Необхідність, сутність, значення та мета тлумачення у праві

Размещено на http://allbest.ru

Бердянський університет менеджменту і бізнесу

Необхідність, сутність, значення та мета тлумачення у праві

Антошкіна В.К., доцент кафедри галузевих юридичних дисциплін

Анотація

Автором у вказаній статті розглядаються основоположні питання тлумачення в праві, такі як: визначення поняття тлумачення, розмежування його зі схожими правовими категоріями, мета тлумачення, критерії ефективності.

У статті визначається, що насамперед важливо встановити правильну дефініцію досліджуваного поняття. Також наводиться дискусія про розмежування тлумачення, інтерпретації та конкретизації і, відповідно, правоінтерпретаційної та правоконкретизуючої діяльності.

Автором відстоюється позиція про необхідність розглядати тлумачення як форму інтелектуально-вольової діяльності, яка, з одного боку, зможе відображати внутрішній пізнавальний розумовий процес, що полягає в системному з'ясуванні й роз'ясненні сенсу норм права, аналітичному встановленні її змісту, а з іншого боку - це зовнішнє вираження такої діяльності. Об'єктом тлумачення норм права пропонується визнавати волю самої норми права.

У роботі визначаються поетапні цілі процесу тлумачення, як-от: з'ясування та доведення до інших осіб істинного сенсу та змісту конкретної норми; створення належних умов для забезпечення розвитку розсуду суб'єктів інтерпретації; забезпечення результативного застосування правових норм у правозастосовній діяльності під час подолання прогалин і колізій у праві та законодавстві; забезпечення гармонізації різних інтересів під час регулювання суспільних відносин.

Аналізуються питання ефективності тлумачення, яке пропонується розуміти як оціночне поняття. Тлумачення норм права розуміється як інтелектуально-вольова діяльність, що охоплює весь механізм правового регулювання, в основі якої лежить системність права, відображенням якої є наявність різноманіття прямих і зворотних зв'язків між юридичними нормами, основною метою якої є створення умов для ефективного функціонування відповідної галузі права.

При цьому автор зазначає, що під час вивчення вказаних питань необхідний комплексний, інтегративний підхід, що включає логічне, лінгвістичне, філософське, етичне, соціологічне та інше обґрунтування інтерпретаційної практики, що вимагає продовження досліджень у цій сфері.

Ключові слова: поняття тлумачення норм права, мета тлумачення норм права, конкретизація норм права, інтерпретація норм права, ефективність тлумачення норм права.

Abstract

Necessity, essence, meaning and purpose of interpretation in law

The author studies in mentioned article the basic issues of interpretation in law, such as: defining the concept of interpretation, distinguishing it with similar legal categories, purpose of interpretation, effectiveness criteria.

It is mentioned in the article that it is first important to set the correct definition of the concept of the research. Also discussion on the delineation of interpretation and concretization, and, accordingly, the law interpretive and law-making activities are given.

The author defends the position on the necessity to consider interpretation as a form of intellectual-volitional activity, which can reflect, on the one hand - the internal cognitive thought process, which consists in the systematic clarification and explanation of meaning of the rules of law, analytical setting of its content, and on the other hand - it is an external expression of such activity. It is suggested to recognize the will of the legal rule itself as the object of the rules of law interpretation.

The work defines the phased goals of the interpretation process, such as: clarifying and sharing with other persons the true meaning and content of a certain rule; creation of proper conditions for ensuring the development of the discretion of the interpretation subjects; ensuring of effective legal rules application in law enforcement activities while resolving gaps and collisions in law and legislation; ensuring the harmonization of different interests in the regulation of social relations.

The issue on effectiveness of interpretation is analyzed, which is offered to be understood as an evaluation concept. The interpretation of the rules of law is understood as intellectual and volitional activity, which covers the whole mechanism of legal regulation, which is based on the systemic of law, the reflection of which is the presence of a variety of direct and inverse connections between legal rules, the main purpose of which is to create conditions for the effective functioning of the relevant field of law.

