Статут парафіяльної общини як джерело канонічного права на прикладі уставних документів храму святої мучениці Татіани у місті Одесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Статут парафіяльної общини як джерело канонічного права на прикладі уставних документів храму святої мучениці Татіани у місті Одесі

Півень Д.О.,

аспірант кафедри історії держави і права Національного університету «Одеська юридична академія»

Окрім формальних джерел права, які були сформовані у давні роки, церква, будучи для себе самої матеріальним джерелом права, у своєму житті користується документами, які не мають давньої історії, але мають усі формальні ознаки джерела церковного права. Таким документом слід визнати і статути приходських общин (уставні документи храмів).

Ці джерела слід розглядати як продукт церковно-національної творчості на незмінній основі традицій Східної Вселенської Церкви. У цьому контексті, аналіз уставів релігійних організацій в Україні дає важливі матеріали для вивчення та розуміння етапів та особливостей розвитку джерел канонічного права такого типу, а також культуру канонічного права в Україні. В якості зразка для розуміння всього корпусу парафіяльних статутів в Одеській єпархії Української Православної церкви міста Одеса автором було взято Статут храму святої мучениці Татіани. Усі органи управління названої парафії, їх взаємини, права і обов'язки ґрунтуються на багатовіковому фундаменті канонів і православних традицій. Саме це дозволяє вважати згаданий статут таким, що регулює внутрішнє життя общини і її зовнішні прояви, канонічним документом, який створений повнотою церкви, затверджений відповідною церковною владою і є обов'язковим для виконання всіма членами цієї релігійної організації.

Автор вважає, що Українська Православна Церква, крім загальних джерел канонічного права, спільних з іншими церквами східного коріння, також має і свої власні джерела. Такі джерела слід розглядати як продукт церковно- національної творчості на незмінній основі традицій Східної Вселенської Церкви. У цьому контексті аналіз уставів релігійних організацій в Україні дає важливі матеріали для вивчення та розуміння етапів та особливостей розвитку джерел канонічного права такого типу, а також культуру канонічного права в Україні.

Ключові слова: аналіз зовнішніх джерел права церкви, храмовий устав, культура та традиції церковного права в Україні.

STATUTE OF THE PARISH COMMUNITY AS A SOURCE OF CANON LAW ON THE EXAMPLE OF THE CONSTITUENT INSTRUMENTS OF THE TEMPLE OF THE HOLY MARTYR TATIANA IN ODESSA CITY

Besides formal sources of law, which were formed in the past, as a material source of law for itself, the Church enjoyed in its activity the documents, which don't have old history, but have all formal signs of the source of church law.

Such a document should be recognize statutes of the parish community (constituent instruments of the temples).

Such sources should be considered as a product of church-national creativity on the constant base of Eastern Ecumenical Church traditions. In this context, analysis of the statutes of the religious organizations in Ukraine gives us important materials for study and understanding of the stages and features of developments of the sources of law this type and also culture of canon law in Ukraine.

As example for understanding of all corpus of the parish statutes in Odessa diocese of the Ukrainian Orthodox Church in Odessa we took the statute of the temple of the Holy martyr Tatiana in this city. All authorities of this parish, their relationship, rights and duties are based on the centuries-old foundation of the canons and orthodox traditions.

That is what allows think of the mentioned statute such which regulates the inner life of the community and it's external expressions, by the canonical document, created by the all Church, approved by the relevant church authorities and is binding for all this community's members.

Therefore, the author believes that the Ukrainian Orthodox Church, in addition to the common sources of canon law, in common with other churches of the Oriental root, also has its own sources. Such sources should be regarded as a product of church-national creativity on an ongoing basis of the traditions of the Eastern Universal Church.

In this context, the analysis of the statutes of religious organizations in Ukraine provides us with important materials to study and understand the stages and features of the development of sources of canon law of this type, as well as the culture of canon law in Ukraine.

Key words: analysis of the external sources of Church law, parish's statute, culture and traditions of the church law in Ukraine.

