Запровадження конституційної скарги в національну правову систему: теоретико-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Запровадження конституційної скарги в національну правову систему: теоретико-правовий аспект

Рибалкін А.О., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри

загальноправових дисциплін юридичного факультету

Зєлєніна М.В., слухач магістратури

У статті наголошено, що Україна як соціальна, правова та демократична держава повинна забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина, дотримуватись принципу верховенства права та демократичного напряму розвитку держави. Одним зі шляхів розвитку держави у зазначеному напрямі є судова реформа, одним із результатів якої стало запровадження інституту конституційної скарги як форми індивідуального доступу громадян до конституційного правосуддя.

Розглянуто поняття конституційної скарги. Досліджено нормативно-правову регламентацію зазначеного інституту, а також місце Конституційного Суду України щодо конституційної скарги. Наголошено на дієвості та доступності конституційної скарги для осіб, які бажають скористатись правом прямого індивідуального звернення з письмовим клопотанням до Конституційного Суду України з приводу порушення їхніх конституційних прав. Зазначено, що більшість клопотань повертаються скаржникам, або їм відмовляють у відкритті проваджень за їх скаргами.

З метою допомоги у поданні скарги, яка б відповідала критеріям прийнятності, функціонує інститут адвокатури. Серед проблем, характерних для конституційної скарги в Україні, виокремлено наступні: навантаження на суд, обмежений доступ на звернення зі скаргою, проблема своєчасності оскарження, предмет перевірки конституційної скарги. Запропоновано змінити модель конституційної скарги в рамках нормативної на повну, оскільки таким чином якість національного законодавства та захист прав і свобод людини і громадянина буде захищений на високому рівні.

Ключові слова: конституційна скарга, Конституційний Суд України, права і свободи людини і громадянина, конституційне судочинство.

IMPLEMENTATION OF THE CONSTITUTIONAL COMPLAINT IN THE NATIONAL LEGAL SYSTEM: THEORETICAL AND LEGAL ASPECT

The concept of constitutional complaint in Ukraine is considered in the article. A comprehensive research of the institute of constitutional complaint is conducted. The normative legal regulation of the said institute, as well as the place of the Constitutional Court of Ukraine regarding the constitutional complaint have been investigated. It is emphasised that Ukraine, as a social, legal and democratic state, should ensure protection of human and citizen's rights and freedoms. It is noted that one of the ways of development of the state in this direction is judicial reform which resulted in the introduction of the constitutional complaint institute, as a form of individual access of citizens to constitutional justice. Emphasis is placed on the validity and availability of a constitutional complaint for persons who wish to exercise the right of direct individual petition with a written request to the Constitutional Court of Ukraine regarding violation of their constitutional rights.

It is noted that most of the petitions are returned to the complainants, or they are not allowed to open proceedings for their complaints. In order to assist in the filing of a complaint that meets the admissibility criteria, there functions the institution of the Bar. Among the problems inherent in a constitutional complaint in Ukraine are the following: load on the Court, limited access to appeal, the timeliness of the appeal, the subject of review of the constitutional complaint. It is proposed to change the model of the constitutional complaint within the framework of the normative one, to the full one, since this will protect the quality of national legislation and the protection of human and citizen's rights and freedoms at a high level.

Article considers the question about features of realization the right to legal assistance in constitutional proceeding about reviewing the constitutional complaints and possibilities of establishment in Ukrainian legislation. According to research the suggestions for improving the current legislation of Ukraine and consolidation of the Constitutional complaint are introduced.

Key words: constitutional complaint, Constitutional Court of Ukraine, human and citizen's rights and freedoms, constitutional justice.

1. Постановка проблеми

Україна як соціальна, правова та демократична держава повинна забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина, дотримуватись принципу верховенства права та демократичного напряму розвитку держави тощо. Так, одним зі шляхів розвитку держави у зазначеному напрямі є судова реформа, одним із результатів якої стало запровадження інституту конституційної скарги, як форми індивідуального доступу громадян до конституційного правосуддя. Слід акцентувати увагу на тому, що цей інститут функціонує з вересня 2016 р. Сьогодні можна наголосити на його дієвості та доступності для осіб, які бажають скористатись правом прямого індивідуального звернення з письмовим клопотанням до Конституційного Суду України з приводу порушення конституційних прав.

Аналіз публікацій, у яких започатковано розв'язання задекларованої проблематики. Дослідження нормативно-правової регламентації, процедури впровадження, особливостей, переваг та недоліків для національної правової системи здійснювали такі науковці, як Ю. Барабаш, І. Бодрова, Т Бринь, І. Беззуб, Б. Бондаренко, М. Гультай, К. Гусаров, В. Єгорова, В. Лемак, О.Литвинов, В. Остапенко, О. Петришин, А. Селіванов, А. Ткачук, В. Шаповал та інші.

