Окремі питання забезпечення невідкладності апеляційного перегляду ухвал слідчих суддів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окремі питання забезпечення невідкладності апеляційного перегляду ухвал слідчих суддів

Савенко М.Є. - суддя Харківського апеляційного суду, здобувач кафедри кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Анотація

Під час досудового розслідування ризик істотного обмеження прав особи є досить високим, тож з метою забезпечення дотримання законності такого роду обмежень в Україні було запроваджено інститут судового контролю. У свою чергу, Конституція України гарантує перевірку в апеляційному порядку судових рішень, в тому числі й ухвал слідчого судді, з метою оперативного відновлення порушених прав та інтересів, які охороняються законом.

Проведений автором аналіз дає можливість вести мову про недосконалість чинного правового регулювання процедури апеляційного оскарження та перегляду ухвал слідчого судді, неоднозначність правозастосовної практики, дискусійність наукових позицій. Окремі проблемні моменти виявляються в контексті дослідження відповідності національного порядку апеляційного оскарження та перегляду ухвал слідчого судді міжнародним стандартам оскарження і перегляду судових рішень, постановлених на стадії досудового розслідування. Зокрема, одним із стандартів, сформульованих практикою ЄСПЛ, є вимога невідкладності перегляду такого роду рішень. Вимога невідкладності перегляду судових рішень, винесених на стадії досудового розслідування, значною мірою зумовлена специфікою стадії, про яку йдеться, оскільки ефективність у досягненні завдань стадії досудового розслідування значно залежить від оперативності прийняття рішень.

У статті констатується, що, не зважаючи на законодавчо встановлений імператив, відповідно до якого апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції, реалії судової практики демонструють, що ця норма досить часто порушується. Автором на підставі вивчення судової практики було виявлено та описано основні причини, що призводять до такого роду порушень. Аналізуються недоліки нормативної регламентації, які входять до числа вказаних причин, а також причини суб'єктивного характеру, що мають місце в процесі правозастосування. Надається авторське бачення стосовно можливих шляхів подолання виявлених проблем.

Ключові слова: судовий контроль, апеляція, оскарження, ухвала слідчого судді, слідчий суддя.

Abstract

Individual issues of ensuring the urgency of the appeal review of investigating judges' decisions

During the pre-trial investigation, the risk of substantial restriction of the individual's rights is high enough, so that in order to ensure the legality of such restrictions, an institution of judicial review was introduced in Ukraine. In its turn, the Constitution of Ukraine guarantees the review of court decisions on appeal, including the investigating judge's decisions, for the purpose of prompt restoration of the violated rights and interests protected by law.

At the same time, our analysis provides an opportunity to speak about the current legal regulation imperfection of the procedure of appeal and review of the investigating judge's decisions, the ambiguity of the law-enforcement practice, the discussion of scientific positions.

Some of the problematic issues are identified in the context of examining the conformity of the national appeal procedure and reviewing the investigative judge's decisions with the international standards of appeal and review of judicial decisions at the pre-trial stage.

In particular, one of the standards formulated by the ECHR practice is the urgency of reviewing such decisions. The urgency of reviewing judicial decisions made at the pre-trial stage is largely driven by the specificity of the stage in question, since effectiveness in reaching the objectives of the pre-trial stage depends largely on the expeditious decision-making process.

In addition, the article states that, despite the statutory imperative, according to which the appeal against the decision of the investigating judge is considered no later than three days after it is received by the court of appeal, the realities of the case law demonstrate that this rule is often violated.

Based on the case law, the author identifies and describes the main causes that lead to such violations. The shortcomings of the normative regulation, which are among the stated reasons, as well as the reasons of the subjective nature, which occur in the process of enforcement, are analyzed. The author's vision for possible ways to overcome identified issues is provided.

Key words: judicial review, appeal, decision of investigating judge, investigating judge.

Постановка проблеми. Вимога невідкладності перегляду судових рішень, винесених на стадії досудового розслідування, значною мірою зумовлена специфікою стадії, про яку йдеться. Річ у тім, що ефективність у досягненні завдань стадії досудового розслідування значною мірою залежить від оперативності прийняття рішень. У свою чергу, відведення тривалих термінів на апеляційне оскарження судових рішень, що приймаються на цій стадії, здатне як призвести до невиправданого обмеження прав учасників кримінального процесу, так і знизити ефективність роботи органів досудового розслідування. Саме оперативність апеляційного перегляду виокремлюється фахівцями як характерна риса перегляду судових рішень, прийнятих на стадії досудового розслідування [1, с. 154-155; 2, с. 394].

Стан опрацювання. Тематика оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування не є новою. Різним питанням вказаної теми присвячували свої роботи такі вчені, як Н.Р. Бобечко, І.В. Гловюк, Д.І. Камчатна, Д.Є. Крикливець, Т.О. Музиченко, С.О. Пшенічко, А.Р. Туманянц, С.Л. Шаренко, О.Г. Шило, М.Є. Шумило, О.Г Яновська та інші. Водночас, питання забезпечення невідкладності апеляційного перегляду ухвал слідчого судді на сьогодні зберігає свою актуальність. Зокрема, в цьому ключі з наукової точки зору може бути цікавим не лише виокремлення стандарту невідкладності перегляду із посиланням на практику ЄСПЛ, а й розгляд вітчизняних правозастосовних реалій через призму вказаного стандарту, що й становить мету наукової публікації.

Метою статті є дослідження проблематики забезпечення невідкладності апеляційного перегляду ухвал слідчих суддів.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на законодавчо встановлений імператив, відповідно до якого апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції (ч. 2 ст. 422 КПК), реалії судової практики демонструють, що ця норма досить часто порушується. Зокрема, як констатував ВССУ, «результати аналізу судової практики свідчать, що при перегляді ухвал слідчих суддів у апеляційному порядку виникають труднощі з дотриманням строків розгляду апеляційних скарг, визначених ч. 2 ст. 422 КПК. Строк для апеляційного перегляду відповідних скарг обчислюється з моменту надходження такої скарги до суду. Отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, суддя-доповідач невідкладно витребовує із суду першої інстанції відповідні матеріали. З метою прискорення надходження таких матеріалів до апеляційного суду копія супровідного листа про їх витребування направляється до місцевого суду електронною поштою. Разом із цим деякі суди області здійснюють відправку поштової кореспонденції один раз на тиждень, і тому з цих судів справи за запитом апеляційного суду надходять у строк від п'яти до десяти днів. Крім того, в непоодиноких випадках прокурори або слідчі вчасно не виконують вказівки апеляційного суду щодо надання відповідних матеріалів провадження або надають їх у судовому засіданні, у зв'язку з чим розгляд апеляційної скарги відкладається. Таким чином, існують об'єктивні причини, внаслідок яких суди апеляційної інстанції не дотримуються регламентованого процесуальним законом строку розгляду відповідної категорії апеляційних скарг» [3].

Не ставлячи під сумнів існування наведених ВССУ порушень вимог законодавства щодо строків апеляційного перегляду ухвал слідчих суддів, все ж автор не може не звернути увагу на спірність висновків ВССУ стосовно об'єктивного характеру причин, що зумовлюють описані порушення строків. Так, відправка окремими апеляційними судами поштової кореспонденції один раз на тиждень рівно як і невчасне виконання прокурорами або слідчими вказівки апеляційного суду щодо надання відповідних матеріалів провадження або надання їх у судовому засіданні, на думку автора, досить складно вважати об'єктивними причинами. У вказаних випадках очевидним є безпосередній вплив людського чинника, а відтак причини порушення строків носять виключно суб'єктивний характер. Зважаючи на вказане, проблема може бути вирішена шляхом застосування заходів організаційного характеру в частині оптимізації відправки вихідної кореспонденції, та дисциплінарного впливу - в частині своєчасності виконання запитів апеляційних судів прокурорами та слідчими. Більш неоднозначним (а відтак більш цікавим для наукового осмислення) є питання щодо можливих рішень, які вправі прийняти апеляційний суд за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, винесеного на стадії досудового розслідування, в ключі впливу таких рішень на дотримання стандарту невідкладності перегляду.

Європейський погляд на це питання відображений у рішенні ЄСПЛ у справі “Mooren v. Germany” [4]. Заявник був затриманий за підозрою в ухилянні від сплати податків. Судом було прийнято рішення про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а в подальшому строк тримання під вартою був продовжений. Переглядаючи вказані рішення за скаргою заявника та його адвоката, суд землі (апеляційна інстанція) констатував незаконність вказаних рішень, проте не прийняв власного рішення із цього питання (хоча така можливість законодавчо була передбачена), а повернув матеріли в суд першої інстанції для повторного розгляду. В результаті, з моменту звернення заявником до апеляційного суду із скаргою і до моменту повторного вирішення питання судом першої інстанції минуло більше двох місяців. ЄСПЛ констатував, що рішення апеляційної інстанції про повернення справи невиправдано затримало процес судової перевірки законності постанови про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою [4].

У контексті вищенаведеної позиції ЄСПЛ досить цікавим є положення, закріплене в КПК України, відповідно до якого суд апеляційної інстанції при перегляді ухвали слідчого судді не має права скасовувати рішення із призначенням нового судового розгляду в суді першої інстанції (слідчим суддею), а уповноважений на прийняття виключно одного із двох рішень: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову (ч. 3 ст. 407 КПК). Варто звернути увагу, що вказані повноваження апеляційного суду передбачені для всіх випадків незалежно від того, яка ухвала слідчого судді оскаржується.

Вивчення національної судової практики дає можливість констатувати наявність діаметрально-протилежних підходів до застосування вимог ч. 3 ст. 407 КПК, коли предметом апеляційного оскарження є ухвали слідчих суддів про повернення скарги та про відмову у відкритті провадження за скаргою. Зокрема, як зазначає ВССУ, «у більшості випадків суд апеляційної інстанції, встановивши, що прийняте слідчим суддею рішення про повернення скарги або відмову у відкритті провадження за нею, не відповідає вимогам законодавства, приймає рішення про направлення відповідної скарги на розгляд слідчому судді, а не розглядає таку скаргу по суті. Однак є випадки, коли за умови скасування зазначених ухвал слідчих суддів суд апеляційної інстанції розглядає скаргу на рішення, дію чи бездіяльність по суті» [3]. Так, Апеляційний суд міста Києва за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва про відмову у відкритті провадження за скаргою прийняв рішення: «апеляційну скаргу Особа_1 на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 09.10.20l5 задовольнити частково. Ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 09.10.2015 про відмову у відкритті провадження за скаргою Особа_1 на бездіяльність прокурора прокуратури Оболонського району міста Києва, яка полягає в невнесенні змін до ЄРДР за № 22014000000000503, - скасувати. Постановити нову ухвалу, якою скаргу Особа_1 на бездіяльність прокурора і зобов'язання його виконати певні дії викладені в клопотанні Особа_1 від 18.09.2015 залишити без задоволення» [5]. Саме вказаний підхід Апеляційного суду міста Києва був оцінений ВССУ як негативний із зазначенням наступного: «Варто зауважити, що практика розгляду судом апеляційної інстанції скарг по суті вимог апелянта не є правильною.

У цьому випадку колегією суддів суду апеляційної інстанції після розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді застосовано норму, передбачену п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК, ухвалу слідчого судді скасовано та постановлено нову ухвалу. Однак цією ухвалою суд апеляційної інстанції розглянув скаргу по суті, на що колегія суддів не мала повноважень. Варто зауважити, що прийняти процесуальне рішення по суті скарги, що розглядалась слідчим суддею, суд апеляційної інстанції має право у випадку розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження. У такому випадку суд апеляційної інстанції перевіряє правильність застосування законодавства та встановлення фактичних обставин слідчим суддею під час розгляду відповідної скарги і має право за умови скасування ухвали слідчого судді постановити нову ухвалу по суті заявлених у первинній скарзі вимог. Таким чином, правильною є практика судів апеляційної інстанції, які в разі неправильного застосування слідчим суддею положень ч.ч. 2 та 4 ст. 304 КПК скасовують відповідні ухвали, а скарги направляють на розгляд слідчому судді для прийняття процесуального рішення (задоволення скарги чи відмови в її задоволенні або повернення чи відмови у відкритті провадження з інших підстав тощо) з урахуванням викладених у рішенні суду апеляційної інстанції мотивів.

З огляду на це суд апеляційної інстанції уповноважений скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу винятково в частині підстав повернення чи відмови у відкритті провадження за скаргою (наприклад, визнати, що скарга подана з дотриманням встановленого КПК строку або визнати, що відповідне рішення, дія чи бездіяльність підлягають оскарженню). Це зумовлює новий розгляд скарги слідчим суддею місцевого суду. . Таким чином, розглядаючи апеляційні скарги на ухвали слідчих суддів про повернення скарги або про відмову у відкритті провадження стосовно них, суд апеляційної інстанції уповноважений здійснювати перевірку правильності застосування законодавства в частині прийнятого рішення щодо повернення скарги або відмови у відкритті провадження (ст. 304 КПК)» [3].

У контексті вищенаведеного та враховуючи підхід ЄСПЛ стосовно невідкладності перегляду судових рішень, які приймаються на стадії досудового розслідування, виникає питання про відповідність національної судової практики у цій частині підходам, яких дотримується ЄСПЛ. На перший погляд, вищевикладена позиція ВССУ суперечить вимогам ЄСПЛ стосовно невідкладності апеляційного перегляду судових рішень, прийнятих на стадії досудового розслідування, зокрема в контексті сприйняття ЄСПЛ факту повернення провадження на новий розгляд до суду першої інстанції як невиправданої затримки. Водночас, такий висновок підглядає корегуванню за умови системного сприйняття як КПК України, так і позиції ЄСПЛ. Річ у тім, що така позиція ВССУ була висловлена стосовно ситуації, в якій слідчий суддя відмовив у відкритті провадження за скаргою про невнесення інформації до ЄРДР. Компетенція слідчого судді стосовно цього випадку визначена п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК, і рішення (йдеться про рішення по суті) слідчого судді з цього питання не підлягає апеляційному перегляду. Аналогічним чином не підлягають апеляційному перегляду й переважна більшість інших питань, які віднесені ч. 1 ст. 303 КПК до компетенції слідчого судді. Тож вирішення цих питань по суті перебуває у виключній компетенції слідчого судді. Відтак, якщо апеляційний суд не лише скасує ухвалу, яка перешкоджає розгляду питання по суті (ухвала про повернення скарги або ухвала про відмову у відкритті провадження за ч. 2, 4 ст. 304 КПК), а й розгляне питання по суті, то в такому разі апеляційний суд вийде за межі власної компетенції.

Автор нагадає, що нерозповсюдження компетенції апеляційного суду на розгляд окремих питань є цілком прийнятною практикою з позиції європейських стандартів. Зокрема, у рішенні «Мельник проти України» ЄСПЛ висловив позицію, відповідно до якої «право доступу по суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями» [6, п. 22]. У цьому власне й полягає відмінність між рішеннями слідчого судді з питань, перелічених у п.п. 1, 2, 5-91 ч. 1 ст. 303 КПК (не підлягають апеляційному перегляду) і рішеннями слідчого судді з питань, перелічених у ч. 1 ст. 309 КПК (підлягають апеляційному оскарженню). Тож, підсумовуючи відповідь на питання про те, чи може апеляційний суд, розглядаючи апеляцію на ухвалу слідчого судді про повернення матеріалів ініціатору або про відмову у відкритті провадження, не лише скасувати таку ухвалу, а й прийняти рішення по суті, варто вказати наступне: а) у питаннях, які віднесені до компетенції слідчого судді, але не підлягають апеляційному перегляду (п.п. 1, 2, 5-91 ч. 1 ст. 303 КПК) це не можливо, оскільки буде виходом суду апеляційної інстанції за межі власної компетенції; б) у питаннях, які підлягають апеляційному перегляду (ч. 1 ст. 309 КПК), розгляд ситуації в такому ракурсі є некоректним, оскільки щодо цих питань слідчий суддя не має права ухвалювати рішення про повернення матеріалів ініціатору або про відмову у відкритті провадження.

КПК передбачає низку випадків, щодо яких слідчий суддя може винести ухвалу про повернення скарги (ч. 2 ст. 304 КПК) або про відмову у відкритті провадження (ч. 4 ст. 304 КПК), а з іншого боку ці питання можуть бути предметом апеляційного оскарження після їх розгляду слідчим суддею (ч. 2 ст. 309 КПК). Зокрема, до них віднесено а) оскарження постанови про закриття провадження слідчим або прокурором (п. 3-4 ч. 1 ст. 303 КПК) (апеляційний перегляд можливий за умови, що слідчий суддя відмовив у задоволенні такої скарги); б) оскарження повідомлення про підозру (п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК);

в) оскарження відмови слідчого, прокурора у задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження на підставі п. 91 ч. 1 ст. 284 КПК (п. 11 ч. 1 ст. 303 КПК) (апеляційний перегляд можливий за умови, що слідчий суддя відмовив у задоволенні такої скарги). Тож щодо цих ситуацій питання «чи може апеляційний суд, розглядаючи апеляцію на ухвалу слідчого судді про повернення матеріалів ініціатору або про відмову у відкритті провадження, не лише скасувати таку ухвалу, а й прийняти рішення по суті?» залишається коректним. Разом із тим, відповідь на це питання й у зазначених випадках має бути негативною. Річ у тім, що в разі сприйняття позиції, відповідно до якої оскарження ухвали слідчого судді про повернення матеріалів ініціатору або про відмову у відкритті провадження дозволяє апеляційному суду не лише скасувати таку ухвалу, а й відразу розглянути і вирішити питання по суті порушує сутність самого права на апеляційний перегляд. Слід пам'ятати, що ступінчатість розгляду надає учаснику провадження можливість винести питання на розгляд двох відокремлених представників судової влади: спочатку слідчого судді, а потім - апеляційного суду. У разі «перехоплення ініціативи» апеляційним судом можливості оскаржити таке рішення особа вже не матиме.

судовий контроль апеляційний слідчий

Висновки

судовий контроль апеляційний слідчий

Забезпечення стандарту невідкладності перегляду судового рішення, ухваленого на стадії досудового розслідування, ЄСПЛ пов'язує із можливістю апеляційного суду не лише скасувати таке рішення, а й розглянути та вирішити питання по суті.

При цьому практика ЄСПЛ знає випадки, коли повернення провадження для повторного судового розгляду в суді першої інстанції визнавалось невиправданою затримкою, яка призводила до порушення розумних строків. У цьому ключі для правозастосовної практики України неоднозначним є питання про те, чи може апеляційний суд, розглядаючи апеляцію на ухвалу слідчого судді про повернення матеріалів ініціатору або про відмову у відкритті провадження, не лише скасувати таку ухвалу, а й прийняти рішення по суті. Авторське бачення щодо вирішення цього питання й запропоновано у цій роботі.

Список використаних джерел

1.Бобечко Н.Р Апеляційне та касаційне провадження у кримінальному судочинстві України : дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.09. Львів, 2016. 498 с.

2.Кримінальний процес : підручник [О.В. Капліна, О.Г. Шило, В.М. Трофименко та ін]; за заг. ред. О.В. Капліної, О.Г. Шило. Харків : Право, 20і8. 584 с.

3.Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування : Лист ВССУ від 12.01.2017 р. № 9-49/0/4-17: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VRR002l2.html.

4.Case of Mooren v. Germany 9 July 2009 (Application no. 11364/03): http://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-93528.

5.Ухвала Апеляційного суду міста Києва від 05 листопада 2015 р. у справі № 756/13330/15-к: http://reyestr.court.gov.ua/ Review/53275227.

6.Рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 р. (заява № 23436/03): https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_037.

Размещено на Allbest.ru