Постановка проблеми

Період з кінця ХХ ст. - перша чверть ХХІ ст. ознаменувалися для науки канонічного права новим етапом свого піднесення.

У зазначений період можна побачити процес активізації введення канонічного права у сферу юридичної науки.

На відміну від першого етапу цього процесу, що припав у Наддніпрянській Україні на період з 1860 - 1917 рік, сьогодні намітилися нові тенденції та важливі перспективи.

Як відомо, релігія і право є двома нормативними системами зі спорідненими характеристиками, що регулюють окремі сторони життя суспільства, а подекуди і держав протягом тисячоліть.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Після проголошення незалежності в Україні значно посилився інтерес до вивчення церковного (канонічного) права та його історії. Зокрема, слід згадати наукові праці таких дослідників, як В. Лас- товського, М. Палінчака, О. Волощенка, Т. Федоренко, С. Місевича, О. Форостюка, О. Лотоцького та інших. Окремий вектор наукових досліджень питань канонічного права та його співвідношення зі світським правом складає дослідження актуальних проблем державно-церковних відносин. Його репрезентують Б. Андрусишин, М. Бабій, І. Баль- жик, В. Бондаренко, А. Колодний, В. Ореховський,

І.Мацелюк та інші. Однак, незважаючи на значний інтерес сучасних науковців до канонічного права, питання вивчення його джерельної бази в Україні потребує на подальше дослідження.

Мета статті - на основі аналізу спеціальної літератури з теорії та історії церковного права та уставних документів храму святої мучениці Татіани у місті Одесі встановити природу і значення парафіяльних статутів серед інших джерел церковного права на сучасному етапі розвитку церковного права в Україні. Отримані результати дозволять доповнити характеристику джерел церковного права України.

Виклад основного матеріалу

Звертаючись до класифікації джерел канонічного права в Україні, О.Л. Лотоцький у 1984 р. запропонував розподіляти їх на дві частини: джерела внутрішнього права, які подавала церква, та зовнішні джерела права церкви, які встановлювались владою світською [1, с. 6, 10]. До зовнішніх джерел права дослідник відносив: церковні устави князів Київської Русі, грамоти та привілеї правителів Великого князівства Литовського, королів Польщі та Речі Посполитої, ханські ярлики, накази російських царів, устави церковних установ.

Саме стосовно останніх він написав «Велике значення для історії і практики нашого церковного права мають церковні устави наших церковних та церковно-громадських установ, що були в минулому....» [1, с. 187]. Якщо О.Л. Лотоцький перш за все наводить приклад уставів церковних братств на території українських земель у минулому, то на думку автора, доцільно було б звернути увагу і на інші джерела церковного права з зазначеної класифікації - устави православних храмів в Україні.

Як відомо, крім постанов Вселенських і Помісних соборів канонічну силу для Православної Церкви мають документи, що регулюють внутрішнє життя парафіяльних і чернечих громад, затверджені і санкціоновані правомочною церковною владою. Серед загального обсягу таких канонічних документів особливе місце займають статути релігійних громад.

Релігійна громада - первинна церковна організація, що володіє правами юридичної особи. Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991 р.) дає наступні визначення: «Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб» [2].

Виходячи з цієї дефініції, основною метою існування релігійної громади є здійснення її членами певних обрядів і богослужінь, що пропонуються культом тієї чи іншої релігії, яку вони сповідують. Але діяльність релігійних громад не обмежується тільки культовим аспектом. Крім богослужіння - культового напрямку, релігійна громада може здійснювати місіонерську, просвітницьку, освітню та господарську діяльність, а також реалізовувати соціальне служіння і займатися благодійністю.

Центром релігійного життя громади в більшості випадків є культова будівля. Для православних християн такою культовою спорудою, що виконує центральну роль у формуванні релігійної громади людей, є храм. Енциклопедичний словник Ф.А. Брокгауза і І.А. Ефрона дає наступне визначення храму: «Под именем Храма в Православной церкви разумеется особое, отличное и отдельное от других построек, посвященное Богу и предназначенное для общественного служения. Ему здание или только часть здания, служащая для той же цели» [3].

