Визнання й реалізація права на одностатевий шлюб у зарубіжних країнах та в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра міжнародного права

Навчально-наукового інституту права та міжнародно-правових відносин

Університет митної справи та фінансів

Визнання й реалізація права на одностатевий шлюб у зарубіжних країнах та в Україні

Acknowledgment and implementation of the right to a single-sex marriage in foreign countries and in Ukraine

Кохан Г.Л.,

Пацера Ю.О., студентка IV курсу

Стаття присвячена висвітленню питання сучасного стану суспільства і проблем, які постають в індивідів за умов прогресу, принесенего XXI століттям. Невпинно плине час, а з ним не стоїть на місці й генна інженерія, мікробіологія, віртуальний простір та технічне оснащення медичних закладів, такі активні зміни провокують до більш впевнених поглядів на життя, люди розкривають у собі все нові потреби як духовного, так і матеріального характеру. Питання визнання прав четвертого покоління вже не є чимось ефемерним, одна за одною держави стрімко входять у потік нових реалій сьогодення. Якщо суспільство змінюється, то це неодмінно має впливати й на законодавство країн, оскільки право є точним віддзеркаленням суспільної свідомості людства. Отже, з появою нового покоління прав постає питання їх реалізації та захисту, як і будь-яких інших суб'єктивних прав.

Заслуговує своє місце серед прав четвертого покоління і право на одностатевий шлюб. Затвердження цього права на законодавчому рівні бере свій початок ще у 1989 році, коли вперше в Данії було визнано одностатевий союз.

У сучасній науці сексології визнано, що гомосексуальність є не хворобою чи відхиленням, а однією з форм сексуальної орієнтації людини, яка рівноцінна гетеросексуальності та бісексуальності. Формування таких уподобань пов'язане з генетичним розвитком людини у внутрішньоутробний період, виключенням є ситуаційний гомосексуалізм, ним не можливо «захворіти», піддавшись пропаганді, навіюванню, слідуючи за трендами чи модою. Це означає, що представники ЛГБТ-руху повинні мати такі ж права, як і гетеросексуали, зокрема право на шлюб.

Залежно від готовності свого населення до такого сміливого кроку країни законодавчо надають можливість представникам лесбіянок, геїв, бісексуалів і трансгендерів (далі - ЛГБТ) офіційно зареєструвати себе як новостворену сім'ю. І як будь-яка звичайна пара, вони згодом бажають мати дитину. Отже, постає вже інша проблема, необхідно поміркувати про надання можливості таким сім'ям всиновлювати дітей або скористатися послугами сурогатної матері.

Отже, у цій статті проаналізоване вітчизняне та закордонне законодавство щодо даної теми, наводяться дослідження, що вказують на соціальну думку із цієї проблематики, розглянуто причини підтримки або, навпаки, агресивного ставлення до представників «веселкового руху», демонструється роль та переконання духовенства, висвітлено інтернаціональну тенденцію розвитку права четвертого покоління.

Ключові слова: права четвертого покоління, гомосексуальність, гомофобність, одностатевий союз, узаконення, право на всиновлення.

The article is dedicated to highlighting the current state of society and the problems that individuals face in the face of the progress made in the 21^st century. Time is constantly passing and with it are developing genetic engineering, microbiology, virtual space and technical equipment, such active changes provoke more confident views on life, and people are discovering new and new needs, both spiritual and material. The issue of recognition of the rights of the fourth generation is no longer something ephemeral, one by one the states are rapidly entering the stream of new realities of today. If society is changing, then it must inevitably affect the laws of the countries, since the right is an accurate reflection of the public consciousness of humanity. And so with the advent of a new generation of rights, the question of exercising and protecting them, like any other subjective rights, arises.

The same-sex marriage deserves its place among the rights of the fourth generation. The establishment of this right dates back to 1989, when a single-sex union was first recognized in Denmark, and the process is still ongoing.

