Аспекти морально-правової культури юриста

Размещено на http://www.allbest.ru/

АСПЕКТИ МОРАЛЬНО-ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА

Журавська Д.А.,

Здобувач Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету

Бахновська І.П.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри права Вінницького торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету

Стаття присвячена вивченню напрямків формування морально-правової культури юриста, проблематиці виховання правової культури юриста. Розглядаються сучасні дослідження, що вивчають правову культуру юриста відповідно до філософсько-правової сутності цього поняття. Проаналізовані підходи різних учених щодо формування морально-правової культури юриста. Акцентовано увагу на основних морально-правових аспектах професійної діяльності юриста, необхідних для успішного кар'єрного зростання, самореалізації фахівця, здійснення на належному рівні своїх службових обов'язків, забезпечення прав і свобод громадян та постійної професійної взаємодії у сфері «людина - людина». З'ясовується, що правову культуру юриста відображає як позитивне, так і природне право, співвідношення між цими феноменами культури, стиль і культура праці, ставлення до громадян, захист їхніх законних інтересів тощо. Досліджується та аналізується моральна культура, яка характеризує особистість із погляду її цілісного морального розвитку, свідомості й поведінки, а також відображає сукупність моральних якостей, притаманних людям певного суспільства, класу, професії, які свідчать про рівень їхньої моральної свідомості та поведінки. Встановлюється, що фахівець повинен мати не лише високу правову, але й моральну культуру як загальнолюдську цінність. Обидві культури органічно пов'язані. Моральна культура дозволяє юристу усвідомлювати власні помилки та розробляти шляхи їх виправлення, відчувати свою моральну відповідальність перед кожним громадянином. Визначається, що професія юриста - це комплексна галузь трудової діяльності, що вимагає правових знань і навичок, які необхідні для виконання певної роботи в правовій сфері соціальних послуг. Автор доходить висновку, що на юристі сходяться майже всі юридичні явища й категорії справ, а тому без правового виховання й навчання, знань, навичок, умінь успішне вирішення правових завдань не можливе. Крім того, акцентується увага на потребі системного вивчення шляхів формування та вдосконалення морально-правової культури юристів, яка повинна поєднувати високий професіоналізм із духовним багатством фахівця права.

Ключові слова: морально-правова культура, соціальні аномалії, сфера моралі, морально-правове виховання.

ASPECTS OF THE MORAL-LEGAL CULTURE OF THE LAWYER

філософський моральний правовий культура юрист

The article is devoted to the study of the directions of formation of the moral and legal culture of a lawyer, the problems of education of the legal culture of a lawyer. It examines modern research, trying to study the legal culture of a lawyer in accordance with the philosophical and legal essence of this concept. The approaches of various scholars on the formation of a moral and legal culture of a lawyer are analyzed. Attention is focused on the main moral and legal aspects of the lawyer's professional activity, which are necessary for successful career growth, the self-realization of a specialist, the exercise of his or her official duties, ensuring the rights and freedoms of citizens and constant professional interaction in the «person-to-person» sphere. It turns out that the legal culture of a lawyer reflects both positive and natural law, the relationship between these phenomena of culture, style and culture of work, attitude towards citizens, protection of their legitimate interests and the like. The moral culture, which characterizes the personality in terms of its integral moral development, consciousness and behavior, is studied and analyzed, and also reflects the totality of moral qualities inherent in people of a particular society, class, profession, indicating the level of their moral consciousness and behavior. It is established that a specialist must have not only a high legal, but also a moral culture as a universal value. Both cultures are organically connected. Moral culture allows a lawyer to realize his own mistakes and develop ways to correct them, to feel his moral responsibility to people, to every citizen. It is determined that the profession of a lawyer is a complex branch of labor activity that requires legal knowledge and skills that are necessary to perform certain work in the legal sphere of social services. Attention is focused on the need for a systematic study of ways to form and improve the moral and legal culture of lawyers, which should combine high professionalism with the spiritual wealth of a legal specialist. The author comes to the conclusion that almost all legal phenomena and categories of cases converge on a lawyer, and therefore, without legal education and training, knowledge, skills, abilities, successful solving of legal problems is impossible. In addition, attention is focused on the need for a systematic study of the ways of formation and improvement of the moral and legal culture of lawyers, which should combine high professionalism with the spiritual wealth of a legal specialist.

Key words: moral and legal culture, social anomalies, sphere of morality, moral and legal education.

Постановка проблеми. В умовах системного процесу демократизації й побудови прозорого суспільства формується нова правова реальність і відбувається поступове звільнення її від ідеологічних міфів і догм. Однак цей процес неможливий без ефективної роботи одного з численних носіїв правової культури - юристів, які завдяки соціалізації та сформованим морально-правовим поглядам у змозі захистити інтереси особи й держави.

