Фундаментальне дослідження передумов походження, умов розвитку та сучасного стану українського кримінального права (рецензія на монографію М.І. Колос «Українське кримінальне право: походження, розвиток і сучасність»)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий інститут №1 Національної академії внутрішніх справ

Фундаментальне дослідження передумов походження, умов розвитку та сучасного стану українського кримінального права (рецензія на монографію М.І. Колос «Українське кримінальне право: походження, розвиток і сучасність»)

український кримінальний право суверенітет

Вознюк А.А.,

доктор юридичних наук, доцент, завідувач наукової лабораторії з проблем протидії злочинності

У сучасних умовах боротьби за незалежність України все більшої значимості набуває вислів: «Хто не знає своєї історії - той не має майбутнього». Він одночасно є актуальним і для істориків, і для юристів, зокрема, вчених у галузі українського кримінального права.

Нині є потреба в роботах, у яких об'єктивно характеризується становлення та розвиток українського кримінального права, правдиво розкривається зміст його джерел, оскільки тривалий час у цьому процесі спостерігався радянський суб'єктивізм.

Окрім того, події на сході країни підтверджують, що останні декілька років - це найбільш складний період розбудови незалежної України, під час якого надважливо не втратити самобутність української нації та її державний суверенітет. За таких обставин кожен факт підтвердження, обґрунтування українських цінностей, зокрема й правових, потрібно оцінювати на вагу золота.

У зв'язку з цим дослідження Михайла Івановича Колоса «Українське кримінальне право: походження, розвиток і сучасність» (2019 р.) є не лише актуальним, але й дуже своєчасним.

Фактично це перше комплексне фундаментальне обґрунтування сутності походження однієї з базових галузей національного публічного права - Кримінального права України. А тому названа праця знаного вченого є науковим дослідженням, що заслуговує на окреме місце в доктрині кримінального права та сучасного розвитку кримінально-правової думки.

Фундаментальність цієї праці вичерпується не лише тим, що вона вносить суттєві зміни у розуміння вчення про українське кримінальне право, насамперед про достовірні передумови його походження, а й формує умови його розвитку та сучасний стан. Монографія Михайла Івановича є суттєвим вкладом у забезпечення основ національної безпеки України, оскільки у ній не лише піддано об'єктивній критиці легендовані «обґрунтування» розвитку «русского государства и права», але й достовірно розкрито юридичну палітру розвитку і функціонування кримінального права праукраїнської Русі.

У монографії описані результати багаторічного дослідження передумов походження, умов розвитку і сучасного стану українського кримінального права, що здійснювалося через призму детального аналізу кримінально-правових, конституційних та інших актів держав Стародавнього Сходу, Стародавнього Риму, Східної Римської імперії (Візантії), Руської держави, Великого князівства Литовського, Гетьманщини, Української народної республіки, Радянської України, України сучасної та інших джерел, зокрема Біблії, правил святих апостолів і святих отців церкви, філософсько-правових вчень греко-римських протовчених тощо.

Одночасно автор дбало дослідив і детально описав методологію і методи сучасних кримінально-правових досліджень, систематизував типові помилки, яких припускаються науковці під час наукових пошуків. Звернув увагу на кримінально-правові тер - міни-фікції, що мають негативний зміст, та очевидні помилки у формулюванні окремих статей сучасного Кримінального кодексу України, вніс Верховній Раді України пропозиції щодо їх усунення.

Науковий доробок Михайла Івановича складається з шести розділів.

У першому розділі дослідник звернувся до істо - рико-правових, філософських та теологічних передумов виникнення і розвитку українського кримінального права. У цій частині роботи він описав проблеми розвитку та змісту правових актів розвинутих держав, котрі функціонували на найближчих до першої відомої праукраїнської держави територіях, із якими вона мала економічні, політичні, релігійні та інші зв'язки, що певним чином впливали на становлення українського писаного кримінального права.