In the modern science of sexology it is recognized that homo sexuality is not a disease or rejection, but a form of sexual orientation, equal heterosexuality and bisexuality. The formation of such preferences is related to the genetic development of humans in the pre-natal period, the exception is situational homosexuality, they can not be “sick” by resorting to propaganda, suggestion, following trends or fashion. This means that LGBT people should have the same rights as heterosexuals, including the right to marry.

Depending on the willingness of their populations to take such a bold step, countries legally allow LGBT people to formally register as a family. And like any ordinary couple, homosexuals later want to have a baby. Therefore, an other problem arises: it is important to consider al lowing such families to adopt children or use the services of a surrogate mother.

Thus, this article analyzes the Ukrainian and foreign legislation on the topic, provides studies that indicate social opinion on this issue, discusses the reasons for supporting or counteracting the aggressive attitude to representatives of the “rainbow movement”, demonstrates the role and belief of the clergy, shows an international trend in the development right of the fourth generation.

Key words: fourth generation rights, homosexuality, homophobia, same-sex alliance, legalization, adoption rights.

Постановка проблеми

Про демократичність держави можна судити за її ставленням до вразливих груп, до яких, звісно, належать і представники сексуальних меншин. Провівши аналіз стану та проблем ЛГБТ-руху в Україні, Національний інститут стратегічних досліджень України (далі - НІСД) висунув зазначив, що, попри те, що гомосексуали є невід'ємною частиною інституціоналізації громадянського суспільства України і їхні права мають захищатися Конституцією й іншими законодавчими актами, на практиці українське суспільство у своїй більшості не готове сприймати нетрадиційну сексуальну поведінку як норму для певних соціальних груп, що є ґрунтом для дискримінації [7].

У 1954 р. американським психологом Гордоном Олпортом була розроблена шкала, яка вимірює ступіть проявів упередженості в суспільстві, до якої увійшло 5 рівнів: 1 - антилокуція (представники більшості мають можливість вільно і безкарно жартувати над представниками меншості, беручи за основу наявні стереотипи), 2 - уникнення або ізоляція представників меншості, 3 - дискримінація, 4 - фізичне насильство, 5 - знищення [10, с. 9].

Українське суспільство на даному етапі відповідає передостанньому рівню. Підтвердженням цієї теорії є негативна реакція з боку громадських організацій (у вигляді протестів) і звичайних громадян на проведений 23 червня 2019 р. гей-парад «Свобода. Рівність. Боротьба».

Результатом дослідження НІСД стала статистика, яка показує, у яких країнах наявне толерантне ставлення до ЛГБТ-рухів та їхніх прав. В Африці, Китаї, країнах Близького Сходу та колишніх комуністичних державах гомосексуальність не сприймається суспільною думкою, отже, на законодавчому рівні гомосексуальні партнерства не реєструються. Водночас у Західній і Північній Європі, Канаді, Сполучених Штатах Америки (далі - США), Австралії гомосексуальні зв'язки є нормальним явищем, таким сім'ям гарантується державний захист [7].

Стан опрацювання цієї проблематики характеризується своєю новизною, оскільки становлення прав четвертого покоління є результатом сучасних суспільних трансформацій. Ці зміни спровокували підвищення уваги до суттєвого переосмислення правових засад, зокрема інституту шлюбу, у контексті рівності для всіх громадян держави. Окремі наукові розробки так чи інакше сприяли осмисленню сучасних проблем. Можливість впровадження ЛГБТ-батьківства в Україні досліджували Г. Ярманова й О. Гриник, узаконення одностатевих партнерств розглядалось у роботах А. Маймулахіна, М. Касянчука, Е. Лещинского, Т. Марценюк, філософсько-правові аспекти одностатевих відносин досліджувалися у працях Д. Гудими, С. Сунєгіна, М. Ходаківського й ін.

Метою статті є висвітлення прикладів нормативного закріплення та реалізації права на одностатевий шлюб у праві закордонних країн, проведення дослідження українського законодавства, а також визначення готовності громадян України до можливості включення цього права та його реалізації на недискримінаційних засадах.