Метою статті є дослідження інституту конституційної скарги як механізму прямого індивідуального доступу до конституційного правосуддя в Україні, а також визначення проблем, які виникають у сфері впровадження скарги в національну правову систему.

2. Виклад основного матеріалу

На думку В. Остапенка, значення конституційної скарги полягає в тому, що вона є додатковою важливою гарантією в механізмі судового захисту основних прав і свобод людини і громадянина. Змога осіб звернутися до органу конституційної юрисдикції сприяє зміцненню демократії та громадянського суспільства, адже цей інститут є однією з форм громадського контролю за владою, що надає змогу громадянинові бути не тільки спостерігачем, але й активним учасником формування правової політики держави. Крім того, запровадження зазначеного виду скарги надає нового поштовху в розвитку доктрини щодо механізму її реалізації [10, с. 241]. Підтримуючи зазначену позицію, О. Владикін та В. Друзь зазначають, що конституційна скарга є елементом системи конституційного контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина. Це дає можливість стверджувати, що держава, яка запровадила його, є правовою [4, с. 34].

Т. Подорожна та О. Білокурська зазначають, що через діяльність Конституційного Суду України відбувається виявлення конституційної природи прав людини, навіть тих, які не закріплені в Конституції, тим самим на практиці їм надаються якості природних, невідчужуваних, основних прав і свобод [12, с. 98]. Впровадження інституту конституційної скарги - це нові можливості для індивідуального захисту, відсутність яких значним чином обмежувала права особи, оскільки форми звернень до суду, які функціонували, прямо не передбачали захисту конституційних прав і свобод конкретних осіб.

Особливість цього інструменту порівняно із захистом прав судами загальної юрисдикції полягає в тому, що останні захищають «законні права» осіб, а не конституційні, до того ж, судді Конституційного Суду України є більш компетентними щодо конституційних прав, принципів та цінностей.

Конституційний Суд України, як зазначають В. Пирогов та І. Щебетун, у справах за скаргами громадян виявляє чимало порушень їх соціально-економічних прав і свобод (житлових, освітніх, трудових). Предметом захисту в Конституційному Суді України неодноразово були політичні, виборчі права та інше [14, с. 58].

Звертаючись до нормативно-правових актів, можна зазначити, що громадяни та юридичні особи відповідно до ст. 1511 Конституції України можуть звертатися до Конституційного Суду України з конституційними скаргами щодо відповідності Конституції України (конституційності) законів України за умови, що автор клопотання вважає застосований в остаточному судовому рішенні у його справі закон України таким, що суперечить Конституції України [7]. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано. Звертаючись до суду, особи повинні знати межі повноважень Конституційного Суду України, питання, з яких вони можуть звертатися до нього, вимоги до конституційної скарги, які встановлюються Законом України «Про Конституційний Суд України» [13].

Слід наголосити, що на сьогодні більшість із поданих до Конституційного Суду України скарг містять порушення вимог щодо предмету конституційної скарги: вони не стосуються питань конституційності Закону або його окремих положень. За таких обставин Конституційний Суд України відмовляє у розгляді справи, але це не виключає можливості повторного звернення саме з питання конституційності закону або його окремих положень. У випадку визнання неконституційним зазначеного акту (його окремих положень) останні втрачають чинність, а суб'єкт права на конституційну скаргу може звернутися до суду загальної юрисдикції із заявою про перегляд справи за нововиявленими обставинами [11, с. 173]. Станом на 22 листопада 2019 р. із 613 поданих конституційних скарг 566 за формою не відповідають Закону України «Про Конституційний Суд» або скаржнику відмовлено у відкритті провадження. Така статистика свідчить про низький рівень знань осіб, які звертаються зі скаргами.

Суд відмовляє у відкритті конституційного провадження, визнавши конституційну скаргу неприйнятною, якщо її зміст і вимоги є очевидно необґрунтованими або наявне зловживання правом на подання скарги [13]. Важливо звернути увагу на сторін провадження у Конституційному Суді. На відміну від судів загальної юрисдикції, звертаючись зі скаргою, особа набуває правового статусу заявника, інша особа, яка видала акт, конституційність якого оскаржується [6, с. 45].

