Особливості адміністративно-правовового статусу державної виконавчої служби

Ключові слова: Державна виконавча служба, адміністративно-правовий статус, принципи, виконавець, примусове виконання, відповідальність.

PECULIARITIES OF THE ADMINISTRATIVE AND LEGAL STATUS OF THE STATE EXECUTIVE OFFICE

адміністративний правовий статус примусовий виконання судовий

Постановка проблеми. Державна виконавча служба (далі - ДВС) є особливим елементом держави, який здійснює виконання рішень, забезпечує захист прав людини і громадянина, має велике соціальне значення для українського суспільства.

Основним завданням Державної виконавчої служби України є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, передбачених законом. На сьогодні стан виконання рішень в Україні є недостатньо ефективним, низький показник виконання порівняно з розвиненими країнами Європи. Саме цей показник знижує довіру людей до державних органів виконавчої влади, їхню віру у справедливість і ефективність виконання судових рішень, винесених судом та іншими органами.

Аналіз останніх досліджень. Питанню адміністративно-правового статусу Державної виконавчої служби України приділяли велику увагу такі науковці, як: М.Ю. Віхляєв, М.В. Голуб, Є.М. Гришко, О.С. Гусарова, М.А. Данілян, В.І. Євінтов, І.В. Зозуля, Р.А. Калюжний, О.М. Капля, Т.О. Коломоєць, ГВ. Коваль, І.В. Решетникова, Л.С. Самсонова, В.А. Селезньов, Д.М. Сібільов, С.Г Сте- ценко, В.І. Тертишніков, Т.Д. Філатова, М.М. Фролов, М.Л. Лук'янова, В.К. Колпаков, А.Т. Комзюк, П.С. Лютіков, Є.І. Мєзєнцев, Р.В. Миронюк, В.П. Нагребельний, О.В. Негодченко, С.В. Олефіренко й інші. Але, на превеликий жаль, на даний час багато аспектів діяльності Державної виконавчої служби залишаються недослідженими та потребують більш детального вивчення.

Метою статті є характеристика особливостей адміністративно-правового статусу Державної виконавчої служби України, вироблення пропозицій і рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності діяльності органів Державної виконавчої служби.

Виклад основної частини. Примусове виконання судових рішень покладається на єдиний орган в Україні - Державну виконавчу служба, яка здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», Інструкції з організації примусового виконання рішень, інших законів і нормативно-правових актів.

Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України, здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України та нормативно-правових актів.

Основними завданнями ДВС є: своєчасне, повне, примусове і неупереджене виконання рішень, передбачених законом, реалізація державної політики у сфері організації виконання рішень і підготовка пропозицій щодо реформування державної політики у сфері примусового виконання рішень [1, с. 25-26].

Примусове виконання рішень суду й інших органів і установ відповідно до закону покладається на державних і приватних виконавців. Державний виконавець є державним службовцем, який здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів або посадових осіб, виконання яких покладається на Державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Велике значення для характеристики адміністративно-правового статусу державного виконавця має відповідальність за дотримання законності та забезпечення дисципліни у процесі виконання ним службових повноважень [2, с. 156-157].

Ця відповідальність має дві сторони: по-перше, відповідальність державного виконавця за правопорушення, учинені ним особисто; по-друге, відповідальність за дії підлеглих по службі осіб. Наявність владних повноважень на вчинення організаційно-розпорядчих функцій зумовлює специфіку юридичної відповідальності державних виконавців [3, с. 587-589].

Державний виконавець як посадова особа відіграє основну роль у створенні та забезпеченні механізму реалізації прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. З метою попередження проявів зловживання наданою владою та їх усунення законодавцем були закріплені підвищені вимоги до службової поведінки державних службовців і встановлені підвищені санкції за правопорушення, які пов'язані з виконанням службових завдань [4, с. 150-152].

Основними обов'язками державних службовців, відповідно до Закону України «Про державну службу», є дотримання Конституції та законів України, вони мають діяти лише на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з повагою ставитися до державних символів України; обов'язково спілкуватися державною мовою під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінації державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали їм відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка за законом не підлягає розголошенню; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби; постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності й удосконалювати організацію службової діяльності; виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; надавати публічну інформацію в межах, визначених законом [5].

