Правові та інституційні основиспеціальних місій Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові та інституційні основиспеціальних місій Європейського Союзу

Петренко Ю.В.,

аспірант кафедри права Європейського Союзу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Досліджено три рівні правового регулювання діяльності спеціальних місій ЄС. По-перше, це загальне міжнародне право, за яким ЄС має керуватися положеннями Статуту ООН та, в певних випадках, резолюціями Ради Безпеки ООН. По-друге, це загальносоюзний рівень. Право ЄС значно розширює положення загального міжнародного права щодо статусу, умов створення, діяльності, припинення діяльності спеціальних місій та з інших питань. По-третє, це двосторонній рівень, що передбачає укладення Євросоюзом відповідних угод із державою, на території якої здійснює діяльність спеціальна місія.

Проаналізовано особливості правового статусу спеціальних місій Євросоюзу. Виокремлено та розкрито сутність організаційних форм місій. Залежно від призначення, ступеню важливості справ, залучених сил і засобів виділяють 4 організаційні форми місій: військові, поліцейські, сприяння встановленню порядку («верховенства закону») і наглядові. Наведено приклади та розкрито сутність кожної форми спеціальних місій ЄС.

Розглянуто систему інституцій та органів, що сприяють ефективному функціонуванню спеціальних місій ЄС. Серед них ключовими є Рада ЄС, Верховний представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки, Комітет із питань політики та безпеки, Військово-політична група, Комітет із цивільних аспектів врегулювання кризових ситуацій, Військовий комітет, Військовий штаб, Командувач цивільних операцій.

Розкрито порядок прийняття рішень, які закладають цілі та обсяг, а також тривалість та умови виконання місій. З'ясовано роль спеціальних місій ЄС як інструменту допомоги в подоланні криз та усуненні загроз міжнародному безпековому середовищу. Спрогнозовано перспективи подальшого посилення співпраці держав-членів ЄС у вказаному форматі взаємодії. євросоюз місія правовий статус

Ключові слова: Європейський Союз, спеціальні місії, Комітет із питань політики та безпеки, Військовий комітет

law and institutional foundations of the European union special missions

Key words: European Union, special missions, Political and Security Committee, Military Committee.

Актуальність теми статті зумовлена необхідністю аналізу правових та організаційних основ використання спеціальних місій ЄС для подальшого з'ясування їх ролі як інструменту допомоги в подоланні криз та усуненні загроз міжнародному безпековому середовищу.

Безумовно, пріоритетом для Євросоюзу є забезпечення власної безпеки та запобігання кризовим явищам поряд зі своїми кордонами. Однак нині новітні виклики системі міжнародної безпеки мають глобальний характер. Прикладом може слугувати неконтрольована міграція з охоплених конфліктами країн Африки та Близького Сходу, що стала загрозою безпеці та стабільності європейських країн та призвела до наростання протиріч усередині Європейського Союзу.

Збройні заворушення, внаслідок чого страждають тисячі людей, низький рівень життя в окремих державах, економічна нестабільність, що спостерігається на території багатьох країн, відсутність у значної кількості громадян можливостей для працевлаштування в себе на батьківщині та інші фактори породжують не лише нелегальну міграцію, а й не менш небезпечні явища для світової спільноти.

Серед них можна назвати організовану злочинність, нелегальне поширення наркотиків, зброї масового знищення, торгівлю людьми, контрабанду зброєю, терористичні загрози, загострення політичних, релігійних і міжетнічних конфліктів, під час яких відбуваються масові й грубі порушення прав людини та інші форми протиправних діянь. Названі загрози стають прямою небезпекою для європейських держав. Отже, поява новітніх викликів, які стають дедалі гострішими, взаємопов'язаними та глобальними, вимагає від європейського суспільства консолідації та створення ефективних правових та інституційних засобів протидії таким викликам.

Зацікавленість Євросоюзу в попередженні криз системи міжнародної безпеки загалом та появи загроз безпеці в самому ЄС зокрема створили основу для формування нового підходу до вирішення вказаних питань, який полягає в допомозі іншим державам у вирішенні подібних конфліктів та мінімізації їхнього негативного впливу для міжнародного миру та безпеки.

