Захворювання як наслідок учинення злочину

Размещено на http://www.allbest.ru/

Захворювання як наслідок учинення злочину

Митрофанов І.І.,

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри галузевих юридичних наук Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Лисенко І.В.,

кандидат медичних наук, доцент кафедри галузевих юридичних наук Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

У статті констатується нагальна потреба в дослідженні проблем протидії заподіянню шкоди здоров'ю людини кримінально-правовими засобами. Аналізуються поняття «захворювання» та «масове захворювання», які не охоплюються наявними видами тілесних ушкоджень. Незрозумілим видається і трактування масовості захворювань.

Аналіз теоретичних проблем і судової практики свідчить, що є ще не використані можливості для вдосконалення норм про відповідальність за заподіяння різної за характером шкоди здоров'ю людини. Крім того, розробка відповідних пропозицій важлива і в контексті реформування закону України про кримінальну відповідальність.

Метою статті є створення моделі дефініції шкоди здоров'ю людини як наслідку вчинення злочину, що має включати в себе і різні види захворювань, які становлять небезпеку для життя та здоров'я людей.

Здебільшого Кримінальний кодекс під шкодою здоров'ю розуміє тільки саме ушкодження, тобто порушення анатомічної цілісності, органів і тканин чи їх супровід - втрату працездатності. Проте шкода здоров'ю може бути заподіяна і без тілесних ушкоджень. Різні ж види захворювання не складають поняття «тілесні ушкодження». Аналізуються погляди вчених на поняття «захворювання», а також здійснюється пошук цього поняття в законодавстві. Робиться висновок про відсутність легальної дефініції захворювання.

Водночас захворюванням людей, що є наслідком учинення злочинів проти довкілля, є порушення нормальної життєдіяльності організму, які розповсюдилися серед населення (двох чи більше осіб) якої-небудь території під впливом шкідливих факторів середовища проживання (хімічних речовин або фізичних факторів) і проявляються характерними для дії цього причинного фактора симптомами та синдромами чи іншими неспецифічними відхиленнями. кримінальний захворювання злочин право

Доводиться необхідність введення уніфікованої конструкції «зараження хворобою, що є небезпечною для життя та здоров'я» до Кримінального кодексу. Це дозволить значно спростити роботу законотворців, оскільки за рівнем узагальнення таке формулювання може охоплювати як усю сукупність вже наявних небезпечних захворювань, так і нові захворювання, які за своїми властивостями становлять реальну небезпеку для життя та здоров'я особи.

Ключові слова: наслідки злочину, шкода здоров'ю, тілесні ушкодження, захворювання, масові захворювання, зараження хворобою, що є небезпечною для життя та здоров'я.

DISEASES AS A CONSEQUENCE OF CRIME

The article states the urgent need to study the problems of countering harm to human health by criminal law means. The concept of “disease” and “mass disease”, which are not covered by the existing types of injuries, is analyzed. It is also incomprehensible to understand the mass character of diseases and which particular species.

The analysis of theoretical problems and jurisprudence shows that there are still unused opportunities for improving the norms of responsibility for causing different types of damage to human health. In addition, the development of relevant proposals is also important in the context of reforming the law of Ukraine on criminal liability.

The purpose of the article is to create a model for defining the harm to human health as a consequence of a crime, which should include various types of diseases that pose a danger to the life and health of people.

In the majority of cases, the Criminal Code deals with damage to health only, that is, the violation of anatomical integrity, organs and tissues, or their maintenance - loss of ability to work. However, damage to health can be caused and without bodily harm. The different types of disease do not constitute the concept of “bodily injury”. The point of view of scientists on the concept of “disease” is analyzed, and also the search of this concept in the legislation is carried out. The conclusion is made that there is no legal definition of the disease.

At the same time, the illness of people resulting from the commission of crimes against the environment is a violation of the normal life of the organism that has spread to the population (two or more persons) of any territory under the influence of harmful factors of the habitat (chemicals or physical factors) and manifest characteristic for the action of this causative factor by symptoms and syndromes or other non-specific abnormalities.

It proves the necessity of introducing a unified construction of “infection with a disease that represents a danger to life and health” in the Criminal Code, which will significantly simplify the work of lawmakers, since by the level of generalization this wording can cover both the entire set of already existing dangerous diseases and new diseases by their properties represent a real danger to the life and health of the individual.

Key words: consequences of a crime, harm to health, bodily injuries, diseases, mass diseases, infection with a disease that represents a danger to life and health.

Постановка проблеми

Динаміка злочинів проти життя та здоров'я особи зберігає негативні тенденції. Так, незважаючи на позитивні зрушення, що спостерігаються у сфері протидії злочинам проти життя та здоров'я, їхня загальна кількість лишається значною. Статистична інформація Генеральної прокуратури вказує на тенденцію до зниження рівня злочинності проти життя та здоров'я людини в період із 2013 по 2017 рр. та її збільшення у 2018 р. зі збереженням цих трендів у 2019 р. Так, у 2013 р. вчинено 71 749, у 2014 - 61 760, у 2015 -53 317, у 2016 - 45 660, у 2017 - 37 826, у 2018 - 39 164, за 5 місяців 2019 - 22 289 злочинів проти життя та здоров'я особи. Найбільшу питому вагу серед цих злочинів складають різні види тілесних ушкоджень, наприклад, у 2018 р.: 2 113 випадків спричинення тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК)), 3 127 - середньої тяжкості тілесних ушкоджень (ст. 12 КК), 23 351 - легких тілесних ушкоджень (ст. 125 КК), 1 314 - побоїв і мордування (ст. 126 КК), 112 - катування (ст. 127 КК).

Стан дослідження

Проблеми правничої регуляції протидії заподіянню різних тілесних ушкоджень, вдосконалення практики законозастосування у цій сфері розглядалися достатньо широко в наукових працях, присвячених кримінально-правовому запобіганню тілесним ушкодженням, таких авторів, як М.К. Аніянц, М.І. Бажанов, А.В. Байлов, В.І. Борисов, В.К. Грищук, Л.І. Гуревич, Н.О. Гуторова, Т.Г^Даурова, М.І. Загородников, Т.В. Кондрашова, М.Й. Коржанський, Ю.М. Крутов, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, І.П. Портнов, Б.С. Сидоров, В. Сташис, В.В. Шаблистий, М.Д. Шаргородський, С. Яценко та ін. За останні роки з озвученої проблеми захищені докторські дисертації О.М. Храм-цовим («Кримінально-правове та кримінологічне забезпечення охорони особи від насильства (теорія та практика)», 2015 р.) і К.В. Катеринчук («Кримінально-правова охорона здоров'я особи: доктри- нальні, законодавчі та правозастосовчі проблеми», 2019 р.), а також кандидатські дисертації О.Б. Сиба- лем («Кримінально-правова характеристика заподіяння шкоди життю та здоров'ю особи під час зайняття спортом», 2015 р.)., Н.В. Уваровою («Кримінальна відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи, учинені з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості» 2012 р.) та ін.

Безсумнівно, роботи вказаних учених характеризуються значною теоретичною та практичною цінністю, однак не охоплюють кола питань, спеціально присвячених кримінально-правничий регуляції охорони здоров'я особи. До того ж, до 2019 р. істотно змінилася криміногенна ситуація, з'явилися «гарячі точки» на мапі України. У зв'язку з цим виникла нагальна потреба в дослідженні проблем кримінально-правової протидії заподіянню шкоди здоров'ю людини з урахуванням реальної обстановки в Україні.

Аналіз теоретичних проблем і судової практики свідчить, що є ще не використані можливості для вдосконалення норм про відповідальність за заподіяння різної за характером шкоди здоров'ю людини. Крім того, розробка відповідних пропозицій важлива і в контексті реформування закону України про кримінальну відповідальність (далі - ЗУпКВ).

З огляду на вказане метою статті є створення моделі дефініції шкоди здоров'ю людини як наслідку вчинення злочину, що має включати в себе і різні види захворювань, які становлять небезпеку для життя та здоров'я людей.

Виклад основного матеріалу

На жаль, національне законодавство не розкриває змісту понять «захворювання людей» і «масове захворювання людей» [1]. Не тлумачить ці терміни і Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля». У науковій літературі зміст цих понять розкривається по-різному. Так, П.С. Берзін і В.В. Кудрявцев під захворюванням людей розуміють погіршення стану здоров'я хоча б однієї людини, що поєднується зі стійкою втратою працездатності, зараженням епідемічними чи інфекційними хворобами кількох осіб, появою відхилень у розвитку дітей, значним зниженням тривалості життя, захисних можливостей імунної системи організму людини [2, с. 855]. В.І. Антипов зазначає, що захворювання людей - хвороба двох чи більше осіб, викликана забрудненням довкілля [3, с. 503]. О.О. Дудоровим вказується на те, що захворювання людей охоплює заподіяння шкоди здоров'ю: 1) окремих осіб чи хоча б однієї людини. Відповідає за ступенем тяжкості тяжким або середньої тяжкості тілесним ушкодженням; 2) населення (поява спадкової патології, потворності або інших відхилень у розвитку дітей, скорочення тривалості життя, істотне підвищення захворюваності населення і т. ін.) [4, с. 696-697]. К.В. Катеринчук взагалі оминає цю проблему [5, с. 194-229].

З огляду на це порушується питання про співвідношення понять «захворювання людей» і «тілесні ушкодження». Під тілесними ушкодженнями згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. № 6 (далі - Правила), розуміється порушення анатомічної цілісності тканин, органів і їх функцій внаслідок впливу одного або кількох зовнішніх вражаючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних. За ступенем тяжкості КК України розрізняє тілесні ушкодження трьох видів: тяжкі, середньої тяжкості та легкі, що, у свою чергу, поділяються на два підвиди - з короткочасним розладом здоров'я чи незначною втратою працездатності та такі, що характеризуються відсутністю цих ознак [6, с. 87-88].

У ст. 121, 122 та 125 КК наводяться основні ознаки тілесних ушкоджень за ступенем їх тяжкості, а деталізуються вони в указаних Правилах. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 242 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) обов'язком слідчого або прокурора є звернення із клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи щодо встановлення характеру та тяжкості тілесних ушкоджень. П. 1.1 Правил передбачає, що судово-медичне визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з КПК і самими Правилами.

Характер і ступінь тяжкості ушкоджень визначається через три критерії: а) патолого-анатомічний (медичний), що визнається головним (зокрема конкретизації підлягає прояв і характер негативних змін в організмі потерпілого, а саме наявність або відсутність небезпеки для його життя, розлад здоров'я, що може мати постійний чи тимчасовий характер); б) економічний (додатковий); в) естетичний (додатковий), пов'язаний із наявністю або відсутністю знівечення обличчя потерпілого. Він враховується тільки у вирішенні питання про наявність тяжкого тілесного ушкодження [7, с. 81-87].

Однак у контексті норм ЗУпКВ тілесні ушкодження не мають нічого спільного із поняттям «захворювання людей» як наслідком злочину проти довкілля. Захворювання людей за жодних умов не може стосуватися хвороби однієї особи, як вказує О.О. Дудоров, тому що захворювання є порушенням нормальної життєдіяльності організму; хворобою, недугою [8, с. 432]. Хвороба вважається порушенням нормальної життєдіяльності організму під впливом несприятливих чинників внутрішнього й зовнішнього середовища [8, с. 1559].

Отже, захворювання людей, що є наслідком учинення злочинів проти довкілля, - це порушення нормальної життєдіяльності організму, які розповсюдилися серед населення (двох чи більше осіб) якої-небудь території під впливом шкідливих факторів середовища проживання (хімічних речовин або фізичних факторів) і проявляються характерними для дії цього причинного фактора симптомами та синдромами чи іншими неспецифічними відхиленнями. Підвищення рівня забруднення об'єктів довкілля спричиняє зростання таких захворювань, як порушення ендокринної системи й обміну речовин, зниження імунітету, бронхіальна астма, холангіт (неспецифічне запалення жовчних протоків унаслідок проникнення в них інфекції із жовчного міхура, кишечника, кровоносних і лімфатичних судин), ураження органів дихання та травлення, алергійний риніт, холецистит, жовчнокам'яна хвороба, камені в нирках і сечоводах, ракові захворювання, уроджені аномалії і т. п. Негативно впливають не лише індивідуальні хімічні (органічні чи неорганічні) сполуки, але й різні їх комбінації із проявом синергізму чи антагонізму [9].

Захворювання людей слід відрізняти від масового захворювання людей, що причинно пов'язане з учиненням злочинів проти довкілля. Легального визначення поняття «масове захворювання людей» у законодавстві України немає. Водночас ст. 1 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» містить «масові неінфекційні захворювання (отруєння)», котрі визначаються як масові захворювання, виникнення яких зумовлено впливом біологічних, фізичних, хімічних або соціальних факторів середовища життєдіяльності, в т. ч. об'єктів господарської й інших видів діяльності, продукції, робіт, послуг [10].

До того ж, законодавець не використовує термін «епідемія». Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» епідемія - це масове поширення інфекційної хвороби серед населення відповідної території за короткий проміжок часу; інфекційні хвороби - розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення [11]. Епідемія визнається такою, що розпочалася, якщо кількість захворілих на 100 тис. населення перевищує встановлений епідемічний поріг [12, с. 50]. Епідемічний поріг - це нестала розрахункова цифра, яка залежить від багатьох медичних факторів і є характерною для окремого різновиду захворювання.

Масове захворювання людей у контексті нормативів, що встановлюють покарання за злочини проти довкілля, - це поширення хвороб (і не тільки інфекційних), яке значно перевищує рівень захворюваності, котрий зазвичай фіксується в певній місцевості. За відсутності легального визначення та роз'яснення Пленуму Верховного Суду більшість науковців розуміє під масовим одночасне захворювання значної кількості людей. Так, В.І. Антиповвказує на те, що під масовим захворюванням людей слід розуміти одночасне захворювання багатьох людей, принаймні не менше десяти [3, с. 503].

Медики говорять про спалах певного захворювання. Так, спалах кору - це лабораторно підтверджені 2 і більше випадків захворювання на кір, пов'язані між собою в часі (дати появи висипки у проміжках між 7 та 18 днями після контакту з хворим на кір), які мають епідеміологічний та/або вірусологічний зв'язок; спалах краснухи - лабораторно підтверджені 2 і більше випадків захворювання на краснуху, пов'язані між собою в часі (дати появи висипки в проміжках між 12 та 46 днями після контакту з хворим), котрі мають епідеміологічний та/ або вірусологічний зв'язок [13]. До 23 квітня 2019 р. йшлося про рівні захворюваності [14].

Можна констатувати, що відомчі акти містять терміни, невідомі Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», а останній закон використовує іншу термінологію, ніж КК України. Тому визнання захворювання масовим належить до розсуду органів досудового слідства і суду. У зв'язку з цим окремі вчені на свій розсуд намагаються встановити мінімальну кількість людей, захворювання яких можна визнати масовим. Зокрема, А.В. Борбат і Б.Д. Завідов пропонують таким уважати захворювання двох або більше осіб [15]. Однак у такому разі ігнорується вказівка закону на масовість захворювання - занедужати має велика кількість осіб.

Окремими авторами заперечується потреба у використанні в КК терміна «масове захворювання людей». Так, В.О. Чугаєв стверджує, що з урахуванням прийнятої в КК термінології бажано було б використовувати конкретнішу правову категорію «шкода здоров'ю багатьох осіб» [16, с. 102], яка також має оціночний характер. Передбачені законодавцем види заподіяння шкоди здоров'ю особи не охоплюють всі види такої шкоди, що мають місце в реальності. Здебільшого КК під шкодою здоров'ю передбачає тільки саме ушкодження, тобто порушення анатомічної цілісності, органів і тканин, чи їх супровід - втрату працездатності. Проте шкода здоров'ю може бути заподіяна і без тілесних ушкоджень. Це можуть бути різні гострі та хронічні захворювання, що виникли внаслідок отруєнь, інфекційних захворювань. Такі захворювання можуть мати різний характер небезпеки, аж до невиліковного, небезпечного для життя. Нарешті, хвороби може і не бути, однак може виникнути загальний розлад здоров'я, стан несвідомості, погіршення фізичного стану тощо. У зв'язку з цим нами пропонується розширити перелік видів кримінально протиправних наслідків, пов'язаних із заподіянням шкоди здоров'ю особи [6, с. 92].

У КК України застосовується така класифікація опису тяжкості шкоди здоров'ю: тяжкі тілесні ушкодження; середньої тяжкості тілесні ушкодження; легкі тілесні ушкодження; побої та мордування; катування. Але цей перелік не включає захворювань, які виникають внаслідок забруднення довкілля. Проте рівень смертності вищий у містах із металургійною промисловістю, де вищий рівень забруднення атмосферного повітря. Тому в ЗУпКВ має бути включений термін «зараження хворобою, що є небезпечною для життя та здоров'я» (венеричною хворобою, вірусом імунодефіциту людини, зараження іншою хворобою, в т. ч. невиліковною інфекційною), яка за своєю властивістю не супроводжується порушенням фізичної (анатомічної) цілісності організму.

Замінивши цим терміном вужчий термін «зараження іншою невиліковною інфекційною хворобою» (ст. 130 КК України), ми отримаємо уніфікований вид шкоди, заподіюваної здоров'ю людини, котрий може бути позначений відповідним узагальнюючим поняттям «зараження хворобою, що є небезпечною для життя та здоров'я». Останнє поняття може бути використано для характеристики значної категорії як уже наявних, так і тих хвороб, що лише з'являються у зв'язку із погіршенням екологічної ситуації в Україні.

З огляду на нашу пропозицію вся система визначення ЗУпКВ видів шкоди здоров'ю та їхня характеристика може бути представлена таким чином:

1) тяжке тілесне ушкодження (небезпечність для життя в момент заподіяння, спричинення втрати будь-якого органа або його функцій, каліцтва статевих органів, психічної хвороби чи іншого розладу здоров'я, що поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, переривання вагітності, непоправне знівечення обличчя);

2) середньої тяжкості тілесне ушкодження (не є небезпечним для життя та не спричинило наслідків, передбачених у ст. 121 КК - тривалого розладу здоров'я чи значної стійкої втрати працездатності менш як на одну третину); 3) легке тілесне ушкодження (спричинення короткочасного розладу здоров'я чи незначної втрати працездатності);

4) побої та мордування (не пов'язані із заподіянням легких тілесних ушкоджень, з юридично значущою втратою працездатності, незначний розлад здоров'я, викликаний відчуттям нездужання, слабкості, фізичного болю, його вищого і тривалішого ступеня - фізичних страждань, а також моральних страждань у вигляді різних негативних змін в емоційно-психологічній сфері людини, стресовому стані, за якого потерпілий не здатний повною мірою усвідомлювати, що відбувається навколо, і повністю керувати своїми діями); 5) катування (сильний фізичний біль, фізичне або моральне страждання без короткочасного розладу здоров'я та настання стійкої втрати працездатності); 6) зараження хворобою, небезпечною для життя та здоров'я (зараження венеричною хворобою, вірусом імунодефіциту людини, іншою хворобою, в т. ч. невиліковною інфекційною. Причому мається на увазі будь-який наслідок у вигляді заподіяння шкоди здоров'ю чи життю особи).

На підтвердження корисності включення зараження хворобою, небезпечною для життя та здоров'я, до переліку різновидів шкоди, заподіяної здоров'ю особи, свідчить як виділення запропонованих видів заподіяння шкоди в самостійні склади злочину, так і та обставина, що внаслідок цих дій може настати будь-яка шкода життю та здоров'ю особи, в т. ч. і смерть людини. Крім того, стосовно інших невиліковних інфекційних хвороб, небезпечних для життя людини, слід зазначити, що сучасне законодавство не містить їх поняття та вичерпного переліку. У законодавстві про охорону здоров'я визначається група інфекційних хвороб (ч. 3 ст. 28 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» [10]). Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних і паразитарних хвороб людини і носійства збудників затверджений Наказом МОЗ України від 19 липня 1995 р. № 133. Цим Наказом МОЗ України до особливо небезпечних інфекційних хвороб відносяться такі захворювання, як: чума, холера, натуральна віспа, жовта гарячка, синдром набутого імунодефіциту (СНІД) і т. ін.