Другий розділ монографії - це дослідження умов походження і первинного розвитку писаного кримінального права Русі (України), в якому автор презентує соціально-територіальні умови виникнення Русі, мирні договори з Візантією 911 та 944 рр. як перші відомі письмові джерела кримінально - правового змісту Руської держави, а також подальший розвиток праукраїнського кримінально-правового законодавства (Устав Володимира Святославовича, Руська Правда, Устав Ярослава Володимировича,

Устав Володимира Всеволодовича). За результатами дослідження науковець констатує той факт, що будь - яких згадок у названих актах про Білу Русь, Велику Русь, Малу Русь, Московську Русь чи інші держави ще не було. Топоніми з такими назвами русичам чи іншим народам відомі ще не були, адже на той час ще не народилися люди, які мали їх придумати.

Третій розділ монографії присвячено дослідженню особливостей умов функціонування та розвитку українського кримінального права в ХШ-ХУШ століттях. У цьому періоді автор показує приклади потужного розвитку українського кримінального права у змісті Статуту Великого князівства Литовського, що функціонував у трьох редакціях 1529, 1566, 1588 рр. За підсумками наукового дослідження в цій частині М.І. Колос робить висновки, що структура кримінально-правових положень Статуту побудована за принципом елементарної системи об'єктивних та суб'єктивних ознак. Він звернув увагу, що в Статуті задекларовано принцип гуманізму, який чітко проявлявся через непоширення юридичної відповідальності за зраду Великому князю і державі на родичів злочинця, котрі не знали про його протиправну діяльність, заохочення осіб, які завчасно відмовилися вчиняти злочин проти держави і її глави, повідомивши про підготовку до злочину відповідних представників влади тощо.

Не менш важливу роль, як зазначає автор, відіграли правові звичаї Війська Запорозького низового, що «сформувалися внаслідок тривалої трансформації правого досвіду українського та інших народів у специфічних умовах військово-політичної організації». Окрему увагу автор зосередив на кримінально-правових і кримінологічних положеннях Конституції Пилипа Орлика 1710 р. та проекті Прав, за яким судиться малоросійський народ 1743 р.

Важливим є встановлення того факту, що автори Конституції закріпили в цьому акті інформацію про злочинну підступність представників політичного режиму тогочасної Московської держави, що спрямовувалася на протиправне захоплення українських територій, самовільне поширення юрисдикції московських судових установ на українське населення та ін.

На позитивну оцінку заслуговує здійснення в межах четвертого розділу - «Політика становлення і розвитку українського кримінального права в 1917-1960 рр.» - аналізу нормативних актів, що висвітлюють норми кримінального права, сформовані в умовах революційних переворотів. Автор вдало наводить факти, що підтверджують сутність репресивної ролі каральних органів держави, яка замість запровадження вільної праці, встановлювала кримінальну відповідальність за «трудове дезертирство», фактично перетворивши працю на важку повинність (ст. 126 КК УСРР).

Вчений у цій частині роботи розкриває важливе значення утворення законодавцем «Надзвичайної державної комісії по встановленню і розслідуванню злочинів німецько-фашистських загарбників та їх спільників і нанесенню ними збитків громадянам, колгоспам, громадським організаціям, державним підприємствам і установам СРСР» під час війни 1941-1945 рр.

Українському радянському кримінальному праву в 1960-2000 рр. відводиться п'ятий розділ, у якому автор встановив, що значна частина ініціатив щодо удосконалення кримінально-правового законодавства союзних республік, у тому числі УРСР, формувалася законодавцем СРСР, а не українськими суб'єктами законодавчої ініціативи. Такий стан зумовлювався тим, що саме законодавець СРСР мав повноваження на підготовку і прийняття Основ «уголовного» законодавства СРСР і союзних республік, що кількісно становили базовий обсяг правових положень загальних частин республіканських кримінальних кодексів. Крім того, Союзу РСР належало прийняття загальносоюзних законів про кримінальну відповідальність за вчинення «державних» та військових злочинів, що за обсягом становили дві окремих глави Особливої частини КК України; впровадження кримінально-правових законів, спрямованих на виконання міжнародних конвенцій, підписаних і ратифікованих повноважними органами СРСР, прийняття нових кримінально-правових законів, що спрямовувалися на боротьбу з новітніми суспільно - небезпечними явищами, котрі одночасно і масово поширювалися на усій території Радянського союзу (приписки та інші викривлення звітності про виконання планів, злочинно-недбале використання сільськогосподарської техніки, посягання на життя, здоров'я, гідність працівників міліції і народних дружинників, хуліганство, поширення венеричних захворювань) тощо.

