Уніфікація механізмів державного регулювання фінансово-економічного забезпечення розвитку системи масового спорту в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уніфікація механізмів державного регулювання фінансово-економічного забезпечення розвитку системи масового спорту в Україні

Р.Р. Сіренко

кандидат наук з фізичного виховання та спорту

доцент, завідувач кафедри фізичного виховання і спорту

Львівського національного університету

імені Івана Франка

Анотація

спортивний послуга державний муніципальний

Розглянуто основні засади функціонування ринкової економіки в перехідних суспільствах пострадянської системи управління та господарювання. Досліджено особливості сфери надання фізкультурно-спортивних послуг державними та муніципальними владними інституціями в Україні на сучасному етапі. Проаналізовано основні принципи забезпечення матеріальними ресурсами системи фізичного виховання та масового спорту в розвинутих країнах світу. Запропоновано підходи з уніфікації механізмів державного регулювання фінансово-економічного забезпечення сфери фізкультурно-оздоровчої діяльності.

Ключові слова: державне регулювання, розвиток, механізми, сфера, уніфікація, масовий спорт, забезпечення, фінансово-економічний стан.

Аннотация

Рассмотрены базовые принципы функционирования рыночной экономики в переходных обществах постсоветской системы управления и хозяйствования. Исследованы осо-бенности сферы предоставления физкультурно-спортивных услуг государственными и муниципальными властными институтами в Украине на современном этапе. Проанали-зированы базовые принципы обеспечения материальными ресурсами системы физического воспитания и массового спорта в развитых странах мира. Предложены подходы по унификации механизмов государственного регулирования финансово-экономиче¬ского обеспечения сферы физкультурно-оздоровительной деятельности.

Ключевые слова: государственное регулирование, развитие, механизмы, сфера, унификация, массовый спорт, обеспечение, финансово-экономическое положение.

Sirenko R. Unification of mechanisms of the state regulation for financial and economic provision in the development of mass sports system in Ukraine

Summary

The basic principles of functioning of a market economy in transitional societies of the post-Soviet systems of management and housekeeping are considered. The features in the sphere of provision of sports and sports services by state and municipal authorities in Ukraine at the present stage are explored. The basic principles of providing material resources of the system of physical education and mass sports in the developed countries of the world are analyzed. The approaches to unification of the mechanisms of state regulation for financial and economic provision of physical culture and health activities are proposed.

Key words: state regulation, development, mechanisms, sphere, unification, mass sports, provision, financial and economic condition.

Постановка проблеми

Удосконалення сучасної системи державного регулювання розвитку масового спорту є актуальною науковою проблемою, оскільки цей вид управлінської діяльності відіграє важливу роль в ефективному функціонуванні соціально-гуманітарної сфери. Масовий спорт є одним із найважливіших складників життя будь-якої сучасної держави, досягнення в галузі масового спорту пропагують здоровий спосіб життя, який безпосередньо впливає на дієздатність населення.

Загальновизнаним є той факт, що сфера фізичної культури і спорту, особливо масовий спорт, або спорт для всіх, покликана вирішувати різні соціально-економічні проблеми, як-от об'єднання суспільства, відволікання молоді від згубних звичок, профілактика захворювань, збільшення середньої тривалості життя та його якісного рівня. Спортивні послуги мають незаперечну соціальну значущість, є важливими об'єктами державного регулювання. Органи державної влади, які безпосередньо дотичні до координації масового спорту серед населення, повинні уніфікувати механізми управління розвитком масової фізичної культури й оздоровчого спорту.

Державне регулювання розвитку масового спорту є процесом впливу держави на цей вид діяльності за допомогою комплексу механізмів забезпечення його ефективного функціонування. Механізми державного регулювання розвитку масового спорту є системою адміністративних, правових, економічних, організаційних та інформаційних методів і засобів впливу на взаємини між об'єктами системи масового спорту і суб'єктами управління. Важливим завданням даної статті є з'ясування джерел фінансування розвитку масового спорту, аналіз закордонного досвіду.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Теоретичний аналіз літературних джерел виявив, що найбільш значна частка у фінансуванні фізичної культури і спорту в розвинених країнах припадає на населення [2, с. 17]. Роль органів державної влади в розвитку масового спорту, або спорту для всіх є стратегічною і повинна бути спрямована на визнання соціальної цінності масового спорту як пріоритетного напряму державної соціально-гуманітарної політики.

