Підстави визнання шлюбного договору недійсним

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра цивільного права № 2

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Підстави визнання шлюбного договору недійсним

Reasons for recognition of the marriage contract in valid

Явор О.А.,

Стаття присвячена теоретичним і практичним питанням визнання шлюбних договорів недійсними з підстав, визначених законом. Автор проводить дослідження підстав недійсності шлюбного договору, аналізує судову практику щодо найбільш проблемних питань визнання недійсним (нікчемним) шлюбного договору. У статті досліджено правові засади шлюбного договору в Україні. Установлено, що під шлюбним договором прийнято розуміти угоду, укладену особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також між подружжям для врегулювання їхніх майнових відносин. Він має найбільш комплексний характер і може включати різноманітні підстави дійсності правочинів. Проаналізовано позиції науковців щодо підстав недійсності шлюбного договору, установлених Сімейним кодексом України та Цивільним кодексом України, виявлено правомочності, які належать добросовісному одному з подружжя. Автор приходить до висновку, що за загальним правилом недійсність шлюбу може бути підставою для припинення прав і обов'язків подружжя за шлюбним договором і, як наслідок, настання двосторонньої реституції за нікчемним шлюбним договором. Досліджено практичні проблеми, які виникають під час укладання, зміни та розірвання шлюбного договору. Особлива увага у статті приділяється підставам для визнання недійсним шлюбного контракту, як-от: невідповідність змісту шлюбного договору вимогам закону; шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми; шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом; шлюбний договір не може ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище; за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно й інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації; нікчемним правочином буде вважатися шлюбний договір, укладений із порушенням нотаріальної форми. Проаналізувавши судову практику щодо найбільш проблемних питань визнання нікчемним шлюбного договору, автор робить висновок, що серед причин зростання кількості недійсних (нікчемних) договорів між подружжям фінансова криза в Україні, неможливість населення вчасно виплачуівти борги за кредитними зобов'язаннями тощо. Тому збільшується кількість фіктивних шлюбних договорів. Запропоновано розробити однакові правила і методики юридичної кваліфікації дефектних складів у сімейному праві, що дозволить забезпечити дотримання принципів законності та справедливості у праві.

Ключові слова: шлюбний договір, недійсність шлюбного договору, недійсний шлюб, правові наслідки недійсних договорів.

The article is devoted to theoretical and practical issues of recognition of marriage contracts invalid. The author conducts research on the grounds for the invalidity of a marriage contract, analyzes judicial practice on the most problematic issues of invalidating a marriage contract. The positions of scientists on the grounds for the invalidity of the marriage contract established by the Family code of Ukraine and the Civil Code of

Ukraine are analyzed, the powers belonging to a bona fide one of the spouses are revealed. The practical problems that arise during the conclusion, change and termination of the marriage contract are investigated. Particular attention is paid in the article to the grounds for invalidating a marriage contract, namely: the content of the marriage contract does not comply with the requirements of the law; a prenuptial agreement cannot regulate the personal relations of spouses, as well as personal relations between them and children; a prenuptial agreement cannot reduce the scope of the rights of a child established by the Family Code; a prenuptial agreement cannot put one of the spouses in an extremely disadvantageous financial situation; under a prenuptial agreement, immovable property and other property the right to which is subject to state registration cannot be transferred into the ownership of one of the spouses; A marriage contract concluded in violation of a notarial form will be considered a void transaction. After analyzing the judicial practice on the most problematic issues of invalidating a marriage contract, the author concludes that one of the conditions and circumstances of the growth of invalid (void) contracts between spouses is the financial crisis in Ukraine, the inability of the population to pay on time for debts on credit obligations. Accordingly, the number of fictitious prenuptial agreements is increasing. It is proposed to develop the same rules and methods for the legal qualification of defective compounds in family law, which will ensure compliance with the principles of legality and justice in law.

