Право людини на репродуктивне відтворення як предмет міжнародно-правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВО ЛЮДИНИ НА РЕПРОДУКТИВНЕ ВІДТВОРЕННЯ ЯК ПРЕДМЕТ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Чечерський В.І.,

кандидат юридичних наук, доцент, прокурор відділу Генеральної прокуратури України

Розвиток репродуктивних технологій, поява нових методів штучного запліднення, клонування, постмортальна репродукція не могли залишити осторонь необхідність їх правового регулювання, зокрема, на міжнародному рівні.

Стаття присвячена міжнародному регулюванню права людини на репродуктивне відтворення та пов'язаних репродуктивних прав. Досліджено генезис сприйняття світовим співтовариством цих прав, тенденції до постійного розширення їх змісту.

Особливу увагу звернуто на наднаціональному закріпленні рівності між правами чоловіків і жінок у репродуктивній сфері, відповідальності у прийнятті репродуктивних рішень перед дітьми та майбутніми нащадками. Розкрито вагому роль міжнародних інституцій та Всесвітньої організації охорони здоров'я (далі - ВООЗ) у розвитку правової політики у репродуктивній сфері.

Констатовано, що саме на міжнародному рівні вперше комплексно закріплено за кожною людиною можливості, які утворюють основний зміст права на репродуктивне відтворення.

Окремо виділено проблематику міжнародного врегулювання таких спірних питань, як клонування, редагування геному людини.

Ключові слова: права людини, природні права, право на репродуктивне відтворення, репродуктивні права, міжнародне регулювання прав людини.

HUMAN RIGHT TO REPRODUCTIVE PROCREATION AS A SUBJECT TO INTERNATIONAL LEGAL REGULATION

The development of reproductive technologies, the emergence of new methods of artificial insemination, cloning, post-mortem reproduction could not leave aside the need for their legal regulation, including the international level.

The article focuses on the international regulation of human rights to reproductive procreation and related reproductive rights. The genesis of the world community's perception of these rights and the tendency of constantly expanding their content has been investigated.

Particular attention has been paid to the supranational consolidation of equality between men and women in the reproductive field, responsibility for making reproductive decisions to children and future offspring. The important role of international institutions and the World Health Organization in the development of legal policy in the reproductive field has been revealed.

It is stated that the opportunities that form the main content of the right to reproductive procreation were comprehensively enshrined for each person at the international level for the first time.

The international regulation of such controversial issues as cloning, editing of the human genome is highlighted separately.

Key words: human rights, natural rights, right to continue of the genus, reproductive rights, international regulation of human rights.

Постановка проблеми

Належне нормативне забезпечення права людини на репродуктивне відтворення та пов'язаних із ним репродуктивних прав є однією з його гарантій. Водночас на рівні національних законодавств має місце абсолютно різне закріплення цього права в законах та інших нормативних актах. Ба більше, деякі з держав тривалий час узагалі ігнорували необхідність врегулювання його поняття та змісту і саме міжнародні акти стали тим поштовхом, який їх змусив зробити вказане.

Завдяки міжнародним зусиллям вдалося виробити загальноприйняті стандарти, яких будуть повинні дотримуватися держави-учасниці незалежно від їхніх культурних, історичних, економічних та інших особливостей. Зважаючи на обережність у формулюваннях, які мають місце у міжнародних актах, інколи для того щоб з'ясувати їхню суть, вимагається дослідження не одного, а всієї сукупності актів, що покликані врегулювати окремі правовідносини, зокрема через призму їх розвитку.

Сьогодні в Україні відсутній закон, який би регулював допоміжні репродуктивні технології, тому дослідження міжнародної практики повинно стати тим базисом, який буде покладено в основу майбутнього спеціалізованого вітчизняного законодавчого акта.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Регулювання прав людини у репродуктивній сфері у міжнародних актах неодноразово було предметом дослідження науковців. Значну увагу цій тематиці присвятили свої праці такі вчені: А.П. Головащук, Т.В. Кириченко, Н.М. Старікова, К.В. Ксьондзик та інші. Проте здебільшого ними розглянуто питання врегулювання репродуктивних прав людини в широкому контексті. Як наслідок, акцентовано увагу не стільки на праві людини на репродуктивне відтворення, яке є фундаментальним природним правом, як на інших пов'язаних із ним репродуктивних правах.

Мета статті полягає у дослідженні міжнародного регулювання права людини на репродуктивне відтворення та історичного розвитку його розуміння.

Виклад основного матеріалу

Нині є ціла низка універсальних документів, які врегульовують і захищають право людини на репродуктивне відтворення. Окремі з них закріпили основний зміст зазначеного права. Під час розгляду питання розвитку концепції репродуктивних прав людини багато хто з дослідників (А.Т. Кириченко, Н.М. Старікова [1, с. 97], Я.Ф. Радиш [2] та інші) беруть за точку відліку перш за все Міжнародну конференцію з народонаселення і розвитку 1994 року, проведену у м. Каїр. Однак такий підхід не може вважатися комплексним і достатнім, оскільки рішення, прийняті за результатами згаданого та наступних міжнародних заходів із цих питань, стали вінцем установлених тоді практик у сфері прав людини.

Отже, одним із найважливіших документів у сфері захисту прав людини, зокрема права на репродуктивне відтворення, є Загальна декларація прав людини, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році. Серед іншого, у ній закріплено низку прав, які є передумовою та гарантією реалізації права людини на репродуктивне відтворення: право на свободу від дискримінації за ознакою статі (ст. 2); право на повагу до приватного та сімейного життя (ст. 12); право на шлюб і сім'ю (ст. 16); право на скасування дискримінаційних звичаїв щодо жінок у питанні укладення шлюбу, під час шлюбу та під час його розірвання (ст. 16) тощо [3].

У 1966 році в Резолюції N° 2211 (ХХІІ) 1966 Генеральна Асамблея ООН визнала суверенітет держав щодо формулювання та забезпечення їх демографічної політики, беручи до уваги принцип, відповідно до якого кожна окрема сім'я має право вільно приймати рішення щодо її розміру. Цього ж року прийнято Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, які також закріпили права, що стали підґрунтям для виокремлення репродуктивних прав у подальших міжнародних документах і судовій практиці [4, с. 47].

Права, пов'язані із здійсненням репродуктивної діяльності людини, визнано у рішеннях ООН ще у 1968 році. Зокрема, у параграфі 16 Заключного акту Конференції з прав людини (Тегеран) закріплено таке: «Батьки мають основоположне право вільно та відповідально приймати рішення щодо кількості та інтервалів народження дітей, а також право на належну освіту та інформацію з цього питання» [5, с. 5].

Подальший розвиток регулювання репродуктивних прав мав місце передусім у підсумкових документах трьох міжнародних конференцій із народонаселення і розвитку (Бухарест, 1974; Мехіко, 1985; Каїр, 1995), а також Всесвітньої конференції зі становища жінок (Пекін, 1995).

Мексиканська декларація 1975 року про рівність жінок та їх внесок у розвиток і мир підтвердила принцип рівних прав кожного з подружжя у сім'ї.

У дванадцятому принципі зазначено таке: «Кожна пара та кожна окрема особа має право вільно та відповідально приймати рішення про те, мати чи не мати дітей, визначати їх кількість та інтервали між їхніми народженнями, а також право мати інформацію, освіту та засоби для цього» [6].

У Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 року право на репродуктивне відтворення частково розкривається через призму материнства та його охорони (ст. ст. 4, 5, 11, 12), а також закріплено однакові права чоловіка і жінки вільно вирішувати питання про кількість дітей і проміжки між їх народженням і доступу до інформації, освіти, а також засобів, які допомагають їм здійснити це право (ст. ст. 12, 16) [7].

Окремі аспекти взаємовідносин між батьками і дітьми стали предметом Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року [8]. Особливого значення набула ст. 8, відповідно до якої держави- учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включно з громадянством, ім'ям та сімейними зв'язками, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання. Окремі держави її трактують як право дитини знати своїх генетичних батьків, що були донорами гамет чи ембріонів.

Водночас слід підкреслити, що автори перерахованих міжнародних актів навряд чи сприймали репродуктивні права людини у настільки широкому контексті, як ми їх розуміємо сьогодні. Зокрема, мова йде про можливості використання допоміжних репродуктивних технологій, клонування людини, редагування її геному, постмортальну репродукцію тощо.

Зазначені питання стали предметом часткового регулювання міжнародної практики тільки наприкінці минулого сторіччя.

Сучасне розуміння репродуктивного права сформульовано на Конференції з народонаселення в Мехіко (1985) так: «Всі пари і окремі особи мають фундаментальне право на прийняття вільного та відповідального рішення щодо кількості дітей і тривалості періоду між їх народженням, а також доступу до інформації, освіти і засобів для забезпечення цього права». Основною зміною є розширення категорії осіб, які мають право репродуктивного рішення, до окремих осіб і пар [5, с. 23].

Одним із найважливіших етапів у становленні репродуктивних прав людини стали Міжнародна конференція з народонаселення та розвитку у м. Каїр (1994 рік), а також Четверта всесвітня конференція з питань жінок у м. Пекін (1995 рік), на якій ухвалено Пекінську декларацію та Програму дій.

Необхідно підкреслити, що права людини у цій сфері розглядалися не безпосередньо через визначення поняття, що таке право людини на репродуктивне відтворення чи що слід розуміти під комплексом репродуктивних прав, а через призму репродуктивного здоров'я та його охорони, а також сімейних цінностей. Зокрема, у п. 7.2. Каїрської Програми дій наведено визначення понять репродуктивного здоров'я та охорони репродуктивного здоров'я.

Погоджуючись із висновками РО. Стефанчука [9, с. 69] щодо недосконалості визначення в документах ВООЗ та ООН дефініції «репродуктивне здоров'я», слід підкреслити, що ці організації і не намагаються дати чітких правових визначень, а окреслюють їх основні ознаки, елементи та принципи правового регулювання на основі міжнародного консенсусу. Вони задають основну тональність розвитку проблематики, і тут мова йде не тільки про правовий розвиток (основи правового регулювання), навіть більше: юридичний складник не відіграє вирішальну роль. репродуктивний право міжнародний захист

Необхідно зазначити й те, що дефініція «репродуктивне здоров'я» знайшла свій подальший розвиток в інших документах ВООЗ та ООН, а також документах, прийнятих для їх реалізації.

Отже, у них встановлено, що репродуктивні права базуються на комплексі основоположних прав усіх подружніх пар та окремих осіб, а саме:

1) вільно приймати рішення щодо народження дітей, їх кількості та інтервалів між їх народженням і мати для цього необхідну інформацію та засоби;

2) досягнення максимально високого рівня сексуального та репродуктивного здоров'я;

3) приймати рішення щодо відтворення нащадків без будь-якої дискримінації, примушування чи насильства;

4) на інформацію та доступ до безпечних та ефективних методів планування сім'ї, зокрема право доступу до відповідних послуг у сфері охорони здоров'я.

Важливо те, що в цій Програмі дій передбачений також обов'язок пар та індивідів під час прийняття рішень із питань народження дітей брати до уваги потреби в засобах до існування для них та їхніх майбутніх дітей, а також їхня відповідальність перед співтовариством [10].

У 1994 році центр уваги програм із народонаселення і розвитку змістився від питань популяційного контролю до питань задоволення всіх аспектів репродуктивного здоров'я окремих людей.

У 2000 році на Саміті Тисячоліття 189 членів ООН прийняли Декларацію Тисячоліття, якою встановили вісім Цілей розвитку тисячоліття. Серед них чотири стосуються репродуктивних прав і права на статеве здоров'я.

Крім того, на Всесвітньому саміті 2005 року, який підтвердив зобов'язання, передбачені Декларацією Тисячоліття, до Цілі 5 додано зобов'язання до 2015 року забезпечити загальний доступ до отримання допомоги у сфері репродуктивного здоров'я. Особливо підкреслено, що сексуальне та репродуктивне здоров'я відіграють важливу роль у досягненні Цілей розвитку тисячоліття, які належать до тендерної рівності та здоров'я. Тому рекомендовано інтегрувати «досягнення загального доступу до репродуктивного здоров'я» в механізми відповідного моніторингу [11].

Раніше, у 2004 році, на 57-й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров'я відновлено угоду про прихильність міжнародного співтовариства до питань покращення репродуктивного здоров'я (резолюція WHA57.12) і затверджено Всесвітню стратегію з репродуктивного здоров'я. їхньою метою стало прискорення прогресу в досягненні цілей міжнародного розвитку, включно із забезпеченням загального доступу до засобів підтримки репродуктивного здоров'я.

На Всесвітній асамблеї охорони здоров'я у 2005 році прийнята резолюція WHA58.31, в якій держави-члени ВООЗ закликано «прискорити національні дії до загального доступу і збільшити охоплення послуг та медичної допомоги через служби репродуктивного здоров'я для вагітних жінок, породіль і новонароджених», а також «встановити механізми моніторингу для вимірювання прогресу в досягненні узгоджених цілей, особливо цілей забезпечення загального доступу до репродуктивного здоров'я до 2015 року» [11].

У 2015 році ООН прийняла 17 Цілей сталого розвитку - Порядок денний до 2030 року, а також оновлену Стратегію з охорони здоров'я жінок, дітей і підлітків на 2016-2030 роки. Серед іншого у них порушуються питання, пов'язані із захистом репродуктивних прав і репродуктивного здоров'я.

Поява можливості клонування зумовила прийняття низки міжнародно-правових актів із метою регулювання клонування та запобігання в майбутньому відтворенні ідентичних людських істот, а також процедури редагування геному людини.

Одним із перших універсальних документів у цьому напрямі є Загальна декларація про геном людини і права людини від 11 листопада 1997 року [12]. Підставою її ухвалення стали спроби вийти за межі терапевтичного клонування з метою у майбутньому клонувати людину.

