Критерії оцінювання виконання типового договору

Размещено на http://www.allbest.ru/

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ВИКОНАННЯ ТИПОВОГО ДОГОВОРУ

CRITERIA FOR ASSESSING THE IMPLEMENTATION OF A STANDARD CONTRACT

договір типовий виконання критерій

Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С.З. Гжицького

Вівчарук Д.П.,

кандидат юридичних наук, викладач Івано-Франківського фінансово-комерційного коледжу імені Степана Граната

Стаття присвячена розгляду критеріїв виконання типового договору в цивільному праві. Доводиться, що свобода договору є одним із основних критеріїв відповідності типового договору вимогам законодавства та принципам цивільного права, що, у свою чергу, є критерієм належності виконання типового договору, має вирішальне значення й проявляється в можливості всіма сторонами договору вносити зміни, пропозиції до нього, впливати на порядок укладання та розірвання, нести рівнозначну відповідальність за невиконання або неналежне виконання типового договору. Визначено, що зміст типового договору має формуватися так, щоб він відповідав положенням чинного законодавства й інтересам сторін. З огляду на те що принцип свободи договору є одним із найбільш важливих принципів договірних правовідносин для визначення належності виконання типового договору, насамперед необхідно встановити, чи дотримано під час укладання договору принцип його свободи. Отже, принциповою основою договірних зобов'язань, як і цивільного права загалом, є свобода договору, яка є обов'язковою ознакою, передумовою й умовою існування ринкової економіки. Наголошено на необхідності гармонізації та збалансованості закріплення інтересів і прав обох сторін типового договору, можливості існування як імперативно закріплених норм, так і диспозитивних з метою всебічного захисту прав сторін і забезпечення належного виконання договору. Зроблено висновок, що для визначення критерію оцінювання виконання типового договору необхідно, по-перше, чітко визначити умови договору, для чого юридична особа, яка формує зміст типового договору, повинна внести до змісту всі ті умови, що визначені законом як істотні; по-друге, сторони такого договору повинні бути визначені виходячи з понять «виробник», «надавач» і «споживач»; по-третє, посередник, який не є виробником, не може укладати типовий договір зі споживачем від власного імені; по-четверте, оцінювання доцільності застосування типових договорів під час регулювання цивільних правовідносин може здійснюватися лише в разі відсутності ринку послуг, робіт за умови формування його змісту із застосуванням умов, які визначені законом як обов'язкові, у зв'язку з виникненням протиріччя між сторонами.

Ключові слова: договір, типовий договір, критерії, оцінювання виконання, свобода договору.

The article deals with the criteria for the implementation of a standard contract in civil law. It is argued that the freedom of contract is one of the main criteria for compliance of a model contract with the requirements of the law and the principles of civil law, which in turn is a criterion for the proper implementation of a model contract, and is crucial and manifested in the ability of all parties to the contract to make changes, proposals to it, to influence on the order of conclusion and termination, bear equal responsibility for non-performance or improper performance of a standard contract. It has been determined that the content of a model contract should be shaped in such a way that it is consistent with the provisions of the current legislation and the interests of the parties. And given that the principle of freedom of contract is one of the most important principles of contractual relations for determining the proper performance of a standard contract, it is first of all necessary to establish whether the principle of its freedom is observed when concluding a contract. Therefore, the fundamental basis of contractual obligations, as well as civil law in general, is the freedom of contract, which is a mandatory feature, prerequisite and condition for the existence of a market economy. The necessity to harmonize and balance the interests and rights of both parties to a standard contract, the possibility of existence of both imperatively fixed rules and dispositive ones in order to fully protect the rights of the parties and to ensure the proper performance of the contract are emphasized. It is concluded that in order to determine the criterion for evaluating the performance of a model contract, it is necessary, first, to clearly define the terms of the contract, for which the legal entity that forms the content of the model contract must include all those conditions that are defined by law as essential; second, the parties to such a contract must be defined on the basis of the concept of manufacturer, provider and consumer; third, a non-manufacturer intermediary cannot enter into a standard contract with the consumer on its own behalf; fourthly, the assessment of the expediency of applying standard contracts, when regulating civil legal relations, can only be carried out in the absence of a market for services, provided that its content is formed with the application of conditions which are defined by law as mandatory, due to the contradiction between parties.

Key words: contract, standard contract, criteria, performance evaluation, freedom of contract.