Key words: marriage contract, invalidity of marriage contract, defective compounds in family law.

Постановка проблеми

Після ухвалення Сімейного кодексу України до нього внесено приблизно три десятки змін. Судова практика щодо застосування норм сімейного законодавства охоплює майже вісімсот тисяч судових рішень. Юридична практика стикається з новими видами дефектних юридичних фактів та їхніх складів. У зв'язку із цим проблема дефектності юридичних фактів у сімейному праві стає особливо актуальною.

Стан опрацювання. Питання шлюбного контракту (договору) та визначення ним правового режиму майна подружжя розглядалися певною мірою в дисертаційних дослідженнях, присвячених, зокрема: функціям шлюбного контракту в сімейному праві України, юридичним фактам у сімейному праві України (О. Явор, 1996, 2018 рр.), правовому режиму майна подружжя (І. Жилінкова, 2000 р.), особистим відносинам подружжя та відносинам подружжя стосовно їхнього майна (О. Калітенко, 2001 р.), правовому регулюванню відносин власності подружжя (Т. Ариванюк, 2002 р.), шлюбному договору в сімейному праві України (О. Ульяненко, 2003 р.), порівняльно-правовому аналізу законодавства різних правових систем щодо шлюбного договору (О. Олійник, 2009 р.), окремим аспектам укладення шлюбного договору за цивільним і сімейним законодавством України (А. Гриняк, 2014 р.).

Науково-теоретичну основу даної статті становлять праці вчених у сфері теорії права та цивільного права, а саме: Г. Шершеневич, М. Антокольської, Є. Ворожейкіна, П. Крашеніннікова, О. Явор, І. Жилінкової, О. Ульяненко, О. Калітенко, Т. Ариванюк та ін. Однак цих праць явно недостатньо для того, щоб отримати повне і всебічне уявлення про недійсність (нікчемність) шлюбного договору в сімейному праві.

Мета статті - дослідити стан регулювання відносин щодо визнання шлюбного договору недійсним (нікчемним), вивчити правові наслідки його недійсності.

Виклад основного матеріалу

Шлюбний договір - це угода, укладена особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також між подружжям для врегулювання їхніх майнових відносин. Шлюбний договір укладається за бажанням сторін як до реєстрації шлюбу, так і в будь-який час після його реєстрації подружжям. Він має комплексний характер і може включати різноманітні підстави дійсності правочинів. У договорі обов'язково мають бути визначені місце і термін виконання зобов'язань, оскільки їх відсутність може спричинити деякі труднощі у виконанні контракту.

Недійсність шлюбного договору тісно пов'язана з недійсністью шлюбу.

Недійсність шлюбу може бути підставою для припинення прав і обов'язків подружжя за шлюбним договором. Підставами для недійсності шлюбу може виступати порушення законних умов укладання шлюбу, наявність негативних умов, наявність перешкод для реєстрації шлюбу [2, с. 117].

До підстав, що є перешкодами до реєстрації шлюбу, належать: недодержання вимог закону щодо шлюбного віку (шлюбний вік для чоловіків та жінок - вісімнадцять років); недодержання умов добровільності шлюбу (шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка); недодержання умов одношлюбності (жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі); порушення умов ст. 26 Сімейного кодексу (далі - СК) України, тобто родичі прямої лінії не можуть перебувати у шлюбі один з одним [1]. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною. Шлюб визнається недійсним (нікчемним) за заявою заінтересованої особи в орган державної реєстрації актів цивільного стану, орган державної реєстрації актів цивільного стану анулює актовий запис про шлюб, зареєстрований з особами, зазначеними в чч. 1-3 ст. 39 СК України. За ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду, якщо він зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка або в разі його фіктивності.