Історія свідчить, що тільки тоді правотворча та право- застосовча діяльність стає ефективною, коли в цих процесах поряд із потужною самоорганізацією пріоритетне місце займає також свідома, організуюча творчість, розумна робота.

Процес формування основ правової державності пов'язаний із ростом правової культури особистості, розвитком поваги до права, в основі чого лежить повага до прав людини. Повага до прав і гідності особистості - один із найважливіших принципів демократії, що означає забезпечення прав і свобод, охорону честі та гідності. Цим завданням присвячена діяльність держави, її органів, посадових осіб, до яких належать юристи.

Професія юриста - це комплексна галузь трудової діяльності, що вимагає правових знань і навичок, які необхідні для виконання певної роботи в правовій сфері соціальних послуг. Вона визначається специфічними умовами діяльності в цій сфері й має вираз у високій правовій культурі працівника цієї галузі.

Правова культура необхідна для зміцнення в суспільстві принципів правової законності та соціальної справедливості, утворення моральної атмосфери, в якій людина зможе вільно жити та працювати [1, с. 75]. Вона значною мірою є гарантом реального верховенства та якості закону, фактором, який сприяє високій громадянській активності й відповідальності юриста [2, с. 46]. Отже, існує потреба системного вивчення шляхів формування та вдосконалення морально-правової культури юристів, що набуває принципового значення.

Мета дослідження - надання можливості узагальнити як досягнення сучасного наукового знання і набутий досвід (позитивний і негативний) юристів щодо використання найефективніших форм і методів цієї правозасто совчої діяльності.

Перші вказівки на необхідність поважати закон зустрічаємо ще в працях Платона, Цицерона, римських юристів. Особливе місце посідає повага до права й закону в роботах мислителів епохи Просвітництва й перших буржуазних революцій, у фундаментальних працях І.Канта і Г Гегеля. Увагу культурному вихованню приділяли українські філософи, правознавці та політичні діячі, зокрема Т. Шевченко, М. Драгоманов, В. Винниченко, М. Грушевський, Б. Кістяківський. Над визначенням правосвідомості та правової культури працювали правознавці радянського періоду: М. Матузов, М. Козюбра, В. Сальников, В. Копєйчиков, А. Потопейко та інші. У сучасній Україні увага науковців зосереджена на проблемі правового виховання громадян, зокрема юристів, на подоланні правового нігілізму й визначенні пріоритетних методів і засобів правовиховного впливу.

Зацікавленість суспільства щодо особливостей професії правознавця залишається постійною, незалежно від місця, яке займає юрист за родом своєї діяльності, оскільки з охороною права і правосуддям суспільство співвідносить свої моральні критерії та ідеали. У зв'язку з цим, крім професійних знань, юрист повинен володіти високою культурою поведінки. У процесі прийняття законів не враховуються, як правило, потреби духу та душі, тобто невиправдано відкидаються здобутки духовності. Релігія вчить людину розпоряджатися своїм життям, а дух (тобто людські уявлення, мислення та внутрішні імперативи) - рушійна сила будь-якої людської активності. Це означає, що закони, позбавлені духовних ознак, приречені на знецінення, недієвість. Тому доцільно розглядати нормативізм у такому порядку: природні, моральні та позитивні. Наразі позитивні (матеріальні й процесуальні) норми мають прямо відповідати духовним та абсолютно моральним.

Неможливо уявити собі юриста без твердих громадських установок та національних почуттів. Кожен юрист повинен виробити власний варіант політичної культури. Вона має ґрунтуватися на міцних моральних засадах, які утвердилися в народі, на стійкому імунітеті проти всіляких панічних настроїв. Важливо також, щоб юристів не охопила легкодухість, боязнь за можливі наслідки власної професійної діяльності. У душі кожного юриста повинен бути український національний патріотизм, правильне розуміння того, що ми живемо в період творення української держави.

Для юриста важливою рисою є принциповість, вдумливість. Йдеться не про так звану «дотошність», а про уважне, ретельне ставлення до кожного юридичного явища, до кожної деталі, яка інколи має вирішальне значення. Це означає, що в розслідуванні дрібниць немає. На це повинно бути спрямовано сумління юриста, його правове почуття. Якщо говорити про правову культуру юристів, то ця професія виділяється серед інших рядом специфічних властивостей, що пов'язані з тими обов'язками, які вони виконують у суспільстві. Це перш за все охорона прав й інтересів громадян, боротьба з правопорушеннями, розв'язання на основі законодавства різноманітних юридичних проблем. А це пов'язано з правовою культурою юриста, яка повинна поєднувати високий професіоналізм із духовним багатством фахівця права.