Також державні службовці виконують інші обов'язки, визначені в положеннях про структурні підрозділи державних органів і посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

Для виконання покладених на державного виконавця завдань йому надаються права, визначені у ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»:

1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами-підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;

3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки й іншу інформацію, зокрема конфіденційну;

4) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати й опечатувати їх;

5) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку [6];

6) накладати арешт на кошти й інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах і органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках зі спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

7) здійснювати реєстрацію обтяжень майна у процесі й у зв'язку з виконавчим провадженням;

8) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ разом із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;

9) використовувати, за згодою власника, приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника, за їхньою згодою, для перевезення майна;

10) ухвалювати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;

- інше [6].

Державний виконавець перебуває під захистом закону. Забороняється втручання державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, політичних партій, громадських об'єднань, інших осіб у діяльність державного виконавця, приватного виконавця із примусового виконання рішень. Опір державному виконавцю чи приватному виконавцю, насильство або погроза застосування насильства стосовно них, їхніх близьких родичів, завдання тілесних ушкоджень, а також умисне знищення чи пошкодження їхнього майна у зв'язку із примусовим виконанням рішень державним виконавцем чи приватним виконавцем призводять до відповідальності, установленої законом. Забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів виконавчого провадження, крім випадків, передбачених законом.

Фінансове та матеріальне забезпечення діяльності працівників органів державної виконавчої служби та фінансування витрат на проведення й організацію виконавчих дій здійснюються коштом виконавчого провадження, державного бюджету. Чисельність працівників органів державної виконавчої служби, порядок і норми матеріального забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України. Державні виконавці, які потребують поліпшення житлових умов, забезпечуються службовим житлом у першочерговому порядку на час виконання повноважень відповідно до законодавства за кошти державного чи відповідного місцевого бюджету. За сім'єю загиблого державного виконавця зберігається право на одержання жилої площі [7, с. 459-471].

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», завданням органів ДВС та приватних виконавців є своєчасне, повне і неуперед- жене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом [4].

Стаття Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» має назву «Завдання Державної виконавчої служби», не тільки містить завдання, але й визначає організаційні моменти правового статусу ДВС України, а також закріплює основні принципи виконання рішень, що становить основний зміст її діяльності.

Виконання рішень здійснюється з дотриманням основних принципів права, а саме: принципів законності, верховенства права, своєчасності, неупередженості, обов'язковості виконання рішень і примусовості. Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість і відображають суттєві положення права. Вони є основним критеріями для правотворчої, правозастосовної діяльності, зокрема діяльності ДВС [8, с. 81-82].

Принцип законності є базовим у будь-якій державі, в Україні також. Відповідно до ст. 19 Конституції, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України [5].

Дотримання законності в діяльності Державної виконавчої служби означає:

- дотримання посадовими особами ДВС нормативно-правових актів та індивідуальних актів управління;

- ухвалення управлінських рішень посадовими особами відповідно до чинного законодавства та підзаконних актів;

- узгодженість індивідуальних актів управління з нормами нормативно-правових актів, а також індивідуальними актами вищого рівня.

Важливу роль у діяльності органів Державної виконавчої служби відіграє принцип верховенства права, він базується на неухильному дотримані прав та свобод стягувача, боржника й інших учасників виконавчого провадження відповідно до Конституції України й інших нормативно- правових актів, ухвалених на основі Основного закону держави [9, с. 100-108].

На думку М.Й. Штефана, важливим принципом у діяльності виконавців є принцип обов'язковості вимог державного виконавця та своєчасне виконання рішень. Саме цей принцип є незаперечним і потребує активної державної підтримки. Даний принцип означає, що вимоги держаних виконавців щодо виконання рішень є обов'язковими для всіх органів, підприємств, організацій, посадових осіб і юридичних осіб, але обов'язковість виконання вимог державного виконавця забезпечується низкою негативних наслідків, спричинених невиконанням порушником визначених вимог [10. с. 216].

Принцип своєчасності виконання рішень полягає в тому, що рішення має бути виконане в чітко зазначені строки, визначені Законом України «Про виконавче провадження», саме цей принцип зобов'язує державного виконавця своєчасно вжити всіх заходів у терміни, передбачені законом.

Принцип повноти виконання рішення полягає в тому, що рішення має бути виконане в повному обсязі, відповідно до його змісту. Виконання даного принципу залежить не тільки від виконавця, а й від матеріального стану боржника.

Неупередженість виконання рішень полягає в тому, що державний виконавець у процесі виконання рішення має керуватись виключно вимогами закону та змістом виконуваного рішення, без урахування власного ставлення до особи, щодо якої винесене рішення, а також власної оцінки його доцільності та справедливості [11, с. 69-74].