Питання вдосконалення системи управління розвитком спорту розробляли такі авторитетні вчені, як: М. Бака, В. Платонов, М. Булатова, М. Дутчак, С. Нікітенко. Однак автори не показали, яким чином можна залучити до спортивно-оздоровчих занять різні соціальні групи населення. Запропоновані ними підходи до державного регулювання спортивно-оздоровчих занять населення копіюють технології управління розвитку спорту вищих досягнень, спираються на адміністративні важелі управління, водночас відсутнє теоретико-технологічне обґрунтування концепції управління розвитком спорту для всіх, створення сучасної системи ефективного управління розвитком спорту в регіоні.

Однією з важливих проблем розвитку суспільства є питання пошуку розумного співвідношення між державним і приватним секторами економіки, між загальнодержавною, регіональною та корпоративною економічною політикою. Для розвитку системи масового спорту, або спорту для всіх в Україні необхідна уніфікація механізмів державного регулювання фінансово-ресурсного забезпечення галузі, умови для прояву суспільних ініціатив, гнучке планування, державна протекціоністська підтримка [6, с. 2]. Необхідно активізувати процес наукового пошуку і науково-технічних розробок, інформаційного забезпечення та координувати підготовку і перепідготовку кадрів для роботи у сфері державного регулювання розвитку системи масового спорту в Україні.

Мета статті полягає в обґрунтуванні державного регулювання фінансово-економічного забезпечення розвитку масового спорту в Україні.

Для цього необхідно вирішити такі завдання:

Розглянути основні засади функціонування ринкової економіки в перехідних суспільствах пострадянської системи управління та господарювання.

Дослідити особливості сфери надання фізкультурно-спортивних послуг державними та муніципальними владними інституціями в Україні на сучасному етапі.

Проаналізувати основні принципи забезпечення матеріальними ресурсами системи фізичного виховання та масового спорту в розвинутих країнах світу.

Запропонувати підходи з уніфікації механізмів державного регулювання фінансово-економічного забезпечення сфери фізкультурно-оздоровчої діяльності.

Виклад основного матеріалу

Функціонування й ефективний розвиток масового спорту в умовах ринкової економіки передбачають постійний пошук додаткових джерел фінансування, інноваційних інструментів ведення конкурентної боротьби, здійснення ринкової комунікації. У розвинених країнах спонсорство розглядається як один із найважливіших інструментів матеріального забезпечення розвитку масового спорту. Фізкультурно-спортивні організації практично не в змозі без багатосторонньої та різноманітної підтримки проводити спортивні змагання [10, с. 67]. У країнах із централізованою економікою вплив держави зазвичай проявляється у вигляді директивних планів, державного розподілу ресурсів, держава є основним центром управління діяльністю господарських одиниць.

У країнах із ринковою економікою ступінь втручання держави та її органів в економічну діяльність господарських суб'єктів істотно менше і має здебільшого непрямий характер. Держава впливає на соціально-економічний розвиток за допомогою законодавчих обмежень, податкової системи, інших фінансових інструментів і нормативів, інвестицій, субсидій, пільг, кредитування, реалізації соціальних програм [12, с. 7]. Визначальною рисою галузі масового спорту є те, що в економічному ракурсі вона виступає як невиробнича нематеріальна галузь, яка не обмежується єдиним органом управління, що зумовлює специфіку її розвитку і фінансового регулювання.

На сучасному етапі розвитку світової економіки значна кількість країн, які раніше функціонували на засадах адміністративно-командної економіки, зіткнулися з низкою проблем, пов'язаних з адаптуванням сфери фізичної культури і спорту до нових соціально-економічних умов. Перехідні засади ринкової економіки передбачають формування такої системи господарювання, яка б функціонувала на принципах самоокупності та самофінансування. Проте, як свідчить практичний досвід, досягнути такого результату у сфері надання фізкультурно-спортивних послуг можна лише за наявності ефективного фінансово-економічного механізму, який би стимулював до розвитку цих послуг [8, с. 12].

У XXI ст. у світовому спортивному русі зміцнюється такий самостійний соціальний феномен, що з'явився наприкінці XX ст., як спорт для всіх, що являє собою спортивно-оздоровчі заняття різних груп і верств населення відповідно до їхніх потреб та інтересів. Світова спільнота визнає, що відповідні можливості для занять спортом надані всім, вони можуть як покращити фізичне та ментальне здоров'я людини з мінімальними витратами, так і привести до значного соціального розвитку суспільства. Завдяки концепції спорту для всіх кількість фізично активних громадян у розвинених європейських країнах сягає 40-70%. Водночас лише 6-8% населення України залучено до спортивно-оздоровчих занять [11, с. 32].