Насамперед ЄС робить акцент на наявних у розпорядженні інструментах «м'якої сили», ефективна реалізація яких, безумовно, сприяє підвищенню безпеки в світі. У цьому напрямі вживається низка заходів, спрямованих на зниження рівня бідності і нерівності, пропагування належної управлінської практики і прав людини, надання сприяння в розвитку, пошук і вирішення першопричин конфліктів і незахищеності. Вжиття подібних заходів, беззаперечно, зміцнює авторитет ЄС у світі. Разом із тим для гарантування міжнародного миру та безпеки визнається необхідність узгодженого використання всіх механізмів ЄС у кризовому регулюванні, в тому числі військових. одним із засобів допомоги в подоланні криз та усуненні загроз безпеки, що поєднують як цивільну, так і військову складову частини, є спеціальні місії ЄС.

Варто зазначити, що дослідження правових основ діяльності та інституційних аспектів реалізації спеціальних місій ЄС дає змогу з'ясувати їх роль як інструменту допомоги в подоланні криз та усуненні загроз безпеки, а також спрогнозувати перспективи подальшого посилення співпраці держав-членів ЄС у вказаному форматі взаємодії.

окремі аспекти вказаного питання знайшли своє відображення в публікаціях українських та зарубіжних фахівців. Серед українських науковців варто зазначити таких вчених, як О.О. Гріненко (O.O.Hrinenko), В.В. Ковальська (V.V. Kovalska), Ю.М. Колосов (Yu.M.Kolosov), О.А. Чумаченко (O.A. Chumachenko), А.П. Сапсай (A.P. Sapsai), М.К. Манташян (M.K. Mantashian), С.Д. Білоцький (S.D. Bitotskyi) тощо. Однак питання правових та інституційних основ спеціальних місій у працях зарубіжних та українських вчених досліджене фрагментарно. У дослідженні правових та інститу- ційних основ спеціальних місій ЄС були використані роботи зарубіжних фахівців, таких як Ф. Наерт (F.Naert), А. Благовещенський (A. Blahoveshchenskyi), К.К. Сандровский (K.K. Sandrovskyi), Н. Попеску (N. Popescu), А. Сарі (A. Sari) та ін.

Метою статті є дослідити правові та інституційні основи спеціальних місій ЄС, з'ясувати їх роль як інструменту допомоги в подоланні криз та усуненні загроз безпеки, а також спрогнозувати перспективи подальшого посилення співпраці держав-членів ЄС у вказаному форматі взаємодії.

Правове регулювання діяльності спеціальних місій ЄС здійснюється на трьох рівнях. По-перше, це загальне міжнародне право, згідно з яким ЄС має керуватися положеннями Статуту ООН та, в певних випадках, резолюціями Ради Безпеки ООН. По-друге, це загальносоюзний рівень. Право ЄС значно розширює положення загального міжнародного права щодо статусу, умов створення, діяльності, припинення діяльності спеціальних місій та з інших питань. По-третє, це двосторонній рівень, що передбачає укладення Євросоюзом відповідних угод із державою, на території якої здійснює діяльність певна спеціальна місія. Зупинимося на кожному з рівнів правового регулювання спеціальних місій більш детально.

Правовою платформою для поглиблення співпраці держав-членів ЄС у сфері оборони, постійного пошуку нових форм такого співробітництва задля гарантування миру та безпеки в регіоні є Статут ООН [1]. Ст. 52 Статуту передбачено можливість існування регіональних угод або органів для вирішення питань, що стосуються підтримки міжнародного миру і безпеки. Держави-члени ООН, які уклали такі угоди, мають докласти всіх зусиль для досягнення мирного розв'язання місцевих конфліктів за допомогою регіональних угод або таких регіональних органів до передачі цих суперечок до ради Безпеки.

Водночас право Європейського Союзу суттєво розширює та конкретизує положення загальних норм міжнародного права з урахуванням потреб Союзу [2, с. 45]. Ч. 1 ст. 42 Договору про Європейський Союз (у редакції Лісабонського договору) встановлено, що спільна безпекова та оборонна політика є невід'ємною частиною спільної зовнішньої та безпекової політики. Вона забезпечує Союзу оперативну спроможність, що спирається на цивільні та військові засоби. Союз може використовувати їх у місіях поза межами Союзу, щоб підтримувати мир, запобігати конфліктам та зміцнювати міжнародну безпеку згідно з принципами Статуту Організації Об'єднаних Націй [3].

Відповідно до ст. 43 ДЄС місії, для виконання яких Союз може використовувати цивільні та військові засоби, охоплюють спільні операції з роззброєння, гуманітарні та рятувальні операції, надання консультацій та допомоги у військових справах, місії запобігання конфліктам і миротворчі місії збройних сил з урегулювання кризових ситуацій, зокрема встановлення миру та постконфліктна стабілізація [3].

залежно від призначення, ступеню важливості справ, залучених сил і засобів А. Благовіщенський (А. Blahovishchenskyi) виділяє 4 організаційні форми місій: військові, поліцейські, сприяння встановленню порядку («верховенства закону») і наглядові [4, с. 14].