Визначаючи поняття договору, доцільно вказувати на те, що він є підставою виникнення, припинення і трансформацій цивільних прав та обов'язків. Необхідність трансформації цивільних прав та обов'язків пов'язана з постійною зміною суспільних відносин, що потребують певних корегувань договірних відносин. З огляду на те що останнім часом регулювання відносин між громадянами-споживачами та суб'єктами підприємництва (юридичними, фізичними особами) здійснюється типовими, формулярними договорами, які певною мірою звужують права суб'єктів цивільного права, виникає потреба дослідження типових договорів, а саме критеріїв оцінювання виконання типових договорів.

Метою статті є дослідження критеріїв оцінювання виконання типового договору.

Проблематику типового договору тією чи іншою мірою досліджували в науці цивільного права Е. Харитонов, М. Брагінський, С. Верб, О. Дзера, Я. Кицик, В. Луць, В. Мілаш, Р. Мустафін, В. Сергієнко, Р. Шишка, А. Гриняк та інші науковці.

Основним елементом регулювання відносин між суб'єктами цивільних правовідносин є зобов'язання, тому воно є центральним елементом цивільного права. Питанням основних дефініцій зобов'язання, підставам виникнення та його окремим видам присвячено декілька розділів Цивільного кодексу (далі - ЦК) України. Але, враховуючи постійний розвиток суспільства та виникнення нових суспільних відносин, які в більшості випадків регулюються за допомогою типових договорів, недослідженими залишаються питання виконання зобов'язань, що, зокрема, виникли на підставі типових договорів. Виходячи із загальновизнаної позиції вчених-цивілістів і норм ЦК України, договір визначається як угода сторін, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Тобто договір є динамічною структурою, що проявляється в його укладанні, виконанні, зміні та припиненні.

Так, Н. Саніахметова та Є. Харитонов, базуючись на принципі свободи договору, уточнюють, що договір може бути підставою не тільки виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин, а й також підставою їх зупинення, відновлення та інших трансформацій [1, с. 367].

Виконання договору є доволі дискусійним питанням, набуло розвитку у двох основних напрямах. У рамках першого виконання договір розглядається як зустрічно спрямовані односторонні угоди, що здійснюються кожною зі сторін. Інше під виконанням договору розуміє юридичний вчинок, здійснюваний контрагентами стосовно одне одного. Так, Р. Мустафін під виконанням типового договору розуміє зустрічно направлені односторонні угоди (так званий синаллагматичний договір), юридичний вчинок і дії [2]. У зв'язку із цим соціальна значущість дій, здійснюваних виконавцем, надавачом послуг під час укладення типового публічного договору, не дозволяє в односторонньому порядку відмовитися від його виконання. Неможливість виконання може відбуватися лише внаслідок непереборної сили, в іншому випадку до порушника мають застосовуватися не тільки заходи майнового характеру (штраф, перерахунок), а й адміністративні санкції, наприклад, позбавлення права ліцензії або заборона займатися цим видом діяльності. На нашу думку, Р. Мустафін не вказав, що неможливість або відмова у виконанні типового публічного договору може відбуватися ще й у разі досягнення згоди сторонами або внаслідок зміни одного зобов'язання іншим.

З огляду на специфічність типових договорів і їх нематеріальний характер, це призводить до обмеження застосування загальних принципів виконання договорів. У зв'язку з цим у типових договорах приєднання, таких як, наприклад, договір на водопостачання, принцип належного виконання зобов'язання трансформується в принцип належного формування умов приєднання, що, на нашу думку, призводить до встановлення однією стороною (розробником змісту договору) умов вигідних для неї або належність виконання договору водопостачання зводиться до подачі в оселю води, а чи відповідає вона якісним характеристикам, виконавця вже не стосується.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У цьому визначенні особливу увагу варто звернути на декілька моментів. Так, насамперед зобов'язання (в нашому випадку, зобов'язання, що виникли внаслідок укладення типового договору) мають виконуватися належним чином. Належність виконання договору водопостачання полягає не тільки у формуванні умов такого договору, вигідних для однієї сторони, а й у дотримані встановлених законодавством вимог щодо якості, кількості та своєчасності. У статті 527 ЦК України також згадується виконання зобов'язання належними сторонами. Але в жодному нормативному акті не міститься визначення категорії належності, у зв'язку із цим постає потреба в з'ясуванні сутності цієї категорії [3].