У сучасному етимологічному словнику української мови термін «храм» пояснюють як слово, запозичене зі староцерковної мови, що означає «будівлю, де відбувається богослужіння, релігійні обряди.» [4]. На думку сучасних фахівців, значення храмів доцільно визначати набагато ширше ніж культові споруди. Так, наприклад, Митрополит Іларион наводить таке визначення терміну «храм»: «В современном православном словоупотреблении храмом, или церковью, называется здание, предназначенное для совершения богослужений, таинств и обрядов» [5, с. 207].Отже, таке тлумачення є більш повним і дозволяє нам сприймати храм як місце єднання християнської громади, де вона виявляє себе і здійснює свої статутні завдання завдань.

Релігійну громаду, що відносить себе до православ'я і є об'єднаною навколо якогось конкретного храму, зазвичай називають приходом. Митрополит Иларион приводит следующую дефиницию: «Приходом... называется община православных христиан, состоящая из клира и мирян, объединенных при храме» [6], что в общих чертах повторяет предложенное определение.Термін «приход» - давньо- церковний термін, є рівнозначним слову «парафія», обидва вини є взаємозамінними. У словнику української мови так тлумачать термін «парафія»: «Нижча церковно-адміністративна організація, що об'єднує віруючих, яких обслуговують церковнослужителі одного храму» [6].

Процес формування парафіяльної громади досить детально описав відомий історик В.В. Болотов у праці «История Древней Церкви», де він пише: «Элементарную форму церковного союза представляет не епископия, а «приход», «ларота». С точки зрения древних церковных отношений и для «прихода» необходим особый «епископ», ибо «церковь без епископа не бывает». Но по мере того, как христианство переносилось из городов в глубь селений, образуются новые отношения. Возникали общества такие маленькие, что ставить сюда епископа было неудобно, ибо и паства была не велика, и ее границы не широки. Самым главным признаком нашего понятия о приходе является то, что во главе его стоит пресвитер, только в этом приходе исполняющий пастырские обязанности» [7].

Отже, в сучасний період парафія (російською - приход) є первинною релігійною організацією, внутрішній устрій якої визначається статутом. Парафіяльний статут, прийнятий парафіяльними зборами, затверджений правлячим архієреєм власно і регулює церковні і канонічні аспекти внутрішнього життя парафії. Вн безсумнівно є джерелом канонічного права.

Для канонічного аналізу парафіяльного статуту, в якості прикладу можна взяти Статут храму святої мучениці Татіани, розташованого при Національному Університеті «Одеська юридична академія» [8, с. 59].

Початок будівництва цієї православної церкви, яке здійснювалося під безпосереднім патронатом та за активної участі Президента Одеської Юридичної Академії Сергія Васильовича Ківалова [9], було покладено в ювілейному 2000 р., а освячення храму відбулося 2006 р. Храм став не тільки університетською церквою, а і важливим осередком розвиткувзаємодії релігійного світогляду і наукового співтовариства. Отже аналіз саме його статуту автор обрала в якості зразка для розуміння всього корпусу парафіяльних статутів в Одеській єпархії Української Православної церкви м. Одеса.

Документ був прийнятий рішенням загальних зборів, що відбулися 24 березня 2007 року і затверджений правлячим архієреєм Одеської єпархії митрополитом Одеським і Ізмаїльським Агафанге- лом 10 травня 2007 р. 31 травня 2007 р. цей документ був зареєстрований розпорядженням обласної державної адміністрації. Він належить до області сучасного церковного права і має обсяг у сім сторінок із розподілом на 8 пунктів, які супроводжуються преамбулою з описом підстав і канонічної підлеглості релігійної організації. Преамбула описує канонічний статус громади і вказує, що вона входить до складу і підзвітна Одеській єпархії Української Православної Церкви.