Сучасні дослідники намагаються вивчати правову культуру юриста відповідно до філософсько-правової сутності цього поняття. Зокрема, О.А. Ануфрієнко досліджував цю проблему з позицій впливу духовної, правової та національної політичної культури на формування професійно-політичної культури юриста і виокремив такі підходи: а) антропологічний та аксіологічний підхід під час аналізу того, яким чином, за допомогою яких засобів можливе формування професійно-політичної культури юриста; б) гносеологічний підхід під час розумового відтворення аспектів професійно-політичної культури юриста; в) метод герменевтики (тлумачення) права під час з'ясування змісту правових норм, які регламентують професійну діяльність юриста стосовно вирішення політико-правових проблем і формування професійно-політичної культури юриста; г) методи аналізу та синтезу, дедукції та індукції, абстрагування, поєднання історичного та логічного, використані під час систематизації емпіричного матеріалу й отримання власних теоретичних результатів для досягнення поставленої мети [3, с. 1]. Правову культуру юрист не повинен використовувати як інструмент маніпулювання правовими нормами. Це може завдати шкоди розвитку державної системи. Правова культура юриста відображає як позитивне, так і природне право, співвідношення між цими феноменами культури, стиль і культуру праці, ставлення до громадян, захист їхніх законних інтересів тощо. Його правова культура діє синергетично (співдружньо), відображаючи рівень, умови існування тих чи інших суспільств, етапи розвитку цивілізації. При цьому сліпе імпортування чужої культури ні в якому разі не допускається.

Оскільки право виступає культурним феноменом, будучи частиною загальнолюдської культури, то правова культура становить цілісний правовий космос, що охоплює всі правові сфери суспільного життя [4, с. 213]. У даному випадку критеріями компонентів правової культури є: за змістом - правова коеволюція, знання джерел позитивного права і правової культури; за суб'єктивною стороною - почуттєве і раціональне; за об'єктивною стороною - гармонійність юридичної практики.

Коеволюція - це зв'язок із природою, космосом, без чого існування людини неможливе. По суті людина - лише мікрочастинка природи, а не її володар. Юристові важливо правильно налагодити свій коеволюційний зв'язок, уміти бачити правові явища у природі, розуміти й оцінювати їх. Професія юриста своєрідно виявляє погляд на світ крізь призму права. Це породжує так звану правову коеволюцію, яка суттєво впливає на формування правової свідомості.

Однак, згідно з філософською антропологією, від юриста вимагаються певні зусилля, напрацювання та здобутки в організації професійного буття. Тобто закономірно актуалізується культура його правової коеволюції [5].

Заглиблюючись у суть правової коеволюції, індивід має змогу сильніше відчути логічну природу права, хоча синергетика доводить, що категорія хаосу в суспільних відносинах є закономірною й необхідною. Це своєрідний вияв принципу плюралізму в суспільному розвитку. Тому намагання держави створити досконале позитивне право - це проблема безперспективна.

Зміст правової культури сучасного юриста полягає саме в культурі правової коеволюції, розуміння природності права. Така правова культура характеризується природною (а не позитивною) правосвідомістю, що виявляє вищу цінність професійної діяльності юриста.

Складовим елементом культури правника є знання джерел позитивного права і правової культури, що пояснюється онтологією права. Право існує не тільки у формах правової норми, правових відносин, правосвідомості, а у тих формах, в яких і застосовується принцип формальної рівності.

Щодо джерела позитивного права і правової культури, то воно є своєрідним «місцем зустрічі» духовності й моралі. Іншими словами, правова культура юриста по-особливому акумулює почуття інших осіб, які формують право. Однак почуття законодавця дещо догматичні. Не виключено, що юрист сприймає позитивне право як догму, висловлену групою людей. Розв'язання даної проблеми вбачаємо у розумінні (осмисленні) духу права, а не його букви.

Отже, є підстави стверджувати, що джерелом позитивного права і правової культури юриста є дух права, причому саме природного права, яке в ході історії частково має письмове закріплення. Адже повністю дух права перевести в дух законів неможливо. Та й дух законів ще не відображає цілісності духу права.

Правова культура юриста виявляється як частина щодо правової культури суспільства (як цілого). Проте це зовсім не означає, що правова культура суспільства складається із суми правових культур усіх членів суспільства. Провідним тут є дух правової культури, джерела якого становлять духовні норми.

Якщо виходити з того, що правова культура юриста - це смислова цілісність, то частинами виступатимуть окремі дії юриста та його невикористаний потенціал. Це означає, що правоохоронцеві важливо усвідомити власні вияви частин правової культури, зрозуміти, що осягнути правове буття можна за умови усвідомлення цілісності правової культури.