Особливу увагу слід приділити юридичному представництву під час подання та розгляду конституційної скарги. Адвокати, які представляють інтереси скаржника, відіграють надзвичайно важливу роль, зважаючи на складність та новизну процедури і недостатніх правових знань у громадян. На думку Венеційської Комісії, представництво в конституційному судочинстві має негативні фінансові наслідки для скаржника, особливо якщо юридичне представництво є обов'язковим, відмова в наданні фінансової допомоги або безоплатної юридичної допомоги може розцінюватися як порушення ефективного доступу до правосуддя [15, с. 158].

Щодо реалізації цього інституту на практиці науковці зазначають, що є як позитивні, так і негативні аспекти. Л. Адашис та М. Латенко вважають, що можливість подання конституційної скарги поліпшує правосуддя та правову систему в цілому, до того ж сприяє внутрішньодержавному врегулюванню конфліктних ситуацій, надає можливість зменшити навантаження на Європейський Суд з прав людини. Автори наголошують, що навантаження на Конституційний Суд України збільшується. Негативним є також формат процедури звернення зі скаргою, подання якої є достатньо проблематичним, оскільки для того, щоб скарга такого виду була розглянута судом, вона має бути доцільною, належно оформленою, позаяк у протилежному випадку її буде повернуто. Тут виникає питання об'єктивної оцінки правильності оформлення та суттєвості змісту конституційних скарг [1]. Підтверджують зазначену позицію статистичні дані щодо поданих та повернутих конституційних скарг. Зазначений проблемний блок маже бути вирішений шляхом пристосування до нового інституту, вироблення концепцій та розширення змісту типових помилок, які нададуть можливості особам більш якісно оформлювати скарги.

Якщо Секретаріат суду під час попередньої перевірки зробить висновок, що конституційна скарга за формою не відповідає вимогам, встановленим законом, скаргу буде повернуто суб'єктові, але це не перешкоджає повторному зверненню до суду з дотриманням вимог закону. Тобто кожній особі надається право привести конституційну скаргу за формою у відповідність до вимог Закону та подати її до суду повторно [5, с. 43].

Іншим дискусійним питанням є обмежений доступ для звернення до суду шляхом подання конституційної скарги. Сьогодні таким правом можуть користатись виключно сторони судового процесу. Тому позитивним кроком до розвитку інституту конституційної скарги була б можливість звернення до суду з таким клопотанням не лише сторонами провадження, а й будь-якою особою, яка вважає, що певна норма закону не відповідає Конституції. У такому випадку рішення про невідповідність та порушення конституційних прав осіб, винесене Конституційним Судом України, було б підставою для внесення змін до відповідного нормативно-правового акту.

Деякі автори наголошують на проблемі своєчасності оскарження. Так, В. Луцков, зазначає, що у зв'язку з поданням конституційної скарги лише після того, як було винесене остаточне рішення у справі і лише після того, як були використані всі інші національні засоби юридичного захисту, деякі особи можуть бути обмежені у правах. Наприклад, у кримінальному провадженні особа після остаточного винесення рішення - вироку, може бути позбавлена волі. Автори пропонують введення інституту посередництва, але не через суддю та Верховний Суд, а через незалежний Конституційний Суд [9, с. 105]. В Українській Гельсінській спілці також наполягають, що людина повинна мати необмежене право подання конституційної скарги у випадку, коли закон суперечить Конституції в частині, що обмежує права людини [3].

Проте, введення додаткового інституту, враховуючи, що подібний вже функціонує у нашій державі, створить додаткові проблеми щодо розуміння процедури та термінів звернення до суду, можливості маніпулювати та затягувати судовий процес. Тому введення незалежного впровадженого Конституційного Суду не є доцільним. Інститут посередництва загалом є ускладнюючим елементом, тому позитивним було б упровадження норми до Закону України «Про Конституційний Суд України» щодо відкладення виконання рішення судом загальної юрисдикції до винесення Конституційним Судом України остаточного рішення щодо визнання чи невизнання положення, на яке скаржиться заявник, неконституційним.

Проблемним також є питання, пов'язане з предметом перевірки за конституційною скаргою. В. Лемак та О. Петришин зазначають, що предмет перевірки є обмеженим, оскільки ним може бути лише закон України, який застосований остаточним судовим рішенням у справі щодо особи. Тобто сьогодні предмет конституційної скарги не охоплює інші акти законодавства України; діяльність (дії чи бездіяльність) органів публічної влади, яка може призводити до порушень основних прав людини. З іншого боку, наголошують автори, захист прав людини від втручання публічних властей, яке здійснюється через законодавчі заходи, у формі «Закону України» позбавлене інших ефективних механізмів за індивідуальною ініціативою особи [8, с. 81].