At the same time, the author states that studying of the mentioned issues needs a complex, integrative approach, which includes logical, linguistic, philosophical, ethical, sociological and other substantiation of interpretative practice, which requires further research in this field.

Key words: concept of interpretation of legal rules, purpose of legal norms interpretation, specification of legal rules, interpretation of law, effectiveness of interpretation of legal rules.

Постановка проблеми

Розроблення нових юридичних приписів неможливе без тлумачення, оскільки у розвиненій системі законодавства більшість новостворених норм так чи інакше пов'язана з уже наявними законодавчими положеннями. Велике значення має тлумачення і для створення зводів законів, зібрань і довідників із законодавства, для обліку нормативних актів. Процес тлумачення неминучий під час реалізації правових норм органами суду, прокуратури, іншими державними органами, під час вчинення правочинів юридичними і фізичними особами, в діяльності партій, громадських об'єднань, під час здійснення громадянами юридично значимих дій і т.д. Усе вищезазначене зумовлює постійний науковий і практичний інтерес до розуміння сутності тлумачення, його юридичної техніки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми тлумачення правових норм висвітлювались у працях вітчизняних і зарубіжних науковців, таких як: С.С. Алексєєв, В. Бернам, Є.В. Васьковський, О.Б. Венгеров, М.О. Власенко, Ю.Л. Власов, М.М. Вопленко, О.В. Капліна, П.О. Недбайло, А.С. Піголкін, П.М. Рабінович, Б. Спасов, А.О. Селіванов, І.Д. Сліденко, В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, Г.О. Христова, О.Ф. Черданцев та інші. Проте окремі питання тлумачення потребують більш детального вивчення та переосмислення на сучасному етапі функціонування національної правової системи.

Мета статті. Правильне тлумачення правових норм є найважливішою і необхідною умовою їх належного застосування, тому чітке розуміння сутності і мети інтерпретаційної діяльності всіма суб'єктами вказаної діяльності дозволить зробити цей процес більш ефективним.

Основні результати дослідження

Видається, що найбільш правильний методологічний підхід до визначення дефініції «тлумачення», безпосередньо пов'язаний із визначенням початкової мети формулювання такого юридичного терміну. Правова природа досліджуваного явища може бути виявлена за допомогою функціонального теоретичного аналізу і на основі комплексного аналізу його істотних ознак і властивостей.

Системний підхід у вивченні категорії «тлумачення» у правовому аспекті дає можливість досліджувати правову матерію як цілісне, відносно самостійне утворення, як саме по собі, так і в комплексі з іншими аналогічними економічними, соціально-політичними й іншими явищами. Це стає можливим за допомогою системного аналізу.

Слідуючи певній методологічній послідовності підходу (від абстрактного до конкретного), можна зазначити, що в загальному алгоритмі ланцюга пізнавального руху думки утворюються ключові елементи у вигляді юридичних понять і визначень. останні призводять дослідника до вичерпного і теоретичного пізнання правових явищ.

При цьому кожне нове і більш складне юридичне поняття синтезує в собі попередні визначення, зв'язки й відносини цього явища і тим самим виступає як первісний етап, який поступово підводить дослідника до більш високого етапу дослідження правової дійсності [1, с. 19-22].

Отже, для формування наукового знання як вихідного пункту завжди дуже важливо встановити правильну дефініцію досліджуваного поняття. На думку Б.М. кедрова, це надасть можливість визначити ті межі, в яких можливо заглибитися в сутність предмета, що розкривається цим поняттям, і за межі яких дослідник не повинен виходити, щоб уникнути елементарних логічних помилок [2, с. 48].

Ця обставина зумовлює необхідність звернутися до дослідження поняття та ознак «тлумачення» в праві. Отже, поняття є зовнішнім актом теоретичного пізнання.