Науково-практичний коментар так визначає категорію «належне виконання»: «саме належне виконання зобов'язання означає досягнення тієї мети, яку сторони ставили перед собою, вступаючи у зобов'язання. Належне виконання тягне за собою припинення зобов'язання (ст. 599 ЦК). Належність виконання зобов'язання є оціночною категорією. Оцінка належності здійснюється на підставі основних критеріїв, встановлених коментованою статтею». Отже, варто визначити критерії, за якими можна вважати типовий договір як такий, що виконаний належним чином.

По-перше, виконання типового договору має відповідати вимогам ЦК України та іншим актам законодавства. Загальні принципи цивільного права в частині договору містяться в ст. ст. 3, 6 і 627 ЦК України, згідно з якими В. Луць відмічає, що суб'єкти цивільного права користуються свободою в укладанні договору, виборі контрагента й визначенні змісту договору [4, с. 26]. Але варто визначити, що зміст договору має формуватися так, щоб він відповідав положенням чинного законодавства та інтересам сторін. А враховуючи те що принцип свободи договору є одним із найбільш важливих принципів договірних правовідносин для визначення належності виконання типового договору, то передусім необхідно встановити, чи дотримано під час укладання договору принцип його свободи. Отже, принциповою основою договірних зобов'язань, як і цивільного права загалом, є свобода договору, яка є обов'язковою ознакою, передумовою й умовою існування ринкової економіки. Тому, з огляду поширення використання останнім часом типових договорів, на особливу увагу потребує дотримання свободи договору в такого роду договорах, яка за своєю сутністю є повною протилежністю свободи волевиявлення сторін.

Принциповою основою договірних зобов'язань, як і приватного права загалом, є свобода договору, що є обов'язковою ознакою, передумовою й умовою існування ринкової економіки. Стаття 627 ЦК України визначає свободу договору так: «Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості». Із цього визначення випливає, що свобода договору означає таке:

1) неприпустимість примусу вступу в договірні відносини. Учасники цивільного обігу мають право вільно, виходячи з власних інтересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи не вступати. Як виняток із загального правила обов'язок вступу в договірні відносини може бути прямо встановлений актом цивільного законодавства, таким як, наприклад, постачання для державних потреб. Деякі фахівці-юристи як виняток зараховують типові договори до актів, що встановлюють обов'язок вступу до договірних відносин. На нашу думку, типові договори, розроблені та затверджені відповідним органом державної влади, є законом, тому передбачають безумовність під час їх укладення, а отже, сторони не можуть уносити зміни та доповнення до такого договору. Ті типові договори, що розроблені юридичними особами (підприємцями), із застосуванням типових умов, затверджених у формулярах, не є обов'язковими для укладання, тому вимагання до вступу в договірні відносини є порушенням свободи договору;

2) можливість вільного вибору майбутнього контрагента. Винятки із цього правила можуть установлюватися лише законом. Наприклад, підприємець за публічним договором бере на себе обов'язок продати майно, надати послуги тощо кожному, хто до нього звернеться (ст. 633 ЦК України). Ураховуючи наявність в Україні достатньої кількості монополій особливо в житлово-комунальній сфері та відсутність повноцінного ринку, вільний вибір контрагента в цій галузі відсутній, що суттєво впливає на взаємовідносини між сторонами. Отже, в цьому випадку казати про вільний вибір контрагента неможливо;

3) можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) договору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибором вправі укладати як договори, передбачені цивільним законодавством, так і договори, які не передбачені цивільним законодавством, але не суперечать його загальним засадам (так звані «безіменні» або ж «непоіменовані» договори);

4) можливість учасників договору вільно, на власний розсуд визначати його зміст. Під час регулювання відносин на підставі укладення типових договорів зміст договору визначається лише однією стороною або відповідним органом державної влади, це, на нашу думку, може призвести до звуження прав слабкої сторони, якою є споживач.

А. Луць зазначає, що, окрім можливості вибору контрагента й визначення змісту договору, свобода договору включає в себе також:

а) вільний вияв волі особи на вступ у договірні відносини;

б) свободу вибору сторонами форми договору;

в) право сторін укладати як договори, передбачені законом, так і договори, які законом не передбачені, але йому не суперечать;

г) право сторін за своєю угодою змінювати, розривати або продовжувати дію укладеного ними договору;

д) право визначати способи забезпечення договірних зобов'язань;

е) право встановлювати форми (міри) відповідальності за порушення договірних зобов'язань тощо [5, с. 4].

Практично всі ці форми прояву свободи порушуються в типовому договорі. Варто звернути увагу на те, що в окремих випадках таке обмеження свободи договору є свідомим і вводиться з метою захисту більш слабкої сторони - споживача. Це частіше за все договори, в яких однією зі сторін є юридичні особи-монополісти.