М. Дутчак [5, с. 14] класифікував видові ознаки спорту для всіх: наявність доступної рухової активності, яка є визначальною ознакою цього соціального явища; здійснення у вільний від навчання або трудової діяльності та побутових турбот і транспортних послуг час, тобто під час дозвілля; заняття у формальних та/або неформальних групах, самостійно; спрямованість на збереження здоров'я людини та покращання якості її життя. Саме останні як видові характеристики відрізняють спорт для всіх від іншого соціального явища спортивного характеру - спорту вищих досягнень.

І. Гасюк [4] зазначає, що у фінансуванні галузі фізичної культури та спорту наявна низка суперечностей, серед яких такі: зміни в участі держави в забезпеченні життєдіяльності фізкультурно-спортивних організацій; значне проникнення в галузь ринкових відносин і формування приватного сектора, раніше їй непритаманного; активне формування ринку фізкультурно-спортивних послуг. В Європейській хартії спорту зазначено, що спорт для всіх передбачає різні види і форми фізичної активності, які здійснюються епізодично або регулярно з метою зміцнення здоров'я, для відпочинку, розваг, спілкування, самовдосконалення, участі в змаганнях, на основі власних потреб й інтересів.

Концепція спорту для всіх спирається на думку, що спорт має власні цінності, практичне освоєння яких позитивно впливає на фізичне, психічне і соціальне здоров'я особистості. Спорт для всіх як соціокультурний феномен входить у загальний простір фізичної культури і може розглядатися з позиції теорії фізичної культури [3, с. 45]. Розроблення теоретико-методологічних основ управління розвитком спорту для всіх допоможе з'ясувати, який характер взаємозв'язку між спортом вищих досягнень і спортом для всіх, які соціально-економічні умови формування мотивації спортивно-оздоровчої діяльності, які принципи і механізми необхідно застосовувати під час розроблення державної політики у сфері розвитку спорту в Україні.

Питаннями координації та розвитку спорту для всіх у світі займаються такі авторитетні міжнародні організації, як: Організація Об'єднаних Націй, Всесвітня організація охорони здоров'я, Дитячий фонд ЮНІСЕФ, Міжнародний олімпійський комітет, Рада Європи, Асоціація міжнародних спортивних федерацій, Міжнародна рада зі спортивної науки і фізичного виховання, Міжнародна конфедерація робочого спорту, Міжнародна федерація спорту для всіх, організація TAFISA, національні федерації спорту для всіх [9, с. 21]. Міжнародне співтовариство розглядає спорт для всіх не тільки як засіб фізичного оздоровлення націй, а й як спосіб вирішення багатьох соціальних, економічних, політичних проблем, як інструмент освіти і розвитку в широкому розумінні.

Необхідність державного регулювання економіки обґрунтована теоретично і підтверджена світовою господарською практикою XIX-XXI ст. як у Європі, так і в Сполучених Штатах Америки. Це регулювання завжди має місце, але характер державного втручання в економіку, його принципи, форми і методи залежать від конкретної історичної ситуації, особливостей країни, концепцій щодо ролі держави, які панують у суспільстві. Державний сектор у всіх країнах виконує важливу макрорегулюючу функцію, створює і підтримує сприятливі умови діяльності ринкової економіки.

На практиці немає суто ринкової (приватна) економіки, але існує змішана державно-ринкова економіка, де ринок - головний виробник і продавець товарів і послуг, а держава - його регулюючий агент і важливий суб'єкт господарювання. Наші дослідження джерел фінансування фізичної культури і спорту в розвинених країнах Європейського Союзу (далі - ЄС) і Америки показують зовсім інший стан, аніж в Україні. Грошових коштів на фізкультуру і спорт виділяється набагато більше, позабюджетне фінансування цієї галузі багаторазово перевищує бюджетне фінансування фізкультури і спорту [13, с. 9].

Функціонування та подальший розвиток фізичної культури і спорту в умовах ринкової економіки передбачають постійний пошук додаткових джерел фінансування, інноваційних інструментів ведення конкурентної боротьби, здійснення ринкової комунікації. Одним із таких комплексних засобів є спонсорство [7, с. 43]. Причому частка спонсорських внесків у спорт значно відрізняється в різних країнах і багато в чому залежить від соціально-економічних умов, виду спорту, його розвитку та рівня проведеного заходу.