Логічний розвиток положення вищенаведеної Декларації отримали у Міжнародній декларації про генетичні дані людини [13], яка ухвалена 16 жовтня 2003 року Генеральною конференцією ЮНЕСКО. Цим документом закріплено, що генетичні дані людини і протеомні дані людини можуть збиратися, оброблятися, використовуватися і зберігатися в цілях діагностики та надання медико-санітарної допомоги, включно з проведенням обстежень і прогностичним тестуванням. Крім того, окреслено головні положення, пов'язані із правом на приватне життя та конфіденційність генетичних даних і біологічних зразків, які перебувають на зберіганні, що має вагоме значення для збереження анонімності донорів репродуктивних клітин чи ембріонів, кріоконсервації репродуктивних клітин, зигот чи ембріонів.

Важливе місце серед міжнародних документів посідає Декларація ООН про клонування людини, яка закликала заборонити всі форми клонування людей в такій мірі, в якій вони несумісні з людською гідністю і захистом людського життя, та вжити заходи, необхідні для заборони використання методів генної інженерії, які можуть суперечити людській гідності [14].

Також ООН прийнято низку резолюцій у цій сфері, таких як: Резолюція Комісії з прав людини 2003/69 «Права людини та біоетика» від 25 квітня 2003 року, Резолюція Економічної і соціальної ради ООН 2001/39 «Генетична конфіденційність і недискримінація» від 26 липня 2004 року та інші.

Загальна декларація про біоетику та права людини, ухвалена під егідою ЮНЕСКО 19 жовтня 2005 року, регулює етичні питання, які стосуються медицини, науки, технологій, що застосовуються до людини. Також закріплено фундаментальні принципи регулювання діяльності, пов'язаної із правом людини на репродуктивне відтворення. Зокрема, у статті 16 передбачено норми про захист майбутніх поколінь, у якій зазначено, що слід приділяти необхідну увагу впливу наук про життя на майбутні покоління, зокрема на їхні генетичні характеристики. Особливої уваги заслуговує стаття 3, згідно з якою інтереси і благополуччя окремої людини повинні превалювати над інтересами власне науки або суспільства [15].

Зазначені вище акти аж ніяк не становлять вичерпний перелік міжнародних угод із питань права людини на репродуктивне відтворення, проте стали вагомою віхою у його гарантуванні та забезпеченні.

Висновки

Міжнародні акти стали рушієм для визнання і гарантування права людини на репродуктивне відтворення. Проте більшість із них належать до актів «м'якого права» та мають переважно декларативний характер. Зазначене вимагає закріплення цього фундаментального права людини на законодавчому рівні в національному законодавстві, що сприятиме його гарантуванню та забезпеченню.

Список використаних джерел

1. Кириченко Т.В., Старікова Н.М. Репродуктивні права як предмет цивільно-правового регулювання. Історико- правовий часопис. 2015. № 1 (5). С. 95-100.

2. Радиш Я.Ф., Поживілова О.В., Гакало В.В. Репродуктивні права в Україні та країнах СНД: за матеріалами літературних джерел (до проблеми державного регулювання розвитку репродуктивного здоров'я в Україні). Інвестиції: практика та досвід. 2011. № 10. С. 66-68.

3. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1998 р. (дата звернення: 15.04.2019).

4. Ксьондзик К.В. Становлення договірних та інституційних засад міжнародно-правового захисту соматичних та репродуктивних прав людини: дис.... к-та юрид. Наук: 12.00.11 / Київський національний університет ім. Т Шевченка. Київ, 2017. 204 с.

5. Соловьев Е.Г. Репродуктивные права как элементы конституционных прав и свобод человека и гражданина: дисс.... канд. юрид. Наук: 12.00.02 / Государственное образовательное учреждение высшего профессионального образования филиал «Московского государственного открытого университета» в г. Кропоткине. Владикавказ, 2010. 182 с.

6. Мексиканская декларация 1975 года о равенстве женщин и их вкладе в развитие и мир, 15 июня - 2 июля 1975 года (дата звернення: 18.04.2019).

7. Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р. (дата звернення: 18.04.2019).

8. Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. (дата звернення: 27.05.2019).

9. Стефанчук РО. Поняття, система, особливості здійснення і захисту репродуктивних прав фізичної особи. Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Хмельницький, 2004. № 1-2. С. 66-72.

10. Программа действий Международной конференции по народонаселению и развитию. (дата звернення: 18.04.2019).

11. National-level monitoring of the achievement of universal access to reproductive health: conceptual and practical considerations and related indicators - report of a WHO/UNFPA Technical Consultation, 13-15 March 2007, Geneva. (дата звернення: 02.05.2019).

12. Загальна декларації про геном людини і права людини від 11 листопада 1997 р. (дата звернення: 05.06.2019).

13. Міжнародна декларація про генетичні дані людини від 16 жовтня 2003 р. (дата звернення: 05.06.2019).

14. Декларація ООН про клонування людини від 8 березня 2005 р. (дата звернення 05.06.2019).

Размещено на Allbest.ru