Висновки

Застосування терміна «зараження хворобою, що є небезпечною для життя та здоров'я» дозволить значно спростити роботу законотворців, оскільки за рівнем узагальнення це формулювання може охоплювати як усю сукупність вже наявних небезпечних захворювань, так і нові захворювання, які за своїми властивостями становлять реальну небезпеку для життя та здоров'я особи та мають включатися до складу кримінально протиправних наслідків. Таким чином, відпаде потреба у внесенні змін до чинного закону і введення нових складів, щоб передбачити покарання за зараження новою хворобою.

Перспективною також визнається розробка всіх ознак тілесних ушкоджень із визначенням медичних критеріїв їх встановлення. Не менш важливою нам здаєтьсяуніфікація всіх термінів у ЗУпКВ, пов'язаних здоров'я особи, але й інших (наприклад, кримі- із заподіянням шкоди здоров'ю як наслідку вчинення нально караних діянь проти довкілля, проти безпеки кримінально протиправних посягань не лише проти виробництва тощо).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Митрофанов І.І., Локтіонова В.В. Довкілля під охороною закону про кримінальну відповідальність : монографія. Кременчук : Видавець «ПП Щербатих О.В.», 2011.420 с.

2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. П.П. Андрушка, В.Г Гончаренка і Є.В. Фесенка. Київ : Дакор, 2008. 1428 с.

3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред. С.С. Яценко. Київ : А.С.К., 2005. 848 с.

4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. Київ : Юридична думка, 2007. 1184 с.

5. Катеринчук К.В. Кримінально-правова охорона здоров'я особи: доктринальні, законодавчі та правозастосовчі проблеми : дис. ... докт. юрид. наук. Київ, 2019. 539 с.

6. Митрофанов І.І., Лінов В.М. Злочини проти здоров'я людини : навчальний посібник. Кременчук : Видавець «ПП Щербатих О.В.», 2017. 328 с.

7. Митрофанов И.И., Лысенко И.В., Рябушко Н.Н. Неизгладимое обезображивание лица: отмедицинской к юридической оценке. Світ медицини та біології.2018. № 4 (66). С. 81-87.

8. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад.і голов. ред. В.Т. Бусел. Київ - Ірпінь : ВТФ «Перун», 2007. 1736 с.

9. Экологически обусловленные заболевания. Эпидемиология экологически обусловленных заболеваний. URL: http://medicalplanet.su/ 508.html (дата звернення: 06.07.2019).

10. Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення : Закон України від 24 лютого 1994 р. № 4004-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1994. № 27. Ст. 218.

11. Про захист населення від інфекційних хвороб : Закон України від 06 квітня 2000 р. № 1645-ІІІ. Офіційний вісник України. 2000. № 17. Ст. 690.

12. Малеина М.Н. Ответственность за нарушение санитарно-эпидемиологических правил. Российская юстиция. Москва : Юрид. лит., 2000. № 7. С. 50-58.

13. Про затвердження Порядку проведення епідеміологічного нагляду за кором, краснухою та синдромом вродженої краснухи : Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 23 квітня 2019 р. № 954. Офіційний вісник України. 2019. № 45. Ст. 1570.

14. Про затвердження Інструкції щодо організації епідеміологічного нагляду за кором : Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 17 травня 2005 р. № 188. Офіційний вісник України. 2005. № 31. Т 2. Ст. 1897.

15. Борбат А.В., Завидов Б.Д. Экологические преступления (Комментарий действующего законодательства). Справочно-поисковая система «Консультант Плюс». URL: http://www.lawmix.ru/comm/2092/(дата звернення: 06.07.2019).

Чугаев В.А. Экологические преступления, связанные с причинением вреда здоровью человека :дис. ... канд. юрид. наук. Краснодар, 2003. 163 с.

Размещено на Allbest.ru