Військові операції проводяться з метою роз'єднання конфліктуючих сторін і встановлення миру в районі кризи. Єдиними військовими місіями, відрядженими до цього часу на європейському континенті, є операція «Конкордія» (fYROM/ CONCORDIA) в Македонії та місія «Алтея» (EUFORAlthea) в Боснії і Герцеговині. Обидві місії перейняли повноваження в місій ООН таНАТО.

Першою в історії ЄС військовою операцією стала «Конкордія» в Македонії. Правовим підґрунтям для її проведення була резолюція Ради Безпеки ООН № 1317. Операція проводилась за формулою «Берлін плюс»¹ із використанням Євросоюзом сил і засобів НАТО.

Місія «Конкордія» тривала з 31 березня до 15 грудня 2003 р. її метою було забезпечення умов і стабільного середовища в Республіці Македонія для виконання Охридської рамкової угоди 2001 р. [5].

2 грудня 2004 р ЄС розпочав військову місію «Алтея» (EUFORAlthea) в Боснії і Герцеговині. Мета операції - утримати основні етнічні групи Боснії і Герцеговини від сутичок і попередити виникнення передумов для загострення ситуації в деяких районах країни [6, с. 136]. Міжнародно-правовою базою «Алтеї» є резолюції Ради Безпеки ООН № 1551 від 9 липня 2004 р. і № 1575 від 22 листопада 2004 р.

вказана військова операція стала найбільш масштабною акцією такого роду, реалізованою Європейським Союзом [7, ст. 124]. Операція здійснюється в координації з НАТО і спирається на ресурси альянсу згідно з домовленостями «Берлін плюс».

Робота цієї місії продовжується до нашого часу. Тривалість операції «Алтея» пов'язана з рішенням Ради Безпеки ООН, яка щорічно надає мандат на продовження місії. 5 листопада 2019 р. резолюцією Ради Безпеки ООН № 2496 мандат на проведення операції було продовжено на наступний рік, тобто до листопада 2020 р. [8].

Разом із тим, з огляду на глобальний вплив криз, що виникають у будь-якій точці земної кулі, діяльність місій ЄС не обмежується сусідніми регіонами та охоплює також Близький та Середній Схід, Африку та навіть більш віддалені регіони, такі як Індонезія [2, с. 69]. Серед військових операцій, що були розгорнуті Євросоюзом за межами Європи, можна назвати воєнну операцію «Артеміс» (Artemis) та операцію «Аталанта» (EU NAVFOR Somalia - Operation ATALANTA).

Воєнна операція «Артеміс» у Демократичній Республіці Конго стала першою військовою операцією за межами Європи і тривала з 12 червня до 1 вересня 2003 р. Нормативним підґрунтям проведення місії стала резолюція Ради Безпеки ООН № 1484 від 30 травня 2003 р. Операція проводилася в районі міста Бунія, де протягом тривалого часу відбувалися міжплемінні сутички, що забирали життя десятків тисяч місцевих жителів і спричиняли появу сотень тисяч біженців. Особливістю цієї військової операції було її проведення поза формулою «Берлін-плюс». Операцію практично повністю взяла на себе Франція. Варто зазначити, що воєнна операція «Арте- міда» була своєрідною перевіркою на готовність проводити операції поза межами Європи. Позитивні результати розгортання операції поклали початок миротворчій діяльності ЄС за межами Європи.

Операція «Аталанта» (EU NAVFOR Somalia - Operation ATALANTA) проти сомалійських піратів в Аденській затоці проводилася з 8 грудня 2008 р. по 31 грудня 2018 р. Правовою підставою для проведення операції була резолюція Ради Безпеки ООН № 1814 від 15 травня 2008 р. Це перша в історії ЄС спільна військово-морська операція, що була спрямована на боротьбу з озброєними нападами піратів в Аденській затоці і Індійському океані.

Поліцейські місії здійснюються, як правило, після проведення операцій із врегулювання кризи або одночасно з ними. вони мають на меті надати допомогу місцевому уряду в стабілізації ситуації всередині держави шляхом формування і підготовки дієздатних органів охорони правопорядку [4, с. 14].

Як приклад можна навести поліцейську місію «Проксіма» (EUPOL Proxima), яка тривала з 15 грудня 2003 до 15 грудня 2005 р. в Македонії. Міжнародно- правовою базою її проведення стало рішення ради Безпеки ООН № 1371 від 26 вересня 2001 р. «Про- ксіма» проводилася з метою ефективної боротьби з організованою злочинністю, зміцнення суспільної довіри до поліції, просування європейських стандартів поліцейської діяльності.