Перший пункт статуту визначає найменування і місцезнаходження релігійної організації, вказуючи її повну назву та юридичну адресу. Повним офіційним найменуванням релігійної організації визначається «Церква святої мучениці Татіани Одеської єпархії Української Православної Церкви» [10]. Цим пунктом відбувається повна ідентифікація релігійної громади і усуваються всі негативні наслідки, пов'язані з можливим дублюванням офіційної назви і ліквідується можлива юридична колізія, що може виникати в разі появи подібної громади з ідентичним найменуванням.

Другий пункт статуту окреслює мету і предмет діяльності релігійної організації та поділяється на п'ять підпунктів. Пункт 2.1. статуту вказує на те, що релігійна організація створена з благословення правлячого єпархіального архієрея і знаходиться під його канонічним управлінням [10, с. 2]. Також цей підпункт свідчить про те, що релігійна організація перебуває під керівництвом призначеного свя- щеника-настоятеля, обраного загальними зборами громади [10]. Аналізуючи ці положення статуту, необхідно підкреслити внутрішній духовний і канонічний зв'язок, встановлений між парафією як церковноюгромадою і правлячим єпархіальним архієреєм, який, згідно з вченням Православної Церкви, є продовжувачем служіння апостолів і володіє верховною судовою, адміністративною і учительською владою в межах своєї єпархії.

У своїх лекціях з церковного права протоієрей В. Певцов пише: «Так как Церковь должна, по обещанию Христову, пребывать до скончания века, то и полнота правительственной власти, дарованная от Христа Апостолам, должна была не окончиться с их смертью, а оставаться в Церкви вечно. Поэтому, Апостолы передали избранным преемникам свои полномочия с тем, чтобы они продолжались в Церкви преемственно и неизменно. Этим лицам, получившим название епископов (елшколо^ - блюститель), Апостолы поручили высший надзор и управление (архіпастирсьтво) в основанных христианских общинах, - то, что Апостолы не могли всегда оставлять за собой лично, будучи обязанными распространять христианство во всем мире... Таким образом, высшая в собственном смысле правительственная власть в Церкви поручена Апостолами епископам - их преемникам; другие же чины иерархии поставлены быть только помощниками епископа в церковном управлении; а прочие члены клира - служебными лицами» [11].

Збереження молитовно-канонічного зв'язку з правлячим архієреєм, - у цьому випадку з Висо- копреосвященнішим Агафангелом, митрополитом Одеським і Ізмаїльським, - свідчить про збереження традиційного і обов'язкового для православного віросповідання послуху єпископу і відповідає 17 правилам Халкідонського собору [12]. Це цілком відповідає Статуту Української Православної Церкви, де прописано, що єпархіальний архієрей «піклується про збереження віри, християнської моралі та благочестя» (пункт 14 а); «благословляє заснування нових парафій» (пунк 14 р) і «здійснює нагляд за релігійною, адміністративною та фінансовою діяльністю парафій» (пункт 14 ц) [13].

Із тексту статуту видно, що керівництво громадою здійснює настоятель в сані священика (греч. лрєоРптєро^ - старець, старійшина). За своїм повноваженням, яке він отримує від єпископа, пресвітер здійснює всі священнодійства, крім хіротонії, хіро- тесію, освячення антимінса і освячення світу, вчить парафіян догматам віри і благочестя» [14].

Відомий каноніст протоієрей Владислав Ципін пише: «Служение приходского пресвитера распространяется на одну приходскую общину. Свои пастырские обязанности он исполняет как лицо, уполномоченное на то епископом, однако эти его полномочия носят не временный, а постоянный характер и вручаются через таинство рукоположения» [15].

Терміном «настоятель» звичайно позначається старша за адміністративної влади духовна особа в монастирі або храмі. У Статуті УПЦ розділ 8 «А» присвячений правам та обов'язкам настоятеля. Там сказано, що «Парафію очолює настоятель, який призначається єпархіальним архієреєм для духовної опіки віруючих та керування причтом і парафією. У своїй діяльності настоятель є підзвітним єпархіальному архієрею. Настоятель відповідає за правильне, згідне з церковним уставом, веденням богослужінь, за церковну проповідь, релігійно- моральний стан та відповідне виховання парафіян. Він повинен сумлінно виконувати всі богослужбові, пастирські та адміністративні обов'язки, визначені його посадою, згідно з церковними канонами та положеннями Статуту про управління Української Православної Церкви» [14]. Таким же чином права і обов'язки настоятеля прописані і в Статуті храму святої мучениці Татіани пункт 5.9, де зазначено, що настоятель, який очолює релігійну організацію, призначається єпархіальним правлячим архієреєм, якому він підзвітний у своїй адміністративній, господарській та церковній діяльності [10].

Аналізуючи положення Статуту храму святої мучениці Татіани, можна вказати на деяку колізію, що виникає при прочитанні зазначеного канонічного документа. Пункт 2.1. вказує, що настоятель «призначається». Про право призначення єпархіальним архієреєм певного священнослужителя для здійснення настоятельського служіння йдеться в статуті про управління Української Православної Церкви, до складу якої входить і релігійна організація храму святої мучениці Татіани. Про те, що саме єпархіальний правлячий архієрей призначає настоятеля свідчить і 5.9 аналізованого статуту. Але в останній фразі пункту 2.1 йдеться, що «настоятель обирається загальними зборами громади», що входить у протиріччя з усім, зазначеним вище.

Другий пункт Статуту храму святої мучениці Татіани вказує, що до складу релігійної організації входять громадяни православного віросповідання для здійснення свого права на свободу віросповідання, гарантованого Конституцією. Для реалізації цієї мети в релігійній організації можуть здійснюватися виконання богослужінь і обрядів; проповідницька і місіонерська діяльність; справи милосердя, релігійної освіти і виховання; паломництва і інша діяльність, яка не заборонена законодавством України і відповідає канонічним нормам Української Православної Церкви [10].

Окремим підпунктом зазначено, що релігійна організація здійснює експлуатацію артезіанської свердловини і бювету питної води для потреб населення [10]. Пункт третій описує юридичний статус релігійної організації, яка є юридичною особою, що здійснює свою діяльність на підставі законодавства України [10, с. 3].

Четвертий пункт статуту регулює майнові питання громади. У ньому зазначено, що нерухоме майно, предмети культу, об'єкти господарського, соціального і благодійного призначення, а також інше майно, що належить громаді, знаходиться в оперативному управлінні релігійної організації і є колективною власністю. У підпункті 4.8. вказуються джерела формування фінансів релігійної організації, серед яких основну частину складають добровільні пожертви, а також кошти, пов'язані із здійсненням статутної діяльності. Розпорядником фінансів згідно статуту є священик-настоятель [10, с. 3-4]. П'ятий пункт статуту описує структуру релігійної організації та органи її управління, серед який вказується настоятель (5.2; 5.9-5.10), загальні збори (5.3-5.4) і парафіяльна рада (5.5-5.В).

Загальні збори релігійної організації є вищим органом управління. Вони складаються з повнолітніх громадян України, які визнають обов'язковість доктринальних і канонічних норм Православної Церкви, відвідують богослужіння і беруть участь у її таїнствах. Членами зборів можуть бути клірики і миряни. Відповідно до Статуту саме загальні збори здійснюють керівництво всіма аспектами життєдіяльності парафії [10, с. 4].

У той же час, для здійснення розпорядчої та виконавчої влади загальні збори формує Рада, до складу якої входять голова, його помічник і скарбник. За традицією головою Парафіяльної ради може бути обрано настоятеля, якому, відповідно пункту 5.В статуту, належить право підпису всіх документів стосовно як банківсько-фінансової документації, так і інших. Таке поєднання функцій настоятеля і голови парафіяльної ради є, на думку автора, доцільним і логічним [10, с.6].

Шостий пункт статуту описує права та обов'язки релігійної організації, сьомий - порядок ліквідації або реорганізації парафії, а восьмий містить прикінцеві положення.

