Складники процесуальної форми цивільного судочинства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний автомобільно-дорожній університет

Складники процесуальної форми цивільного судочинства

Перунова О.М.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри обліку, оподаткування та міжнародних економічних відносин

Анотація

В цій статті був проведений аналіз складу процесуальної форми цивільного судочинства. Визначено поняття процесуальної форми: вона являє собою складну стадійну структуру (конструкцію), підкріплену певними правовими категоріями, без яких не може здійснюватися судом і учасниками цивільного процесу. Процесуальна форма цілком залежить від наповненості її змісту та певних елементів, без яких неможливо представити сам цивільний процес. Процесуальна форма представляє собою певну частину процесуальних правил, встановлених процесуальним законодавством. Нормативне регулювання процесуальної форми здійснюється згідно з нормами ЦПК України. Правила, які не встановлені законом, не можуть регулювати порядок діяльності осіб, які беруть участь у справі. Доведено, що процесуальна форма цивільного процесу являє собою сукупність певних правил, які визначають зміст поведінки суду та учасників процесу, порядок і послідовність такої поведінки, що здійснюється в межах цивільних процесуальних правовідносин; визначає місце й строки реалізації процесуальних прав та обов'язків, доказову базу; визначає логічність і послідовність процесуальних дій, їх фіксацію та рух цивільного процесу. Зазначено, що суд є спеціальним, виключним учасником цивільного процесу, який повинен регулювати дотримання процесуальних норм цивільного судочинства, є гарантом реалізації процесуальної форми цивільного законодавства та винесення законного та обґрунтованого судового рішення. Визначено, що діяльність суду базується на стадійності цивільного процесу. Кожна стадія характеризується своїм специфічним змістом, колом суб'єктів процесуальної діяльності, особливим процесуальним оформленням.

Визначено поняття процесуальної форми цивільного судочинства, яке являє собою складну стадійну структуру (конструкцію), підкріплену певними правовими категоріями, без яких не може здійснюватися судом і учасниками цивільного процесу рух цивільної справи. Процесуальна форма є правовою формою державної діяльності, специфічним її різновидом.

Ключові слова: процесуальна форма, цивільне судочинство, судова діяльність, докази, юридичні факти, принципи цивільного судочинства, документування.

Annotation

Composition of processual forms of тне civil judicial

Key words: procedural form, civil judicial system, judicial activity, evidence, legal facts, principles of civil proceedings, document studies.

Завданням цивільного судочинства є справедливий та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ із метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави [1, с. 8].

От. 2 цПк 2018 р. зазначає основні завдання, які стоять перед судом шляхом розгляду і вирішення цивільних справ при додержанні процесуальної форми та правильному застосуванні належних норм цивільного права. Логічним, аргументованим, підсумковим результатом розгляду цивільної справи є винесення судового рішення та, якщо необхідно, перегляд справи в апеляційному та касаційному оскарженні.

Так, Р.В. Тертишніков зазначає, що побутове, життєве пізнання здійснюється шляхом вільного вибору його методів, засобів та ін.: судове пізнання має проходити у рамках процесуальної форми [2, с. 13].

Безперечно, цивільне судочинство являє собою дуже складну ланку, яка містить велику кількість складників, від яких залежить не тільки прийняття цивільної справи до розгляду, а й вирішення її, бажано законно і обґрунтовано для всіх учасників цивільного процесу.

В українській юридичній літературі до цього часу не сформульовано загального чіткого поняття процесуальної форми цивільного судочинства, хоча багато авторів приділяли увагу саме їй.

Серед таких юристів-теоретиків були В.М. Горше- ньов, П.Є. Недбайло, В.М. Шпілєв, М.А. Якуб та ін.

Так, В.М. Горшеньов під процесуальною формою розуміє сукупність однорідних процесуальних вимог, які пред'являються до дій учасників процесу і спрямовані на досягнення якогось певного результату [3, с. 190-191].

П.Є. Недбайло зазначає, що процесуальна форма - це здійснення прав та обов'язків і включає діяльність їх носіїв і інших суб'єктів права з опосередкуванням процесу реалізації цих прав і обов'язків у певних документах [4, с. 111-113].

Певні погляди стосовно поняття процесуальної форми озвучували представники науки кримінального процесу, серед яких В.М. Шпілєв, який вважав, що внутрішня правова форма кримінального процесу (процесуальні відносини) і зовнішня процесуальна форма (форма процесуальної процедури) тісно зв'язані між собою й утворюють щось єдине [5, с. 102].

М.А. Якуб розглядає процесуальну форму як сукупність встановлених процесуальним законом умов, в яких здійснюється як діяльність загалом, так і кожна окрема процесуальна дія (чи комплекс таких дій), і ухвалюється кожне рішення у справі, яким зазначається зв'язок і послідовність запроваджуваних дій і прийнятих рішень. Процесуальна форма (процесуальний порядок) утворює детально врегульоване стійне юридичне визначення, суворо обов'язковий стабільний правовий режим діловодства [6, с. 8]. процесуальний цивільний судочинство юридичний

Отже, процесуальна форма цілком залежить від наповненості її змісту, та певних елементів без яких не можливо представити сам цивільний процес. Процесуальна форма представляє собою певну частину процесуальних правил, встановлених процесуальним законодавством. Нормативне регулювання процесуальної форми здійснюється згідно з нормами ЦПК України. Правила, які не встановлені законом, не можуть регулювати порядок діяльності осіб, які беруть участь у судовому розгляді.

тобто процесуальна форма цивільного судочинства являє собою сукупність певних правил, які визначають зміст поведінки суду та учасників процесу, порядок і послідовність такої поведінки, та здійснюється в межах цивільних процесуальних правовідносин. Це визначення місця та строків реалізації процесуальних прав та обов'язків, доказової бази, логічності та послідовності процесуальних дій, здійснення фіксації процесуальних дій та рух цивільного процесу. Процесуальна поведінка суду та учасників процесу суворо закладена у цПк України, і якщо дії здійснюються без певної нормативної послідовності, вони стають безпредметними. тому суд є тим спеціальним, виключним учасником цивільного процесу, який має регулювати дотримання процесуальних норм цивільного судочинства.

Судова влада - це система утворених відповідно до закону органів, які наділені виключними владними повноваженнями щодо розгляду юридично значущих справ із застосуванням спеціальної, визначеної законом, процесуальної форми, яка містить гарантії законності і справедливості рішень, що приймаються [7, с. 7].

Таким чином, суд є гарантом реалізації процесуальної форми цивільного законодавства та винесення законного та обґрунтованого судового рішення. Тим паче, що Конституція України зазначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ст. 55), а юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі (ст. 124).

Діяльність суду (не секрет) базується на стадійності цивільного процесу. Кожна стадія характеризується своїм специфічним змістом, колом суб'єктів процесуальної діяльності, особливим процесуальним оформленням. І тут треба підкреслити велике значення в оформленні процесуальних дій судом і учасниками цивільного процесу.

Отже, процесуальна форма цивільного судочинства представляє собою поступовий рух і розвиток по стадіях процесу. У науці цивільного процесуального права виділяють такі ознаки стадії цивільного судочинства: 1) наявність часових і просторових меж; 2) наявність самостійної мети і завдань; 3) існування комплексу цивільних процесуальних відносин; 4) відображення результатів у спеціальних процесуальних актах; 5) особлива процедура виникнення і розвитку; 6) наявність особливостей процесуального становища суб'єктів процесу; 7) специфіка реалізації принципів цивільного процесу.

Стадію цивільного судочинства можна визначити як частину цивільного судочинства, процесуальної форми, в межах якої вирішуються самостійні процесуальні завдання, які характеризують особливості процесуального регулювання порядку розгляду і вирішення цивільних справ, перегляду судових рішень, вирішення окремих процесуальних питань, що постають перед судом у межах цивільної процесуальної форми.

Вважаємо, що співвідношення поняття «цивільне судочинства» та «цивільна процесуальна форма» являють собою певну аналогію і хронологію поступових дій у цивільному процесі, причому зафіксованому у ЦПК України, і тому ці поняття є ідентичними з точки зору юридичного підходу.

Фіксація результатів процесуальної поведінки -- це так звана зовнішня сторона процесуальної форми, основу якої становлять процесуальні засоби, за допомогою яких фіксується порядок і результати процесуальної діяльності учасників цивільного судочинства. Такими засобами реалізації оформлення стадій цивільного процесу (процесуальної форми) є документація та фіксування технічними засобами, серед яких, наприклад, можна зазначити протокол судового засідання.

Документування - це утворення документа з використанням різних методів, способів і засобів фіксування інформації на матеріальному носії [8, с. 67].

Таким чином, без документування, фіксації цивільного процесу технічними носіями неможливі здійснення і реалізація ознайомлення учасниками цивільної справи з матеріалами ходу справи, визначення та пред'явлення доказів по справі. Реалізація цього фіксування забезпечує для процесуальної форми її особливий зміст і юридичну силу реалізації норм цивільного судочинства, яке здійснюється згідно із зазначеними в цивільному законодавстві правилами і нормами.

Документування, технічне чи письмове, має на меті закріплення усіх дій, які виконані в судовому засіданні саме в усній формі, бо процесуальна усність без її фіксування не має можливості в такій формі абстрагуватись, накопичуватись та зберігатись впродовж тривалого часу. Це дає змогу забезпечити з боку вищого суду контроль за додержанням реалізації усієї процесуальної форми та процесуальних дій судів нижчого рівня у процесі розгляду ними цивільних справ.

Також не слід забувати, що діяльність суду базується, зокрема, на роботі з процесуальними документами (актами), суди самі укладають різноманітні документи, які теж набувають письмової процесуальної форми і змісту і є нормативно закріпленими у ЦПК України.

Вважаємо, що процесуальна форма, її зміст залежить від використання учасниками судового розгляду, юридичних фактів (процесуальних доказів), які, безперечно, являють собою різну форму і зміст інформації, а також процесуальне різноманіття видових характеристик (документи, технічні записи, показання свідків і т. ін.).

Суттєвою ознакою цивільної процесуальної форми є аргументація та викладення юридичних фактів по справі.

Практична логіка юридичної аргументації узгоджена зі спеціальними гносеологічними принципами практики юридичного пізнання . Зокрема, це принцип всесторонності, повноти та об'єктивності. Всесторонність дослідження означає, що при пізнанні предмета доказування та обставин, що мають значення для справи, були проведені всі необхідні юридико-пізнавальні процедури, перевірені всі можливі версії. Повнота означає досягнення достатності доказів у сукупності, що представлені для підтвердження обставин справи. При цьому повнота щодо різних юридичних справ може бути різною, але головне, щоб вона забезпечила необхідну сукупність доказів для прийняття судового рішення. Об'єктивність означає безпристрасне, незаінтересо- ване дослідження будь-яких обставин [9, с. 95].

Таким чином, вважаємо, що доказування являє собою складну розумову діяльність суду та учасників цивільного процесу, яка є певним гарантом у передбаченому законом порядку встановлення чи відсутності юридично значимих фактів для ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення.

Отже, доказування для процесуальної форми цивільного судочинства, уявляє певну юридичну цінність і автоматично стають процесуальними, оскільки, якщо вони прийняті судом і зазначені у справі, то, безперечно, впливатимуть на процесуальну форму і зміст цивільного процесу, хід конкретної справи.

Процесуальні докази сприймаються учасниками цивільного процесу як певна матеріальна база юридичних фактів, правова інформація, на основі якої суд виносить, бажано, законне й обґрунтоване рішення.

Також вважаємо, що процесуальна форма, а саме її зміст, впливає на процесуальні відносини між учасниками цивільного процесу. Нормативна системність цивільної процесуальної форм полягає у визначенні в цивільному процесуальному кодексі переліку учасників цивільного судочинства, процесуального становища кожного учасника процесу, послідовності вчинення кожним учасником процесуальних дій, взаємозв'язку і залежності процесуальних дій учасників процесу.

Розглядаючи структуру процесуальної форми цивільного судочинства, не варто забувати про принципи цивільного процесуального права. Науковцями запропоновано різноманітні критерії принципів: 1) за джерелом закріплення (конституційні принципи цивільного процесуального права і принципи, закріплені галузевим законодавством; 2) за сферою поширення (загальноправові принципи, міжгалузеві, галузеві принципи, принципи правових інститутів); 3) за об'єктом регулювання (організаційно-функціональні принципи, функціональні принципи).

Основними принципами, які впливають на процесуальну форму цивільного судочинства, є функціональні принципи: принцип законності; принцип судової істини; принцип доступності судового захисту, принцип усності; принцип безпосередності; принцип диспозитивності; принцип змагальності; принцип процесуальної рівноправності сторін.

Отже, у сукупності ці принципи створюють ті засади, на яких будується та функціонує сама процесуальна форма цивільного судочинства і ведеться хід судової справи.

Таким чином, застосування цих складників веде до відповідних процесуальних дій, які відбиваються на результаті розгляду судової справи. Нормативне, законне використання судом, учасниками цивільного процесу, стадійного руху справи, вірного оформлення процесуальних актів - документів, застосування послідовності демократичних принципів цивільного судочинства, веде до законного, обґрунтованого, якісного вирішення цивільної справи. Процесуальна форма нині в цивільному законодавстві має всі умови для скорішого розгляду і вирішення цивільної справи. Процесуальна форма та зміст цивільного судочинства не мають розходитися з нормами цпк україни, і цей процес забезпечує суд, який являє собою певну гарантію під час винесення законного й обґрунтованого рішення.

Отже, це дає змогу зафіксувати, що процесуальна форма являє собою складну стадійну структуру (конструкцію), підкріплену певними правовими категоріями, без яких не може здійснюватися судом і учасниками цивільного процесу рух цивільної справи. Процесуальна форма є правовою формою державної діяльності, специфічним її різновидом.

Таким чином, дотримання процесуальної форми в судовій діяльності є суттєвою гарантією встановлення істини, важливою гарантією законності процесуального діловодства з цивільних справ, гарантією забезпечення прав і законних інтересів громадян, які беруть участь у справі, гарантією законності і обґрунтованості усіх рішень (ухвал), які приймаються судом.

Список використаних джерел

1. Цивільний процесуальний кодекс України: станом на 2 лютого 2018 року. Харків : Право, 2018. 264 с.

2. Тертишніков РВ. Доказування і докази в судочинстві України : Науково-практичний посібник. Харків : Видавництво «ФІНН», 2009. 88 с.

3. Горшенёв В.М. способы и организационные формы правового регулирования в социалистическом обществе. Москва : Юрид. лит., 1972. 256 с.

4. Юридическая процессуальная форма: теория и практика / Под общ. ред. гл. кор. АН КССР Недбайло П.Е. и д-ра юрид. наук Поршнева В.М. Москва : Юрид. лит., 1976. 280 с.

5. Шпилев В.Н. содержание и форма уголовного судопроизводства. Минск : Изд-во БГУ 1974. 143 с.

6. Якуб М.А. Процессуальная форма в советском уголовном судопроизводстве. Москва : Юрид. лит., 1981. 144 с.

7. Організація роботи суду : навч. посібник / І.Є. Марочкін, Л.М. Москвич, О.М. Овчаренко та ін., за заг. ред. І.Є. Мароч- кіна. Харків : Право, 2012. 256 с.

8. Кушнаренко Н.Н. Документоведение : учебник. 8-е изд., стер. Киев : Знання, 2008. 459 с. (Высшее образование XXI века).

Юридична аргументація. Логічні дослідження : монографія / О.М. Юркевич, В.Д. Титов, С.В. Куцепал та ін.; за заг. ред.. О.М. Юркевич. 2-ге вид, переробл. та допов. Харків : Право, 2015. 336 с.

Размещено на Allbest.ru