Зауважимо, за загальним правилом, недійсність шлюбу може бути підставою для припинення прав і обов'язків подружжя за шлюбним договором, як наслідок, - настання двосторонньої реституції за нікчемним шлюбним договором. Але, ураховуючи інтереси сім'ї, сімейне законодавство робить низку винятків із загальних правил. Наприклад, згідно із ч. 3 ст. 41 СК України, шлюб не може бути визнаний недійсним у разі вагітності дружини або народження дитини в осіб, зазначених у п. п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 41, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб. За таких умов шлюбний договір зберігає чинність. Отже, шлюбний договір зберігає чинність і тоді, коли к моменту розгляду судом справи про недійсність шлюбу відпали обставини, що були перешкодою під час реєстрації шлюбу.

Відповідно до ст. 44 Сімейного кодексу України, за наявності підстав для недійсності шлюбу він визнається таким із дня його державної реєстрації. У такому разі має місце юридична фікція позитивного призначення, оскільки в цілях правового регулювання факт, що мав місце в реальному житті (факт реєстрації й існування протягом певного періоду шлюбних відносин), юридично прирівнюється до такого, що не існував. Юридичним фактом тут виступатимуть ті життєві обставини, з якими закон пов'язує недійсність шлюбу [3, с. 11].

Водночас ст. 46 СК України встановлює, що особа, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має право: на поділ майна, набутого в недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; на проживання в житловому приміщенні, у яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом; на аліменти відповідно до ст. ст. 75, 84, 86 і 88 Сімейного кодексу [1]; на прізвище, яке вона обрала під час реєстрації шлюбу. У зв'язку з тим, що ці правомочності належать добросовісному одному з подружжя, немає достатніх підстав позбавляти особу цих правомочностей після визнання шлюбу недійсним. Уважаємо, якщо одна зі сторін є добросовісною, то існує можливість збереження шлюбного договору.

Звертаючи увагу на справи про визнання шлюбного договору недійсним, необхідно зазначити постанову Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у якій зазначені деякі особливості розгляду таких справ. Відповідно до п. 14, у справах позовного провадження водночас із розглядом позовної заяви про розірвання шлюбу може бути розглянуто й вимогу про визнання шлюбного договору недійсним повністю або частково з підстав, установлених Цивільним кодексом (далі - ЦК) України, оскільки такі вимоги є взаємопов'язаними [4].

Виходячи з наведеного, умови вступу у шлюб, що порушують вимоги ч. ч. 1-3 ст. 39, ч. ч. 1-2 ст. 40, ч. ч. 3, 4, 5 ст. 93 СК України [1], будуть уважатися нікчемними, шлюб буде визнаватися недійним, отже, і шлюбний договір, який укладено під час недійсного шлюбу, буде вважатися таким, що не породжував жодних правових наслідків.

Фіктивність шлюбу означає неналежність, незаконність підстави його вчинення, адже особи вступають у шлюб без дійсного наміру створити сім'ю, діють фіктивно, з іншими цілями. Фіктивність дій учасників сімейних правовідносин має наслідком фіктивність правовідносин, що виникають у результаті їх учинення. Специфіка фікції проявляється не в характері таких життєвих обставин (вони мають бути такими, що реально існують), а в особливості тих юридичних наслідків, що настають.

Серед підстав недійсності шлюбного договору, закріплених СК України, великий інтерес викликає включення у шлюбний договір умов, що суперечать принципам сімейного законодавства. Наявність умов, які суперечать принципам сімейного законодавства (ст. 7 СК України), призводить до нікчемності шлюбного договору повністю або у відповідній частині. Шлюбний договір не повинен порушувати принципу рівності подружжя, установленого у ст. 7 СК, ст. 24 Конституції України [5], ст. 16 Загальної декларації прав людини [6], ст. ст. 12, 13, 15, 16 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок [7].

Варто погодитися з думкою О. Білан про те, що законодавчі зміни здебільшого формуються на моральних судженнях (конкуруючі в суспільстві переконання про правильне і неправильне) та оцінках суспільством тих чи інших дій. Отже, відповідь на питання щодо доцільності закріплення в цивільному праві категорії «моральні засади суспільства» для нас є очевидною, очевидним також є те, що на сьогодні зазначена категорія потребує нових ґрунтовних наукових досліджень [8, с. 21].

Звертаючи увагу на справи про визнання шлюбного договору недійсним, необхідно зазначити п. 8 постанови Пленуму від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у якій зазначені деякі особливості розгляду таких справ. Відповідно до п. 8, правочинами, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК, названо такі: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним [9].

Метою укладення шлюбного договору є врегулювання майнових відносин подружжя, визначення їхніх майнових прав і обов'язків. Якщо ж шлюбний договір має іншу спрямованість, він може бути визнаний судом фіктивним за позовом однієї зі сторін або іншої особи, права й інтереси якої порушуються таким договором.

Шлюбний договір є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком (подружжя) без наміру набуття, зміни майнових прав і обов'язків подружжя (ст. 234 ЦК України). Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме лише невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без будь-яких наслідків. Якщо на виконання правочину передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний [9].

Уважаємо неможливим укладення шлюбного договору за згодою піклувальника або опікуна, тому що це суперечить сутності шлюбного договору. Можливість укладення шлюбного договору через інститут законного представництва розглядалася І. Антроповою у статті «До питання про правову природу шлюбного договору в сучасному сімейному праві Росії» [11, с. 113]. Укладення шлюбного договору через інститут представництва неможливе, тому що шлюбний договір має особисто-довірчий характер, подібно заповіту, реєстрації шлюбу тощо.

У теорії сімейного права точиться багато дискусій стосовно категоричності норми СК України. Законодавча заборона, закріплена в ч. 3 ст. 93 СК України, стосується того, що шлюбний договір може регулювати лише майнові відносини подружжя. Зокрема, Л. Липець уважає, що на сьогодні в Україні шлюбний договір по суті не є договором, він є чимось на зразок заповіту: обидва правочини можуть визначати лише правовий режим майна, яке переходить у власність до одного чи іншого члена сім'ї після настання певного юридичного факту, у заповіті - після смерті заповідача, а у шлюбному договорі - після розлучення. Звісно, законодавець дозволяє врегульовувати договором майнові питання подружжя й у шлюбі, але, як свідчить практика, більшість подружніх пар не потребують чіткого виокремлення своєї частки майна зі спільного майна подружжя під час подружнього життя. Зазвичай така необхідність постає після розірвання шлюбу. Ті самі питання, які регулюють сферу саме подружнього життя (побутові, щодо виховання дітей, розподілу сімейного бюджету тощо), український законодавець включати до шлюбного договору не дозволяє. Отже, укладають шлюбний контракт на сьогодні лише невпевнені в довготривалості шлюбу пари. Щоб уникнути такої проблеми, законодавець має перетворити «договір на випадок розлучення», яким сьогодні є шлюбний договір, на справжній «шлюбний договір» [12, с. 131].

Водночас норма ст. 93 СК України про заборону у шлюбному договорі регулювати особисті немайнові відносини між подружжям, а також визначатися з особистими немайновими правами й обов'язками їх як батьків суперечить принципам договірного регулювання сімейних відносин, передбаченим у ст. 9 СК України, та потребує змін із метою узгодження норм національного законодавства із законодавством країн Європи.

Варто погодитися з думкую О. Михальнюк про те, що ч. 1 ст. 93 СК України слід викласти в такій редакції: «Шлюбним договором регулюються особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, визначаються їхні особисті немайнові та майнові права й обов'язки в межах, що не порушують конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також не суперечать моральним засадам суспільства». Крім того, ч. 2 ст. 93 СК України варто сформулювати так: «Шлюбним договором можуть бути визначені особисті немайнові і майнові права та обов'язки подружжя як батьків». Відповідно, ч. 3 ст. 93 СК України підлягає видаленню [13, с. 92].