Правова культура функціонує як єдність чуттєвого і раціонального у професійній діяльності юриста. Тобто чуттєве і раціональне визначає зміст і рівень правової культури юриста. Так, правове почуття є результатом правової свідомості або її дією, зовнішньою оболонкою. Адекватну правову орієнтацію юриста визначає взаємозумовленість чуттєвого та раціонального.

Раціональність права - це критерій, який дозволяє сформувати такі системи права, які були б самодостатніми і забезпечували функціонування суспільства на засадах правового почуття та правопорядку.

Правова культура юриста забезпечує дію його свободної волі, яка дана йому від природи. Воля до свободи є абсолютною й фундаментальною основою людських прав, порушення яких стає руйнацією справедливості як природного феномена [6]. Зрозуміло, що воля як психічна категорія має межу свого вияву чи розвитку, тобто вольовий характер юриста може не мати прикладної дії. Оскільки воля може бути скерована не тільки на добро, а й на зло, то її потрібно регулювати. Якщо правник володіє високим рівнем правової культури, то це гарантує його волі свободу, оскільки сама культура вже контролює його дії. Тоді дія свободи волевиявлення юриста спрямована на творчість у професійній діяльності, нестандартне розв'язання правових проблем, що має велике суспільне значення.

Правова культура юриста сприяє об'єктивному розв'язанню юридичних конфліктів, які доволі часто трапляються у професійній діяльності. Під юридичним конфліктом розуміють суперечливість права, певне протиборство суб'єктів права у зв'язку із застосуванням, порушенням чи тлумаченням правових норм. Йдеться про піднесення рівня культури правового спілкування між різними суб'єктами права. Наразі важливим є не змагання «інтелектів», а насамперед об'єктивність реалізації права. Важливо дійти консенсусу з метою утвердження справедливості. Як протидія правовому свавіллю виступає висока правова культура юриста, а також законодавця. Серед науковців поширена думка, що мораль є похідною від релігії, що релігія - основа моралі. Як відомо, І. Кант вказував на існування абсолютного Духу, абсолютних та відносних норм, існування вищої й елементарної етики [7].

Отже, критерієм моральної оцінки є абсолютна мораль, абсолютні природні норми. Це стосується і якості норм позитивного права.

Тобто кожна людина засвоює і реалізує відповідні моральні норми. При цьому важливим є питання якості засвоєння й використання цих норм у повсякденному житті. Особливо це стосується суб'єкта права, для якого правова діяльність - службовий обов'язок. Це означає, що фахівець повинен володіти не тільки високою правовою, а й моральною культурою як загальнолюдською вартістю, причому обидві культури органічно пов'язані між собою.

Висновки. Отже, формування морально-правової культури юриста є нагальною проблемою на сучасному етапі розвитку суспільства, тому що ця особа займає в правовій системі одне із центральних місць і виступає в багатьох якостях: громадянина, суб'єкта права, суб'єкта правовідносин, арбітра правовідносин, захисника тощо. На юристі сходяться майже всі юридичні явища й категорії справ, фокусуються різноманітні правові зв'язки та процеси, а тому без правового виховання й навчання, знань, навичок, умінь неможливе успішне вирішення правових завдань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Білий П. Правова держава і правова культура: взаємозв'язок та результативність. Право України. 1997. № 12. С. 75-77.

2. Требін М.П. Правова культура громадян в українському суспільстві. Наукові зап. Харк. ун-ту Повітр. Сил. Соціал. філософія, психологія. Харків : ХУПС, 2007. Вип.1 (27). С. 3-9.

3. Мануйлов Є.М. Правова культура юриста як основа його професіоналізму. Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія. № Зо (3). С. 216-220.

4. Максимов С.І. Українська правова культура та її вплив на політичну культуру. Політична культура суспільства: джерела, впливи, стереотипи : зб. ст. і тез за матеріалами Всеукр. наук.-теорет. конф. ХХ Харк. політолог, читання. Харків : НЮАУ ім. Ярослава Мудрого ; НДІ держ. буд-ва та місц. самоврядування АПрН України, 2008. С. 211-214.

5. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: Короткий курс лекцій ; Міжрегіональна академія управління персоналом. 2 вид., випр. Київ : МАУП, 2000. 48 с. URL: http://www.info-library.com.ua/books-text-7457.html

6. Сливка С.С. Юридична деонтологія : навчальний посібник. Київ : Атіка, 2008. 296 с. 1^: http://www.info-library.com.ua/books- text-7457.html

7. Асмус В.Ф. Философия Иммануила Канта. Москва : Знание, 1957. 80 с.

Размещено на Allbest.ru