У самих типових договорах поняття належності й своєчасності не конкретизоване, як не конкретизовано і якість послуг. Відсутність конкретизування належності виконання типового договору та характеристик якості його предмета, по-перше, не дає можливість установити момент порушення права споживача, по-друге, оцінити реально завдану шкоду та порядок її відшкодування.

З огляду на те що права та свободи людини не можуть бути безмежними, цивільні права можуть бути обмежені, але тільки на підставі закону й лише тією мірою, що є необхідною з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни й безпеки держави. У нашому випадку надання житлово-комунальних послуг не належить до жодної з перелічених категорій.

Зміст типового договору формується так, що більш сильна сторона має дотримуватися затверджених органами державної влади формулярів, а також принципів права. Крім того, зміст типового договору має містити повний перелік умов, що визначені законом як такі. Так, відповідно до положень ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», чітко встановлюється перелік істотних умов, які мають бути визначені в змісті типового договору про надання житлово-комунальних послуг [6]. З огляду на те що умови, визначені Законом як істотні, обертаються на приписи імперативного характеру, відсутність положень у типовому договорі, які визначені законом як істотні, призводить до визнання такого договору неукладеним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. У статті 203 ЦК України зазначається, що зміст правочину не може суперечити ЦК та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Отже, в разі відсутності в типовому договорі умов, які прямо визначені Законом як істотні, договір про надання житлово-комунальних послуг можна визнати неукладеним.

Отже, свобода договору як критерій відповідності типового договору вимогам законодавства та принципам цивільного права, що, у свою чергу, є критерієм належності виконання типового договору, має вирішальне значення й проявляється в можливості всіма сторонами договору вносити зміни, пропозиції до нього, впливати на порядок укладання та розірвання, нести рівнозначну відповідальність за невиконання або неналежне виконання типового договору.

Другу групу критеріїв належного виконання типового договору становить відповідність виконання умовам самого договору. До умов, які характеризують виконання як належне, ставляться вимоги, що пред'являються до суб'єкта і предмета виконання, а також до строку, місця й способу виконання. Такі умови зазвичай закріплюються диспозитивними нормами закону, що дає можливість його учасникам обрати конкретний варіант виконання зобов'язання та найбільшою мірою відповідає їхнім інтересам. Якщо умова виконання узгоджена сторонами не закріплена в договорі, вона є обов'язковою для сторін з моменту його підписання та є критерієм належності виконання.

Як відмічає О. Дзера, визначальною ознакою, що характеризує суб'єктів зобов'язання, які йменуються в ЦК України сторонами, є наявність між ними правового зв'язку [7]. Цей правовий зв'язок, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, полягає в обов'язку однієї сторони (боржника) вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії й у праві кредитора вимагати від боржника виконання його обов'язку. Виходячи із цього, коли йдеться мова про суб'єктів виконання зобов'язання, в багатьох випадках мають на увазі саме кредитора й боржника, між якими зазвичай відбувається реалізація прав і виконання обов'язків, що випливають із зобов'язання. Але водночас поняття «суб'єкти зобов'язання» й «суб'єкти виконання» не завжди співпадають, особливо, як указувалося вище, за наявності достатньої кількості посередників. Відповідно ст. 511 ЦК України, у зобов'язаннях можуть брати участь і ті особи, які не є сторонами, їх називають третіми особами. За загальним правилом, зобов'язання не створює обов'язків для третіх осіб, але у випадках, передбачених домовленістю сторін, зобов'язання може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов'язання [8, с. 175]. Це є особливо актуальним під час застосування типових договорів у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Типові договори застосовуються в різних сферах: інтелектуальна власність, туристичні послуги, трудові відносини, договори оренди тощо. Так, у сфері інтелектуальної власності використовуються декілька видів типових договорів: Типовий договір на управління майновими авторськими правами автора, Типовий видавничий договір, Типовий ліцензійний договір. Окремі науковці відмічають, що сьогодні кожне видавництво має право самостійно розробляти договори. Сьогоднішня видавнича справа будується на принципово інших основах: на свободі та рівності сторін, визнанні права інтелектуальної власності. Але водночас не потрібно повністю відкидати типові договори в цій сфері. Основоположною функцією типових договорів є здійснення захисту прав слабшої сторони, а отже, типовий видавничий договір є тим мінімумом прав, який за будь-якого укладення договору надається автору. Така позиція закріплена ще за часів Радянського Союзу і зводилась до того, що в разі, коли в конкретному видавничому договорі виявилися включеними умови, які схиляються до погіршення становища автора порівняно з типовим договором, такі умови або застереження не мають сили, а встановлені ними права й обов'язки сторін визначаються в таких випадках нормами відповідних статей типового договору [9, с. 136]. Перша форма типового видавничого договору прийнята в 1929 р. [10]. Згідно з наказом колишнього Держкомвидаву СРСР, відповідним відомством в Україні в 1975 році були розроблені типові видавничі договори на видання різних видів літератури, а також типові угоди на позаштатне редагування.

