному суспільстві, а також у разі наявності однієї із наведених підстав для такого обмеження.

Висновки

сімейний життя норма конвенція

Таким чином, право на повагу до приватного життя є важливим правом кожної особи, яке можна визначити як невіддільне право людини, яке передбачає повагу та невтручання в приватне та сімейне життя людини, недоторканість її житла та дотримання таємниці кореспонденції. Погоджуючись із думкою Е.В. Тітко, слід констатувати, що обмеження права на повагу до приватного життя особи, зокрема шляхом втручання в особисте життя, можливе лише за умов наявності обох критеріїв, які допускають відповідне обмеження: законність та необхідність у демократичному суспільстві, а також наявності однієї із встановлених підстав: національна безпека, територіальна цілісність та громадський порядок; запобігання заворушенням та злочинам; охорона здоров'я, моралі та захист прав інших осіб; запобігання розголошенню конфіденційної інформації.

Незважаючи на той факт, що ЄКПЛ є частиною законодавства України, вважаємо необхідним на конституційному рівні закріпити чітке розмежування та винятковий перелік підстав та критеріїв обмеження права людини на повагу до приватного життя, спираючись на положення ЄКПЛ, оскільки Конституція є найвищим правовим актом на території України. Таким чином, ч. 1 та 2 ст. 32 Конституції України доречно викласти в наступній редакції: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України, іншими законодавчими актами України та за умови необхідності такого втручання у демократичному суспільстві. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, за умов необхідності у демократичному суспільстві і лише в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, економічного добробуту, запобігання злочинам та заворушенням, дотримання прав людини, моральності та охорони здоров'я, а також запобігання розголошенню конфіденційної інформації». На нашу думку, чітке встановлення у Конституції України критеріїв та підстав обмеження права на приватність надалі зможе запобігти незаконному порушенню та обмеженню відповідного права та втручанню у приватне життя людини без наявності вагомих підстав для такого втручання.

Список використаних джерел

1. Європейська конвенція з прав людини, 04.11.1950.

2. Конституція України: Закон України № 254к/96-ВР від 28.06.1996.

3. Котиева Л.И. Частная жизнь как юридическая категория. Юридический мир. 1997. № 9. С. 18-19.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України № 4651-VI від 13.04.2012.

5. Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції: Закон України № 475/97-ВР від 17.07.1997.

6. Сокуренко В.А., Ковтун М.С. Втручання органів державної влади у приватне життя особи: адміністративно-правовий аспект. Форум права. 2018. № 2. С. 142-150.

7. Тітко Е.В. Правомірність обмеження свободи вираження поглядів: досвід Європейського суду з прав людини: монографія. Вінниця: ТОВ «Нілан-ЛТД», 2016. 168 с.

8. Цивільний кодекс України: Закон України № 435-IV від 16.01.2003.

Размещено на Allbest.ru