На основі поняття можна простежити сутність того чи іншого явища в праві і провести різницю його й інших об'єктів. Одночасно розробка наукового поняття це складний і тривалий за часом процес, що не завжди завершується розробкою єдиної уніфікованої наукової термінології.

Система права з логічної точки зору є результатом творчої діяльності людей, яка об'єктивується в мовній формі, де норми права виступають як своєрідні мовно-логічні феномени [3, с. 152]. Поняття в праві виконують цементуючу роль в організації та функціонуванні системи права. Вони спрощують структурні зв'язки в праві, координують розвиток системи права, надають їй узгодженість і збалансованість. Однак, як правильно зазначає Н.А. Власенко, «правові поняття виступають умовою точності, умовою досконалого вираження права лише у випадках формулювання відповідно до правил нормотворчої техніки» [4, с. 12].

Звертаючи увагу на різні погляди щодо розуміння терміна «поняття», пропонується для цілей цього дослідження розуміти його як сукупність знань про предмет, явища, процеси, які виступають як засіб відображення правової та поза правової дійсності. У цьому випадку є важливим розмежування змісту термінів «юридичне поняття» і «правове поняття». Останнє висловлює правосвідомість в його особливості, відображає сутність права, що відповідає телеологічним розділенням на поняття, що відносяться до цінності права, і поняття, які стосуються цінності правової науки. Видається, що поняття «тлумачення» слід розглядати як наукове поняття. При цьому основною функцією наукового поняття слід визнати відображення сутності досліджуваного предмета. Саме наукове поняття «тлумачення» повинно відповісти на питання про його сутність.

Одночасно термінологічно поняттям прийнято вважати будь-яке слово або словосполучення, яке позначає ключове поняття елементу правової норми. На відміну від поняття, науковий термін це слово або сполучення слів, покликане виразити в мові (універсальному середовищі, «в якій здійснюється саме розуміння») поняття, матеріальним носієм якого є термін. Висловити поняття в науковому терміні означає відмежувати його від інших, схожих з ним лексичних одиниць. Таке відмежування досягається за допомогою повідомлення терміну визначеного сенсу.

Нерозривний зв'язок і невіддільність понять і відповідних їм термінів аналізується в роботі Е.А. Прянішнікова, де зв'язок «явище - поняття - термін» розглядається як єдність [5, с. 114]. Найважливіша властивість останнього полягає в тому, що основним і первинним у ньому буде явище дійсності. У свою чергу, поняття - відображення такого явища у свідомості людей, а термін слугує словесним вираженням поняття. В законодавчих текстах повинен існувати зв'язок юридичних понять і відповідних їм термінів. Цей зв'язок виражається в їх взаємній залежності. Тому найважливішу роль при формулюванні правових норм слід відводити дослідженню змісту кожного конкретного терміну, встановленню ступеня його зв'язку з поняттям.

Велике значення має надаватися також дотриманню вимоги однозначності того, що виражається формулами «одне поняття - один термін» і «єдина термінологія для всієї галузі права». Загальновідомо, що в нормативних правових актах неприпустимо позначати одним і тим самим терміном різні поняття, а також використовувати різні терміни для позначення одного й того самого поняття. Порушення цих правил повинно розглядатися як істотний недолік юридичної техніки.

Дефініція як підсумок розумової діяльності, за твердженням одних вчених, описує ознаки об'єкта або предмета; за твердженням інших дослідників - утримання об'єкта, за твердженням третіх - сенс. так чи інакше дефініція акумулює в собі основні характеристики змісту предмета або явища (в номінативних дефініціях - поняття чи терміна).

При цьому дефінітивне поняття має адекватно відповідати своїм змістом, максимально чітко та ясно.

Отже, можна зробити висновок, що дефініція «тлумачення» є описом досліджуваного явища в праві, а також інтерпретація цього терміну за допомогою виділення його основних, сутнісних властивостей або рис. Результатом визначення як логічного прийому є науковий термін (текстова дефініція) «тлумачення», в якій об'єднуються істотні ознаки предмета.