Українське законодавство не містить детальної регламентації окремих видів авторських договорів, у ньому взагалі відсутнє їх визначення. За відсутності законодавчого регулювання окремих видів авторських договорів, як відмічає С. Баришев, їх індивідуалізація здійснюється на основі правових звичаїв, якими є норми радянського авторського права, а також на основі безпосередньої угоди сторін договору [11]. Це призводить до ігнорування специфіки кожного конкретного договору й відсутності єдності в їх правовому регулюванні. Базою для розроблення такого регулювання можуть стати як законодавчі акти країн Європи, присвячені авторському праву, зокрема Франції, що характеризується як країна з детальним регулюванням положень авторського права та авторських договорів, так і типові авторські договори, що діяли раніше. Аналіз практики свідчить про необхідність розроблення типового договору або закріплення в законодавстві типових умов авторських і видавничих договорів. Такі типові договори або типові умови мають містити перелік прав та обов'язків сторін. При цьому варто відзначити, що з метою дотримання принципу свободи договору він повинен передбачати як імперативні, так і диспозитивні норми.

Погоджуючись із думкою А. Гриняка, варто відмітити, що сьогодні під час регулювання договірних відносин спостерігається тенденція до розширення сфери застосування типових договорів, затверджуваних нормативно-правовими актами [12, с. 44]. Але варто наголосити на необхідності гармонізації та збалансованості закріплення інтересів і прав обох сторін типового договору, можливості існування як імперативно закріплених норм, так і диспозитивних з метою всебічного захисту прав сторін і забезпечення належного виконання договору.

Отже, можна зробити висновок, що для визначення критерію оцінювання виконання типового договору необхідно, по-перше, чітко визначити умови договору, для чого юридична особа, яка формує зміст типового договору, повинна внести до змісту всі ті умови, що визначені законом як істотні; по-друге, сторони такого договору повинні бути визначені виходячи з понять «виробник», «надавач» і «споживач»; по-третє, посередник, який не є виробником, не може укладати типовий договір зі споживачем від власного імені; по-четверте, оцінювання доцільності застосування типових договорів під час регулювання цивільних правовідносин може здійснюватися лише в разі відсутності ринку послуг, робіт за умови формування його змісту із застосуванням умов, які визначені законом як обов'язкові, у зв'язку з виникненням протиріччя між сторонами.

Усі інші умови повинні узгоджуватися сторонами з дотриманням принципу свободи договору, рівності сторін та автономії волі.

Список використаних джерел

1. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право Украины. Харьков : ООО «Одиссей», 2004. 960 с.

2. Мустафин РФ. Правовое регулирование типовых договоров российским гражданским правом в контексте реформы частного права : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Федер. бюдж. образов. учреж. высшего проф. образов. «Российский университет дружбы народов». Москва, 2014. 26 с.

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-М. ВВР України. 2003. № 40-44. Ст. 356.

4. Луць В.В. Інститут договору в цивільному праві України. Право України. 2014. № 2. С. 25-33.

5. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Київ, 2001.20 с.

6. Про житлово-комунальні послуги : Закон України від 09.11.2017. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2189-19.

7. Цивільне право України : підручник : у 2 кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін. ; за ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. Київ : Юрінком Інтер, 2002. Кн. 1. С. 615.

8. Мазур О.С. Цивільне право України : навчальний посібник. Київ : Центр навчальної літератури, 2006. 384 с.

9. Текст типового издательского договора по РСФСР Еженедельник Наркомпроса РСФСР 1929. №. 16-17.

10. Договори у видавничій справі. 1^: http://www.web-standart.net/magaz.php?aid=4133.

11. Барышев С.А. Авторский договор в гражданском праве России, Франции и Швейцарии: сравнительно-правовой анализ : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Казань, 2002. 205 с.

12. Гриняк А. Типові та примірні договори як джерела правового регулювання підрядних договірних відносин. Юридична Україна. 2012. № 7. С. 43-46.

Размещено на Allbest.ru