На практиці може скластися ситуація, коли чоловік (дружина) уже після укладення шлюбного договору визнаний судом недієздатним. Психічне захворювання, що спричинило недієздатність, могло розвиватися тривалий час. Хоча в момент укладення договору він не був у стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, хвороба могла вплинути на формування волі чоловіка, що дозволило укласти договір на вкрай невигідних для нього умовах. У зв'язку із цим було б логічно надати право оскаржити шлюбний договір на підставі, закріпленій цивільним законодавством, опікуном недієздатного чоловіка (дружини).

За наявності в нотаріуса сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, нотаріус зобов'язаний звернутися до органу опіки та піклування за місцем проживання відповідної фізичної особи для встановлення факту відсутності опіки або піклування над такою фізичною особою [14].

Визнання особи недієздатною після реєстрації шлюбу не є підставою для визнання шлюбного договору недійсним, його чинність зберігається, особливо щодо взаємного утримання подружжя (ст. 76 СК України).

Якщо шлюбний договір усе ж було зареєстровано громадянином, визнаним недієздатним унаслідок психічного розладу здоров' я, то наслідком визнання даного шлюбного договору недійсним є обов'язок кожної зі сторін повернути другій стороні все одержане в натурі, а за неможливості повернення в натурі відшкодувати вартість одержаного за договором.

У шлюбному договорі можуть передбачатися регулювання майнових відносин між батьками та дітьми, а також визначатися обов'язки батьків щодо утримання дітей. Якщо суд дійде висновку, що умови шлюбного контракту порушують інтереси дітей, він зобов'язаний винести рішення щодо його нікчемності згідно з нормами чинного законодавства, а не з умовами контракту.

Законодавство визначає форму шлюбного договору. Згідно зі ст. 94 СК України, шлюбний договір укладається в письмовій формі й нотаріально посвідчується. Існують деякі особливості укладення шлюбного договору, суб'єктом якого є неповнолітня особа. Для його укладення потрібна письмова згода батьків або піклувальника неповнолітнього, посвідчена нотаріусом (ч. 2 ст. 92 СК). Під час посвідчення шлюбного договору нотаріус зобов'язаний роз'яснити сторонам зміст і значення шлюбного договору, зокрема наслідки включення до його змісту тих чи інших умов, а також перевірити відповідність змісту цього договору вимогам закону та дійсним намірам сторін. Важко погодитися з позицією О. Ульяненко, що вважає ідеальним варіант, якщо сторони складають умови шлюбного договору разом зі своїми адвокатами, на підставі чого дослідниця допускає можливість укладання шлюбного договору представниками сторін (чи представником з одного боку та стороною з іншого боку) [15, с. 129].

Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам), цивільне законодавство не містить (фраудаторні правочини). В українському законодавстві такі правочини регулюються тільки в деяких сферах, зокрема у банкрутстві (ст. 20 Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); у разі неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 р. № 4452-УІ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону України від 2 червня 2016 р. № 1404-УШ «Про виконавче провадження»).

Зауважимо, у разі укладання та виконання шлюбного договору, тобто встановлення іншого режиму власності подружжя, відмінного від визначеного в законі, звернення стягнення на майно буде залежати від того, чи є певне майно спільною власністю або належить до особистої приватної власності одного з подружжя.

У постанові від 30 січня 2018 р. Верховний Суд України зазначив, що сторони не можуть на власний розсуд урегулювати в договорі свої відносини, лише тоді, коли є пряма заборона, установлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акта законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами [16].

Як показує судова практика, за розірвання шлюбних договорів з'являються справжні юридичні головоломки, розібратися в яких не завжди до снаги навіть досвідченим правознавцям. Тому вважаємо дуже важливим нещодавнє рішення Верховного Суду щодо укладення шлюбних договорів, спрямованих на уникнення майнової відповідальності одного з подружжя.

У вересні 2018 р. Приморський районний суд м. Одеси вирішив справу № 522/23757/17 [17], у якій із метою ухилення від виконання рішення суду про стягнення із чоловіка боргу подружжя уклало шлюбний договір, за яким набуте під час шлюбу майно передано у приватну власність дружини. До суду звернувся кредитор, який звернув судове рішення про стягнення із чоловіка боргу до виконання й усвідомив неможливість задоволення своїх вимог Суд задовольнив позовні вимоги в повному обсязі, визнав шлюбний договір частково недійсним (у частині умов про передачу майна дружині).

Під час розгляду справи встановлено, що укладений шлюбний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву, такий правочин укладався умисно для ухилення від виконання судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц підтримала практику Верховного Суда України щодо фіктивності правочинів, які укладаються з метою запобігання зверненню стягнення на майно.

Водночас у судовій практиці договір, укладений для уникнення виконання грошового зобов'язання, кваліфіковано як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами в цих справах були, за твердженнями позивачів, учинені відповідні пра- вочини (постанови Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 р. у справі № 6-1873цс16, від 2з серпня 2017 р. у справі № 306/2952/14-ц, від 9 вересня 2017 р. у справі № 359/1654/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц підтримала практику Верховного Суду України щодо фіктивності правочинів, які укладаються з метою запобігання зверненню стягнення на майно. Велика Палата Верховного Суду враховує, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для годиться, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, і вважає, що така протизаконна ціль, як укладення, наприклад, особою договору дарування майна зі своїм родичем із метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно для погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена пра- вочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позивач має право звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу для визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена у ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Уважаємо, якщо боржник (дарувальник), щодо якого ухвалено рішення про стягнення коштів і відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно, це означає що вони зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, є недобросовісними та зводяться до зловживання правом.¹

Суд може також визнати шлюбний договір недійсним повністю або частково на вимогу одного з подружжя, якщо умови договору ставлять одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище. Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище» є оціночною, її зміст не розкривається в законодавстві, дуже мало роз'яснює п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства й інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин [9].

Можна констатувати, що такий стан має місце, коли один із подружжя цілком позбавляється нажитого в період шлюбу майна, або істотно обмежуються його майнові права, наприклад, він позбавляється всього цінного майна, нажитого у шлюбі, або в одного з подружжя буде значний обсяг обов'язків, а в іншого - лише права.

Умова недійсності шлюбного договору має ставити одного з подружжя в надто невигідне матеріальне становище спочатку, оскільки договір визнається недійсним із моменту укладення. Часом умови шлюбних договорів сформульовані так, що однозначно визначити, чи ставила дружину (чоловіка) у момент укладення договору та чи інша умова в невигідне матеріальне становище, не виявляється можливим. Зацікавлена сторона повинна довести лише той факт, що договір ставить її у вкрай несприятливе становище, але не повинна доводити, що він був укладений під впливом збігу тяжких обставин, оскільки в такому разі не йдеться про визнання такого договору кабальним правочином під впливом тяжкої для неї обставини.

Суд прийшов до висновку, що положення про те, що речі позивача, які придбані ним до шлюбу, з моменту одруження стають особистою власністю відповідача, порушує п. 4 ст. 93 СК України, а саме: ставить одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище. Дане положення також порушує п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України, де встановлено, що особистою власністю дружини чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Отже, суд уважає, що дане положення п. 31 Договору суперечить нормам законодавства, тому є недійсне. У мотивувальній частині цього ж рішення суд також зазначив: «З п. 24 Договору випливає, що коли в подружжя виникають спільні права на власність дружина відразу після підписання та нотаріального посвідчення цього договору, видає чоловіку генеральну довіреність на вчинення будь-яких дій щодо управління та розпорядження майном, що належить на праві спільної часткової власності або спільної сумісної власності. Положення п. 24 Договору обмежує права дружини та порушує п. 4 ст. 93 СК України, а саме: ставить одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище. Проте, зважаючи на той факт, що позивач не просить суд визнати недійсним п. 24 Договору, суд не має права виходити за межі позовних вимог» [18].