Легальні дефініції відіграють важливу роль у механізмі правового регулювання. Основна їхня функціональна спрямованість направлена на усунення правової невизначеності. з огляду на це правильно сформульована дефініція надає можливість виявити сутність поняття, що визначається. На основі цього стає можливим розмежування різних правових явищ. тому багато в чому ефективність правового регулювання зумовлюється цілісністю понятійно-термінологічного апарату. І, навпаки, відсутність легальної дефініції або її некоректність призводить до неправильного тлумачення змісту правової норми і не сприяє однаковості правозастосовної практики.

На основі наведених вище теоретико-методологічних підходів, для подальшого розгляду особливостей тлумачення та його визначення, необхідно спочатку проаналізувати усталені підходи до зазначеного поняття та його сутнісні характеристики. Для цього важливо визначити його основні критерії. Як видається, ці критерії полягають у такому.

Будь-яке наукове поняття повинне чітко відображати сутність досліджуваної правої категорії і бути поширеним. Водночас формування поняття в праві має на увазі необхідність врахування логічних зв'язків поняття і визначеного ним явища. Більше того, поняття повинне відображати основоположні ознаки досліджуваного феномена.

Одночасно головною ознакою наукового терміна «тлумачення» слід визнати стійку однозначність.

Термінологічність поняття «тлумачення» найбільш точно сприяє вивченню сутності досліджуваного нами явища, оскільки не містить у собі емоційної суб'єктивної складові і не залежить від контексту.

У словнику можна зустріти такі визначення досліджуваного поняття - «тлумачити значить надавати визначення, яке-небудь пояснення, визначати сенс чого-небудь», «виводити свої здогади і висновки», «те чи інше пояснення, роз'яснення чого-небудь, розуміння чого-небудь з якоїсь точки зору». тлумачення - «це розумова діяльність різних суб'єктів, процес відображення об'єктивної реальності і «перекладу» її на доступну мову». «тлумачення - пояснення або інтерпретація чого-небудь перш невідомого шляхом умоглядного аналізу суті явища» [6, с. 411].

Термін «інтерпретація» (interpraetatio), що прийшов до нас із латинської мови, увійшов до повсякденного юридичного вжитку. Тлумаченням або інтерпретацією (interpretatio, interpretation), називається сукупність прийомів, застосовуваних до творів людського духу з метою зрозуміти їх [7, с. 728].

Видається, що з метою найбільшої відповідності правових термінів правової дійсності в галузевих наукових дослідженнях доцільно застосовувати термінологічність поняття «тлумачення». Це призведе до того, що наукова дефініція «тлумачення» відповідатиме певному поняттю. У цій якості термін і поняття, що позначаються ним стануть дієвим методологічним інструментом наукового пізнання.

Насамперед, необхідно дослідити основні положення дискусії про розмежування тлумачення, інтерпретації та конкретизації і, відповідно, правоінтерпретаційної та правоконкретизуючої діяльності.

Тісна взаємодія процесів тлумачення та конкретизації правових норм призвела по суті до визнання за судами права на конкретизацію закону в процесі здійснення правосуддя, що веде до змішування правотворчих функцій і функцій суду, та не сприяє чіткому дотриманню закону при здійсненні правосуддя. У зв'язку з цим виникає необхідність розробки юридичного поняття конкретизації закону як суворого певного наукового поняття теорії права і його співвідношення з тлумаченням правових норм.

У юридичній літературі склалося кілька напрямів авторитетних думок щодо співвідношення конкретизації та тлумачення.

Відповідно до першого погляду, тлумачення і конкретизація юридичних норм визнаються однопорядковими правовими явищами. З цих позицій А.С. Піголкін конкретизацію визначає як істотне уточнення змісту правової норми [8]. Водночас конкретизація за своїм характером також може бути різною. Це може бути розвиток, доповнення, уточнення закону.

Позицію щодо поглинання конкретизації тлумаченням відстоює А.ф. Черданцев. Учений пише, що процес конкретизації є складником процесу тлумачення [9]. В.В. Гончаров уважає позицію О.Ф. Черданцева не до кінця послідовною, адже необхідність звернення до зовнішніх обставин при тлумаченні юридичних норм є очевидною [10, с. 270-276].

Досить цікавою виглядає підхід, який розглядає конкретизацію та тлумачення як мету і засіб. Тлумачення норм права виступає як загальна умова і засіб, за допомогою якого вдається конкретизувати, або аналогічно вирішити певний правовий випадок. цю думку поділяє М.М. Вопленко [11].

Нарешті, тлумачення і конкретизацію можна розглядати як самостійні поняття [12, с. 11-12].

Позиція про самостійність тлумачення і конкретизації, на наш погляд, представляється найбільш обґрунтованою. Співвідношення і взаємодія конкретизації та тлумачення норм права проявляються в різних формах і залежать від специфіки правової норми. Встановлено, що тлумачення і конкретизація це взаємопов'язані, але не однакові за своєю правовою природою явища. Але в практичній діяльності з тлумачення норм права між безпосереднім тлумаченням правових норм та їх конкретизацією досить важко провести чітку межу.

У цьому аспекті правильною видається позиція Н.А. Власенка та М.В. Залоїла, які вважають, що творчий зміст судової практики становлять конкретизація і тлумачення - об'єктивні явища, властиві правовому регулюванню, які багато в чому мають загальні риси. однак наявність тісного зв'язку між ними не свідчить про їх тотожність.

Конкретизація і тлумачення мають ряд особливостей, складний характер співвідношення і взаємовпливу, а також різну міру вираження творчого начала при здійсненні їх судовим органом [13, с. 43-57]. При розкритті феномена тлумачення норм права часто використовують термін «інтерпретація». На сучасному етапі більшістю вчених, на наш погляд, справедливо розглядаються зазначені два терміни як синоніми [14, с. 89]. Законодавством України використовується термін «тлумачення норм права» [15]. У цьому ж дусі І.Д. Сліденко зазначає, що «тлумачення конституції - діяльність із усунення неоднозначності розуміння норми конституції шляхом усвідомлення сенсу норми, встановлення дійсного змісту норми конституції» [16, с. 99]. тлумачення розсуд правовий колізія

У процесі діяльності з тлумачення норм права відбувається відображення фактів об'єктивної дійсності і, отже, їх пізнання, що є її інтелектуальною стороною, яка характеризується також тим, що інтерпретатором не застосовується механічний підхід, а відбувається процес усвідомлення наданої правом можливості тлумачення норми права з урахуванням дотримання балансу приватноправових і публічних інтересів. отже, саме в процесі тлумачення, як інтелектуальної діяльності, відбувається як безпосереднє встановлення змісту норм права в тій чи іншій ситуації, так і їх розвернуті подальші роз'яснення, які можуть супроводжуватися актом тлумачення.

Намір суб'єкта тлумачення здійснити певну діяльність з тлумачення норм права відповідно до прийнятого їм рішенням незалежно від волі інших осіб є вольовою стороною тлумачення. Воля в процесі тлумачення є формою певного виразу потреб та інтересів у праві. Таким чином, тлумачення, як діяльність, включає в себе інтелектуальний і вольовий аспекти, базовими складовими елементами яких у праві є «інтерес» і «воля».

Можна погодитися з тим, що тлумачення необхідно розглядати як форму інтелектуально-вольової діяльності, яка зможе відображати, з одного боку - внутрішній пізнавальний розумовий процес, що полягає в системному з'ясуванні й роз'ясненні сенсу норм права, аналітичному встановленні її змісту, а з іншого боку - це зовнішнє вираження такої діяльності. Тлумачення охоплює весь механізм правового регулювання, з одночасним виходом за межі винятково застосування і реалізації правових норм. Правильне тлумачення права спирається на певні принципи, якими необхідно керуватися в своїй діяльності як суб'єктам наукового тлумачення права, так і тлумачення, безпосередньо пов'язаного з його реалізацією [17, с. 78-86].