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій, визначених у Законі України «Про виконавче провадження» органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, даним Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, ухваленими відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», а також рішеннями, які за Законом підлягають примусовому виконанню.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка відповідно до виконавчого документа зобов'язана виконати певні дії або утриматись від їх учинення на користь стягувача [12, с. 145-147].

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець проводить виконавчі дії й ухвалює рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів і протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» й іншими нормативно-правовими актами.

Основним пріоритетним напрямом роботи у сфері реформування системи виконання судових рішень як складової системи захисту прав стягувачів залишається постійне вдосконалення законодавства, спрямованого на забезпечення підвищення ефективності виконавчого процесу шляхом усунення правових перепон у виконанні судового й іншого рішення, винесеного відповідними органами, удосконалення законодавства у сфері регулювання процедур публічної реалізації конфіскованого/арештованого державними виконавцями майна [13, с. 63-65].

До основних змін, зумовлених реформою 2016 р., можна віднести такі:

- створення інституту приватних виконавців, які мають право виконувати судові рішення та рішення інших органів, крім окрмих категорій рішень;

- відміна строку для самостійного (добровільного) виконання рішення боржнику під час відкриття виконавчого провадження;

- запровадження Єдиного реєстру боржників, він є загальнодоступним та досить дієвим, містить інформацію про боржників, щодо яких відкрито виконавче провадження (наприклад, наявність запису в Реєстрі боржників перешкоджає вчиненню будь-яких реєстраційних операцій із розпорядження майном боржника нотаріусами або органами державної реєстрації);

- упровадження електронних торгів;

- установлення обов'язкового платежу за прийняття виконавчого документа до примусового виконання: стягувач повинен заплатити авансовий внесок у розмірі 2% суми, що підлягає стягненню (даний пункт скасований рішенням Конституційного суду від 15 травня 2019 р.)

- уведення автоматичної системи виконавчого провадження, у якій усі документи неупереджено розподіляються серед виконавців [13, с. 63-65];

- продовження строку подання до виконання виконавчих документі до трьох років (замість одного року, передбаченого чинним законом);

- інше.

Отже, можна сказати, що вищевказані зміни в законодавстві створять потужну правову базу для ефективного виконання судових рішень, своєчасного стягнення заборгованості та захисту прав громадян.

До позитивних результатів реформи потрібно віднести впровадження електронних торгів як основного способу реалізації арештованого державними виконавцями майна. Це зумовлено тим, що існуюча система реалізації арештованого державними виконавцями майна під час здійснення виконавчого провадження не завжди відповідає принципам відкритості та прозорості. А отже, новий засіб комунікації, яким став Інтернет, потребує більш раціонального застосування.

Тому впровадження електронних торгів привело до вдосконалення процедури реалізації арештованого майна; підвищення ефективності примусового виконання рішень; забезпечення участі в електронних торгах ширшого кола потенційних покупців; збільшення отриманої від продажу суми коштів; забезпечення відкритості та прозорості процедури реалізації майна; унеможлив- лення корупційних ризиків під час доступу покупців до майна, яке реалізується [14].

Також значних змін зазнали виконавчі провадження щодо стягнення аліментів. З ухваленням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» за виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів.

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» внесено зміни, якими передбачено, що в разі відкриття або закриття рахунку фізичної особи банк зобов'язаний перевірити наявність інформації про внесення такої особи до Єдиного реєстру боржників [14].

У разі відкриття рахунку на ім'я фізичної особи, внесеної до Єдиного реєстру боржників, зокрема через відокремлені підрозділи банку, або закриття рахунку такою особою банк зобов'язаний у день відкриття або закриття рахунку повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган ДВС або приватного виконавця. Порядок надання такої інформації та форма повідомлення встановлюються Національним банком України за погодженням із Міністерством юстиції України [15, с. 245-247].

Державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб'єкти під час виконання ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, зокрема на реалізацію делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов'язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган ДВС або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа.

Згідно зі ст. 49 Закону України «Про нотаріат», нотаріус або посадова особа відмовляє у вчиненні будь-яких дій особі, яка звернулася із проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, яка внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів, за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці [14].

У ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» внесено зміни, якими встановлено, що в разі звернення особи, яка внесена до Єдиного реєстру боржників, для здійснення перереєстрації, зняття з обліку транспортного засобу з метою його відчуження територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України зобов'язані відмовити у вчиненні реєстраційної дії, про що не пізніше наступного робочого дня повідомити зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про такий транспортний засіб.

У Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» внесено зміни, згідно з якими в державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено в разі, якщо заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів, за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці [14].

Відповідно до статистики виконання рішень, у першому півріччі 2019 р. органам ДВС вдалося досягти суттєвих результатів за основними показниками роботи. Зокрема, зріс показних виконання судових рішень порівняно із 2018 р. на 23,3% [16].

Висновки. Виходячи з вищевикладеного, можна сказати, що реформи, запровадженні Міністерством юстиції, досить ефективні та значущі у процесі роботи органів Державної виконавчої служби України .

Проаналізувавши законодавство та дієвість реформи, можна дійти висновків, що для вдосконалення роботи та підвищення показників діяльності органів ДВС потрібно:

- удосконалити доступ виконавці до реєстрів та баз даних державних органів;

- запровадити автоматичний арешт коштів боржника разом із винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження;

- удосконалити електронний документообіг між виконавцями та банківськими установами шляхом надання доступу до рахунків боржника й автоматичного списання їх для погашення боргу;

- покращити механізм документообігу перевірки майнового стану боржника й автоматичного накладення арешту на майно боржника в усіх майнових реєстрах, які існують у країні;

- внести пропозиції щодо заборонити виїзду за кордон України особам, які внесені до Єдиного реєстру боржників;

- запропонувати державним організаціям відмовляти особам в отриманні будь-якої допомоги з державного бюджету України, якщо такі особи є боржниками, стягнення з яких проводиться на користь держави, до погашення заборгованості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Бабич В.А. Державна виконавча служба: правова природа та перспективи реформування. Адвокат. 2012. № 1. С. 25-28.

2. Щербак С.В. Адміністративно-правове регулювання виконавчого провадження в Украні : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.07. Київ, 2002 - 224 с.

3. Чумак О.О. Дисциплінарна відповідальність працівників державної виконавчої служби України. Актуальні проблеми права: теорія і практика. 2013. № 26. С. 587-593.

4. Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів : Закон України № 1403^Ш від 2 червня 2016 р. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 29. Ст. 535 (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2475^Ш від 3 липня 2018 р.).

5. Конституція України № 254к/96-ВР від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141 (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 2680^Ш від 7 лютого 2019 р. Відомості Верховної Ради України. 2019. № 9. Ст. 50).

6. Про виконавче провадження : Закон України № 1404^Ш від 2 червня 2016 р. Відомості Верховної Ради України. 2016. № 30. Ст. 542 (зі змінами згідно із Законом № 132-ІХ від 20 вересня 2019 р.).

7. Курс цивільного процесу : підручник / В.В. Комаров та ін. ; за ред. В.В. Комарова. Харків : Право, 2011. 1352 с.

8. Фурса С.Я., Щербак С.В. Принципи організації та діяльності державної виконавчої служби. Підприємництво, господарське й право. 2010. № 8. С. 81-85.

9. Сібільов Д.М. Принципи законності та верховенства права у виконавчому провадженні: ідеологічні аспекти їх реалізації. Вісник Академії правових наук України. 2012. № 1. С. 118-126.

10. Штефан М.Й., Омельченко М.П., Штефан С.М. Виконання судових рішень: навчальний посібник. Київ : Юрінком-Інтер, 2001.320 с.

11. Крупнова Л.В. Значення принципу законності в діяльності Державної виконавчої служби України. Теорія і практика інтелектуальної власності. 2013. № 1. С. 69-74.

12. Голотребчук Ю.А. Права та обов'язки сторін у виконавчому провадженні. Бюлетень Міністерства юстиції' України. 2013. № 9. С. 145-147.

13. Солонар А.В., Васильєва В.В. До питання запровадження інституту приватних виконавців в Україні. Юридичний науковий електронний журнал. 2016. № 1. С. 63-65.

14. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання : Закон України № 2475^Ш від 3 липня 2018 р. Відомості Верховної Ради України. 2018. № 36. Ст. 272.

15. Шамова В.М. Порівняльна характеристика правового статусу державних та приватних виконавців. Молодіжний науковий юридичний форум: Всеукраїнська науково-практична конференція до Дня науки, Київ, Національний авіаційний університет, 18 травня 2017р.: тези доповіді Київ : Вектор, 2017. Т ІІ. С. 245-248.

16. Показники роботи державної виконавчої служби у першому півріччі 2019 р. URL: https://minjust.gov.ua/news/ministry/derjavna- vikonavcha-slujba-prezentuvala-rezultati-roboti-u-pershomu-pivrichchi-2019-roku.

Размещено на Allbest.ru