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у повному ¹ Верховний Суд надав висновок у судовому спорі між братами Добкіними 5 вересня 2019 р. Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду розглянув касаційну скаргу у справі № 638/2304/17 від Головного управління державної фіскальної служби в Харківській області на ухвалу Харківського апеляційного суду, що «ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим». За ст. ст. 13, 15, 16, 203, 215 ЦК, недійсність договору як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати обсязі, суд здійснив посилання на ч. 2 ст. 7 СК України, яка закріплює можливість урегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками, та зазначив, що ст. 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам і моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку варто розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин власності подружжя [19].

У вказаному рішенні суд дійшов такого висновку: «Оскільки договір, у тому числі шлюбний, передусім є категорією цивільного права, то відповідно до ст. 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми ст. ст. 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також гл. гл. 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни й розірвання».

З іншого боку, «невигідним матеріальним становищем» можна вважати будь-яке відступлення від рівного поділу прав на майно, що є порушенням принципу свободи договору. Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Крім того, у ч. 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування (отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях» [20]. У зв'язку з тим, що позивачка не довела, у чому саме полягає її невигідне матеріальне становище, яке виникло після укладення шлюбного договору, суд відмовив їй у задоволенні позовних вимог [21].

За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно й інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Видається, що законодавець знов намагається «захистити» подружжя від самих себе, «порівняти» їхні права, зробити неможливою ситуацію, коли майно передаватиметься у власність лише одного з них, щоб запобігти зловживанню правом. П. 5 сг. 93 СК містить імперативне правило щодо неможливості передачі у власність одному із подружжя майна, право на яке підлягає державній реєстрації. Із цього випливає висновок про те, що включення такої умови у шлюбний договір суперечитиме моральним засадам суспільства [22, с. 129].

Шлюбний договір також може визнаватися нікчемним, якщо не дотримано законодавчої вимоги щодо його форми, Наприклад, подружжя під час укладення шлюбного договору знехтувало положеннями ст. ст. 93, 94 СК України і врегулювало в ньому порядок реалізації не лише своїх майнових, а й особистих немайнових прав, не посвідчило договір нотаріально.

Нікчемним правочином є шлюбний договір, укладений із порушенням нотаріальної форми. У разі встановлення факту укладення шлюбного договору з вадами форми суд застосовує заходи, передбачені чинним цивільним законодавством. Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Отже, шлюбний договір може визнаватися недійсним за прямою вказівкою закону незалежно від рішення суду. Суд лише фіксує факт здійснення такого правочину та застосовує наслідки, які передбачені законом для такого роду правочинів. Наведений вище приклад, пов'язаний із порушенням нотаріальної форми шлюбного договору, свідчить про те, що цей договір може належати до нікчемних правочинів, у зв'язку із чим для визнання його недійсності не потрібне рішення суду.

Недійсність шлюбного договору означає, що він був укладений із порушенням вимог закону. Загальні підстави визнання договору недійсним (нікчемним) визначені в цивільному законодавстві, спеціальні встановлені сімейним законодавством. Найбільш вагомого значення набувають такі підстави, як: невідповідність змісту шлюбного договору вимогам закону; шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між чоловіком і дружиною та дітьми; шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені Сімейним кодексом; шлюбний договір не може ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище; за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно й інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації; нікчемним правочином буде вважатися шлюбний договір, укладений із порушенням нотаріальної форми.

підстава шлюбний договір недійсний

Висновки

Проаналізовано судову практику щодо найбільш проблемних питань визнання нікчемним шлюбного договору. Виявлено, що причинами зростання кількості недійсних (нікчемних) договорів між подружжям є фінансова криза в Україні, неможливість населення вчасно виплачувати борги за кредитними зобов'язаннями тощо. Тому збільшується кількість фіктивних шлюбних договорів.