З метою розв'язання проблем, пов'язаних із предметом оскарження у Конституційному Суді, науковці пропонують змінити модель конституційної скарги з нормативної (неповної) на повну. Ю. Брисяга та М. Грецко зазначають, що об'єктом індивідуальної скарги повинні стати всі нормативні акти, в тому числі й остаточні акти судів. Без цього неможливо подолати конституційно-правові прогалини, які виникають у разі, коли оцінка конституційності судової практики судів загальної юрисдикції виведена за межі конституційного контролю. В такому випадку необхідно виходити з принципу самообмеження, щоб конституційні суди не стали новою інстанцією судів загальної юрисдикції [2, с. 46]. Проте, за умови наявності інституту повної конституційної скарги необхідно зазначити очевидність перевантаженості судів, яке матиме наслідком зменшення ефективності його діяльності та перешкоджання виконанню ним функції захисту прав і свобод осіб. Тому треба звертати увагу на «пропускну» можливість Конституційного Суду України.

Висновки

Конституційна скарга - це форма прямого індивідуального звернення до Конституційного Суду України, яка може бути подана фізичною або юридичною особою, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України та може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано. Важливо наголосити, що більшість таких клопотань повертаються скаржникам, або їм відмовляють у відкритті проваджень за їх скаргами. З метою допомоги у поданні скарги, яка б відповідала критеріям прийнятності, функціонує інститут адвокатури. Серед проблем, характерних для конституційної скарги в Україні, можна виокремити наступні: навантаження на суд, обмежений доступ на звернення зі скаргою, проблема своєчасності оскарження, предмет перевірки конституційної скарги. У науковому товаристві через наявні проблеми існує думка щодо зміни моделі конституційної скарги в рамках нормативної на повну, оскільки таким чином якість національного законодавства та захист прав і свобод людини і громадянина буде захищений на високому рівні.

правосуддя конституційний скарга демократичний

Список використаних джерел

1. Адашис Л.І., Латенко М.О. Конституційна скарга: аналіз через призму внесення останніх змін до законодавства. URL: http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/9457.

2. Бисага Ю.М, Гецко М.М. Запровадження повної нормативної конституційної скарги в Україні як ефективного правового інструменту захисту основних прав і свобод. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції з питань запровадження конституційної скарги в Україні: збірка тез, м. Київ, 18 груд. 2015 р. Конституц. Суд України; за заг. ред. Ю.В. Бауліна. Київ :ВАІТЕ. 2016. 186 с.

3. Беззуб І.О. Запровадження інституту конституційної скарги в Україні: українські реалії та міжнародний досвід. URL: http://nbuviap.gov.ua.

4. Владикін О.Н. Інститут конституційної скарги як гарантія прав і свобод людини та громадянина в Україні. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2019. № 1. С. 30-34.

5. Гецко М.М. Нові можливості Конституційного Суду України щодо захисту основних прав і свобод людини і громадянина. Закарпатські правові читання. Матеріали Х Міжнародної науково-практичної конференції (19-21 квітня 2018 року, м. Ужгород). № 1. С. 42-45.

6. Єгорова В.С. Конституційна скарга в Україні. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2018. С. 44-46.

7. Конституція України від 28.06.1996. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141 (зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 28. Ст. 532).

8. Лемак В.В., Петришин О.В. Конституційна скарга в Україні: проблеми механізму впровадження. Вісник Національної академії правових наук України. 2017. № 2. С. 79-89.

9. Луцков В. Індивідуальна Конституційна скарга як засіб захисту прав людини та громадянина: аналіз чинного законодавства. Трибуна молодого вченого. 2016. С. 103-108.

10. Остапенко В.В. Конституційна скарга у механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина. Форум права. 2016. № 4. С. 240-251.

11. Отапенко О.Г. Дієвість інституту конституційної скарги як інструменту захисту прав громадян. Конституційно-правові академічні студії. 2018. № 2. С. 171-174.

12. Подорожна Т.С., Білоскурська О.В. Конституційна скарга як форма судового захисту прав людини в України. ВІСНИК НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. 2019. № 1. С. 97-101.

13. Про Конституційний Суд України : Закон України від 13.07.2017 р. № 2136^Ш. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2136-19.

14. Пирогов В.С., Щебетун І.С. Конституційна скарга та її місце у механізмі захисту прав і свобод людини. Вісник студентського наукового товариства ДонНУ імені Василя Стуса. 2018. № 10. С. 55-60.

15. Юрійчук І.В. Конституційна скарга у механізмі захисту прав та свобод людини і громадянина: порівняльне дослідження та перспективи запровадження в Україні. Підприємство, господарство і право. 2017. № 5. С. 156-160.

Размещено на Allbest.ru