У розвинених країнах спонсорство розглядається як один із найважливіших інструментів матеріального забезпечення розвитку фізичної культури і спорту. Ця галузь постійно розширюється й оновлюється. Фізкультурно-спортивні організації вже практично не в змозі без багатобічної та різноманітної підтримки проводити великі спортивні змагання, як-от Олімпійські ігри та чемпіонати світу з окремих видів спорту.

Другим за значущістю джерелом фінансування фізичної культури і спорту, після витрат населення, у більшості європейських країн є місцеві бюджети, які виділяють на функціонування і розвиток цього виду діяльності значно більше коштів, ніж державний бюджет. У розвинених країнах ЄС державний бюджет є другорядним джерелом фінансування масового спорту.

Якщо в економічно розвинених країнах із ринковою економікою переважає приватне фінансування фізичної культури і спорту над державними, то в Україні дещо інша ситуація. Населення ще не може бути головним спонсором фізкультури і спорту, як прийнято у високорозвинених державах світу. На етапі становлення ринкових відносин у сфері фізичної культури нашій країни поки не вдається забезпечити використання можливостей ринку в інтересах суспільства [14, с. 12]. Для розвитку спорту для всіх в Україні необхідні: різноманітність видів спорту і фізичної активності, зважання на місцеві особливості, умови для прояву суспільних ініціатив, державна протекціоністська підтримка.

Значне навантаження (понад 50%) із фінансування фізичної культури та спорту припадає на місцеві бюджети. У неприбуткових фізкультурно-спортивних організаціях та установах основну частку фінансування становлять бюджетні кошти, виділені державою на розвиток фізичної культури і спорту. Сьогодні державне управління галуззю фізичної культури та спорту не в повному обсязі забезпечує функціонування фізкультурно-спортивного руху, не забезпечує ефективного використання наявної матеріально-технічної бази й інтеграції цієї галузі в ринкове середовище [1, с. 39].

Визнання муніципальних органів управління фізичною культурою і спортом основною ланкою державного регулювання спорту для всіх дозволяє ефективно розвивати фізкультурно-спортивну сферу міського співтовариства. У сферу компетенції органів місцевого самоврядування входить забезпечення умов для розвитку на їхній території масової фізичної культури і спорту. Муніципалітети ближчі до повсякденних потреб людей і способів задоволення цих потреб, мають більшу гнучкість і мобільність у вирішенні місцевих проблем, у покращенні якості життя громади.

Регіональні (муніціпальні) органи управління фізичною культурою і спортом повинні оптимізувати систему управління розвитком масової фізичної культури і оздоровчого спорту завдяки розмежуванню повноважень з розвитку спорту вищих досягнень та спорту для всіх між органами управління фізичною культурою і спортом різних рівнів. Розвиток спорту вищих досягнень повинен перебувати у сфері державного управління, розвиток спорту для всіх - у сфері муніципального управління, водночас органи муніципального управління фізичною культурою і спортом необхідно звільнити від обов'язків щодо розвитку спорту вищих досягнень.

Роль місцевого самоврядування в розвитку спорту для всіх є стратегічною і повинна бути спрямована на вирішення таких проблем: визнати соціальну цінність спорту для всіх незалежно від цілей розвитку спорту вищих досягнень як пріоритетний напрям державної спортивної політики, проводити статистичний облік і аналіз показників спорту для всіх муніципальних утворень, активізувати процес наукового пошуку і науково-технічних розробок, інформаційне забезпечення, випуск відповідних наукових журналів, проведення конференцій та семінарів щодо спорту для всіх, координувати підготовку і перепідготовку кадрів для роботи у сфері спорту для всіх.

Управління фізкультурно-спортивною сферою в сучасних умовах передбачає пошук і залучення до фінансування спорту для всіх позабюджетних коштів. Однією із визначальних суперечностей сучасного етапу розвитку економіки фізичної культури і спорту в Україні є повна невідповідність між намаганням держави зберегти провідну роль у забезпеченні життєдіяльності сфери і її обмеженими ресурсними можливостями. Сьогодні реалізується курс не лише на збереження, а і на посилення ролі держави в розвитку сфери фізичної культури і спорту.

