Місце національної поліції в процесі реформ правоохоронної системи України

Анотація

В статті розглянуті питання подальших шляхів удосконалення розвитку Національної поліції України як складового елементу реформ, що відбуваються в правоохоронній системі нашої держави. Звернуто увагу на те, що процес європейської інтеграції України висуває високі вимоги до державних та правоохоронних інститутів. Першоосновою для розбудови демократичної, соціальної, правової держави є реформа правоохоронних органів, спрямована на захист й дотримання прав і свобод громадян.

Ключові слова: реформи, правоохоронна система, правоохоронні органи, Національна поліція, МВС України

Основна частина

У нашій державі постійно постає питання про необхідність реформування правоохоронної системи. Демократизація суспільних відносин, конституційна реформа, активізація процесів євроінте- грації, удосконалення законодавства у напрямку посилення захисту прав та свобод громадянина вимагають насамперед чіткого визначення структури правоохоронної системи, теоретичного обґрунтування сутності правового статусу правоохоронних органів, шляхів і напрямків удосконалення їх діяльності. І хоча впродовж останніх років дослідження особливостей діяльності правоохоронних органів України та їх правового статусу сучасними науковцями провадилося досить активно, окреслені проблеми не можна вважати вирішеними ні у практичному, ні у теоретично-методологічному аспекті [1, с. 29].

До того ж необхідність системних реформ правоохоронних органів зумовлена міжнародними зобов'язаннями України, у першу чергу, в рамках її членства у Раді Європи. Україна має виконувати цілу низку рекомендацій цієї організації, які стосуються як індивідуального виконання Україною своїх зобов'язань, так і універсальних вимог щодо правоохоронної системи країн-членів. Головними з них є Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи № 1402 (1999) «Контроль внутрішніх служб безпеки в країнах-членах Ради Європи», № 1713 (2005) «Про демократичний нагляд над сектором безпеки в краї- нах-членах», Рекомендація Яес (2000) 19 Комітету міністрів Ради Європи «Роль прокуратури в системі кримінального правосуддя». Однак будь-яка реформа потребує насамперед чіткого визначення об'єкта реформування, а саме цього не зроблено й дотепер[1].

Реформування правоохоронної системи нашої держави є складнішим процесом за реформування Національної поліції України, хоча ці два процеси є взаємопов'язаними і повинні відбуватися у межах єдиної державної політики, поетапно, прогнозовано, системно.

Варто також підкреслити, що Національна поліція України є не тільки складовим елементом правоохоронної системи держави, але й складовою процесів реформ, що відбуваються в секторі безпеки та оборони, в системі МВС України. Тому ці реформаторські процеси суттєво впливають на сучасний розвиток органів Національної поліції Укаїни та напрями удосконалення її діяльності.

У сучасних умовах нова правоохоронна система повинна бути побудована на основі принципів: верховенства права; пріоритету завдань захисту прав і свобод людини і громадянина; розмежування повноважень та функцій; максимально доцільної демілітаризації; громадянського контролю та взаємодії із громадськістю; відповідності правоохоронних органів наявним національним інтересам і загрозам національній безпеці; домінування функцій попередження і профілактики над реагуванням.

Процеси реформ у правоохоронній системі України, що зараз відбуваються, на нашу думку, мають ґрунтуватися на окремому стратегічному документі, який у загальному вигляді має відображати стан правоохоронної системи держави у майбутньому, включати в себе ті елементи, що визначають шляхи розвитку сектора безпеки та оборони, МВС України, судових органів. Концепція розвитку правоохоронної системи має вичерпно окреслювати шляхи підвищення діяльності правоохоронної сфери, передбачати механізм усунення паралелізму та дублювання функцій різних правоохоронних органів, існуючого дисбалансу повноважень та відповідальності у цій сфері між гілками влади, покращення матеріально-технічного, організаційного, кадрового їх забезпечення.

Питання про те, як повинні розвивати - ся правоохоронні органи, які функції повинні бути змінені, збережені або, взагалі, вилучені в майбутньому, в сучасній юридичній науці мають дискусійний характер. Потребує й уточнення система взаємодії системи правоохоронних органів у цілому, визначення, зокрема, місця та призначення системи органів МВС України в правоохоронній сфері. Тобто сьогодні актуальним є вироблення науково-практичних рекомендацій з окреслених питань сприятиме розробленню новітньої концепції перспективного розвитку правоохоронних органів в Україні.

Говорячи про необхідність реформування правоохоронної системи держави, не можна не звернути увагу на те, що це має відбуватися разом із реформуванням сектора безпеки і оборони, системи всіх інституцій, що здійснюють правоохоронну діяльність.

Реформування правоохоронної системи держави, на нашу думку, повинно базуватися на принципах системності, етапності, плановості. містити тактичні та стратегічні цілі. Недотримання цих базових принципів реформування правоохоронної системи, як свідчить попередній досвід неодноразових спроб реформ, призводить у цілому до їх неефективності, цілі реформування не досягаються. Нинішні реформи правоохоронної сфери є не першими за роки незалежності нашої держави.

Кожна зміна на рівні керівництва держави або відомства неодмінно супроводжувалася подібною ініціативою (реформування, модернізація). Анонсування чергової реформи, як правило, відбувалося після зміни влади або напередодні чергових виборів. При цьому попередні концепції, стратегії, плани реформування великою мірою схожі з нинішніми, особливо в частині обґрунтування необхідності реформи та її цілей. Тому не випадково, що жодна з попередніх спроб не була завершена якісними результатами. Процес реформування щоразу переводився в режим «ручного керування» і спрямовувався на реалізацію тактичних цілей [2, с. 4].

Процес європейської інтеграції України висуває високі вимоги до державних та правоохоронних інститутів. Першоосновою для розбудови демократичної, соціальної, правової держави є реформа правоохоронних органів, спрямована на захист й дотримання прав і свобод громадян. Саме тому одним із перших кроків розбудови держави після подій Євромай- дану стало реформування правоохоронних органів [3, с. 56].

Сьогодні в державі відбувається наступна спроба реформування правоохоронної системи, судової гілки влади, органів прокуратури, тих правоохоронних органів, що виконують важливі функції у галузі національної безпеки та оборони. Не оминули ці процеси і систему органів МВС України. Тривають вони й в органах Національної поліції України.

Проте, незважаючи на чисельні труднощі, пов'язані з реформуванням правоохоронної системи держави, варто зазначити, що в суспільстві існує внутрішній запит на реформування всіх правоохоронних органів держави, що, на нашу думку, є запорукою успішності реформ. Активна участь громадськості, міжнародних організацій створюють необхідні передумови для ефективності процесу реформування правоохоронної сфери. Наразі важко прогнозувати, чи досягне процес реформування правоохоронної сфери держави своїх цілей, чи стане черговою невдалою спробою. Однак сьогодні наша держава має шанс отримати в результаті реформ ефективну систему правоохоронних органів.

Як нам вбачається, сьогодні реформування правоохоронної системи нашої держави має відбуватися у такі етапи:

I етап - пілотно-аналітичний - слід створити із залученням громадськості та представників правоохоронних відомств робочу групу з підготовки пілотного проєкту реформ та її подальшого обговорення. Дана група повинна розробити конкретні заходи з реформування та подальшого розвитку правоохоронної сфери;

II етап - стабілізаційний - мають бути здійснені заходи (правові, організаційні, фінансові та матеріально-технічні), спрямовані на підготовку та супроводження процесу реформування;

III етап - основний - передбачає безпосередню реалізацію заходів, що містяться у Концепції реформування правоохоронної системи;

IV етап - заключний - передбачає підбиття підсумків реформи.

По горизонталі весь процес реформування правоохоронної сфери повинен включати в себе такі складові підсистеми:

1) нормативну (регулятивну) - правові норми і принципи, що регулюють відносини між суб'єктами правоохорони, які знаходять свій вияв у правових актах, що регулюють правоохоронну діяльність;

2) інституційну, яку складають правоохоронні органи, для яких правоохоронна діяльність є основним завданням, а також об'єкти правоохоронного впливу;

3) функціональну, яка включає правоохоронну діяльність, взаємодію та координацію між правоохоронними органами [4].

Висновки

Отже, викладене дозволяє зробити певні висновки.

Сьогодні керівництвом держави вживаються всі необхідні заходи для проведення реформ у галузі безпеки та оборони, судоустрою та інших суміжних інститутів. Позитивно оцінюючи ці кроки керівництва держави, все ж не можна не звернути увагу на питання реформування всієї правоохоронної галузі як системного правового явища. Дане питання стає актуальним також у світлі створення нових інституцій з правоохоронними функціями, зміни завдань та повноважень уже наявних. Крім того, не можна не звернути увагу на те, що сьогодні все ж відсутнє єдине розуміння того, як системно, у взаємодії з усіма правоохоронними інституціями, реформувати правоохоронну сферу, адже ті органи, які підпадають під реформування, мають бути чітко визначені у відповідній доктрині.

Сучасна доктрина реформування правоохоронної системи держави містить лише вектори подальшого розвитку сектору безпеки і оборони до 2020 року, визначає шляхи реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів. Поряд з цим вона недостатньо відображає розвиток всієї правоохоронної системи у напрямках реагування та усунення як зовнішніх, так і внутрішніх загроз, надання правоохоронних послуг тощо.

національний поліція правоохоронний громадянин

Література