право одностатевий шлюб

Виклад основного матеріалу

За Сімейним кодексом України встановлено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований в органі державної реєстрації актів цивільного стану [6, с. 11]. Із цього положення зрозуміло, що законом передбачена можливість вступу у шлюб лише гетеросексуальних пар, а будь-які інші форми союзу одностатевих пар на законодавчому рівні не закріплені. Такий стан речей зовсім не виключає існування ЛГБТ-рухів, які є частиною громадянського суспільства України.

22 березня 2011 р. Україна підтримала на сесії Ради Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) з прав людини в Женеві спільну заяву країн-членів ООН про необхідність припинення насильства і порушення прав людини за ознаками сексуальної орієнтації та Тендерної ідентичності. 20 квітня 2011 р. ООН було рекомендовано для України «здійснити правовий захист одностатевих партнерств», проте втілити ці рекомендації за 9 років у законодавство України так і не вдалось, такі законодавчі ініціативи не мали підтримки більшості депутатів Верховної Ради України [7].

Причиною такої ситуації є сумнівне стереотипне мислення суспільства на теренах пострадянських країн. Існує чимало міфів про представників ЛГБТ-спільноти в Україні. Гомофобні організації наполягають, що гомосексуали поглиблюють демографічну кризу, руйнують інститут сім'ї, поширюють епідемію ВІЛ/СШД, а якщо такі пари будуть всиновлювати дітей, то сексуальні вподобання їхніх батьків неодмінно негативним чином вплинуть на тендітну дитячу психіку.

Більшої зневаги до гомосексуалів, ніж в Україні, досягла пострадянська Росія, у якій ухвалений закон про заборону «пропаганди гомосексуалізму», де на державному рівні підтримується та заохочується агресивне ставлення до представників «неправильної» сексуальної орієнтації.

З-поміж колишніх комуністичних країн у Словенії ведеться ліберальна політика, тобто влада виступає за повагу до прав особистості, прав громадян. Права нетрадиційних меншин залишаються спірним питанням протягом багатьох років. У березні 2015 р. парламентом Словенії висунуто законопроєкт, який визнавав одностатевий шлюб дійсним, проте на референдумі словенці відхилили легалізацію одностатевих шлюбів із великим відривом голосів. Опубліковані урядом дані показали, що 63,5% респондентів проголосували проти законопроєкту, який визначає шлюб як союз двох дорослих. Навіть більше, було зібрано 40 000 підписів організацією «Діти під загрозою» з метою не допустити надання гомосексуалам рівних шлюбних прав, керуючись тим, що це становить небезпеку для традиційних сімейних цінностей, у яких виховуються діти [8].

Як же зареєструвати одностатевий шлюб громадянам України? Вирішення цього питання ці пари шукають за кордоном, наприклад, відсилаючи свої документи для вступу у шлюб у Данію, Португалію, Канаду чи США. За оцінками активістів, на 2018 р. на такий крок пішли приблизно п'ять тисяч українців: зазвичай це змішані шлюби з іноземцями, українські пари становлять 20-25%.

Ст. 58 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що шлюб, укладений за межами України, відповідно до права іноземної держави, є дійсним в Україні за умови додержання щодо громадянина України вимог Сімейного кодексу України щодо підстав недійсності шлюбу [5].

Хоча норми Сімейного кодексу не містять такої умови недійсності, як шлюб осіб однієї статі, проте такі правові наслідки застосовуються, оскільки одностатеві шлюби суперечать конструкту визначення поняття шлюб (союз чоловіка та жінки, а не партнера 1 та партнера 2).

Згідно зі звітом Міжнародної асоціації лесбіянок, геїв, бісексуалів, транссексуалів й інтерсексуалів (ILGA), станом на вересень 2018 р. у світі 72 країни та території, де одностатеві шлюби вважають злочином. У 8 із цих країн (Іран, Ємен, Саудівська Аравія, Судан, Нігерія, Сомалі, Ірак, Сирія) за гомосексуальність передбачена смертна кара [9].