Значення дефектних фактів у механізмі правового регулювання сімейних відносин багато в чому зумовлено їхньою негативною роллю, що виражається в дестабілізації дії норм права, у збоях правозастосовчого процесу, у порушенні прав і законних інтересів учасників суспільних відносин. Науково-практичне розроблення однакових правил і методик юридичної кваліфікації дефектних складів у сімейному праві дозволить забезпечити дотримання принципів законності та справедливості у праві [23, с. 5].

Список використаних джерел

1. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 (дата звернення: 18.04.2019).

2. Явор О. Недійсний шлюб як дефектний юридичний факт. Порівняльно-аналітичне право. 2014. № 6. С. 116-119. URL: http://www. pap.in.ua/6_2014/36pdf.

3. Борисова В. Шлюб, умови його дійсності та недійсності за законодавством України. Сучасні проблеми приватного права: збірник наукових праць, присвячений 80-ій річниці із Дня народження Я.М. Шевченко / Всеукраїнська громадська організація «Асоціація цивілістів України». Кам'янець-Подільський: Рута, 2012. С. 9-24.

4. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя: постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. № 11. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07.

5. Конституція України 1996 р. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80.

6. Загальна декларації прав людини, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/995_015.

7. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, набрала чинності 3 вересня 1981 р., ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 19 грудня 1980 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_794.

8. Білан О. Моральні засади суспільства як цивільно-правова канегорія. Forum Prava. 2018. № 1. C.16-22. URL: http://forumprava.

pp.ua/files/016-022-2018-1 4-.pdf.

9. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними: постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 р. № 9. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-09.

10. ЦК України. Відомості Верховної Ради України. 2003. № № 40-44. Ст. 356. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

11. Антропова И. К вопросу о правовой природе брачного договора в современном семейном праве России. Вестник Удмуртского университета. Серия «Экономика и право». 2013. Вып. 2. С. 113-118.

12. Олюха В. Цивільно-правовий договір: поняття, функції та система: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2003. 174 с.

13. Михальнюк О. Договірне регулювання особистих немайнових відносин. Договірне регулювання особистих немайнових відносин. C. 86-92. URL:///C:/Users/Comp/Downloads/bmju_2014_1_30%20(2).pdf.

14. Глава 4. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, перевірка повноважень представника фізичної особи. Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 р. № 296/5. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12/ed20120222.

15. Ульяненко О. Шлюбний договір у сімейному праві України: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03. Київ, 2003. С. 199.

16. Кравцова Т Визнання шлюбних договорів недійсними: основні підстави та судова практика. URL: https://jurliga.ligazakon.net/ analitycs/184553_viznannya-shlyubnikh-dogovorv-nedysnimi-osnovn-pdstavi-ta-sudova-praktika.

17. Рішення Приморського районного суду м. Одеси. URL: https://verdictum.ligazakon.net/document/76865066?utm_source=jurliga. ligazakon.ua&utm_medium=news&utm_campaign=Verdictum_text&utm_content=jl01.

18. Рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 вересня 2016 р. у справі № 201/6357/14-ц. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62324309.

19. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 3 листопада 2016 р. у справі № 522/17811/16. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62584870.

20. Цивільний процесуальний кодекс України. Відомості Верховної Ради України. 2004. № № 40-42. Ст. 492. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15.

21. Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 3 листопада 2016 р. у справі № 522/17811/16. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/62584870.

22. Жилінкова І. Концепція шлюбного договору за новим Сімейним кодексом України. Вісник Академії правових наук України. № 3 (30). С. 122-130. URL: http://dspace.nlu.edu.ua/bitstream/123456789/4641/1yZhylinkova_122.pdf.

23. Муругина В. Дефективность юридических фактов как негативная черта правовой системы: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 01. Саратов, 2010. 22 с.

Размещено на Allbest.ru