Предметом тлумачення є безпосередньо норма права, її текст, пов'язані з нею правові та не правові джерела. Більшістю сучасних вітчизняних наукових джерел зазначається, що об'єктом тлумачення норм права є воля суб'єкта правотворчості, матеріалізована в тексті норми права [18, с. 177]. Однак, на думку таких учених, як Б.В. Малишев та О.В. Москалюк, об'єктом тлумачення норм права визнається воля самої норми права [19].

Отже, основна мета тлумачення - правильне, точне й однакове розуміння і застосування закону, виявлення його сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Воно покликане протидіяти будь-яким спробам відійти від змісту правових норм, протиставити букву і дух закону, з'ясувати сенс того, що законодавець сформулював. отже, тлумачення не вносить і не може вносити поправок і доповнень у чинні норми, воно покликане лише пояснювати й уточнювати те, що сформульовано в законі. І тут важливо правильно витлумачити норму для її ефективного застосування і не підмінити цим правотворчий процес.

Зокрема, зведення процесу тлумачення виключно до розкриття і з'ясування безпосереднього сенсу норм може поставити суд у ситуацію, коли відсутність конкретної норми не позбавить можливості врегулювати спірні правовідносини. Саме тому істотним для правозастосування, а отже, і для процесу тлумачення є творчий компонент логічного розвитку тлумачних норм.

Діяльність судових органів з конкретизації юридичних норм має своєрідний творчий характер [20, с. 43-57]. Природно, в межах правозастосовної конкретизації неможливе створення нової, самостійної юридичної норми, але за допомогою її в правове регулювання вноситься певний елемент новизни, який разом з основною нормою сам стає об'єктом застосування. При цьому сам цей новий елемент не повинен виходити за межі змісту юридичної норми, що конкретизується.

Проведений аналіз свідчить, що сьогодні немає єдиного визначення тлумачення правових норм. Зокрема, П.М. Рабінович пише: «Тлумачення правової норми - це діяльність із з'ясування або роз'яснення (інтерпретації) її змісту з метою правильного застосування і реалізації останньої» [21, с. 141].

Схожої позиції дотримується і Т.Я. Хабрієва, яка до процесу тлумачення включає з'ясування (розкриття змісту правових норм) і роз'яснення їхнього сенсу, тобто пояснення вираженої в нормах права волі суб'єктів правотворчості [22].

Надають свої визначення і галузеві фахівці. На думку В.Я. Карабаня, для науки цивільного права в принципі було б придатним те розуміння поняття тлумачення, яке склалося в теорії права [23, с. 13-25]. Однак воно, з одного боку, зводиться до з'ясування та роз'яснення змісту актів законодавства, а з іншого боку, невиправдано ускладнюється шляхом включення до визначення цього поняття вказівки на мету підвищення ефективності правового регулювання.

Суб'єкт тлумачення не повинен думати про ефективність правового регулювання. В іншому випадку він не зможе дати адекватне тлумачення акта законодавства.

У сфері цивільного права особливо помітна значна різниця між положеннями акта законодавства і правовою нормою та значна відстань між цими двома явищами та поняттями, які ці явища визначають. Це пов'язане із складністю цивільних відносин, що практично виключає можливість повного викладення в одному положенні акта цивільного законодавства правової норми. з огляду на це він вважає неприйнятним запозичення наукою цивільного права традиційного для теорії права поняття «тлумачення правових норм», а прийнятним лише остільки, оскільки воно визнається менш широким поняттям щодо поняття тлумачення актів цивільного законодавства.

Автором тлумачення актів цивільного законодавства визначається як виявлення положень актів законодавства, що поширюються на певні правовідносини, конструювання на їх підставі норм цивільного права, з'ясування змісту цих правових норм та обґрунтування з'ясованого змісту. Слід зазначити, що це одинична праця наукового рівня, яка досліджує питання визначення тлумачення цивільно-правових норм і можливості застосування загального визначення із теорії права.

Необхідно звернути також звернути увагу, що можна виокремити відмінний та певною мірою новітній процес тлумачення - тлумачення правочинів та інших індивідуальних актів. вирази та слова осіб під час вчинення правочинів не завжди однозначно відображають їхню волю. Нерідко під час їхньої реалізації виникають суперечки щодо змісту окремих положень або умов. отже, недостатня визначеність умов правочинів, заперечення їх дійсності, незрозумілість змісту використовуваних понять, необхідність визначення правової природи викликають необхідність тлумачення.

На підставі викладеного вище в межах цього дослідження структуру процесу тлумачення найбільш доцільно представляти з трьох компонентів: з'ясування, роз'яснення та розвиток. При цьому саме розвиток, не будучи обов'язковим елементом процесу тлумачення, засвідчує про його творчий характер. При цьому з'ясування відбувається через певні внутрішні розумові операції, в той час як роз'ясненню та розвитку властивий об'єктивний характер через те, що внаслідок тлумачення повинно відбутися вироблення і формулювання конкретного результату.

Поняття «ефективність» в юридичній науці практично не досліджувалася, що зумовлює необхідність його нового осмислення в правовому контексті і тлумачення права зокрема.

Окреслені в літературі підходи до розуміння ефективності представляють цю категорію виключно як суто кількісну величину, яка не має чітких меж із суміжними поняттями. Таке розуміння ефективності вимагає перегляду. Крім того, чинником, що зумовлює актуальність і необхідність дослідження питань ефективності тлумачення норм, є відсутність науково обґрунтованих методик оцінки такої ефективності, підвищення якості його компонентів і внутрішніх зв'язків.

Ефективність тлумачення права слід розуміти як оціночне поняття. Дійсно, будучи специфічною оціночної категорією, «ефективність» тлумачення одночасно є мірою, за допомогою якої визначається рівень функціональності тлумачення права в динамічному стані. Аналіз ефективності тлумачення передбачає послідовне вивчення його елементів, тоді як основні напрями оцінки такої ефективності задаються функціями тлумачення.

Тлумачення норм права зумовлене у своєму виникненні трьома основними факторами:

1) цілями, завданнями і самим механізмом правозастосовної діяльності;

2) потребами в координації та обслуговуванні правозастосовних процесів;

3) потребами в забезпеченні внутрішньої узгодженості джерел права та обслуговуванні правозастосовних процесів шляхом їх приведення у відповідність до чинного законодавства.

Неможливість розробки єдиного поняття «ефективність» на основі його оціночної природи, обґрунтовує важливість встановлення переліку необхідних умов ефективності тлумачення норм права. До спеціальних критеріїв ефективності тлумачення ставляться як якість норми права, так і якість зовнішньої форми її закріплення як безпосередніх об'єктів тлумачення.

Висновки

Тлумачення норм права необхідно розглядати як інтелектуально-вольову діяльність, що охоплює весь механізм правового регулювання, в основі якої лежить системність права, відображенням якої є наявність різноманіття прямих і зворотних зв'язків між юридичними нормами, основною метою якої є створення умов для ефективного функціонування відповідної галузі права та забезпечення балансу законних інтересів суспільства, держави і приватноправових інтересів суб'єктів права в превентивному порядку.

Вищевикладені наукові положення про тлумачення дають нам можливість показати, як забезпечується висока якість та ефективність інтерпретаційної діяльності у правовій системі суспільства, а також з'ясувати його сутнісні характеристики.

Наведені підходи до юридичного тлумачення є традиційними для вітчизняної та зарубіжної юридичної науки. Водночас методологічні основи дослідження інтерпретаційної техніки повинні бути представлені набагато ширше і різноманітніше. Під час її вивчення необхідний комплексний, інтегративний підхід, що включає логічне, лінгвістичне, філософське, етичне, соціологічне та інше обґрунтування інтерпретаційної практики, що вимагає продовження досліджень у цій сфері.

Список використаних джерел

1. Мамонтов А.Г Возможности системной методологии исследования судебно-правовой сферы. История государства и права. 2010. № 4. С. 19-22.

2. Кедров Б.М. Оперирование понятиями у диалектической и формальной логики. Диалектика и логика. Формы мышления / Б. Кедров, И. Герасимов, Л.Г.О. Киели, Д. Горский, А. Зиновьев, Э. Ильенков ; под общ. ред. Б.М. Кедрова. Москва : Издательство академии наук СССР, 1962. 312 с.

3. Бабаев В.К. Советское право как логическая система. Москва : РИО Акад. МВД СССР, 1978. 212 с.

4. Власенко Н.А. Проблемы точности высказывания формы права : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01. Екатеринбург, 1997. 23 с.

5. Прянишников Е.А. Единство «явление - понятие - термин» и его значение для законодательства. Советское государство и право. 1971. № 2. С. 114-117.

6. Толковый словарь живого языка В. Даля. Москва : Русский язык, 1882. 2800 с. Т 4. Репринт. 684 с.

7. Фасмер М. Этимологический словарь русского языка : в 4 т Москва : Наука, 1987. 2844 с. Т 3.

8. Пиголкин А.С. Толкование норм права и правотворчество: проблемы соотношения. Закон: создание и толкование : сборник / под. ред. А.С. Пиголкина. Москва : Спарк, 1998. 283 с.

9. Черданцев А.Ф. Толкование права и договора. Москва, 2003. 381 с.

10. Гончаров В.В. До питання про функціональне тлумачення змісту юридичних норм. Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. / редкол. : С.В. Ківалов (голов. ред.), Ю.М. Оборотов (заст. голов. ред.), Ю.П. Аленін та ін. ; МОН України, ОНЮА. Одеса : Юридична література, 2009. Вип. 50. С. 270-276.

11. Вопленко Н.Н. Официальное толкование норм права. Волгогорад, 2004. 102 с.

12. Шмельова Г.Г. Конкретизація соціалістичного права як фактор вдосконалення правового регулювання : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Львів, 1982. 104 с.

13. Власенко Н.А., Залоило М.В. Конкретизация и толкование права как творческое содержание судебной практики. Журнал российского права. 2016. С. 43-57.

14. Сліденко І.Д. Тлумачення Конституції: питання теорії і практики в контексті світового досвіду : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02. Одеса, 2001.227 с.

15. Конституція України : від 28 червня 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

16. Сліденко І.Д. Тлумачення конституції: питання теорії і практики в контексті світового досвіду. Одеса : Фенікс, 2003. 234 с.

17. Гогусь Т.М. Тлумачення правових норм та індивідуальних розпорядчих актів про судоустрій. Право України. 2008. № 1. С. 78-86.

18. Власов Ю.Л. Проблеми тлумачення норм права : монографія. Київ : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. 180 с.

19. Малишев Б.В., Москалюк О.В. Застосування норм права (теорія і практика) / за заг. ред. Б.В. Малишева. Київ, 2010260 с.

20. Власенко Н.А., Залоило М.В. Конкретизация и толкование права как творческое содержание судебной практики. Журнал российского права. 2016. С. 43-57.

21. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права і держави. Київ : Атіка, 2001. 176 с.

22. Хабриева Т.Я. Толкование Конституции Российской Федерации: теория и практика / Ин-т государства и права РАН. Москва : Юристъ, 1998. 244 с.

23. Карабань В.Я. Толкование актов гражданского законодательства Украины : дисс. ... канд. юрид. наук : 12.00.03. Одесса, 2007. 193 с.

Размещено на Allbest.ru