Висновки і пропозиції

Характер функціонування економіки України поки що не сприяє створенню ринкових засад розвитку масового спорту. Економіка країни не досягла такого рівня розвитку, коли бізнес стає надзвичайно зацікавленим у використанні ринку фізкультурно-спортивних послуг, отже, активно сприяє його розвиткові. Цим зумовлюється порівняно невелика кількість спонсорів та їхня низька активність у підтримці фізкультурно-спортивних організацій. Якщо в економічно розвинених країнах із ринковою економікою загальною тенденцією є переважання приватних джерел фінансування масового спорту над державними, то в Україні склалася інша ситуація.

Суспільно-громадські та підприємницькі інституції ще не можуть бути джерелом дотацій фізкультури і спорту, як прийнято у високорозвинених державах світу. Однак тенденція фінансового забезпечення сфери масового спорту в Україні має позитивну динаміку. Щоправда, збільшення бюджетних асигнувань на фізичну культуру і спорт часом відстає від реального зростання «вартості життя», цін на різні товари і послуги, що призводить до загострення проблем із реальним фінансовим забезпеченням реалізації державних і регіональних фізкультурно-спортивних програм.

У неприбуткових фізкультурно-спортивних організаціях та установах основну частку фінансування становлять бюджетні кошти, виділені державою на розвиток фізичної культури і спорту. Сьогодні державне регулювання у сфері масового спорту недостатньо забезпечує функціонування фізкультурно-оздоровчої діяльності в суспільстві, не використовує наявної матеріально-технічної бази.

Однією з визначальних суперечностей сучасного стану фінансово-економічного забезпечення сфери масового спорту в Україні є невідповідність між намаганням держави зберегти провідну роль у забезпеченні життєдіяльності галузі та її обмеженими ресурсними можливостями. Сьогодні реалізується курс не лише на збереження, а і на посилення ролі держави в розвитку сфери масового спорту. Державне регулювання фізкультурно-оздоровчої діяльності в сучасних умовах має передбачати пошук і залучення до фінансування масового спорту для всіх позабюджетних коштів.

Список використаної літератури

1. Близнюк А., Коніщева Н., Давиденко Л. Механізми державного регулювання спортивної сфери України: сутність та шляхи удосконалення. Вісник ДІТБ. 2007. № 11. С. 76-84.

2. Братановский С. Административно-правовое регулирование отношений в области физической культуры и спорта. Вестник Евразийской академии административных наук. Москва. 2009. № 2. С. 83-91.

3. Вулах М. Опыт правового регулирования отношений в сфере физической культуры и спорта в странах Европы. Вестник Евразийской академии административных наук. Москва. 2009. С. 20-24.

4. Гасюк І. Механізми фінансування галузі «фізична культура і спорт». Теорія та практика державного управління: збірник наукових праць ХарРІДУ НАДУ. Вип. 4 (31). Харків, 2010. С. 264-270.

5. Дутчак М. Теоретико-методологічні засади формування системи спорту для всіх в Україні: автореф. дис. ... докт. наук з фіз. виховання і спорту: 24.00.02. Київ, 2009. 39 с.

6. Жовнірчик Я. Обумовленість сталого розвитку регіону та необхідність його державного регулювання. Державне управління: теорія та практика. 2009. № 9. С. 3-10.

7. Імас Є., Мічуда Ю. Протиріччя економіки фізичної культури і спорту в перехідних суспільних системах. Економіка та держава. 2008. № 2. С. 40.

8. Мічуда Ю., Довгенько Ю. Програмно-цільове управління матеріально-технічною базою олімпійського та паралімпійського спорту в Україні: питання теорії. Теорія і методика фізичного виховання і спорту. 2005. № 4. С. 91-95.

9. Нікітенко С. Особливості фінансування фізичної культури та спорту в Україні. Вісник НАЦЗ. Серія «Державне управління». 2016. № 1 (53). С. 103-106.

10. Парубчак И. Соотношение культурно-воспитательной функции с другими сферами и ведомствами государства с целью повышения эффективности социализационных процессов в стране. Социально-гуманитарный вестник Юга России: научный журнал; под ред. А. Киселева. 2013. Вып. № 8. С. 126-135.

11. Петришин Д. Фінансово-економічна підтримка сфери фізичної культури і спорту. Спортивна наука України. 2015. № 2 (66). С. 60-64.

12. Тимків В. Структура моделі ефективності діяльності органу місцевого самоврядування (на прикладі Івано-Франківської міської ради). Економіка та держава. 2009. № 3. С. 81-84.

13. Про державну підтримку розвитку фізичної культури та спорту в Україні: Указ Президента України. URL: htрр://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/334/94.

14. Україна спортивна в цифрах і коментарях. URL: http://www.ukrstat.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru