Конституційне визначення території держави та державного кордону України

Размещено на http://allbest.ru

Університет імені Альфреда Нобеля

Конституційне визначення території держави та державного кордону України

Шкабаро В.М., кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри права

Анотація

Стаття присвячена дослідженню конституційних засад визначення території держави та державного кордону України. У статті проаналізовано норми Конституції України, які визначили засади конституційного визначення території держави та державного кордону України.

Автором досліджено основні джерела конституційного права України, які визначили конституційні основи території держави, державного кордону та конституційного ладу України. Обґрунтована актуальність теми наукового дослідження.

У статті зазначається, що за всіх часів чимале значення надавалося охороні державної території та державних рубежів. Функція захисту та охорони території держави та її територіальних меж розглядалася як одна з найважливіших.

Територія держави та її кордони й сьогодні залишаються об'єктом підвищеної та особливої уваги сучасної держави. Україна у цьому питанні не є виключенням. Наголошено, що територія є основним атрибутом суверенної держави, державний кордон виконує символічну функцію позначення лінії контакту з сусідніми державами та встановлює межі здійснення державного суверенітету. Усі прояви суверенітету обмежуються державними кордонами. У цих межах здійснюються державні функції та державна політика у всіх сферах суспільного життя, діє система національного права, функціонує механізм держави, збройні сили держави тощо.

Автор проаналізував норми Конституції України, які закріпили засади конституційного визначення території держави та державного кордону України. Досліджено основні джерела конституційного права України, які визначили конституційні основи території держави, державного кордону та конституційного ладу України.

Встановлено, що аксіомою мають визнаватися положення Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акту проголошення незалежності України про цілісність, неподільність та недоторканість території держави. Розглянуто роль Конституції України у визначенні території держави та державного кордону.

Ключові слова: держава, державний кордон, конституція, конституційний лад, суверенітет, територія держави.

Abstract

The constitutional definition of the state territory and state border of Ukraine

The article is devoted to the study of the constitutional principles of the determining of the state territory and the state border of Ukraine. In the article it was analyzed norms of the Constitution of Ukraine, which determined the principles of the constitutional definition of the territory of the state and the state border of Ukraine.

The author explores the main sources of constitutional law of Ukraine, which have determined the constitutional foundations of the territory of the state, state border and constitutional system of Ukraine. The relevance of the topic of scientific research is substantiated.

In the article it was stated that the protection of the state territory and state borders has been the great importance at all the times. The function of protection and protection of the territory of the state and its territorial borders was considered as one of the most important.

The territory of the state and its borders remain the object of increased and special attention of the modern state in our time. Ukraine is not an exception in this matter. It is emphasized that the territory is the main attribute of a sovereign state, the state border performs a symbolic function of marking the line of contact with neighboring states and sets the limits of the exercise of state sovereignty. All manifestations of sovereignty are confined to national borders. Within these limits, the state makes state functions and state policy in all spheres of public life, the system of national law operates, the mechanism of the state and the armed forces of the state work and so on.

The author analyzed the norms of the Constitution of Ukraine, which enshrined the principles of the constitutional definition of the territory of the state and the state border of Ukraine. The main sources of the constitutional law of Ukraine about determining of the constitutional foundations of the state territory, state border and constitutional system of Ukraine were investigated in this article. It has been established that the provisions of the Constitution of Ukraine, the Declaration of State Sovereignty of Ukraine, the Act of Declaration of Independence of Ukraine about the integrity, indivisibility and immunity of the state territory should be axiomatic. The role of the Constitution of Ukraine in determining of the territory of the state and the state border is considered.

Key words: state, state border, constitution, constitutional system, sovereignty, territory of the state.

Постановка проблеми

За всіх часів охороні державної території та державних рубежів надавалося чимале значення, а функція захисту та охорони території держави та її територіальних меж розглядалася як одна з найважливіших. Територія держави та її кордони й сьогодні залишаються об'єктом підвищеної та особливої уваги сучасної держави. Україна у цьому питанні не є виключенням.

Територія є основним атрибутом (елементом) суверенної держави, а державний кордон, виконуючи символічну функцію позначення лінії контакту з сусідніми державами, встановлює межі здійснення державного суверенітету, усі прояви якого обмежуються державними кордонами. У цих межах здійснюються державні функції та державна політика у всіх сферах суспільного життя, діє система національного права, функціонує механізм держави, збройні сили держави тощо.

Стаття 2 Конституції України закріпила, що суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною [1].

У більшості конституцій світу принцип цілісності і недоторканості державної території та її кордонів обов'язково закріплюється. Цілісність і недоторканість території України в межах існуючого кордону є принципом конституційного ладу молодої Української держави.

Конституція незалежної України у 1996 році створила якісно нові та необхідні передумови для розбудови та утвердження нових рис Української держави - істинно суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави, як це зазначено у ст. 1 Конституції України.

Статтею 1 Основного Закону України закладено основи якісно нового державного ладу.

Провідний український вчений-конституціоналіст В.Ф. Погорілко вважав, що державний лад являє собою організацію (будівництво) і діяльність держави. Оскільки держава сама є організацією, зокрема політичною організацією суспільства, то державний лад іноді визначається і може визначатися як будівництво держави (державне будівництво) або її устрій та діяльність.

Конституційним, офіційним, легітимним вважається той державний лад, який передбачається і закріплюється Конституцією та реально існує. Державний лад є складовою конституційного ладу [2, с. 29].

Цей видатний науковець вважав, що до механізму держави, поряд з органами державної влади, належать громадянство, територія (територіальний устрій), бюджетна, грошова і банківська системи, Збройні Сили та інші військові формування держави, державні символи тощо.

На думку В.Ф. Погорілка, територія держави, разом з органами державної влади, Збройними Силами та іншими державними військовими формуваннями, державними символами та державною столицею, належить до організаційно-політичної основи держави, тобто до її політичного механізму [2, с. 33].

В умовах сучасного міжнародно-політичного розвитку України, враховуючи важливість гарантованості конституційного ладу Української держави, із абсолютною впевненістю необхідно зазначити, що дослідження державної території та державного кордону України, а особливо дослідження конституційно-правової підстави та конституційних засад їх визначення, є особливо актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Територія держави та державний кордон є об'єктом дослідження не тільки юриспруденції, а й інших наук, у т.ч., історії, політичної географії, геополітики, політології, економіки тощо. Досить добре питання, що пов'язані з територією та кордонами держави, висвітлені у міжнародному публічному праві. Дослідження у цьому науковому напрямку знайшли своє висвітлення у роботах вітчизняних та зарубіжних вчених: С.М. Бабуріна, Ю. Г. Барсегова, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова, Л.І. Волової, Б.М. Клименка, В.О. Колосова, Д.Б. Левіна, О.Ю. Малиновського, М.С. Мироненка, А.Б. Мостиського, А.А. Порка, Е.А. Пушміна, Ю.І. Скуратова, П.В. Смоленського, Р.Ф. Туровського, Т.О. Цимбалістого, Т.С. Цимбровського, А.С. Щербакова та інших. Досліджувалися питання території як ознаки держави та визначення поняття і сутності державного кордону у конституційному праві [3-10].

На підставі аналізу останніх досліджень та публікацій з цієї тематики доводиться констатувати, що комплексне дослідження державної території та державного кордону у вітчизняній конституційній науці майже відсутнє. На відміну від інших інститутів науки конституційного права, державна територія та державний кордон як обов'язкові атрибути сучасної суверенної держави залишається майже зовсім недослідженим. Зазначене свідчить про актуальність обраної теми.

Метою статті є дослідження конституційних засад визначення території держави та державного кордону України. Для досягнення поставленої мети передбачається досягнення таких завдань: проаналізувати норми Конституції України, які закріпили засади конституційного визначення території держави та державного кордону України; дослідити основні джерела конституційного права України, які визначили конституційні основи території держави, державного кордону та конституційного ладу України.

Виклад основного матеріалу

У своїй основі розуміння, що обов'язковим атрибутом держави є державний кордон, а територія держави має свої межі, не викликає заперечення та сумніву щодо об'єктивної потреби системного підходу до наукового дослідження державної території та державного кордону як державно-правових явищ, що потребують конституційного визначення.

Українська держава здійснює відповідне законодавче регламентування та регулювання найважливіших сфер суспільного життя в межах своєї території та своїх державних кордонів. Українська Конституція визначила та закріпила цілісну та змістовну систему організаційно-правових та нормативно-правових гарантій конституційного ладу. Засади конституційного визначення території держави та державного кордону України зведено до приписів Конституції України, якими, як ми вважаємо, визначено таке:

- суверенітет України поширюється на всю її територію (частина 1 статті 2);

- Україна є унітарною державою (частина 2 статті 2);

- територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (частина 3 статті 2);

- носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ (частина 2 статті 5);

- в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина 1 статті 8);

- Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина 2 статті 8);

- чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (частина 1 статті 9);

- укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (частина 2 статті 9);

- захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина 1 статті 17);

- оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України (частина 2 статті 17);

- забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом (частина 2 статті 17);

- на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом (частина 6 статті 17);

- на території України не допускається розташування іноземних військових баз (частина 7 статті 17);

- зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (стаття 18);

- утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються (частина 1 статті 37);

- виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України (стаття 73);

- належність до повноважень Верховної Ради України наступного: внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом ХІІІ Конституції України; призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції України; прийняття законів; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору; заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України; схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; надання законом згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України тощо (пункти 1, 2, 3, 5, 8, 9, 22, 23, 32 частини 1 статті 85);

- присяга народного депутата України із зобов'язанням усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу (частина 2 статті 79);

- Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (частина 2 статті 102);

- присяга Президент України із зобов'язанням усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу (частина 3 статті 104);

- віднесення до повноважень Президента України такого: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції України, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою; є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України; підписує закони, прийняті Верховною Радою України; має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України тощо (пункти 1, 3, 6, 17, 18, 19, 20, 29, 30 частини 1 статті 106);

- Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України (частина 1 статті 107);

- Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України (пункт 1 статті 116);

- територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій (стаття 132);

- Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України (частина 1 статті 157); тощо.

Наведеними конституційно-правовими нормами гарантується конституційний лад України.

У статті 92 Конституція України закріпила широке коло питань суспільного життя, що визначаються та встановлюються виключно законами України, у тому числі, територіальний устрій України (пункт 13 частини 1); основи національної безпеки, організації Збройних Сил України (пункт 17

частини 1); правовий режим державного кордону (пункт 18 частини 1); правовий режим воєнного і надзвичайного стану (пункт 19 частини 1); організація і порядок проведення референдумів (пункт 20 частини 1) тощо.

Закони України, якими визначаються ці сфери правового регулювання, після Конституції України є актами вищої юридичної сили в системі нормативно-правових актів.

Головні засади, що були покладені в основу Конституції України, викладені у тексті Декларації про державний суверенітет України [11], якою проголошено державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Цим джерелом конституційного права України закладено основу визначення територіального верховенства держави та задекларовано, що Українська держава здійснює верховенство на всій своїй території, територія в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.

Вплив Декларації про державний суверенітет України на становлення та розвиток сучасної правової системи України не можна недооцінювати.

Академік Ю.С. Шемшученко відмічав, що Декларація про державний суверенітет стала важливою віхою в конституційному процесі України, а її основні положення з деякими модифікаціями стали елементом практично всіх офіційних та альтернативних проектів Основного Закону і самої Конституції України [12, с. 4].

Як зазначала О.В. Прієшкіна, Декларація є за своєю природою політико-правовим документом, який характеризується системними складними зв'язками політичних та правових положень, в якому особливого значення набуває посилена юридична складова документа, що має екзистенційне значення для існування державності. Необхідно погодитись з думкою цього відомого науковця про те, що Декларація про державний суверенітет відіграла надзвичайно важливу роль у становленні в Україні конституційного ладу на демократичних засадах, заклала цінності, які стали фундаментальними для Конституції 1996 року, а також для всього конституційного законодавства [13, с. 92-93].

Приймаючи від імені Українського народу Конституцію як Основний Закон України, Верховна Рада України керувалася Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням [14]. Цим юридичним актом парламент України, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, проголосив незалежність України та створення самостійної української держави - України, а територію України визначено як неподільну і недоторкану.

Акт проголошення незалежності України є, як зазначає Ю.С. Шемшученко, «вікопомним для України історичним актом», документом Верховної Ради України, яким було визначено новий політико-правовий статус країни [15, с. 77].

Державотворчі кроки України у перші місяці незалежності супроводжувалися прийняттям значної кількості важливих для держави нормативно-правових актів, які тим чи іншим чином стосувалися визначення державної території та державного кордону.

Особлива роль у системі конституційного законодавства у цьому контексті має Закон України «Про правонаступництво України» [16], у статті 5 якого визначено, що державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською РСР і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова за станом на 16 липня 1990 року є державним кордоном України.

Прийняттю цього закону слугувало фактичне правонаступництво внаслідок розпаду СРСР та виникнення на частинах його території нових держав, у тому числі - суверенної і незалежної України. Наведені норми Закону України «Про правонаступництво України» є правовою основою правонаступництва України у відношенні державної території (об'єкту фактичного правонаступництва).

Досліджуючи юридичні та фактичні підстави незалежності Української держави через дослідження первинних первнів, які лягли (чи могли лягти) в основу підвалин новітньої Української держави як у внутрішньому, так і у міжнародно-правовому вимірах, Андрусишин Б.І. зазначав на проблемі «спадкоємності української державності» [17, с. 114], наголосивши на тому, що «незалежність не є встановленою раз і назавжди», «її треба оберігати, за неї треба боротися, її треба наповнювати реальним змістом» [17, с. 121].

Преамбулою Закону України «Про державний кордон України», якою визначено цілі й завдання цього нормативно-правового акту, роз'яснено предмет, головні мотиви та обставини, через які прийнято цей закон, було закріплено, що Україна, керуючись Конституцією України, Декларацією про державний суверенітет України та Актом проголошення незалежності України, неухильно проводить політику миру, виступає за зміцнення безпеки народів України виходячи із принципів непорушності державних кордонів, які є відображенням територіальної цілісності, політичної та економічної незалежності, суверенітету та єдності України. Державний кордон України є недоторканним. юридичний незалежність україна кордон

Будь-які порушення його рішуче припиняються [18]. Статтею 1 цього закону державний кордон України визначений як лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору. Дослідниками зазначається [19, с. 305], що це визначення переважно відповідає тлумаченню державних кордонів у доктрині міжнародного права.

Висновки

Основи конституційного регулювання та визначення державної території та державного кордону України закріплені у джерелах конституційного права, основними з яких є Конституція України, Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України, Закон України «Про державний кордон України», інші нормативно-правові акти. Ними визначено конституційні основи території держави, державного кордону, конституційного ладу та територіального устрою України.

Правовою аксіомою мають визнаватися положення Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акту проголошення незалежності України про цілісність, неподільність та недоторканість території держави. Значним кроком на шляху до створення незалежної і суверенної Української держави стала Декларація про державний суверенітет України. Декларацією проголошено державний суверенітет України на всій території, передбачено правові, політичні та економічні гарантії суверенної держави. Основні положення цього політико-правового акту знайшли своє віддзеркалення у чинній Конституції України. Роль Конституції України у визначенні території держави та державного кордону є визначальною, оскільки саме вона передбачає та вимагає приймати закони України з найважливіших питань гарантування конституційного ладу.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254k/96-Bp/ рагап4202 (дата звернення: 15.12.2019).

2. Погорілко В.Ф. Теоретичні проблеми конституційного ладу України. Правова держава. Київ : ІнЮре, 1999. Вип. 10. Ювілейний. С. 23-46.

3. Шкабаро В.М. Фундаментальні властивості державного кордону. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції: Науковий збірник. Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, 2017. Вип. 2. Т 1. С. 39-42.

4. Шкабаро В.М. Форма прояву територіальних меж держави: доктринальний підхід до визначення. Порівняльно-аналітичне право: електронне наукове фахове видання юридичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет». Ужгород, 2017. № 3. С. 66-69. URL: http://pap.in.ua/3_2017/19.pdf.

5. Шкабаро В.М. Типологія функцій державного кордону: аналіз існуючих досліджень. Порівняльно-аналітичне право: електронне наукове фахове видання юридичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет». Ужгород, 2017. № 5. С. 82-85. uRL: http://www.pap.in.ua/5_2017/23.pdf.

6. Шкабаро В.М. Сутнісні характеристики державного кордону як державно-правового явища. Порівняльно-аналітичне право: електронне наукове фахове видання юридичного факультету ДВНЗ «Ужгородський національний університет». Ужгород, 2015. № 5. С. 89-92. URL: http://pap.in.ua/5_2015/27.pdf.

7. Шкабаро В.М., Ященко В.М. Територія як ключова ознака держави та її характеристики. Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Юридичні науки». Дніпро, 2015. № 2 (7). С. 56-61.

8. Шкабаро В.М. Поняття «державний кордон»: різноманітність підходів та конституційно-правове бачення. Держава і право. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Спецвипуск. Київ: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2014. С. 148-153.

9. Шкабаро В.М. Проблеми імплементації в національне законодавство України норм міжнародного права щодо управління територіями. Актуальні проблеми сучасного конституційного права України: збірник наукових праць / відп. ред. академік НАН України Ю.С. Шемшученко та доктор юридичних наук, професор О. В. Батанов. Київ: Вид-во «Юридична думка», 2014. С. 447-457.

10. Шкабаро В.М. Державний кордон України: значення та конституційно-правова основа. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». Херсон, 2013. Вип. 4. Т 1. С. 60-61.

11. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. № 55-ХІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/55-12 (дата звернення: 15.12.2019).

12. Шемшученко Ю.С. Від Декларації - до Конституції. Правова держава. Київ: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1997. Вип. 8. С. 3-11.

13. Прієшкіна О.В. Декларація про державний суверенітет та її роль у становленні Української держави. Часопис Київського університету права. Київ, 2011. № 1. С. 91-94.

14. Про проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради Української РСР від 24 серпня 1991 р. № 1427-ХІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1427-12 (дата звернення: 15.12.2019).

15. Шемшученко Ю.С. Акт проголошення незалежності України. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. Київ: Укр. енцикл., 1998. Т 1: А-Г 672 с.

16. Про правонаступництво України: Закон України від 12 вересня 1991 р. № 1543-ХІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1543-12 (дата звернення: 15.12.2019).

17. Андрусишин Б. Юридичні та фактичні підстави незалежності Української держави. Вісник Академії правових наук. 2012. № 4 (71). С. 114-122.

18. Про державний кордон України: Закон України від 04 листопада 1991 року № 1777-ХІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/1777-12 (дата звернення: 15.12.2019).

19. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І. Міжнародне публічне право: Навч. посібник / Відп. редактори Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губерський. - Київ: Юрінком Інтер, 2000. 640 с.

Размещено на Allbest.ru