Структура і система КК УРСР у редакції 1960 р. порівняно з КК УСРР/УРСР 1922 та 1927 рр., на думку М.І. Колоса, була суттєво удосконалена як на рівні інститутів, так і на рівні положень окремих статей, їх частин та санкцій.

Українське радянське кримінальне право охарактеризовано автором як поступовий процес приведення республіканського кримінально-правого законодавства до положень загальносоюзних актів, що призводило до уніфікації кримінального законодавства і значно звужувало законодавчий суверенітет УРСР та інших республік Союзу РСР.

Завершальний етап розвитку українського кримінального права наводиться у шостому розділі монографії «Українське кримінальне право початку XXI століття: пошук цивілізованих форм охорони суспільних відносин». Як слушно зазначає автор, позитивним явищем кодифікації 2001 р. є певне розширення можливостей кримінально-правової охорони низки конституційних цінностей, як-от: конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема у сфері встановлення відповідальності за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії; за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, в аспекті її передавання сучасними комп'ютерними засобами; за невиплату заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат та права на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї; за примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку; за посягання на здоров'я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів та низки інших соціальних цінностей.

Вчений робить обґрунтований висновок, що результати проведеної українським законодавцем кодифікаційної роботи протягом 2001-2017 рр. ще не трансформувалися в надійну охорону прав і свобод людини, безпечний розвиток економічних, політичних, правових та інших позитивних соціальних відносин.

Дослідження сучасного стану норм та інститутів КК України дало змогу вченому виявити певні проблеми та запропонувати шляхи їх розв'язання. Серед них варто виділити пропозиції щодо:

1) удосконалення редакції ст. 43, 178, 203-2 КК України;

2) криміналізації наклепу (у ст. 151-1 КК України) та образи (у ст. 151- 2 КК України);

3) внесення змін до окремих базових термінів, що використані в КК України (насамперед щодо дезавуювання назви закону «Кримінальний кодекс України» і закріплення його нової назви - «Карний кодекс України», або «Український карний кодекс».

4) виділення в окремі розділи Особливої частини КК України таких груп злочинів: «Злочини проти сім'ї, батьківства та дитинства», «Злочини проти трудових прав людини», «Злочини проти інтелектуальних прав людини», «Злочини проти свободи совісті та використання релігійних споруд і культових будинків».

У цілому ж вчений обґрунтовано заявляє, що проведене дослідження та отримані ним результати дали підстави достовірно стверджувати: українське кримінальне право є частиною світової природно-соціальної цівілізаційної цінності, що протягам тисячоліть формувалася українським народом та його інтелектуальною елітою у виді традицій, звичаїв, правових звичаїв і законів, з метою забезпечення якісного регулювання й охорони суспільних і правових відносин, та перманентно удосконалювалося, зокрема, й способом легальної імплементації найкращих ідей, окремих норм, законів, що були чинними або й нині функціонують у правових системах (системах права, законодавства) інших народів, їх держав, міждержавних та міжнародних об'єднань.

Таким чином, монографія Михайла Івановича Колоса «Українське кримінальне право: походження, розвиток і сучасність» (2019 р.) є помітною подією в українській правовій думці, фундаментальним кримінально-правовим вченням (цілісною доктриною), що робить істотний внесок не тільки в сучасну кримінально-правову науку, але й історію права та держави України і країн інших народів.

Вона є корисною як для наукових та науково-педагогічних працівників, аспірантів, законодавців та їх помічників, студентів юридичних навчальних закладів, так і для широкого кола читачів, яких цікавлять проблеми українського кримінального права, його історії, правової культури, та й узагалі всім, кому не байдуже як минуле, так і майбутнє нашої держави.

Размещено на Allbest.ru