Навіть у країнах, де легалізовано одностатевий союз, не уникнути конфліктів між католицькою церквою та ЛГБТ-спільнотою. Наприклад, парламент Іспанії затвердив закон про одностатеві шлюби 30 червня 2005 р. Іспанські одностатеві пари отримали можливість не лише укладати шлюби, а й усиновляти дітей. Закон про одностатеві пари отримав різкий опір із боку Ватикану, а також іспанської католицької церкви і консервативної партії. Незважаючи на сучасні зміни в іспанському законодавстві, за церквою залишається право відмовити в укладенні шлюбу [4].

У Великобританії аналогічний закон набрав чинності 17 липня 2013 р. Ухвалення закону про шлюб одностатевих пар дозволило гомосексуальним парам укладати шлюби як у цивільних, так і в церковних церемоніях. Водночас останні не можуть відбуватися в рамках церкви Англії [4].

19 січня 2019 р. єпископальна церква США дозволила духовенству проводити одностатеві шлюби. Архієпископ Кентерберійський вибачився перед ЛГБТ-людьми за біль, завданий англіканською церквою. В Ірландії ухвалили закон, який забороняє церквам дискримінувати своїх ЛГБТ-співробітників. У наступному році в Німеччині понад 700 церков почнуть вінчати одностатеві пари.

Дані тенденції не стосуються України. Тут представники церкви оголосили ЛГБТ головною загрозою для України, яка руйнує «традиційні сімейні цінності». Здебільшого вони ігнорують повідомлення про корупцію в органах державної влади, однак новини про рівноправність гетеро- і гомосексуальних пар пропускати не хочуть, постійно на них рефлексують [2].

Як уже зазначалося раніше, існує безпідставний соціальний стереотип, що гомосексуальність є шкідливою з демографічного погляду, бо фізіологічно партнери не можуть бути репродуктивними відтворювачами потомства. Проте варто враховувати, що, крім звичайного зачаття дитини, існують й інші способи, наприклад, за допомогою адопції (усиновлення/удочеріння) або ж із використанням методів допоміжних репродуктивних технологій (далі - ДРТ).

Сьогодні українське законодавство жодним чином не визначає можливості для реалізації права на материнство та/чи батьківство для одностатевих сімей. Сімейним кодексом передбачено, що усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі. З позиції законодавства одна/один з одностатевої сім'ї є матір'ю/батьком дитини, а інша особа залишається поза правовим полем поняття батьківства [3]. Окрім одностатевих пар, такі дії (заборона адоптувати) держава впроваджує лише щодо осіб, визнаних недієздатними.

Також, аналізуючи статистику у країнах Європи, можна зробити висновок, що заборона усиновлювати дітей подружніми одностатевими партнерами іде зовсім не на користь державі. Так, 15% східнонімецьких гомосексуалів відзначили, що бажання мати дітей - важлива умова їхнього особистого щастя, а кожний четвертий серед них, хто мав зносини із жінками, мали власних дітей. У США у 80-х рр. XX ст. серед гомосексуалів кількість охочих ростити дітей постійно зростала [1]. Усиновлення дітей людьми, які не приховують своєї гомосексуальності, та отримання права залишати під своєю опікою власних дітей після розлучення стало звичайною справою.

Ще однією важливою складовою частиною досліджуваної проблематики є право одностатевих пар на допоміжні репродуктивні технології.

Повнолітні жінка або чоловік мають право, за медичними показаннями, на участь у лікувальних програмах допоміжних репродуктивних технологій, згідно з порядком і умовами, встановленими законодавством. Однак у ст. 123 Сімейного кодексу України визначено тих осіб, які, перебуваючи у шлюбі, можуть скористатися результатами застосування ДРТ, а саме: чоловік і жінка. У пояснювальній записці зазначено: «Прийняття Закону «Про допоміжні репродуктивні технології» дозволить забезпечити права народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій дитини на утримання та виховання у повноцінній традиційній сім'ї» [3]. У даному правовому положенні демонструється вже наведений стереотип про те, що гомосексуальні батьки - це загроза нормальному дитинству.