Висновки і пропозиції

Українська Православна Церква, крім загальних джерел канонічного права, спільних з іншими церквами східного коріння, також має і свої власні джерела. Такі джерела слід розглядати як продукт церковно-національної творчості на незмінній основі традицій Східної Вселенської Церкви. У цьому контексті аналіз уставів релігійних організацій в Україні дає важливі матеріали для вивчення та розуміння етапів та особливостей розвитку джерел канонічного права такого типу, а також культуру канонічного права в Україні.

Здійснивши аналіз Статуту храму святої мучениці Татіани у м. Одеса можна сказати, що все внутрішнє життя православної парафії повністю відповідає канонічним нормам, вказаним в джерелах церковного права та традиціям Української Православної церкви. Усі органи управління названої парафії, їх взаємовідношення, права і обов'язки ґрунтуються на багатовіковому фундаменті канонів і православних традицій.

Саме це дозволяє вважати згаданий статут таким, що регулює внутрішнє життя общини і її зовнішні прояви, канонічним документом, який створений повнотою Церкви, затверджений відповідною церковною владою і є обов'язковим для виконання всіма членами цієї релігійної організації.

Список використаних джерел

парафіяльний статут церковне право

1. Лотоцький О.Л. Українські джерела церковного права / UkrainianSourcesofEcclesiasticalLaw. Бавнд Брук; Нью- Йорк: Вид-во Св. Софії уПц в США, 1984. 306 c.

2. Закон України про свободу совісті та релігійні організації. Законодавство України. URL: // https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/987-12/ed20l50101#n54 (дата звернення 3.06.2019).

3. Храм. Энциклопедическая статья. // Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. URL: // https://ru.wikisource.org/ wiki/%D0%AD%D0%A1%D0%91%D0%95/%D0% A5%D1%80%D0%B0%D0%BC_%D1%85%D1%80%D0%B8%D1%81%D1 %82%D0%B8%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9 (датаобращения 4.06.19).

4. Иларион (Алфеев), митр. Православие. Т.2. URL: // https://azbyka.ru/otechnik/Narion_Alfeev/pravoslavie-tom-2/1(дата обращения 4.06.19).

5. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т 6 : У - Я / укл.: ГП. Півторак та ін; редкол.: О.С. Мельничук (гол.ред.) та ін. К. : Наукова думка, 2012. 568 с.

6. Иларион (Алфеев), митр. Православие. Т 2. URL: // https://azbyka.ru/otechnik/Ilarion_Alfeev/pravoslavie-tom-2/1(дата обращения 4.06.19).

7. Болотов В.В. Лекции по истории Древней Церкви. URL: // http://klikovo.ru/books/47648(дата обращения 3.06.19).

8. Бузько Ю.И. Одесская епархия / Южноукр. Ин-т Биографии. Одесса [Б.и.], 2013. 365 с.

9. Кивалов Сергей Васильевич. Биография. URL: // http://kivalov.com.ua/ru/biografia.html(дата обращения 4.06.19).

10. Архів Одеської єпархії Української Православної Церкви. Статут релігійної громади церкви святої мучениці Татіани Одеської єпархії УПЦ. 2007 р.

11. Певцов В., прот. Лекции по церковному праву. URL: // https://azbyka.ru/otechnik/Vasilij_Pevcov/lektsii-po-tserkovnomu- pravu/2_1_2 (дата обращения 5.06.19).

12. Каноны или Книга Правил святых апостолов, святых соборов, Вселенских и поместных и святых отцов. СПб : Об-во свт. Василия Великого, 2000. 103 с.

13. Статут про управління Української Православної Церкви // Украинская Православная Церковь. Официальный сайт. URL: // http://orthodox.org.ua/page/statut-upts(дата обращения 5.06.19).

14. Пресвитер. Энциклопедическая статья. // Азбука веры. URL: // https://azbyka.ru/presviter(дата обращения 5.06.19).

15.Цыпин В., прот. Курс церковного права : Учеб.пособие. Клин : «Христианская жизнь», 2004. 703 с.

Размещено на Allbest.ru