Практично паралельно з поліцейською місією в Македонії в січні 2003 р. ЄС розгорнув поліцейську місію в Боснії та Герцеговині (European Union Police Mission, EUPM, Bosnia). Саме ця місія вважається першою поліцейською місією ЄС у рамках Європейської безпекової і оборонної політики (ЄБОП) Берлін-плюс (англ. Berlin Plus) - комплексний пакет угод, укладених 16 грудня 2002 р. в місті Берліні між Організацією Північноатлантич-ного договору та Європейським Союзом. Відповідно до змісту угод ЄС має гарантований доступ до військової інфраструктури альянсу, що, своєю чергою, дає змогу планувати і розгортати військові операції під командуванням ЄС. ^{Раніше відома Європейської політика безпеки та оборони (ЄПБО) нині має назву «Спільна політика безпеки та оборони» (CSDP). Термін «спільна» точніше відображає міждержавний характер цього напряму політики.}. Місія сформована протягом 2002 р. і започаткована 1 січня 2003 р.

Поліцейська місія в Боснії та герцеговині МЄС стала першою операцією ЄС для створення, тестування і розвитку подібних структур [9, с. 28]. Сили ЄС ввійшли в Боснію і герцеговину на підставі рішення ради Безпеки ООн № 1396 від 5 березня 2002 р. [7, с. 123]. Завдання поліцейської місії в Боснії та герцеговині полягало в здійсненні безпосередньо поліцейських функцій та сприяння становленню місцевих поліцейських і прикордонних сил. Місія завершена 30 липня 2012 р. У процесі її розвитку були сформовані пріоритетні напрями для подальших поліцейських місій ЄС, зокрема, комплекс заходів, спрямованих на перетворення поліції держави, в якій розгортається місія, на професійну сучасну службу європейського зразка.

Варто зазначити, що сфера дії поліцейських місій ЄС може поширюватися за межі європейської території. Як приклад можна навести місію «Кіншаса» в Демократичній Республіці Конго, місію на Палестинських територіях, місію в Афганістані.

Місії ЄС зі сприяння встановленню або забезпеченню правопорядку («верховенства закону») спрямовані на надання допомоги урядам зацікавлених країн у реформуванні силових структур й органів державної влади, а також правоохоронної та судової системи з метою становлення і розвитку в державі демократичних і правових норм [10, с. 59]. Подібні місії розгорталися в Косово, Іраку та Грузії [2, с. 58].

Місія в Косово (EULEX) була започаткована в 2008 р. і мала такі цілі: моніторинг, наставництво та консультування, надання підтримки інституціям верховенства права, сприяння в проведенні діалогу Белград-Приштина, а також виконавчу ціль - підтримку судових процесів у сферах конституційного та цивільного права, а в окремих випадках також переслідування та судові процеси.

8 червня 2018 р. Рада ЄС вирішила переорієнтувати свою місію щодо верховенства права в Косові, поклавши на неї функції нагляду за окремими справами та судовими процесами в установах кримінального та цивільного правосуддя країни, а також консультування Косовської виправної служби, допомагаючи тим самим реалізувати угоди в рамках діалогу між Сербією і Косово.

Змінений мандат місії продовжено до 14 червня 2020 р. Прийняте рішення переорієнтувати місію надасть змогу довести судово-виконавчу частину місії до кінця: Косово бере на себе відповідальність за передані йому розслідування, переслідування і судові процеси.

Місія «Лекс» (EUJUSTLEX) із підтримання законності в Іраку започаткована 1 липня 2005 р. головною метою місії є надання допомоги в підготовці керівного складу для міністерства внутрішніх справ та інших силових структур цієї держави. Підготовка фахівців здійснювалася в навчальних центрах на території країн-членів ЄС. Навчання проводилося за дев'ятьма спеціальними курсами в рамках трьох напрямів (поліцейський, юридичний та виконання покарань). Мандат EUJUSTLEXзакінчився у 31 грудня 2013 р.

У червні 2004 р. ЄС прийняв рішення про розгортання місії «Феміда», спрямованої на забезпечення верховенства закону в Грузії. Місія, що діяла протягом року, передбачала присутність у грузинських міністерствах і відомствах десяти експертів ЄС і мала сприяти створенню органів юстиції, що відповідали б сучасним стандартам. Місія виконувала превентивну функцію, намагаючись запобігти появі на Кавказі нового вогнища нестабільності. Місія завершилась підготовкою стратегії реформи кримінального судочинства, схваленої Грузією. Реалізація стратегії пізніше стала одним із пунктів плану дій, розробленого ЄС і Грузією в рамках Політики сусідства.

Спостережні (наглядові) місії ЄС передбачають здійснення контролю за виконанням конфліктуючими сторонами досягнутих домовленостей. Такі моніторингові місії проводилися ЄС у співробітництві з іншими регіональними організаціями. До подібних місій можна зарахувати місію в індонезійській провінції Ачех (AcehMonitoringMission- AMM). Місія була розпочата на індонезійському острові Суматра на прохання керівництва Індонезії. Цим подіям передував сепаратистський рух в області Ачех на півночі Суматри, що розпочався в середині 1970-х рр. під гаслами незалежності від Індонезії. Після понад тридцяти років невдалих спроб придушити цей рух силою зброї уряд Індонезії вступив у переговори з повстанцями.

15 серпня 2005 р. в м. Гельсінкі був підписаний «Меморандум про взаєморозуміння між урядом Республіки Індонезія та Рухом за Вільний Ачех». Місія з моніторингу Aceh(AMM) була офіційно запущена Європейським Союзом 15 вересня 2005 р. і тривала до 15 грудня 2006 р. [7, ст. 133]. Місія створена для контролю за виконанням різних аспектів мирних домовленостей, викладених у Меморандумі про взаєморозуміння. варто зазначити, що, крім 13 членів ЄС, а також Норвегії і Швейцарії до участі в місії були залучені представники п'яти країн-членів Асоціації держав Південно-Східної Азії (АСЕАН, ASEAN) - Брунею, Малайзії, Сінгапуру, Таїланду і Філіппін. Це був досвід досить ефективного співробітництва ЄС із ще однією регіональною організацією.

Цивільне антикризове регулювання також передбачає місії з прикордонної допомоги (EUBAM). СпостерігачіЄСбулиприсутнінакордоніЄгиптуіСекторуГазавконтрольно-пропускномупунктіРафахінадавалиприкордоннудопомогуМолдовііУкраїні, метоюякоїбулонаближенняцихдержавдостандартівіпрактикиЄСусферіприкордонногоконтролю[11, с. 14].

Також можливе розгортання змішаних місій, що поєднують два чи більше вказаних завдань, як правило, у сфері реформування правопорядку. Такими були місії у Гвінеї-Бісау та в регіоні Дарфуру в Судані [12, с. 143].

варто констатувати, що нині ЄС є чи не єдиною організацією, що повною мірою використовує такий широкий набір військових та, передусім, цивільних засобів, спрямованих на забезпечення простору миру і безпеки. Особливо успішними є цивільні місії, результати яких наочно демонструють, що військове рішення є не єдиним і далеко не найкращим вибором.

окремо варто зупинитися на інституційному аспекті спеціальних місій ЄС, особливо беручи до уваги досить детальну регламентацію вказаного питання у праві ЄС. Ключовим інститутом Європейського Союзу, який приймає рішення стосовно проведення місій, є Рада ЄС(Council oftheEuropeanUnion). Рада ухвалює рішення, що визначають цілі та обсяги місій, а також загальні умови їхнього виконання (ч. 2 ст. 43 ДЄС).

Рада ЄС функціонує в кількох формаціях, у тому числі в складі міністрів закордонних справ держав- членів ЄС. Головує у формації Ради ЄС із закордонних справ Верховний представник Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки (HighRepresentativeoftheUnionforForeignAffairsandSecurityPolicy). Останній забезпечує координацію цивільних та військових аспектів таких місій. Він уповноважений Радою та діє в тісному й постійному зв'язку з Комітетом із питань політики та безпеки.

У межах повноважень, наданих ст. 38 ДЄС, комітет із питань політики та безпеки (PoliticalandSecurityCommittee) здійснює політичний контроль і стратегічне керування зазначеними у ст. 43 операціями з урегулювання кризових ситуацій під керівництвом Ради та Верховного представника союзу з питань закордонних справ і політики безпеки. Рада може вповноважити Комітет для цілей та на час проведення операції з урегулювання кризової ситуації, приймати відповідні рішення щодо політичного контролю та стратегічного керування операцією [3].

Комітету з питань політики та безпеки допомагають Військово-політична група (Politico-MilitaryGroup), Комітет із цивільних аспектів врегулювання кризових ситуацій (CommitteeforCivilianAspectsofCrisisManagement), Військовий комітет (MilitaryCommittee) та Військовий штаб (MilitaryStaff).

Військово-політична група проводить підготовчу роботу у сфері Спільної політики безпеки й оборони для Комітету з питань політики та безпеки. серед основних завдань Військово-політичної групи виділяють підготовку висновків Ради та надання рекомендацій для Комітету з питань політики та безпеки, контроль за їх ефективним впровадженням, сприяння обміну інформацією.

Комітет із цивільних аспектів врегулювання кризових ситуацій готує планові документи для нових місій, вносить рекомендації доКомітету з питань політики та безпеки, займається розробкою стратегій цивільного управління кризовими ситуаціями та цивільних можливостей [13].

На допомогу Цивільному комітету в рамках Секретаріату Ради в 2007 р. було створено нову структуру - Цивільне планування і проведення операцій, що надає цивільному комітету експертну допомогу, із 70 спеціалістів у різних галузях (від правових і поліцейських питань до рекомендацій із тилового забезпечення) [11, ст. 16].

Військовий комітет ЄС є вищим військовим органом Європейського союзу. до його складу входять начальники генеральних штабів або головнокомандувачі збройних сил країн цієї організації. Військовий комітет ЄС підпорядковується Верховному представнику Союзу із закордонних справ і політики безпеки і, своєю чергою, керує діяльністю Військового штабу ЄС.

Головними завданнями Військового комітету є: оцінка військово-політичної ситуації в різних регіонах світу; участь у виробленні напрямів розбудови війська ЄС і підходів до врегулювання кризових ситуацій; підготовка пропозицій вищим політичним органам Євросоюзу щодо практичного застосування його військового потенціалу. Крім того, військовий комітет відповідає за організацію взаємодії з НАТО у військовій сфері [14, с. 14].

Військовий штаб Європейського Союзу підпорядковується Військовому комітету ЄС і забезпечує його роботу. На нього покладені безпосереднє керівництво військовими структурами Євросоюзу, планування діяльності Військового комітету, підготовка проектів його рішень і їх реалізація [14, с. 14]. До завдань Військового штабу входять раннє попередження загроз і викликів, оцінка ситуації і стратегічне планування. Він також забезпечує зв'язок і координацію планування ЄС і НАТО, дає оцінку та рекомендації щодо оперативної сумісності наданих країнами ЄС сил і засобів [11, с. 15].

Організаційно військовий штаб складається з шести управлінь: військового планування; розвідувального; врегулювання кризових ситуацій, оперативної та бойової підготовки; ресурсів і тилового забезпечення; зв'язку та інформаційних систем; військово-цивільних місій, а також з апарату радників і відділу координації [14, с. 14].

Окремо варто зупинитися на питанні ухвалення рішень про початок спеціальних місій ЄС. Інститутом Європейського Союзу, який приймає рішення стосовно проведення місій, є Рада ЄС. Рада ухвалює рішення, що визначають цілі та обсяги місій, а також загальні умови їхнього виконання (ч. 2 ст. 43 ДЄС). Часто спеціальні місії ЄС підкріплені відповідними резолюціями ООН.

Ст. 28 ДЄС встановлено, якщо міжнародна ситуація вимагає оперативних дій Союзу, Рада ухвалює необхідні рішення. Такі рішення закладають цілі, обсяг та засоби, які мають надаватися Союзу, а також, за необхідності, тривалість та умови їх виконання. У разі зміни умов, які мають суттєвий вплив на питання, що є предметом регулювання такого рішення, Рада переглядає принципи та цілі цього рішення та ухвалює необхідні рішення [3].

Рішення про початок операції приймається, якщо воно схвалене на міжнародному або регіональному рівні (є санкція Ради Безпеки ООН або згода приймаючої сторони), а країни ЄС впевнені, що врегулювання того чи іншого конфлікту має для Євросоюзу особливе значення, виправдовує ризик і додаткові витрати [11, с. 23].

Важливо зазначити, що відповідні рішення Ради ЄС мають зобов'язальний характер для держав-чле- нів щодо ухвалення позицій та провадження їхньої діяльності. При цьому держава має право ухвалити національну позицію або вчинити національну дію, відмінну від позиції чи дії ЄС, про що відповідній державі-члену належить повідомити Раду, щоб у разі потреби можна було провести попередні консультації.

Ст. 31 ДЄС встановлено, що рішення з питань, що стосуються зовнішньої та безпекової політики, ухвалюються одностайно або за відсутності голосів проти. Держави-члени ЄС не позбавлені права утриматись від голосування, при цьому мають обґрунтувати своє утримання формальною декларацією. У такому разі цей член Ради не зобов'язаний застосовувати вказане рішення, проте він має визнати, що останнє є обов'язковим для Союзу. У дусі взаємної солідарності відповідна держава-член утримується від будь-яких дій, що можуть суперечити або шкодити діям Союзу, що ґрунтуються на цьому рішенні, а інші держави-члени поважають її позицію [3].

У разі обґрунтованого утримання від голосування принаймні третини держав-членів, що охоплюють щонайменше третину населення Союзу, рішення не ухвалюється. Ч. 2 ст. 31 ДЄС передбачає можливість відступу від вимог щодо одностайного голосування і робить виняток для операцій невійськового характеру. У такому разі Рада діє кваліфікованою більшістю.

Ч.4 ст. 42 ДЄС конкретизовано попередні положення і регламентовано, що рішення, які стосуються спільної безпекової та оборонної політики, включаючи рішення про започаткування місій відповідно, рада ухвалює одностайно на підставі пропозиції Верховного представника Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки або за ініціативою держави-члена. верховний представник разом із Комісією, якщо необхідно, може пропонувати використовувати як національні засоби, так й інструменти Союзу.

рада може довірити виконання місії в рамках Союзу групі держав-членів, що мають необхідний потенціал та намір взяти на себе визначену місію. Такі держави-члени разом із Верховним представником Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки погоджують між собою керівництво місією.

держави-члени, що беруть участь у виконанні місії, постійно інформують раду про перебіг місії за власною ініціативою або на вимогу іншої держави- члена. Якщо виконання місії спричиняє важливі наслідки або потребу змінити цілі, обсяг та умови виконання, визначені у відповідних рішеннях, дер- жави-члени, що беруть участь у місії, невідкладно інформують Раду. У таких випадках Рада ухвалює необхідні рішення.

крім названих вище спеціальних місій міжнародного та загальносоюзного рівня правового регулювання, варто виділити двостороннє регулювання, що регламентується договорами між ЄС та державою, на території якої проводиться визначена місія.

Зазвичай угоди щодо розміщення місії на території третьої держави укладаються у форматі так званих Угод про статус сил (StatusofForcesAgreement (SOFA)) чи Угод про статус Місії (StatusofMissionAgreement (SOMA)).Угоди sOfA/SOMAмістять положення щодо юрисдикції щодо території та персоналу місії, носіння персоналом місії форми та зброї, привілеїв та імунітетів персоналу місії, безпеки місії та її персоналу, порядку розгляду скарг та розв'язання спорів [2, с. 52-53].

Варто зазначити, що такі угоди укладаються не державами-членами колективно, а Європейським Союзом як юридичною особою. Варто акцентувати натому, що в аналогічних угодах, навіть до набрання чинності Лісабонським договором, відповідно до норм якого Євросоюз набув міжнародної правосуб'єктності, ЄС розглядався як юридична особа.

До прикладу, Угода між Міжнародним кримінальним судом та Європейським Союзом про співробітництво та взаємодопомогу від 10.04.2006 р. містить положення про самостійність юридичної особи Європейського Союзу від держав-членів [15].

Таким чином, на підставі вищевикладеного можемо стверджувати про існування правових підстав і фактичних можливостей Євросоюзу для запуску спеціальних місій у всіх їх різноманітних організаційних формах. Разом із тим, проаналізувавши практику ЄС із врегулювання кризових ситуацій у різних куточках світу, можемо зробити висновок, що спеціальні місії, які проводились Євросоюзом, мають переважно суто цивільний або змішаний цивільно-військовий характер. Беззаперечно, головна сила Євросоюзу пов'язана з його багатим арсеналом цивільних засобів, тобто інструментів «м'якої сили».

Водночас досвід цивільного антикризового врегулювання, що був накопичений ЄС, продемонстрував його сильні та слабкі сторони. до сильних сторін можна зарахувати: здатність до швидкого розгортання цивільних підрозділів ЄС; високий професіоналізм експертів із країн Євросоюзу; проведення місій, як правило, вітається державами, на території яких вони розгортаються, через позитивний політичний образ ЄС; здатність до поєднання цивільних та військових інструментів у рамках однієї місії. Серед слабких сторін виділяють такі: допомога ЄС у надзвичайних обставинах не завжди ефективна в довготривалому плані, оскільки практично не здатна враховувати всі місцеві особливості кризових ситуацій; довготривала допомога не дає змоги оперативно реагувати на всі потреби, що виникають на місцях; надмірна бюрократичність процесу прийняття рішень, а також наявні процедурні обмеження з технічних питань, що потребують швидкої реакції, впливають на ефективність та безперервність процесів врегулювання криз; недостатня узгодженість кризового регулювання з іншими напрямами діяльності ЄС, що стосуються торгівлі, сільського господарства та навколишнього природного середовища [2, с. 59].

для того, щоб стати гарантом глобальної безпеки для захисту своїх громадян, Європейський Союз має відігравати активну роль на міжнародній арені. варто не лише забезпечувати безпеку в межах власних кордонів, але й брати активну участь у стабілізації ситуації в інших державах. варто констатувати, що нині в ЄС відсутні практичні можливості самостійно, без залучення військових потужностей НАТО, проводити військові місії в різних регіонах світу.

В умовах дедалі складнішої міжнародної обстановки, коли постійно виникають нові і посилюються старі проблеми безпеки, а військова сила все ще залишається вагомим політичним інструментом, одних лише засобів «м'якої сили» замало. Амбітні цілі ЄС, спрямовані на будівництво стабільного миру, вимагають гнучкого, узгодженого використання всіх антикризових інструментів -- як цивільних, так і військових. Для того, щоб ефективно протистояти глобальним викликам і загрозам сьогодення, Євросоюз поступово перетворюється на самостійного гравця вової та інституційної бази в галузі безпеки та обо- в архітектурі загальноєвропейської та глобальної рони, нарощується військовий потенціал, готується безпеки. зокрема, відбувається вдосконалення пра- матеріальне підґрунтя для реалізації вказаних цілей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Устав ООН и Статут Международного Суда от 26.06.1945 г Дата оновлення: 16.09.2005. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/995_010 (датазвернення: 05.10.20І9).

2. КовальськаВ.В. ПравоверегулюваннядіяльностімісійЄвропейськогоСоюзу (наприкладімісіїЄвропейськогоСоюзузприкордонноїдопомогиМолдовітаУкраїні) :дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.11 / НУ «ОЮА». Одеса, 2016. 202 с.

3. Консолідовані версії Договору про Європейський Союз та Договору про функціонування Європейського Союзу від 07.02.1992 р. та 25.03.1957 р. Дата оновлення: 30.03.2010. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_b06/(дата звернення: 06.10.2019).

4. Благовещенский А. Операции и миссии Европейского Союза. Зарубежное военное обозрение. 2008. № 7. С. 13-18.

5. Ohrid Framework Agreement 13.08.2001. URL: http://www.ucd.ie/ibis/filestore/Ohrid%20Framework%20Agreement.pdf(датазвернення: 05.10.2019).

6. Чумаченко О.А. Формування функції антикризового управління Європейського Союзу в безпековій сфері на рубежі ХХ-ХХІ століть. Етнічна історія народів Європи. 2016. Вип. 48. С. 133-137. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eine_2016_48_21.

7. Журкин В.В. Военная политика Евросоюза. Москва :Международные отношения : Институт Европы РАН, 2014. 256 с.

8. A United Nations Security Council Resolution 2496 (2019) of 5 November adopted by the Security Council at its 8658th meeting. URL: https://undocs.org/S/RES/2496(2019) (дата звернення: 09.10.2019).

9. Чумаченко О.А. Поліцейська місія Європейського Союзу в Боснії і Герцеговині: розвиток інституційного виміру. Проблеми міжнародних відносин : збірник наук. праць / наук.ред. Канцелярук Б. та ін. Київ, 2013. Вип. 6. C. 28-44.

10. Білоцький С. Міжнародно-правове регулювання миротворчої діяльності ЄС. Порівняльно-правові дослідження. 2009. № 2. С. 56-61.

11. Европейский Союз и региональные конфликты / редкол.: Н.К. Арбатова, А.М. Кокеев (отв. ред.). Москва :ИМЭМО РАН, 2011. 143 с.

12. Ковальська В.В. Організація спеціальних місій ЄС: інституційний аспект. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Юридичні науки. 2015. Вип. 5(4). С. 142-146.

13. Council Decision 2000/354/CFSP of 22 May 2000 setting up a Committee for civilian aspects of crisis management. URL: https://www.eumonitor.eu/9353000 /1/j9vvik7m1c3gyxp/vi8rm2y7uivm (дата звернення: 09.10.2019).

14. Ковалев А. Органы военного управления Европейского Союза. Зарубежное военное обозрение. 2007. № 10.

С.14-17.

Agreement between the International Criminal Court and the European Union on Cooperation and Assistance ICC-PRES/ 01-01-06б10 April 2006. URL: https://www.icc-cpi.int/NR/rdonlyres/6EB80CC1-D717-4284-9B5C-03CA028E155B/140157/ ICCPRES010106_English.pdf (дата звернення 10.10.2019).

Размещено на Allbest.ru