На нашу думку, потреба мати дітей не обов'язково корелює із сексуальною орієнтацією, можливо, було б доцільніше впроваджувати інститут одностатевих союзів із метою створити можливості для збільшення всиновлення та народжуваності від гомосексуальних батьків також.

Висновки

Отже, праву на одностатевий шлюб належить своє місце в системі прав четвертого покоління, які є відносно новими та перебувають на стадії активного розвитку й обговорення. Четверте покоління прав людини - це незалежність і альтернативність особи у виборі правомірної поведінки, що ґрунтується на автономії в межах єдиного правового поля, норм моралі та релігії. На даний момент вже приблизно півсотні країн зрівняли гетеро- та гомосексуальні пари у правах на шлюб, це є напрямом сучасної Європи. Стосовно пострадянських країн можна зробити висновок, що зараз до радикальних змін населення не готове, звикання та терпимість до таких речей, як гомосексуалізм, розвиваються поступово і, можливо, у майбутньому це явище не буде викликати обурення й агресії.

Надання права таким сім'ями усиновлювати дітей зменшить кількість дітей у дитячих будинках, подарує можливість дитині зростати в любові та піклуванні. Та доки існує думка, що це може викликати психологічні травми в дитини, розлад ґендерної ідентифікації та проблеми у вихованні, доти буде стояти нездоланний бар'єр у боротьбі з дискримінацією сексуальних меншин.

Ми усвідомлюємо, що однією науковою статтею не змінити ставлення суспільства і держави до остаточного визнання та реалізації на недискримінаційних засадах права на одностатевий шлюб у жодній державі, зокрема й в Україні. Тому подальше наукове обговорення означеного питання є актуальним і повинне тривати й надалі.

Список використаних джерел

1. Гомосексуальність і суспільство. Вікіпедія: вебсайт. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D%D0%BE#cite_note-102 (дата звернення: 24.11.2019).

2. ЛГБТ і Церква: Чи є можливість порозуміння? Національний ЛГБТ-портал України - некомерційний проект ВБО «Точка опори». URL: https://www.lgbt. org.ua/materials/show_3710/.

3. ЛгБТ-сім'ї в Україні: соціальні практики та законодавче регулювання / О. Гриник та ін. ГО «Інсайт». Варшава, 2012. 77 с.

4. Легалізація одностатевих шлюбів у країнах світу. Довідка. Національний ЛГБТ-портал України. URL: https://www.lgbt.org.ua/ news/ show_722/ (дата звернення: 24.11.2019).

5. Про міжнародне приватне право: Закон України від 18 березня 2004 р. № 2709-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2709-15 (дата звернення: 08.11.2019).

6. Сімейний кодекс України станом на 1 вересня 2019 р. (офіц. текст). Київ

7. Стан та проблеми ЛГБТ-руху в Україні. Аналітична записка / Національний інститут стратегічних досліджень. 2014. URL: http://old2.niss. gov.ua/articles/1206/.

8. Уряд Словенії оприлюднив результати референдуму з питання одностатевих шлюбів. Тиждень.иа. 2015. URL: https://tyzhden.ua/ News/154447.

9. У скількох країнах світу страчують членів ЛГБТ-спільноти: шокуюча інфографіка. 24 канал. 2018. URL: 24tv.ua/u_skilkoh_krayinah _ svitu_ sprachuyut_chlenivjgbt_spilnoti_shokuyuchajnfografika_n1052345.

10. Allportl G. The nature of prejudice. Cambr.; Mass., 1954. 489 р.

11. Перепьолкін С., Сироїд Т., Філяніна Л. Міжнародне право: словник-довідник / за заг. ред. Т Сироїд. Харків: Юрайт, 2014. 408 с.

Размещено на Allbest.ru